ССП, ВНП, ВНП
План
План
ВСТУП
Політична економія як наука вивчає економічну основу суспільства: відносини між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ; притаманні їм економічні закони, що обумовлюють соціальне становище людини в суспільстві на різних етапах його історичного розвитку.
Вона є методологічною основою для інших економічних наук,базою для формування економічної культури людини, її економічного мислення.
Метою вивчення навчальної дисципліни «Політична економія» є формування ґрунтовних знань про економічну систему суспільства, закони її функціонування і розвитку для розуміння чинників зародження, утвердження, напрямів розвитку сучасних соціально-економічних систем, та використання набутих знань при розробці оптимальних рішень з проблем економічної, зокрема фінансової діяльності підприємств.
Певну допомогу студенту у вирішенні вищеназваних завдань має надати даний конспект лекцій. Він повністю відповідає навчальній програмі з підготовки бакалаврів за напрямом 0305 „Економіка та підприємництво” і мо- же бути використаний при підготовці до семінарських занять, модульних контрольних робіт, іспитів, виконанні індивідуальних самостійних робіт з дисципліни „Політична економія”
Тема № 1. Предмет і метод політекономії
Навчальна мета:
- проаналізувати процес виникнення та розвитку економічної теорії;
- з'ясувати предмет та об'єкт політекономії;
- показати місце політекономії в системі суспільних та економічних наук;
- розкрити функції політекономії, методи її вивчення.
1. Зародження та розвиток економічної теорії. Економічна думка в Україні.
2. Предмет і метод політекономії.
3. Економічні категорії і закони. Позитивна та нормативна політекономія.
4. Функції політекономії, методи її вивчення.
1. Зародження та розвиток економічної теорії.
Економічні знання з'явились у людей ще в рабовласницькому суспільстві. Вважається, що сам термін «економія» вперше застосував давньогрецький мислитель Арістотель, що в перекладі з грецької означає домоводство.
З розвитком суспільства йшов процес формування держав. Виникла необхідність застосувати економічні знання людей до господарства держави. Термін «економія» одержав ширше значення: «політекономія», Вперше його використав французький вчений Антуан Монкретьєн в своїй книзі «Трактат політичної економії» (1615 р.).
Поступово економічні знання узагальнювалися, систематизувалися, утворюючи певні напрямки економічної думки, тобто теоретичні школи.
Першою теоретичною школою був меркантилізм («меркантиліо» - «купець»). Меркантилісти вважали, що багатство суспільства це золото, гроші, і створюється воно в сфері обігу, тобто в торгівлі.
Поступово зростала роль виробництва в житті людей.
Меркантилістські погляди змінились фізіократичними («фізіо» - «природа», «кратос» - «влада»). Фізіократи на чолі з Ф. Кене вважали, що багатство суспільства створюється працею в сільському господарстві і походить від землі.
Виникнення політекономії як науки пов'язане із класичноюшколою. Її представники Адам Сміт і Давид Рікардо вперше прийшли до висновку, що багатство суспільства створюється працею в усьому суспільному виробництві. Цим було покладено початок трудовій теорії вартості. Вони створили вчення про доходи, визначили принципи оподатковування.
На зміну класичній школі прийшов марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс створили вчення про додаткову вартість, про ренту, про експлуатацію. Марксизм - політекономія робітничого класу. Однак догматичне використання марксистського вчення в практиці соціалістичного будівництва завдало йому шкоди. Зараз воно використовується критично, поряд з іншими вченнями.
До сучасних економічних теорій належать ті, що виникли на рубежі XIX – XX століття. Їх можна звести до таких основних напрямків:
- неокласичний;
- кейнсіанський;
- інституціональний;
- неокласичний синтез.
Всі вони стосуються проблем ринкової економіки, зокрема її державного регулювання.
Економічна думка в Україні. Найславетнішими постатями економічної думки в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. були В. Вернадський, С. Подолинський, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін.
С. Подолинський(1850 - 1891) виступав проти приватної власності, за побудову соціалізму, неминучість якого вбачав у несправедливості капіталізму – привласненні капіталістами продукту неоплаченої праці, розтрачанні ним природних ресурсів, а також у його природничо-наукових основах. Такими, на його думку, була енергія всесвіту, яка нерівномірно розподіляється між різними його частинами і під впливом людської праці зазнає позитивних змін щодо її найефективнішого використання для задоволення людських потреб, але найкраще може бути застосована при соціалізмі. Ф. Енгельс називав відкриттям ідею Подолинського про те, що людська енергія може довше утримуватись на поверхні землі і довше змушувати діяти енергію сонця (ніж без праці). Ця ідея наприкінці ХХ ст. була названа західними ученими видатним науковим відкриттям людства.
І. Франко (1856 - 1916) найважливішою умовою знищення експлуатації і подолання соціальної нерівності називав приватну власність. Він відстоював ідею встановлення суспільної власності на засоби виробництва нереволюційним шляхом. Предмет політичної економії спочатку визначав як “суспільні зв’язки між людьми”, а відтак як науку про економічні закони розвитку суспільства, відстоював теорію трудової вартості, ідею про неминучість руху суспільства від капіталізму до соціалізму.
М. Туган-Барановський (1865 - 1919) вперше у світовій літературі обґрунтував положення, згідно з яким фази промислового циклу визначаються законами інвестування, зробив спробу синтезу теорії трудової вартості (цінності) та граничної корисності (як це на Заході, але з урахуванням витрат виробництва, здійснював А. Маршалл), запровадив у науковий обіг поняття «вартість» (як витрати живої праці), поглибив теорію кооперації та соціалізму.
Є. Слуцький (1880 - 1948) розкрив зв'язок між функцією корисності та рухом цін і грошових доходів населення, внаслідок чого розвинув неокласичну теорію.
В теорії В. Вернадського найбільшу цінність має його концепція ноосфери.
2. Предмет і метод політекономії
Економічна наука постійно розвивається, еволюціонує. Різні школи по-різному визначають її предмет. Узагальнюючи різні підходи, можна сказати: економічна теорія – це суспільна наука, що вивчає закони розвитку економічної системи, діяльність людей, спрямовану на ефективне використання обмежених ресурсів з метою задоволення їхніх безмежних потреб.
Сама назва науки теж змінювалася:
- економія;
- політекономія;
- сучасні назви: економічна теорія та економікс.
Економічна теорія в широкому розумінні включає такі основні розділи:
1) Основи економічної теорії (політекономія) – фундаментальна частина економічної науки, що вивчає загальні закономірності й закони розвитку економічної системи.
2) Мікроекономіка – вивчає економічні процеси і явища на мікрорівні, тобто на рівні домогосподарства, підприємства, фірми.
3) Макроекономіка – вивчає закономірності функціонування національної економіки (економіки держави)
4)Мезоекономіка – вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки (наприклад АПК, ВПК).
5)Мегаеноміка(міжнародна економіка) – вивчає функціонування та розвиток світової економіки в цілому, тобто світове господарство.
При будь-якому підході до розуміння економічних процесів та явищ економічна теорія вивчає суспільне виробництво. Процес виробництва – це процес праці, що включає три основні моменти:
1) Сама праця як доцільна діяльність людей, як процес взаємодії людини із природою.
2) Предмети праці – те, на що спрямовано працю.
3) Засоби праці – знаряддя праці (тобто те, чим людина впливає на предмет праці) плюс матеріальні умови виробництва (приміщення, склади).
Предмети праці + засоби праці = засоби виробництва
(ПП + ЗП = ЗВ)
Засоби виробництва + робоча сила = продуктивні сили суспільства
(ЗВ + РС = ПС)
Рівень розвитку продуктивних сил - показник прогресу суспільства.
В суспільному виробництві люди об'єктивно взаємодіють не тільки із природою, а й між собою, вступаючи у виробничі відносини.
Виробничі відносини – це відносини між людьми в процесі виробництва (тобто відносини власності на засоби виробництва), розподілу, обміну, споживання.
Виробничі відносини – це економічна основа суспільства, його базис.
Базис визначає надбудову, тобто політичні, релігійні, моральні погляди й відносини в суспільстві.
Економічний базис із відповідною йому надбудовою становить зміст соціально-економічної формації.
В системі виробничих відносин розрізняють три їх основні групи:
1.техніко-економічні
2 соціально-економічні, тобто відносини власності на засоби виробництва.
3. організаційно - економічні, тобто відносини, які складаються між людьми в процесі організації виробництва (розподіл праці, спеціалізація, кооперація).
Політекономія вивчає суспільне виробництво, закони його розвитку з точки зору соціально-економічних і організаційно-економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами.
3. Економічні категорії та закони. Система економічних законів. Позитивна та нормативна політекономія
Основні поняттяполітекономії - це її категорії. (Наприклад: товар, гроші, економічна система).
Об'єктивні взаємозв'язки економічних процесів і явищ втілюються в економічних законах.
Економічний закон - це об'єктивний, загальний, необхідний та істотний, стійкий і повторюваний взаємозв'язок економічних процесів і явищ.
Економічні закони діляться на дві основні групи:
1) Загальні– характерні для всіх типів господарства (наприклад: економічний закон зростання потреб).
2) Специфічні – характерні для окремих типів господарства (наприклад: закони попиту та пропозиції - тільки для ринкової економіки).
Особливості економічних законів:
1) Вони не такі строгі, як закони природи, тому що визначають найбільш ймовірні зв'язки.
2) В історичному плані економічні закони не такі довговічні, тому що діяльність людей рухливіша, мінливіша.
Економічні закони, як і закони природи об'єктивні, тобто не залежать від волі і бажання людей. Люди не можуть їх змінити, скасувати, вони їх відкривають і використовують. Розуміння економічних законів допомагає людям приймати ефективні рішення з економічних проблем, виробляти економічну політику.
Економічна політика регулює поведінку людей, впливає на них, тому вона є предметом постійних дискусій у суспільстві.
Економічні погляди поділяються на позитивні та нормативні.
Позитивна політекономія вивчає реально сформовані економічні процеси і зв'язки, пояснюючи дійсний стан економіки (наприклад: в Україні є безробіття).
Нормативна політекономія – це судження щодо шляхів подолання економічних проблем. Наприклад: для зниження інфляції необхідно скоротити витрати державного бюджету України.
Економісти найчастіше досягають згоди в позитивній політекономії та розходяться в нормативній, тому що є багато способів впливу на економіку.
4. Функції політекономії, методи її вивчення
В процесі становлення і розвитку політекономії як науки були сформульовані її основні функції:
1) Пізнавальна – дослідження сутності економічних процесів і явищ.
2) Методологічна – тобто політекономія є теоретичною базою для вивчення інших економічних наук.
3) Практична – наукове обґрунтування економічної політики держави, розробка рекомендацій з ефективного господарювання.
4) Прогностична – розробка перспектив економічного розвитку.
5) Виховна – формування в громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення.
При вивчення економічних процесів і явищ використовуються загальнонаукові та специфічні методи пізнання.
Діалектика – загальний для всіх наук метод пізнання, що базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає в пізнанні економічних процесів та явищ у їхньому розвитку, взаємозв'язку, взаємозалежності, протиріччях.
Наукова абстракція – поглиблене пізнання економічних процесів і явищ шляхом відособлення від неосновного, другорядного, з метою розкриття сутності.
Аналіз і синтез – тобто поділ об'єкта дослідження на складові частини і поєднання елементів у єдине ціле.
Індукція і дедукція – тобто рух у пізнанні від загального до окремого або навпаки.
Історичний і логічний – вивчення економічних процесів і явищ в історичній і логічній послідовності.
Економічне моделювання – формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ, структура яких абстрактно відтворює реальну картину економічного життя.
Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів і явищ, з метою вивчення їх при оптимально сприятливих умовах та в практичному використанні.
Висновки:
Політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами. Вона розкриває соціально-економічну сутність суспільства та ступінь його розвитку, виявляє закони і принципи, які регулюють поведінку людей та їх відносини у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання різноманітних благ.
Політична економія використовує різноманітний інструментарій для дослідження економічного життя суспільства: загальні методи та різні способи і прийоми: метод наукової абстракції,індукцію і дедукцію, принципи єдності логічного й історичного, статистичні спостереження, збирання й упорядкування фактів, моделювання процесів.
Політична економія виконує перш за все пізнавальну функцію: вивчає і пояснює процеси та явища економічного життя на основі наукового доказу. Крім того виконує практичну, ідеологічну та теоретико-методологічну функції.
Основні поняття:
Економіка. Політекономія. Економічна теорія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Меркантилізм. Фізіократи. Класична політекономія. Предмет політекономії. Метод політекономії. Продуктивні сили. Виробничі відносини. Економічний базис. Надбудова. Економічна категорія. Економічний закон. Наукова абстракція. Економічне моделювання. Функції економічної теорії. Економічна політика. Позитивна політекономія. Нормативна політекономія.
Питання для самоконтролю знань:
1. Визначте основні етапи розвитку економічної теорії.
2. Які сучасні економічні теорії ви знаєте і в чому полягає принципова відмінність між ними?
3. Дайте визначення предмету економічної теорії та охарактеризуйте еволюцію його трактування.
4. Назвіть коло проблем, які вивчає економічна теорія, мікро- і макроекономіка.
5. Дайте визначення суті економічного закону і назвіть основні види їх.
6. Чим відрізняються економічні закони від законів природи?
7. Які ви знаєте методи пізнання економічних процесів? Охарактеризуйте основні їх види.
8. Розкрийте функції економічної теорії.
9. Яке місце економічної теорії у системі економічних наук?
10. Яке практичне значення має економічна теорія?
Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-прес, 2012, - 702с.
2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К: Знання , 2007- 684с.
3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.
4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.
5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.
6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф. Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с
7. Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.- К.: Центр ччбової літератури, 2011.-480с.
Тема 2. Виробництво матеріальних благ і послуг.
Продукт і характер праці
Навчальна мета:
- розкрити сутність виробництва, його суспільний характер, фази, чинники;
- визначити результативні показники суспільного виробництва;
- з’ясувати сутність та основні показники економічної і соціальної ефективності суспільного виробництва.
1. Зміст виробництва, його фази, чинники. Матеріальне та нематеріальне виробництво.
2. Результативні показники суспільного виробництва: ССП, ВНП, ВВП.
3. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва: сутність, основні показники.
1. Зміст виробництва, його фази, чинники. Матеріальне та нематеріальне виробництво
Основою життєдіяльності суспільства є матеріальне виробництво, бо суспільству треба постійно виробляти товари і послуги для споживання. Виробництво завжди має суспільний характер, тому що створювати поодинці матеріальні блага неможливо. Таким чином, суспільне виробництво - це процес створення різноманітних життєвих благ і послуг в масштабах країни.
Воно включає чотири фази:
1. Виробництво як процес.
2. Розподіл.
3. Обмін.
4. Споживання.
Виробництво – це процес створення корисного продукту.
Розподіл – означає визначення частки кожної людини у виробленому суспільному продукті.
Обмін – це процес під час якого одні продукти обмінюються на інші.
Всі фази взаємопов’язані, а основною є виробництво, тому що тут створюється продукт і починається його рух.
Споживання – кінцевий пункт руху суспільного продукту. Споживання може бути виробничим і особистим. Воно підтверджує призначення продукту. Без виробництва немає споживання, а без споживання виробництво безглузде.
Розподіл включає:
- розподіл засобів виробництва;
- розподіл робочої сили;
- розподіл предметів споживання.
Розподіл засобів виробництва і робочої сили входить у процес виробництва, тому що без нього виробництво неможливе. Цим забезпечується зв'язок розподілу з виробництвом.
Обмін опосередковує виробництво і розподіл з одного боку, і споживання з іншого.
В, Р 
О 
С
За структурою суспільне виробництво ділиться на дві великі форми:
1. Матеріальне виробництво - це галузі, в яких створюється продукт, що має матеріально - речову форму.
2. Нематеріальне виробництво - (освіта, культура).
Суспільне виробництво передбачає наявність двох видів факторів:
1. Речовинні: земля, сировина, капітал.
2. Особисті: робоча сила, підприємницькі здібності, що полягають в умінні ефективно використовувати всі інші ресурси.
В процесі виробництва речові і особисті фактори виробництва можуть поєднуватись двома способами:
1. Прямо та безпосередньо, коли власник одночасно виступає і працівником;
2. Непрямо, тобто через купівлю-продаж робочої сили.
Це – марксистська класифікація чинників виробництва.
З точки зору теорії трьох факторів виробництва воно передбачає взаємодію трьох чинників: праці, землі і капіталу.
Праця - це процес витрачання людиною фізичної, інтелектуальної і духовної енергії.Кожна людина володіє робочою силою, або здібністю до праці. Праця є споживанням робочої сили.
У будь-якому суспільстві існує примушення до праці. На ранніх стадіях воно носило позаекономічнийхарактер, тобто ґрунтувалося на особистій залежності працівника від господаря. Економічнепримушення пов'язане з категорією найманої праці. Для виникнення найманої праці необхідні дві умови: володіння особистою свободою (відсутність рабовласницької або кріпацької залежності) і відсутність власності на засоби виробництва, тобто можливості почати свій бізнес. У цих умовах людина вимушена найматися на роботу. Головним мотивом праці при цьому є бажання одержати матеріальну винагороду.
Працю протягом робочого дня можна розділити на необхідну і додаткову.
Необхідноює та праця, яку робітник витрачає, щоб виробляти продукцію, необхідну для життя його і його сім'ї. Вироблений в цей час продукт називається необхідним.
Додаткова праця - це праця, витрачена понад необхідну. Продукт, вироблений додатковою працею, називається додатковим.
Розподіл праці на необхідну і додаткову прийнятий тільки в марксистській теорії.
Праця характеризується інтенсивністю і продуктивністю.
Інтенсивність — це напруженість праці, яка визначається ступенем витрачання робочої сили в одиницю часу.
Інтенсивність праці може бути тим вищою, чим коротша тривалість робочого дня. І, навпаки, при збільшенні тривалості робочого дня інтенсивність праці може падати.
Продуктивність- це результативність праці. Вона вимірюється кількістю продукції, яка вироблена за одиницю часу.
Продуктивність пов'язана не тільки з працею, але й з прогресом техніки. При зростанні продуктивності праці частка праці, витраченої на виробництво одиниці продукції, падає, а частка засобів виробництва щодо праці - зростає. Але в цілому витрати чинників виробництва зменшуються.
Другим чинником виробництва є земля.
Термін "земля" вживається в широкому значенні слова. Він охоплює все корисне, що дає природа: саму землю, водні й лісові ресурси, корисні копалини.
Земля може використовуватися в різних цілях. Проте в першу чергу мається на увазі її використання в сільському господарстві.
Властивості землі можна розділити на природні, тобто дані спочатку, і створені штучнозавдяки зрошуванню, меліорації, внесенню добрив, тощо. Ця обставина впливає на дохід від землі - земельну ренту.
Наступним чинником виробництва є капітал. Найчастіше в сучасній науці зустрічається наступне визначення капіталу:
Капітал - це створені людьми засоби виробництва і грошові накопичення, що використовуються у виробництві товарів і послуг. В політекономічному розумінні капітал – це вартість, що зростає, приносить додаткову вартість
2. Результативні показники суспільного виробництва:
Результатом суспільного виробництва є створені життєві блага, тобто суспільний продукт.
Основні показники виміру суспільного продукту, тобто національного обсягу виробництва:
1. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних благ створених у суспільстві за рік. Він розраховується шляхом додавання валової продукції всіх галузей економіки, тому включає повторний рахунок.
З 1988 року Україна відповідно до міжнародних стандартів розраховує інший показник - ВНП.
2. Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, створених у національній економіці за рік.
3. Якщо з ВНП відрахувати вартість спожитих засобів виробництва, то залишиться чистий продукт суспільства (ЧПС).
Чистий продукт суспільства (ЧПС) - це заново створена вартість, або в грошовому вираженні національний дохід.
Національне багатство - це все, що має суспільство, що створене за всю історію його існування.
Структура національного багатства:
1. Основні виробничі і невиробничі фонди;
2. Оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси, резерви;
3. Природні ресурси;
4. Духовне багатство.
3. Економічна та соціальна ефективність суспільного виробництва: сутність, основні показники
Ефективність суспільного виробництва - це його результативність, співвідношення результатів і витрат на виробництво.
Розрізняють економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва. Для виміру економічної ефективності суспільного виробництва використовують кілька показників. Вони вимірюють ефективність використання основних факторів виробництва, тобто робочої сили, засобів виробництва.
1. 
зворотний показник - трудомістськість
2. 
зворотний показник - фондоємність
3. 
зворотний показник - матеріалоємність.
Є ще й інші показники - капіталоємність, екологоефективність.
Соціальна ефективність національної економіки визначає, наскільки її розвиток відповідає соціальній меті, тобто підвищенню добробуту людей. Її вимірюють показником рівня задоволення потреб:
Дійсні потреби визначаються науковими нормами споживання. Але цей показник незручний для міжнародних порівнянь, бо потреби людей, які проживають у різних регіонах Землі різні. Тому міжнародна статистика частіше використає показник виробництва ВНП в розрахунку на душу населення.
Між економічною та соціальною ефективністю суспільного виробництва існує тісний взаємозв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем, а соціальний розвиток, у свою чергу, істотно впливає на підвищення економічної ефективності суспільного виробництва.
Висновки:
Виробництво - це процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.
Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці. Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби виробництва. Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії утворюють продуктивні сили. Суспільне виробництво включає чотири фази (виробництво, розподіл, обмін, споживання) та передбачає взаємозв’язок речових та особистісних чинників
Результатом виробництва у сфері матеріального виробництва є сукупний суспільний продукт. Його основними формами є валовий внутрішній продукт, створений в межах окремої країни (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП), який крім ВВП включає продукцію, створену національними підприємствами за межами країни, необхідний і додатковий продукт. Необхідний продукт - це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили нормальної якості, а додатковий продукт - створений понад необхідний.
Результативність суспільного виробництва- це його ефективність: економічна чи соціальна.
Основні поняття:
Виробництво, праця, земля, капітал, економічна ефективність суспільного виробництва, соціальна ефективність, національне багатство, валовий національний продукт.
Питання для самоконтролю знань:
1.Щотаке суспільне виробництво?
2.Перелічіть основні фази суспільного виробництва. Яка фаза є основною?
3.Дайте визначення матеріального та нематеріального виробництва.
4.Від чого залежать способи поєднання чинників виробництва у виробничому процесі?
5Перелічіть основні результативні показники суспільного виробництва.
6.Що таке економічна ефективність виробництва та які її основні показники
7.В чому сутність соціальної ефективності суспільного виробництва?
Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича – К.: Знання-прес, 2012, - 702 с.
2. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія : Навч. посіб. – К : Знання , 2007- 684с.
3. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.: За ред. К.Т. Кривенка, - К.: КНЕУ, 2005. – 508 с.
4. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред. В. О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2007. – 672 с.
5. Мельник Л.Ю., Макаренко Л.М. :Економічна теорія – політекономічний контекст – Навчальний посібник . К .: Кондор, 2008-524 с.
6. Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М. , Іткін О.Ф. Політична економія : Підручник/ За науковою ред.. доктора економічних наук, проф.. В.Г. Федоренка – К.- Алерта.2008-487 с
7. Щетинін А.І. Політична економія. Підручник.-К.: Центр учбової літератури, 2011.-480с.
Тема № 3. Економічні потреби та інтереси
Навчальна мета:
- з’ясувати сутність економічних потреб, їх класифікацію;
- розкрити сутність економічного закону зростання потреб;
- уяснити проблему вибору в економіці, зумовлену безмежністю потреб та обмеженістю ресурсів;
- довести, що взаємодія потреб та інтересів виступає рушійною силою соціально-економічного прогресу.