Матеріали для малярних робіт

Основні положення та класифікація

Технологічні процеси при виконанні малярних робіт

Малярні роботи — це комплексний процес нанесення на поверхні різноманітних покрить із фарб або лаків, з метою придання їм закінченого вигляду та захисту від шкідливих дій.

Малярні покриття — це тонкий шар фарби або лаку, нанесений на поверхню (будинку, будівлі, конструкції, обладнання тощо), який в результаті висихання або протікаючих одночасно з цим хімічних процесів, які виникають у в'яжучих (полімерізація, поліконденсація, карбонізація тощо) перетворюються в декоративно-захисну плівку, що міцно з'єднується з основою (див. Рисунок 10.1).

Фарбувальні покриття — непрозорі, укривають поверхню й скла­даються з фарбуючих речовин (пігмент, наповнювач, сикативи). Лакові покриття — прозорі штучні або природні смоли.

Фарби поділяються на водні (клейові, вапняні, водоемульсійні, силікатні) та безводні (олійні, лакові, синтетичні).

Фарбування може бути: захисне, архітектурно-декоративне, спеціальне, внутрішнє й зовнішнє.

По призначенню будинків та споруд та якості фарбування буває: просте, поліпшене, високоякісне.

Просте фарбування використовується для підсобних, другорядних та тимчасових приміщень та будівель. Поліпшене — для житлових, громадських та промислових будинків. Високоякісне — для оздоблення будинків першого класу: театрів, кінотеатрів, клубів, вокзалів тощо.

В'яжучі — плівкостворюючі речовини, в'язкість яких визначається віскозиметром ВЗ-4 (кількість секунд, за які воно витікає з приладу). Для доведення до необхідної в'язкості існують: розріджувачі й розчин­ники.

В'яжучі бувають: неводостійкі клеї — тваринні, рослинні, синтетичні; водостійкі — оліфи, олієрозбавлюючі емульсії, білкові клеї (казеїнові), мінеральні клеї тощо.

Основні характеристики в'яжучих: в'язкість, колір, прозорість, техно­логічність (час висихання), адгезія, твердість плівки, шліфуємість та поліруємість.

Пігменти не розчинюються, не проникають в поверхню, що фар­бується: білило, зелень, вапно, вохра, алюмінієва пудра.

Барвники — розчинюються і проникають у глибину; їх властивості: водорозчинність, укривність.

Наповнювачі: сприяють правильному структуроутворенню, кисло­то-­ та лугостійкості тощо. До них відносяться крейда, вапно, барит, каолін, тальк, мелена слюда, легкий шпат, ангідрит, азбест тощо.

Суміші для підготування поверхні:

— шпаклівка — 1...3 шари;

­— підмазка — для усунення щілин, місцевих пошкоджень, каверн, раковин.

— грунтовка (грунт) — 1 шар;

— прошарки грунтовочних сумішей.

Грунтовка — це рідкі або розріджені в'яжучі речовини; зчеплюються з основою й являють собою шар, міцність та пористість якого добре кон­тактує з шпаклівками та фарбами. Грунтовка підвищує адгезію до наступ­них шарів, зміцнює малярне покриття. До грунтовки також відносять: прооліфку та проклеювання.

Грунтовки підрозділяють за їх призначенням:

— для фарбування водними сумішами (міднокупоросна, вапняно-миловарна і т.ін.);

— для фарбування безводними сумішами (оліфа; фарба масляна, розбавлена оліфою; масляноемульсійна; полівінілацетатна тощо);

— для фарбування напівводними сумішами (водоемульсійні фарби).

Шпаклівки утворюють рівну однорідну поверхню, яка не має (на око) пор, раковин, тріщин, подряпин, вибоїн тощо. Шпаклівки можуть шліфува­тися. Вони бувають: під неводостійкі покриття (міднокупоросні, глинозем­ні, галунові, клейові тощо) і під водостійкі покриття (клейово-олійні, олі­й­ні тощо).

Підмазочні пасти мають вигляд загустілих шпаклівок але повинні бути більш міцними. Тому вміст клеїв та водостійких в'яжучих в них дещо більший, аніж в шпаклівці. Ці пасти бувають гіпсокрейдяні, клейові, олійні, лакові.

Фарбувальні матеріали бувають водні, безводні, напівводні.

Водні — клейові на тваринних, рослинних, синтетичних клеях (КМЦ), вапняні, цементні, силікатні.

Безводні — рідкі смоли, лаки, емалі, ефіри, целюлоза, кремній­органічні фарби.

Напівводні — емульсійні склади, куди входять водо- або масло­розбавлені пов'язівні речовини.

Покриття можуть бути: неводостійкі, напівводостійкі, водостійкі.

Допоміжні матеріали: розчинники, розріджувачі, змивки, сикативи.

До розчинників відносять: уайт-спіріт, скипидар, сольвент, бензол та подібні їм. Розчинники й розріджувачі мають призначення — знижувати показники в'язкості фарбуючого складу.

До розріджувачів відносять воду, оліфу, лаковий гас, ацетон тощо.

Змивки необхідні для видалення старої фарби та очищення інструменту, сикативи — для прискорення процеса сушки фарб.