Загальна характеристика й класифікація

Особливості виконання робіт в екстремальних умовах

Природно, що негативні температури найбільш впливають на виконання покрівельних робіт по влаштуванню рулонних та мастичних покрівель. Тому роботи по влаштуванню таких покрівель допускається виконувати при температурах повітря не нижче -20оС. Матеріали необхідно підготов­ляти відповідним чином: в теплому приміщенні вони відігріваються до позитивних температур, доставляння до місця використання здійснюється в утепленій тарі.

Покрівля з рулонних матеріалів в зимових умовах вкладається, як пра­вило, з одного шару руберойду марки РМ або з одного шару толь-шкіри з фарбуванням його гарячою дьогтьовою мастикою. Основу такої покрівлі найчастіше виконують з гарячого асфальтобетону.

З встановленням позитивних температур вкладений шар покрівлі переві­ряється й при необхідності ремонтується. Після цього можливе наклею­вання останніх шарів рулонного килима у відповідності до проекту.

Наклеювання першого шару може здійснюватися при температурах мас­тик:­ гарячої бітумної — не нижче 180оС, холодної бітумної — не нижче 70оС, гарячої дьогтьової — не нижче 140оС. До місця використання мастики доставляються в термосах.

Наклеювання рулонних матеріалів в зимових умовах допускається: на основу із асфальтобетону — безпосередньо після його вкладання; на будь-яку іншу основу — попередньо підготовлену під наклеювання до настання негативних температур; на збірну основу — з попередньо огрунтованих плит. Поверхня основи перед наклеюванням має бути висушена й підігріта до позитивних температур.

Наклеювання на поверхні, що мають негативні температури та не відчи­щені від снігу, криги або на заледенілі основи — заборонене.

При влаштуванні покрівель з листів або штучних матеріалів вплив зи­мових умов на технологію виконання робіт менш значущий. Ці матеріали необхідно відчищати від снігу, криги тощо. Лати та інші основи також від­чи­­ща­ються від снігу та криги. Промазування щілин цементним розчином треба перенести до надход­ження теплого періоду й виконувати знизу (з горища).

Вплив позитивних температур на виконання робіт по влашту­ванню покрі­вель незначний. Для запобігання стікання верхнього шару мастики під впливом сонячного розігріву рекомендується вживати посипки білого кольо­ру або інші світловідбивні матеріали (наприклад, слюдяні). Посип­ку вико­ну­вати в ранкові або надвечірні часи, коли шар мастики застигає й може утримувати посипку.

8. Штукатурні роботи (тинькування)

Від якості опоряджувальних робіт в значній мірі залежить зовнішній вигляд фасаду і інтер'єру будинку, термін його служби, тому що шар шту­ка­турки підвищує довговічність будинку.

Штукатурні роботи більш трудомісткі ніж загальнобудівельні і менш меха­нізовані. Трудомісткість складає 25...28%, а тривалість до 40% від будівництва усього будинку.

В індустріальному будівництві (ВПБ-великопанельні будинки) частіше обмежуються затиранням поверхні і оштукатуренням з'єднань.

Штукатурку розрізняють (див. Рисунок 8.1):

за призначенням — звичайна, декоративна і спеціальна (термо-, звуко-, гідроізоляційна, рентгенонепроникна, армована);

по виду в'яжучого — цементна, цементно-вапняна, вапняна, вапняно-гіп­сова, вапняно-глиняна;

за якістю виконання — проста (для опоряджування складів і допоміж­них­ приміщень), поліпшена (для житлових приміщень, торговельних залів, учбових закладів) і високоякісна (для театрів, адміністративних і іншіх бу­динків першого класу, а також фасадів капітальних багатоповерхових будинків).

Товщина штукатурки складає по дереву 20...25 мм, по цегляним і бетон­ним поверхням 10...15 мм.

Для захисту від шкідливих випромінювань шар штукатурки роблять тов­щиною до 100 мм на стінах і 30 мм на стелі.

Штукатурний намет складається з одного або кількох шарів (2...3). Од­разу на всю товщину намет наносити не потрібно й неможливо, бо він буде спливати, тому його наносять шар за шаром.

Штукатурний намет має три шари (див. Рисунок 8.2):

I шар-оббризк служить для з'єднання штукатурки з основою і робиться більш рідким, щоб краще заповнити щілини, тріщини, пустоти основи.

II шар-грунт для вирівнювання поверхні і отримання необхідної товщини штукатурки. Він складається з більш густішого розчину, його наносять шарами не більше 7 мм кожний.

III шар-накривку наносять рідким розчином на дрібному піску для виконання загладжувального шару. Товщина біля 2 мм.

Загальна товщина штукатурки:

простої (звичайної) — до 18 мм;

поліпшеної — до 20 мм;

високоякісної — до 25 мм.

Для виготовлення штукатурних розчинів використовують в основному портланд-цемент, для виконання водонепроникної штукатурки — пуцола­но­вий цемент. Іноді вживають полімерцементні та гіпсополімерцементні в'яжучі з додатком ПВА-емульсії та синтетичного латекса у спів­відношенні з цементом 0,2:1.

В якості заповнювачів для звичайних штука­турок використовують пісок річний або зі зруй­нованих гірничих пород. В декора­тивних шту­ка­турках вживають мармуровий та граніт­ний дрібняк, кольорове скло розміром 0,3...5 мм. Як наповнювач використовується глина, що підвищує щільність розчину та його легко­укла­дальність.

Складний технологічний процес виконання тинькування представлений на Рисунку 8.3.

8.2. Підготовка поверхні під штукатурку

Для кращого зчеплення із штукатуркою гладкі бетонні та кам'яні повер­хні насікають за допомогою пневмо- або електричного інструмента — зуби­ла, молотка, скарпеля.

Перед оштукатуренням (тинькуванням) поверхню очищують від пилу, жирових плям сталевими щітками, скрібками, обдуванням стисненим повітрям, піскоструйним апаратом.

Місця з'єднань з різних матеріалів (дерево-бетон, дерево-цегла, цегла-бетон) набивають металевою сіткою. Це роблять ще й тоді, коли необхідно стовщити намет: у місцях проходження каналів, прихованої проводки, при великих западинах на поверхні тощо.

До залізобетонних поверхонь сітку кріплять за випуски арматури або до дерев'яних пробок.

Дерев'яні поверхні оббивають дранкою, яку набивають готовими щитами.

Дранки в щитах повинні розташовуватися на стіні під кутом 45одо горизонту, що забезпечує краще зчеплення з розчином. Для звуко- і теплоізоляції під дранку набивають повсть, рогожу тощо.

Щоб отримати рівні площини поверхні провішують за допомогою маяків і марок (Рисунок 8.4). Одночасно провішування дозволяє визначити тов­щину штукатурного шару. Для цього в точці, що виступає найбільше на площині, встановлюють марку (це найчастіше цвях або гіпсова наліпка) таким чином, щоб верх цвяха або наліпки позначав загальну товщину оббризка й грунту (без накривки). Правильність встановлення марок виві­ряють виском або ватерпасом.

При виконанні поліпшеної або високоякісної штукатурки влаштовують маяки, що являють собою смуги завширшки 4...6 см (див. Рисунок 8.5), що визначають про­ектне положення поверхні, що обробляється. Вони ви­ко­­ну­ються з роз­чи­ну,­ але можуть бути з дерев'яних рейок або металевих кут­­ників.

Починають, як правило, зі стелі. Для визначення товщини штукатурки з протилежних кутів стелі натягують по діагоналі два шнури (див. Рисунок 8.4б).

На стелі марками правлять головки цвяхів, які забивають через 1...1,5 м. Шнур натягують між двома протилежними марками. Марку роблять з гіпсу, в який вставляють цвях.

У верхній частині стіни на відстані приблизно 30 см від кута забивають цвяхи. До головки прикладають висок і по ньому на відстані 30 см від підлоги другий штукатур забиває другий цвях. По діагоналях і периметру натягують шнури і по їх рівню забивають інші цвяхи. Таким чином вста­новлюють проміжні марки.

Потім приступають до улаштування маяків з штукатурного розчину. Ма­я­кам придають форму смуг і розміщують по лініях розташування марок. Лицьову поверхню маяків ретельно розрівнюють правилом (Рисунок 8.5).

Після улаштування маяків цвяхи з марок витягують, марки з гіпсу вируба­ють, а їх місця заповнюють через 1,5...2 м по довжині стіни.

Для зменшення трудомісткості засто­со­вують дерев'яні і металеві маяки. Їх встановлюють за допомогою цвяхів, ін­вен­тарних затискачів або мета­левих шти­рів, які забивають в поверхню стіни. По маяках розчин розрів­нюється дерев'я­ним правилом.