Взаємовідносини України з передовими країнами світу
Наша держава розширює і активізує свою участь у різних міжнародних організаціях. Ще 1990 р. вона стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (з 1 січня 1995 р.) – організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У листопаді 1995 р. Україну прийнято до такої впливової організації, як Рада Європи. Країни – члени Ради Європи утворюють єдине поле захисту прав людини, сприяють економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад, взаємному визнанню дипломів ВНЗ).
Важливе значення мають відносини між Україною і Європейським Союзом (ЄС). У 1994 р. було підписано угоду про співробітництво між Україною і ЄС, що відкривало шлях до асоційованого членства нашої країни у цій організації, давало простір для розвитку торгівельно-економічних зв’язків.
Важливою віхою в процесі інтеграції України до європейських структур став Гельсінський самміт Євросоюзу (грудень 1999 р.), на якому вперше в офіційних документах визнано „Європейське прагнення України”, позитивно оцінено її „проєвропейський вибір”. В ухваленій спільній стратегії щодо України, розрахованій на чотири роки, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайповніше відповідає інтересам ЄС. Спільна стратегія ЄС, як і попередні документи, не визначили перспективи повноправного членства України в ЄС.
Слід зазначити, що характерною рисою процесу інтеграції України до європейських структур є надзвичайно обережна позиція Євросоюзу, уповільнений розвиток економічних зв’язків. Активізації інтеграційних процесів перешкоджають такі чинники: суттєві відмінності нормативно-правової бази України та ЄС; зношеність основних виробничих фондів української економіки; низький рівень конкурентноспроможності більшості українських підприємств; нинішній стан української економіки поки що не дає змоги повноправної фінансової участі в діяльності ЄС; швидка інтеграція України в європейські структури могла б дестабілізувати існуючий баланс сил та послабити досягнутий рівень інтеграції. Виходячи з цього нове українське керівництво так і не почуло конкретної відповіді на самміті Україна і ЄС (грудень 2005 р.), коли ж наша республіка отримає статус держави з ринковою економікою.
У 2005 р. Президент України і уряд добивалися того, щоб наша держава вступила у світову організацію торгівлі (СОТ), але Верховна Рада не прийняла по цьому питанню відповідні документи. Вся ця процедура перенесена на 2006 р. Що буде з економікою коли Україна вступить в СОТ? Фахівці запевняють, що завдяки відкриттю кордонів для імпорта стабілізуються внутрішні ціни. Споживачам стане краще, а виробникам – важче. Їм потрібно буде подумати над тим, як зробити свою продукцію конкурентноспроможною. Але при цьому вони отримають доступ до дешевих і довгих кредитів наших банків, зможуть брати кредитні ресурси за кордоном, іноземні банки будуть відкривати в Україні свої філії. А це означає, що малий, середній і великий бізнес отримають великі інвестиційні засоби. Якщо, звичайно, буде правильне макроекономічне управління і якщо експорт не буде суттєво переважати імпорт.
Розвиваються відносини нашої держави з НАТО. У 1994 р. керівництво цієї організації ініціювало програму „Партнерство заради миру”, яка створила можливості для співробітництва з країнами – колишніми учасниками Варшавського договору. Україна першою з держав СНД приєдналася до цієї програми (лютий 1994 р.). Оголосивши себе позаблоковою державою, Україна опиняється у складній ситуації своєрідного буфера між НАТО з одного боку і Росією з іншого. У 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство з НАТО, яке передбачає розширення співробітництва – проведення спільних миротворчих акцій, маневрів, використання науково-технічних досягнень НАТО. На Чорному морі у серпні 1997 р. було проведено спільні маневри з НАТО „Sea – breath – 97”. У 2002 р. уряд України оголосив про свій намір у майбутньому вступити до цієї організації. Це є і в планах нового керівництва нашої держави.
Значно поліпшилися американо-українські відносини після приходу до влади у США адміністрації Б. Клінтона. Неодноразово відбувалися зустрічі українського і американського президентів, обмін військовими делегаціями, проводилися спільні військові навчання. 11-12 травня 1995 р. Україну з офіційним візитом відвідав президент США Б. Клінтон. Наприкінці 1997 р. відбувся політ американського космічного корабля за участю першого космонавта незалежної України Л. Коденюка. У вересні 1997 р. Міністра закордонних справ України Г. Удовенко був обраний головуючим 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН шляхом акламації (без голосування), що свідчить про зростання міжнародного авторитету України.
В середині 1990-рр. у міжнародному співробітництві України з іншими державами існувала мода на „стратегічних партнерів”. За свідченням Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова їх нараховувалося аж дев’ятнадцять. Але чітких критеріїв „стратегічності” відносин на державному рівні так і не було вироблено.
Сьогодні, коли значно змінилася політична ситуація як в самій Україні, так в Європі і в світі, відбувається переоцінка відносин нашої країни з багатьма державами. Тепер ми повинні говорити про стратегічні відносини, тобто кардинально змінюючих умови існування України в цілому. До таких треба віднести зв’язки з Сполученими Штатами, Росією і Польщею. На наш погляд, сьогодні стратегічний партнер у нашої країни тільки один – Польща, з якою у нас склалися дійсно рівноправні відносини, спостерігається взаємність поглядів з багатьох питань і відчувається готовність йти на поступки і враховуючи інтереси один одного. У відносинах із Сполученими Штатами у нас існують елементи стратегічного партнерства, проте Україні необхідно ще провести велику роботу як всередині країни, так і на зовнішній арені, щоб не тільки вона вважала США своїм стратегічним партнером, але й сама стала таким для єдиної наддержави світу. Що ж відносно Росії, то, як і всі попередні роки у нас зберігається стратегічна залежність, але відсутнє партнерство.
3. Наш край у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть
У роки II світової війни всі підприємства Донбасу були повністю зруйновані. З великими труднощами відбувалося відновлення структури народного господарства регіону. Цей процес значно ускладнювався сильною засухою, яка охопила Донбас, голодом 1946-1947 рр., пануванням командно-адміністративної системи управління . Але завдяки допомозі багатьох регіонів країни споруджувалися нові промислові об'єкти, шахтобудівники ввели в дію понад 30 вугільних шахт. В цілому промисловість Донецької області виросла в середині 50 -х років в порівнянні з довоєнним рівнем виробництва на 24 %. У ці роки не тільки було відновлено народне господарство Донбасу, але і забезпечено його подальший розвиток. У післявоєнні роки відновлювалися і розвивалися системи охорони здоров'я та освіти, відроджувалася культура.
Внаслідок невдалих експериментів центральної влади в 50 - 60 -х роках погіршується положення вугільної промисловості, скорочуються інвестиції. Але металургійна і машинобудівна промисловість працюють стабільно. Впроваджуються нові технології, будуються могутні доменні і мартенівські печі, розширюється асортимент машин і обладнання. Відбуваються зміни і в транспорті: починається електрифікація залізниці, ширше використовуються можливості автомобільного і морського транспорту. Налагоджуються зовнішньоекономічні зв'язки.
У 50 -60-ті роки зазнала важливих змін і соціальна політика. Почалося підвищення заробітної плати, зниження податків, покращилося пенсійне забезпечення. Соціальне становище людей стало більш стабільним. Бурхливий розвиток отримала система вищої освіти. У 1960 році в Сталіно індустріальний інститут був перейменований на політехнічний, а його Краматорський філіал - на індустріальний інститут. В області відкрилися і два нових вузи: інститут радянської торгівлі і філіал Харківського інституту мистецтв. Донецький педагогічний інститут був перейменований на університет.
У другій половині 60 -х років інтенсивно розвивалася металургійна промисловість. Відновили роботу Авдіївський коксохімічний завод та низка важливих металургійних підприємств. З середини 60-х років розвивається повітряний транспорт, рейси якого обслуговують три аеропорти: у Донецьку, Маріуполі, Краматорську.
У 70 -80-ті роки провідну роль в економіці Донбасу продовжує грати вугільна промисловість, значними темпами розвивається донецька енергетика, побудована найбільша теплова електростанція в Європі - Вуглегірська ГРЕС.У 70 -ті роки Донецька область стає регіоном розвиненої хімії . Хімічні підприємства Донбасу забезпечують на початок 80 -х років 1/8 частини республіканського випуску мінеральних добрив і кальцинованої соди , 1/4 частини сірчаної кислоти , майже 1/5 частини синтетичних миючих засобів.
Розвивається легка і харчова промисловість. У 60 -70 -ті роки почали роботу Донецький бавовняний комбінат, Макіївська бавовнопрядільна фабрика, Донецький завод іграшок, Донецький завод холодильників «Норд» та підприємства харчової промисловості. Донецька область стає великим будівельним майданчиком. За період з 1958 по 1985 рр. . було побудовано 12 тис. підприємств. Інтенсивний промисловий розвиток Донбасу перетворив його до середини 80 -х років в один з найбільш урбанізованих регіонів України: 90 % жителів Донецької області, абсолютна більшість його населення, була зосереджена в містах.
У другій половині 60-х. - 1 пол. 80-х років відбувається демократизація системи освіти, науки, культурного життя. У школах і вузах відбувається активний пошук нових методів викладання, створюються умови для творчої роботи майстрів мистецтва, розширюються наукові дослідження, змінюється ставлення до літературного життя. У Донбасі сформувався досить потужний науковий потенціал. Важливу роль в активізації наукового життя в регіоні зіграло створення в 1965 р. в Донецьку наукового центру АН УРСР. До його складу увійшли фізико-технічний інститут, відділення економіко- промислових досліджень Інституту економіки АН УРСР, обчислювальний центр і ботанічний сад. Великим науковим центром регіону був Всесоюзний науково-дослідний інститут гірничорятувальної справи (м. Донецьк) - єдина в світі спеціалізована установа подібного профілю. Центром вузівської науки регіону стає Донецький політехнічний інститут, в якому розроблялися нові перспективні теми, був створений могутній науково-дослідний сектор.
Пожвавилася діяльність театрів і філармонії. З середини 80-х років почалося формування нових театральних концепцій . У цей період затверджується ідея відродження в Донбасі національного театру , яка була втілена в діяльності Донецького українського музично-драматичного театру, Донецького театру опери та балету, Української трупи Донецького театру ляльок, в створенні грецького театру.
У середині 80-х. на початку 90 -х рр в роки перебудови в Донбасі відбувалися надзвичайно складні і суперечливі соціально-економічні та політичні процеси. Це був один з найбільш активних і неспокійних регіонів країни. В регіоні часто відбувалися шахтарські страйки, які приводили до кризового становища промислового виробництва. В цей же час відбувається формування багатопартійної системи, створюються численні суспільно - політичні організації, об'єднання та рухи. Однією з перших національно-демократичних громадських організацій, які виникли в Донбасі, було Товариство української мови (1988). Ініціаторами створення суспільства стають В. Оліфіренко, Ф. Олехнович, підтримують ідею Г. Гордасевич та В. Білецький, відомі сьогодні в Донбасі українознавці, письменники, дослідники.
Однією з найбільш гострих проблем регіону було і залишається сьогодні кризове становище екології. Техногенне навантаження на природно-територіальні системи регіону в десятки разів перевищує середні показники по країні. Екологічна катастрофа впливає на життя і здоров'я жителів Донбасу. У 1990 році вперше смертність перевищує народжуваність.
Проголошення незалежності України, перехід від командної, планової до ринкової економіки виявився дуже складним і важким періодом в історії Донеччини. Розрив господарських зв'язків, застарілі промислово-виробничі фонди, технології, абсолютна перевага галузей важкої промисловості визначили особливу гостроту економічної кризи. Спад промислового виробництва , який почався ще в 1989 р. (після шахтарських страйків ) набув стійкого характер .Особливо катастрофічними були наслідки 1994 року, коли в Донецькій області загальний обсяг виробництва знизився в порівнянні з попереднім роком на 20,2%. Тільки в 1997 р., вперше за останні 8 років відбувся певний сплеск зростання виробництва.
У листопаді 1997 року рішенням обласної ради була затверджена «Програма соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2000 роки» . Механізм реалізації програми передбачав роботу з підготовки спеціальних економічних зон в Донбасі. Положення економіки Донецької області вимагало залучення великих інвестицій. 24 грудня 1998 був прийнятий Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».
Сьогодні ведеться активна , багатопланова робота з впровадження закону в життя . В обласному центрі створюється спеціальна економічна зона. технопарк «Донецьк» , в м. Маріуполь - СЕЗ «Азов» ( зовнішньоторговельна ) . Разом зі спеціальними економічними зонами в Донецькій області визначені також території пріоритетного розвитку, надані 17 містам Донецької області і двом сільськогосподарським районам. Перший досвід, накопичений в Донецькій області, свідчить, що створення і функціонування ВЕЗ може позитивно впливати на соціально-економічне становище в регіоні.
В цілому Донбас володіє потужним науково-технічним потенціалом. Вузи, науково-дослідні інститути та академії ведуть активну діяльність з дослідження і розробки інноваційних програм. Підприємства активно впроваджують нову техніку і технології, за рахунок чого отримують прибуток. Активно розвивається культурна сфера життя суспільства.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Алексеев Ю. М., Вертерел А. Г. Історія України.: Навчальний посібник. - К: Каравела, 2004. - 256 с.
2. Білоцерківський В. Я. Історія України: навчальний посібник. - К: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.
3. Бойко О. Д. Історія України. К: ВЦ "Академія", 2003. - 656 с.
4. Бунятян К. П. Давнє населення України. - К: Либідь, 1999. - 228 с.
5. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XIX ст.). - Львів: Світ, 1996. - 448 с.
6. Видатні постаті в історії України (IX - XIX ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети / В. І. Гусєв, О. Г. Сокирко, В. Г. Червінський. - К: Вища школа, 2002. - 359 с.
7. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К: Вища школа. - 1994. - 539 с.
8. Грушевсъкий М. С. Ілюстрована історія України. - К: Наукова думка, 1992. -
9. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. - К.: Вища школа, 1990.
10. Дорошенко Д. Нарис історії України.: у 2-х томах. - К.: Глобус.1992.
11. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / Редкол. В. А. Смолій та ін. - К: Вид. дім Києво-Могилянської академії, Т. 1. 2006. - 799 с.
12. Історія українських політичних партій: Кінець XIX - 1917 р. Хрестоматія / Упорядник Б. І. Корольов, І. С. Михальський. - К: Вид. Європейського університету, 2003. - 561 с.
13. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / Редкол. В. А. Смолій та ін. - К: Вид. дім Києво-Могилянської академії, Т. 1. 2007. - 799 с.
14. Історія українського козацтва: нариси у 2-х т. / Редкол. В. А. Смолій та ін. - К: Вид. дім Києво-Могилянської академії, Т. 2. 2007. - 723 с.
15. Історія України в особах: XIX - XX ст. / І. Войцехівська, В . Облі-цов, О. Божко та ін. - К: Україна, 1995. - 479 с.
16. Історія України в особах: Литовсько - Польська доба / О. Дзюба, М. Довбищенко та ін. - К: Україна, 1997. - 272 с.
17. Історія України в особах: Козаччина / Горобець В. М. та ін. - К: Україна, 2000. - 302 с.
18. Історія України: Навчальний посібник / Під загальною ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 1997. - 424 с.
19. Історія України: нове бачення / Під ред. В. А. Смолія. - К: Альтернатива, 2000. - 464 с.
20. Історія України: Посібник / за загальною ред. Г. Д. Темка, Л. С. Тупчієнка. - К.: Вид. центр "Академія", 2002. - 480 с.
21. Історія України: Навчальний посібник / Під ред. М. О. Скрипника. - К: Центр навчальної літератури, 2003. - 366 с.
22. Історія України. Документи. Матеріали: посібник для студентів вузів / Укладач В. Ю. Король. - К: Академія. - 2001. - 448 с.
23. Історія України: навчально-методичний посібник для семінарських занять / В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко, В. Ф. Колесник та ін.; за ред. В. М Литвина. - К: Знання - Прес, 2006. - 460 с.
24. Комаринська 3. М. Історія України: посібник для самостійного вивчення та підготовки до семінарських занять. - Львів: ЛБІ НБУ, 2005. - 191 с.
25. Кудряченко А. І. Політична історія України XX століття: підручник / Кудряченко А. І., Калінічева Г. І., Костиря А. А. - К: МАУП, 2006. - 694.
26. Полонська - Василенко Н. Історія України. У 2. Т. - Т. 1. До середини XVII ст. - К: Либідь, 1993. - 640 с.
27. Полонська - Василенко Н Історія України. У 2. Т. - Т. 2. Від середини XVII ст. до 1923 р. - К: Либідь, 1993. - 608 с.
28. Савченко Н. М., Подолъсъкий М. К Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. - К: Видав. "Фірма ІНКОС," "Центр навчальної літератури", 2006. - 544 с.
29. Скляренко В. Г. Русь і варяги: історико-етимологічне дослідження: монографія. - К: Довіра, 2006. - 118 с.
30. Уривалкін О. М. Таємниці історії України (загадки, події, факти). - К: КНТ, 2006. - 403 с.
31. Уривалкін О. М Історія України (середина XIII - середина XVII ст.). - К.: Кондор, 2005. - 281 с.
32. Уривалкін О. М. Історія України (кінець XVII - початок XXI ст.). - К.: КНТ, 2007. - 433 с.
33. Чутский А. І. Історія України: навчальний посібник. К: МАУП. 2006. - 345 с.
34. Яворницъкий Д. І. Історія запорозького козацтва. - К: Наукова думка, 1990. - Т. 1. - 592 с.
35. Яворницъкий Д. І. Історія запорозького козацтва. - К: Наукова думка, 1990. - Т. 2. - 560 с.
36. Яворницъкий Д. І. Історія запорозького козацтва. - К: Наукова думка, 1991. - Т. 3. - 592 с.