Проблеми незалежної України
Лекція 23. Україна у сучасному світі. Наш край у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть
Регіону (АТР)важливо враховувати його роль як потенційного «локомотиву» світової економіки. В інтересах України налагоджувати взаємовигідні відносини з країнами АТР, і, передовсім, з його визнаними лідерами – Китаєм, Японією та Південною Кореєю.
Серед країн Азійсько-Тихоокеанського регіону найбільшим зовнішньо торговельним партнером України є Китай.Україна має шанси стати інвестиційно привабливим партнером для Китаю, особливо у ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, енергетичній галузях. Для України важливими напрямами співпраці є сфери інноваційного розвитку, енергоефективності та енергозбереження. З огляду на постійний інтерес Китаю до ринків ЄС, транзитні шляхи до яких пролягають через територію України, існує можливість спільних інфраструктурних і транспортних проектів.
Реалізації потенційних можливостей українсько-китайського співробітництва, безумовно, сприяла б інтенсифікація контактів на рівні найвищого державного керівництва.
У розвитку своїх відносин з ЯпонієюУкраїна має ефективно враховувати ті зміни у зовнішньополітичній доктрині цієї країни, які створюють більш сприятливі можливості для виходу українсько-японських відносин на якісно новий рівень. У сучасній зовнішньополітичній доктрині Японії «Дуга свободи і процвітання» Україна виділяється як важливий партнер Японії в Європі, з яким Японію поєднують спільні демократичні принципи та цінності, і який має стати впливовим союзником Японії у зміцненні її позицій в світі.
Значним поштовхом до нового етапу розвитку відносин України з Республікою Кореястав офіційний візит Президента України В. Ющенка до цієї країни 17–19 грудня 2006 р. Під час цього візиту опрацьовано перспективи подальшого українсько-корейського співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, військово-технічній, космічній, транспортній, гуманітарній, освітній та культурній сферах.
План:
1. Проблеми незалежної України
2. Взаємовідносини України з передовими країнами світу
3. Наш край у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть
Завдання для контролю та самоконтролю:
1. Окресліть коло проблем в сучасній Україні
2. Назвіть відомих партнерів України
3. Розкрийте особливості розвитку Донеччини у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть.
Україна заявила про себе у сучасному світі лише після проголошення незалежності і Всеукраїнського референдуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання нашої республіки. Вже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада і Польща, 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія, Литва, 5 грудня – Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія.
25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і дістання гарантій нерозповсюдження ядерної зброї, Україну визнали США. Протягом грудня 1991 р., що став місцем визнання нашої держави, її незалежність визнали загалом 68 держав, 1992 р. – ще 64.
У липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила „Основи зовнішньої політики України”, в яких визначено національні інтереси і завдання держави у зовнішньополітичній сфері: забезпечення стабільності міжнародного становища України, входження господарства країни до світової економічної системи, захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном та ін.
Одним з найважливіших напрямів української зовнішньої політики є відносини з тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз об’єднуються у СНД. Вони ґрунтуються на спільній багатовіковій історії, міжекономічних зв’язків, економічних взаємовідносин і певній взаємозалежності, яка виникла і багато в чому ще існує у рамках колишнього єдиного народногосподарського комплексу.
Водночас Україна виступає проти створення наддержавних інститутів у рамках СНД, які здатні перетворити її на об’єднання на конфедеративних чи навіть федеративних засадах. Деякі політичні сили Росії боляче сприйняли незалежність України, виступають за відновлення „Великої Росії”, проводять курс на розпалювання шовіністичних настроїв серед росіян.
У зв’язку з цим відносини між Росією і Україною є досить складними і суперечливими. Російське керівництво намагається використати інститути СНД для відтворення принаймні конфедеративних зв’язків, координації політичної, військової та економічної сфер.
З самого початку існування незалежної України російські парламентарі почали дискусії щодо територіальної приналежності Криму. Вони доводили, що Акт 1954 р. про передачу півострова до складу України є неконституційним. У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Восени 1996 р. мер Москви Ю. Лужков заявив, що Росія може вирішити цю проблему силою. Україна виходить з принципу непорушності кордонів, декларованих Гельсінським заключним актом 1975 р. Рада Безпеки ООН ще у тому ж 1993 р. визнала безпідставними територіальні претензії Росії щодо Криму.
Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Криму 250 тис. кримських татар. У лютому 1992 р. була відновлена Автономна Республіка Крим. Кримська проблема тісно пов’язана з проблемою Чорноморського флоту. До цього часу Севастополь є головною базою російського Чорноморського флоту (300 кораблів і 70 тис. осіб екіпажу), 1992 р. була досягнута домовленість про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний термін. 30-31 травня 1997 був підписаний широкомасштабний політичний договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Сторони зобов’язалися будувати свої відносини на основі територіальної цілісності, непорушності кордонів. Урегульовано проблему Севастополя і Чорноморського флоту. Основні бухти Севастополя передаються в оренду Росії на 20 років за 2,5 млрд. доларів.
Ще однією важливою зовнішньополітичною проблемою України була ядерна. Після розпаду СРСР наша республіка стала третьою ядерною державою. Ще 1990 р. у Декларації про державний суверенітет вказувалося, що Україна бажає стати неядерною державою. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, в якій проголошувалося, що наша держава відмовляється від ядерної зброї, не має військових супротивників, а її Збройні сили призначені лише для гарантування національної безпеки. 16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня 1994 р. у Будапешті, президенти Росії та США і прем’єр-міністр Великої Британії надали Україні такі гарантії. Влітку 1996 р. ядерне саморозброєння нашої республіки було завершене – останні ядерні боєголовки були вивезені з території України, а їхні пускові шахти поблизу м. Первомайська Миколаївської області – підірвані.