Принципи вибору групувальної ознаки та утворення груп

Усі соціально-економічні явища та процеси різняться між собою формами розвитку, тому в разі потреби треба вибрати ту ознаку, якій адекватна мета дослідження і характер вихідної інформації. Зважаючи на теоретичні положення економічної науки та враховуючи завдання дослідження, для проведення групування потрібно з багатьох ознак вибрати визначальні, тобто такі, що найбільш повно і точно характеризують досліджуваний об’єкт, дають змогу вибрати його типові риси та властивості. Наприклад, розмір промислового підприємства може характеризуватися різними ознаками, кожна з яких має певне значення. Серед них найістотнішою, основною ознакою є вартість основних виробничих фондів, які виражають потенційні можливості, його потужність.

У разі вибору групувальної ознаки важливим моментом є до­тримання умови місця і часу. Всі ознаки, за якими можна здійснювати статистичні групування, класифікують таким чином.

Групувальні ознаки:

1. за формою вираження:

атрибутивні, які характеризують властивість, якість явищ і не мають кількісного виразу (стать, професія, освіта тощо);

кількісні (варіаційні), які набувають різне кількісне вираження у певних одиницях досліджуваної сукупності (кількість праців­ників, обсяг виробництва, вартість основних виробничих фон­дів):

дискретні (переривні), що описуються цілими числами, без проміжних значень (наприклад, розряд працівників);

безперервні, які можуть набувати різного значення в пев­них межах, тобто виражатися не лише цілими числами, а й дробовими (так, рівень оплати праці можна показати не лише в гривнях, а й у гривнях з копійками). Коли групування здійснюють за ознаками, що мають кількісний вираз, потрібно правильно визначити не лише кількість груп, а й інтервал групування;

2. за характером коливності:

альтернативні — коли одним одиницям властиві певні якісні параметри, а іншим — ні (наприклад, випущена продукція може бути якісною або неякісною);

варіаційні, які мають багато кількісних значень (наприклад, вартість основних виробничих фондів, чисельність працівни­ків);

3. за роллю ознаки у взаємозв'язку досліджуваних явищ:

факторні, що впливають на інші ознаки;

результативні, розмір і динаміка яких формуються під впливом інших ознак.

Залежно від об'єктивних умов і мети дослідження ознаки можуть обмінюватися ролями. Деколи вони можуть бути факторними, деколи — результативними. Так, продуктивність праці, з одного боку, залежить від рівня кваліфікації (розряду) працівника, з іншого —є і основним чинником збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості одиниці продукції. Отже, у першому випадку показник продуктивності праці править за результативну ознаку, в другому —| за факторну.

Після визначення групувальної ознаки важливим кроком с розподіл одиниць сукупності на групи. Для цього треба визначити кількість утворюваних груп та розмір інтервалу. Ці два моменти взаємопов'язані: чим менший інтервал, тим більша кількість груп і навпаки. Важливою вимогою при вирішенні цього питання є вибір кількості груп і значення інтервалу, які б давали змогу більш-менш рівномірно розподілити всі одиниці сукупності в розрізі груп, забезпечити їх представництво і якісну однорідність.

Питання про кількість груп і розмір інтервалу потрібно ви­рішувати з урахуванням багатьох обставин, насамперед — мети дослідження, значення досліджуваної ознаки, обсягу одиниць сукуп­ності тощо.

Кількість груп здебільшого залежить від того, яку ознаку покладено в основу групування . Часто атрибутивні групувальні ознаки визначають кількість груп (групування працівників за статтю, за освітою).

Аналогічно розподіляється сукупність за дискретною озна­кою, яка змінюється у відносно не широкому діапазоні ( при групуванні робітників за розрядами, сімей —за кількістю їхніх членів).

Інтервали груп використовують лише в разі значної коливності дискретної ознаки при безперервному зміненні кількісної ознаки ( наприклад розмір середньої заробітної плати, основних виробничих фондів тощо) .

Залежно від ступеня коливності групувальної ознаки, характеру розподілу

статистичної сукупності застосовують рівні або нерівні інтервали. Коли варіація

ознаки проявляється у порівняно вузьких межах ірозподіл більш-менш рівномірний, використовують однакові інтервали.

Значення інтервалу в разі групування із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою

відповідно максимальне і мінімальне значення ознаки та кількість груп.

Припустимо, що найбільша продуктивність праці робітників цеху становила

180 деталей за зміну, а найменша —60. Поділивши розмах і її, тобто різницю між максимальним і мінімальним значеннями ознаки(продуктивності праці) на кількість груп (3), визначимо

деталей:

Унаслідок послідовного додавання значення інтервалу до нижньої границі кожної групи дістанемо таке групування з рівними інтервалами

60...100; 100...140; 140...180.

Кількість груп тісно пов'язана з обсягом сукупності. Орієнтовно кількість груп при рівних інтервалах можна обчислити за формулою, запропонованою американським ученим Стерджесом:

n= 1 + 3,322 lg N

де N — кількість одиниць сукупності. Отже, при N= 200

кількість груп

п = 1 + 3,322 lg200 = 9.

Знаючи розмах варіації досліджуваної ознаки в усій сукупності та кількість груп, які необхідно утворити, можна знайти значення рівного інтервалу:

- крок інтервалу.

Однак користуватися цією формулою можна лише в тих випадках, коли досліджувана сукупність досить велика і зміна групувальної ознаки має відносно плавний характер. Безпідставне застосування наведеної формули може призвести до незадовільних наслідків.

У пракгиці економічної роботи здебільшого застосовують групу­вання з нерівними інтервалами, прогресивно зростаючими або спа­даючими. Необхідність застосування групування з нерівними інтер­валами виникає в тих випадках, коли коливність ознаки має нерівно­мірний характер і у великих межах. Наприклад, рівнозначний інтервал за обсягом виробництва для малих, середніх і великих підпри­ємств є недоречним, оскільки різниця в обсягах виробництва навіть у невеликих сумах с вирішальною для малих підприємств, тоді як для великих — неістотна. Треба передбачати невеликі інтервали для малих підприємств і більші — для великих.

При обчисленні інтервалу та розподілуодиниць об'єкта спостере­ження на окремі групи важливо точно визначити межі, які здебільшого позначають «від» і «до» для одиниць, що належать даній групі. Наприклад, групи підприємств за кількістю працівників поз­начають: від однієї до трьох тисяч чоловік або 4...7, 8... 11, 12...15 тис. чоловік. Такий підхід дає змогу чітко визначити межі та правильно розподілити одиниці сукупності на групи. Однак у практиці групувань часто (коли безперервно змінюються ознаки) одне й те саме число править за верхню і нижню межу двох сусідніх груп. Наприклад, групи працівників підприємств за рівнем продуктивності праці позначають таким чином: до 100 деталей, 100... 120, 120... 140, 140... 160, понад 160 деталей. За такої побудови інтервалів відносити одиниці об'єкта спостереження до тієї чи іншої групи на практиці можна двояко: за принципом «включно» до першої групи належить робітник, про­дуктивність праці якого сягає 100 деталей; за принципом «винятково цей працівник належить уже до наступної групи 100... 120. У прак­тиці застосовуються обидва ці методи, однак перевага віддається першому.

Інтервали при групуванні можуть бути відкритими (з однією межею — верхньою або нижньою) і закритими (що мають верхню і нижню межі). У наведеному прикладі перший та останній інтервали є відкритими, решта — закритими. Потреба у відкритих інтервалах зумовлена високою коливністю досліджуваної ознаки, розкиданістю її значень.

Групування за однією ознакою називається простим, за двома і більше – комбінаційним.