Розділ 34. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

§ 1. Поняття земель сільськогосподарського призначення

Зем­лям сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня відве­де­на окре­ма глава 5 розділу II чин­но­го Зе­мель­но­го ко­дек­су України. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, зем­ля­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призначен­ня визна­ють­ся землі, надані для ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої на­у­ко­во-​до­слідної та на­вчальної діяль­ності, розміщення відповідної ви­роб­ни­чої інфраструкту­ри, у тому числі інфра­струк­ту­ри опто­вих ринків сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, або при­зна­чені для цих цілей.

В ієрархії ка­те­горій зе­мель, що визна­чені в ст. 19 ЗК України, зем­лі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня посідають перше місце, що під­креслює ви­нят­ко­ву цінність зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призна­чення для України як для дер­жа­ви аг­рар­но-​про­ми­сло­во­го век­то­ру роз­витку.

До зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня на­ле­жать:

а) сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя (рілля, ба­га­торічні на­са­д­жен­ня, сі­ножаті, па­со­ви­ща та пе­ре­ло­ги);

б) несільсь­ко­гос­по­дарські угіддя (гос­по­дарські шляхи і про­го­ни, по­ле­за­хи­сні лісові смуги та інші за­хи­сні на­са­д­жен­ня, крім тих, що від­несені до зе­мель лісо­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, землі під господар­ськими будівлями і дво­ра­ми, землі під інфра­струк­ту­рою опто­вих рин­ків сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, землі тимча­со­вої кон­сер­вації тощо).

Вра­хо­ву­ю­чи відсутність за­ко­но­дав­чих визна­чень по­нять, що є скла­довими сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь, та ви­нят­ко­ву зна­чимість зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня для нашої дер­жа­ви як бази сіль­ськогосподарського ви­роб­ництва і за­со­бу за­без­пе­чен­ня про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жа­ви є по­тре­ба роз­г­ля­ну­ти скла­дові сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь.

Отже, рілля (орна земля) - зе­мельні ділянки, які си­сте­ма­тич­но об­роб­ля­ють­ся і ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся під посіви сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, вклю­ча­ю­чи посіви ба­га­торічних трав, а також чисті пари, пло­щі пар­ників і теп­ли­ць. До ділянок ріллі не на­ле­жать сіножаті і пасови­ща, що ро­зо­рані з метою їх докорінного поліпшен­ня і ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся постійно під трав'яними кор­мо­ви­ми куль­ту­ра­ми для сінокосіння та ви­пасу ху­до­би, а також міжряд­дя садів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся під посіви.

Ба­га­торічні на­са­д­жен­ня (ба­га­торічники) - рос­ли­ни, що жи­вуть більше двох років. Ба­га­торічні рос­ли­ни мо­жуть бути як трав'яни­стими, так і дерев'яни­сти­ми. Трав'яни­сти­ми ба­га­торічними рос­ли­на­ми на­зи­ва­ють ба­га­торічні рос­ли­ни, на­земні ча­сти­ни яких не дерев'яніють, як це відбувається у дерев і кущів, а дерев'яни­сти­ми - решту багато­річних рос­лин. Тоді як де­ре­ва і кущі за­вжди ба­га­торічні, трав'янисті рос­ли­ни мо­жуть також бути однорічними та дворічними.

Сіножаті, сіно­ко­си - сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, рос­линність яких си­сте­ма­тич­но ви­ко­ри­сто­ву­ють на сіно, один з ос­нов­них видів кор­мової бази. Рос­линність сіножаті скла­дається з різних видів ба­га­торіч­них трав. Розрізня­ють сіножаті за­плавні (їх за­ли­ва­ють вес­няні води річок), суходільні і за­бо­ло­чені (їх найбільше на Поліссі); серед двох пер­ших виділяють при­родні (не поліпшені) та поліпшені сіножаті.

Па­со­ви­ща - сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, при­зна­чені для випа­сання ху­до­би. Ділянка землі з трав'яни­стою рос­линністю, де па­сеть­ся ху­до­ба, птиця. Розрізня­ють па­со­ви­ща: суходільні, об­вод­нені, болотис­ті, гірські та інші.

Пе­ре­ло­ги - сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, які тимча­со­во не викори­стовуються як базис для здійс­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності з метою при­род­но­го онов­лен­ня ро­дю­чості ґрунтів.

До зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня на­ле­жать також особ­ли­во цінні землі, склад яких пе­ред­ба­че­но ч. 1 ст. 150 ЗК України, серед яких, зо­кре­ма, чор­но­зе­ми нее­ро­до­вані несо­лон­ц­ю­ваті на ле­со­вих по­ро­дах; луч­но-​чор­но­земні неза­со­лені несо­лон­ц­ю­ваті су­глин­кові ґрун­ти; тем­но-​сірі опідзо­лені та чор­но­зе­ми опідзо­лені на лесах і гле­ю­ваті; бурі гірсь­ко-​лісові та дер­но­во­бу­ро­земні гли­бокі і се­ред­ньо­гли­бокі; дер­ново-підзо­листі су­глин­кові ґрунти; тор­фо­ви­ща з гли­би­ною за­ля­ган­ня торфу більше од­но­го метра і осу­шені неза­леж­но від гли­би­ни; коричне­ві ґрунти Півден­но­го уз­бе­ре­ж­жя Криму; дер­нові гли­бокі ґрунти Закар­паття.

Ви­хо­дя­чи з ви­ще­ви­кла­де­но­го визна­чаль­ни­ми фак­то­ра­ми, що впли­вають на особ­ли­вості пра­во­во­го ре­жи­му зе­мель сільськогосподарсько­го при­зна­чен­ня, є склад зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 150 ЗК України) та цілі ви­ко­ри­стан­ня зе­мель сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня, перелік яких не є ви­черп­ним (ч. 1 ст. 22 ЗК України).

Особ­ли­вості пра­во­во­го ре­жи­му зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня.Особ­ли­ве стра­тегічне зна­чен­ня зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня для внутрішньої без­пе­ки України та як ба­зи­су за­безпечення еко­номічної по­туж­ності дер­жа­ви обу­мо­в­лює необхідність здійс­нен­ня пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня відно­син, що ви­ни­ка­ють між суб'єк­тами при на­бутті зе­мель­них ділянок сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призна­чення на пев­но­му пра­во­во­му титулі, їх ви­ко­ри­станні, охо­роні.

Норми, що визна­ча­ють ви­мо­ги до суб'єктів, які мо­жуть на­бу­ти зе­мельні ділянки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня у власність чи у ко­ри­сту­ван­ня, визна­ча­ють по­ря­док на­бут­тя зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня у власність чи ко­ри­сту­ван­ня, а також пра­ви­ла ви­користання зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня утво­рю­ють пра­во­вий режим зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня.

Відно­си­ни щодо на­бут­тя та ви­ко­ри­стан­ня зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня ре­гу­лю­ють­ся нор­ма­ми Зе­мель­но­го ко­дек­су Украї­ни, за­ко­на­ми України «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство», «Про фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство», «Про зем­ле­устрій», «Про дер­жав­ну експер­тизу зем­лев­по­ряд­ної до­ку­мен­тації» та ін.

Цінність зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня для дер­жа­ви обу­мо­в­лює особ­ли­вості пра­во­во­го ре­жи­му зе­мель сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня, які про­яв­ля­ють­ся у суб'єкт­но­му складі власни­ків та ко­ри­сту­вачів зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, зміст прав та обов'язків суб'єктів та по­ряд­ку на­бут­тя зе­мель­них ділянок сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня у власність чи ко­ри­сту­ван­ня.

§ 2. Особливості суб'єктного складу у відносинах власності та користування землями сільськогосподарського призначення

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Зе­мель­но­го ко­дек­су України землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся у власність гро­ма­дя­нам України для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, садівництва, то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва.

Безоплат­на пе­ре­да­ча зе­мель­них ділянок у власність гро­ма­дян про­вадиться у разі:

а) при­ва­ти­зації зе­мель­них ділянок, які пе­ре­бу­ва­ють у користуван­ні гро­ма­дян (щодо зе­мель­них ділянок для ве­ден­ня осо­би­сто­го селян­ського гос­по­дар­ства, садівництва, ве­ден­ня фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства), в по­ряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му ча­сти­на­ми 1, 2 ст. 118 ЗК України;

б) одер­жан­ня зе­мель­них ділянок внаслідок при­ва­ти­зації держав­них і ко­му­наль­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, уста­нов та ор­ганізацій для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, в по­ряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му ст. 25, ча­сти­на­ми 3-5 ст. 118 ЗК України;

в) одер­жан­ня зе­мель­них ділянок для ве­ден­ня осо­би­сто­го селян­ського гос­по­дар­ства, садівництва, ве­ден­ня фер­мерсь­ко­го господар­ства із зе­мель дер­жав­ної і ко­му­наль­ної влас­ності в межах норм без­оплатної при­ва­ти­зації, в по­ряд­ку, визна­че­но­му ча­сти­на­ми 6-10 ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 92 ЗК України зе­мельні ділянки сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня у постійне ко­ри­сту­ван­ня мо­жуть на­бу­ва­ти­ся:

а) дер­жав­ни­ми та ко­му­наль­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підпри­ємства­ми, уста­но­ва­ми та організаціями, гро­мадсь­ки­ми організаціями інвалідів, їх підприємства­ми та об'єднан­ня­ми - для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва;

б) дер­жав­ни­ми та ко­му­наль­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким на­у­ко­во-​до­слідними уста­но­ва­ми та нав­чаль­ни­ми за­кла­да­ми, сільсь­ки­ми про­фесійно-​технічними учи­ли­ща­ми та за­галь­но­освітніми шко­ла­ми - для дослідних і нав­чаль­них цілей, про­па­ган­ди пе­ре­до­во­го досвіду ве­ден­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства;

в) дер­жав­ни­ми та ко­му­наль­ни­ми несільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми під­приємства­ми, уста­но­ва­ми та організаціями, релігійними організаціями та об'єднан­ня­ми гро­ма­дян - для ве­ден­ня підсоб­но­го сільсь­ко­го госпо­дарства.

Відповідно до за­ко­но­дав­ства України землі сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня мо­жуть пе­ре­да­ва­ти­ся у ко­ри­сту­ван­ня на умо­вах орен­ди:

а) гро­ма­дя­нам України, осо­бам без гро­ма­дян­ства, іно­зем­ним гро­мадянам - для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, садів­ництва, ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва;

б) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам - для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва;

в) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким на­у­ко­во-​до­слідним уста­но­вам та навча­льним за­кла­дам, сільсь­ким про­фесійно-​технічним учи­ли­щам та загаль­ноосвітнім шко­лам - для дослідних і нав­чаль­них цілей, про­па­ган­ди пе­ре­до­во­го досвіду ве­ден­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства;

г) несільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам, уста­но­вам та організа­ціям, релігійним організаціям і об'єднан­ням гро­ма­дян - для ве­ден­ня підсоб­но­го сільсь­ко­го гос­по­дар­ства;

ґ) опто­вим рин­кам сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції - для розмі­щення влас­ної інфра­струк­ту­ри.

По­куп­ця­ми зе­мель­них ділянок сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призна­чення для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва мо­жуть бути:

а) гро­ма­дя­ни України, які мають сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку освіту або досвід ро­бо­ти у сільсь­ко­му гос­по­дарстві чи зай­ма­ють­ся ве­ден­ням то­варного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва;

б) юри­дичні особи України, уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми яких перед­бачене ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва.

Пе­ре­важне право купівлі зе­мель­них ділянок сільськогосподарсько­го при­зна­чен­ня мають гро­ма­дя­ни України, які постійно про­жи­ва­ють на те­ри­торії відповідної місцевої ради, де здійснюється про­даж земель­ної ділянки, а також відповідні ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня.

По­куп­ця­ми зе­мель­них ділянок сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го призначен­ня для ве­ден­ня садівництва та осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства мо­жуть бути гро­ма­дя­ни України та юри­дичні особи України.

Іно­земні гро­ма­дя­ни та особи без гро­ма­дян­ства мо­жуть на­бу­ва­ти права влас­ності на зе­мельні ділянки тільки несільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, прий­няті у спад­щи­ну іно­зем­ни­ми гро­ма­дя­на­ми, а також осо­ба­ми без гро­ма­дян­ства, про­тя­гом року підля­га­ють відчу­жен­ню.

§ 3. Особливості набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення

На­бут­тя гро­ма­дя­на­ми України зе­мель­них ділянок сільсько­господарського при­зна­чен­ня шля­хом при­ва­ти­зації пе­ред­ба­чає наступ­ні варіанти реалізації цього права гро­ма­дя­на­ми.