Розділ 25. АГРАРНО-ДОГОВІРНІ ВІДНОСИНИ
§ 1. Поняття та види аграрно-правових договорів
В умовах проведення аграрної реформи важливе місце в діяльності сільськогосподарських товаровиробників посідають договірні відносини, оскільки саме на підставі укладання договорів здійснюється реалізація виробленої сільськогосподарської продукції, суб'єкти агробізнесу вступають у відносини з банківськими установами щодо одержання кредитів та позик, здійснюють придбання засобів виробництва (мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, давальницької сировини), проводять технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування на підприємствах агросервісу та вступають у відносини з органами державної влади та управління, іншими суб'єктами господарювання. Суб'єкти агробізнесу наділені правоздатністю налагоджувати підприємницькі зв'язки у різних сферах діяльності на підставі аграрних зобов'язань. Таким чином, успішна сільськогосподарська діяльність передбачає укладання та виконання аграрно-правових зобов'язань їх учасниками.
Стаття 67 ГК України констатує, що відносини сільськогосподарського підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Таким чином, підставою виникнення зобов'язання є договір. Саме аграрні договори є правовою формою регулювання зовнішніх та внутрішніх підприємницьких відносин за участю суб'єктів агробізнесу. Договірна правоздатність кожного суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається чинним законодавством У країни а також у локальних актах аграрного законодавства, зокрема в статутах аграрних підприємств та фермерських господарств.
Стаття 14 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлює, що підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, громадськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів.
У ст. 28 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначається, що відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). Аналогічно ст. 24 Закону України «Про фермерське господарство» регламентує, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних; має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Професор А. М. Статівка здійснює класифікацію договірних відносин у сільському господарстві за трьома основними групами. До першої групи належать: договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відгодівлі молодняку худоби та птиці; договори на виробництво та переробку кормів для тваринництва, інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать: договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; договори про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення, інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи належать: договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; договори про виконання меліоративних робіт; договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування; договори про виконання інших підрядних робіт; договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та про надання різноманітних послуг.
До ознак аграрно-правового договору, зокрема, належать: він є юридичною формою організації виробничого процесу, права й обов'язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, екологічних можливостей. Таким чином, аграрні договори відрізняються від інших видів договорів саме за специфічним предметом, яким є сільськогосподарська продукція або сільськогосподарська діяльність та суб'єктами, оскільки однією із сторін договору обов'язково виступає аграрний товаровиробник.
Сучасний розвиток сільського господарства України неможливо здійснювати без залучення на договірних засадах передових світових технологій аграрного виробництва до таких сфер, як: вирощування та реалізація продукції, що містить генетично модифіковані організми, розвиток новітніх технологій виробництва біопалива, реалізація інших прогресивних технологічних проектів у АПК. Правовою основою для здійснення інноваційної діяльності є Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 p., норми якого визначають пріоритетні напрями інноваційної діяльності щодо створення високотехнологічного сільського господарства і переробної промисловості. Таким чином, суб'єкти агробізнесу укладають договори купівлі-продажу ноу-хау, ліцензійні договори, договори комерційної концесії, договори про трансфер технологій.
§ 2. Договори у сфері реалізації сільськогосподарської продукції
У діяльності аграрних товаровиробників ефективність виробничо-господарської діяльності досягається налагодженою системою збуту виробленої ними продукції, правовою формою якої є договір на реалізацію сільськогосподарської продукції - специфічна угода, відповідно до якої виробник зобов'язується на відповідних умовах продати сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, а споживач (замовник) зобов'язується прийняти продукцію та оплатити її. Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р. встановлено, що виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами.
Система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції включає: договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, договір поставки, договір міни, договір комісії.
Договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських підприємств. До складу державного резерву входять: запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
Таким чином, державний продовольчий резерв є складовою державного матеріального резерву. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюються в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.
Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.
Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи як головні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.
Стаття 183 ГК України визначає особливості укладання господарських договорів за державним замовленням. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Саме держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.
Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.
Інструкцією Державного комітету України з матеріального резерву «Про порядок і умови поставки, закладення, зберігання і відпуску охолодженого м'яса і м'ясних продуктів державного резерву, призначених для здійснення заходів стабілізації на ринку», затвердженою наказом Держкомрезерву від 22 квітня 2008 р. № 138, визначено, що при поставці охолодженого м'яса яловичини, свинини, баранини та м'ясних продуктів вітчизняного виробництва або іноземного походження до державного резерву постачальник повинен надати: документ, що підтверджує якість продукції, виданий виробником, - декларацію виробника (якісне посвідчення); експертний висновок, виданий державною ветеринарною установою; ветеринарне свідоцтво (оригінал); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи при надходженні нових харчових продуктів.
Стаття 272 ГК України визначає поняття та істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заготівельником (контрактантом) може виступати закупівельне або переробне підприємство, таким чином, контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції. Виконавцем державного замовлення є недержавне сільськогосподарське підприємство.
У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі.
У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Сторони можуть встановлювати такі способи прийняття продукції: замовник приймає продукцію безпосередньо у виробника; замовник приймає продукцію на своїх приймальних пунктах (складах, елеваторах); виробник доставляє продукцію третім особам за рішенням контрактанта.
Для договору контрактації характерно також те, що він може передбачати обов'язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва і здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами. Транспортні витрати на перевезення продукції за договором контрактації покладаються на виробника за цінами, що встановлені перевізником. Адже обов'язком контрактанта є надання допомоги в транспортуванні сільськогосподарської продукції на приймальні пункти. Контрактант зобов'язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений термін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.
Також до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.
За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну ЇЇ вартість. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.
До особливостей договору контрактації належать: предметом договору, як правило, є сільськогосподарська продукція у первинному (сирому) вигляді, або така, що пройшла первинну обробку, стороною договору виступає державне заготівельне підприємство, метою договору є виконання державного замовлення щодо задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції або сировині. Під ознаки договорів контрактації сільськогосподарської продукції підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад, приватним цукрозаводом) і фермерським господарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться державне замовлення на закупівлю цукру, а до фермерського господарства - державне замовлення на закупівлю цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до переробника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням.
Підґрунтям правового регулювання договорів купівлі-продажу у аграрній сфері є норми цивільного та господарського права. Особливостями аграрного договору купівлі-продажу є його предмет, яким виступає сільськогосподарська продукція, строки та специфічні умови її зберігання і транспортування, які випливають із властивостей цієї продукції,. В усьому іншому такі договори не містять відмінностей від інших різновидів цивільно-правових та господарсько-правових договорів купівлі-продажу, які розглядаються у відповідних навчальних курсах.
Суб'єкти аграрного підприємництва в процесі реалізації виготовленої ними сільськогосподарської продукції укладають договори поставки. Договір поставки є одним із видів договору купівлі-продажу, в якому регулюються відносини між продавцем та покупцем, адже відмінністю договору купівлі-продажу від договору поставки є те, що договір поставки укладається між двома особами з метою поставки товару для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або домашнім використанням.
Таким чином, основні ознаки договору поставки містять достатньо критеріїв, які дозволяють відмежувати його від інших видів договорів купівлі-продажу, а також від інших суміжних договорів. Так, продавцем (постачальником) у договорі поставки (як і в договорі роздрібної купівлі-продажу) може бути лише підприємець - комерційна організація чи громадянин, який набув статусу приватного підприємця. Постачальник продає вироблені ним товари або товари, спеціально закуплені ним для продажу. Другою основною ознакою договору поставки є мета придбання товару - за даним договором може купуватися товар лише з метою його подальшого використання в підприємницькій діяльності (наприклад, для переробки і споживання, наступного продажу тощо) або для іншої діяльності, не пов'язаної з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібнім використанням товару (наприклад поставки продуктів харчування). Проте переважна частина товарів, що передаються за договором поставки, використовується все ж таки саме в підприємницькій діяльності, тому і другою стороною договору - покупцем також, як правило, виступає суб'єкт підприємницької діяльності. Крім перелічених ознак договору поставки, включення до його визначення вказівки про передачу товару продавцем (постачальником) у власність покупця у встановлений строк (строки) дозволяє виділити ще кілька особливостей цього договору: при укладенні даного договору умова про строк поставки товару набуває характеру істотної умови договору, і без досягнення між сторонами згоди щодо неї договір поставки не може вважатися укладеним; момент укладення договору, як правило, не відповідає моменту його виконання (оскільки товар, що підлягає поставці, може бути відсутній на момент укладення договору); для поставки характерними є довготривалі відносини та виконання договору частинами (хоча за договором поставки й можливе передавання лише однієї речі, наприклад машинної установки, та одноразовий оптовий продаж товарів, проте найчастіше за даним договором товар постачається окремими партіями протягом тривалого періоду).
При розмежуванні деяких видів договорів купівлі-продажу й поставки також слід враховувати професійну діяльність продавця та види товарів, що постачаються. Наприклад, від договору контрактації договір поставки відрізняється тим, що, по-перше, продавцем за договором контрактації є винятково виробник сільськогосподарської продукції, а по-друге, контрактується лише майбутня сільськогосподарська продукція, яка підлягає вирощуванню чи виробництву і не проходить до моменту виконання договору будь-якої переробки.
В аграрно-господарській діяльності відносини за договором поставки також регулюються статтями 265-271 ГК України. Предметом поставки є сільськогосподарська продукція, перероблена та готова до споживання. Стаття 267 ГК України визначає, що у разі якщо в договорі поставки не визначено строку його дії, він вважається укладеним на один рік - тобто після закінчення цього строку сторони, якщо вони бажають продовжувати свої відносини, мають укласти новий договір. Якщо сторонами передбачено поставку товару окремими партіями, то строком поставки продукції виробничо-технічного призначення є квартал, а виробів народного споживання, як правило місяць. Якість сільськогосподарської продукції за договором поставки повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості. Гарантійний строк придатності та зберігання товару обчислюється від дня виготовлення цього товару.
Законодавством України регламентовано, що реалізація сільськогосподарської продукції може здійснюватися також шляхом укладання договорів міни та комісії. В умовах економічних негараздів сільськогосподарські підприємства реалізовують вироблену ними продукцію тваринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподарських машин, у порядку плати за проведений ремонт техніки, автопокришки та інші подібні потреби. Відносини за таким різновидом договору купівлі-продажу, як договір міни, регулюються положеннями статей 715-716 ЦК України та с . 293 ГК України.
Кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу права власності на обмінювані товари - на відміну від усіх договорів купівлі-продажу за договором міни перехід права власності відбувається лише після того, як обов'язки з передачі товарів виконані обома сторонами, тобто таке право виникає одночасно в обох сторін договору. Така законодавча норма запобігає виникненню ситуації, коли сторона, що першою отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку з передавання другій стороні товару, який їй належить. Усі інші умови зазначеного договору регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або про інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Аграрні товаровиробники в процесі збуту сільськогосподарської продукції укладають договори комісії. До специфічних особливостей договору комісії належать: особливий склад учасників у комісійних відносинах, специфічний об'єкт договору, кредитування комітента комісіонером, можливість укладання субкомісійної угоди. Договір комісії має досить широку сферу застосування. Так, за договорами комісії організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу сільськогосподарської продукції. Стаття 11 Закону України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. визначає, що організації та підприємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у підприємств (виробників), у оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, фермерських господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.
§ 3. Договори кредитування та фінансового лізингу за участю аграрних товаровиробників
Запорукою побудови ефективної системи аграрного господарювання є кредитна політика сільськогосподарських товаровиробників. Аграрний сектор економіки та його функціонування певною мірою залежать від природно-кліматичних умов, врожайності сільськогосподарських культур, результативності тваринництва. Адже кредитна політика суб'єктів агробізнесу безпосередньо залежить від заходів державної кредитної підтримки та обсягів фінансування галузей АПК шляхом реалізації бюджетних дотацій на рослинництво та тваринництво, здешевлення кредитів та зменшення відсоткової ставки, оскільки сільське господарство є галуззю ризикованого господарювання.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України аграрні товаровиробники мають право укладати кредитні договори з метою одержання коштів для ведення аграрної господарської діяльності. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), у тому числі кредитна спілка, зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до законодавства існують такі фінансові установи: банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії тощо. З метою врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання фізичними та юридичними особами, у тому числі аграрними товаровиробниками грошових зобов'язань був прийнятий Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 р.
З 2005 р. комерційними банками України були запроваджені програми кредитування аграрних товаровиробників. Зокрема банком Райффайзен-Аваль та ТОВ «Українська аграрна лізингова компанія» було реалізовано спільний кредитний проект щодо фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств малого та середнього бізнесу.
Аграрні товаровиробники можуть одержувати кредити у банківських установах під заставу майна або в рахунок майбутнього врожаю. На випадок стихійних лих, пожежі, посухи або за настання інших обставин, які підпадають під поняття форс-мажорних обставин відповідно до договору кредитування, суб'єкт агробізнесу надає банківській установі довідку про форс-мажорні обставини, на підставі якої строк повернення кредиту або його частини переноситься ще на один рік. Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України. Так, аграрні товаровиробники в регіонах України, які постраждали від повені, можуть отримати довідки про форс-мажор та використати їх під час вирішення питання про повернення банківським установам кредитів, отриманих на придбання товарів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання у 2009-2013 роках бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів» від 26 лютого 2009 р. № 153 встановлена часткова компенсація відсоткової ставки за залученими підприємствами АПК у банках коротко-, середньо- та довгостроковими кредитами, а також короткостроковими кредитами, залученими у кредитних спілках. Законодавством встановлено, що короткостроковими є кредити, що залучені не більш як на 12 місяців, середньостроковими - від 12 до 36 та довгостроковими - від 36 до 60 календарних місяців.
Розмір компенсації за кредитами та напрями використання залучених кредитів затверджуються щороку Кабінетом Міністрів України з урахуванням обсягів бюджетних призначень, передбачених державним бюджетом, і пріоритетів розвитку агропромислового комплексу за поданням Мінагрополітики. Компенсація надається на конкурсній основі підприємствам агропромислового комплексу, які залучили коротко-, середньо- та довгострокові кредити в національній та іноземній валюті, згідно з укладеними договорами. При цьому компенсація за кредитами, залученими в іноземній валюті, надається лише в разі наявності у позичальника зовнішньоекономічного договору на закупівлю техніки і обладнання іноземного виробництва, аналоги яких не виробляються в Україні, згідно із затвердженим Кабінетом Міністрів України переліком.
Компенсація надається позичальникам щомісяця з урахуванням суми фактично сплачених відсотків за відповідний період. Компенсація за коротко-, середньо- та довгостроковими кредитами здійснюється з 1 січня до 31 грудня поточного року. Компенсація не надається позичальникам, яких визнано банкрутами, стосовно яких порушено справу про банкрутство, що перебувають на стадії ліквідації або мають прострочену більш як шість місяців заборгованість перед державним (місцевим) бюджетом та Пенсійним фондом України.
Деякі підприємства АПК в умовах фінансової кризи опинилися на грані банкрутства, оскільки комерційні банки перестали здійснювати кредитування аграрних товаровиробників. У січні 2009 р. Уряд України направив до Національного банку України список комерційних банків, яким було відмовлено у рефінансуванні з підстав того, що вказані банки не пролонгували кредити аграрним товаровиробникам на загальну суму 3 млрд гривень.
В умовах сьогодення важливе місце в діяльності аграрних товаровиробників посідає лізинг. За Законом України «Про фінансовий лізинг» від 11 грудня 2003 р. фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк (не менше одного року) за встановлену плату (лізингові платежі).
Лізингодавцем виступає лізингова компанія, а лізингоодержувачем - аграрний товаровиробник. Як правило, за договорами фінансового лізингу аграрні товаровиробники придбавають сільськогосподарську техніку, обладнання та устаткування. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).
Сільськогосподарське підприємство, укладаючи договір фінансового лізингу, отримує у платне користування з правом викупу предмет лізингу на строк, не менший строку, за яким амортизується 60% вартості предмета лізингу, визначеної на день укладання договору фінансового лізингу. Законодавством дозволяється укладання договорів сублізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі. До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу.
До істотних умов договору лізингу належать: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.
За договором фінансового лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок сплачувати періодичні лізингові платежі. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Предмет лізингу та пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню. Лізингові операції обов'язково відображаються в бухгалтерському обліку і звітності сільськогосподарського підприємства.
§ 4. Договори виробничо-технічного обслуговування
Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Технічний сервіс - це комплекс робіт та послуг із забезпечення покупців сільськогосподарськими машинами, ефективного використання та підтримання їх у справному стані протягом всього періоду експлуатації. Мета технічного обслуговування і ремонту-підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду. Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (РТП), машинно-тракторними станціями (МТС). Цими договорами передбачається виконання таких робіт: ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування; технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць тощо. Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу. У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг. Виконавець зобов'язується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами.
Аграрні товаровиробники беруть зобов'язання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування - лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт, яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. ін.). Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором. Замовники при виявленні недоліків протягом гарантійного строку мають право вимагати від виконавця робіт з технічного сервісу безоплатного усунення недоліків машини або відшкодування витрат на їх усунення виконавцем робіт з технічного сервісу та відшкодування збитків.
Наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту» від 30 березня 1998 р. встановлено, що система технічного обслуговування та ремонту дорожніх транспортних засобів передбачає: перше технічне обслуговування (ТО-1); друге технічне обслуговування (ТО-2); сезонне технічне обслуговування; поточний ремонт; капітальний ремонт; технічне обслуговування під час консервації дорожніх транспортних засобів; технічне обслуговування та ремонт дорожніх транспортних засобів на лінії.
Наказом Міністерства аграрної політики України «Про порядок визначення на конкурсних засадах виконавців робіт з ремонту сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, визнаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу» від 27 липня 2005 р. встановлена процедура щодо забезпечення ефективного використання коштів Державного бюджету України, які спрямовуються на ремонт сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, що вилучені з фінансового лізингу в лізингоотримувачів, визнаних банкрутами, або таких, що порушили договір лізингу.
Перспективні напрями розвитку вітчизняного будівництва сільськогосподарської техніки для потреб АПК деталізовано у Законі України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 7 лютого 2002 р. Постановою Кабінету Міністрів України «Про державну підтримку у 2009 році вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 18 березня 2009 р. № 328 визначено план дій, що передбачає здійснення заходів щодо організації на вітчизняних підприємствах машинобудування для агропромислового комплексу виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання на суму 4,08 млрд гривень, а також залучення кредитів щонайменше на 260 млн гривень на технічне переоснащення підприємств машинобудування для агропромислового комплексу в 2009 р.
В Україні віднедавна існує нова послуга - технічний асистанс(assistance), яка являє собою проведення мобільного сервісного обслуговування сільськогосподарської техніки. Технічна допомога може надаватися транспортним засобам аграрних товаровиробників (автомашинам, комбайнам, тракторам, агрегатам) шляхом виїзду служби технічної допомоги на місце поломки, якщо така трапилася; проведення діагностики або аварійних ремонтних робіт на місці поломки, у тому числі у полі - заміна шин, пуск двигуна, аварійне відкриття замків, долив палива або необхідних мастил; організації евакуації транспортного засобу на станцію технічного обслуговування; доставки необхідних запчастин. Послуги технічного асистанса надаються страховими або спеціалізованими сервісними компаніями, у тому числі сільськогосподарськими корпораціями, такими як Агро-індустріальна компанія, Агро-Союз, Укравтосельхозмаш, на підставі укладання відповідних договорів.