Розділ 23. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО РИНКУ
§ 1. Правове регулювання аграрного ринку, його інфраструктура
Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. визначає аграрний ринок як сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції.
Наукове визначення поняття аграрного ринку надає професор В. І. Семчик. На його думку аграрний ринок - це сфера товарного обміну, який (у межах, врегульованих законодавством про аграрні ринки) здійснюється між продавцями і покупцями (юридичні і фізичні особи, територіальні громади і держава) як товарообмін, що виникає на підставі попиту і пропозиції за результатами аграрного товаровиробництва у встановлених місцях і формах шляхом укладення і виконання договорів купівлі-продажу, інших цивільно-правових правочинів на добровільно узгоджених умовах і цінах та волевиявлення продавців і покупців.
Аграрний ринок включає біржовий ринок сільськогосподарської продукції, оптові ринки сільськогосподарської продукції (іноді у поєднанні з регіональними аграрно-маркетинговими центрами), оптово-роздрібні ринки сільськогосподарської продукції, аукціони, фірмові магазини сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарські виставки та ярмарки тощо. Допоміжними елементами інфраструктури аграрного ринку є: транспорт, складське господарство, зв'язок, системи цінового моніторингу, стандартизації, сертифікації, страхування тощо.
Оптові ринки сільськогосподарської продукції діють на підставі Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25 червня 2009 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 р. № 1447-р схвалено Концепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції.
Регіональні аграрно-маркетингові центри створюються відповідно до наказу Міністерства аграрної політики «Про регіональні аграрно-маркетингові центри оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією» від 13 листопада 2006 р. № 660.
Наказом Міністерства аграрної політики від 13 серпня 2002 р. № 653/6941 затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів живої худоби та птиці, яке регламентує порядок організації та проведення аукціонів живої худоби (племінної, неплемінної продуктивної) та птиці.
Виставково-ярмаркова діяльність в АПК регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в Україні», якою затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності від 22 серпня 2007 р. № 1065. Відповідно до зазначеної постанови Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності в системі Мінагрополітики» від 27 березня 2008 р. № 183.
Агроторгові доми порівняно з аграрними біржами є допоміжною, більш ефективною формою надання невеликим сільськогосподарським підприємствам послуг із реалізації сільськогосподарської продукції, оскільки на біржах торгівля здійснюється переважно великими партіями сільськогосподарської продукції. Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. затверджено Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, на підставі якого в Україні було створено значну кількість агроторгових домів у формі господарських товариств. Нині цей наказ втратив чинність відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 8 липня 2008 р № 411/69. В Україні агроторгові доми діють у формі обслуговуючих кооперативів. На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки» від 12 грудня 2002 р. № 1858 наказом Міністерства аграрної політики «Про затвердження примірних статутів сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу» від 26 червня 2003 р. № 191 затверджено Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу-агроторгового дому. Це надало поштовх розвитку агроторгових домів як неприбуткових організацій. Наказом Міністерства аграрної політики України «Про підвищення ефективності функціонування агроторгових домів» від 20 квітня 2005 р. № 163 затверджено Перелік рекомендованих заходів щодо підвищення ефективності функціонування агроторгових домів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 р. № 184-р схвалено Концепцію Державної цільової програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2008 р. № 557 затверджено Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року.
Український біржовий ринок сільськогосподарської продукції (організований аграрний ринок) пройшов нелегкий шлях становлення, що характеризувався періодичними сплесками біржової активності та недосконалістю нормативно-правової бази. Створенню мережі регіональних товарних бірж, через які повинна реалізовуватися сільськогосподарська продукція, сприяло прийняття таких нормативно-правових актів, як закони України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 p.; постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення організації біржового ринку сільськогосподарської продукції» від 17 листопада 1995 р. № 916, «Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції» від 5 серпня 1997 р. № 848; Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. № 767/2000; постанова Кабінету Міністрів України «Про активізацію діяльності біржового ринку продукції агропромислового комплексу та необхідних для його матеріально-технічних ресурсів» від 19 жовтня 1999 р. № 1928; укази Президента України «Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів» від 7 серпня 2001 р. № 601, «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» від 8 серпня 2002 р. № 694/2002, «Про додаткові заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» від 19 травня 2003 р. № 415 та «Про заходи щодо розвитку аграрного ринку» від ЗО серпня 2004 р. № 1021; постанова Кабінету Міністрів України «Про Аграрний фонд» від 6 липня 2005 р. № 543 та інші.
Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. визначає, що організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. № 848 було схвалено Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції, згідно з якою інфраструктура біржового ринку сільськогосподарської продукції включає: товарні біржі; аукціони худоби (як самостійні заходи або підрозділи бірж); агроторгові доми; допоміжну базу біржового ринку (елеватори, сховища, складські приміщення, транспортні структури тощо); добровільні об'єднання (асоціації, спілки тощо). Кожен із вказаних елементів має свою специфіку, відрізняється завданнями, порядком організації та функціонування.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про прискорення організації біржового ринку сільськогосподарської продукції» від 17 листопада 1995 р. № 916 у структурі біржового сільськогосподарського ринку можна виділити:
- товарні біржі, в яких працюють секції продажу сільськогосподарської продукції;
- аграрні біржі, у складі засновників і членів яких повинно бути не менш як половина вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників та представників переробної промисловості;
Згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2000 р. головним елементом аграрного ринку є аграрні біржі як спеціалізований вид товарної біржі. Товарні біржі в Україні діють на підставі норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р. Також діяльність товарної біржі регламентується Статутом біржі, Правилами біржової торгівлі та біржового арбітражу. З метою уніфікації Правил біржової торгівлі різних бірж спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України З квітня 1996 р. було затверджено Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією (далі - Типові правила).
Учасниками біржових торгів відповідно до Типових правил є:
а) брокери - фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і подання здійснюваних ними операцій для реєстрацій на біржі;
б) біржові маклери - працівники біржі, які ведуть торги, фіксують усну згоду брокерів на укладення угоди на певних умовах та мають право призупиняти торги не більш ніж на десять хвилин.
Місцем проведення торгів є торговий зал біржі. Біржа визначає місце в торговому залі для торгів окремими групами сільськогосподарської продукції. До біржових торгів допускається сільськогосподарська продукція визначеного переліку (затверджується біржею) стандартної якості, що є реальним товаром, а також стандартні контракти на цю продукцію, що допущені біржею у встановленому порядку до торгів. За рішенням біржового комітету до торгів може бути допущена також продукція, що забезпечує виробництво сільгосппродукції, кількість якої не повинна перевищувати 40 відсотків від загального обсягу товару. Ціни на біржі формуються вільно. їх рівень визначається на кожен вид сільськогосподарської продукції співвідношенням попиту та пропозиції на даний момент біржових торгів. Типові правила також детально регламентують порядок підготовки та проведення біржових торгів, порядок реєстрації та оформлення угод, порядок їх розірвання.
Під час біржових торгів можуть бути укладені угоди, що пов'язані з:
- негайною (від 1 до 30 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (спотова угода);
- відстроченою (від 30 до 360 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (форвардна угода);
- взаємною передачею прав та обов'язків щодо стандартного контракту (ф'ючерсна угода);
- поступкою прав на майбутню передачу чи набуття прав і обов'язків щодо реального товару або стандартного контракту (опціонна угода).
У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. наведено більш повне визначення поняття форвардного, ф'ючерсного та опціонного контракту.
Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.
Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.
Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.
Необхідно відмітити, що форвардний контракт, ф'ючерсний контракт та опціон належать до деривативів. Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. При цьому товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних деривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, яке встановлює стандартні (типові) реквізити деривативів. Міністерством аграрної політики було прийнято декілька наказів щодо випуску та обігу товарних деривативів на товарних біржах, але через деякий час ці накази скасовувалися іншими наказами цього міністерства.
Стаття 17-1 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» передбачає необхідність отримання висновку щодо відповідності вимогам біржами, які надають послуги з укладення та реєстрації певного кола угод. Так, центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики надає безоплатно товарним біржам висновок щодо відповідності вимогам стосовно надання послуг з укладення та реєстрації угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції і продовольства для державних та регіональних потреб, погашення податкової заборгованості, а також з укладення та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (за участю центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики).
Процедура надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам передбачена також наказом Міністерства аграрної політики України від 1 серпня 2003 р. № 259. Щодо цього наказу, то його дія скасовувалася відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2006 р. № 366, який, у свою чергу, було скасовано наказом Міністерства аграрної політики України від 31 серпня 2006 р. № 482.
Наказом Міністерства аграрної політики України від 1 серпня 2003 р. № 259 затверджено Порядок надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам щодо надання послуг з укладання та реєстрації угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції і продовольства для державних та регіональних потреб, закладання зерна до державного резерву, їх реалізації з державних ресурсів і з державного резерву, що надходять у рахунок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, погашення податкової заборгованості та угод поставки підприємствам агропромислового комплексу матеріально-технічних ресурсів, які придбаваються за рахунок коштів державного бюджету, проведення інтервенційних операцій на ринку зерна, а також з укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів.
Процедура видачі товарній біржі висновку про відповідність називається також акредитацією, а біржі, які отримали висновок, є акредитованими біржами. Підтвердженням цього є положення ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 p.: акредитовані біржі - товарні біржі, яким надане відповідним державним органом висновок про їх відповідність щодо надання послуг з укладення біржових угод купівлі-продажу зерна та продуктів його переробки.
§ 2. Правове становище Аграрної біржі
Крім мережі регіональних аграрних бірж, невід'ємним елементом біржового ринку сільськогосподарської продукції є Аграрна біржа, створена на підставі Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», який визначив порядок створення та функціонування цієї біржі. Зазначений Закон визначає, що Аграрна біржа - юридична особа, створена згідно із Законом України «Про товарну біржу», яка підпадає під регулювання норм такого закону і статей 279-282 ГК України (з урахуванням певних особливостей) та надає послуги суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними.
Стаття 17 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначає особливості правового становища Аграрної біржі.
1. Аграрна біржа є неприбутковим (непідприємницьким) підприємством; засновником Аграрної біржі може бути Кабінет Міністрів У країни в особі Аграрного фонду. При цьому Кабінет Міністрів України здійснює засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) такої Аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента, який має ліцензію для здійснення повного обсягу банківських операцій та здійснює управління майном в особі Аграрного фонду.
2. Членами Аграрної біржі можуть бути виключно резиденти.
3. Якщо засновником Аграрної біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду, то інші, ніж Аграрний фонд, члени Аграрної біржі не мають права приймати рішення щодо: призначення або зміни керівництва Аграрної біржі; введення плати за здійснення Аграрним фондом будь-яких операцій, пов'язаних з державним ціновим регулюванням відповідно до цього Закону; будь-яких обмежень щодо торгівлі об'єктами державного цінового регулювання на Аграрній біржі; введення будь-яких застережень щодо обмеження права Аграрного фонду призупиняти або зупиняти торги об'єктами державного цінового регулювання у випадках, визначених цим Законом; зміни положень статутних документів Аграрної біржі, які звужують або обмежують компетенцію Аграрного фонду або Наглядової ради Аграрної біржі; зміни встановлених правил клірингово-розрахункового обслуговування членів Аграрної біржі; ліквідації або реорганізації Аграрної біржі; інших рішень, які відповідно до норм цього Закону перебувають у виключній компетенції Аграрного фонду або Кабінету Міністрів України.
Для проведення розрахунків за укладеними біржовими угодами (договорами) та надання (обліку та виплати) біржових гарантій Аграрна біржа створює розрахунково-кліринговий центр та систему гарантування виконання зареєстрованих нею біржових угод (контрактів). При створенні такої системи можуть використовуватися послуги одного з найбільших за сумою активів банків України.
Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» став підставою для створення єдиної Аграрної біржі, яка фактично посідає монопольне становище на аграрному біржовому ринку. У нормативних актах, прийнятих після зазначеного Закону, вживається термін «аграрна біржа» виключно у розумінні біржі, засновником якої є Аграрний фонд України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Аграрної біржі» від 26 грудня 2005 р. № 1285 затверджено Статут Аграрної біржі, в якому зазначено офіційне найменування біржі: «Аграрна біржа». На наш погляд, для чіткого відокремлення Аграрної біржі від інших аграрних та товарних бірж (у тому числі Української аграрної біржі, яка була створена у 1995 p.), що спеціалізуються на сільськогосподарській продукції, у її назві необхідно зазначити індивідуальні ознаки.
Статут Аграрної біржі визначає мету діяльності біржі. Біржа створюється з метою підвищення рівня продовольчої безпеки країни, надання біржових послуг суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, продажу товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення та/або організації розрахунково-клірингової діяльності.
Предметом діяльності Аграрної біржі є:
1) належна організація біржових торгів (аукціонів) товарами, товарними деривативами, іпотечними сертифікатами та іпотечними закладними, створення розрахунково-клірингових систем для обслуговування укладених біржових договорів (контрактів);
2) формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію (пов'язані з нею послуги) та інші біржові товари;
3) дослідження кон'юнктури організованого аграрного ринку та вивчення суспільної думки щодо такого ринку, надання консультацій з питань комерційної діяльності;
4) надання біржових послуг, необхідних для проведення Аграрним фондом товарних або фінансових інтервенцій з метою підтримання рівня мінімальних або недопущення перевищення рівня максимальних закупівельних цін об'єктів державного цінового регулювання;
5) виконання рішень Аграрного фонду про запровадження режиму адміністративного регулювання ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання у випадках, передбачених законом;
6) організація біржових торгів з придбання та продажу об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву, а також з продажу об'єктів державного цінового регулювання, що були конфісковані або підлягають продажу відповідно до Закону. Порядок продажу та придбання таких товарів підлягає узгодженню з Аграрним фондом;
7) надання фінансових та інших консультацій, пов'язаних з розрахунково-кліринговою діяльністю;
8) створення програмного забезпечення з питань біржової діяльності;
9) надання послуг з поширення інформації про результати біржових торгів (аукціонів), рекламних послуг;
10) провадження діяльності у сфері інформатизації, навчання та підвищення кваліфікації біржових брокерів (дилерів) та працівників Біржі;
11) випуск біржових бюлетенів, довідників та інших інформаційних і рекламних видань з питань, пов'язаних з біржовою діяльністю.
Також Статутом визначається юридичний статус біржі, права та обов'язки біржі, правовий режим майна біржі, правовий статус засновників та членів біржі, компетенція органів управління біржі та інші питання діяльності біржі.
Окремої уваги потребує положення Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо повноваження Аграрної біржі надавати право на участь у біржовій торгівлі іншим товарним біржам, створеним згідно із Законом України «Про товарну біржу», за умови попередньої їх сертифікації щодо стандартів продажу або поставки біржового товару відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Наказом директора Аграрної біржі від 11 липня 2007 р. № 48 затверджено Тимчасовий порядок проведення сертифікації акредитованих товарних бірж, який визначає механізм проведення сертифікації акредитованих товарних бірж з метою подальшого надання таким біржам права на участь у біржовій торгівлі з об'єктами державного цінового регулювання - сільськогосподарською продукцією для державних потреб на період формування державного продовольчого резерву поточного року.
§ 3. Правове становище Аграрного фонду
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», постановою «Про Аграрний фонд» від 6 липня 2005 р. № 543 Кабінет Міністрів України створив Аграрний фонд, який є державною спеціалізованою бюджетною установою, уповноваженою реалізувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Фонд належить до сфери управління Мінагрополітики, є підзвітним і підконтрольним йому. Аграрний фонд є бюджетною організацію, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність у межах, визначених цим Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади з питань аграрної політики. Аграрний фонд не є органом державного управління і не може видавати нормативно-правові акти. Структуру Аграрного фонду складає центральний апарат та 25 регіональних відділень.
Основними завданнями Аграрного фонду є:
- проведення цінової політики в АПК у межах, визначеними законом; виконання від імені держави функції кредитора на період дії режиму заставних закупівель окремих об'єктів державного цінового регулювання;
- виконання бюджетних програм, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
- формування державного інтервенційного фонду об'єктів державного цінового регулювання виключно для здійснення товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку.
Аграрний фонд:
- виступає, в установленому законодавством порядку, замовником під час закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів державного бюджету; продає або купує на Аграрній біржі (до її створення - на акредитованих товарних біржах) об'єкти державного цінового регулювання з (або до) державного інтервенційного фонду і має право на придбання та продаж об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного інтервенційного фонду, а також на продаж об'єктів державного цінового регулювання, які були конфісковані або підлягають продажу відповідно до закону;
- здійснює на організованому аграрному ринку товарні інтервенції шляхом продажу (поставки) окремих об'єктів державного цінового регулювання на умовах спот або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) в розмірі не більше максимальної інтервенційної ціни;
- здійснює на організованому аграрному ринку фінансові інтервенції шляхом купівлі окремих об'єктів державного цінового регулювання на умовах спот або форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фіксингу) в розмірі не менше мінімальної інтервенційної ціни;
- здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням комплексу заходів щодо зберігання, перевезення та переробки об'єктів державного цінового регулювання у межах норм, установлених Кабінетом Міністрів України;
- за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює закупівлю або продаж визначених об'єктами державного цінового регулювання товарів, не пов'язаних з державним ціновим регулюванням. При цьому ціни закупівлі або продажу не повинні бути вищими/нижчими більш як на 20 відсотків максимальної/мінімальної інтервенційної ціни, встановленої на поточний маркетинговий період для об'єкта державного цінового регулювання;
- за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює закупівлю та продаж матеріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників;
-- здійснює з використанням сприятливої ринкової кон'юнктури реалізацію об'єктів державного цінового регулювання з метою забезпечення надходження коштів до спеціального фонду державного бюджету;
- за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює експорт об'єктів державного цінового регулювання;
- утворює державні підприємства, установи та організації;
- готує пропозиції щодо удосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, і подає їх на розгляд Мінагрополітики;
- організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників Фонду;
- забезпечує поширення інформації про кон'юнктуру аграрного ринку;
- подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо запровадження та скасування тимчасового режиму адміністративного регулювання цін для окремих об'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку;
- подає пропозиції щодо переліку об'єктів та періодів державного цінового регулювання;
- виконує інші функції відповідно до покладених на нього завдань.
Фонд не може придбавати або продавати об'єкти державного цінового регулювання поза організованим аграрним ринком.
Перераховані широкі повноваження Аграрного фонду свідчать про можливості цієї державної структури впливати на ціноутворення на ринку продукції аграрного сектора, але потребують деякого термінологічного пояснення. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» містить законодавче визначення цих понять.
Так, державна аграрна інтервенція - продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності. Вона поділяється на товарну та фінансову.
Товарна інтервенція - це продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів.
Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів.
Державний інтервенційний фонд - фонд, який формується Аграрним фондом за рахунок фінансових інтервенцій, заставних, форвардних і ф'ючерсних закупівель та використовується для здійснення товарних інтервенцій з метою забезпечення цінової стабільності.
Заставна закупівля - зарахування до державного інтервенційного фонду об'єкта державного цінового регулювання - предмета застави у разі коли бюджетна позика та/або плата за її використання не були погашені у строк, передбачений договором. Докладніше порядок здійснення заставних закупівель буде розглянуто у розділі «Правове регулювання ринку зерна».
Аграрний фонд поступово стає впливовою державною установою, яка, здійснюючи державне цінове регулювання, також сприяє забезпеченню продовольчої безпеки населення. Так, об'єктами державного цінового регулювання є стратегічно важливі, з точки зору продовольчої безпеки, види сільськогосподарської продукції: пшениця тверда та м'яка; зерно суміші пшениці та жита (меслин); кукурудза; ячмінь; жито озиме; жито ярове; горох; гречка; просо; овес; соя; насіння соняшнику; насіння рігіаку; насіння льону; шишки хмелю; цукор-пісок (буряковий); борошно пшеничне та житнє; м'ясо та субпродукти забійних тварин та птиці; молоко сухе; масло вершкове; олія соняшникова.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2005 р. № 1029 затверджено Порядок формування державного продовольчого резерву. Згідно з цим Порядком Аграрний фонд відповідно до переліку об'єктів державного цінового регулювання, виходячи з прогнозу врожаю на поточний маркетинговий рік та балансу попиту і пропозицій, наданих Мінекономіки та Мінагрополітики, формує державний продовольчий резерв у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік.
Державний продовольчий резерв формується з об'єктів державного цінового регулювання відповідно до мінімальних закупівельних цін - товарів або товарних деривативів, базовим активом яких є такі товари, шляхом: здійснення фінансових інтервенцій; зарахування до складу резерву предметів застави, що перейшли у власність держави, та об'єктів державного цінового регулювання, конфіскованих або тих, що підлягають продажу. Аграрний фонд за результатами котирування цін однієї торгової сесії Аграрної біржі приймає рішення про здійснення фінансової інтервенції та визначає обсяги закупівлі об'єктів державного цінового регулювання, про що повідомляє Аграрну біржу.
Крім роботи Аграрного фонду на зерновому ринку, про який буде йтися в наступному розділі, слід також відмітити його активну участь на ринку цукру, діяльність із закупівлі пально-мастильних матеріалів та мінеральних добрив.
Наприклад, постановою Кабінету Міністрів «Про закупівлю Аграрним фондом цукру до державного продовольчого резерву» від 10 листопада 2008 р. №983, Постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 2007 р. № 152 затверджено Порядок закупівлі та реалізації Аграрним фондом дизельного палива і мінеральних добрив для проведення весняно-польових робіт у 2009 році, постановою Кабінету Міністрів від 28 липня 2009 р. № 778 затверджено Порядок закупівлі та реалізації Аграрним фондом дизельного палива для проведення осінньо-польових робіт у 2009 році.
Розділ 24.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЗЕРНА
§ 1. Поняття зернових ресурсів. Державне регулювання ринку зерна та формування зернових ресурсів
Виробництво зерна є одним із основних напрямів розвитку сільського господарства, оскільки від його успішної реалізації залежить забезпечення продовольчої безпеки країни, створення сталої сировинної бази щодо виробництва кормів для тваринницької галузі та промислових товарів. Крім цього, виробництво зерна в потенційно можливих обсягах та належної якості дозволить Україні закріпити свої позиції серед держав-експортерів зерна на світовому ринку.
Державне регулювання ринку зерна - це сукупність правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможного виробництва зерна для задоволення внутрішніх потреб держави та нарощування зернового експортного потенціалу.
Держава визнає пріоритетність ринку зерна, сприяє його розвитку та стабільному функціонуванню. Основними засадами державної політики щодо регулювання ринку зерна є: надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб'єктам державної аграрної інтервенції; забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; контроль якості зерна та його зберігання; розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; лізингове обслуговування ринку зерна.
Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. є основним нормативно-правовим актом, який регулює суспільні відносини, які виникають на ринку зерна. Ринок зерна - це система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням.
Зерном є плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей. Зерно поділяється на продовольче, технічного призначення та фуражне.
Продовольчим є зерно, що використовується для переробки та виготовлення харчових продуктів. Зерно технічного призначення - це зерно, що призначене для промислової переробки на інші продукти (спирт, крохмаль, медичні препарати тощо). Нарешті, до фуражногоналежить зерно групи фуражних та інших зернових культур, призначене для годівлі худоби та птиці у вигляді комбікормів, дерті тощо. Крім того, з 1 липня 2009 р. набрав чинності новий національний стандарт на пшеницю ДСТУ 3768:2009 «Пшениця. Технічні умови», за яким пшениця розподіляється на шість класів і дві групи - продовольчу групу А (перший, другий і третій класи), і групу Б (четвертий і п'ятий класи) і шостий клас.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зернові ресурси України складаються із: 1) зерна державного продовольчого резерву; 2) зерна державного резервного насіннєвого фонду; 3) регіональних ресурсів зерна; 4) власних ресурсів зерна суб'єктів ринку.
Суб'єктами ринку зерна є:
- суб'єкти виробництва зерна (власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна);
- суб'єкти зберігання зерна (зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна);
- Аграрний фонд та інші суб'єкти державних заставних закупівель зерна (сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, інші суб'єкти, визначені чинним законодавством);
- інші суб'єкти державної аграрної інтервенції (сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, інші суб'єкти, визначені чинним законодавством);
- акредитовані біржі;
- Фонд аграрних страхових субсидій України та інші суб'єкти державного регулювання ринку страхування сільськогосподарської продукції;
- інші суб'єкти господарювання, які діють на ринку зерна.
Попередньо нами розглянуто особливості діяльності окремих суб'єктів, тому необхідно звернути увагу на діяльність суб'єктів зберігання. Стаття 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачає процедуру сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки. Відповідно до Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2004 р. сертифікований товарний склад - товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.
На виконання положень ст. 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. №510, Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про організацію проведення сертифікації послуг зернових складів із зберігання зерна та продуктів його переробки» від 20 липня 2004 р. № 258 та наказ «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» від 15 червня 2004 р. № 228.
§ 2. Порядок декларування зерна
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» декларування зерна - діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах. Інформація про власників зерна є конфіденційною і при декларуванні зерна не розголошується. Суб'єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до законодавства.
Декларації подаються щомісяця:
- зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, регіональних ресурсів, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву);
- суб'єктами виробництва зерна - щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. № 1877 затверджено Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна. Порядок визначає механізм декларування зерна суб'єктами зберігання зерна, форму декларації про його обсяги, відповідальних за організацію і забезпечення проведення декларування та подання узагальнених даних органам виконавчої влади.
Декларації за підписом керівника та головного бухгалтера суб'єкта зберігання зерна-юридичної особи, а для суб'єкта зберігання зерна - фізичної особи - за підписом цієї особи подаються інспекціям якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Севастопольської міської держадміністрацій за місцем зберігання зерна щомісяця до 5 числа наступного звітного періоду станом на 1 число наростаючим підсумком.
Декларація складається в двох примірниках. Перший примірник знаходиться у суб'єкта зберігання зерна-юридичної або фізичної особи, другий - в інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції. Термін зберігання декларації 3 роки.
§ 3. Договір складського зберігання зерна. Поняття складських документів
Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад забезпечує зберігання зерна в зерносховищах з використанням обладнання, що повинне відповідати встановленим технічним вимогам. Операції із зерном з оформлення та кількісного обліку проводяться згідно з договором складського зберігання зерна за фізичною вагою, у кілограмах.
Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Технічного регламенту зернового складу» від 15 червня 2004 р. № 228 при надходженні зерна на зберігання уповноважена особа зернового складу перевіряє наявність договору складського зберігання зерна. За відсутності договору пропонує власнику зерна оформити такий договір і в разі його укладання одержує від власника зерна (або його представника) такі документи: а) товарно-транспортну накладну за формою з відміткою власника зерна «на переробку», «на зберігання», «у рахунок заставної закупівлі зерна»; б) посвідчення про якість зерна на кожну партію (крім товаровиробників); в) свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів на кожну партію зерна (крім товаровиробників); г) за необхідності карантинний сертифікат; ґ) фітосанітарний сертифікат (при імпорті зерна).
Дещо скорочений перелік документів для приймання зерна має надати поклажодавець відповідно до Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 р. № 661. А саме, для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу - документи, що засвідчують якість зерна.
Договір складського зберігання зерна складається з урахуванням вимог цивільного законодавства та норм аграрного законодавства. Глава 66 ЦК України «Зберігання» містить статті, які регулюють відносини, що виникають з договору зберігання майна. Згідно зі ст. 975 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Стаття 26 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» вказує, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510.
Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву та Міністерства аграрної політики України «Про затвердження строків зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки» від 27 липня 2007 р. № 241/539 встановлено такі строки зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки: пшениця і жито - 2 роки; гречка, рис - 1 рік; борошно пшеничне і житнє - 6 міс.; крупи гречані (ядриця), рисові - 12 міс.; крупи ячмінні перлові та ячні - 9 міс.; крупи пшеничні - 6 міс.
Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету. Так, у 2009 р. максимальну плату за зберігання зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, в розмірі 12,51 грн за тонну з урахуванням ПДВ за кожні ЗО календарних днів такого зберігання кожної метричної одиниці виміру її обсягу. Такий розмір плати встановлений за дорученням Кабінету Міністрів України наказом Міністерства аграрної політики України «Про встановлення плати за зберігання об'єктів державного цінового регулювання та за переробку зерна на борошно» від 20 травня 2009 р. № 340.
Зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання, та реєстр складських документів на зерно. На виконання статей Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 17 листопада 2004 р. № 1569 Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про затвердження Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу» від 11 серпня 2005 р. № 374.
Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання - електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про видані ними складські документи на зерно та про держателів таких документів.
Правове регулювання обігу складських документів на зерно здійснюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23 грудня 2003 p., постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно» від 11 квітня 2003 р. № 510 та наказу Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 червня 2003 р. № 198.
Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:
- подвійне складське свідоцтво;
- просте складське свідоцтво;
- складську квитанцію.
Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом Міністрів України. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва. Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.
Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання; 2) поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу; 3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийняте зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 4) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності - якісні характеристики зерна; 5) строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу; 6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання; 7) дата видачі складського свідоцтва; 8) підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.
Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно робиться відповідний запис. Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами). Індосамент повинен містити найменування юридичної особи (або ім'я громадянина) та її місцезнаходження (його місце проживання), що стали новими утримувачами складського свідоцтва або заставного свідоцтва, дату здійснення індосаменту і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріусом.
Порядок здійснення передавальних написів (індосаментів) визначається наказом Міністерства аграрної політики України «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» від 27 червня 2003 р. № 198. Зерновий склад видає зерно володільцеві складського і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.
Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. Просте складське свідоцтво має містити вказівку на те, що воно відане на пред'явника, а також такі відомості:
- найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання;
- поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;
- найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності - якісні характеристики зерна;
- строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу;
- розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання;
- дата видачі складського свідоцтва;
- підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.
Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то у простому складському свідоцтві на зерно робиться відповідний запис. Володілець простого складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. При цьому до передачі зерна прирівнюється передача простого складського свідоцтва. Просте складське свідоцтво передається шляхом вручення його новому володільцеві.
Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Складська квитанція є документом, який засвідчує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Після прийняття товару товарний склад видає поклажодавцю квитанцію-розписку, що означає, що товар ним прийнятий і дозволяє взяти його зі складу.
Особливості видачі складських квитанцій встановлюються підзаконними нормативними актами. Зокрема, відповідно до пунктів 3.2- 3.5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття його на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого зберігається зерновим складом. При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який засвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику проставляються відмітки «погашено», про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно. Погашені оригінали складських квитанцій та їх другі примірники зберігаються на зерновому складі протягом трьох років з дня їх погашення.
Після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - «погашено». Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.
§ 4. Порядок здійснення заставних закупівель зерна
Як зазначалося у попередньому розділі, Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначає поняття заставної закупівлі як зарахування до державного інтервенційного фонду об'єкта державного цінового регулювання - предмета застави у разі, коли бюджетна позика та/або плата за її використання не були погашені у строк, передбачений договором.
Аграрний фонд надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва. Таким чином, кредитором виступає Аграрний фонд, а позичальником - виробник зерна.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 р. № 705 запроваджено режим державних заставних закупівель зерна. Згідно з цією постановою Аграрний фонд оприлюднює у засобах масової інформації відомості про розміри бюджетних позик. Виробник зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, що виявив бажання отримати бюджетну позику, подає Аграрному фонду або його регіональному відділенню заявку і такі документи: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість; просте чи подвійне складське свідоцтво або складську квитанцію чи видаткову накладну; посвідчення про якість зерна.
Аграрний фонд протягом п'яти робочих днів після надходження заявки та документів приймає рішення про надання або про відмову в наданні бюджетної позики та інформує про це позичальника. Рішення про надання бюджетної позики приймається за умови наявності у державному бюджеті коштів. Позичальник протягом п'яти робочих днів після надходження повідомлення про надання бюджетної позики забезпечує доставку зерна на сертифікований зерновий склад, укладає з Аграрним фондом кредитний договір та передає йому подвійне складське свідоцтво. Кредитний договір укладається на строк, визначений сторонами у договорі, але не більш як на один маркетинговий період. Аграрний фонд здійснює перерахування коштів державного бюджету для надання бюджетної позики протягом трьох операційних днів після підписання кредитного договору відповідно до Порядку обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженого Державним казначейством. Аграрний фонд забезпечує ведення обліку зерна, що надійшло як застава відповідно до кредитного договору.
Стандартна форма кредитного договору затверджена наказом Міністерства аграрної політики «Про затвердження Форми кредитного договору про бюджетні позики в межах режиму державних заставних закупівель» від 15 липня 2005 р. № 318. Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків розміру мінімальної інтервенційної ціни. Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строку одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не дозволяються. Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави.
Якщо основна сума бюджетної позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений кредитним договором, то з такого моменту: предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного інтервенційного фонду за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави; зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування бюджетною позикою та повернення її основної суми); обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить на кредитора; кредитор набуває прав вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.
Відшкодування витрат із сертифікації, доставки, зберігання, відвантаження, обробки, переробки та страхування предмета застави, а також його реєстрації у державному реєстрі застав здійснюється позичальником за власний рахунок. Після передачі об'єкта застави до державного інтервенційного фонду витрати з його подальшого зберігання відшкодовуються Аграрним фондом. У разі, якщо позичальник до закінчення строку, встановленого сторонами, звертається до кредитора із заявою про добровільний продаж об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань, що передбачені кредитним договором, кредитор має право на придбання такого об'єкта на умовах, передбачених зазначеним договором.
Постановою Кабінету міністрів України «Про порядок здійснення Аграрним фондом закупівель зерна, переданого у заставу за надану бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель зерна» від 26 лютого 2009 р. № 146 встановлено, що сільгосптоваровиробник, який має намір продати зерно, передане у заставу Аграрному фонду за надану бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель зерна, подає заявку до Аграрного фонду. Аграрний фонд не пізніше ніж у триденний строк приймає рішення щодо закупівлі зерна. Закупівля зерна здійснюється за середньозваженими цінами, які склалися протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на дату прийняття такого рішення. У день прийняття Аграрним фондом рішення щодо закупівлі зерна укладається додатковий договір до Кредитного договору про бюджетні п