Розділ 21. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
§ 1. Правові засади ветеринарної справи
В умовах, коли у світі лютують масові захворювання сільськогосподарських тварин: великої рогатої худоби на губчасту енцефалопатію - в Європі, курей на грип - в Азії, в Україні утримується сприятлива епізоотична ситуація. Перевагою вітчизняної системи державного регулювання сільського господарства є розгалужена служба ветеринарної медицини і досить розвинутий інститут аграрного права - інститут правового регулювання ветеринарної медицини. В основі правового регулювання ветеринарної справи лежать публічно-правові відносини щодо забезпечення здоров'я свійських тварин та уникнення небезпек для людини, пов'язаних з хворобами тварин, а також приватноправові відносини щодо підвищення економічної ефективності сільськогосподарського тваринництва шляхом надання якісних послуг щодо лікування тварин.
Ветеринарне законодавство України - це система нормативно-правових актів, що містять правові норми, які регулюють правовідносини, що виникають у сфері ветеринарної справи. В Україні створена розгалужена система ветеринарного законодавства. Його вагомою складовою є нормативно-правові акти, які за юридичною силою традиційно поділяються на закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Центральне місце у системі правового регулювання ветеринарної медицини посідає Закон України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. (у редакції Закону від 7 жовтня 2008 p.). Взагалі цей Закон знає декілька редакцій: 1992 p., 1997 p., 2002 p., 2006 p., і остання - 2008 р. Така динаміка оновлення засвідчує його особливе значення в системі джерел аграрного права. Закон «Про ветеринарну медицину» визначає останню як галузь науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, ветеринарно-санітарну якість та безпеку продукції тваринного, а на ринках - і рослинного походження, про збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання хворобам і захисту людей від захворювань, спільних для тварин і людей. Закон складається з 17 розділів та 109 статей.
Перший розділ визначає загальні положення, другий присвячений державному управлінню в галузі ветеринарної медицини, третій регулює державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд. Також Закон містить розділи: принципи розроблення, затвердження і застосування ветеринарно-санітарних заходів; захист здоров'я тварин; регулювання обігу тварин та репродуктивного матеріалу; надзвичайні протиепізоотичні комісії та карантин тварин; регулювання виробництва та обігу неїстівних продуктів тваринного походження; наукове забезпечення ветеринарної медицини, статус державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини, статус державних та уповноважених лабораторій; регулювання виробництва та обігу ветеринарних препаратів, субстанцій та засобів ветеринарної медицини; вимоги до виробництва кормових добавок, преміксів та кормів для тварин; вимоги щодо здійснення міжнародної торгівлі; фінансування, матеріально-технічне забезпечення; ветеринарна практика, підготовка та статус спеціалістів ветеринарної медицини, інформаційне забезпечення державної служби ветеринарної медицини; відповідальність осіб за правопорушення в галузі ветеринарної медицини; міжнародне співробітництво та прикінцеві положення.
Іншими нормативно-правовими актами в системі ветеринарного законодавства є: закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Про тваринний світ», «Про племінну справу у тваринництві», «Про бджільництво», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про молоко та молочні продукти», «Про охорону праці» (щодо охорони праці існує ряд правил, затверджених наказами Держнаглядохоронпраці України: Правила охорони праці у тваринництві: велика рогата худоба; Правила охорони праці у тваринництві: свинарство; Інструкція з охорони праці під час ветеринарних робіт та штучного осіменіння тварин; Правила охорони праці в лабораторіях ветеринарної медицини) та ін.
Важливе місце в системі нормативних актів посідає Положення про Державний комітет ветеринарної медицини, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 р. № 1075. Ним визначається правовий статус спеціально уповноваженого органу в сфері ветеринарії - Держкомветмедицини. Існує також цілий ряд підзаконних актів (інструкцій, настанов, положень, правил, вказівок, рекомендацій) у сфері ветеринарної медицини. Ввезення в Україну тваринної продукції з деяких країн заборонено. Відповідно до Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні» від 22 березня 2002 р. № 192/2001 в нашій країні значно посилено режим ветеринарного нагляду та контролю. Зокрема впроваджено режим повсюдної ідентифікації великої рогатої худоби згідно з наказом Міністерства аграрної політики України «Про запровадження ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби» від 17 вересня 2003 р. № 342.
Слід зазначити також положення про паспорт великої рогатої худоби; положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби; положення про реєстр тварин; положення про замовлення, зберігання, облік бирок, бланків паспортів та ветеринарних карток до паспортів великої рогатої худоби. Також до ветеринарного законодавства належить низка положень: про головні управління ветеринарної медицини в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; про обласні державні лікарні ветмедицини; про регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини; про управління ветмедицини в районах; про управління ветмедицини в містах обласного значення; про районні державні лікарні ветмедицини; про міські державні лікарні ветмедицини; про міжрайонну державну лабораторію ветеринарної медицини; про міську державну лабораторію ветеринарної медицини; про лабораторію ветсанекспертизи на ринку; про держлабораторію ветмедицини, розташовану за місцезнаходженням суб'єкта господарювання; про підрозділи ветеринарної міліції з проведення карантинних ветеринарних заходів тощо.
До джерел ветеринарного законодавства також належить низка інструкцій: про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин; про заходи з профілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом; про заходи щодо боротьби зі сказом тварин; щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин на ящур; про заходи профілактики та оздоровлення тваринництва від туберкульозу та багато інших.
Нормативно-правову базу здійснення ветеринарної справи також складають численні правила: правила та вимоги для боєнь, забійно-санітарних пунктів господарств та подвірного забою тварин; передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів; для птахівницьких господарств і вимоги до їх проектування; для суб'єктів господарювання з переробки птиці та виробництва яйцепродуктів; ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці; видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду, тощо.
§ 2. Правовий статус фахівців ветеринарної медицини підприємств, господарств
Ветеринарна служба сільського адміністративного району - основна ланка у системі ветеринарної справи. На її частку припадає 90% усього обсягу лікувально-профілактичних, протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів, що проводяться в Україні. Ветеринарну службу в районі здійснюють установи державної ветеринарної служби районного підпорядкування. Це районні управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм районними державними підприємствами (лікарнями), дільничними лікарнями, дільницями, пунктами ветеринарної медицини, районними державними лабораторіями ветеринарної медицини та державними лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, а також спеціалісти ветеринарної медицини аграрних підприємств, промислових тваринницьких комплексів, птахофабрик та інших господарств, підприємств і організацій. Очолює її головний лікар ветеринарної медицини району.
Установи ветеринарної медицини обслуговують тваринництво аграрних підприємств та інших господарств, а також тварин, які є власністю громадян всіх населених пунктах району. Комплектують їх спеціалістами та іншими працівниками відповідно до типових штатних розписів.
Районна лікарня державної ветеринарної медицини - це провідна ветеринарна лікувально-профілактична установа в районі. Її завдання - методичне й оперативне керівництво діяльністю установ дільничного типу, спеціалістів аграрних підприємств та інших господарств, а також надання їм необхідної допомоги в роботі, впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду. В штаті підприємства залежно від кількості тварин у районі може бути від 11 до 19 працівників.
Дільнична лікарня ветеринарної медицини призначена для організації і здійснення заходів щодо боротьби із заразними і незаразними хворобами тварин, які перебувають на території сільського адміністративного району. Штат її - сім чоловік, у тому числі два лікарі ветеринарної медицини і один фельдшер ветеринарної медицини. Дільнична лікарня проводить облік захворюваності і смертності тварин у безпосередньо закріплених за нею господарствах і населених пунктах та надає звітність у встановленому порядку. Дільниця ветеринарної медицини - це лікувально-профілактична установа, в штаті якої є лікар, фельдшер і санітар ветеринарної медицини. Пункт ветеринарної медицини очолює фельдшер, а в його штаті є санітар ветеринарної медицини.
Дільниця і пункт є лікувально-профілактичними установами ветеринарної мережі, які обслуговують населені пункти, державні і приватні господарства та інші організації у закріпленій за ними частині адміністративного району. Ветеринарна дільниця є лікарняною, а ветеринарний пункт - фельдшерською установою. Закріплення аграрних підприємств (господарств), а також населених пунктів за дільницею (пунктом) ветеринарної медицини здійснюється районним управлінням ветеринарної медицини з урахуванням місцевих умов і поголів'я худоби.
Ветеринарну службу на аграрних підприємствах (господарствах) та в інших тваринницьких господарствах здійснюють лікарі і фельдшери ветеринарної медицини, які перебувають у штаті господарства. Це самостійна служба господарства, яка в той самий час є частиною ветеринарної служби району, оскільки забезпечує ветеринарне благополуччя тваринництва в цілому. Працівники ветеринарної медицини підприємств (господарств) обслуговують одне господарство і, постійно перебуваючи в ньому, мають можливість регулярно проводити клінічні дослідження тварин, своєчасно виявляючи зміни у стані їх здоров'я, виділяти та ізолювати хворих і підозрілих на захворювання, усувати різні недоліки в утриманні тварин. Лікар (фельдшер) ветеринарної медицини зобов'язаний неухильно виконувати вимоги ветеринарного законодавства, керуючись Законом України «Про ветеринарну медицину», іншими нормативними актами.
Ветеринарною службою у господарстві керує головний або старший (на правах головного) лікар ветеринарної медицини, якому у спеціальних питаннях підлеглі працівники ветеринарної медицини господарства.
Керівник господарства має право збільшувати кількість спеціалістів тієї чи іншої категорії (у межах загальної штатної чисельності виробничого персоналу). Вирішуючи питання про чисельність спеціалістів ветеринарної медицини, беруть до уваги і місцеві умови, наприклад епізоотичну обстановку, спеціалізацію господарства, питому вагу тваринництва в господарстві тощо. Спеціалісти ветеринарної медицини тваринницьких комплексів і птахофабрик підконтрольні державній ветеринарній медицині. Вони не мають права обслуговувати тварин, які перебувають в особистому користуванні громадян на праві приватної власності.
Головний (старший) лікар ветеринарної медицини підприємства (господарства) є керівником ветеринарної служби на підприємстві (у господарстві), організатором і безпосереднім виконавцем проведення профілактичних, ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів.
У своїй діяльності він підпорядковується директорові (керівникові) підприємства (господарства), а у спеціальних питаннях - головному лікареві ветеринарної медицини району. Основним завданням головного (старшого) ветеринарного лікаря підприємства (господарства) є організація і проведення заходів щодо запобігання захворюванням і падежу тварин, що спрямовані на зростання поголів'я худоби і птиці, підвищення їх продуктивності, забезпечення виробництва високоякісних у ветеринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва з найменшими затратами праці і коштів, а також на захист населення від хвороб, спільних для тварин і людини. Головний (старший) лікар підприємства (господарства) нарівні з директором (керівником) несе відповідальність за ветеринарно-санітарний стан поголів'я тварин, своєчасне проведення необхідного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, за неухильне додержання Закону України «Про ветеринарну медицину», інструкцій, настанов, правил та інших чинних нормативних актів ветеринарного законодавства.
Розкриваючи питання про правовий статус ветеринарної служби підприємства (господарства) у межах адміністративного району, не можна залишити поза увагою діяльність таких підприємств ветеринарної медицини, як районна державна лабораторія ветеринарної медицини та державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках.
Районна державна лабораторія ветеринарної медицини - це діагностична установа державної ветеринарної медицини, основними завданнями якої є:
а) встановлення лабораторного діагнозу хвороб тварин, у тому числі птиці, хутрових звірів, риб та бджіл;
б) виявлення тварин, хворих заразними хворобами або хворобами, пов'язаними з порушенням обміну речовин та з іншими відхиленнями у життєдіяльності організму;
в) виявлення причин масового захворювання тварин;
г) експертиза м'яса, молока та інших харчових продуктів.
Діяльність районної державної лабораторії ветеринарної медицини спрямована на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва, запобігання і ліквідацію заразних і незаразних хвороб тварин для створення здорових стад і збільшення виробництва тваринницької продукції, а також з метою захисту населення від хвороб, спільних для людини і тварин. У підпорядкуванні лабораторії ветмедицини є лабораторії ветсанекспертизи на ринках. Очолює лабораторію директор - ветеринарний лікар. Він призначається на роботу і звільняється з роботи обласним управлінням сільського господарства. Інших працівників лабораторії призначає на роботу і звільняє з роботи директор лабораторії.
Державна лабораторія ветеринарно-санітарної експертизи на ринках організовується на ринку у встановленому порядку. Основне її завдання - здійснення ветеринарно-санітарної експертизи м'яса, м'ясопродуктів, молока, молокопродуктів, риби, грибів та інших харчових продуктів сільського господарства, що надходять для продажу на ринку, а також організація заходів щодо запобігання поширенню заразних хвороб тварин через продукти, що підлягають експертизі. Лабораторія несе відповідальність за правильність проведення експертизи, санітарне благополуччя і доброякісність харчових продуктів, що допускаються до продажу на ринку, а також за дієвість контролю з додержання санітарних умов при їх продажу.
При торгівлі на ринках живою худобою і птицею лабораторія здійснює їх клінічний огляд і перевіряє наявність ветеринарних документів про благополуччя тварин і місць їх перебування щодо заразних хвороб. Встановивши захворювання тварин, лабораторія направляє їх до лікувальної ветеринарної установи і вживає інших необхідних заходів.
Очолює лабораторію завідуючий - ветеринарний лікар. Завідуючий лабораторією та інші працівники лабораторії призначаються на посаду і звільняються з посади керівником установи, у підпорядкуванні якої перебуває лабораторія. Завідуючий лабораторією має право накладати штрафи на посадових осіб і окремих громадян, які торгують на ринку, за порушення передбачених Законом України «Про ветеринарну медицину» правил торгівлі м'ясом, молоком, рослинними та іншими продуктами, худобою і птицею. Він визначає службові обов'язки працівників лабораторії і затверджує правила внутрішнього розпорядку.
Лабораторія завжди має бути розміщена на ринку поблизу павільйону м'ясної і молочної торгівлі або безпосередньо в павільйоні ринку. Неприпустимо розміщувати лабораторії у дворах жилих будинків і поряд зі складами, у яких зберігаються сильнодіючі речовини. Виробничими приміщеннями з відповідними пристосуваннями і комунальним обслуговуванням лабораторія забезпечується адміністрацією ринку.
Незважаючи на те, що переважна більшість ветеринарних заходів здійснюють нижчі ланки державної ветеринарної медицини (у першу чергу, в масштабі сільських адміністративних районів), у питанні про державне утримання цих ланок у наш час виникає багато труднощів, зокрема фінансових. Грошей на їх утримання у держави практично немає. Тому гостро стоїть питання про те, яка реальна можливість функціонування районних підрозділів за сучасних умов. Головною продуктивною і рушійною силою ветеринарії, що приносить економічну ефективність галузі, є людський фактор - керівники і фахівці. Чинне ветеринарне законодавство України покликане наділити їх правовим статусом, який сприяє продуктивній діяльності як кожного керівника ветеринарної медицини, так і галузі в цілому.
Труднощі, що виникають у сфері реалізації прав та обов'язків фахівців ветеринарної медицини, полягають у тому, що в багатьох випадках у нижчих ланках ветеринарної медицини лікарі і фельдшери підприємств (господарств) виконують невластиві їм функції працівників на різних роботах, що є грубим порушенням норм ветеринарного права з боку керівництва цих підприємств (господарств). Багато що в цьому плані залежить і від морально-вольових якостей самих фахівців ветеринарної медицини, їх уміння відстояти свою професійну честь і гідність.
§ 3. Правове регулювання виробництва ветеринарних препаратів, кормів та добавок
Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 p., ветеринарні препарати можуть вироблятися за наявності ліцензії, що видається Державним комітетом ветеринарної медицини. Для ефективного управління у галузі виробництва і застосування засобів захисту тварин при Державному комітеті ветеринарної медицини утворено Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини. Положення про Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 807. Основними завданнями Комісії є підготовка науково обґрунтованих висновків і рекомендацій з питань розроблення препаратів, їх ефективності і безпечності для тварин, визначення доцільності та можливості застосування в тваринництві і ветеринарній медицині на підставі проведення експертизи результатів доклінічних і клінічних досліджень.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, кормових добавок, преміксів та готових кормів» від 21 листопада 2007 р. № 1349 затверджено відповідні положення. Реєстрація ветеринарного препарату здійснюється Держкомветмедицини на підставі поданої власником реєстраційного досьє або його представником заяви, рішення Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини і експертного висновку Національного агентства ветеринарних препаратів та кормових добавок або Національного агентства ветеринарних імунобіологічних препаратів.
Власником реєстраційного досьє вважається юридична особа, що забезпечує збір та обробку інформації про всі випадки негативних реакцій ветеринарного препарату. Під час реєстрації вітчизняного ветеринарного імунобіологічного засобу заявник повинен депонувати штами (культури) мікроорганізмів, які використовуються при виробництві та контролі такого засобу, в Національному центрі штамів мікроорганізмів. Забороняється реєстрація препаратів, які можуть погіршити ветеринарно-санітарний та епізоотичний стан або заподіяти шкоду здоров'ю людей чи тварин.
Під час проведення реєстраційних випробувань досліджуються якість, ефективність, безпечність, реактогенність чи діагностичні характеристики препарату in vitro та in vivo. Відповідне агентство за результатами експертизи готує експертні висновки, в яких зазначаються рекомендації Державної фармакологічної комісії ветеринарної медицини, та надсилає їх заявнику, а також Держкомветмедицини. Останній на підставі одержаних від агентства документів приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації препарату.
Реалізатори провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р.
Контроль якості ветеринарних препаратів, що знаходяться в обігу, здійснюється згідно з наказом Мінагрополітики та Держветмедицини «Про затвердження Положення про проведення державного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, які застосовуються в Україні». Основною метою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за якістю ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини є здійснення організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності вимог законодавства України щодо забезпечення якості, ефективності та безпечності вказаних препаратів та засобів у процесі виробництва, транспортування, зберігання, реалізації, застосування, у тому числі експорту/імпорту.
§ 4. Правові заходи дотримання біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві
Згідно із Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» біологічна безпека - це стан середовища життєдіяльності людини, при якому відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини і тварини. Проте це визначення універсальне і стосується не тільки операцій з генетично модифікованами організмами, а і правового регулювання будь-якої сфери людської діяльності. Засобами забезпечення біологічної безпеки у тваринництві є, по суті, вся діяльність системи ветеринарної медицини, проте серед неї можна виділити особливо важливі функції, такі як карантин тварин, ветеринарно-санітарна експертиза і контроль використання біологічних технологій.
Карантин тварин - це особливий правовий режим, який застосовується в інфікованій та буферній зонах і в разі необхідності - у зоні спостереження з метою локалізації спалаху хвороби тварин і ліквідації такої хвороби згідно із законами, відповідними ветеринарно-санітарними заходами та нормативно-правовими актами у сфері ветеринарної медицини. У свою чергу, карантинна зона- це зона, в межах якої застосовується карантин тварин та яка включає інфіковану зону, буферну зону, а також може включати зону спостереження. Карантин тварин запроваджується за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України, до її завдань входить здійснення оперативного контролю, керівництва та координації діяльності органів виконавчої влади, державних служб, підприємств, установ, організацій та осіб щодо запобігання спалахам масових хвороб тварин і отруєнням та їх ліквідації.
Під час карантину застосовується ряд ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на ізоляцію вогнищ хвороби і недопущення її розповсюдження. Одним із найважливіших і найбільш радикальним ветеринарно-санітарним заходом є стемпінгаут (або інколи вживається термін «вимушений забій») - комплекс протиепізоотичних заходів, що здійснюються під керівництвом відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини, включаючи забій хворих та інфікованих тварин стада, а у разі необхідності - тварин іншого стада, які могли мати прямий або опосередкований контакт з тваринами інфікованого стада, що могло призвести до передачі патогенного агента. Всі тварини, стосовно яких існує підозра на захворювання, незалежно від того, вакциновані вони чи ні, забиваються, а їхні туші знищуються шляхом спалювання, захоронення або в інший спосіб, що гарантує недопущення поширення інфекції через туші або інші продукти забитих тварин. Необхідне також здійснення заходів з очищення та дезінфекції, що рекомендовані відповідними міжнародними організаціями.
Ветеринарно-санітарна експертиза - це комплекс необхідних лабораторних та спеціальних досліджень (вірусологічних, бактеріологічних, хіміко-токсикологічних, патолого-анатомічних, гістологічних, паразитологічних, радіологічних), які проводяться спеціалістами державної служби ветеринарної медицини або уповноваженими лікарями ветеринарної медицини, щодо безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках - і рослинного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів, включаючи аналіз виробничої технології та технологічного обладнання щодо відповідності ветеринарно-санітарним заходам. Ветеринарно-санітарна експертиза є постійною функцією, яка має характер запобіжного контролю.
Ще однією важливою функцією у сфері забезпечення біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві є контроль розвитку і застосування біологічних технологій. Західні дослідники стверджують, що використання біотехнологій у тваринництві зумовлює прогрес у чотирьох сферах - покращення здоров'я тварин, покращення тваринної продукції, переваги у галузі охорони навколишнього природного середовища, прогрес у розвитку здоров'я людини. Біотехнології в тваринництві використовуються щодо всіх тварин - худоби, риби, комах, домашніх тварин та лабораторних тварин та зводяться в цілому до трьох видів технологій - геноміки, клонування та генетичної інженерії.
Отриманий доступ до геному свійських тварин робить можливою ідентифікацію індивідуальних генів і протеїнів, що відповідають за комерційно і економічно важливі функції - усе від нарощування м'язів і жиру до стійкості до хвороб і репродуктивних здатностей. Навіть незначні варіації в генетичному коді тварини можуть значно вплинути на її цінність для забою, використання або репродукції. Діагностичні методи, що включають застосування біотехнологій підвищують ефективність управління ресурсами, підвищують здоров'я тварин та якість продуктів харчування. Традиційно рішення відносно забою або репродукції тварини вирішувались внаслідок наочних спостережень, але генетичні методи діагностики значно покращують та здешевлюють процес селекції тварин.
Клонування свійських тварин є останнім досягненням у багатотисячолітній практиці селекції тварин. Клонування не змінює генетичного коду тварин та надає тваринницьким господарствам можливість відтворювати генетично ідентичну копію існуючої тварини.
Генетична інженерія є засобом зміни геному тварин і є найновішим напрямом у тваринній біотехнології. Трансгенна тварина містить фрагменти генетичного коду інших істот, додані до її ДНК. Трансгенні технології можуть покращити харчову цінність тваринних продуктів, підвищити продуктивність тваринництва, що є критичним моментом, з огляду на зростання народонаселення. Генетично інженерні технології здатні знизити смертність тварин, зменшити витрати на ветеринарне обслуговування. Технології також можуть зменшити шкоду для навколишнього природного середовища, так, наприклад, «The EnviroPig» - в буквальному перекладі «природно-середовищна свиня» значно знижує рівень забруднення середовища фосфором.
Інший біотехнологічний напрям у тваринництві полягає у використанні генетично змінених тварин для виробництва ліків, що сприймаються імунною системою людини. До цього ж напряму належить вирощування органів, придатних для трансплантації в людський організм, процес, що отримав назву «ксенотрансплантація».
Також до тваринних біотехнологій примикає створення біотехнологічних ветеринарних препаратів, кормів та добавок, які також опосередковано, через вживання тваринної продукції, або через технологічний збій при виготовленні, можуть справити свій вплив на людину і навколишнє середовище. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554.
Більшість із перелічених технологій використовуються на свійських тваринах, що мінімізує ризик забруднення природного живого світу, проте не виключає його. Крім того, враховуючи маловивченість побічних ефектів від такого роду експериментів, завжди можливо припустити, що шкідливі наслідки, непомітні сьогодні, в майбутньому можуть набагато перевищити видимі переваги від біотехнологічних експериментів, тому будь-яке втручання в генетичні властивості тварин, бактерій, вірусів має здійснюватись під пильним контролем державних органів, зокрема, згідно із Законом України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики забезпечує державну апробацію (випробовування) та державну реєстрацію створених на основі ГМО порід тварин, мікробіологічних ветеринарних препаратів; а також здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин і тварин при створенні, дослідженні та практичному використанні ГМО у відкритих системах на підприємствах, в установах і організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності; здійснює державну реєстрацію ГМО джерел кормів, а також реєстрацію кормових добавок та ветеринарних препаратів, які містять ГМО, або отриманих з їх використанням; затверджує перелік кормів, у яких здійснюється контроль вмісту ГМО, та перелік відповідних методик детекції та ідентифікації ГМО; здійснює моніторинг кормів, отриманих із застосуванням ГМО, за критерієм наявності в них тільки зареєстрованих ГМО джерел.
Відповідно до ст. 51 Закону У крани «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 p., створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнологі здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи.
Провідною фаховою експертною установою в галузі тваринницьких біотехнологій в межах компетенції Мінагрополітики України є Державний комітет ветеринарної медицини, та його органи і установи, що мають у своєму складі відповідних фахівців та обладнання і покликані забезпечувати біологічну безпеку у тваринництві.