Розділ 21. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕТЕРИНАРНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

§ 1. Правові засади ветеринарної справи

В умо­вах, коли у світі лю­ту­ють масові за­хво­рю­ван­ня сільсько­господарських тва­рин: ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би на губ­ча­сту ен­це­фа­ло­патію - в Європі, курей на грип - в Азії, в Україні утри­мується сприят­лива епізоо­тич­на си­ту­ація. Пе­ре­ва­гою вітчиз­ня­ної си­сте­ми дер­жав­но­го ре­гу­лю­ван­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства є роз­га­лу­же­на служ­ба ветеринар­ної ме­ди­ци­ни і до­сить роз­ви­ну­тий інсти­тут аг­рар­но­го права - інсти­тут пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. В основі пра­вового ре­гу­лю­ван­ня ве­те­ри­нар­ної спра­ви ле­жать публічно-​пра­вові від­носини щодо за­без­пе­чен­ня здо­ров'я свійсь­ких тва­рин та уник­нен­ня небез­пек для лю­ди­ни, пов'яза­них з хво­ро­ба­ми тва­рин, а також приват­ноправові відно­си­ни щодо підви­щен­ня еко­номічної ефек­тив­ності сіль­ськогосподарського тва­рин­ництва шля­хом на­дан­ня якісних по­слуг щодо ліку­ван­ня тва­рин.

Ве­те­ри­нарне за­ко­но­дав­ство України - це си­сте­ма нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, що містять пра­вові норми, які ре­гу­лю­ють пра­вовідно­си­ни, що ви­ни­ка­ють у сфері ве­те­ри­нар­ної спра­ви. В Україні ство­ре­на розга­лужена си­сте­ма ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства. Його ва­го­мою складо­вою є нор­ма­тив­но-​пра­вові акти, які за юри­дич­ною силою тра­диційно поділя­ють­ся на за­ко­ни і підза­конні нор­ма­тив­но-​пра­вові акти.

Цен­тральне місце у си­стемі пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня ветеринар­ної ме­ди­ци­ни посідає Закон України «Про ве­те­ри­нар­ну ме­ди­ци­ну» від 25 черв­ня 1992 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 7 жо­втня 2008 p.). Вза­галі цей Закон знає декілька ре­дакцій: 1992 p., 1997 p., 2002 p., 2006 p., і остан­ня - 2008 р. Така динаміка онов­лен­ня засвідчує його особ­ли­ве зна­чен­ня в си­стемі дже­рел аг­рар­но­го права. Закон «Про ве­те­ри­нар­ну ме­ди­ци­ну» визна­чає остан­ню як га­лузь науки та прак­тич­них знань про хво­ро­би тва­рин, їх профілак­ти­ку, діагно­сти­ку та ліку­ван­ня, ве­те­ри­нар­но-​сані­тарну якість та без­пе­ку про­дукції тва­рин­но­го, а на рин­ках - і рос­лин­но­го по­ход­жен­ня, про збе­ре­жен­ня здо­ров'я і про­дук­тив­ності тва­рин, запобігання хво­ро­бам і за­хи­сту людей від за­хво­рю­вань, спільних для тва­рин і людей. Закон скла­дається з 17 розділів та 109 ста­тей.

Пер­ший розділ визна­чає за­гальні по­ло­жен­ня, дру­гий при­свя­че­ний дер­жав­но­му управлінню в галузі ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, третій регу­лює дер­жав­ний ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний кон­троль та на­гляд. Також Закон містить розділи: прин­ци­пи ро­з­роб­лен­ня, за­твер­джен­ня і засто­сування ве­те­ри­нар­но-​санітар­них заходів; за­хист здо­ров'я тва­рин; регу­лювання обігу тва­рин та ре­про­дук­тив­но­го матеріалу; над­зви­чайні про­ти­епізоо­тичні комісії та ка­ран­тин тва­рин; ре­гу­лю­ван­ня ви­роб­ництва та обігу неїстівних про­дуктів тва­рин­но­го по­ход­жен­ня; на­у­ко­ве забезпе­чення ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, ста­тус дер­жав­ної фар­ма­ко­логічної комі­сії ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, ста­тус дер­жав­них та упов­но­ва­же­них лабо­раторій; ре­гу­лю­ван­ня ви­роб­ництва та обігу ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, суб­станцій та засобів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни; ви­мо­ги до ви­роб­ництва кор­мо­вих до­ба­вок, преміксів та кормів для тва­рин; ви­мо­ги щодо здій­снення міжна­род­ної торгівлі; фінан­с­у­ван­ня, матеріаль­но-​технічне за­безпечення; ве­те­ри­нар­на прак­ти­ка, підго­тов­ка та ста­тус спеціалістів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, інфор­маційне за­без­пе­чен­ня дер­жав­ної служ­би ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни; відповідальність осіб за пра­во­по­ру­шен­ня в галузі ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни; міжна­родне співробітниц­тво та прикін­цеві по­ло­жен­ня.

Іншими нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми в си­стемі ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства є: за­ко­ни України «Про ліцен­зу­ван­ня пев­них видів гос­подарської діяль­ності», «Про за­хист тва­рин від жор­сто­ко­го поводжен­ня», «Про тва­рин­ний світ», «Про племінну спра­ву у тва­рин­ництві», «Про бджіль­ниц­тво», «Про без­печність та якість хар­чо­вих про­дуктів», «Про мо­ло­ко та мо­лочні про­дук­ти», «Про охо­ро­ну праці» (щодо охоро­ни праці існує ряд пра­вил, за­твер­дже­них на­ка­за­ми Держ­на­гля­до­хо­рон­праці України: Пра­ви­ла охо­ро­ни праці у тва­рин­ництві: ве­ли­ка ро­га­та ху­до­ба; Пра­ви­ла охо­ро­ни праці у тва­рин­ництві: сви­нар­ство; Інструкція з охо­ро­ни праці під час ве­те­ри­нар­них робіт та штуч­но­го осіменіння тва­рин; Пра­ви­ла охо­ро­ни праці в ла­бо­ра­торіях ве­те­ри­нар­ної медици­ни) та ін.

Важ­ли­ве місце в си­стемі нор­ма­тив­них актів посідає По­ло­жен­ня про Дер­жав­ний комітет ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, за­твер­джене постано­вою Кабінету Міністрів України від 30 серп­ня 2007 р. № 1075. Ним ви­значається пра­во­вий ста­тус спеціально упов­но­ва­же­но­го ор­га­ну в сфері ве­те­ри­нарії - Держ­ком­вет­ме­ди­ци­ни. Існує також цілий ряд підза­кон­них актів (інструкцій, на­ста­нов, по­ло­жень, пра­вил, вказівок, рекоменда­цій) у сфері ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Вве­зен­ня в Україну тва­рин­ної про­дукції з де­я­ких країн за­бо­ро­не­но. Відповідно до Указу Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо за­без­пе­чен­ня стабільної епізо­отичної си­ту­ації в Україні» від 22 бе­рез­ня 2002 р. № 192/2001 в нашій країні знач­но по­си­ле­но режим ве­те­ри­нар­но­го на­гля­ду та кон­тро­лю. Зо­кре­ма впро­ва­д­же­но режим по­всюд­ної іден­тифікації ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би згідно з на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України «Про за­про­ва­д­жен­ня іден­тифікації і реєстрації ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би» від 17 ве­рес­ня 2003 р. № 342.

Слід за­зна­чи­ти також по­ло­жен­ня про пас­порт ве­ли­кої ро­га­тої ху­доби; по­ло­жен­ня про ве­те­ри­нар­ну карт­ку до пас­пор­та ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би; по­ло­жен­ня про реєстр тва­рин; по­ло­жен­ня про за­мо­в­лен­ня, збе­рігання, облік бирок, бланків пас­портів та ве­те­ри­нар­них кар­ток до пас­портів ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би. Також до ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства на­ле­жить низка по­ло­жень: про го­ловні управління ве­те­ри­нар­ної меди­цини в Ав­то­номній Рес­публіці Крим, об­ла­стях, містах Києві та Сева­стополі; про об­ласні дер­жавні лікарні вет­ме­ди­ци­ни; про регіональ­ну дер­жав­ну ла­бо­ра­торію ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни; про управління вет­медицини в рай­о­нах; про управління вет­ме­ди­ци­ни в містах об­лас­но­го зна­чен­ня; про рай­онні дер­жавні лікарні вет­ме­ди­ци­ни; про міські дер­жавні лікарні вет­ме­ди­ци­ни; про міжрай­он­ну дер­жав­ну ла­бо­ра­торію ве­теринарної ме­ди­ци­ни; про міську дер­жав­ну ла­бо­ра­торію ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни; про ла­бо­ра­торію вет­са­некс­пер­ти­зи на ринку; про держ­ла­бо­ра­торію вет­ме­ди­ци­ни, розта­шо­ва­ну за місце­з­на­ход­жен­ням суб'єкта гос­подарювання; про підрозділи ве­те­ри­нар­ної міліції з про­ве­ден­ня каран­тинних ве­те­ри­нар­них заходів тощо.

До дже­рел ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства також на­ле­жить низка ін­струкцій: про за­хо­ди з профілак­ти­ки та бо­роть­би з сибіркою тва­рин; про за­хо­ди з профілак­ти­ки та бо­роть­би з емфізе­ма­тоз­ним карбунку­лом; про за­хо­ди щодо бо­роть­би зі ска­зом тва­рин; щодо профілак­ти­ки та ліквідації за­хво­рю­ван­ня тва­рин на ящур; про за­хо­ди профілак­ти­ки та оздо­ров­лен­ня тва­рин­ництва від ту­бер­ку­льо­зу та ба­га­то інших.

Нор­ма­тив­но-​пра­во­ву базу здійс­нен­ня ве­те­ри­нар­ної спра­ви також скла­да­ють чис­ленні пра­ви­ла: пра­ви­ла та ви­мо­ги для боєнь, забійно-са­нітар­них пунктів гос­по­дарств та подвірного забою тва­рин; пе­ред­забійного ве­те­ри­нар­но­го огля­ду тва­рин і ве­те­ри­нар­но-​санітарної експерти­зи м'яса та м'ясних про­дуктів; для птахівни­ць­ких гос­по­дарств і ви­мо­ги до їх про­ек­ту­ван­ня; для суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня з пе­ре­роб­ки птиці та ви­роб­ництва яй­це­про­дуктів; ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи яєць свійської птиці; видачі ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів на ван­тажі, що підля­гають обов'яз­ко­во­му ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­му кон­тро­лю та на­гля­ду, тощо.

 

§ 2. Правовий статус фахівців ветеринарної медицини підприємств, господарств

Ве­те­ри­нар­на служ­ба сільсь­ко­го адміністра­тив­но­го рай­о­ну - ос­нов­на ланка у си­стемі ве­те­ри­нар­ної спра­ви. На її част­ку при­па­дає 90% усьо­го об­ся­гу ліку­валь­но-​профілак­тич­них, про­ти­епізоо­тич­них і ве­те­ри­нар­но-​санітар­них заходів, що про­во­дять­ся в Україні. Ветери­нарну служ­бу в районі здійс­ню­ють уста­но­ви дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної служ­би рай­он­но­го підпо­ряд­ку­ван­ня. Це рай­онні управління дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни з підпо­ряд­ко­ва­ни­ми їм рай­он­ни­ми державни­ми підприємства­ми (лікар­ня­ми), дільнич­ни­ми лікар­ня­ми, діль­ни­ця­ми, пунк­та­ми ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, рай­он­ни­ми дер­жав­ни­ми лаборато­ріями ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни та дер­жав­ни­ми ла­бо­ра­торіями ветери­нарно-санітарної екс­пер­ти­зи на рин­ках, а також спеціалісти ветеринар­ної ме­ди­ци­ни аг­рар­них підприємств, про­ми­сло­вих тва­рин­ни­ць­ких ком­плексів, пта­хо­фаб­рик та інших гос­по­дарств, підприємств і організацій. Очолює її го­лов­ний лікар ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни рай­о­ну.

Уста­но­ви ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни об­слу­го­ву­ють тва­рин­ниц­тво аг­рар­них підприємств та інших гос­по­дарств, а також тва­рин, які є влас­ністю гро­ма­дян всіх на­се­ле­них пунк­тах рай­о­ну. Ком­плек­ту­ють їх спе­ціалістами та іншими працівни­ка­ми відповідно до ти­по­вих штат­них роз­писів.

Рай­он­на лікарня дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни - це провід­на ве­те­ри­нар­на ліку­валь­но-​профілак­тич­на уста­но­ва в районі. Її завдан­ня - ме­то­дичне й опе­ра­тивне керівниц­тво діяльністю уста­нов дільнич­ного типу, спеціалістів аг­рар­них підприємств та інших гос­по­дарств, а також на­дан­ня їм необхідної до­по­мо­ги в роботі, впро­ва­д­жен­ня у прак­тику до­сяг­нень науки і пе­ре­до­во­го досвіду. В штаті підприємства залеж­но від кількості тва­рин у районі може бути від 11 до 19 працівників.

Дільнич­на лікарня ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни при­зна­че­на для орга­нізації і здійс­нен­ня заходів щодо бо­роть­би із за­раз­ни­ми і неза­раз­ни­ми хво­ро­ба­ми тва­рин, які пе­ре­бу­ва­ють на те­ри­торії сільсь­ко­го адміністра­тивного рай­о­ну. Штат її - сім чоловік, у тому числі два лікарі ветери­нарної ме­ди­ци­ни і один фельд­шер ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Дільнич­на лікарня про­во­дить облік за­хво­рю­ва­ності і смерт­ності тва­рин у безпосе­редньо закріпле­них за нею гос­по­дар­ствах і на­се­ле­них пунк­тах та надає звітність у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку. Діль­ни­ця ве­те­ри­нар­ної медици­ни - це ліку­валь­но-​профілак­тич­на уста­но­ва, в штаті якої є лікар, фельд­шер і санітар ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Пункт ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни очолює фельд­шер, а в його штаті є санітар ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни.

Діль­ни­ця і пункт є ліку­валь­но-​профілак­тич­ни­ми уста­но­ва­ми вете­ринарної мережі, які об­слу­го­ву­ють на­се­лені пунк­ти, дер­жавні і приват­ні гос­по­дар­ства та інші організації у закріпленій за ними ча­стині адмі­ністра­тив­но­го рай­о­ну. Ве­те­ри­нар­на діль­ни­ця є лікар­ня­ною, а ветери­нарний пункт - фельд­шерсь­кою уста­но­вою. Закріплен­ня аг­рар­них підприємств (гос­по­дарств), а також на­се­ле­них пунктів за діль­ни­цею (пунк­том) ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни здійснюється рай­он­ним управлін­ням ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни з ураху­ван­ням місце­вих умов і поголів'я ху­до­би.

Ве­те­ри­нар­ну служ­бу на аг­рар­них підприємствах (господар­ствах) та в інших тва­рин­ни­ць­ких гос­по­дар­ствах здійс­ню­ють лікарі і фельд­ше­ри ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, які пе­ре­бу­ва­ють у штаті господар­ства. Це са­мостійна служ­ба гос­по­дар­ства, яка в той самий час є части­ною ве­те­ри­нар­ної служ­би рай­о­ну, оскільки за­без­пе­чує ве­те­ри­нарне бла­го­по­луч­чя тва­рин­ництва в цілому. Працівники ве­те­ри­нар­ної меди­цини підприємств (гос­по­дарств) об­слу­го­ву­ють одне гос­по­дар­ство і, по­стійно пе­ре­бу­ва­ю­чи в ньому, мають мож­ливість ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти клінічні досліджен­ня тва­рин, своєчасно ви­яв­ля­ю­чи зміни у стані їх здо­ров'я, виділяти та ізо­лю­ва­ти хво­рих і підозрілих на за­хво­рю­ван­ня, усу­ва­ти різні недоліки в утри­манні тва­рин. Лікар (фельд­шер) ветери­нарної ме­ди­ци­ни зобов'яза­ний неухиль­но ви­ко­ну­ва­ти ви­мо­ги ветери­нарного за­ко­но­дав­ства, ке­ру­ю­чись За­ко­ном України «Про ветеринар­ну ме­ди­ци­ну», іншими нор­ма­тив­ни­ми ак­та­ми.

Ве­те­ри­нар­ною служ­бою у гос­по­дарстві керує го­лов­ний або стар­ший (на пра­вах го­лов­но­го) лікар ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, якому у спе­ціаль­них пи­тан­нях підлеглі працівники ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни госпо­дарства.

Керівник гос­по­дар­ства має право збільшу­ва­ти кількість спеціаліс­тів тієї чи іншої ка­те­горії (у межах за­галь­ної штат­ної чи­сель­ності ви­робничого пер­со­на­лу). Вирішуючи пи­тан­ня про чи­сельність спеціаліс­тів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, бе­руть до уваги і місцеві умови, на­при­клад епізоо­тич­ну об­ста­нов­ку, спеціалізацію гос­по­дар­ства, пи­то­му вагу тва­ринництва в гос­по­дарстві тощо. Спеціалісти ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни тва­рин­ни­ць­ких ком­плексів і пта­хо­фаб­рик підкон­трольні дер­жавній ве­теринарній ме­ди­цині. Вони не мають права об­слу­го­ву­ва­ти тва­рин, які пе­ре­бу­ва­ють в осо­би­сто­му ко­ри­сту­ванні гро­ма­дян на праві при­ват­ної влас­ності.

Го­лов­ний (стар­ший) лікар ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни підприємства (гос­по­дар­ства) є керівни­ком ве­те­ри­нар­ної служ­би на підприємстві (у гос­по­дарстві), організа­то­ром і без­по­се­реднім ви­ко­нав­цем прове­дення профілак­тич­них, ве­те­ри­нар­но-​санітар­них і ліку­валь­них заходів.

У своїй діяль­ності він підпо­ряд­ко­вується ди­рек­то­рові (керівни­кові) підприємства (гос­по­дар­ства), а у спеціаль­них пи­тан­нях - го­лов­но­му лікареві ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни рай­о­ну. Ос­нов­ним за­в­дан­ням голо­вного (стар­шо­го) ве­те­ри­нар­но­го лікаря підприємства (гос­по­дар­ства) є організація і про­ве­ден­ня заходів щодо запобігання за­хво­рю­ван­ням і па­де­жу тва­рин, що спря­мо­вані на зрос­тан­ня поголів'я ху­до­би і птиці, підви­щен­ня їх про­дук­тив­ності, за­без­пе­чен­ня ви­роб­ництва ви­со­ко­якіс­них у ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­му відно­шенні про­дуктів тва­рин­ництва з най­мен­ши­ми за­тра­та­ми праці і коштів, а також на за­хист на­се­лен­ня від хво­роб, спільних для тва­рин і лю­ди­ни. Го­лов­ний (стар­ший) лікар під­приємства (гос­по­дар­ства) нарівні з ди­рек­то­ром (керівни­ком) несе від­повідальність за ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний стан поголів'я тва­рин, своє­часне про­ве­ден­ня необхідного ком­плек­су профілак­тич­них і ліку­валь­них заходів, за неухильне до­дер­жан­ня За­ко­ну України «Про ве­те­ри­нар­ну ме­ди­ци­ну», інструкцій, на­ста­нов, пра­вил та інших чин­них норматив­них актів ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства.

Роз­кри­ва­ю­чи пи­тан­ня про пра­во­вий ста­тус ве­те­ри­нар­ної служ­би підприємства (гос­по­дар­ства) у межах адміністра­тив­но­го рай­о­ну, не можна за­ли­ши­ти поза ува­гою діяльність таких підприємств ветери­нарної ме­ди­ци­ни, як рай­он­на дер­жав­на ла­бо­ра­торія ве­те­ри­нар­ної ме­дицини та дер­жав­на ла­бо­ра­торія ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи на рин­ках.

Рай­он­на дер­жав­на ла­бо­ра­торія ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни - це діаг­ностична уста­но­ва дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, ос­нов­ни­ми зав­даннями якої є:

а) вста­нов­лен­ня ла­бо­ра­тор­но­го діаг­но­зу хво­роб тва­рин, у тому чис­лі птиці, хутро­вих звірів, риб та бджіл;

б) ви­яв­лен­ня тва­рин, хво­рих за­раз­ни­ми хво­ро­ба­ми або хво­ро­ба­ми, пов'яза­ни­ми з по­ру­шен­ням обміну ре­чо­вин та з іншими відхи­лен­ня­ми у життєдіяль­ності організму;

в) ви­яв­лен­ня при­чин ма­со­во­го за­хво­рю­ван­ня тва­рин;

г) екс­пер­ти­за м'яса, мо­ло­ка та інших хар­чо­вих про­дуктів.

Діяльність рай­он­ної дер­жав­ної ла­бо­ра­торії ве­те­ри­нар­ної медици­ни спря­мо­ва­на на за­без­пе­чен­ня ве­те­ри­нар­но­го бла­го­по­луч­чя тварин­ництва, запобігання і ліквідацію за­раз­них і неза­раз­них хво­роб тва­рин для ство­рен­ня здо­ро­вих стад і збільшен­ня ви­роб­ництва тва­рин­ни­ць­кої про­дукції, а також з метою за­хи­сту на­се­лен­ня від хво­роб, спільних для лю­ди­ни і тва­рин. У підпо­ряд­ку­ванні ла­бо­ра­торії вет­ме­ди­ци­ни є лабора­торії вет­са­некс­пер­ти­зи на рин­ках. Очолює ла­бо­ра­торію ди­рек­тор - ве­теринарний лікар. Він при­зна­чається на ро­бо­ту і звільняється з робо­ти об­лас­ним управлінням сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Інших працівників ла­бо­ра­торії при­зна­чає на ро­бо­ту і звільняє з ро­бо­ти ди­рек­тор лабора­торії.

Дер­жав­на ла­бо­ра­торія ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи на рин­ках організовується на ринку у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку. Ос­новне її зав­дання - здійс­нен­ня ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи м'яса, м'ясо­продуктів, мо­ло­ка, мо­ло­ко­про­дуктів, риби, грибів та інших хар­чо­вих про­дуктів сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, що на­д­хо­дять для про­да­жу на рин­ку, а також організація заходів щодо запобігання по­ши­рен­ню за­раз­них хво­роб тва­рин через про­дук­ти, що підля­га­ють екс­пер­тизі. Ла­бо­ра­торія несе відповідальність за пра­вильність про­ве­ден­ня екс­пер­ти­зи, санітар­не бла­го­по­луч­чя і доб­ро­якісність хар­чо­вих про­дуктів, що допускають­ся до про­да­жу на ринку, а також за дієвість кон­тро­лю з до­дер­жан­ня санітар­них умов при їх про­да­жу.

При торгівлі на рин­ках живою ху­до­бою і пти­цею ла­бо­ра­торія здій­снює їх клінічний огляд і перевіряє наявність ве­те­ри­нар­них доку­ментів про бла­го­по­луч­чя тва­рин і місць їх пе­ре­бу­ван­ня щодо зараз­них хво­роб. Вста­но­вив­ши за­хво­рю­ван­ня тва­рин, ла­бо­ра­торія направ­ляє їх до ліку­валь­ної ве­те­ри­нар­ної уста­но­ви і вживає інших необхідних заходів.

Очолює ла­бо­ра­торію завіду­ю­чий - ве­те­ри­нар­ний лікар. Завідую­чий ла­бо­ра­торією та інші працівники ла­бо­ра­торії при­зна­ча­ють­ся на по­са­ду і звільня­ють­ся з по­са­ди керівни­ком уста­но­ви, у підпорядкуван­ні якої пе­ре­бу­ває ла­бо­ра­торія. Завіду­ю­чий ла­бо­ра­торією має право на­кладати штра­фи на по­са­до­вих осіб і окре­мих гро­ма­дян, які тор­гу­ють на ринку, за по­ру­шен­ня пе­ред­ба­че­них За­ко­ном України «Про ветери­нарну ме­ди­ци­ну» пра­вил торгівлі м'ясом, мо­ло­ком, рос­лин­ни­ми та ін­шими про­дук­та­ми, ху­до­бою і пти­цею. Він визна­чає служ­бові обов'яз­ки працівників ла­бо­ра­торії і за­твер­джує пра­ви­ла внутрішньо­го розпо­рядку.

Ла­бо­ра­торія за­вжди має бути розміщена на ринку по­бли­зу павіль­йону м'ясної і мо­лоч­ної торгівлі або без­по­се­ред­ньо в павільйоні рин­ку. Непри­пу­сти­мо розміщу­ва­ти ла­бо­ра­торії у дво­рах жилих бу­динків і поряд зі скла­да­ми, у яких зберіга­ють­ся силь­нодіючі ре­чо­ви­ни. Ви­робничими приміщен­ня­ми з відповідними при­сто­су­ван­ня­ми і кому­нальним об­слу­го­ву­ван­ням ла­бо­ра­торія за­без­пе­чується адміністрацією ринку.

Незва­жа­ю­чи на те, що пе­ре­важ­на більшість ве­те­ри­нар­них заходів здійс­ню­ють нижчі ланки дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни (у пер­шу чергу, в мас­штабі сільсь­ких адміністра­тив­них районів), у пи­танні про дер­жавне утри­ман­ня цих ланок у наш час ви­ни­кає ба­га­то трудно­щів, зо­кре­ма фінан­со­вих. Гро­шей на їх утри­ман­ня у дер­жа­ви прак­тич­но немає. Тому го­ст­ро стоїть пи­тан­ня про те, яка ре­аль­на мож­ливість функціону­ван­ня рай­он­них підрозділів за су­час­них умов. Го­лов­ною про­дуктивною і рушійною силою ве­те­ри­нарії, що при­но­сить еко­номічну ефек­тивність галузі, є людсь­кий фак­тор - керівники і фахівці. Чинне ве­те­ри­нарне за­ко­но­дав­ство України по­кли­кане наділити їх пра­во­вим ста­ту­сом, який сприяє про­дук­тивній діяль­ності як кож­но­го керівника ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, так і галузі в цілому.

Труд­нощі, що ви­ни­ка­ють у сфері реалізації прав та обов'язків фа­хівців ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, по­ля­га­ють у тому, що в ба­гатьох випад­ках у ниж­чих лан­ках ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни лікарі і фельд­ше­ри під­приємств (гос­по­дарств) ви­ко­ну­ють невла­стиві їм функції працівників на різних ро­бо­тах, що є гру­бим по­ру­шен­ням норм ве­те­ри­нар­но­го права з боку керівництва цих підприємств (гос­по­дарств). Ба­га­то що в цьо­му плані за­ле­жить і від мо­раль­но-​во­льо­вих яко­стей самих фахівців ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, їх уміння відсто­я­ти свою про­фесійну честь і гідність.

 

§ 3. Правове регулювання виробництва ветеринарних препаратів, кормів та добавок

Згідно з п. 10 ст. 9 За­ко­ну України «Про ліцен­зу­ван­ня пев­них видів гос­по­дарсь­кої діяль­ності» від 1 черв­ня 2000 p., ве­те­ри­нарні препа­рати мо­жуть ви­роб­ля­ти­ся за на­яв­ності ліцензії, що видається Держав­ним комітетом ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Для ефек­тив­но­го управління у галузі ви­роб­ництва і за­сто­су­ван­ня засобів за­хи­сту тва­рин при Держав­ному комітеті ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни утво­ре­но Дер­жав­ну фармаколо­гічну комісію ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. По­ло­жен­ня про Дер­жав­ну фар­макологічну комісію ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни за­твер­джене по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 6 черв­ня 2007 р. № 807. Ос­нов­ни­ми за­вданнями Комісії є підго­тов­ка на­у­ко­во обґрун­то­ва­них вис­новків і ре­комендацій з пи­тань ро­з­роб­лен­ня пре­па­ратів, їх ефек­тив­ності і безпеч­ності для тва­рин, визна­чен­ня доцільності та мож­ли­вості за­сто­су­ван­ня в тва­рин­ництві і ве­те­ри­нарній ме­ди­цині на підставі про­ве­ден­ня експер­тизи ре­зуль­татів доклінічних і клінічних досліджень.

По­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня поло­жень про дер­жав­ну реєстрацію ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, кор­мо­вих до­бавок, преміксів та го­то­вих кормів» від 21 ли­сто­па­да 2007 р. № 1349 за­твер­дже­но відповідні по­ло­жен­ня. Реєстрація ве­те­ри­нар­но­го препара­ту здійснюється Держ­ком­вет­ме­ди­ци­ни на підставі по­да­ної влас­ни­ком реєстраційного досьє або його пред­став­ни­ком заяви, рішення Держав­ної фар­ма­ко­логічної комісії ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни і екс­перт­но­го вис­новку Національ­но­го агент­ства ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів та кор­мо­вих до­ба­вок або Національ­но­го агент­ства ве­те­ри­нар­них імунобіологічних пре­па­ратів.

Влас­ни­ком реєстраційного досьє вважається юри­дич­на особа, що за­без­пе­чує збір та об­роб­ку інфор­мації про всі ви­пад­ки нега­тив­них реак­цій ве­те­ри­нар­но­го пре­па­ра­ту. Під час реєстрації вітчиз­ня­но­го ветери­нарного імунобіологічного за­со­бу за­яв­ник по­ви­нен де­по­ну­ва­ти штами (куль­ту­ри) мікро­ор­ганізмів, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся при ви­роб­ництві та кон­тролі та­ко­го за­со­бу, в Національ­но­му центрі штамів мікро­ор­ганіз­мів. За­бо­ро­няється реєстрація пре­па­ратів, які мо­жуть погіршити вете­ринарно-санітар­ний та епізоо­тич­ний стан або заподіяти шкоду здоро­в'ю людей чи тва­рин.

Під час про­ве­ден­ня реєстраційних ви­про­бу­вань досліджу­ють­ся якість, ефек­тивність, без­печність, ре­ак­то­генність чи діагно­стичні ха­рактеристики пре­па­ра­ту in vitro та in vivo. Відповідне агент­ство за ре­зультатами екс­пер­ти­зи готує екс­пертні вис­нов­ки, в яких за­зна­ча­ють­ся ре­ко­мен­дації Дер­жав­ної фар­ма­ко­логічної комісії ве­те­ри­нар­ної медици­ни, та над­си­лає їх за­яв­ни­ку, а також Держ­ком­вет­ме­ди­ци­ни. Останній на підставі одер­жа­них від агент­ства до­ку­ментів прий­має рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації пре­па­ра­ту.

Реаліза­то­ри про­ва­дять роздрібну та гур­то­ву торгівлю ветеринар­ними пре­па­ра­та­ми, го­то­ви­ми кор­ма­ми, кор­мо­ви­ми до­бав­ка­ми та засо­бами ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни також за на­яв­ності ліцензії та сер­тифі­ката якості. Сер­тифікат якості видається ор­га­на­ми сер­тифікації згідно із За­ко­ном України «Про підтвер­джен­ня відповідності» від 17 трав­ня 2001 р.

Кон­троль якості ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, що зна­хо­дять­ся в обігу, здійснюється згідно з на­ка­зом Міна­г­ро­політики та Держ­вет­ме­ди­ци­ни «Про за­твер­джен­ня По­ло­жен­ня про про­ве­ден­ня дер­жав­но­го контро­лю та на­гля­ду за якістю ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, суб­станцій, го­то­вих кормів, кор­мо­вих до­ба­вок та засобів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, які засто­совуються в Україні». Ос­нов­ною метою дер­жав­но­го ветеринарно-са­нітар­но­го кон­тро­лю та на­гля­ду за якістю ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, суб­станцій, го­то­вих кормів, кор­мо­вих до­ба­вок та засобів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни є здійс­нен­ня організаційних та пра­во­вих заходів, спрямова­них на до­дер­жан­ня суб'єктами гос­по­дарсь­кої діяль­ності неза­леж­но від форм влас­ності вимог за­ко­но­дав­ства України щодо за­без­пе­чен­ня якос­ті, ефек­тив­ності та без­печ­ності вка­за­них пре­па­ратів та засобів у проце­сі ви­роб­ництва, транс­пор­ту­ван­ня, зберігання, реалізації, за­сто­су­ван­ня, у тому числі екс­пор­ту/імпор­ту.

 

§ 4. Правові заходи дотримання біологічної безпеки у сільськогосподарському тваринництві

Згідно із За­ко­ну України «Про дер­жав­ну си­сте­му біобез­пе­ки при ство­ренні, ви­про­бу­ванні, транс­пор­ту­ванні та ви­ко­ри­станні генетич­но модифіко­ва­них організмів» біологічна без­пе­ка - це стан середови­ща життєдіяль­ності лю­ди­ни, при якому відсутній нега­тив­ний вплив його чин­ників (біологічних, хімічних, фізич­них) на біологічну структу­ру і функцію людсь­кої особи в теперішньо­му і май­бутніх поколіннях, а також відсутній незво­ротній нега­тив­ний вплив на біологічні об'єкти при­род­но­го се­ре­до­ви­ща (біосфе­ру) та сільсь­ко­гос­по­дарські рос­ли­ни і тва­ри­ни. Проте це визна­чен­ня універ­сальне і стосується не тільки опе­рацій з ге­не­тич­но модифіко­ва­на­ми організмами, а і пра­во­во­го регулю­вання будь-​якої сфери людсь­кої діяль­ності. За­со­ба­ми за­без­пе­чен­ня біологічної без­пе­ки у тва­рин­ництві є, по суті, вся діяльність си­сте­ми ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, проте серед неї можна виділити особ­ли­во важ­ливі функції, такі як ка­ран­тин тва­рин, ве­те­ри­нар­но-​санітарна експер­тиза і кон­троль ви­ко­ри­стан­ня біологічних тех­но­логій.

Ка­ран­тин тва­рин - це особ­ли­вий пра­во­вий режим, який застосо­вується в інфікованій та бу­ферній зонах і в разі необхідності - у зоні спо­сте­ре­жен­ня з метою локалізації спа­ла­ху хво­ро­би тва­рин і ліквідації такої хво­ро­би згідно із за­ко­на­ми, відповідними ве­те­ри­нар­но-​санітарни­ми за­хо­да­ми та нор­ма­тив­но-​пра­во­ви­ми ак­та­ми у сфері ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. У свою чергу, ка­ран­тин­на зона- це зона, в межах якої за­стосовується ка­ран­тин тва­рин та яка вклю­чає інфіко­ва­ну зону, буфер­ну зону, а також може вклю­ча­ти зону спо­сте­ре­жен­ня. Ка­ран­тин тва­рин за­про­ва­д­жується за рішен­ням Дер­жав­ної над­зви­чай­ної про­ти­епізоо­тич­ної комісії при Кабінеті Міністрів України, до її за­в­дань вхо­дить здій­снення опе­ра­тив­но­го кон­тро­лю, керівництва та ко­ор­ди­нації діяль­ності органів ви­ко­нав­чої влади, дер­жав­них служб, підприємств, уста­нов, ор­ганізацій та осіб щодо запобігання спа­ла­хам ма­со­вих хво­роб тва­рин і отруєнням та їх ліквідації.

Під час ка­ран­ти­ну за­сто­со­вується ряд ве­те­ри­нар­но-​санітар­них за­ходів, спря­мо­ва­них на ізоляцію во­г­нищ хво­ро­би і недо­пу­щен­ня її роз­повсюдження. Одним із най­важ­ливіших і найбільш ра­ди­каль­ним ве­те­ри­нар­но-​санітар­ним за­хо­дом є стемпінгаут (або інколи вживається термін «ви­му­ше­ний забій») - ком­плекс про­ти­епізоо­тич­них заходів, що здійс­ню­ють­ся під керівниц­твом відповідного го­лов­но­го дер­жав­но­го ін­спектора ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, вклю­ча­ю­чи забій хво­рих та інфіко­ваних тва­рин стада, а у разі необхідності - тва­рин іншого стада, які могли мати пря­мий або опо­се­ред­ко­ва­ний кон­такт з тва­ри­на­ми інфіко­ваного стада, що могло при­зве­сти до пе­ре­дачі па­то­ген­но­го аген­та. Всі тва­ри­ни, сто­сов­но яких існує підозра на за­хво­рю­ван­ня, неза­леж­но від того, вак­ци­но­вані вони чи ні, за­би­ва­ють­ся, а їхні туші зни­щу­ють­ся шля­хом спа­лю­ван­ня, за­хо­ро­нен­ня або в інший спосіб, що га­ран­тує недопу­щення по­ши­рен­ня інфекції через туші або інші про­дук­ти за­би­тих тва­рин. Необхідне також здійс­нен­ня заходів з очи­щен­ня та дезінфекції, що ре­ко­мен­до­вані відповідними міжна­род­ни­ми організаціями.

Ве­те­ри­нар­но-​санітарна екс­пер­ти­за - це ком­плекс необхідних ла­бо­ра­тор­них та спеціаль­них досліджень (віру­со­логічних, бак­теріоло­гічних, хіміко-​ток­си­ко­логічних, па­то­ло­го-​ана­томічних, гісто­логічних, па­ра­зи­то­логічних, радіологічних), які про­во­дять­ся спеціалістами дер­жавної служ­би ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни або упов­но­ва­же­ни­ми ліка­ря­ми ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, щодо без­печ­ності про­дуктів тва­рин­но­го, а на аг­ро­про­до­воль­чих рин­ках - і рос­лин­но­го по­ход­жен­ня, репродуктив­ного матеріалу, біологічних про­дуктів, ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, суб­станцій, кор­мо­вих до­ба­вок, преміксів та кормів, вклю­ча­ю­чи аналіз ви­робничої тех­но­логії та тех­но­логічного об­лад­нан­ня щодо відповідності ве­те­ри­нар­но-​санітар­ним за­хо­дам. Ве­те­ри­нар­но-​санітарна екс­пер­ти­за є постійною функцією, яка має ха­рак­тер запобіжного кон­тро­лю.

Ще однією важ­ли­вою функцією у сфері за­без­пе­чен­ня біологічної без­пе­ки у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му тва­рин­ництві є кон­троль роз­вит­ку і за­сто­су­ван­ня біологічних тех­но­логій. Західні дослідники ствер­джу­ють, що ви­ко­ри­стан­ня біотех­но­логій у тва­рин­ництві зумо­в­лює про­грес у чо­ти­рьох сфе­рах - по­кра­щен­ня здо­ров'я тва­рин, по­кра­щен­ня тва­рин­ної про­дукції, пе­ре­ва­ги у галузі охо­ро­ни нав­ко­лиш­ньо­го при­род­но­го се­редовища, про­грес у роз­вит­ку здо­ров'я лю­ди­ни. Біотех­но­логії в тварин­ництві ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся щодо всіх тва­рин - ху­до­би, риби, комах, до­машніх тва­рин та ла­бо­ра­тор­них тва­рин та зво­дять­ся в цілому до трьох видів тех­но­логій - геноміки, кло­ну­ван­ня та ге­не­тич­ної інже­нерії.

От­ри­ма­ний до­ступ до ге­но­му свійсь­ких тва­рин ро­бить мож­ли­вою іден­тифікацію індивіду­аль­них генів і протеїнів, що відповідають за ко­мерційно і еко­номічно важ­ливі функції - усе від на­ро­щу­ван­ня м'язів і жиру до стійкості до хво­роб і ре­про­дук­тив­них здат­но­стей. Навіть незначні варіації в ге­не­тич­но­му коді тва­ри­ни мо­жуть знач­но впли­ну­ти на її цінність для забою, ви­ко­ри­стан­ня або ре­про­дукції. Діагно­стичні ме­то­ди, що вклю­ча­ють за­сто­су­ван­ня біотех­но­логій підви­щу­ють ефек­тивність управління ре­сур­са­ми, підви­щу­ють здо­ров'я тва­рин та якість про­дуктів хар­чу­ван­ня. Тра­диційно рішення відносно забою або репро­дукції тва­ри­ни вирішу­ва­лись внаслідок на­оч­них спо­сте­ре­жень, але ге­нетичні ме­то­ди діагно­сти­ки знач­но по­кра­щу­ють та зде­шев­лю­ють про­цес се­лекції тва­рин.

Кло­ну­ван­ня свійсь­ких тва­рин є останнім до­сяг­нен­ням у ба­га­то­ти­ся­чолітній прак­тиці се­лекції тва­рин. Кло­ну­ван­ня не змінює генетично­го коду тва­рин та надає тва­рин­ни­ць­ким гос­по­дар­ствам мож­ливість від­творювати ге­не­тич­но іден­тич­ну копію існу­ю­чої тва­ри­ни.

Ге­не­тич­на інже­нерія є за­со­бом зміни ге­но­му тва­рин і є най­нові­шим на­пря­мом у тва­ринній біотех­но­логії. Транс­ген­на тва­ри­на містить фраг­мен­ти ге­не­тич­но­го коду інших істот, додані до її ДНК. Транс­генні тех­но­логії мо­жуть по­к­ра­щи­ти хар­чо­ву цінність тва­рин­них про­дуктів, підви­щи­ти про­дук­тивність тва­рин­ництва, що є кри­тич­ним мо­мен­том, з огля­ду на зрос­тан­ня на­ро­до­на­се­лен­ня. Ге­не­тич­но інже­нерні тех­но­логії здатні зни­зи­ти смертність тва­рин, змен­ши­ти вит­ра­ти на ве­те­ри­нарне об­слу­го­ву­ван­ня. Тех­но­логії також мо­жуть змен­ши­ти шкоду для навко­лишнього при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, так, на­при­клад, «The EnviroPig» - в бук­валь­но­му пе­ре­кладі «при­род­но-​се­ре­до­вищ­на свиня» знач­но зни­жує рівень за­бруд­нен­ня се­ре­до­ви­ща фос­фо­ром.

Інший біотех­но­логічний на­прям у тва­рин­ництві по­ля­гає у викори­станні ге­не­тич­но змінених тва­рин для ви­роб­ництва ліків, що сприйма­ються імун­ною си­сте­мою лю­ди­ни. До цього ж на­пря­му на­ле­жить виро­щування органів, при­дат­них для транс­план­тації в людсь­кий організм, про­цес, що от­ри­мав назву «ксе­но­транс­план­тація».

Також до тва­рин­них біотех­но­логій при­ми­кає ство­рен­ня біотех­но­логічних ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, кормів та до­ба­вок, які також опосе­редковано, через вжи­ван­ня тва­рин­ної про­дукції, або через тех­но­логіч­ний збій при ви­го­тов­ленні, мо­жуть спра­ви­ти свій вплив на лю­ди­ну і нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще. Біохімічне, біотехнічне і фар­ма­цев­тичне ви­робництво вклю­чені до Переліку видів діяль­ності, що ста­нов­лять під­вищену еко­логічну небез­пе­ку, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Мі­ністрів України від 27 липня 1995 р. № 554.

Більшість із перелічених тех­но­логій ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся на свій­ських тва­ри­нах, що мінімізує ризик за­бруд­нен­ня при­род­но­го жи­во­го світу, проте не ви­клю­чає його. Крім того, вра­хо­ву­ю­чи ма­ло­вив­ченість побічних ефектів від та­ко­го роду екс­пе­ри­ментів, за­вжди мож­ли­во при­пустити, що шкідливі наслідки, непомітні сьо­годні, в май­бут­ньо­му мо­жуть на­ба­га­то пе­ре­ви­щи­ти видимі пе­ре­ва­ги від біотех­но­логічних екс­периментів, тому будь-​яке втру­чан­ня в ге­не­тичні вла­сти­вості тва­рин, бак­терій, вірусів має здійс­ню­ва­тись під пиль­ним кон­тро­лем дер­жав­них органів, зо­кре­ма, згідно із За­ко­ном України «Про дер­жав­ну си­сте­му біобез­пе­ки при ство­ренні, ви­про­бу­ванні, транс­пор­ту­ванні та викорис­танні ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів», цен­траль­ний орган вико­навчої влади з пи­тань аг­рар­ної політики за­без­пе­чує дер­жав­ну апро­бацію (ви­про­бо­ву­ван­ня) та дер­жав­ну реєстрацію ство­ре­них на основі ГМО порід тва­рин, мікробіологічних ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів; а також здійснює дер­жав­ний на­гляд і кон­троль за до­три­ман­ням заходів біоло­гічної і ге­не­тич­ної без­пе­ки щодо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких рос­лин і тва­рин при ство­ренні, дослідженні та прак­тич­но­му ви­ко­ри­станні ГМО у відкри­тих си­сте­мах на підприємствах, в уста­но­вах і організаціях агро­промислового ком­плек­су неза­леж­но від їх підпо­ряд­ку­ван­ня і форми влас­ності; здійснює дер­жав­ну реєстрацію ГМО дже­рел кормів, а також реєстрацію кор­мо­вих до­ба­вок та ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, які містять ГМО, або от­ри­ма­них з їх ви­ко­ри­стан­ням; за­твер­джує перелік кормів, у яких здійснюється кон­троль вмісту ГМО, та перелік відповідних мето­дик де­текції та іден­тифікації ГМО; здійснює моніто­ринг кормів, отри­маних із за­сто­су­ван­ням ГМО, за кри­терієм на­яв­ності в них тільки за­реєстро­ва­них ГМО дже­рел.

Відповідно до ст. 51 За­ко­ну У крани «Про тва­рин­ний світ» від 13 груд­ня 2001 p., ство­рен­ня нових штамів мікро­ор­ганізмів, біологічно ак­тив­них ре­чо­вин, ви­ве­ден­ня ге­не­тич­но змінених організмів, вироб­ництво інших про­дуктів біотех­но­логі здійснюється лише в установле­ному по­ряд­ку і за на­яв­ності по­зи­тив­них вис­новків дер­жав­ної еко­логіч­ної екс­пер­ти­зи.

Провідною фахо­вою екс­перт­ною уста­но­вою в галузі тваринниць­ких біотех­но­логій в межах ком­пе­тенції Міна­г­ро­політики України є Дер­жав­ний комітет ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, та його ор­га­ни і уста­но­ви, що мають у своєму складі відповідних фахівців та об­лад­нан­ня і покли­кані за­без­пе­чу­ва­ти біологічну без­пе­ку у тва­рин­ництві.