Розділ 18.ПРА­ВО­ВЕ РЕ­ГУ­ЛЮ­ВАН­НЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗ­ПЕЧ­НОСТІ СІЛЬСЬ­КО­ГОС­ПО­ДАРСЬ­КОЇ ПРО­ДУКЦІЇ 7 страница

Про­гра­ма роз­вит­ку галузі бджіль­ництва в Україні, за­твер­дже­на спільним на­ка­зом Міна­г­ро­політики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62, ро­з­роб­ле­на на ви­ко­нан­ня За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» з метою ство­рен­ня кон­ку­рен­то­спро­мож­ної галузі. Тому в про­грамі вра­хо­вані й дістали роз­вит­ку по­ло­жен­ня відповідних ста­тей за­зна­че­но­го За­ко­ну щодо удос­ко­на­лен­ня дер­жав­но­го управління в га­лузі бджіль­ництва, здійс­нен­ня кон­тро­лю за ефек­тивністю за­пи­лен­ня ен­то­мофільних рос­лин, підго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва у про­фесійно-​технічних і вищих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких за­кла­дах освіти, ко­ординації підго­тов­ки та перепідго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва, організації дер­жав­ної підт­рим­ки бджіль­ництва, охо­ро­ни бджіл у разі за­сто­су­ван­ня в сільсь­ко­му і лісо­во­му гос­по­дарстві засобів за­хи­сту рос­лин тощо.

У нашій країні дер­жав­на підт­рим­ка здійснюється на роз­ви­ток бджіль­ництва та се­лекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало мож­ливість част­ко­во відно­ви­ти кількість бд­жо­лосімей та збільши­ти їх до 3 млн, хоча для успішного за­пи­лен­ня ен­то­мофільних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, як було за­зна­че­но, потрібно 6 млн бд­жо­лосімей.

За ви­роб­ни­чим на­пря­мом розрізня­ють пасіки: 1) ме­до­то­варні- при­зна­чені для одер­жан­ня про­дуктів бджіль­ництва (то­вар­но­го меду, воску бд­жо­ли­но­го, про­полісу, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, бд­жо­ли­ної отру­ти, збору пилку); 2) за­пи­лю­валь­но-​ме­дові, де бд­жо­ли ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для за­пи­лен­ня садів, ягідників та ен­то­мофільних сільськогосподар­ських куль­тур і для ви­роб­ництва меду; 3) за­пи­лю­вальні - при­зна­чені для за­пи­лен­ня бд­жо­ла­ми куль­тур за­кри­то­го ґрунту (в теп­ли­цях, парни­ках тощо); 4) ре­про­дук­торні (розплідники) - для відтво­рен­ня бджіл (ви­ве­ден­ня бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору маточно­го мо­лоч­ка); 5) племінні - для роз­мно­жен­ня, поліпшен­ня і ви­ве­ден­ня бджіл певної по­ро­ди, зберігання ге­но­фон­ду бджіл, що існує, ви­ве­ден­ня племінних бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору ма­точ­но­го мо­лоч­ка; 6) ка­ран­тинні - для вит­ри­му­ван­ня бджіл у ка­ран­тині.

На роз­ви­ток нор­ма­тив­но-​пра­во­вої бази було прий­ня­то спільний наказ Міна­г­ро­політики України і УААН «Про за­твер­джен­ня нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів з пи­тань роз­вит­ку бджіль­ництва» від 20 верес­ня 2000 р. № 184/82, зареєстро­ва­ний в Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 736/4957. Цим на­ка­зом було за­твер­дже­но цілу низку нор­ма­тив­них до­ку­ментів: План по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл; По­ря­док видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки; По­ря­док реє­страції пасік; Пра­ви­ла вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її межі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва.

Згідно з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня в Україні роз­во­дять три по­ро­ди бджіл: українську сте­по­ву, кар­патсь­ку та поліську (по­пу­ляцію се­ред­ньо­російсь­ких бджіл), ареал розміщення яких адап­то­ва­но до їхніх по­род­них особ­ли­во­стей. По­родне рай­о­ну­ван­ня бджіл є ос­но­вою раціо­нального розміщення і ви­ко­ри­стан­ня племінних ре­сурсів дер­жа­ви, це на­у­ко­во обґрун­то­ва­ний відбір для роз­ве­ден­ня і гос­по­дарсь­ко­го вико­ристання в кон­крет­них регіонах таких порід бджіл, біологічні особли­вості яких най­к­ра­щим чином відповідають ти­по­вим умо­вам клімату і ме­до­з­бо­ру цих регіонів, доз­во­ля­ють їм ви­роб­ля­ти в цих умо­вах знач­но більше про­дукції в порівнянні з іншими по­ро­да­ми на фоні до­стат­ньої зи­мостійкості бджіл.

У ст. 13 За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» визна­че­но, що з ме­тою обліку пасік та здійс­нен­ня ліку­валь­но-​профілак­тич­них заходів на кожну пасіку видається ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт. Форма пас­порта і по­ря­док його видачі вста­нов­лю­ють­ся ви­ще­за­зна­че­ним Поряд­ком видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки. Ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасіки видається рай­он­ним (міським) управлін­ням дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни на пасіку неза­леж­но від форми її влас­ності і є до­ку­мен­том, який засвідчує ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний стан пасіки. Пас­порт підписується го­лов­ним дер­жав­ним інспек­то­ром ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни рай­о­ну (міста), завіряється пе­чат­кою відповід­ного управління дер­жав­ної вет­ме­ди­ци­ни та реєструється в жур­налі об­ліку і має по­ряд­ко­вий номер. Пас­порт пред'являється при про­да­жу і обміні вос­ко­си­ро­ви­ни, купівлі во­щи­ни і є підста­вою для видачі ветери­нарних свідоцтв при вивозі (про­да­жу) бджіл і про­дуктів бджіль­ництва відповідно до Пра­вил видачі ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів на ван­тажі, що підля­га­ють обов'яз­ко­во­му ве­те­ри­нар­но­му кон­тро­лю, за­твер­дже­них на­казом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни від 7 серп­ня 1997 р. № 27 і зареєстро­ва­них у Міністерстві юстиції України 20 серп­ня 1997 р. за 326/2130.

Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до По­ряд­ку реєстрації пасік. Про­во­дить­ся реєстрація за місцем про­жи­ван­ня фізичної особи або за місце­з­на­ход­жен­ням юри­дичної особи, яка займається бджіль­ниц­твом, у місце­вих дер­жав­них адміністраціях або сільсь­ких, се­лищ­них, міських радах один раз у рік за­сну­ван­ня пасіки. Реєстрація пасік про­во­дить­ся на підставі заяви фі­зичної чи юри­дич­ної особи неза­леж­но від форми влас­ності. У заяві про реєстрацію пасіки за­зна­ча­ють­ся назва та ад­ре­са за­яв­ни­ка, кіль­кість бд­жо­лосімей. Під час реєстрації пасік про­во­дить­ся їх об­сте­жен­ня рай­он­ни­ми (місь­ки­ми) управліннями дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної меди­цини. Дані об­сте­жень за­но­ся­ть­ся до жур­на­лу обліку пасік у районно­му (місь­ко­му) управлінні дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Рай­онне (міське) управління дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни по­винне вида­ти в 30-​ден­ний термін за­яв­ни­ку ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасі­ки, що засвідчує факт її реєстрації. По­ряд­ко­вий номер у жур­налі, під яким зареєстро­ва­на пасіка, при­своюється ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­му пас­пор­ту пасіки.

Відповідно до Пра­вил вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її ме­жі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва екс­порт бд­жо­ли­них сімей, бд­жо­ло­па­кетів і бд­жо­ло­ма­ток до­пус­кається тільки юри­дич­ни­ми осо­ба­ми: підприємства­ми, пасіками, бла­го­по­луч­ни­ми щодо за­раз­них хво­роб бджіл, при ви­ко­нанні ве­те­ри­нар­них вимог країни-імпор­те­ра та наяв­ності ве­те­ри­нар­но­го і племінного свідоцтва. Уве­зен­ня на те­ри­торію України бд­жо­ло­ма­ток, бд­жо­ло­па­кетів, бд­жо­лосімей здійс­ню­ють­ся згід­но з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України зі згоди Держав­ного комітету ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України та Де­пар­та­мен­ту рин­ків про­дукції тва­рин­ництва з Го­лов­ною дер­жав­ною племінною інспек­цією Міністер­ства аг­рар­ної політики України. Уве­зен­ня порід бджіл, що не відповідають Плану по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України, про­во­дить­ся лише в на­у­ко­вих цілях зі згоди Міністер­ства аг­рар­ної політики України за по­год­жен­ням з Українсь­кою ака­демією аг­рар­них наук.

Про­дукція бджіль­ництва, яка підлягає ви­ве­зен­ню з України, повин­на мати сер­тифікат відповідності, у якому по­вин­но бути відо­бра­же­но: штрих-​код країни, енер­ге­тич­на цінність (калорійність) оди­ниці про­дукції, ад­ре­са ви­роб­ни­ка про­дукції, термін зберігання, дата виготовлен­ня, діастазне число (для меду), гра­нич­но до­пу­сти­ма кон­цен­трація важ­ких металів (крім бд­жо­ли­ної отру­ти) та відповідність іншим ви­мо­гам ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства. Уве­зен­ня до України бджіл про­во­дить­ся згідно з Ве­те­ри­нар­ни­ми ви­мо­га­ми щодо імпор­ту до України ван­тажів, підкон­троль­них службі дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, затвердже­ними на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної медици­ни України від 20 жо­втня 1999 р. № 39 і зареєстро­ва­ни­ми в Міністер­стві юстиції України 11 ли­сто­па­да 1999 р. за № 777/4070.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для ре­гу­лю­ван­ня діяль­ності у галузі бджільниц­тва має Інструкція щодо по­пе­ре­джен­ня та ліквідації хво­роб і отруєнь бджіл, за­твер­дже­на на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ветери­нарної ме­ди­ци­ни України від 30 січня 2001 р. № 9, зареєстро­ва­на в Мі­ністерстві юстиції України 12 лю­то­го 2001 р. за № 131/5322. У цій Ін­струкції ви­кла­де­но ос­новні ви­мо­ги щодо раціональ­но­го ве­ден­ня бд­жо­ляр­ства: 1) ви­мо­ги щодо розміщення і об­ла­шту­ван­ня пасік; 2) ви­мо­ги до утри­ман­ня, годівлі й роз­ве­ден­ня бджіл; 3) ви­мо­ги під час, перевезен­ня (кочівлі) бджіл на ме­до­збір і за­пи­лен­ня; 4) за­хо­ди щодо охо­ро­ни пасік від за­не­сен­ня збуд­ників за­раз­них хво­роб бджіл і отруєння бджіл пе­сти­ци­да­ми.

 

§ 6. Правове регулювання виробництва інших продуктів тваринництва

 

Дедалі більшої рин­ко­вої при­ва­б­ли­вості і по­ши­рен­ня з кож­ним роком на­бу­ває про­дукція утри­ман­ня хутро­вих тва­рин. Норматив­ні ви­мо­ги до утри­ман­ня таких тва­рин визна­ча­ють Ме­то­дичні рекомен­дації з утри­ман­ня хутро­вих тва­рин, за­твер­джені на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 20 черв­ня 2008 р. № 379. За­зна­чені реко­мендації містять, на­сам­пе­ред, за­гальні біологічні ха­рак­те­ри­сти­ки хут­рових тва­рин різних видів, оскільки хутрові тва­ри­ни, що утримують­ся на фермі, зберігають ха­рак­те­ри­сти­ки диких тва­рин. До таких тва­рин на­ле­жать: норка, тхір чор­ний, руда ли­си­ця, пе­се­ць, єно­то­вид­ний соба­ка, нутрія та шин­ши­ла.

За хутро­ви­ми тва­ри­на­ми по­вин­на до­гля­да­ти до­стат­ня кількість пер­со­на­лу з відповідними знан­ня­ми видів хутро­вих тва­рин, що утри­муються, тех­но­логії роз­ве­ден­ня та забою, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся. Зокре­ма до­гля­дач по­ви­нен уміти: розпізна­ва­ти стан здо­ров'я тва­рин, розумі­ти значні зміни у поведінці, оціню­ва­ти при­датність за­галь­но­го середо­вища для здо­ров'я та бла­го­по­луч­чя хутро­вих тва­рин.

При по­бу­дові нових ого­рож, житла та об­лад­нан­ня або при модифі­кації існу­ю­чих необхідно до­три­му­ва­ти­ся норм щодо здо­ров'я та благо­получчя тва­рин при їх клітко­во­му утри­манні. Необхідний простір для хутро­вих тва­рин ро­з­ра­хо­вується відповідно до по­треб кон­крет­но­го ви­ду щодо нав­ко­лиш­ньо­го се­ре­до­ви­ща, віку, статі, живої маси та біоло­гічних по­треб тва­рин, вра­хо­ву­ю­чи розмір групи. Слід уни­ка­ти нестачі про­сто­ру (пе­ре­ван­та­жен­ня), які при­зво­дять до поведінко­вих або інших по­ру­шень. Тех­но­логічні ви­мо­ги до розміщення кож­но­го виду хутро­вих тва­рин містять­ся у до­дат­ках 1-6 Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій з утриман­ня хутро­вих тва­рин. З метою до­три­ман­ня вимог Закон України «Про за­хист тва­рин від жор­сто­ко­го по­вод­жен­ня» визна­че­но ме­то­ди забою хутро­вих тва­рин (до­да­ток 7 Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій), які диферен­ційовані за­леж­но від виду тва­рин.

Ви­мо­ги до хутро­вої і шкіряної про­дукції містить Інструкція з по­рядку ве­те­ри­нар­но­го клей­му­ван­ня шкіряної та хутро­вої си­ро­ви­ни, за­тверджена на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної ме­дицини України від 3 липня 2001 р. № 52, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 3 жо­втня 2001 р. за № 855/6046. За­галь­ною ви­мо­гою є те, що суб'єкт гос­по­да­рю­ван­ня реалізовує лише ту шкіряну та хутро­ву си­ро­ви­ну, яка прой­ш­ла ве­те­ри­нар­но-​санітарну оцінку, за­клей­мо­ва­на спеціалістами дер­жав­ної служ­би ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни з оформ­ленням відповідних до­ку­ментів (ве­те­ри­нарні свідоцтва, довідки тощо), які пе­ред­ба­чені Пра­ви­ла­ми видачі ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів на ванта­жі, що підля­га­ють обов'яз­ко­во­му ве­те­ри­нар­но­му кон­тро­лю, затвердже­ними на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної медици­ни України від 7 серп­ня 1997 р. № 27, зареєстро­ва­ни­ми в Міністерстві юстиції України від 20 серп­ня 1997 р. за № 326/2130.

Ве­те­ри­нар­но-​санітарні ви­мо­ги при ви­роб­ництві, заготівлі, прий­манні, зберіганні, транс­пор­ту­ванні й реалізації яєць свійської пти­ці, ве­те­ри­нар­но-​санітарні норми якості і без­пе­ки яєць, по­ря­док прове­дення ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи, ла­бо­ра­тор­них досліджень, а також ви­ко­ри­стан­ня про­дукції, яка підлягає про­ми­словій пе­ре­робці та зне­за­ра­жен­ню вста­нов­лю­ють Пра­ви­ла ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пертизи яєць свійської птиці, за­твер­джені на­ка­зом Го­лов­но­го держав­ного інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України від 7 ве­рес­ня 2001 р. № 70, зареєстро­ва­на в Міністерстві юстиції України 27 ве­рес­ня 2001 р. за №850/6041.

Без­пе­ка яєць свійської птиці - відсутність ток­сич­ної, канцероген­ної, му­та­ген­ної, алер­ген­ної чи іншої неспри­ят­ли­вої для організму люди­ни дії хар­чо­вих яєць при їх спо­жи­ванні у за­галь­но­прий­ня­тих кількос­тях, межі яких вста­нов­лю­ють­ся Міністер­ством охо­ро­ни здо­ров'я Укра­їни. Партія хар­чо­вих яєць - це будь-​яка кількість яєць од­но­го суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня, одної ка­те­горії (не більше од­но­го ва­го­на), упакова­них в однорідну тару, що од­но­час­но до­став­ляється одним видом транс­порту і су­про­вод­жується одним ве­те­ри­нар­ним до­ку­мен­том. В од­но­му вагоні до­пус­кається наявність яєць одної ка­те­горії, але не більше 5 дат сор­ту­ван­ня. Яй­це­про­дук­ти - про­дук­ти пе­ре­роб­ки яєць (ме­ланж, бі­лок, жо­вток, по­ро­шок тощо).

Для хар­чо­вих цілей ви­ко­ри­сто­ву­ють доб­ро­якісні яйця курей, цеса­рок, перепілок, індиків, качок та гусей. Реалізація яєць свійської птиці на рин­ках, за пря­ми­ми зв'яз­ка­ми та у вільно­му про­дажі, а також заго­тівля і ви­ко­ри­стан­ня ка­чи­них та гу­ся­чих яєць доз­во­ля­ють­ся після про­ведення ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи. Ве­те­ри­нар­но-​санітарній екс­пер­тизі підлягає вся кількість відібра­них яєць. Про­во­дить­ся зовніш­ній огляд, визна­чен­ня маси та ово­скопія (визна­чен­ня якості яєць шля­хом просвічу­ван­ня їх ово­ско­пом). При сумнівних ре­зуль­та­тах яйця роз­би­ва­ють і досліджу­ють їх вміст.

Хар­чові яйця (про­ми­сло­во­го ви­роб­ництва) сор­ту­ють не пізніше 1 доби після зне­сен­ня. Яйця, які за­го­тов­ля­ють­ся суб'єктами господа­рювання, до­став­ля­ють­ся до пунк­ту сор­ту­ван­ня про­тя­гом 1 доби і сор­туються не пізніше ніж через 2 доби як сто­лові. До реалізації допуска­ються яйця птиці без механічних пош­код­жень, з ви­со­тою повітряної ка­ме­ри не більше 9 мм (для ку­ря­чих яєць), з щільним, що просвітлю­ється, білком і щільним ма­ло­помітним, який займає цен­тральне поло­ження, або трохи ру­хо­мим жо­втком та з незакінче­ним терміном збері­гання.

Най­по­ши­ренішим про­дук­том у роздрібній торгівлі є яйця курей. Курячі хар­чові яйця за­леж­но від термінів зберігання та якості поділя­ють на дієтичні та сто­лові. До дієтич­них відно­сять яйця, термін збері­гання яких не пе­ре­ви­щує 7 діб, не вра­хо­ву­ю­чи дня зне­сен­ня, при темпе­ратурі не вище +20 °С і не нижче 0 °С. До сто­ло­вих відно­сять яйця, тер­мін зберігання яких не пе­ре­ви­щує 25 діб, не вра­хо­ву­ю­чи дня зне­сен­ня, при тем­пе­ра­турі не вище +20 °С, а також яйця, які зберіга­лись у холо­дильниках не більше 120 діб при тем­пе­ра­турі від 0 до -2 °С і віднос­ній во­ло­гості 85-88%. Дієтичні яйця мар­ку­ють­ся чер­во­ною, а столо­ві - си­ньою фар­бою, яка доз­во­ле­на Міністер­ством охо­ро­ни здо­ров'я України. Яйця мар­ку­ють штам­пом круг­лої форми діамет­ром 12 мм або оваль­ної форми розміром 15x10 мм. На штампі для дієтич­них яєць по­значають ка­те­горію і дату сор­ту­ван­ня (число та місяць), а для столо­вих - тільки ка­те­горію. Ви­со­та цифр на штампі дати сор­ту­ван­ня 3 мм, а цифр ка­те­горії - 5 мм. Ка­те­горії дієтич­них та сто­ло­вих яєць познача­ють: добірна - «Д», перша - «1», друга - «2».

Однією з підга­лу­зей тва­рин­ництва є шовківниц­тво, яке вклю­чає ви­роб­ниц­тво коконів ту­то­во­го шов­ко­пря­ду для повнішого забезпечен­ня пе­ре­роб­ної про­ми­сло­вості шов­ко­си­ро­ви­ною. З метою «реаніму­ван­ня» ви­роб­ництва цієї тва­рин­ни­ць­кої про­дукції було прий­ня­то поста­нову Кабінету Міністрів України «Про збільшен­ня ви­роб­ництва ко­конів ту­то­во­го шов­ко­пря­ду в 1992-​1995 роках» від 2 бе­рез­ня 1992 р. № 105. Було пе­ред­ба­че­но здійс­ни­ти цілий ряд заходів для підви­щен­ня ефек­тив­ності шовківництва: вжити заходів до зміцнен­ня кор­мо­вої ба­зи шовківництва, віднов­лен­ня ма­ло­про­дук­тив­них план­тацій шовкови­ці та поліпшен­ня до­гля­ду за ними; організу­ва­ти у спеціалізо­ва­них шов­ківни­ць­ких гос­по­дар­ствах ви­ро­щу­ван­ня необхідної кількості са­див­но­го матеріалу шов­ко­виці; уста­но­ви­ти кон­троль за спи­сан­ням на­са­д­жень шов­ко­виці та не до­пус­ка­ти їх самовільно­го ви­кор­чо­ву­ван­ня. До кожної з об­ла­стей було до­ве­де­но план по­став­ки у дер­жавні ре­сур­си коконів ту­то­во­го шов­ко­пря­ду.

З метою підви­щен­ня матеріальної заінте­ре­со­ва­ності шовківниць­ких підприємств було прий­ня­то По­ря­док ви­ко­ри­стан­ня коштів держав­ного бюд­же­ту України, що спря­мо­ву­ють­ся для фінан­со­вої підт­рим­ки ви­роб­ництва про­дукції шовківництва, за­твер­дже­ний на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 22 липня 2005 р. № 334. Відповід­но до цього По­ряд­ку бюд­жетні асиг­ну­ван­ня пе­ред­ба­че­но спрямову­вати шов­копідприємствам для част­ко­во­го відшко­ду­ван­ня вит­рат на про­ве­ден­ня всьо­го ком­плек­су тех­но­логічних робіт з ви­роб­ництва та заготівлі коконів, грени ту­то­во­го шов­ко­пря­ду та при­дбан­ня технічних засобів. Част­ко­ве відшко­ду­ван­ня вит­рат відповідно до плану викорис­тання бюд­жет­них коштів, за­твер­дже­но­го шов­копідприємства­ми та пого­дженого Міна­г­ро­політики України, пе­ред­ба­че­но здійс­ню­ва­ти у межах:

1) до 50 гри­вень за 1 кг на ви­роб­ниц­тво та заготівлю коконів ту­то­во­го шов­ко­пря­ду; 2) до 1800 гри­вень за 1 кг на ви­роб­ниц­тво грени ту­то­во­го шов­ко­пря­ду.