Розділ 18.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 7 страница
Програма розвитку галузі бджільництва в Україні, затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62, розроблена на виконання Закону України «Про бджільництво» з метою створення конкурентоспроможної галузі. Тому в програмі враховані й дістали розвитку положення відповідних статей зазначеного Закону щодо удосконалення державного управління в галузі бджільництва, здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин, підготовки спеціалістів із бджільництва у професійно-технічних і вищих сільськогосподарських закладах освіти, координації підготовки та перепідготовки спеціалістів із бджільництва, організації державної підтримки бджільництва, охорони бджіл у разі застосування в сільському і лісовому господарстві засобів захисту рослин тощо.
У нашій країні державна підтримка здійснюється на розвиток бджільництва та селекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало можливість частково відновити кількість бджолосімей та збільшити їх до 3 млн, хоча для успішного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, як було зазначено, потрібно 6 млн бджолосімей.
За виробничим напрямом розрізняють пасіки: 1) медотоварні- призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути, збору пилку); 2) запилювально-медові, де бджоли використовуються для запилення садів, ягідників та ентомофільних сільськогосподарських культур і для виробництва меду; 3) запилювальні - призначені для запилення бджолами культур закритого ґрунту (в теплицях, парниках тощо); 4) репродукторні (розплідники) - для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка); 5) племінні - для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка; 6) карантинні - для витримування бджіл у карантині.
На розвиток нормативно-правової бази було прийнято спільний наказ Мінагрополітики України і УААН «Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва» від 20 вересня 2000 р. № 184/82, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 736/4957. Цим наказом було затверджено цілу низку нормативних документів: План породного районування бджіл; Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки; Порядок реєстрації пасік; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва.
Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську (популяцію середньоросійських бджіл), ареал розміщення яких адаптовано до їхніх породних особливостей. Породне районування бджіл є основою раціонального розміщення і використання племінних ресурсів держави, це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл.
У ст. 13 Закону України «Про бджільництво» визначено, що з метою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Форма паспорта і порядок його видачі встановлюються вищезазначеним Порядком видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки. Ветеринарно-санітарний паспорт пасіки видається районним (міським) управлінням державної ветеринарної медицини на пасіку незалежно від форми її власності і є документом, який засвідчує ветеринарно-санітарний стан пасіки. Паспорт підписується головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста), завіряється печаткою відповідного управління державної ветмедицини та реєструється в журналі обліку і має порядковий номер. Паспорт пред'являється при продажу і обміні воскосировини, купівлі вощини і є підставою для видачі ветеринарних свідоцтв при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 7 серпня 1997 р. № 27 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р. за 326/2130.
Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до Порядку реєстрації пасік. Проводиться реєстрація за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах один раз у рік заснування пасіки. Реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кількість бджолосімей. Під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної медицини. Дані обстежень заносяться до журналу обліку пасік у районному (міському) управлінні державної ветеринарної медицини. Районне (міське) управління державної ветеринарної медицини повинне видати в 30-денний термін заявнику ветеринарно-санітарний паспорт пасіки, що засвідчує факт її реєстрації. Порядковий номер у журналі, під яким зареєстрована пасіка, присвоюється ветеринарно-санітарному паспорту пасіки.
Відповідно до Правил ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва експорт бджолиних сімей, бджолопакетів і бджоломаток допускається тільки юридичними особами: підприємствами, пасіками, благополучними щодо заразних хвороб бджіл, при виконанні ветеринарних вимог країни-імпортера та наявності ветеринарного і племінного свідоцтва. Увезення на територію України бджоломаток, бджолопакетів, бджолосімей здійснюються згідно з Планом породного районування бджіл України зі згоди Державного комітету ветеринарної медицини України та Департаменту ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією Міністерства аграрної політики України. Увезення порід бджіл, що не відповідають Плану породного районування бджіл України, проводиться лише в наукових цілях зі згоди Міністерства аграрної політики України за погодженням з Українською академією аграрних наук.
Продукція бджільництва, яка підлягає вивезенню з України, повинна мати сертифікат відповідності, у якому повинно бути відображено: штрих-код країни, енергетична цінність (калорійність) одиниці продукції, адреса виробника продукції, термін зберігання, дата виготовлення, діастазне число (для меду), гранично допустима концентрація важких металів (крім бджолиної отрути) та відповідність іншим вимогам ветеринарного законодавства. Увезення до України бджіл проводиться згідно з Ветеринарними вимогами щодо імпорту до України вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20 жовтня 1999 р. № 39 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 11 листопада 1999 р. за № 777/4070.
Важливе значення для регулювання діяльності у галузі бджільництва має Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затверджена наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 30 січня 2001 р. № 9, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. за № 131/5322. У цій Інструкції викладено основні вимоги щодо раціонального ведення бджолярства: 1) вимоги щодо розміщення і облаштування пасік; 2) вимоги до утримання, годівлі й розведення бджіл; 3) вимоги під час, перевезення (кочівлі) бджіл на медозбір і запилення; 4) заходи щодо охорони пасік від занесення збудників заразних хвороб бджіл і отруєння бджіл пестицидами.
§ 6. Правове регулювання виробництва інших продуктів тваринництва
Дедалі більшої ринкової привабливості і поширення з кожним роком набуває продукція утримання хутрових тварин. Нормативні вимоги до утримання таких тварин визначають Методичні рекомендації з утримання хутрових тварин, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 20 червня 2008 р. № 379. Зазначені рекомендації містять, насамперед, загальні біологічні характеристики хутрових тварин різних видів, оскільки хутрові тварини, що утримуються на фермі, зберігають характеристики диких тварин. До таких тварин належать: норка, тхір чорний, руда лисиця, песець, єнотовидний собака, нутрія та шиншила.
За хутровими тваринами повинна доглядати достатня кількість персоналу з відповідними знаннями видів хутрових тварин, що утримуються, технології розведення та забою, які використовуються. Зокрема доглядач повинен уміти: розпізнавати стан здоров'я тварин, розуміти значні зміни у поведінці, оцінювати придатність загального середовища для здоров'я та благополуччя хутрових тварин.
При побудові нових огорож, житла та обладнання або при модифікації існуючих необхідно дотримуватися норм щодо здоров'я та благополуччя тварин при їх клітковому утриманні. Необхідний простір для хутрових тварин розраховується відповідно до потреб конкретного виду щодо навколишнього середовища, віку, статі, живої маси та біологічних потреб тварин, враховуючи розмір групи. Слід уникати нестачі простору (перевантаження), які призводять до поведінкових або інших порушень. Технологічні вимоги до розміщення кожного виду хутрових тварин містяться у додатках 1-6 Методичних рекомендацій з утримання хутрових тварин. З метою дотримання вимог Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено методи забою хутрових тварин (додаток 7 Методичних рекомендацій), які диференційовані залежно від виду тварин.
Вимоги до хутрової і шкіряної продукції містить Інструкція з порядку ветеринарного клеймування шкіряної та хутрової сировини, затверджена наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 р. № 52, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 жовтня 2001 р. за № 855/6046. Загальною вимогою є те, що суб'єкт господарювання реалізовує лише ту шкіряну та хутрову сировину, яка пройшла ветеринарно-санітарну оцінку, заклеймована спеціалістами державної служби ветеринарної медицини з оформленням відповідних документів (ветеринарні свідоцтва, довідки тощо), які передбачені Правилами видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 7 серпня 1997 р. № 27, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 20 серпня 1997 р. за № 326/2130.
Ветеринарно-санітарні вимоги при виробництві, заготівлі, прийманні, зберіганні, транспортуванні й реалізації яєць свійської птиці, ветеринарно-санітарні норми якості і безпеки яєць, порядок проведення ветеринарно-санітарної експертизи, лабораторних досліджень, а також використання продукції, яка підлягає промисловій переробці та знезараженню встановлюють Правила ветеринарно-санітарної експертизи яєць свійської птиці, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 7 вересня 2001 р. № 70, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 р. за №850/6041.
Безпека яєць свійської птиці - відсутність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи іншої несприятливої для організму людини дії харчових яєць при їх споживанні у загальноприйнятих кількостях, межі яких встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Партія харчових яєць - це будь-яка кількість яєць одного суб'єкта господарювання, одної категорії (не більше одного вагона), упакованих в однорідну тару, що одночасно доставляється одним видом транспорту і супроводжується одним ветеринарним документом. В одному вагоні допускається наявність яєць одної категорії, але не більше 5 дат сортування. Яйцепродукти - продукти переробки яєць (меланж, білок, жовток, порошок тощо).
Для харчових цілей використовують доброякісні яйця курей, цесарок, перепілок, індиків, качок та гусей. Реалізація яєць свійської птиці на ринках, за прямими зв'язками та у вільному продажі, а також заготівля і використання качиних та гусячих яєць дозволяються після проведення ветеринарно-санітарної експертизи. Ветеринарно-санітарній експертизі підлягає вся кількість відібраних яєць. Проводиться зовнішній огляд, визначення маси та овоскопія (визначення якості яєць шляхом просвічування їх овоскопом). При сумнівних результатах яйця розбивають і досліджують їх вміст.
Харчові яйця (промислового виробництва) сортують не пізніше 1 доби після знесення. Яйця, які заготовляються суб'єктами господарювання, доставляються до пункту сортування протягом 1 доби і сортуються не пізніше ніж через 2 доби як столові. До реалізації допускаються яйця птиці без механічних пошкоджень, з висотою повітряної камери не більше 9 мм (для курячих яєць), з щільним, що просвітлюється, білком і щільним малопомітним, який займає центральне положення, або трохи рухомим жовтком та з незакінченим терміном зберігання.
Найпоширенішим продуктом у роздрібній торгівлі є яйця курей. Курячі харчові яйця залежно від термінів зберігання та якості поділяють на дієтичні та столові. До дієтичних відносять яйця, термін зберігання яких не перевищує 7 діб, не враховуючи дня знесення, при температурі не вище +20 °С і не нижче 0 °С. До столових відносять яйця, термін зберігання яких не перевищує 25 діб, не враховуючи дня знесення, при температурі не вище +20 °С, а також яйця, які зберігались у холодильниках не більше 120 діб при температурі від 0 до -2 °С і відносній вологості 85-88%. Дієтичні яйця маркуються червоною, а столові - синьою фарбою, яка дозволена Міністерством охорони здоров'я України. Яйця маркують штампом круглої форми діаметром 12 мм або овальної форми розміром 15x10 мм. На штампі для дієтичних яєць позначають категорію і дату сортування (число та місяць), а для столових - тільки категорію. Висота цифр на штампі дати сортування 3 мм, а цифр категорії - 5 мм. Категорії дієтичних та столових яєць позначають: добірна - «Д», перша - «1», друга - «2».
Однією з підгалузей тваринництва є шовківництво, яке включає виробництво коконів тутового шовкопряду для повнішого забезпечення переробної промисловості шовкосировиною. З метою «реанімування» виробництва цієї тваринницької продукції було прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про збільшення виробництва коконів тутового шовкопряду в 1992-1995 роках» від 2 березня 1992 р. № 105. Було передбачено здійснити цілий ряд заходів для підвищення ефективності шовківництва: вжити заходів до зміцнення кормової бази шовківництва, відновлення малопродуктивних плантацій шовковиці та поліпшення догляду за ними; організувати у спеціалізованих шовківницьких господарствах вирощування необхідної кількості садивного матеріалу шовковиці; установити контроль за списанням насаджень шовковиці та не допускати їх самовільного викорчовування. До кожної з областей було доведено план поставки у державні ресурси коконів тутового шовкопряду.
З метою підвищення матеріальної заінтересованості шовківницьких підприємств було прийнято Порядок використання коштів державного бюджету України, що спрямовуються для фінансової підтримки виробництва продукції шовківництва, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 22 липня 2005 р. № 334. Відповідно до цього Порядку бюджетні асигнування передбачено спрямовувати шовкопідприємствам для часткового відшкодування витрат на проведення всього комплексу технологічних робіт з виробництва та заготівлі коконів, грени тутового шовкопряду та придбання технічних засобів. Часткове відшкодування витрат відповідно до плану використання бюджетних коштів, затвердженого шовкопідприємствами та погодженого Мінагрополітики України, передбачено здійснювати у межах:
1) до 50 гривень за 1 кг на виробництво та заготівлю коконів тутового шовкопряду; 2) до 1800 гривень за 1 кг на виробництво грени тутового шовкопряду.