Розділ 16. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВЕДЕННЯ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

§ 1. Поняття та ознаки особистого селянського господарства

Пра­во­вою ос­но­вою ство­рен­ня та діяль­ності осо­би­стих селян­ських гос­по­дарств в Україні є Закон України «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство» від 15 трав­ня 2003 p., відповідно до якого осо­би­сте се­лянське гос­по­дар­ство (далі - ОСГ) - це гос­по­дарсь­ка діяльність, яка про­во­дить­ся без ство­рен­ня юри­дич­ної особи фізич­ною осо­бою індивіду­аль­но або осо­ба­ми, які пе­ре­бу­ва­ють у сімей­них чи родин­них відно­си­нах і спільно про­жи­ва­ють, з метою за­до­во­лен­ня осо­би­стих по­треб шля­хом ви­роб­ництва, пе­ре­роб­ки і спо­жи­ван­ня сільськогоспо­дарської про­дукції, реалізації її над­лишків та на­дан­ня по­слуг з викори­станням майна осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, у тому числі й у сфері сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му.

За да­ни­ми Держ­ком­ста­ту України, за ста­ном на 1 січня 2009 р. у сільсь­ких на­се­ле­них пунк­тах на те­ри­торії сільсь­ких, се­лищ­них та місь­ких рад, зареєстро­ва­но 4666,0 тисяч осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств, чле­нам яких відповідно до чин­но­го за­ко­но­дав­ства надані зе­мельні ді­лянки за­галь­ною пло­щею 6585,2 тис. га. Саме ці гос­по­дар­ства є основ­ними ви­роб­ни­ка­ми тва­рин­ни­ць­кої про­дукції, оскільки в 2008 р. у них утри­му­ва­ло­ся: 66,1% поголів'я ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би, в т. ч. корів - 78,1%; сви­ней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці - 50,5%; бджіл - 96,1% від за­галь­ної чи­сель­ності зазначе­них видів тва­рин в Україні.

Незва­жа­ю­чи на підсоб­ний ха­рак­тер ве­ден­ня осо­би­сто­го селянсько­го гос­по­дар­ства, ви­роб­ниц­тво ва­ло­вої сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції у за­зна­че­них гос­по­дар­ствах за 2008 р. скла­да­ло 54,0% ва­ло­вої продук­ції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства у за­галь­но­му обсязі ви­роб­ництва, зо­кре­ма: кар­топлі - 97,8%; овочів - 86,1%; плодів та ягід - 84,6%; зер­но­вих та зер­но­бо­бо­вих - 21,0%; со­няш­ни­ку - 19,0%; цукро­вих буряків - 12,2%; мо­ло­ка - 82,2%; м'яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду - 97,5%.

Таким чином, діяльність осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств має на меті за­без­пе­чен­ня влас­них по­треб меш­канців сіл та селищ у про­дук­тах хар­чу­ван­ня та праці на землі без ство­рен­ня юри­дич­ної особи.

Кваліфікаційні озна­ки ОСГ сто­су­ють­ся мож­ли­вості член­ства та ви­дів здійс­нен­ня ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності. Чле­на­ми особис­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств мо­жуть бути гро­ма­дя­ни України, що меш­кають на селі і до­сяг­ли 18-річного віку або з мо­мен­ту укла­дан­ня шлюбу. Члени осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства здійс­ню­ють діяльність на влас­ний роз­суд. Вони є осо­ба­ми, які за­без­пе­чу­ють себе ро­бо­тою само­стійно і відповідно до За­ко­ну України «Про зай­нятість на­се­лен­ня» на­лежать до зай­ня­то­го на­се­лен­ня за умови, що ро­бо­та в цьому господар­стві для них є ос­нов­ною.

За­зна­чи­мо, що осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ства не є суб'єктами аг­рар­ної підприємни­ць­кої діяль­ності, а відповідна форма діяль­ності є спо­со­бом організації праці на селі з обов'яз­ко­вим ви­ко­ри­стан­ням зе­мельної ділянки, на­да­ної у власність або пе­ре­да­ної в орен­ду. Вод­но­час, як свідчать ви­ще­на­ве­дені ста­ти­стичні по­каз­ни­ки, ос­нов­ни­ми виробни­ками овочів, плодів та кар­топлі в Україні є саме осо­бисті се­лянські гос­подарства. Осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ства не підля­га­ють дер­жавній реєстрації, але відповідно до ст. 4 За­ко­ну України «Про осо­би­сте селян­ське гос­по­дар­ство» вони підля­га­ють обліку в сільсь­ких, се­лищ­них ра­дах за місцем розта­шу­ван­ня зе­мель­ної ділянки.

Слід також підкрес­ли­ти, що про­даж ви­роб­ле­ної в осо­би­сто­му се­лянському гос­по­дарстві про­дукції рос­лин­ництва, ху­до­би, кролів, нут­рій, птиці (як у жи­во­му вигляді, так і про­дукції їх забою в си­ро­му ви­гляді та у вигляді пер­вин­ної об­роб­ки), про­дукції влас­но­го бджільниц­тва не де­кла­рується та не опо­дат­ко­вується, що є по­зи­ти­вом у роз­вит­ку ОСГ.

Ще одним на­пря­мом діяль­ності, який на­бу­ває по­даль­шо­го поши­рення, є на­дан­ня меш­кан­ця­ми сіл та селищ по­слуг у сфері зе­ле­но­го сільсь­ко­го ту­риз­му. На жаль, в Україні досі не існує ок­ре­мого спеціаль­ного за­ко­но­дав­чо­го акта щодо ре­гу­лю­ван­ня організації зе­ле­но­го сіль­ського ту­риз­му. Існує лише по­ста­но­ва Вер­хов­ної Ради України «Про прий­нят­тя за ос­но­ву про­ек­ту За­ко­ну України про сільсь­кий та сіль­ський зе­ле­ний ту­ризм» від 16 ли­сто­па­да 2004 р. № 2179, а також роз­порядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 373-р, яким за­твер­дже­но План заходів щодо дер­жав­ної підт­рим­ки роз­вит­ку сільсь­ко­го ту­риз­му на 2006-​2010 роки. За­хо­ди дер­жав­ної підт­рим­ки роз­вит­ку сільсь­ко­го ту­риз­му спря­мо­вані на по­кра­щен­ня еко­номічних умов його роз­вит­ку, роз­ви­ток інфра­струк­ту­ри, мар­ке­тин­гу та форму­вання кад­ро­во­го по­тенціалу за­без­пе­чен­ня роз­вит­ку сільсь­ко­го ту­риз­му.

Ви­хо­дя­чи зі світової прак­ти­ки діяль­ності зе­ле­но­го сільсь­ко­го ту­ризму існує три типи: аг­ро­ту­ризм, відпо­чин­ко­вий ту­ризм, еко­ту­ризм. Аг­ро­ту­ризм - вид сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му, як пізна­валь­но­го, так і відпо­чин­ко­во­го ха­рак­те­ру, пов'яза­ний з ви­ко­ри­стан­ням підсоб­них гос­подарств на­се­лен­ня або зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які тимча­со­во не ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся в аг­рарній сфері. Цей вид може не мати об­ме­жень у на­ван­та­же­ності на те­ри­торію і ре­гла­мен­ту­ванні видів роз­ва­жаль­но­го відпо­чин­ку.

Дру­гий тип - відпо­чин­ко­вий ту­ризм (відпо­чи­нок на селі). Базою його роз­вит­ку є капіталь­ний жит­ло­вий фонд на са­ди­бах гос­по­дарів та наявні при­родні, ре­кре­аційні, істо­ри­ко-​архітек­турні, куль­тур­но-​по­бу­тові й інші над­бан­ня тієї чи іншої місце­вості. На­ре­шті,еко­ту­риз­мом є на­у­ко­во-​пізна­валь­ний вид сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му, ха­рак­тер­но­го для сільсь­ких місце­во­стей і сіл, розта­шо­ва­них у межах те­ри­торій на­ціональ­них парків, заповідних зон, при­род­них парків тощо, де передба­чено відповідні об­ме­жен­ня щодо на­ван­та­жень на те­ри­торію та регла­ментовано види роз­ва­жаль­но­го відпо­чин­ку.

Го­лов­ною фігурою в за­без­пе­ченні функціону­ван­ня за­зна­че­них ви­дів ту­риз­му, в організації відпо­чин­ку на селі ви­сту­пає сільсь­ка ро­ди­на, яка надає житло, за­без­пе­чує хар­чу­ван­ня і знай­о­мить з особ­ли­во­стя­ми сільсь­кої місце­вості. Сільсь­кий зе­ле­ний ту­ризм являє собою спе­цифіч­ну форму відпо­чин­ку на селі з ши­ро­кою мож­ливістю ви­ко­ри­стан­ня при­род­но­го, матеріаль­но­го і куль­тур­но­го по­тенціалу регіону.

Сільсь­кий зе­ле­ний ту­ризм у більшості країн роз­гля­дається як не­від'ємна скла­до­ва ча­сти­на ком­плекс­но­го соціаль­но-​еко­номічного роз­витку села та як один із засобів вирішення ба­гатьох сільсь­ких про­блем. Вра­хо­ву­ю­чи те, що в умо­вах за­галь­ное­ко­номічної кризи еко­номічні і соціальні про­бле­ми села над­зви­чай­но за­гост­ри­ли­ся, ши­ро­ке розповсю­дження і роз­ви­ток сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му є особ­ли­во ба­жа­ни­ми.

По­зи­тив­ний вплив сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му на вирішення соціаль­но-​еко­номічних про­блем села по­ля­гає пе­редусім у тому, що він роз­ширює сферу зай­ня­тості сільсь­ко­го на­се­лен­ня, особ­ли­во жінок, і дає се­ля­нам до­дат­ко­вий заробіток; роз­ши­рює мож­ли­вості зай­ня­тості сіль­ського гос­по­да­ря не тільки у ви­роб­ничій сфері, айв сфері обслугову­вання. При пев­но­му на­гро­ма­д­женні числа відпо­чи­ва­ю­чих з'являється по­тре­ба в за­до­во­ленні їх різно­манітних запитів, а це, в свою чергу, сти­мулює роз­ви­ток сфери по­слуг: транс­порт­них, зв'язку, торгівлі, служ­би по­бу­ту, відпо­чин­ко­во-​роз­ва­жаль­них та інших.

Важ­ли­вим ре­зуль­та­том роз­вит­ку сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му є роз­ширення мож­ли­во­стей реалізації про­дукції ОСГ, при­чо­му реалізації її на місці і не як сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої си­ро­ви­ни, а як го­то­вих про­дуктів хар­чу­ван­ня після відповідної об­роб­ки і при­го­ту­ван­ня. Досвід по­ка­зує, що ті сім'ї, які прий­ма­ють відпо­чи­ва­ю­чих, удос­ко­на­лю­ють і струк­ту­ру посівів на при­са­диб­них ділян­ках з ураху­ван­ням по­треб го­стей, розши­рюють асор­ти­мент ово­че­вих куль­тур, фрук­то­вих дерев, ягідників тощо; роз­ви­ва­ють і урізно­манітню­ють при­са­дибне тва­рин­ниц­тво, за­во­дять теп­личне гос­по­дар­ство. Роз­ви­ток сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му спону­кає до по­кра­щен­ня бла­го­устрою сільсь­ких садиб, ву­ли­ць, у цілому сіл; сти­му­лює роз­ви­ток соціальної інфра­струк­ту­ри. Суттєву роль відіграє роз­ви­ток сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му в підви­щенні куль­тур­но-​освітньо­го рівня сільсь­ко­го на­се­лен­ня. Ви­хо­дя­чи із ви­кла­де­но­го необхід­ним та своєчас­ним є при­ско­рен­ня прий­нят­тя за­ко­но­про­ек­ту «Про сіль­ський та сільсь­кий зе­ле­ний ту­ризм» з метою вста­нов­лен­ня пра­во­вих основ здійс­нен­ня зе­ле­но­го ту­риз­му в Україні.

 

§ 2. Правовий режим земель та майна особистого селянського господарства

Пра­во­вий режим зе­мель осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го господар­ства вклю­чає різні за­со­би фор­му­ван­ня за­галь­но­го ма­си­ву зе­мель, при­значених для ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва цією фор­мою гос­по­да­рю­ван­ня. Так, ст. 5 За­ко­ну України «Про осо­би­сте селян­ське гос­по­дар­ство» визна­чає, що для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства ви­ко­ри­сто­ву­ють зе­мельні ділянки розміром не більше 2 гек­тарів, пе­ре­дані фізич­ним осо­бам у власність або орен­ду. Громадя­ни України, які реалізу­ва­ли своє право на безоплат­ну при­ва­ти­зацію зе­мель­ної ділянки для ве­ден­ня осо­би­сто­го підсоб­но­го гос­по­дар­ства в розмірі менше 2 гек­тарів, мають право на збільшен­ня зе­мель­ної ділян­ки в межах норм, вста­нов­ле­них ст. 121 ЗК України для ве­ден­ня особис­того се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Розмір зе­мель­ної ділянки осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства може бути збільше­ний у разі от­ри­ман­ня в натурі (на місце­вості) зе­мельної част­ки (паю) та її спад­ку­ван­ня чле­на­ми осо­би­сто­го селянсько­го гос­по­дар­ства, відповідно до За­ко­ну України «Про по­ря­док виділен­ня в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) від 5 черв­ня 2003 р.

Зе­мельні ділянки осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства мо­жуть бу­ти власністю однієї особи, спільною сумісною власністю по­друж­жя та спільною част­ко­вою власністю членів осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го госпо­дарства. Чле­нам осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства зе­мельні част­ки (паї) мо­жуть виділя­ти­ся в натурі (на місце­вості) єдиним ма­си­вом у спільну част­ко­ву власність та спільну сумісну власність (по­друж­жя).

У разі ви­хо­ду з осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства кожен його член має право на виділення на­леж­ної йому зе­мель­ної ділянки в натурі (на місце­вості).

Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про за­хо­ди щодо по­даль­шо­го розви­тку садівництва та го­род­ництва» від 23 ве­рес­ня 1999 р. № 1204 було визна­че­но пер­шо­чер­гові за­хо­ди дер­жав­ної підт­рим­ки ко­лек­тив­но­го са­дівництва та го­род­ництва, зо­кре­ма: фор­му­ван­ня си­сте­ми фінан­со­во-​кре­дит­ної підт­рим­ки роз­вит­ку ко­лек­тив­но­го садівництва та городниц­тва, на­дан­ня по­дат­ко­вих та інших пільг підприємствам, уста­но­вам, ор­ганізаціям, що ви­ко­ну­ють ро­бо­ти (на­да­ють по­слу­ги) для садівни­ць­ких і го­род­ни­ць­ких то­ва­риств; за­без­пе­чен­ня садівників та го­род­ників насін­ням і по­сад­ко­вим матеріалом сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, органіч­ними та мінераль­ни­ми до­бри­ва­ми, за­со­ба­ми за­хи­сту рос­лин, сільсько­господарською технікою, са­до­вим інвен­та­рем, іншим необхідним об­ладнанням тощо.

Гро­ма­дя­ни України із зе­мель дер­жав­ної і ко­му­наль­ної влас­ності мають право на­бу­ва­ти безоплат­но у власність або на умо­вах орен­ди зе­мельні ділянки для ве­ден­ня індивіду­аль­но­го або ко­лек­тив­но­го садів­ництва. Іно­земні гро­ма­дя­ни та особи без гро­ма­дян­ства мо­жуть мати зе­мельні ділянки для ве­ден­ня індивіду­аль­но­го або ко­лек­тив­но­го садів­ництва на умо­вах орен­ди. Зе­мельні ділянки, при­зна­чені для садівниц­тва, мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­тись для за­кла­дан­ня ба­га­торічних пло­до­вих на­са­д­жень, ви­ро­щу­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, а також для зве­ден­ня необхідних бу­динків, гос­по­дарсь­ких спо­руд тощо.

У ст. 36 ЗК України визна­чається, що гро­ма­дя­нам або їх об'єднан­ням із зе­мель дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності мо­жуть на­да­ва­ти­ся в орен­ду зе­мельні ділянки для го­род­ництва. На зе­мель­них ділян­ках, на­да­них для го­род­ництва, за­кла­дан­ня ба­га­торічних пло­до­вих наса­джень, а також спо­руд­жен­ня капіталь­них будівель і спо­руд не допуска­ється. На зе­мель­них ділян­ках, на­да­них для го­род­ництва, мо­жуть бути зве­дені тимча­сові спо­ру­ди для зберігання інвен­та­рю та за­хи­сту від не­погоди. Після закінчен­ня стро­ку орен­ди за­зна­че­ної зе­мель­ної ділянки по­бу­до­вані тимча­сові спо­ру­ди підля­га­ють зне­сен­ню влас­ни­ка­ми цих спо­руд за їх ра­ху­нок. Стат­тею 34 ЗК України визна­че­но, що гро­ма­дя­ни мо­жуть орен­ду­ва­ти зе­мельні ділянки для сінокосіння і ви­па­сан­ня худо­би. Ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня мо­жуть ство­рю­ва­ти на зем­лях, що пе­ре­бу­ва­ють у влас­ності дер­жа­ви чи те­ри­торіальної гро­ма­ди, гро­мадські сіножаті й па­со­ви­ща.

Доб­ро­сусідство є за­по­ру­кою підт­ри­ман­ня життєдіяль­ності особис­тих се­лянсь­ких гос­по­дарств. Зем­ле­влас­ни­ки та зем­ле­ко­ри­сту­вачі по­винні оби­ра­ти спо­со­би ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок відповідно до їх цільо­во­го при­зна­чен­ня, при яких влас­ни­кам, зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам су­сідніх зе­мель­них ділянок завдається най­мен­ше незруч­но­стей (затінен­ня, за­дим­лен­ня, неприємні за­па­хи, шу­мо­ве за­бруд­нен­ня тощо). Влас­ники та зем­ле­ко­ри­сту­вачі зе­мель­них ділянок зобов'язані не викорис­товувати зе­мельні ділянки спо­со­ба­ми, які не доз­во­ля­ють влас­ни­кам, зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам сусідніх зе­мель­них ділянок ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їх за цільо­вим при­зна­чен­ням (непри­пу­сти­мий вплив). Влас­ни­ки та землеко­ристувачі зе­мель­них ділянок зобов'язані співпра­ц­ю­ва­ти при вчи­ненні дій, спря­мо­ва­них на за­без­пе­чен­ня прав на землю кож­но­го з них та ви­користання цих ділянок із за­про­ва­д­жен­ням і до­дер­жан­ням прогресив­них тех­но­логій ви­ро­щу­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур та охо­ро­ни зе­мель (обмін зе­мель­них ділянок, раціональ­на організація те­ри­торій, до­три­ман­ня сівозмін, вста­нов­лен­ня, зберігання ме­жо­вих знаків тощо).

Члени осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств як зем­ле­влас­ни­ки спла­чують зе­мель­ний по­да­ток - обов'яз­ко­вий платіж за ко­ри­сту­ван­ня зе­мельними ділян­ка­ми, що пе­ре­бу­ва­ють у влас­ності гро­ма­дян. Об'єктом плати за землю є певна зе­мель­на ділянка, що пе­ре­бу­ває у при­ватній влас­ності. Стат­тя 6 За­ко­ну України «Про плату за землю» у ре­дакції від 19 ве­рес­ня 1996 р. визна­чає став­ки зе­мель­но­го по­дат­ку з од­но­го гек­тару сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь у відсот­ках від їх гро­шо­вої оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіно­жа­тей та па­со­вищ - 0,1; для ба­га­торіч­них на­са­д­жень - 0,03. Підста­вою для на­раху­ван­ня зе­мель­но­го по­дат­ку є дані дер­жав­но­го зе­мель­но­го ка­даст­ру. Пла­тежі за землю зарахову­ються до відповідних місце­вих бюд­жетів.

Звільня­ють­ся від спла­ти зе­мель­но­го по­дат­ку члени осо­би­стих се­лянських гос­по­дарств, які мають ста­тус осіб, по­ст­раж­да­лих внаслідок Чор­но­бильсь­кої ка­та­стро­фи, учас­ників бой­о­вих дій, учас­ників війни, ве­те­ранів праці, інвалідів, ба­га­тодітні сім'ї. У ст. ЗО За­ко­ну України «Про ос­новні за­са­ди соціаль­но­го за­хи­сту ве­те­ранів праці та інших гро­мадян по­хи­ло­го віку в Україні» від 16 груд­ня 1993 р. вста­нов­ле­но, що са­мотні гро­ма­дя­ни по­хи­ло­го віку, які мають у влас­ності жилий буди­нок, звільня­ють­ся повністю або част­ко­во від спла­ти зе­мель­но­го подат­ку або оренд­ної плати за землю. Такі самі права мають гро­ма­дя­ни по­хилого віку за на­яв­ності дачі або бу­дин­ку в садівни­чо­му то­ва­ристві.

Гро­ма­дя­ни України мають право на при­ва­ти­зацію зе­мель­них діля­нок, що являє собою зміну форми влас­ності на при­ват­ну від дер­жав­ної та ко­му­наль­ної. Стат­тя 121 ЗК України визна­чає, що гро­ма­дя­ни Украї­ни мають право на безоплат­ну пе­ре­да­чу їм зе­мель­них ділянок із зе­мель дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності для ве­ден­ня осо­би­сто­го селян­ського гос­по­дар­ства у розмірі до 2 гек­тарів. Гро­ма­дя­нин, зацікав­ле­ний у при­ва­ти­зації зе­мель­ної ділянки, яка пе­ре­бу­ває у його ко­ри­сту­ванні, подає заяву до відповідної рай­он­ної дер­жав­ної адміністрації або сіль­ської, се­лищ­ної ради за місце­з­на­ход­жен­ням зе­мель­ної ділянки. Рішен­ня органів ви­ко­нав­чої влади та органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня що­до при­ва­ти­зації зе­мель­них ділянок прий­мається у місяч­ний строк на підставі технічних матеріалів та до­ку­ментів, що підтвер­джу­ють розмір зе­мель­ної ділянки.

Гро­ма­дя­ни-​працівники дер­жав­них та ко­му­наль­них сільськогос­подарських підприємств, уста­нов та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікав­лені в одер­жанні безоплат­но у власність зе­мель­них ді­лянок, які пе­ре­бу­ва­ють у постійному ко­ри­сту­ванні цих підприємств, уста­нов та організацій, звер­та­ють­ся з кло­по­тан­ням про при­ва­ти­зацію цих зе­мель відповідно до сільсь­кої, се­лищ­ної ради або рай­он­ної дер­жавної адміністрації. Відповідний орган місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня або орган ви­ко­нав­чої влади в місяч­ний термін роз­гля­дає кло­по­тан­ня і на­дає дозвіл підприємствам, уста­но­вам та організаціям на ро­з­роб­ку проек­ту при­ва­ти­зації зе­мель.

Гро­ма­дя­ни, зацікав­лені в одер­жанні безоплат­но у власність земель­ної ділянки із зе­мель дер­жав­ної або ко­му­наль­ної влас­ності для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства або садівництва у межах норм безоплат­ної при­ва­ти­зації, по­да­ють заяву про вибір місця розташуван­ня зе­мель­ної ділянки до відповідної рай­он­ної дер­жав­ної адміністрації або сільсь­кої, се­лищ­ної ради за місце­з­на­ход­жен­ням зе­мель­ної ділянки. До заяви до­да­ють­ся: обґрун­ту­ван­ня необхідності відве­ден­ня зе­мель­ної ділянки; по­зна­чене на відповідному графічному матеріалі ба­жане міс­це розта­шу­ван­ня зе­мель­ної ділянки з її орієнтов­ни­ми розмірами; копія до­ку­мен­та, що посвідчує особу.

Про­ект відве­ден­ня зе­мель­ної ділянки ро­з­роб­ляється за замовлен­ням гро­ма­дян організаціями, які мають відповідні доз­во­ли (ліцензії) на ви­ко­нан­ня цих видів робіт, у стро­ки, що обу­мо­в­лю­ють­ся уго­дою сто­рін. Про­ект відве­ден­ня зе­мель­ної ділянки по­год­жується з ор­га­ном по зе­мель­них ре­сур­сах, при­ро­доохо­рон­ним і санітар­но-​епідеміологічним ор­га­на­ми, ор­га­на­ми архітек­ту­ри і охо­ро­ни куль­тур­ної спад­щи­ни та по­дається на роз­гляд відповідних органів місцевої дер­жав­ної адміністра­ції або ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. Дер­жав­на адміністрація або сільсь­ка, се­лищ­на рада у місяч­ний строк роз­гля­дає про­ект відве­ден­ня та прий­має рішення про пе­ре­да­чу зе­мель­ної ділянки у власність. У разі відмови ор­га­ну ви­ко­нав­чої влади чи ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня у пе­ре­дачі зе­мель­ної ділянки у власність або за­ли­шен­ня заяви без роз­гляду пи­тан­ня вирішується в су­до­во­му по­ряд­ку.

Ви­хо­дя­чи зі змісту ст. 7 За­ко­ну України «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство» члени ОСГ мають право: са­мостійно гос­по­да­рю­ва­ти на землі; укла­да­ти осо­би­сто або через упов­но­ва­же­ну особу будь-​які угоди, що не су­пере­чать за­ко­но­дав­ству, реалізо­ву­ва­ти над­лиш­ки ви­роб­ле­ної про­дукції на рин­ках, а також заготівель­ним, пе­ре­роб­ним підприємствам та організаціям, іншим юри­дич­ним і фізич­ним осо­бам; са­мостійно здій­снювати матеріаль­но-​технічне за­без­пе­чен­ня влас­но­го ви­роб­ництва; від­кривати ра­хун­ки в уста­но­вах банків та от­ри­му­ва­ти кре­ди­ти в установ­леному за­ко­но­дав­ством по­ряд­ку; бути чле­на­ми кре­дит­ної спілки та ко­ристуватися її по­слу­га­ми; от­ри­му­ва­ти тру­до­ву пенсію, а також інші види соціальної дер­жав­ної до­по­мо­ги та суб­сидії; на­да­ва­ти по­слу­ги з ви­користанням майна осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства; використо­вувати для влас­них по­треб наявні на зе­мельній ділянці за­галь­но­по­ши­рені ко­ри­сні ко­па­ли­ни (пісок, глина, гравій), торф, лісові на­са­д­жен­ня, водні об'єкти, а також інші ко­ри­сні вла­сти­вості землі; на відшкодуван­ня збитків у ви­пад­ках, пе­ред­ба­че­них за­ко­ном; вільно роз­по­ряд­жа­ти­ся на­леж­ним май­ном, ви­роб­ле­ною сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою про­дукцією та про­дук­та­ми її пе­ре­роб­ки; брати участь у кон­кур­сах сільськогосподар­ських ви­роб­ників для от­ри­ман­ня бюд­жет­ної підт­рим­ки відповідно до за­галь­но­дер­жав­них і регіональ­них про­грам; об'єдну­ва­ти­ся на добро­вільних за­са­дах у ви­роб­ничі то­ва­ри­ства, асоціації, спілки з метою ко­ординації своєї діяль­ності, от­ри­му­ва­ти до­радчі по­слу­ги, відповідно до За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку до­рад­чу діяльність» від 17 черв­ня 2004 р.

Члени осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства зобов'язані: дотриму­ватися вимог зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства та за­ко­но­дав­ства про охо­ро­ну довкілля; за­без­пе­чу­ва­ти ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­ної ділянки за цільо­вим при­зна­чен­ням; підви­щу­ва­ти родючість ґрунтів та зберігати інші корис­ні вла­сти­вості землі; не по­ру­шу­ва­ти права влас­ників суміжних земель­них ділянок та зем­ле­ко­ри­сту­вачів; до­три­му­ва­ти­ся пра­вил доб­ро­сусідства та об­ме­жень, пов'яза­них зі вста­нов­лен­ням зе­мель­них сервітутів та охо­рон­них зон; своєчасно спла­чу­ва­ти зе­мель­ний по­да­ток або оренд­ну плату; до­три­му­ва­ти­ся діючих нор­ма­тивів щодо якості про­дукції, сані­тарних, еко­логічних та інших вимог; на­да­ва­ти сільсь­ким, се­лищ­ним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

До майна, яке ви­ко­ри­сто­вується для ве­ден­ня осо­би­сто­го селян­ського гос­по­дар­ства, на­ле­жать жилі бу­дин­ки, гос­по­дарські будівлі та спо­ру­ди, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка техніка, інвен­тар та об­лад­нан­ня, транс­портні за­со­би, сільсь­ко­гос­по­дарські та свійські тва­ри­ни і птиця, бджо­лосім'ї, ба­га­торічні на­са­д­жен­ня, ви­роб­ле­на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка про­дукція, про­дук­ти її пе­ре­роб­ки та інше майно, на­бу­те у власність члена­ми гос­по­дар­ства в уста­нов­ле­но­му за­ко­но­дав­ством по­ряд­ку. Майно, яке ви­ко­ри­сто­вується для ве­ден­ня осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, може бути власністю однієї особи, спільною част­ко­вою або спільною сумісною власністю його членів. Звер­нен­ня стяг­нен­ня на майно члена осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства до­пус­кається лише на підставі рішення суду.

Члени осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства мають право укла­да­ти до­го­во­ри на ви­ро­щу­ван­ня ху­до­би та птиці, здійс­ню­ва­ти здачу грибів, ягід, мо­ло­ка та м'яса до заготівель­них прий­маль­них пунктів сільсько­господарських підприємств. Спільним на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України та Дер­жав­но­го Де­пар­та­мен­ту ве­те­ри­нар­ної медици­ни «Про за­твер­джен­ня Ве­те­ри­нар­но-​санітар­них вимог утри­ман­ня пти­ці в осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах» від 19 груд­ня 2006 р. № 100 визна­че­но умови та по­ря­док утри­ман­ня птиці в осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах. Вста­нов­ле­но, що з метою запобігання за­не­сен­ню збуд­ників інфекції на те­ри­торію осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства при­дбання інку­баційних яєць, до­бо­во­го мо­лод­ня­ку тощо здійснюється тіль­ки за на­яв­ності відповідних ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів у осіб чи підпри­ємців, які реалізують пта­хо­про­дукцію. Для профілак­ти­ки за­хво­рю­вань птиці влас­ник по­ви­нен за­без­пе­чи­ти ком­плекс заходів, які спри­я­ють збе­ре­жен­ню птиці в осо­би­сто­му гос­по­дарстві, ке­ру­ю­чись ве­те­ри­нар­но-​санітар­ни­ми пра­ви­ла­ми для птахівни­ць­ких гос­по­дарств. Використан­ня води з відкри­тих во­дой­мищ для на­пу­ван­ня птиці за­бо­ро­не­но.

Приміщення, де утри­мується птиця, по­вин­но бути непро­ник­ним для гри­зунів та підт­ри­му­ва­ти­ся в на­леж­но­му санітар­но-​гігієнічному стані. Реалізація яєць свійської птиці на рин­ках, а також заготівля і ви­користання ка­чи­них та гу­ся­чих яєць від здо­ро­вої птиці доз­во­ляється після про­ве­ден­ня ве­те­ри­нар­но-​санітарної екс­пер­ти­зи. У період виро­щування птиці влас­ник по­ви­нен що­ден­но спо­стерігати за фізіологіч­ним та клінічним ста­ном птиці, за поїдан­ням кормів, спо­жи­ван­ням во­ди, кон­тро­лю­ва­ти поведінку кожної птиці, динаміку при­ро­сту ваги, стан пір'яного по­кри­ву.

При ви­яв­ленні будь-​яких відхи­лень від нор­маль­но­го фізіологічно­го стану птиці, при яких спо­стеріга­ють­ся клінічні про­яви хво­ро­би або за­ги­бель птахів тощо, влас­ник по­ви­нен терміново повідо­ми­ти фахівця те­ри­торіальної уста­но­ви ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, який відбере за­гиб­лу птицю або проби матеріалу від птиці та на­пра­вить до ла­бо­ра­торії вет­ме­ди­ци­ни для про­ве­ден­ня необхідних ла­бо­ра­тор­них досліджень у поряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му за­ко­но­дав­ством.

Для профілак­ти­ки за­раз­них хво­роб, крім за­галь­них санітар­них за­ходів, про­во­дять вак­ци­націю птиці. При закупівлі кормів або їх складо­вих на рин­ках необхідно у про­дав­ця ви­ма­га­ти ве­те­ри­нарні до­ку­мен­ти на корми та з'ясо­ву­ва­ти їх по­ход­жен­ня і для якого виду тва­рин вони при­зна­чені. За­бо­ро­няється за­го­тов­ля­ти зелені корми на скотомогиль­никах, сміттєзва­ли­щах або після об­роб­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур пе­сти­ци­да­ми. Приміщення для утри­ман­ня птиці по­винне бути спро­ек­то­ване і по­бу­до­ване так, щоб за­без­пе­чи­ти зручне та на­лежне у ве­те­ри­нар­но­му та санітар­но­му відно­шенні утри­ман­ня. Це озна­чає, що влас­ник має вра­хо­ву­ва­ти гос­по­дарсь­ко-​по­бу­тові умови, санітар­но-​гігієнічні та про­ти­по­жежні ви­мо­ги, а також за­гальне об'єкт­но-​пла­ну­вальне рішення за­бу­до­ви са­ди­би.

У су­час­них умо­вах суб'єкти агробізнесу про­по­ну­ють укла­дан­ня до­го­ворів фран­чай­зин­гу (ко­мерційної кон­цесії), відповідно до яких на­дається право чле­нам осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств, юри­дич­ним осо­бам та при­ват­ним підприємцям са­мостійно ви­ро­щу­ва­ти та вироб­ляти про­дукцію певної тор­го­вої марки. Пред­ме­том до­го­во­ру франчай­зингу є право на ви­ко­ри­стан­ня об'єктів права інте­лек­ту­аль­ної влас­ності (тор­го­вих марок, про­ми­сло­вих зразків, ви­на­ходів, творів, ко­мерційних таємниць тощо), ко­мерційного досвіду та ділової ре­пу­тації. Стат­тя 1115 ЦК України визна­чає умови до­го­во­ру ко­мерційної кон­цесії. За догово­ром ко­мерційної кон­цесії одна сто­ро­на (пра­во­во­лоділець) зобов'язу­ється на­да­ти другій сто­роні (ко­ри­сту­ва­чеві) за плату право користу­вання відповідно до її вимог ком­плек­сом на­леж­них цій сто­роні прав з метою ви­го­тов­лен­ня та (або) про­да­жу пев­но­го виду то­ва­ру та (або) на­дання по­слуг.

Ве­ден­ня ОСГ при­пи­няється у разі: рішення членів гос­по­дар­ства про при­пи­нен­ня його діяль­ності; якщо не за­ли­ши­ло­ся жод­но­го члена гос­по­дар­ства або спад­коємця, який бажає про­до­в­жи­ти його ве­ден­ня; при­пи­нен­ня прав на зе­мель­ну ділянку згідно із ЗК України. У разі при­пинення ве­ден­ня ОСГ відповідна рада за місцем розта­шу­ван­ня земель­ної ділянки, на­да­ної для цих цілей, ви­лу­чає його з обліку осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств. Спори щодо ве­ден­ня ОСГ мо­жуть вирішува­тись ор­га­на­ми місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня та ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої вла­ди в межах їхніх по­в­но­ва­жень або судом.

 

§ 3. Державна підтримка особистих селянських господарств

Дер­жав­на підт­рим­ка осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств здій­снюється відповідно до за­галь­но­дер­жав­них і регіональ­них про­грам за ра­ху­нок дер­жав­но­го і місце­вих бюд­жетів. Кабінет Міністрів України відповідно до за­галь­но­дер­жав­них про­грам щорічно при підго­товці про­екту Дер­жав­но­го бюд­же­ту України пе­ред­ба­чає відповідні кошти на під­тримку осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств.

Ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня від­повідно до регіональ­них про­грам щорічно пе­ред­ба­ча­ють кошти в проек­тах місце­вих бюд­жетів на підт­рим­ку осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств. Ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня в межах своїх по­в­но­ва­жень спри­я­ють осо­би­стим се­лянсь­ким гос­по­дар­ствам: в організації у сільській місце­вості кре­дит­них спілок, сільськогосподар­ських об­слу­го­ву­ю­чих ко­опе­ра­тивів для на­дан­ня по­слуг із заготівлі, збе­рігання, пе­ре­роб­ки та збуту сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, спільно­го ви­ко­ри­стан­ня технічних і транс­порт­них засобів та соціаль­но-​по­бу­то­во­го об­слу­го­ву­ван­ня, за­без­пе­чен­ня кор­ма­ми і мо­лод­ня­ком ху­до­би та птиці; в організації діяль­ності з на­дан­ня інже­нер­но-​технічних, ветери­нарних, аг­ро­номічних, зоо­технічних та інших по­слуг, а також по­слуг із за­без­пе­чен­ня сор­то­вим насінням, садівни­чим матеріалом, племінною та про­дук­тив­ною ху­до­бою, гібри­да­ми, сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою техні­кою та об­лад­нан­ням; у виділенні зе­мель­них ділянок єдиним ма­си­вом; в от­ри­манні кре­дитів для будівництва житла, гос­по­дарсь­ких будівель і спо­руд, при­дбан­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої техніки та об­лад­нан­ня; в ор­ганізації у сільській місце­вості фахо­вої підго­тов­ки та перепідго­тов­ки членів осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства.

По­ло­жен­ням Кон­цепції Дер­жав­ної цільової еко­номічної про­гра­ми роз­вит­ку внутрішньо­го ринку на період до 2012 року, схва­ле­ної розпо­рядженням Кабінету Міністрів України від 17 ве­рес­ня 2009 р. № 1249, визна­чені за­хо­ди щодо підви­щен­ня кон­ку­рен­то­спро­мож­ності вітчизня­них спо­жив­чих товарів. Зо­кре­ма пе­ред­ба­чається ство­рен­ня за держав­ної фінан­со­вої підт­рим­ки рин­ко­вої інфра­струк­ту­ри в агропромислово­му ком­плексі, зо­кре­ма об­слу­го­ву­ю­чих і збу­то­вих ко­опе­ра­тивів для осо­бистих се­лянсь­ких гос­по­дарств, опто­вих ринків сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

Дер­жав­на цільова про­гра­ма роз­вит­ку українсь­ко­го села на період до 2015 року, схва­ле­на по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 19 ве­рес­ня 2007 р. № 1158, ре­гла­мен­тує за­в­дан­ня дер­жа­ви в сфері роз­витку тор­го­вель­но­го об­слу­го­ву­ван­ня сільсь­ко­го на­се­лен­ня, відповідно до якої пе­ред­ба­чається: за­без­пе­чен­ня роз­вит­ку інфра­струк­ту­ри роздріб­ної торгівлі згідно з визна­че­ни­ми соціаль­ни­ми стан­дар­та­ми, створен­ня си­сте­ми за­мо­в­лень на закупівлю сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції в осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах і сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємствах відповідно до дов­го­стро­ко­вих кон­трактів; організація поста­чання осо­би­стим се­лянсь­ким гос­по­дар­ствам насіння, матеріалів, отру­тохімікатів, до­брив, мо­лод­ня­ка ху­до­би, птиці.

Дер­жа­ва здійснює підт­рим­ку ви­роб­ництва та реалізації найбільш тру­домістких, капіталомістких і дефіцит­них видів про­дукції в особис­тих се­лянсь­ких гос­по­дар­ствах, сприяє ефек­тив­но­му роз­вит­ку сільсь­когосподарського ви­роб­ництва та інших видів діяль­ності на селі та підви­щен­ню зай­ня­тості і доб­ро­бу­ту сільсь­ко­го на­се­лен­ня, оскільки пе­реважна част­ка найбільш тру­домістких і капіталомістких про­дуктів хар­чу­ван­ня в країні ви­роб­ляється осо­би­сти­ми се­лянсь­ки­ми господар­ствами з ви­ко­ри­стан­ням в ос­нов­но­му ручної праці. Дер­жа­ва також під­тримує та сти­му­лює роз­ви­ток сільсь­ких кре­дит­них спілок, які створю­ються з метою за­до­во­лен­ня по­треб членів осо­би­стих се­лянсь­ких госпо­дарств; сприяє до­сту­пу влас­ників осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств до нових знань, су­час­них тех­но­логій та рин­ко­вої інфор­мації шля­хом на­дан­ня соціально спря­мо­ва­них до­рад­чих по­слуг.