Розділ 14. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

§ 1. Поняття, правові ознаки та види сільськогосподарських товариств

Сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства про­тя­гом порівняно нетри­валого стро­ку свого існу­ван­ня зай­ня­ли важ­ли­ву нішу серед суб'єктів аг­рар­но­го гос­по­да­рю­ван­ня. За да­ни­ми Держ­ком­ста­ту України, у сіль­ському гос­по­дарстві про­тя­гом 2008 р. діяло 7879 гос­по­дарсь­ких това­риств, які здійс­ню­ва­ли свою ви­роб­ни­чу діяльність на 10,1 млн. га сіль­ськогосподарських угідь, у т. ч. - на 9,4 млн. га ріллі. Пе­редусім, це круп­ні підприємства у сільсь­ко­му гос­по­дарстві країни. У сфері аг­рар­но­го ви­роб­ництва здійс­ню­ють свою діяльність пе­ре­важ­но акціонерні то­вариства (СВАТ, СЗАТ) і то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відповідальністю (СТОВ). Пра­во­суб'єктність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­риств регла­ментується, зо­кре­ма, ЦК України (статті 113-​118, статті 140-​162), ГК України (статті 79-92), За­ко­ном України «Про гос­по­дарські това­риства» від 19 ве­рес­ня 1991 р. та За­ко­ном України «Про акціонерні то­ва­ри­ства» від 17 ве­рес­ня 2008 р.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК України гос­по­дарсь­ки­ми то­ва­ри­ства­ми є підприємства або інші суб'єкти гос­по­да­рю­ван­ня, ство­рені юри­дич­ни­ми осо­ба­ми та/або гро­ма­дя­на­ми шля­хом об'єднан­ня їх майна і участі в підприємни­цькій діяль­ності то­ва­ри­ства з метою одер­жан­ня при­бут­ку. У свою чергу, ст. ИЗ ЦК України визна­чає, що гос­по­дарсь­ким товари­ством є юри­дич­на особа, ста­тут­ний капітал якої поділений на част­ки між учас­ни­ка­ми. Гос­по­дарські то­ва­ри­ства за­вжди є юри­дич­ни­ми особа­ми. Учас­ни­ком гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства може бути фізична або юри­дична особа. Об­ме­жен­ня щодо участі у гос­по­дарсь­ких то­ва­ри­ствах мо­же бути вста­нов­лене лише за­ко­ном.

До ха­рак­тер­них ознак сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­риств на­ле­жать: наявність ста­тут­но­го фонду (капіталу) (для СТОВ - це 100 мінімаль­них заробітних плат, а для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го акціонер­но­го това­риства (CAT) - 1250 мінімаль­них заробітних плат на мо­мент держав­ної реєстрації); право ви­пус­ка­ти цінні па­пе­ри; необов'язковість особис­тої тру­до­вої участі акціонерів або учас­ників то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відповідальністю у діяль­ності гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства; управління та кон­троль діяль­ності цих підприємств здійснюється саме учасника­ми ТОВ або акціоне­ра­ми; кожен учас­ник або акціонер має право на от­ри­ман­ня дивідендів - доходів від акцій або інших цінних паперів, а також від кор­по­ра­тив­них прав. Відповідно до Перехідних по­ло­жень З К України до на­бран­ня чин­ності за­ко­на­ми України «Про дер­жав­ний зе­мель­ний ка­дастр» та «Про ринок зе­мель» за­бо­ро­няється вне­сен­ня права на зе­мель­ну част­ку (пай) до ста­тут­них фондів гос­по­дарсь­ких то­вариств.

Стат­тя 2 За­ко­ну України «Про акціонерні то­ва­ри­ства» кон­ста­тує, що кор­по­ра­тивні права - це су­купність май­но­вих і немай­но­вих прав акціоне­ра-​влас­ни­ка акцій то­ва­ри­ства, які вип­ли­ва­ють з права власно­сті на акції, що вклю­ча­ють право на участь в управлінні акціонер­ним то­ва­ри­ст­вом, от­ри­ман­ня дивідендів та активів акціонер­но­го товари­ства у разі його ліквідації, а також інші права та пра­во­моч­ності, перед­бачені за­ко­но­дав­ством чи ста­тут­ни­ми до­ку­мен­та­ми. Відповідно до чин­ного за­ко­но­дав­ства володіння кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми не вважається підприємниц­твом. Таким чином, право участі у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­ри­ствах - це су­купність пра­во­вих норм уста­нов­чих до­ку­ментів, якими ре­гла­мен­ту­ють­ся кор­по­ра­тивні права й обов'язки щодо участі у фор­му­ванні ста­тут­но­го фонду, роз­поділу при­бут­ку, участі в управлін­ні, при­пи­нен­ня участі в то­ва­ристві, а також пра­во­моч­но­стей у разі лік­відації або ре­ор­ганізації цих підприємств.

Акціонер­ним то­ва­ри­ст­вом є гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во, яке має ста­тут­ний фонд, поділений на визна­че­ну кількість акцій од­на­ко­вої но­міналь­ної вар­тості, і несе відповідальність за зобов'язан­ня­ми тільки май­ном то­ва­ри­ства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'яза­них із ді­яльністю то­ва­ри­ства, в межах вар­тості на­леж­них їм акцій. Акціонерне то­ва­ри­ст­во розміщує акції двох типів - прості та привілей­о­вані. Прос­ті акції на­да­ють їх влас­ни­кам право на от­ри­ман­ня ча­сти­ни при­бут­ку акціонер­но­го то­ва­ри­ства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонер­ним то­ва­ри­ст­вом, на от­ри­ман­ня ча­сти­ни майна акціонер­но­го то­ва­ри­ства у разі його ліквідації та інші права. Привілей­о­вані акції на­дають їх влас­ни­кам пе­ре­важні щодо влас­ників про­стих акцій, права на от­ри­ман­ня ча­сти­ни при­бут­ку акціонер­но­го то­ва­ри­ства у вигляді диві­дендів та на от­ри­ман­ня ча­сти­ни майна акціонер­но­го то­ва­ри­ства у разі його ліквідації, а також на­да­ють права на участь в управлінні акціонер­ним то­ва­ри­ст­вом у ви­пад­ках, пе­ред­ба­че­них ста­ту­том і за­ко­но­дав­ством, яке ре­гу­лює пи­тан­ня ство­рен­ня, діяль­ності та при­пи­нен­ня акціонер­ них то­ва­риств. Реєстрацію ви­пус­ку акцій здійснює Дер­жав­на комісія з цінних паперів та фон­до­во­го ринку України.

Закон України «Про акціонерні то­ва­ри­ства» визна­чає, що акціонер­ні то­ва­ри­ства за типом поділя­ють­ся на публічні акціонерні то­ва­ри­ства та при­ватні акціонерні то­ва­ри­ства. Кількісний склад акціонерів при­ват­но­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства не може пе­ре­ви­щу­ва­ти 100 акціо­нерів. Публічне акціонерне то­ва­ри­ст­во може здійс­ню­ва­ти публічне та при­ватне розміщення акцій. При­ватне акціонерне то­ва­ри­ст­во може здійс­ню­ва­ти тільки при­ватне розміщення акцій. У разі прий­нят­тя за­гальними збо­ра­ми при­ват­но­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства рішення про здійс­нен­ня публічного розміщення акцій до ста­ту­ту то­ва­ри­ства вно­сяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу то­ва­ри­ства - з при­ват­но­го на публічне. При цьому зміна типу то­ва­ри­ства з приватно­го на публічне або з публічного на при­ватне не є його пе­ре­тво­рен­ням.

До на­бран­ня чин­ності За­ко­ном України «Про акціонерні товари­ства» в Україні здійс­ню­ють аг­рарне ви­роб­ниц­тво сільсь­ко­гос­по­дарські акціонерні то­ва­ри­ства відкри­то­го та за­кри­то­го типу, відповідно до по­ложень ст. 81 ГК України. Але не пізніше двох років, по­чи­на­ю­чи з 29 квітня 2009 p., усі акціонерні то­ва­ри­ства по­винні бути пе­ре­реєстро­вані як публічні або при­ватні акціонерні то­ва­ри­ства.

Акціонерне то­ва­ри­ст­во може бути ство­рене однією осо­бою чи мо­же скла­да­ти­ся з однієї особи у разі при­дбан­ня одним акціоне­ром усіх акцій то­ва­ри­ства. Акціонери публічного акціонер­но­го то­ва­ри­ства мо­жуть відчу­жу­ва­ти на­лежні їм акції без згоди інших акціонерів та това­риства. Ста­ту­том при­ват­но­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства може бути пе­редбачено пе­ре­важне право його акціонерів та са­мо­го то­ва­ри­ства на при­дбан­ня акцій цього то­ва­ри­ства, що про­по­ну­ють­ся їх влас­ни­ком до про­да­жу третій особі. Акціонери при­ват­но­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства мають пе­ре­важне право на при­дбан­ня акцій, що про­да­ють­ся іншими акціоне­ра­ми цього то­ва­ри­ства, за ціною та на умо­вах, за­про­по­но­ва­них акціоне­ром третій особі, про­порційно кількості акцій, що на­ле­жать кож­ному з них.

Зас­нов­ни­ка­ми акціонер­но­го то­ва­ри­ства визна­ють­ся дер­жа­ва в осо­бі ор­га­ну, упов­но­ва­же­но­го управ­ля­ти дер­жав­ним май­ном, те­ри­торіаль­на гро­ма­да в особі ор­га­ну, упов­но­ва­же­но­го управ­ля­ти ко­му­наль­ним май­ном, а також фізичні або юри­дичні особи, що прий­ня­ли рішення про його за­сну­ван­ня.

Зас­нов­ни­ка­ми акціонер­но­го то­ва­ри­ства мо­жуть бути одна, дві чи більше осіб. Зас­нов­ни­ка­ми може укла­да­ти­ся зас­нов­ни­ць­кий договір, у якому визна­ча­ють­ся по­ря­док про­ва­д­жен­ня спільної діяль­ності щодо ство­рен­ня акціонер­но­го то­ва­ри­ства, кількість, тип і клас акцій, що під­лягають при­дбан­ню кож­ним зас­нов­ни­ком, номіналь­на вартість і вар­тість при­дбан­ня цих акцій, строк і форма опла­ти вар­тості акцій, строк дії до­го­во­ру. Для ство­рен­ня акціонер­но­го то­ва­ри­ства зас­нов­ни­ки по­винні про­ве­сти за­кри­те (при­ватне) розміщення його акцій, уста­новчі збори та здійс­ни­ти дер­жав­ну реєстрацію акціонер­но­го то­ва­ри­ства. За­сновницький договір не є уста­нов­чим до­ку­мен­том то­ва­ри­ства і діє до дати реєстрації Дер­жав­ною комісією з цінних паперів та фон­до­во­го ри­нку звіту про ре­зуль­та­ти за­кри­то­го (при­ват­но­го) розміщення акцій. Зас­нов­ни­ць­кий договір укла­дається в пись­мовій формі. Якщо товари­ство ство­рюється за участю фізич­них осіб, їх підписи на засновницько­му до­го­ворі підля­га­ють нотаріаль­но­му посвідчен­ню. У разі за­сну­ван­ня то­ва­ри­ства однією осо­бою зас­нов­ни­ць­кий договір не укла­дається.

У ст. 140 ЦК України визна­че­но, що то­ва­ри­ст­вом з об­ме­же­ною відповідальністю є зас­но­ване одним або кілько­ма осо­ба­ми то­ва­ри­ст­во, ста­тут­ний капітал якого поділений на част­ки, розмір яких встановлю­ється ста­ту­том. Учас­ни­ки то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відповідальністю не відповідають за його зобов'язан­ня­ми і несуть ризик збитків, пов'яза­них з діяльністю то­ва­ри­ства, у межах вар­тості своїх вкладів. Учас­ни­ки то­ва­ри­ства, які не повністю внес­ли вкла­ди, несуть солідарну відпові­дальність за його зобов'язан­ня­ми у межах вар­тості невне­се­ної ча­сти­ни вкла­ду кож­но­го з учас­ників.

Мак­си­маль­на кількість учас­ників сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го товари­ства з об­ме­же­ною відповідальністю (СТОВ) може до­ся­га­ти 10 осіб. При пе­ре­ви­щенні цієї кількості СТОВ підлягає пе­ре­тво­рен­ню на акціо­нерне то­ва­ри­ст­во про­тя­гом од­но­го року, а зі сп­ли­вом цього стро­ку - ліквідації у су­до­во­му по­ряд­ку, якщо кількість його учас­ників не змен­шиться до вста­нов­ле­ної межі. Особа може бути учас­ни­ком лише од­но­го СТОВ, яке має од­но­го учас­ни­ка. Учас­ни­ки то­ва­ри­ства несуть відпові­дальність у межах їх вкладів. Учас­ни­ки то­ва­ри­ства, які не повністю внес­ли вкла­ди, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язання­ми у межах вар­тості невне­се­ної ча­сти­ни вкла­ду кож­но­го з учас­ників. Уста­нов­чим до­ку­мен­том СТОВ є ста­тут. До мо­мен­ту реєстрації това­риства з об­ме­же­ною відповідальністю кожен з учас­ників зобов'яза­ний вне­сти до ста­тут­но­го капіталу не менше 50 відсотків вка­за­но­го в уста­новчих до­ку­мен­тах вкла­ду. Учас­ни­ку то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відпо­відальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоц­тво това­риства.

Учас­ник сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відпові­дальністю має право про­да­ти чи іншим чином відсту­пи­ти свою част­ку або її ча­сти­ну в ста­тут­но­му капіталі од­но­му або кільком учас­ни­кам цьо­го то­ва­ри­ства. Відчу­жен­ня учас­ни­ком СТОВ своєї част­ки (її ча­сти­ни) третім осо­бам до­пус­кається, якщо інше не вста­нов­ле­но ста­ту­том това­риства. Учас­ни­ки то­ва­ри­ства ко­ри­сту­ють­ся пе­ре­важ­ним пра­вом купів­лі част­ки (її ча­сти­ни) учас­ни­ка про­порційно до розмірів своїх ча­сток, якщо ста­ту­том то­ва­ри­ства чи до­мо­в­леністю між учас­ни­ка­ми не встанов­лений інший по­ря­док здійс­нен­ня цього права. Якщо учас­ни­ки товари­ства не ско­ри­ста­ють­ся своїм пе­ре­важ­ним пра­вом про­тя­гом місяця з дня повідом­лен­ня про намір учас­ни­ка про­да­ти част­ку або про­тя­гом ін­шого стро­ку, вста­нов­ле­но­го ста­ту­том то­ва­ри­ства чи до­мо­в­леністю між його учас­ни­ка­ми, част­ка учас­ни­ка може бути відчу­же­на третій особі.

§ 2. Порядок та особливості утворення сільськогосподарського акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке акціонерне то­ва­ри­ст­во може бути ство­рене юри­дич­ни­ми та фізич­ни­ми осо­ба­ми. Якщо акціонерне то­ва­ри­ст­во ство­рюється кілько­ма осо­ба­ми, вони укла­да­ють між собою договір, який визна­чає по­ря­док здійс­нен­ня ними спільної діяль­ності щодо створен­ня то­ва­ри­ства. Цей договір не є уста­нов­чим до­ку­мен­том то­ва­ри­ства. Договір про ство­рен­ня CAT укла­дається в пись­мовій формі, а якщо то­вариство ство­рюється фізич­ни­ми осо­ба­ми, договір підлягає нотаріаль­ному посвідчен­ню.

Особи, що ство­рю­ють сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке акціонерне то­ва­ри­ст­во, несуть солідарну відповідальність за зобов'язан­ня­ми, що ви­ник­ли до дер­жав­ної реєстрації то­ва­ри­ства. Акціонерне то­ва­ри­ст­во відповідає за зобов'язан­ня­ми учас­ників, пов'яза­ни­ми з його ство­рен­ням, лише у разі на­ступ­но­го схва­лен­ня їх дій за­галь­ни­ми збо­ра­ми акціонерів. Акціонер­не то­ва­ри­ст­во може бути ство­рене однією осо­бою чи може скла­да­ти­ся з однієї особи у разі при­дбан­ня одним акціоне­ром усіх акцій то­ва­ри­ства. Відо­мості про це підля­га­ють реєстрації і опубліку­ван­ню.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке акціонерне то­ва­ри­ст­во не може мати єди­ним учас­ни­ком інше підприємни­ць­ке то­ва­ри­ст­во, учас­ни­ком якого є одна особа. Уста­нов­чим до­ку­мен­том CAT є його ста­тут, який по­ви­нен містити відо­мості про: повне та ско­ро­чене най­ме­ну­ван­ня то­ва­ри­ства українсь­кою мовою; тип то­ва­ри­ства; розмір ста­тут­но­го капіталу; роз­мір ре­зерв­но­го капіталу; номіналь­ну вартість і за­галь­ну кількість ак­цій, кількість кож­но­го типу розміщених то­ва­ри­ст­вом акцій, у тому чис­лі кількість кож­но­го класу привілей­о­ва­них акцій, а також наслідки не­виконання зобов'язань з ви­ку­пу акцій; умови та по­ря­док кон­вер­тації привілей­о­ва­них акцій пев­но­го класу в прості акції то­ва­ри­ства чи у при­вілей­о­вані акції іншого класу у ви­пад­ках, якщо то­ва­ри­ст­вом передбаче­ний ви­пуск привілей­о­ва­них акцій; права акціонерів-​влас­ників приві­лейованих акцій кож­но­го класу; наявність пе­ре­важ­но­го права акціоне­рів при­ват­но­го то­ва­ри­ства на при­дбан­ня акцій цього то­ва­ри­ства, які про­по­ну­ють­ся їх влас­ни­ком до про­да­жу третій особі, та по­ря­док його реалізації; по­ря­док повідом­лен­ня акціонерів про ви­пла­ту дивідендів; по­ря­док скли­кан­ня та про­ве­ден­ня за­галь­них зборів; ком­пе­тенцію за­гальних зборів; спосіб повідом­лен­ня акціонерів про зміни у по­ряд­ку ден­но­му за­галь­них зборів; склад органів то­ва­ри­ства та їх ком­пе­тенцію, по­ря­док утво­рен­ня, обран­ня і відкли­кан­ня їх членів та прий­нят­тя ни­ми рішень, а також по­ря­док зміни скла­ду органів то­ва­ри­ства та їх ком­петенції; по­ря­док вне­сен­ня змін до ста­ту­ту; по­ря­док при­пи­нен­ня това­риства.

Ство­рен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства по­кладається на зас­нов­ників. Зас­нов­ни­ки роб­лять повідом­лен­ня в засо­бах ма­со­вої інфор­мації про намір ство­рен­ня акціонер­но­го то­ва­ри­ства, де вказується: най­ме­ну­ван­ня акціонер­но­го то­ва­ри­ства, мета ство­рен­ня і діяль­ності, розмір ста­тут­но­го фонду, кількість, номіналь­на вартість і види акцій, що ви­пус­ка­ють­ся, склад зас­нов­ників та інші відо­мості.

Стат­тя 9 За­ко­ну України «Про акціонерні то­ва­ри­ства» та Поло­ження «Про по­ря­док реєстрації ви­пус­ку акцій під час ство­рен­ня акціо­нерних то­ва­риств», за­твер­джене рішен­ням Дер­жав­ної комісії з цінних паперів та фон­до­во­го ринку від 15 бе­рез­ня 2007 р. за № 487 визнача­ють ви­мо­ги щодо реєстрації ви­пус­ку акцій під час ство­рен­ня акціонер­них то­ва­риств. Дії, що по­ру­шу­ють вста­нов­ле­ну про­це­ду­ру ство­рен­ня акціонер­но­го то­ва­ри­ства, є підста­вою для прий­нят­тя Дер­жав­ною ко­місією з цінних паперів та фон­до­во­го ринку рішення про відмову в реє­страції звіту про ре­зуль­та­ти за­кри­то­го (при­ват­но­го) розміщення акцій. У разі прий­нят­тя та­ко­го рішення Дер­жав­на комісія з цінних паперів та фон­до­во­го ринку звер­тається до суду з по­зо­вом про ліквідацію акціо­нерного то­ва­ри­ства.

Ство­рен­ня СТОВ має більш спро­ще­ну про­це­ду­ру, ніж акціонерно­го то­ва­ри­ства. Якщо СТОВ зас­но­вується кілько­ма осо­ба­ми, ці особи у разі необхідності визна­чи­ти взаємовідно­си­ни між собою щодо створен­ня то­ва­ри­ства укла­да­ють договір у пись­мовій формі, який вста­нов­лює по­ря­док за­сну­ван­ня то­ва­ри­ства, умови здійс­нен­ня спільної діяль­ності щодо ство­рен­ня то­ва­ри­ства, розмір ста­тут­но­го капіталу, част­ку в статут­ному капіталі кож­но­го з учас­ників, стро­ки та по­ря­док вне­сен­ня вкла­дів та інші умови. Договір про за­сну­ван­ня СТОВ не є уста­нов­чим доку­ментом. По­дан­ня цього до­го­во­ру при дер­жавній реєстрації то­ва­ри­ства не є обов'яз­ко­вим. Учас­ни­ку то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відповідальніс­тю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоц­тво то­ва­ри­ства.

Ста­тут­ний капітал СТОВ скла­дається з вар­тості вкладів його учас­ників. Відповідно до ста­тут­но­го капіталу визна­чається мінімаль­ний розмір майна то­ва­ри­ства, який га­ран­тує інте­ре­си його кре­ди­торів. Роз­мір ста­тут­но­го капіталу то­ва­ри­ства не може бути мен­шим за розмір, вста­нов­ле­ний за­ко­ном. Не до­пус­кається звільнен­ня учас­ни­ка товарис­тва з об­ме­же­ною відповідальністю від обов'язку вне­сен­ня вкла­ду до ста­тут­но­го капіталу то­ва­ри­ства, у тому числі шля­хом за­раху­ван­ня ви­мог до то­ва­ри­ства. До мо­мен­ту дер­жав­ної реєстрації то­ва­ри­ства з об­меженою відповідальністю його учас­ни­ки по­винні спла­ти­ти не менше ніж п'ят­де­сят відсотків суми своїх вкладів. Ча­сти­на ста­тут­но­го капіта­лу, що за­ли­ши­ла­ся неспла­че­ною, підлягає сплаті про­тя­гом пер­шо­го ро­ку діяль­ності то­ва­ри­ства.

Якщо учас­ни­ки про­тя­гом пер­шо­го року діяль­ності то­ва­ри­ства не спла­ти­ли повністю суму своїх вкладів, то­ва­ри­ст­во по­вин­но ого­ло­си­ти про змен­шен­ня свого ста­тут­но­го капіталу і зареєстру­ва­ти відповідні зміни до ста­ту­ту у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку або прий­ня­ти рішення про ліквідацію то­ва­ри­ства. Якщо після закінчен­ня дру­го­го чи кож­но­го на­ступного фінан­со­во­го року вартість чи­стих активів то­ва­ри­ства з обме­женою відповідальністю ви­явить­ся мен­шою від ста­тут­но­го капіталу, то­ва­ри­ст­во зобов'язане ого­ло­си­ти про змен­шен­ня свого ста­тут­но­го ка­піталу і зареєстру­ва­ти відповідні зміни до ста­ту­ту в уста­нов­ле­но­му по­рядку, якщо учас­ни­ки не прий­ня­ли рішення про вне­сен­ня до­дат­ко­вих вкладів. Якщо вартість чи­стих активів то­ва­ри­ства стає мен­шою за ви­значений за­ко­ном мінімаль­ний розмір ста­тут­но­го капіталу, то­ва­ри­ст­во підлягає ліквідації.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во на­бу­ває ста­ту­су юри­дич­ної осо­би з дня його дер­жав­ної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 4 За­ко­ну Украї­ни «Про дер­жав­ну реєстрацію юри­дич­них осіб та фізич­них осіб-підприємців» від 15 трав­ня 2003 р. № 755 дер­жав­ною реєстрацією є за­свідчен­ня факту ство­рен­ня або при­пи­нен­ня юри­дич­ної особи а також вчи­нен­ня інших реєстраційних дій шля­хом вне­сен­ня відповідних запи­сів до Єди­но­го дер­жав­но­го реєстру.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во може відкри­ва­ти ра­хун­ки в бан­ках, а також укла­да­ти до­го­во­ри та інші угоди лише після дер­жав­ної реєстрації. Угоди, укла­дені зас­нов­ни­ка­ми то­ва­ри­ства до дня його реє­страції, визна­ють­ся та­ки­ми, що укла­дені з то­ва­ри­ст­вом, тільки за умо­ви їх по­даль­шо­го схва­лен­ня то­ва­ри­ст­вом у по­ряд­ку, визна­че­но­му за­коном та уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми. Сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства мо­жуть на­бу­ва­ти май­но­вих та осо­би­стих немай­но­вих прав, всту­па­ти в зобов'язан­ня, ви­сту­па­ти в суді від свого імені. Зміни, які ста­ли­ся в уста­новчих до­ку­мен­тах то­ва­ри­ства і які вно­ся­ть­ся до дер­жав­но­го реєстру, підля­га­ють дер­жавній реєстрації за тими са­ми­ми пра­ви­ла­ми, що вста­новлені для дер­жав­ної реєстрації то­ва­ри­ства. То­ва­ри­ст­во зобов'язане у п'яти­ден­ний строк повідо­ми­ти орган, що провів реєстрацію, про змі­ни, які ста­ли­ся в уста­нов­чих до­ку­мен­тах, для вне­сен­ня необхідних змін до дер­жав­но­го реєстру.

В Україні облік сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­риств здійснюється в декількох реєстрах: Єди­но­му дер­жав­но­му реєстрі, що ство­рюється і ве­деться спеціально упов­но­ва­же­ним ор­га­ном з пи­тань дер­жав­ної реєстра­ції і Єди­но­му дер­жав­но­му реєстрі підприємств та організацій України, який ве­деть­ся Дер­жав­ним комітетом ста­ти­сти­ки У країни.

§ 3. Правовий режим майна та землі сільськогосподарських товариств

Стат­тя 133 ГК України ре­гла­мен­тує, що ос­но­ву пра­во­во­го ре­жиму майна суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня, на якій базується їх господар­ська діяльність, ста­нов­лять право влас­ності та інші речові права - пра­во гос­по­дарсь­ко­го відання, право опе­ра­тив­но­го управління. Як і будь-​яка організація, гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во є суб'єктом права влас­ності. Відповідно до ст. 115 ЦК України майно гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства скла­дається з: майна, пе­ре­да­но­го йому учас­ни­ка­ми то­ва­ри­ства у влас­ність як вклад до ста­тут­но­го капіталу; про­дукції, ви­роб­ле­ної товари­ством у ре­зуль­таті гос­по­дарсь­кої діяль­ності; одер­жа­них доходів; іншо­го майна, на­бу­то­го на підста­вах, не за­бо­ро­не­них за­ко­ном. Закріплене за гос­по­дарсь­ким то­ва­ри­ст­вом майно ство­рює необхідну базу для його нор­маль­ної діяль­ності.

Учас­ни­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства мають право у по­рядку, вста­нов­ле­но­му уста­нов­чим до­ку­мен­том то­ва­ри­ства та за­ко­ном: брати участь в управлінні то­ва­ри­ст­вом у по­ряд­ку, визна­че­но­му в уста­новчому до­ку­менті, крім ви­падків, вста­нов­ле­них за­ко­ном; брати участь у роз­поділі при­бут­ку то­ва­ри­ства і одер­жу­ва­ти його ча­сти­ну (дивіден­ди); вийти у вста­нов­ле­но­му по­ряд­ку з то­ва­ри­ства; здійс­ни­ти відчужен­ня ча­сток у ста­тут­но­му (скла­де­но­му) капіталі то­ва­ри­ства, цінних папе­рів, що засвідчу­ють участь у то­ва­ристві, у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му за­коном; одер­жу­ва­ти інфор­мацію про діяльність то­ва­ри­ства у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му уста­нов­чим до­ку­мен­том. Учас­ни­ки гос­по­дарсь­ко­го то­вариства мо­жуть також мати інші права, вста­нов­лені уста­нов­чим доку­ментом то­ва­ри­ства та за­ко­ном.

Учас­ни­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства зобов'язані: додер­жуватися уста­нов­чо­го до­ку­мен­та то­ва­ри­ства та ви­ко­ну­ва­ти рішення за­галь­них зборів; ви­ко­ну­ва­ти свої зобов'язан­ня перед то­ва­ри­ст­вом, у тому числі ті, що пов'язані з май­но­вою участю, а також ро­би­ти вкла­ди (опла­чу­ва­ти акції) у розмірі, в по­ряд­ку та за­со­ба­ми, що пе­ред­ба­чені уста­нов­чим до­ку­мен­том; не роз­го­ло­шу­ва­ти ко­мерційну таємницю та конфіденційну інфор­мацію про діяльність то­ва­ри­ства. Учас­ни­ки сіль­ськогосподарського то­ва­ри­ства мо­жуть також мати інші обов'язки, вста­новлені уста­нов­чим до­ку­мен­том то­ва­ри­ства.

Вкла­да­ми учас­ників та зас­нов­ників сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го това­риства мо­жуть бути бу­дин­ки, спо­ру­ди, об­лад­нан­ня та інші матеріальні цінності, цінні па­пе­ри, права ко­ри­сту­ван­ня зем­лею, водою та іншими при­род­ни­ми ре­сур­са­ми, бу­дин­ка­ми, спо­ру­да­ми, а також інші май­нові права (вклю­ча­ю­чи май­нові права на об'єкти інте­лек­ту­аль­ної власнос­ті), кошти, в тому числі в іно­земній валюті. Вклад, оцінений у грив­нях, ста­но­вить част­ку учас­ни­ка та зас­нов­ни­ка у ста­тут­но­му фонді товари­ства. По­ря­док оцінки вкладів визна­чається в уста­нов­чих до­ку­мен­тах сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства, якщо інше не пе­ред­ба­че­но за­ко­ном.

За­бо­ро­няється ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для фор­му­ван­ня ста­тут­но­го фон­ду то­ва­ри­ства бюд­жетні кошти, кошти, одер­жані в кре­дит та під заста­ву, крім ви­падків, пе­ред­ба­че­них За­ко­ном України «Про пер­шо­чер­гові за­хо­ди щодо запобігання нега­тив­ним наслідкам фінан­со­вої кризи та про вне­сен­ня змін до де­я­ких за­ко­но­дав­чих актів України» від 31 жовт­ня 2008 р. № 639 про­тя­гом стро­ку його дії - до 1 січня 2011 року.

Стат­тя 87 ГК України визна­чає, що сума вкладів зас­нов­ників та учас­ників гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства скла­дає ста­тут­ний фонд товари­ства. Гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во має право зміню­ва­ти (збільшу­ва­ти або змен­шу­ва­ти) розмір ста­тут­но­го фонду. Рішення то­ва­ри­ства про зміни розміру ста­тут­но­го фонду на­би­рає чин­ності з дня вне­сен­ня цих змін до дер­жав­но­го реєстру.

У сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му то­ва­ристві ство­рю­ють­ся ре­зерв­ний (стра­ховий) фонд у розмірі, вста­нов­ле­но­му уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми, але не менш як п'ят­на­дцять відсотків ста­тут­но­го фонду, а також інші фон­ди, пе­ред­ба­чені за­ко­но­дав­ством України або уста­нов­чи­ми документа­ми то­ва­ри­ства. Розмір щорічних відраху­вань до ре­зерв­но­го (страхово­го) фонду пе­ред­ба­чається уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми, але не може бути мен­шим п'яти відсотків суми при­бут­ку то­ва­ри­ства.

При­бу­ток сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ства утво­рюється з надхо­джень від його гос­по­дарсь­кої діяль­ності після по­крит­тя матеріаль­них та прирівня­них до них вит­рат і вит­рат на опла­ту праці. З еко­номічного при­бут­ку то­ва­ри­ства спла­чу­ють­ся пе­ред­ба­чені за­ко­ном по­дат­ки та ін­ші обов'язкові пла­тежі, а також відсот­ки за кре­ди­та­ми банків і за облі­гаціями. При­бу­ток, одер­жа­ний після за­зна­че­них ро­з­ра­хунків, залиша­ється у роз­по­ряд­женні то­ва­ри­ства, яке визна­чає на­пря­ми його викори­стання відповідно до уста­нов­чих до­ку­ментів то­ва­ри­ства. То­ва­ри­ст­во веде бух­гал­терсь­кий облік, скла­дає і подає ста­ти­стич­ну інфор­мацію та дані у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му за­ко­но­дав­ством.

Сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства є влас­ни­ка­ми ос­нов­них та обо­ротних фондів. Ос­нов­ни­ми фон­да­ми ви­роб­ни­чо­го і неви­роб­ни­чо­го при­значення є бу­дин­ки, спо­ру­ди, ма­ши­ни та устат­ку­ван­ня, об­лад­нан­ня, інстру­мент, ви­роб­ни­чий інвен­тар і при­лад­дя, гос­по­дарсь­кий інвен­тар та інше майно три­ва­ло­го ви­ко­ри­стан­ня, що відне­сене за­ко­но­дав­ством до ос­нов­них фондів.

Обо­рот­ни­ми за­со­ба­ми є си­ро­ви­на, па­ли­во, матеріали, малоцінні пред­ме­ти та пред­ме­ти, що швид­ко зно­шу­ють­ся, інше майно виробничо­го і неви­роб­ни­чо­го при­зна­чен­ня, що відне­сене за­ко­но­дав­ством до обо­ротних засобів. Ко­шта­ми у складі майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких това­риств є гроші у національній та іно­земній валюті, при­зна­чені для здій­снення то­вар­них відно­син цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінан­со­вих відно­син відповідно до за­ко­но­дав­ства. То­ва­ра­ми у складі майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­риств визна­ють­ся ви­роб­ле­на продук­ція (то­варні за­па­си), ви­ко­нані ро­бо­ти та по­слу­ги, при цьому особли­вим видом майна гос­по­дарсь­ких то­ва­риств є цінні па­пе­ри.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке акціонерне то­ва­ри­ст­во як суб'єкт права влас­ності ха­рак­те­ри­зується склад­ною май­но­вою та фінан­со­вою струк­ту­рою. Май­но­ва і фінан­со­ва струк­ту­ра акціонер­но­го то­ва­ри­ства ста­но­вить вре­гульовані пра­вом відно­си­ни щодо об'єднан­ня вкладів зас­нов­ників та учас­ників у ста­тут­ний фонд то­ва­ри­ства як ко­лек­тив­ну власність акціо­нерів, щодо ви­пус­ку та обігу акцій, щодо роз­поділу майна у фонди то­вариства та ви­пла­ти дивідендів на акції. Майно то­ва­ри­ства юри­дич­но відо­соб­лене від майна влас­ників то­ва­ри­ства, тобто акціонерів. Це майно є власністю саме то­ва­ри­ства як юри­дич­ної особи. То­ва­ри­ст­во в стату­сі суб'єкта права володіє, ко­ри­стується і роз­по­ряд­жається май­ном то­вариства, відо­соб­лен­ня якого здійснюється на праві ко­лек­тив­ної влас­ності.

Фор­мою, яка відо­бра­жає май­но­вий стан CAT, є його са­мостійний бух­гал­терсь­кий ба­ланс. Гро­шові кошти то­ва­ри­ства відо­бра­жені на його по­точ­но­му та інших ра­хун­ках в уста­но­вах банків. Сільськогосподар­ське акціонерне то­ва­ри­ст­во визнається влас­ни­ком майна, яке заснов­ники та учас­ни­ки згідно з уста­нов­чим до­го­во­ром пе­ре­да­ють йому у власність. Таке майно на­зи­вається вкла­да­ми зас­нов­ників та учас­ників, якими є фіксо­вані част­ки май­но­вої участі цих осіб у ста­тут­но­му фонді то­ва­ри­ства, вартість яких у гро­шо­во­му виразі визна­чається вартістю акцій, на які поділено ста­тут­ний фонд.

Зас­нов­ни­ки визна­ча­ють в уста­нов­чих до­ку­мен­тах види вкладів до ста­тут­но­го фонду. В акціонер­но­му то­ва­ристві це може бути майно в пря­мо­му розумінні (бу­дин­ки, спо­ру­ди, устат­ку­ван­ня, ма­ши­ни, інші ма­теріальні цінності), гро­шові кошти в національній та іно­земній валюті. Вкла­ди у ста­тут­ний фонд акціонер­но­го то­ва­ри­ства в на­ту­ральній та нема­теріальній фор­мах підля­га­ють оцінці в грив­нях. За за­галь­ним пра­вилом, по­ря­док оцінки вкладів визна­чається уста­нов­чи­ми докумен­тами то­ва­ри­ства, якщо інше не пе­ред­ба­че­но за­ко­но­дав­ством України. Оцінку вкладів у ста­тут­ний фонд акціонер­но­го то­ва­ри­ства, вне­се­них у на­ту­ральній формі, за­твер­джу­ють уста­новчі збори то­ва­ри­ства.

Ста­тут­ний фонд є однією з май­но­вих га­рантій стабільності товари­ства як діло­во­го парт­не­ра. Збільшен­ня ста­тут­но­го фонду мож­ли­ве ли­ше за умови повної опла­ти акціоне­ра­ми усіх раніше ви­пу­ще­них акцій. Збільшується він у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му Дер­жав­ною комісією з цін­них паперів та фон­до­во­го ринку, зо­кре­ма шля­хом ви­пус­ку нових акцій і реалізації їх за ра­ху­нок до­дат­ко­вих гро­шо­вих, матеріаль­них або ін­ших внесків акціонерів. Це так звана до­дат­ко­ва підпис­ка на акції. Вона здійснюється у тому ж по­ряд­ку, що і ви­пуск акцій. Акціонери користу­ються пе­ре­важ­ним пра­вом на при­дбан­ня акцій до­дат­ко­во­го ви­пус­ку перед іншими осо­ба­ми. Збільшен­ня ста­тут­но­го фонду можна здійсню­вати також за­в­дя­ки збільшен­ню номіналь­ної вар­тості вже ви­пу­ще­них акцій, а також шля­хом обміну облігацій на акції. Прий­нят­тя рішення про збільшен­ня ста­тут­но­го фонду на­ле­жить до ком­пе­тенції за­галь­них зборів (ста­ту­том то­ва­ри­ства може бути пе­ред­ба­че­но збільшен­ня статут­ного фонду не більше ніж на 1/3 за рішен­ням правління то­ва­ри­ства). У го­ло­су­ванні про за­твер­джен­ня ре­зуль­татів підпис­ки на до­дат­ко­во ви­пу­щені акції бе­руть участь особи, які підпи­са­ли­ся на ці акції.

Змен­шен­ня ста­тут­но­го фонду мож­ли­ве шля­хом змен­шен­ня номі­нальної вар­тості ви­пу­ще­них акцій або змен­шен­ня кількості акцій шля­хом ви­ку­пу ча­сти­ни акцій у їх влас­ників з метою ану­лю­ван­ня цих ак­цій. Змен­шен­ня ста­тут­но­го фонду немож­ли­ве за на­яв­ності за­пе­ре­чень кре­ди­торів. Рішення про змен­шен­ня ста­тут­но­го фонду прий­мається в та­ко­му са­мо­му по­ряд­ку, як і про збільшен­ня.

Рішення то­ва­ри­ства про зміну ста­тут­но­го фонду впли­ває на май­нові інте­ре­си акціонерів, тому діє пра­ви­ло: то­ва­ри­ст­во зобов'язане відшко­ду­ва­ти влас­ни­ку акцій збит­ки у зв'язку зі зміною статутно­го фонду. По­ря­док відшко­ду­ван­ня збитків по­винні визна­ча­ти за­гальні збори.

Обов'яз­ко­вим фон­дом у то­ва­ристві є також фонд спла­ти дивіден­дів. Це май­но­вий фонд, який теж формується з чи­сто­го при­бут­ку това­риства. Інші фонди ство­рю­ють­ся, якщо це пе­ред­ба­че­но ста­ту­том това­риства (на­при­клад, жит­ло­вий фонд, ва­лют­ний фонд, стра­хо­вий фонд тощо).

Право участі в сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му акціонер­но­му то­ва­ристві за змістом є ком­плекс­ним. До нього вхо­дять як май­нові права та обо­в'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки. До май­но­вих прав акціонера на­ле­жать: брати участь у роз­поділі при­бутків то­ва­ри­ства; от­ри­му­ва­ти част­ку при­бут­ку то­ва­ри­ства у вигляді диві­дендів; от­ри­му­ва­ти част­ку вар­тості майна то­ва­ри­ства у разі його лікві­дації; роз­по­ряд­жа­ти­ся акціями: про­да­ва­ти, пе­ре­да­ва­ти, відчу­жу­ва­ти ін­шим спо­со­бом у по­ряд­ку, визна­че­но­му чин­ним за­ко­но­дав­ством та ста­тутом то­ва­ри­ства; при­дба­ва­ти до­дат­ко­во ви­пу­щені акції то­ва­ри­ства.

Акціонер несе май­нові обов'язки сто­сов­но то­ва­ри­ства і зобов'яза­ний опла­чу­ва­ти ос­новні та до­дат­кові акції у розмірі, по­ряд­ку та засо­бами, пе­ред­ба­че­ни­ми уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми то­ва­ри­ства. Акціонер зобов'яза­ний спла­ти­ти повну вартість акцій у стро­ки, визна­чені устано­вчими збо­ра­ми, але не пізніше року після реєстрації то­ва­ри­ства. У разі неспла­ти в уста­нов­ле­ний строк, акціонер спла­чує за час про­стро­чен­ня 10% річних від суми про­стро­че­но­го пла­те­жу, якщо ста­тут то­ва­ри­ства не пе­ред­ба­чає іншої санкції. При несплаті пла­тежів за акціями протя­гом трьох місяців після вста­нов­ле­но­го стро­ку пла­те­жу то­ва­ри­ст­во має право реалізу­ва­ти ці акції в по­ряд­ку, пе­ред­ба­че­но­му ста­ту­том. Акціо­нери несуть ризик відповідаль­ності за зобов'язан­ня­ми то­ва­ри­ства в межах на­леж­них їм акцій.

Сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства відповідно до ст. 80 ЗК України є суб'єктами права при­ват­ної влас­ності на землю. Гос­по­дарські товари­ства (зас­но­вані гро­ма­дя­на­ми України або юри­дич­ни­ми осо­ба­ми Украї­ни) мо­жуть на­бу­ва­ти у власність зе­мельні ділянки для здійс­нен­ня під­приємни­ць­кої діяль­ності. Сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства як влас­ники зе­мель­них ділянок зобов'язані за­без­пе­чу­ва­ти ви­ко­ри­стан­ня їх за цільо­вим при­зна­чен­ням, до­дер­жу­ва­ти­ся вимог за­ко­но­дав­ства про охо­рону довкілля, своєчасно спла­чу­ва­ти зе­мель­ний по­да­ток, не порушува­ти прав влас­ників суміжних зе­мель­них ділянок та зем­ле­ко­ри­сту­вачів, підви­щу­ва­ти родючість ґрунтів та зберігати інші ко­ри­сні вла­сти­вості землі тощо.

Чин­ним зе­мель­ним за­ко­но­дав­ством визна­че­но, що сільськогоспо­дарські то­ва­ри­ства мо­жуть ко­ри­сту­ва­ти­ся зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми для гос­по­дарсь­ких по­треб за умов укла­дан­ня відповідних до­го­ворів орен­ди землі, у тому числі й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Також сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства мають право на вста­нов­лен­ня зе­мель­них сервітутів та здійс­нен­ня при­ва­ти­зації земель­них ділянок. То­ва­ри­ст­во, здійс­ню­ю­чи гос­по­дарсь­ку діяльність, має право: екс­плу­а­ту­ва­ти ко­ри­сні вла­сти­вості на­да­них йому при­род­них ресур­сів; ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для гос­по­дарсь­ких по­треб в уста­нов­ле­но­му за­конодавством по­ряд­ку ко­ри­сні ко­па­ли­ни місце­во­го зна­чен­ня, водні об'єкти, лісові ре­сур­си, що зна­хо­дять­ся на наданій йому зе­мельній ді­лянці; одер­жу­ва­ти до­хо­ди від ре­зуль­татів гос­по­дарсь­кої діяль­ності, по­в'язаної з ви­ко­ри­стан­ням при­род­них ре­сурсів, ви­ма­га­ти ком­пен­сації шкоди, за­в­да­ної на­леж­ним йому при­род­ним ре­сур­сам іншими суб'єкта­ми, а також усу­нен­ня пе­реш­код у здійс­ненні гос­по­дарсь­кої діяль­ності, пов'язаної з ви­ко­ри­стан­ням при­род­них ре­сурсів.

Ви­хо­дя­чи зі змісту ст. 153 ГК України сільсь­ко­гос­по­дарські това­риства як суб'єкти гос­по­да­рю­ван­ня мають такі обов'язки щодо викорис­тання при­род­них ре­сурсів: ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти при­родні ре­сур­си відповід­но до цільо­во­го при­зна­чен­ня, визна­че­но­го при їх на­данні (при­дбанні) для ви­ко­ри­стан­ня у гос­по­дарській діяль­ності; ефек­тив­но і еко­ном­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти при­родні ре­сур­си на основі за­сто­су­ван­ня новітніх тех­нологій у ви­роб­ничій діяль­ності; здійс­ню­ва­ти за­хо­ди щодо своєчасно­го відтво­рен­ня і запобігання псу­ван­ню, за­бруд­нен­ню, засміченню та вис­на­жен­ню при­род­них ре­сурсів, не до­пус­ка­ти зни­жен­ня їх якості у про­цесі гос­по­да­рю­ван­ня; своєчасно вно­си­ти відповідну плату за вико­ристання при­род­них ре­сурсів; здійс­ню­ва­ти гос­по­дарсь­ку діяльність без по­ру­шен­ня прав інших влас­ників та ко­ри­сту­вачів при­род­них ре­сурсів; відшко­до­ву­ва­ти збит­ки, за­в­дані ним влас­ни­кам або пер­вин­ним корис­тувачам при­род­них ре­сурсів.

Розділ 15.ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИВАТНО-ОРЕНДНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

§ 1. Поняття, ознаки і загальні юридичні засади виникнення приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

При­ватні та при­ват­но-​орендні сільсь­ко­гос­по­дарські підприєм­ства зай­ма­ють до­сить ве­ли­ку нішу серед за­галь­ної кількості суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня в аг­рар­но­му сек­торі еко­номіки України. Так, за дани­ми Держ­ком­ста­ту України ста­ном на 1 січня 2009 р. їх налічу­ва­ло­ся 4326, що скла­дає 7,3% від кількості усіх сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Поряд з цим існує дуже ве­ли­ка кількість про­блем, що по­ля­га­ють у невре­гу­льо­ва­но­стях їх гос­по­дарсь­кої діяль­ності та невідповідно­стях остан­ньої чин­но­му за­ко­но­дав­ству. З метою спро­щен­ня ви­ко­ри­стан­ня при дослідженні уявляється необхідним об'єднати на­звані підприєм­ства під однією спільною на­звою при­ват­но-​оренд­них сільськогоспо­дарських підприємств (ПОСІІ), бо нинішні при­ватні підприємства в аб­со­лютній більшості ба­зу­ють­ся на оренді май­но­вих та зе­мель­них час­ток (паїв), тобто є за своєю при­ро­дою також оренд­ни­ми.

За­зна­чені підприємства утво­ри­лись у се­ре­дині 90-х років мину­лого століття. Дер­жа­ва взяла курс на на­дан­ня пріори­те­ту при­ват­ним фор­мам гос­по­да­рю­ван­ня у еко­номіці країни, зо­кре­ма у сільсь­ко­му гос­подарстві. У цей час у аг­рарній сфері домінуюче ста­но­ви­ще посідали КСП, які прий­шли на зміну кол­го­с­пам. Поряд з цим, ко­лек­тивні сіль­ськогосподарські підприємства, бу­дучи ви­дозміненою фор­мою колгос­пів, все ж не відповідали ви­мо­гам про­го­ло­ше­ної аг­рар­ної ре­фор­ми щодо при­ват­них підприємств. Тому на­у­ков­ця­ми Інсти­ту­ту аг­рар­ної еконо­міки УААН була ро­з­роб­ле­на мо­дель при­ват­но­го (при­ват­но-​оренд­но­го) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, впро­ва­д­жен­ню якої у прак­ти­ку аг­рар­них відно­син приділя­ла­ся знач­на увага. Найбільшої ма­со­вості цей про­цес до­сяг­нув на по­чат­ку 2000-​го року під час ре­фор­му­ван­ня ко­лективних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Зас­нов­ни­ка­ми ПОСП стали ко­лишні керівники (понад 70%) та спеціалісти ре­фор­мо­ва­них КСП.

На час ство­рен­ня пер­ших при­ват­но-​оренд­них сільськогосподар­ських підприємств за­галь­но­пра­во­вою ос­но­вою їх функціону­ван­ня бу­ла ст. 2 За­ко­ну України «Про підприємства в Україні» від 27 бе­рез­ня 1991 р. (втра­тив чинність з 1 січня 2004 р.), яка серед переліку видів підприємств, що могли ство­рю­ва­тись в Україні, на­зва­ла при­ватне під­приємство, зас­но­ване на влас­ності фізичної особи. За­леж­но від обсягів гос­по­дарсь­ко­го обо­ро­ту підприємства і чи­сель­ності його працівників (неза­леж­но від форм влас­ності) воно могло бути відне­сене до ка­те­горії малих підприємств. Доз­во­ля­ло­ся ство­рю­ва­ти й інші види та ка­те­горії підприємств, зо­кре­ма орендні.

Іншою пра­во­вою підста­вою існу­ван­ня такої форми господарюван­ня, як ПОСП, стали укази Пре­зи­ден­та України. Так, відповідно до Ука­зу Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­формування аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від 3 груд­ня 1999 р. перед ор­га­на­ми дер­жав­ної влади було по­став­ле­но за­в­дан­ня здійс­ни­ти органі­заційні за­хо­ди щодо ре­фор­му­ван­ня до кінця квітня 2000 р. колектив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств на за­са­дах при­ват­ної влас­ності на землю та майно шля­хом утво­рен­ня інших суб'єктів господарюван­ня, які зас­но­ву­ють­ся на при­ватній влас­ності, зо­кре­ма при­ват­них (при­ват­но-​оренд­них) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Проте зазначе­ний нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт лише фіксує факт існу­ван­ня цієї форми гос­по­да­рю­ван­ня, не роз­кри­ва­ю­чи її сут­ності та змісту.

У зв'язку з вве­ден­ням в дію з 1 січня 2004 р. Цивільно­го та Госпо­дарського ко­дексів України по­ста­ло пи­тан­ня при­ве­ден­ня діяль­ності суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня до нових вимог чин­но­го за­ко­но­дав­ства, зокре­ма організаційно-​пра­во­вих форм підприємств. Так, у ч. 4 ст. 62 ГК Украї­ни визна­че­но, що підприємство є за­вжди юри­дич­ною осо­бою. Відповід­но до ст. 83 ЦК України ство­рен­ня юри­дич­них осіб мож­ли­ве лише у фор­мах, вста­нов­ле­них за­ко­ном. Між тим, ок­ре­мого за­ко­ну щодо при­ватно-орендних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств не існує й до­те­пер.

Як організаційно-​пра­во­ву форму при­ват­но-​орендне підприємство ха­рак­те­ри­зує лек­сич­на кон­струкція «при­ват­но-​орендне». Слід зазна­чити, що відне­сен­ня до при­ват­них, ко­лек­тив­них, ко­му­наль­них та дер­жавних відбиває лише форму влас­ності ство­рю­ва­них підприємств, але жод­ним чином не їх організаційно-​пра­во­ву форму. Нор­ма­тивне закріп­лення по­нят­тя при­ват­но­го підприємства здійс­не­но у стат­тях 63 і 113 ГК України. При­ват­ним підприємством визнається підприємство, що діє на основі при­ват­ної влас­ності од­но­го або кількох гро­ма­дян, інозем­ців, осіб без гро­ма­дян­ства та його (їх) праці чи з ви­ко­ри­стан­ням най­ма­ної праці. При­ват­ним є також підприємство, що діє на основі при­ват­ної влас­ності суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня-​юри­дич­ної особи. Під по­нят­тя при­ват­но­го підприємства підпа­да­ють сільсь­ко­гос­по­дарські ви­роб­ничі й об­слу­го­ву­ючі ко­опе­ра­ти­ви, фер­мерські гос­по­дар­ства, сільськогоспо­дарські то­ва­ри­ства, пра­во­ве ста­но­ви­ще яких визна­ча­ють­ся окре­ми­ми за­ко­на­ми. На жаль, ПОСП ха­рак­те­ри­зується як при­ватне підприємст­во лише за фор­мою влас­ності.

Іншу скла­до­ву назви ПОСП ста­но­вить по­нят­тя «орендне». Вихо­дячи зі змісту ст. 115 ГК України, оренд­ним підприємством визнається підприємство, ство­рене орен­да­рем на основі орен­ди цілісного майново­го ком­плек­су існу­ю­чо­го дер­жав­но­го або ко­му­наль­но­го підприємства чи май­но­во­го ком­плек­су ви­роб­ни­чо­го струк­тур­но­го підрозділу (струк­турної оди­ниці) цього підприємства з метою здійс­нен­ня підприємниць­кої діяль­ності. При цьому орен­да­рем є юри­дич­на особа, утво­ре­на чле­нами тру­до­во­го ко­лек­ти­ву підприємства чи його підрозділу, май­но­вий ком­плекс якого є об'єктом орен­ди. Орен­до­дав­ця­ми ви­сту­па­ють ор­га­ни Фонду дер­жав­но­го майна України та місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня.

За на­ве­де­ни­ми озна­ка­ми при­ват­но-​орендне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство не підпадає під визна­чен­ня оренд­но­го. Для порівнян­ня, ПОСП має такі озна­ки: 1) це унітарне підприємство, тобто його ство­рює один зас­нов­ник за ра­ху­нок свого влас­но­го майна; 2) зас­нов­ни­ком ви­сту­пає фізична особа, яка може не бути ко­лишнім чле­ном реформо­ваного КСП, майно якого є об'єктом орен­ди; 3) орен­до­ване майно є при­ват­ним, а не дер­жав­ним чи ко­му­наль­ним; 4) орен­до­дав­цем ви­сту­пає об'єднан­ня співвлас­ників майна роз­пай­о­ва­но­го КСП. Таким чином, по­няття «орендне» також не визна­чає ПОСП як форму гос­по­да­рю­ван­ня. Як наслідок, при­ват­но-​орендні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства на­лежать до підприємств з невизна­че­ним пра­во­вим ста­ту­сом, які існу­ють лише на за­са­дах за­галь­но­го прин­ци­пу при­ват­но­го права: «доз­во­ле­но все, що прямо не за­бо­ро­не­но за­ко­ном».

Таким чином, при­ват­но-​орендне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підпри­ємство - це унітарна при­ват­на форма гос­по­да­рю­ван­ня, ство­ре­на на за­галь­но­пра­во­вих за­са­дах з метою ви­роб­ництва сільськогоспо­дарської про­дукції на основі орен­ди май­но­вих і зе­мель­них паїв.

§ 2. Правовий режим майна приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Однією з кваліфікаційних ознак підприємства як юри­дич­ної особи ви­сту­пає май­но­ва са­мостійність. Вона пе­ред­ба­чає стійке існуван­ня підприємства, яке за­без­пе­чується наявністю влас­но­го майна, достат­нього для ве­ден­ня роз­ши­ре­но­го або, як мінімум, про­сто­го відтво­рен­ня. У нинішніх при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах на­зва­на озна­ка відсут­ня. Якщо уяви­ти си­ту­ацію, коли май­нові і земель­ні паї не бу­дуть здані в орен­ду, підприємство фак­тич­но при­пи­нить своє існу­ван­ня.

Так, згідно з п. 4 ст. 62 ГК підприємство по­вин­но мати відокремле­не майно, пра­во­вий режим якого вста­нов­люється ст. 66 ГК. Майно під­приємства скла­да­ють ви­роб­ничі й неви­роб­ничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відо­бра­жається в са­мостійному ба­лансі підпри­ємства. Прак­ти­ка свідчить, що майже аб­со­лют­ну кількість засновни­ків при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств скла­да­ють особи, май­но­вим вне­ском яких до ста­тут­но­го фонду, як за­зна­ча­ло­ся вище, є май­но­вий пай, не виділений із за­галь­но­го майна ре­фор­мо­ва­них КСП, який являє част­ку в кож­но­му виді майна ко­лиш­ньо­го цілісно­го май­но­во­го ком­плек­су КСП, про­порційну тру­до­во­му внеску в його ство­рен­ня. Це ко­лишні керівники і спеціалісти, май­но­вий пай яких не виділений в натурі, як і у інших співвлас­ників. Таким чином, про наяв­ність відо­крем­ле­но­го майна не йдеть­ся, що прямо су­пере­чить ви­мо­гам за­ко­ну.

Тому пра­во­вий режим майна при­ват­но-​оренд­них сільськогоспо­дарських підприємств відрізняється крайнім сту­пе­нем невизна­че­ності. Гос­по­дарсь­ке за­ко­но­дав­ство до зас­нов­ни­ка при­ват­но-​оренд­но­го сіль­ськогосподарського підприємства як унітар­но­го утво­рен­ня вста­нов­лює ви­мо­гу тільки щодо ство­рен­ня ста­тут­но­го фонду, не поділе­но­го на част­ки (п. 4 ст. 63 ГК). Щодо інших фондів (як у ко­опе­ра­тивів, господар­ських то­ва­риств тощо) цієї ви­мо­ги не пе­ред­ба­чається. Такий по­ря­док знач­но звужує перелік дже­рел фор­му­ван­ня ма­си­ву відо­крем­ле­но­го майна підприємства. За­зви­чай за­ко­но­дав­ство поряд з визна­чен­ням за­гального скла­ду фондів певної організаційно-​пра­во­вої форми встанов­лює необхідність їх періодич­но­го по­пов­нен­ня, як пра­ви­ло за ра­ху­нок одер­жа­них доходів після спла­ти всіх обов'яз­ко­вих пла­тежів. Відсут­ність за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до спря­му­ван­ня пе­ре­роз­поділу при­бутків на по­пов­нен­ня фондів підприємства суттєво погіршує режим внутрішньо­го інве­сту­ван­ня ви­роб­ництва цих підприємств. Як наслідок, влас­ник ПОСП може вільно ви­ко­ри­ста­ти кошти при­бут­ку на осо­бисті по­тре­би, не пов'язані з ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кою діяльністю. Це знач­но утруд­нює мож­ливість ве­ден­ня відтво­рю­валь­но­го ви­роб­ництва, при­зво­дя­чи до надмірного вис­на­жен­ня існу­ю­чих матеріаль­них ре­сурсів і в недале­кому май­бут­ньо­му - до падіння рівня ви­роб­ництва і різкого зни­жен­ня до­ход­ності від ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності підприємства.

На­при­клад, до дер­жав­них ко­мерційних підприємств, які також ма­ють ста­тус унітар­них, п. 8 ст. 75 ГК ви­су­вається обов'яз­ко­ва ви­мо­га утво­рю­ва­ти за ра­ху­нок при­бут­ку (до­хо­ду) фонди, при­зна­чені для по­криття вит­рат, пов'яза­них з їх діяльністю. До таких фондів на­ле­жать амор­ти­заційний, фонд роз­вит­ку ви­роб­ництва, фонд спо­жи­ван­ня (опла­ти праці), ре­зерв­ний та інші фонди, пе­ред­ба­чені ста­ту­том під­приємства. Аб­со­лют­ної ана­логії щодо фор­му­ван­ня подібних фондів при­ват­но-​оренд­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством не може і не по­вин­но бути через різницю інве­стиційних мож­ли­во­стей дер­жа­ви і ок­ре­мого зас­нов­ни­ка. Проте фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го і фонду розвит­ку ви­роб­ництва доцільно пе­ред­ба­чи­ти за­ко­но­дав­ством із закріплен­ням обов'яз­ко­во­го щорічного відраху­ван­ня до них пев­но­го відсот­ка від при­бутку підприємства.

Фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го фонду на­да­ва­ти­ме при­ват­но-​оренд­но­му сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємству необхідний запас міцності для усу­нен­ня нега­тив­но­го впли­ву фінан­со­вих ризиків. У ви­пад­ку одержан­ня збитків чи шкоди від неспри­ят­ли­вих по­год­них умов з'являється мож­ливість га­ран­ту­ван­ня без­пе­ребійної діяль­ності підприємства через пом'як­шен­ня впли­ву на­ве­де­них фак­торів за ра­ху­нок ви­ко­ри­стан­ня кош­тів ре­зерв­но­го фонду.

Ство­рен­ня фонду роз­вит­ку ви­роб­ництва за­в­дя­ки ву­зь­коцільо­во­му спря­му­ван­ню доз­во­ляє здійс­ню­ва­ти роз­ши­рене ви­роб­ниц­тво. У прак­тиці здійс­нен­ня оренд­них відно­син сьо­годні спо­стерігається надмірна екс­плу­а­тація орен­до­ва­них ос­нов­них засобів, що при­зво­дить до їх над­мірної вис­на­же­ності. Особ­ли­во це стосується при­ват­но-​оренд­них сіль­ськогосподарських підприємств, влас­ни­ки яких не приділяють належ­ної уваги інно­ваційному роз­вит­ку ви­роб­ництва, що доз­во­ляє створю­вати наукоємну кон­ку­рен­то­спро­мож­ну про­дукцію із ви­ко­ри­стан­ням фун­да­мен­таль­них над­бань науки. Це стосується не тільки впроваджен­ня нової техніки, індустріаль­них тех­но­логій, а й за­про­ва­д­жен­ня у ви­робництво нових сортів рос­лин чи порід тва­рин тощо. Фонд роз­вит­ку ви­роб­ництва неза­леж­но від його ве­ли­чи­ни за­вжди га­ран­ту­ва­ти­ме від­творення май­но­вої скла­до­вої ре­сурс­но­го по­тенціалу підприємства.

Слід за­зна­чи­ти, що відсутність за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до визначен­ня мінімаль­но­го розміру ста­тут­но­го фонду, а також щодо фор­му­ван­ня ре­зерв­но­го фонду та фонду роз­вит­ку ви­роб­ництва не сти­му­лює вироб­ничого роз­вит­ку при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств.

Ви­хо­дя­чи з функцій, які по­ви­нен ви­ко­ну­ва­ти ста­тут­ний фонд, нев­ста­нов­лен­ня за­ко­но­дав­чої ви­мо­ги до фор­му­ван­ня ста­тут­но­го фонду при­ват­но-​оренд­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми ста­вить під сумнів мож­ливість фор­му­ван­ня єди­но­го май­но­во­го ком­плек­су під­приємства з майна, на­леж­но­го їх влас­ни­кам. З тих май­но­вих і земель­них паїв, що на­ле­жать влас­ни­ку при­ват­но-​оренд­но­го сільськогосподар­ського підприємства, до­сить склад­но утво­ри­ти тех­но­логічно поєдна­ний май­но­вий ком­плекс із ви­роб­ництва, пе­ре­роб­ки та реалізації влас­но­ви­роб­ле­ної про­дукції. Вся діяльність таких підприємств базується виключ­но на оренді май­но­вих ком­плексів ко­лишніх КСП. При цьому стражда­ють май­нові інте­ре­си влас­ників май­но­вих і зе­мель­них паїв, зда­них у орен­ду. Крім того, що оренд­на плата має до­стат­ньо сим­волічний харак­тер, навіть ці суми вчас­но не спла­чу­ють­ся. Все це свідчить про слаб­ку ефек­тивність моделі при­ват­но-​оренд­них підприємств при застосуван­ні її у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництві.

У силу ви­ключ­но­го мо­но­поль­но­го ста­но­ви­ща єди­но­го зас­нов­ни­ка і влас­ни­ка при­ват­но-​оренд­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства внутрішні май­нові пра­вовідно­си­ни в остан­ньо­му зво­дять­ся до щоріч­ного пе­ре­роз­поділу при­бутків або по­крит­тя збитків, одер­жа­них від здій­снення ви­роб­ни­чої діяль­ності. Зовнішні май­нові пра­вовідно­си­ни ви­никатимуть у разі на­стан­ня май­но­вої відповідаль­ності, при­пи­нен­ня підприємства, спла­ти оренд­ної плати, а також ви­ко­нан­ня аграрно-пра­вових до­го­ворів.

§ 3. Особливості юридичної відповідальності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

Про­бле­ма фор­му­ван­ня до­стат­ньо­го розміру ста­тут­но­го фонду при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств тісно пов'яза­на з про­бле­мою відповідаль­ності за гос­по­дарсь­ки­ми зобов'язан­ня­ми. Відповідальність за зобов'язан­ня­ми при­ват­но-​оренд­но­го підприємства здійснюється за ра­ху­нок майна підприємства. Зас­нов­ник підприємства і орен­до­давці відповідаль­ності за ре­зуль­та­ти ро­бо­ти підприємства не несуть. При на­станні ви­пад­ку відповідаль­ності за зобов'язан­ня­ми під­приємство здійснює віднов­лен­ня по­ру­ше­но­го ним пев­но­го права ін­ших суб'єктів ви­ключ­но за ра­ху­нок влас­но­го майна. Тому нега­тив­ним фак­то­ром є нев­ста­нов­лен­ня за­ко­но­дав­ством виду відповідаль­ності, яку по­винне нести при­ват­но-​орендне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство.

Отже, ви­ни­ка­ють пи­тан­ня щодо мож­ли­во­го виду май­но­вої відпові­дальності, яку доцільно по­кла­сти на при­ват­но-​орендне сільськогоспо­дарське підприємство чи його зас­нов­ни­ка. Теорії відомі три ос­новні види май­но­вої відповідаль­ності юри­дич­них осіб: повна, об­ме­же­на та суб­сидіарна (до­дат­ко­ва). Всі інші види відповідаль­ності утво­рю­ють­ся на стику ос­нов­них видів, вби­ра­ю­чи їх озна­ки, на­при­клад, об­ме­же­на суб­сидіарна відповідальність членів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких виробни­чих ко­опе­ра­тивів.

Май­но­ва відповідальність у ПОСП є об­ме­же­ною відповідальніс­тю за зобов'язан­ня­ми підприємства. Ви­хо­дя­чи з реалій сьо­го­ден­ня, слід кон­ста­ту­ва­ти, що влас­но­го майна в при­ват­но-​оренд­них сільськогоспо­дарських підприємствах явно не ви­ста­чає. Це при­зво­дить до неможли­вості кре­ди­ту­ван­ня підприємств і укла­дан­ня до­сить круп­них угод, тобто здійс­нен­ня опе­рацій, пов'яза­них із нор­маль­ним гос­по­дарсь­ким ризи­ком. Тому в дуже ба­гатьох ви­пад­ках в якості за­ста­ви чи при розрахун­ках за зобов'язан­ня­ми ви­ко­ри­сто­вується орен­до­ване майно, що є пору­шенням за­ко­но­дав­ства. Подібна діяльність на­но­сить шкоду загально­му іміджу при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Поряд з цим необхідно за­зна­чи­ти, що об­ме­же­на відповідальність ПОСП у нинішніх умо­вах не ви­ко­нує на­лежні їй функції. На­сам­пе­ред, режим об­ме­же­ної відповідаль­ності для да­но­го виду підприємств не ви­конує функцію до­дат­ко­во­го га­ран­ту­ван­ня інте­ресів кре­ди­торів, а та­кож сти­му­лю­ван­ня заінте­ре­со­ва­ності підприємств у ви­ко­нанні влас­них зобов'язань. Це неми­ну­че тягне за собою зни­жен­ня еко­номічної ефек­тивності здійс­ню­ва­ної ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­кої діяль­ності та числен­ні пра­во­по­ру­шен­ня, зумо­в­лені існу­ю­чим ре­жи­мом фак­тич­ної май­но­вої «безвідповідаль­ності» ПОСП. На­ве­дене свідчить, що за відсут­ності спеціаль­но­го за­ко­ну, який легіти­му­вав би при­ват­но-​орендне сільсько­господарське підприємство як організаційно-​пра­во­ву форму, пра­во­вий режим об­ме­же­ної відповідаль­ності для да­но­го підприємства не відпо­відає ви­мо­гам су­час­но­го май­но­во­го обо­ро­ту.