Розділ 12. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КООПЕРАТИВІВ
§ 1. Поняття, основні риси сільськогосподарських кооперативів та їх види
Проведення аграрної реформи в Україні безпосередньо пов'язане з утворенням на базі колективних сільськогосподарських підприємств нових суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм, серед яких особливе місце посідають сільськогосподарські кооперативи. На жаль, зважаючи на практичну відсутність державної підтримки, їх частка у загальній кількості підприємств, що діють на селі, є незначною. Так, за даними Державного комітету статистики України станом на 1 січня 2009 p., в сільському господарстві діє 1101 сільськогосподарський виробничий кооператив, що складає 1,9% всіх суб'єктів господарювання у цій сфері.
Розвиток кооперативного руху визнаний одним із важливіших напрямів реалізації структурних змін в економіці України та формуванні її багатоукладності і передбачено державну підтримку споживчої та кредитної кооперації (п. 1 Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки на ринкових засадах» від 19 грудня 2000 р. № 1348). Крім того, передбачено сприяння процесам кооперації, особливо за участю дрібних сільськогосподарських товаровиробників, з боку державних органів управління аграрним сектором (п. 10 розд. III Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158). Також з метою удосконалення правових, соціально-економічних та організаційних умов для створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, формування їх інфраструктури, зняття перешкод на шляху до організованого аграрного ринку особистим селянським, фермерським господарствам та фізичним особам - сільськогосподарським товаровиробникам, підвищення рівня добробуту і зайнятості сільського населення Кабінетом Міністрів України З червня 2009 р. прийнято Державну цільову економічну програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р.
Діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. Кооперативи створюються і здійснюють свою діяльність за такими принципами: добровільність членства фізичних і юридичних осіб в кооперативі та безперешкодний вихід з нього; обов'язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу; обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього кооперативу та у разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління, рівні права у прийнятті рішень за правилом «один член кооперативу - один голос»; обмеження виплат часток доходу на паї; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, передбаченому статутом цього кооперативу (ст. З вищезазначеного Закону).
Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу (ст. 1). Це визначення включає такі важливі ознаки сільськогосподарського кооперативу, як добровільність об'єднання; членський характер відносин; пайовий характер майна кооперативу; участь у спільній сільськогосподарській діяльності; обслуговування потреб переважно членів кооперативу.
Слід звернути увагу, що в такі кооперативи можуть об'єднуватися лише сільськогосподарські товаровиробники, якими за законом визнаються фізичні або юридичні особи незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу (ст. 1). Ці обмеження не поширюються на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.
Як уже зазначалося вище, кооперативи утворюються юридичними та/або фізичними особами, але чисельність засновників не може бути меншою ніж три особи. При цьому загальна кількість членів є необмеженою. Сільськогосподарські кооперативи набувають статусу юридичної особи з моменту їх державної реєстрації у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. Кооператив має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Єдиним установчим документом будь-якого кооперативу є статут. У статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговуючого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України (ст. 7 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). У законодавстві не вимагається наявності укладеного між засновниками засновницького (установчого) договору. Рішення установчих зборів оформлюється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про кооперацію»).
Реорганізація або ліквідація сільськогосподарських кооперативів відбувається в загальному порядку на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, а також законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 p., «Про кооперацію» від 7 жовтня 2003 р. (статті 28-29) та «Про сільськогосподарську кооперацію» (статті 37-38).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарські кооперативи за цілями, завданнями і характером діяльності поділяються на такі види: виробничі і обслуговуючі. В умовах кризового стану аграрного сектора економіки України найбільш розповсюдженими та юридично виправданими необхідно вважати сільськогосподарські виробничі кооперативи, які є традиційною формою господарювання українського селянства, що поєднала в собі риси, притаманні кооперативам взагалі, а також ті, що дають підстави вважати їх своєрідним соціально-правовим явищем.
Згідно з чинним законодавством сільськогосподарський виробничий кооператив - це юридична особа, утворена шляхом об'єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва (ч. 4 ст. 1 вищезазначеного Закону). З огляду на положення Закону можна виділити такі основні ознаки виробничого сільськогосподарського кооперативу. Він утворюється для здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва з метою отримання прибутку (ст. 2 зазначеного Закону). Такий кооператив створюється громадянами України на засадах обов'язкової трудової участі членів кооперативу в його діяльності (ст. 3), тобто вони є одночасно і членами виробничого кооперативу, і його працівниками. Змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного і лісового господарства.
Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Вони створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва (ст. 2). На сьогоднішній день створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є особливо актуальним для фермерських господарств та інших дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Адже через кооператив його члени можуть отримати за прийнятними цінами пальне, високоякісне насіння, хімічні засоби захисту рослин, мінеральні добрива; реалізувати на вигідних умовах вирощену та виготовлену ними сільськогосподарську продукцію тощо.
На відміну від виробничих кооперативів, членами сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Законодавством передбачена обов'язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу, причому встановлені чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Так, Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив не ставить за мету отримання прибутку.
Залежно від виду діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін. Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів не є вичерпним. До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.). Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; наданням медичних, побутових, санаторно-курортних, науково-консультаційних та інших послуг. У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи (ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).
§ 2. Право членства в сільськогосподарських кооперативах
Членство є однією з основних ознак, яка відрізняє кооператив від інших форм господарювання на селі. Проте слід зазначити, що членство характерне і для фермерських та особистих селянських господарств. Але членами таких господарств можуть бути тільки родичі (ст. З Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. та ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 p.). В кооперативах право членства зв'язує сторонніх осіб, які добровільно об'єдналися для виконання певних спільних завдань.
У сільськогосподарському кооперативі розрізняють два види членства: дійсне (повне) та асоційоване. Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» членом кооперативу є фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу, визнає принципи і цілі кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу в кооперативі (ст. 1). Для того щоб стати дійсним (повним) членом сільськогосподарського виробничого кооперативу, особа повинна мати громадянство України (п. 2 ст. 5) та досягнути 16-річного віку (п. 2 ст. 8). Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлюється тільки початковий вік особи, яка вступає в кооператив, і не передбачається ніяких інших вікових обмежень. Крім того, така особа повинна: визнавати статут та дотримуватись його вимог (п. 1 ст. 8); брати участь у формуванні фондів кооперативу (п. 1 ст. 8); здійснити вступний та пайовий внесок (ч. 8 ст. 1); брати обов'язкову трудову участь (ч. 3 ст. 3). Для членства у обслуговуючому кооперативі необхідним, до того ж, є користування послугами такого кооперативу (п. 1 ст. 8) і обов'язкова участь членів у його господарській діяльності (ст. 3). Щодо членства юридичних осіб, то слід зазначити, що обов'язковою вимогою для них є реєстрація в Україні (ст. 5).
Волевиявлення громадянина стати членом кооперативу оформляється письмово (шляхом подання заяви). З іншого боку, кооператив у особі загальних зборів приймає письмове рішення про прийняття громадянина у члени кооперативу. Таким чином, членство в кооперативі виникає як результат волевиявлення двох сторін - кооперативу та громадянина. Заявник в обов'язковому порядку повинен бути ознайомлений зі статутом кооперативу до подання заяви для того, щоб мати чітке уявлення про те, які зобов'язання він на себе бере і якими правами може користуватися. Право розгляду заяви належить правлінню, а у випадках, коли в кооперативі правління не обирається - його голові (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Правління (голова) зобов'язане прийняти і зареєструвати заяву. Чинне законодавство не містить підстав та не визначає мотивів, виходячи з яких правління (голова) кооперативу могло б відмовити в прийнятті заяви особі, що виявила бажання стати його членом. Якщо правління вважає, що особа, яка подала заяву не достойна бути членом кооперативу, воно зобов'язане викласти свої аргументи і пропозиції загальним зборам, оскільки остаточне вирішення цього питання належить до їх компетенції (п. 2 ст. 9). Термін її розгляду на засіданні правління кооперативу та винесення ним рішення в законі не встановлено. Таким чином, зазначене питання віднесено до локальної нормотворчості, тобто кооперативи отримали можливість встановлювати такий строк на свій розсуд. Після розгляду заяви правління виносить рішення про прийняття особи до кооперативу (про відмову в прийнятті), яке носить рекомендаційний характер. Воно підлягає затвердженню загальними зборами кооперативу, які проводяться щорічно після закінчення фінансового року.
Важливим нововведенням Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» є допущення в кооперативах усіх видів асоційованого членства. Такий вид членства є новим в аграрному законодавстві. Асоційованим членом може бути фізична чи юридична особа, що зробила пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі (ст. 1). Відповідно до п. 1 ст. 12 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» такі члени повинні визнавати статут кооперативу та зробити пайовий внесок у його створення та розвиток. Розміри пайових внесків асоційованих членів визначає статут кооперативу і вони можуть відрізнятися від розмірів пайових внесків членів кооперативу.
Асоційоване членство дає змогу кооперативу збільшувати свої фонди, кошти без збільшення членів кооперативу. З огляду на вищезазначене можна сказати, що асоційоване членство повинно застосовуватися до осіб, які, вступаючи до кооперативу, є непрацездатними чи мають похилий вік, чи просто не бажають брати трудову участь у ньому. Також зазначений вид членства надає можливість юридичним особам інвестувати свої кошти у діяльність виробничих кооперативів.
Припинення членства у сільськогосподарському кооперативі може відбутися внаслідок добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; втрати членом кооперативу-юридичною особою свого статусу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу (ст. 10 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).
Член кооперативу, який вирішив вийти з нього, не зобов'язаний мотивувати свого вчинку. Закон не регламентує процедури добровільного виходу з кооперативу. Однак вона повинна бути детально визначена у статуті кожного кооперативу: строк попередження про вихід, порядок розрахунків і таке інше. Звичайно, проводити розрахунки треба по можливості відразу ж після припинення членських відносин. Але в сільськогосподарських кооперативах не завжди є така можливість. Це пов'язано в основному із сезонним характером сільськогосподарського виробництва. Своє бажання вийти з кооперативу член кооперативу повинен засвідчити поданням заяви правлінню кооперативу (або його голові). Необхідно зазначити, що ні правління, ні загальні збори не мають права відмовити члену кооперативу у виході з нього. Бо таке рішення не тільки порушує принцип добровільного вступу і безперешкодного виходу з кооперативу, а й трудове законодавство. Відповідна заява подається, як уже зазначалося, правлінню, але складається на ім'я найвищого органу управління кооперативу - загальних зборів (п. 2 ст. 15 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Член кооперативу має право також у будь-який час її забрати. Термін розгляду заяви правлінням кооперативу законом не встановлено. Тому в своїх статутах кооперативи мають змогу встановлювати його самостійно.
Виключення має допускатися лише як крайній захід згідно з умовами та порядком, визначеними статутом кооперативу. Прийняття рішення про виключення з членів кооперативу є компетенцією тільки загальних зборів (але готується воно правлінням, а загальні збори, по суті, лише його затверджують чи ні). Кооперативне законодавство не містить переліку підстав, за якими члена кооперативу може бути виключено з нього.
При характеристиці прав та обов'язків членів слід звернути увагу на їх загальні ознаки. По-перше, вони мають особистий характер. Це означає, що вони не можуть бути передані іншим особам, користуватися ними та їх виконувати зобов'язаний безпосередньо кожний член кооперативу. Вони є рівними, оскільки кожний член кооперативу користується рівним обсягом прав та обов'язків незалежно від розміру його майнової участі у кооперативі. Виключення становить лише комплекс майнових прав і обов'язків членів. Варто зауважити також, що вони розповсюджуються на усіх членів кооперативу, незалежно від можливості їх здійснення окремими особами. Крім того, характерною рисою таких прав є те, що члени кооперативу не можуть від них відмовитись. Зокрема, вони не мають права відмовитися з неповажної причини від виконання обов'язку, а також не можуть перекласти його виконання на інших осіб. Адже, за їх невиконання, особа може бути виключена з членів кооперативу.
Для того щоб повно та всебічно охарактеризувати зазначені права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів, виявити їх основні ознаки, встановити взаємозв'язок між собою, їх необхідно класифікувати. В юридичній науці найбільше розповсюдження отримала класифікація, в якій пропонується всі права та обов'язки членів сільськогосподарських кооперативів поділити за предметом правового регулювання відносин, що складаються між ними та кооперативами в процесі діяльності. Це - організаційні, трудові, майнові, земельні, управлінські, соціальні права та обов'язки. Саме такий підхід до їх класифікації дає можливість розкрити юридичну природу сільськогосподарських кооперативів.
До організаційних прав та обов'язків членів відносять ті, які виникають у процесі утворення та припинення діяльності кооперативу; які виникають у процесі набуття та припинення членства.
Серед членських правомочностей перш за все необхідно виділити групу соціальних прав та обов'язків. У соціальній правовій державі, якою проголосила себе Україна, їх забезпечення набуває особливого значення. Як і на всіх громадян України, на членів кооперативів розповсюджуються дія ст. 46 Конституції України щодо права громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та інших випадках. Право на соціальний захист гарантується системою соціального страхування та соціального забезпечення. Доцільно також виділити і групу соціальних прав членів кооперативів, які не забезпечуються державою, а можуть бути гарантовані за умови їх закріплення в статутах кожного окремого кооперативу. Це право на культурно-побутове обслуговування, у тому числі на допомогу в будівництві та ремонті житла, забезпеченні паливом, наданні транспортних послуг, безкоштовних обідів, збільшення розміру пенсій порівняно із визначеним у законодавстві тощо. В статутах кооперативів також можуть міститися гарантії щодо надання членам права навчатись у закладах освіти на договірних засадах, на отримання стипендії за рахунок коштів юридичної особи тощо.
Слід зупинитися також на загальній характеристиці трудових прав та обов'язків, яких набувають особи при вступі до виробничих кооперативів, адже вони створюються саме з метою реалізації громадянами їхнього конституційного права на працю. Це - право на отримання роботи в кооперативі, включаючи право на вибір професії і роду занять відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням потреб кооперативу; право на відпочинок; права членів щодо організації, дисципліни, оплати праці, охорони праці та охорони здоров'я тощо.
Як уже зазначалося, кооперативи утворюються на базі вступних та пайових внесків його членів. Вони можуть здійснюватись і шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі майнових прав, грошей, а також земельної ділянки. Формуючі фонди, члени кооперативу отримують право контролю над ними. Крім того, здійснення пайового внеску гарантує майнові права його членів (нарахування часток доходу на паї, право виходу з кооперативу з майновим внеском тощо). Таким чином, до майнових прав та обов'язків належать: обов'язок виконувати свої зобов'язання перед кооперативом, пов'язаний з майновою участю в його діяльності (здійснення вступного і пайового внесків) (ст. 9); право власності на пай, яке набувається при одержанні паю в разі виходу з кооперативу, в порядку і термін, визначені статутом кооперативу (ст. 11); передання свого паю у спадщину (ст. 25); обов'язок відповідати за зобов'язаннями кооперативу в межах майнового пайового внеску (ст. 23); право на одержання кооперативних виплат (ст. 11); право на одержання частки доходу на пай (додатковий пай) (ст. 11); право на отримання частки вартості майна кооперативу в разі його ліквідації (п. 4 ст. 38).
У ході проведення аграрної реформи та розпаюванні земель колективних сільськогосподарських підприємств, селяни отримали можливість набуття у власність земельних ділянок. Нині вони користуються або правом внесення до пайового фонду земельних часток (наїв), або ж земельної ділянки, а також надання кооперативу такої ділянки (паю) в оренду. В зазначених випадках члени кооперативу набувають земельні права та обов'язки. Крім того, у разі виходу з кооперативу вони мають право на отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 25).
Управління діяльністю кооперативу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії, гласності, активної участі членів у вирішенні всіх питань його діяльності. Саме виходячи із загальносвітових принципів сільськогосподарської кооперативної демократії, члени кооперативів мають право і одночасно зобов'язані особисто брати участь в управлінні справами, обирати і бути обраними до керівних органів, вносити пропозиції щодо поліпшення їх діяльності.
Права та обов'язки асоційованих членів за своїм обсягом значно відрізняються від прав та обов'язків дійсних членів. Пов'язано це, насамперед, з відсутністю у них трудових прав та обов'язків, що тягне за собою практичне відсторонення їх від управління кооперативом (користуються лише правом дорадчого голосу). їх майнові права в обов'язки теж носять урізаний характер, адже вони не беруть участі у формуванні неподільного фонду і мають право лише на отримання частки доходу на пай (додатковий пай) та першочергового отримання свого майнового внеску при виході з кооперативу. Реалізовуючи належне їм право власності на земельну ділянку, вони мають право здійснити пайовий внесок такою ділянкою або здати її в оренду кооперативу.
Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановив поділ прав на основні та додаткові. До перших належать: право на участь в управлінні справами; право голосу на загальних зборах кооперативу; право обирати і бути обраним до органів управління; користуватися послугами (для обслуговуючого кооперативу); одержувати кооперативні виплати, частки доходу на пай; одержувати пай при виході з кооперативу (ст. 11). Аналізуючи положення закону також можна виділити наступні групи обов'язків членів сільськогосподарських кооперативів: основні - дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу (п. 2 ст. 11); ті, які випливають із визначення членства - обов'язок брати трудову участь у діяльності виробничого кооперативу; користуватися послугами обслуговуючого кооперативу; обов'язок формувати фонди кооперативу (п. 1 ст. 8); майнові - обов'язок нести відповідальність за зобов'язаннями кооперативу (ст. 23).
Додаткові права і обов'язки можуть бути передбачені статутами окремих кооперативів.
§ 3. Порядок управління в сільськогосподарських кооперативах
Характерною рисою кооперативів є демократичний характер управління, контролю за діяльністю посадових осіб з боку членів, їх змінюваність та виборність; кожен член кооперативу має на загальних зборах лише один голос, незалежно від кількості внесених наїв. Управління здійснюється на засадах самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу (п. 1 ст. 13 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»).
Систему органів управління сільськогосподарським кооперативом складають: загальні збори, правління (голова), спостережна рада, ревізійна комісія (ревізор).
Вищим органом управління сільськогосподарського кооперативу є загальні збори його членів. Вони мають право розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності кооперативу. Крім того, закон визначає низку питань, які становлять виключну компетенцію загальних зборів. Будь-який інший орган управління кооперативу не має права приймати рішення з цих питань. Зокрема до виключних повноважень загальних зборів сільськогосподарського кооперативу належать:
- внесення змін і доповнень до статуту, прийняття нормативних документів кооперативу;
- обрання шляхом прямого таємного голосування голови кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради тощо;
- заслуховування звітів органів у правління кооперативу про їх діяльність;
- визначення видів і розмірів фондів кооперативу, порядок їх формування і використання;
- затвердження правил внутрішнього розпорядку, річного звіту і балансу кооперативу, порядку формування і розподілу доходу кооперативу, рішень правління кооперативу про прийняття нових членів;
- вирішення питань про входження кооперативу до об'єднання кооперативів, створення підприємств різних видів; питань про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.
Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу (ст. 14 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, перелік питань, які можуть вирішувати загальні збори, не є вичерпним, що підкреслює їх особливий правовий статус та є однією з гарантій захисту прав членів кооперативу в управлінні справами.
Важливою гарантією захисту прав членів є встановлений порядок проведення та скликання загальних зборів, прийняття ними рішень та можливості їх оскарження. На жаль, у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» ці питання практично не врегульовані. Встановлено лише, що чергові збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року (п. 2 ст. 14), тобто кооперативи отримали можливість на свій розсуд вирішувати питання щодо регулярності проведення таких зборів.
Згідно з чинним законодавством позачергові загальні збори скликаються тільки на вимогу правління (за його рішенням) або з ініціативи не менше третини членів кооперативу (п. 2 ст. 14 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»). Крім того, таке право надане і спостережній раді, ревізійній комісії (ревізору), органу управління кооперативного об'єднання, членом якого він є (ст. 15 Закону «Про кооперацію»). Таким чином, члени кооперативу практично обмежені у можливості реалізувати своє право на участь у загальних зборах в інших, ніж це передбачено законом, випадках. Але встановлення вичерпного переліку таких підстав суперечить нормам ГК України, в якому зазначається, що статутом можуть бути передбачені й інші випадки скликання загальних зборів (п. З ст. 102). Ці суперечності в законодавстві, на наш погляд, мають бути вирішені на користь останнього нормативно-правового акта, адже наведене в ньому формулювання в найбільшій мірі відповідає демократичним принципам управління в кооперативних організаціях.
Правління зобов'язане прийняти рішення про скликання загальних зборів і повідомити членів кооперативу про час і місце їх проведення та порядок денний не пізніше ніж за 10 днів (п. 2 ст. 14 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію). Це дуже важлива норма, оскільки встановлений термін передбачає можливість для всіх членів кооперативу підготуватися до цих зборів, а також гарантує, що за цей час порядок денний не буде змінено.
Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу (п. 3 ст. 14). Цю норму необхідно тлумачити як таку, що встановлює мінімальну кількість членів, необхідну для правомочності загальних зборів. Тобто є цілком можливим встановлення з ініціативи самих кооперативів більш високих норм представництва. З іншого боку, ця норма не може бути нижчою за передбачену в законі, адже це може призвести до проведення загальних зборів при мінімальній кількості учасників.
Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» не обумовлено, яка кількість голосів присутніх на загальних зборах необхідна для прийняття того чи іншого рішення. За загальним правилом, вони приймаються простою більшістю голосів. Виняток становлять рішення, пов'язані з прийняттям до кооперативу, внесенням змін до статуту, вступу до кооперативного об'єднання або виходу з нього та про ліквідацію або реорганізацію кооперативу, коли необхідно, щоб за них проголосувало не менш як 75% присутніх (ст. 15 Закону України «Про кооперацію»). Рішення загальних зборів членів кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням (ст. 15 Закону). Рішення загальних зборів вступає в силу з моменту його прийняття і може бути оскаржене до суду. На підставі вищезазначеного можна дійти висновків, що права членів в управлінні справами, які здійснюються шляхом їх участі в роботі загальних зборів, забезпечуються наступними правовими гарантіями: закріпленим у статуті порядком повідомлення членів кооперативу про скликання загальних зборів; своєчасним скликанням і дотриманням регламенту роботи загальних зборів; прийняттям до своєї компетенції будь-якого питання, що стосується діяльності кооперативу; визначенням у законі мінімальної кількості членів, яка необхідна для правомочності загальних зборів (половина складу членів кооперативу); дотриманням правил голосування - відкритого або таємного, необхідністю кваліфікованої більшості голосів, у випадках, які зазначено в законі або в статуті; правом припинення або скасування незаконних рішень загальних зборів.
Важливу роль у здійсненні самоврядування кооперативу відіграє правління. Кожний член кооперативу має право бути обраним до його складу. Це - колегіальний виконавчо-розпорядчий орган, відповідальний перед найвищим органом - загальними зборами (зборами уповноважених). Правління здійснює повсякденне керівництво всією діяльністю кооперативу в період між загальними зборами членів кооперативу та забезпечує виконання їх рішень (ч. 4 ст. 16 Закону «Про кооперацію»). Правління обирається загальними зборами у кооперативі, до складу якого входять не менш як 10 членів, на термін, що не перевищує трьох років (п. 1 ст. 15 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління та прийняття ним рішень визначається статутом кооперативу (ч. 10 ст. 16 Закону України «Про кооперацію»). Згідно з Законом періодичність проведення засідань правління визначається статутом кооперативу (п. 5 ст. 15). На практиці такі засідання проводяться не рідше одного разу на місяць. Під час їх прийняття на засіданнях мають бути присутніми не менше 2/3 членів правління. Рішення правління приймаються простою більшістю голосів. Члени правління кооперативу можуть обирати зі свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління відповідно до статуту кооперативу (ст. 15 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»),
У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» міститься вичерпний перелік повноважень правління. Умовно всі повноваження правління можна розподілити на ті, які містяться у ст. 15 цього Закону, та ті, які випливають із його змісту. У першу чергу, слід виділити повноваження щодо забезпечення діяльності загальних зборів: їх скликання, визначення порядку денного, ведення протоколів та контролю за виконанням прийнятих ними рішень. Таким чином, правління забезпечує додержання принципів колективного самоврядування. Правління також розробляє проект програми економічного і соціального розвитку та організовує після їх прийняття загальними зборами виконання цих планів. Вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності згідно зі статутом, зокрема укладання господарських договорів у відповідних сферах діяльності кооперативу (щодо виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, обслуговування сільськогосподарського виробництва та ін.). Забезпечує збереження майна, що виражається у недопущені розкрадання, нестачі, псування матеріальних цінностей. Організовує у разі потреби проведення незалежних аудиторських перевірок та за їх результатами звітує перед рядовими членами кооперативу на загальних зборах.
Правління має право наймати виконавчого директора (укладає з ним контракт), який здійснює оперативне управління діяльністю кооперативу та оцінює його роботу. Воно також делегує виконавчій дирекції кооперативу право на прийняття поточних рішень. Розглядає заяву громадянина, який виявив бажання стати членом кооперативу або припинити членство в ньому, та виносить своє рішення з цього питання на розгляд загальних зборів. Вирішує кадрові питання, зокрема займається добором кадрів, воно зобов'язане для відповідної підготовки та підвищення кваліфікації направляти членів та працівників кооперативу на навчання. Серед повноважень правління, які містяться у тексті Закону, слід виділити наступні: організація розробки проекту статуту кооперативу та його обговорення, підготовка річного звіту і балансу кооперативу. Крім того, правління самостійно визначає структуру управління і штати, встановлює відповідно до чинного законодавства форми, системи та розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників та апарату в межах кошторису на його утримання, який затверджується загальними зборами. Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» члени правління кооперативу працюють переважно на громадських засадах. У статутах кооперативів може бути передбачено винагороду за їх роботу (п. 4 ст. 15).
Очолює правління голова кооперативу, який обирається загальними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не перевищує трьох років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання (відкликання) визначаються статутом кооперативу (ст. 16). Закон передбачає, що для оперативного управління діяльністю кооперативу правління кооперативу може приймати на роботу виконавчого директора. З виконавчим директором правління кооперативу укладає контракт. Правління кооперативу може делегувати виконавчому директору свої окремі функції. Треба мати на увазі, що виконавчий директор не може бути членом кооперативу (ст. 17). У разі відсутності виконавчого директора його функції виконує голова кооперативу (ст. 16).
Для ведення контрольно-ревізійної роботи в кооперативі можуть обиратися спостережна рада та ревізійна комісія. Законодавством України до компетенції спостережної ради віднесено контроль за діяльністю виконавчого органу кооперативу (п. 1 ст. 18 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»), а також контроль за додержанням статуту (ч. 1 ст. 17 Закону «Про кооперацію»). Цей орган утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менше 50 осіб. Спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 осіб, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюється статутом кооперативу. Члени спостережної ради не можуть бути членами правління або ревізійної комісії (ст. 18 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), крім того, вони працюють на громадських засадах (ч. 3 ст. 17 Закону України «Про кооперацію»).
Для контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до складу якого входить менше 10 членів, функції ревізійної комісії виконує ревізор (п. 1 ст. 19 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Вимоги до складу ревізійної комісії такі самі, як до складу спостережної ради: члени ревізійної комісії (ревізор) обираються загальними зборами з числа членів кооперативу відповідно до порядку голосування, встановленого статутом кооперативу; членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спостережної ради (п. 2 ст. 19). До повноважень ревізійної комісії відносять: контроль за виконанням рішень загальних зборів, дотриманням статуту підприємства, правил внутрішнього розпорядку, положень про оплату праці, контроль за збереженням майна кооперативу; за законністю договорів і господарських операцій, правильністю обліку, звітності і розрахунків із членами підприємства, а також за своєчасним розглядом правлінням та службовими особами скарг і заяв членів підприємства. Перевірки результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу проводяться комісією за власного ініціативою, а також за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менше як 10 відсотків членів кооперативу (ч. 3 ст. 18 Закону «Про кооперацію»). Комісія може вимагати від посадових осіб та інших членів кооперативу будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу (ч. 4 ст. 18 Закону «Про кооперацію»).
§ 4. Правовий режим майна та землі в сільськогосподарських кооперативах
Для забезпечення функціонування сільськогосподарського кооперативу необхідним є формування належної майнової бази. Майно сільськогосподарського виробничого кооперативу належить йому на праві власності (ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна, придбаного на підставах, не заборонених законом (ст. 20 вищезазначеного Закону). Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством (ст. 21).
У сільськогосподарських кооперативах обов'язково створюються неподільний та пайовий фонди. їх існування відрізняє саме кооперативні організації від інших суб'єктів господарювання. За рахунок вступних внесків осіб та відрахувань від доходу кооперативу створюється неподільний фонд. Він не може бути розподілений між членами, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 20 Закону «Про кооперацію). Внески до цього фонду здійснюють лише дійсні (повні) члени сільськогосподарських кооперативів. Для асоційованих членів вступних внесків законом не встановлено. Розмір вступного внеску визначають загальні збори членів кооперативу.
Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу (ч. 2 ст. 20 Закону «Про кооперацію»). Для кооперативів мінімальний розмір пайового фонду законодавством не встановлено, що дозволяє їх створювати особами, які не мають великих коштів. Кожний окремий кооператив може в своєму статуті визначати розмір такого фонду. Адже його визначення надало б можливості членам кооперативів контролювати всі зміни пайового фонду, що, у свою чергу, сприяло б захищенню їхніх майнових прав. Процедура зміни розміру пайового фонду повинна здійснюватись за рішенням загальних зборів з подальшим внесенням відповідних змін до статуту кооперативу.
Розмір пайового внеску також встановлюється загальними зборами кооперативу та зазначається у його статуті. Він має бути помірним, адже головною ознакою сільськогосподарського кооперативу є обов'язкова участь в його діяльності членів (трудова - для виробничих кооперативів і участь в господарській діяльності - для обслуговуючих), а майнова повинна відігравати другорядну роль. Тому статути кооперативів можуть містити, наприклад, ряд пільг для осіб, які одержують державну допомогу, пенсію або стипендію тощо при вступі їх до кооперативу.
Як уже зазначалося вище, пайовий фонд формується з майнових пайових внесків. У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» поняття «пайовий внесок» чітко не визначено. Крім того, воно застосовується поряд з поняттям «пай». Виходячи з положень ЦК України (ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 165) та ГК України (ч. 3 ст. 98, ст. 100), при утворені кооперативу або вступі до вже діючого, слід говорити про «пайовий внесок». Він може здійснюватися шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розмір пайового внеску встановлюється загальними зборами засновників кооперативу у вартісному виразі і зазначається в статуті. Для виробничих кооперативів він встановлюються в рівних частинах (виключення може бути встановлене тільки для асоційованих членів) (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), а для обслуговуючих - пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності (п. 4 ст. 21).
Таким чином, пайовий внесок, по-перше, це обов'язковий внесок, що має вартісний вираз; по-друге, він здійснюється особою при вступі до кооперативу і, по-третє, шляхом передачі до пайового фонду належного особі на праві власності майна, в тому числі грошей, а також майнових прав та/або земельної ділянки. Крім обов'язкового пайового внеску, член кооперативу може здійснити додатковий внесок, який також передається до пайового фонду. Зважаючи на вищезазначене, пайовий внесок можна визначити як обов'язковий внесок засновника, члена (асоційованого члена) кооперативу, що має вартісний вираз і здійснюється шляхом передачі до пайового фонду належного особі на праві власності майна, у тому числі грошей, майнових прав та/або земельної ділянки.
Пайовий внесок є складовою частиною паю, розмір якого може змінюватися за рахунок додаткового паю (точніше - додаткового пайового внеску) (ч. 12 ст. 1 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»), а також у тих випадках, коли виплата часток доходу на паї здійснюється шляхом збільшення паю (п. 3 ст. 24 вищеназваного Закону). Таким чином, пай можна визначити як частину пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу, яка пропорційна розміру майнової участі члена в кооперативі, існує у вартісному виразі, при виході (виключенні) з кооперативу може бути витребуваний у натурі, грошах або цінних паперах.
Питання стосовно визначення порядку та термінів здійснення членами кооперативу внесків (вступного та пайового) до відповідних фондів віднесено законодавством до компетенції самих кооперативів (п. 3 ст. 98 ГК України; ч. 1 ст. 11 Закону України «Про кооперацію»; п. 1 ст. 9 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Необхідно зазначити, що пріоритетними повинні бути такі умови внесення паю, які б сприяли вступу до кооперативу малозабезпечених верств населення, зокрема поступове внесення всієї суми пайового внеску.
Право власності на пай особа набуває тільки при виході чи виключенні з кооперативу, тобто після припинення членства в ньому. У зазначених випадках особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу (ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Загальні збори на власний розсуд у кожному окремому випадку можуть встановлювати одну з цих форм або навіть поєднувати їх. Термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що настає після моменту виходу (виключення) із кооперативу (ст. 25).
Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що при ліквідації кооперативу його майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 38), а асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу (п. 2 ст. 12).
Особливу увагу слід звернути на врегулювання питання майнової відповідальності в кооперативах. Так, законодавством встановлено, що кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном і не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу. Члени ж кооперативу несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах пайового майнового внеску (п. 1 ст. 23 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Що стосується випадків відповідальності осіб, які при вступі до кооперативу не повністю сплатили пайовий внесок, то їх у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» не врегульовано, а тому така відповідальність практично не застосовується, хоч і може встановлюватись у статутах окремих кооперативів.
Однією з важливих форм реалізації членами кооперативів своїх майнових прав є право на одержання частини прибутку від діяльності кооперативу у вигляді виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат. Згідно з Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» ці виплати здійснюються за рахунок частини доходу, що залишається після сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу (п. 2 ст. 29). Дохід, призначений до розподілу між членами кооперативу, розподіляється на дві частини. Одна спрямовується на здійснення кооперативних виплат, які складаються з частини доходу кооперативу, що розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні цього доходу (ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Друга частина цього доходу розподіляється між членами кооперативу та його асоційованими членами з урахуванням обов'язкових та додаткових внесків до пайового фонду, причому виплаті часток доходу на пай підлягає до 20%, визначених до розподілу (п. 2 ст. 29 вищеназваного Закону). Конкретне співвідношення між частинами доходу встановлюється загальними зборами кооперативу і є нормою, яка регулюється його статутом. Таким чином, принцип розподілу прибутку кооперативу між його членами залежить від їх трудової, а не майнової участі, що проявляється у спрямуванні 80 і більше відсотків усього доходу на здійснення кооперативних виплат та встановленні для повних членів кооперативу більш високих нормативів відрахувань доходів на паї, ніж для асоційованих. Реалізувати право на отримання частини прибутку (виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат) члени кооперативу можуть тільки за виконання двох умов: 1) наявності у кооперативу чистого прибутку за результатами фінансового року; 2) прийнятті членами рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.
Сільськогосподарські кооперативи можуть формувати свої земельні масиви за рахунок земельних ділянок: 1) набутих ними у власність; 2) переданих у користування на умовах оренди. Однією з підстав набуття права приватної власності на землю ЗК України визначено внесення до статутного фонду сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельних ділянок їх засновниками (п. 2 ст. 28 та пп. б) п. 1 ст. 82).
Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що при вступі до кооперативу громадянин може передати до пайового фонду належну йому на праві власності земельну ділянку (ст. 1). Слід зауважити, що законом не передбачено обов'язкове формування засновниками (членами) пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок їх земельних ділянок. Тому в своїх статутах кооперативи мають право самостійно вирішувати це питання. У випадку коли пайовий внесок (його частина) здійснюється земельною ділянкою, він стає складовою частиною паю. Виходячи зі змісту ЗК України, який визначив юридичних осіб суб'єктами права приватної власності (ст. 80), а також Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (п. 1 ст. 20), слід зазначити, що право власності на земельні ділянки, передані до пайового фонду, отримує кооператив як юридична особа. Члени кооперативу мають право лише вимагати виділення певної земельної ділянки після припинення членства в ньому.
Так, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» передбачено, що в разі виходу з кооперативу фізична особа має право на отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 25). Таким чином, єдиною організаційно-правовою формою підприємств, що забезпечують повернення земельної ділянки у випадках припинення членства, є сільськогосподарські кооперативи. На практиці може виникнути запитання: чи отримають особи саме «свої» ділянки при виході (виключенні) з кооперативу? Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» не встановлено, що особі надається саме та ділянка, яку вона внесла до кооперативу. Необхідно також зазначити, що оскільки на законодавчому рівні кооператив є власником майнових паїв (п. 1 ст. 20 вищезазначеного Закону), то земельна ділянка, що вноситься як майновий пай (його частина), переходить відповідно у його власність. Таким чином, у випадку припинення членства кооператив (на підставі рішення загальних зборів його членів) має право вибрати ділянку для члена, який вибуває, на свій розсуд. Зважаючи на продовження дії п. 14 Перехідних положень ЗК України, згідно з яким до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель але не раніше 1 січня 2012 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, до пайових фондів сільськогосподарських кооперативів земельні ділянки сільськогосподарського призначення не вносяться.
Також кооперативи можуть набувати земельну ділянку у власність шляхом придбання її за договором купівлі-продажу, дарування, міни, укладення інших цивільно-правових угод відповідно до ЗК України (ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Слід зазначити, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель але не раніше 1 січня 2012 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб (п. 15 Перехідних Положень ЗК України).
Селянин може реалізувати своє право власності на земельну ділянку і шляхом передачі її в оренду кооперативу. Передача земельних ділянок в оренду є доцільною для пенсіонерів, а також інших категорій осіб, якщо вони не бажають стати членами кооперативу та брати трудову участь в його діяльності. Передача кооперативу в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і кооперативом та регулюється ЗК України та Законом України «Про оренду землі».