Контрольно-інспекційні органи в обслуговуючих галузях АПК

У цьому підрозділі роз­гля­да­ють­ся дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські інспекції, пред­ме­том ком­пе­тенції яких є до­три­ман­ня спеціаль­них пра­вил у механізації ви­роб­ництва, мо­ре­плавстві флоту риб­но­го господар­ства, заготівлях і пе­ре­робці сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Згідно з По­ло­жен­ням про Дер­жав­ну інспекцію з кон­тро­лю якості сільськогос­подарської про­дукції та моніто­рин­гу її ринку, за­твер­дже­ним постано­вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2004 р. № 65, Дер­жав­на інспекція з кон­тро­лю якості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та моніто­рин­гу її ринку (Держ­кон­трольсільгосппрод) є уря­до­вим орга­ном, що функціонує у си­стемі Міна­г­ро­політики, відповідаль­ним перед Кабінетом Міністрів України, підзвітним та підкон­троль­ним міністро­ві аг­рар­ної політики. Об­ласні струк­турні підрозділи Держ­кон­трольсільгосппро­ду у галузі хлібо­про­дуктів діють на підставі на­ка­зу Мінагро­політики «Про за­твер­джен­ня По­ло­жен­ня про Дер­жав­ну хлібну інспек­цію Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­лас­ну дер­жав­ну хлібну інспекцію» від 21 жо­втня 2004 р. № 372.

Дер­жав­на хлібна інспекція Ав­то­ном­ної Рес­публіки Крим, об­лас­на дер­жав­на хлібна інспекція (ско­ро­че­на назва - Дер­жхлібінспекція) є те­ри­торіаль­ним ор­га­ном Держ­кон­трольсільгосппро­ду. Па­ра­лель­на си­стема те­ри­торіаль­них органів Держ­кон­трольсільгосппро­ду функціонує на підставі по­ста­но­ви Кабінету Міністрів «Про за­твер­джен­ня Типово­го по­ло­жен­ня про інспекцію якості та фор­му­ван­ня ре­сурсів сільсько­господарської про­дукції об­лас­ної, Се­ва­сто­польсь­кої міської дер­жав­ної адміністрації» від 20 жо­втня 2000 р. № 1568. Згідно з цим По­ло­жен­ням Інспекція є струк­тур­ним підрозділом об­лас­ної, Се­ва­сто­польсь­кої місь­кої дер­жадміністрації, підзвітним і підкон­троль­ним голові відповідної дер­жадміністрації та Міна­г­ро­політики.

Слід за­зна­чи­ти, що більшість дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких інспекцій є все ж таки вер­ти­каль­но інте­гро­ва­ни­ми ор­га­на­ми з чіткою ієрархічною струк­ту­рою. Ви­клю­чен­ня по­яс­ню­ють­ся тим, що спе­цифі­ка ро­бо­ти пев­них інспекційних органів має яс­кра­во ви­ра­же­ний регіо­нальний ха­рак­тер, і за по­каз­ни­ки, які кон­тро­лю­ють­ся цими інспекція­ми, відповідальність несуть ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади об­ла­стей.

Ос­нов­ни­ми за­в­дан­ня­ми Держ­кон­трольсільгоп­про­ду є участь у межах ком­пе­тенції у реалізації дер­жав­ної політики у сфері державно­го кон­тро­лю якості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, зо­кре­ма зерна та про­дуктів його пе­ре­роб­ки, про­ве­ден­ня моніто­рин­гу ринку сільськогос­подарської про­дукції; участь в організації кон­тро­лю за фор­му­ван­ням дер­жав­них та регіональ­них ре­сурсів сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, її якості, спри­ян­ня здійс­нен­ню заходів щодо дер­жав­ної підт­рим­ки това­ровиробників; здійс­нен­ня дер­жав­но­го кон­тро­лю за до­дер­жан­ням ви­мог стан­дартів, технічних умов, інших нор­ма­тив­них до­ку­ментів, пов'я­заних з якістю, без­пе­кою, сер­тифікацією сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої продук­ції під час її заготівлі, зберігання, пе­ре­роб­ки, реалізації та здійс­нен­ня екс­порт­но-​імпорт­них опе­рацій.

Дер­жав­на інспекція по на­гля­ду за технічним ста­ном машин, об­лад­нан­ня та якістю паль­но-​ма­стиль­них матеріалів (Дер­ж­тех­на­гляд) є струк­тур­ним підрозділом цен­траль­но­го апа­ра­ту Міністерст­ва аг­рар­ної політики України. Інспекція діє на підставі По­ло­жен­ня про Дер­жав­ну інспекцію по на­гля­ду за технічним ста­ном машин, обладнан­ня та якістю паль­но-​ма­стиль­них матеріалів Міністер­ства аг­рар­ної полі­тики України, що за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­політики «Про поло­ження про струк­турні підрозділи Міна­г­ро­політики України» від 8 лис­топада 2000 р. № 222.

На об­лас­но­му рівні інспекція функціонує на підставі по­ста­но­ви Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня Ти­по­во­го по­ло­жен­ня про інспекцію дер­жав­но­го технічного на­гля­ду об­лас­ної, Київської та Се­ва­сто­польсь­кої міської дер­жав­ної адміністрації» від 12 січня 1996 р. № 59. За своїм організаційно-​пра­во­вим ста­но­ви­щем об­лас­на інспекція дер­ж­тех­на­гля­ду є струк­тур­ним підрозділом об­лас­ної, Київської та Се­вастопольської міської дер­жадміністрації, підзвітним і підкон­троль­ним голові відповідної адміністрації та Міна­г­ро­політики.

Ос­нов­ни­ми за­в­дан­ня­ми Дер­ж­тех­на­гля­ду є:

- за­без­пе­чен­ня, в межах на­да­них по­в­но­ва­жень, реалізації держав­ної політики з пи­тань на­гля­ду за технічним ста­ном машин та обладнан­ня підприємства­ми, уста­но­ва­ми та організаціями всіх форм влас­ності;

- здійс­нен­ня через си­сте­му органів Дер­ж­тех­на­гля­ду дер­жав­но­го технічного на­гля­ду на підприємствах, в уста­но­вах і організаціях усіх форм влас­ності та гро­ма­дя­на­ми за до­три­ман­ням пра­вил технічної екс­плуатації та виб­ра­ку­ван­ня машин (трак­торів, самохідних шасі, само­хідних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких, до­рож­ньо-​будівель­них і меліора­тив­них машин, трак­тор­них при­чепів, посівних та зби­раль­них машин), пра­вил транс­пор­ту­ван­ня та зберігання наф­то­про­дуктів на підприємствах і в організаціях га­лу­зей аг­ро­про­ми­сло­во­го ви­роб­ництва.

Дер­жав­на інспекція з без­пе­ки мо­ре­плав­ства флоту риб­но­го гос­подарства (Дер­жрибфлотінспекція) є спеціально упов­но­ва­же­ним ор­га­ном дер­жав­но­го на­гля­ду за без­пе­кою мо­ре­плав­ства флоту риб­но­го гос­по­дар­ства, яка діє при Дер­жав­но­му де­пар­та­менті риб­но­го господар­ства (Укр­дер­жри­бгосп) і йому підпо­ряд­ко­вується. Ос­нов­ною метою діяль­ності Дер­жрибфлотінспекції є здійс­нен­ня дер­жав­но­го на­гля­ду за без­пе­кою мо­ре­плав­ства ри­бо­про­ми­сло­во­го флоту.

Дер­жрибфлотінспекція очолює служ­бу дер­жав­но­го на­гля­ду за без­пекою мо­ре­плав­ства флоту риб­но­го гос­по­дар­ства, що скла­дається з Дер­жрибфлотінспекції, інспекцій дер­жав­но­го пор­то­во­го на­гля­ду мор­ських риб­них портів і відповідних струк­тур підприємств.

Ос­нов­ни­ми за­в­дан­ня­ми Дер­жрибфлотінспекції є:

- дер­жав­ний на­гляд за без­пе­кою мо­ре­плав­ства суден флоту риб­ного гос­по­дар­ства;

- за дору­чен­ням Укр­дер­жри­бго­спу пред­став­ниц­тво та за­хист в міжна­род­них організаціях інте­ресів України з пи­тань без­пе­ки море­плавства флоту риб­но­го гос­по­дар­ства, підго­тов­ка звітів та інфор­мації до міжна­род­них організацій щодо до­три­ман­ня по­ло­жень міжна­род­них до­го­ворів України в галузі ре­гу­лю­ван­ня ри­бо­лов­ства;

- здійс­нен­ня кон­тро­лю дер­жа­ви порту за відповідністю суден, що за­хо­дять у морські рибні порти України неза­леж­но від їх пра­по­ру, стан­дартам без­пе­ки мо­ре­плав­ства;

- за­без­пе­чен­ня го­тов­ності ря­ту­валь­них засобів для їх адек­ват­но­го за­сто­су­ван­ня у разі над­зви­чай­них подій на суд­нах та підприємствах риб­но­го гос­по­дар­ства.

Розділ 10.ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

§ 1. Загальні засади формування інституту аграрно-правової відповідальності

Юри­дич­на відповідальність за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го законо­давства являє собою ком­плекс­ний пра­во­вий інсти­тут, який скла­дається з су­куп­ності пра­во­вих норм, що закріплю­ють види юри­дич­ної відпові­дальності. Вони мають міжга­лу­зе­ву сферу дії. їх ак­тив­но за­сто­со­ву­ють для охо­ро­ни пра­во­по­ряд­ку в аг­рар­но­му сек­торі еко­номіки. Юри­дич­на відповідальність по­ля­гає в уста­нов­ленні для пра­во­по­руш­ни­ка пев­них нега­тив­них наслідків, слугує віднов­лен­ню по­ру­ше­них прав і нерозрив­но пов'язана з нега­тив­ною реакцією дер­жа­ви на пра­во­по­ру­шен­ня і на суб'єкта, що вин­ний у вчи­ненні по­ру­шен­ня. Підста­вою для юри­дич­ної відповідаль­ності є наявність пра­во­вої норми, що пе­ред­ба­чає склад пра­вопорушення, юри­дич­но­го факту скоєння пра­во­по­ру­шен­ня або пра­во­за­сто­сов­но­го акта, що на­брав чин­ності.

В аг­рар­но­му праві юри­дич­на відповідальність являє собою ком­плексний пра­во­вий інсти­тут, який охоп­лює су­купність пра­во­вих норм, що закріплю­ють види, за­со­би й по­ря­док за­сто­су­ван­ня захо­дів юри­дич­ної відповідаль­ності до по­руш­ників аг­рар­но­го законодав­ства. Будь-​яка форма юри­дич­ної відповідаль­ності за­сто­со­вується за вчи­нен­ня пев­но­го пра­во­по­ру­шен­ня. Пра­во­по­ру­шен­ня у аг­рарній галу­зі ре­гу­лю­ють­ся різними нор­ма­ми інших га­лу­зей права, є неод­норідни­ми і за­без­пе­чується не тільки нор­ма­ми аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства, а й відповідними нор­ма­ми, що містять­ся у тру­до­во­му, фінан­со­во­му, цивіль­ному, зе­мель­но­му, адміністра­тив­но­му, криміналь­но­му за­ко­но­давстві тощо, а тому пи­тан­ня пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня аг­рар­но-​пра­во­вої відпові­дальності немож­ли­во зве­сти до за­сто­су­ван­ня норм якоїсь однієї норми чи декількох га­лу­зей права. Так, ст. 211 ЗК пе­ред­ба­че­на цивільна, адмі­ністра­тив­на або криміналь­на відповідальність гро­ма­дян та юри­дич­них осіб за по­ру­шен­ня зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства, а ст. 104 За­ко­ну України «Про ве­те­ри­нар­ну ме­ди­ци­ну» пе­ред­ба­че­на відповідальність у вигляді штра­фу за пра­во­по­ру­шен­ня в галузі ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни фізич­них, юри­дич­них та фізич­них осіб-суб'єктів підприємни­ць­кої діяль­ності, чия діяльність пов'язана з ви­ро­щу­ван­ням (роз­ве­ден­ням) тва­рин, виробниц­твом та обігом об'єктів дер­жав­но­го ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го кон­тро­лю та на­гля­ду, а також з на­дан­ням по­слуг ла­бо­ра­тор­ної діагно­сти­ки та ве­денням ве­те­ри­нар­ної прак­ти­ки.

Суб'єктами аг­рар­них пра­во­по­ру­шень мо­жуть бути юри­дичні осо­би різних форм влас­ності, гро­ма­дя­ни і по­са­дові особи, що здійс­ню­ють свою діяльність у сфері сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, ос­нов­ним видом ді­яльності яких є ви­роб­ниц­тво, пе­ре­роб­ка, реалізація і зберігання сільсь­когосподарської про­дукції. Фізичні та юри­дичні особи, що не є суб'єк­тами аг­рар­них відно­син, також мо­жуть бути пра­во­по­руш­ни­ка­ми аграр­ного за­ко­но­дав­ства. Так, на­при­клад, пра­во­по­ру­шен­ня щодо псу­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких та інших зе­мель, за­бруд­нен­ня їх хімічними і ра­діоак­тив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, наф­тою та наф­то­про­дук­та­ми, неочи­ще­ни­ми стічними во­да­ми, ви­роб­ни­чи­ми та іншими відхо­да­ми мо­жуть здій­снювати особи, що не є суб'єктами аг­рар­них відно­син. При цьому пра­вопорушниками мо­жуть бути також дер­жавні ор­га­ни, ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня і їх по­са­дові особи, які упов­но­ва­жені здійс­ню­ва­ти від­повідний кон­троль у галузі аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства.

§ 2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві

Тру­до­ва дис­ципліна осіб, зай­ня­тих у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництві, за­без­пе­чується ство­рен­ням необхідних організаційних та еко­номічних умов для нор­маль­ної ви­со­ко­про­дук­тив­ної ро­бо­ти, свідо­мим став­лен­ням до праці, ме­то­да­ми пе­ре­ко­нан­ня, ви­хо­ван­ня, а також за­о­хо­чен­ня за сумлінну працю. Відповідно до за­ко­но­дав­ства України при вчи­ненні пра­во­по­ру­шен­ня до вин­них працівників мо­жуть застосо­вуватися дис­циплінарні стяг­нен­ня, якщо вони пе­ред­ба­чені ста­ту­та­ми, інструкціями або пра­ви­ла­ми внутрішньо­го роз­по­ряд­ку цих підприємств. Аг­рарні тру­дові відно­си­ни мають певні особ­ли­вості, на відміну від інших видів тру­до­вих відно­син. Особ­ли­во це стосується тру­до­вих відно­син фер­мерсь­ких гос­по­дарств, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів тощо.

За по­ру­шен­ня тру­до­вої дис­ципліни до працівника може бути засто­сований тільки один з таких заходів стяг­нен­ня: 1) до­га­на; 2) звільнен­ня з по­са­ди. Згідно зі ст. 147 КЗпП за­ко­но­дав­ством, зо­кре­ма локальни­ми ак­та­ми підприємств, мо­жуть бути пе­ред­ба­чені для окре­мих ка­те­горій працівників й інші дис­циплінарні стяг­нен­ня. На­при­клад дис­циплінар­на відповідальність членів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів, які вчи­нили дис­циплінар­ний про­сту­пок, по­вин­на пе­ред­ба­ча­ти­ся ста­ту­том і пра­ви­ла­ми внутрішньо­го роз­по­ряд­ку підприємства. Ними може бути до­га­на, по­пе­ре­джен­ня про ви­клю­чен­ня з членів і ви­клю­чен­ня з членів КСП. Крім того, ч. 2 ст. 166 ЦК України вста­нов­ле­но, що член сільсько­господарського ко­опе­ра­ти­ву може бути ви­клю­че­ний із ко­опе­ра­ти­ву за рішен­ням за­галь­них зборів у разі неви­ко­нан­ня або нена­леж­но­го вико­нання обов'язків, по­кла­де­них на нього ста­ту­том ко­опе­ра­ти­ву, а також в інших ви­пад­ках, вста­нов­ле­них ста­ту­том ко­опе­ра­ти­ву і за­ко­ном.

Дис­циплінарні стяг­нен­ня до осіб, зай­ня­тих у сільськогосподарсько­му ви­роб­ництві, за­сто­со­ву­ють­ся ор­га­ном, якому на­дане право прийнят­тя на ро­бо­ту (обран­ня, за­твер­джен­ня і при­зна­чен­ня на по­са­ду) да­но­го працівника і настає також при по­ру­шенні працівни­ком умов праці, як­що це не за­в­да­ло матеріальної шкоди підприємству. Працівники, які обійма­ють ви­борні по­са­ди, мо­жуть бути звільнені тільки за рішен­ням ор­га­ну, який їх обрав, і лише з підстав, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством. Так, вищим ор­га­ном са­мо­в­ря­ду­ван­ня у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му під­приємстві ко­опе­ра­тив­но­го чи кор­по­ра­тив­но­го типу є за­гальні збори його членів або збори упов­но­ва­же­них, які вирішують пи­тан­ня про об­рання його го­ло­ви, а тому такий го­ло­ва може бути звільне­ний з по­са­ди за рішен­ням цих органів.

Дис­циплінарне стяг­нен­ня за­сто­со­вується влас­ни­ком або уповно­важеним ним ор­га­ном без­по­се­ред­ньо за ви­яв­лен­ням про­ступ­ку, але не пізніше од­но­го місяця з дня його ви­яв­лен­ня, не раху­ю­чи часу звільнен­ня працівника від ро­бо­ти у зв'язку з тимча­со­вою непра­це­з­датністю або пе­ре­бу­ван­ня його у відпустці і не може бути на­кла­дене пізніше шести місяців з дня вчи­нен­ня про­ступ­ку. До за­сто­су­ван­ня дис­циплінар­но­го стяг­нен­ня влас­ник або упов­но­ва­же­ний ним орган по­ви­нен за­жа­да­ти від по­руш­ни­ка тру­до­вої дис­ципліни пись­мо­вих по­яс­нень. За кожне по­рушення тру­до­вої дис­ципліни може бути за­сто­со­ва­но лише одне дис­циплінарне стяг­нен­ня. У разі незго­ди працівника із за­хо­да­ми застосу­вання дис­циплінар­но­го стяг­нен­ня він може ос­кар­жи­ти таке рішення у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му чин­ним за­ко­но­дав­ством.

§ 3. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

У національ­но­му за­ко­но­давстві, крім га­лу­зе­вих ко­дексів, існує знач­на кількість нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, що ре­гу­лю­ють пи­тан­ня, 13-​473 пов'язані з відшко­ду­ван­ням шкоди. У ст. 130 КЗпП за­зна­чається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації через по­ру­шен­ня по­кла­де­них на них тру­до­вих обов'язків. Матеріальна відповідальність працівників - це один із видів юри­дич­ної відповідаль­ності, згідно з якою працівник при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків зобов'яза­ний відшко­ду­ва­ти за­в­да­ну ним шкоду підприємству, уста­нові, організації.

Підста­ва­ми за­сто­су­ван­ня матеріальної відповідаль­ності є шкода, за­в­да­на вин­ним суб'єктом. Для при­тяг­нен­ня особи до матеріальної від­повідаль­ності по­винні на­ста­ти суттєві умови, коли до працівника може бути за­сто­со­ва­на матеріальна відповідальність. Та­ки­ми умо­ва­ми є: пе­ребування, якому заподіяно матеріальну шкоду, в тру­до­вих відно­си­нах з підприємством, уста­но­вою, організацією; вста­нов­лен­ня розмірів від­повідаль­ності працівника; наявність вини працівника.

Працівник, який заподіяв шкоду, може доб­ровільно по­кри­ти її пов­ністю або част­ко­во. За зго­дою влас­ни­ка або упов­но­ва­же­но­го ним орга­ну працівник може пе­ре­да­ти для по­крит­тя заподіяної шкоди рівноцін­не майно або по­ла­го­ди­ти пош­код­жене.

Згідно з КЗпП вста­нов­ле­но такі види матеріальної відповідаль­ності:

- у межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку (ст. 132);

- об­ме­же­ної матеріальної відповідаль­ності (ст. 133);

- повної матеріальної відповідаль­ності (ст. 134).

Пле­нум Вер­хов­но­го Суду України у по­ста­нові «Про су­до­ву прак­тику в спра­вах про відшко­ду­ван­ня шкоди, заподіяної підприємствам, уста­но­вам, організаціям їх працівни­кам» від 29 груд­ня 1992 р. роз'яс­нив, що за пра­ви­ла­ми ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, уста­нові, організації при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого се­ред­ньомісяч­но­го заробіт­ку, крім ви­падків, коли за­ко­но­дав­ством вона пе­ред­ба­че­на у більшо­му, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідаль­ності були визна­чені в укла­де­но­му з працівни­ком кон­тракті, вона поклада­ється на нього відповідно до умов кон­трак­ту, на­при­клад це може сто­суватися аг­ро­но­ма, який працює на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприєм­стві на умо­вах, ви­кла­де­них у кон­тракті.

При матеріальній відповідаль­ності в межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку, який згідно з чин­ним за­ко­но­дав­ством визна­чається, виходя­чи із заробітку за два останні ка­лен­дарні місяці ро­бо­ти працівника, що пе­ре­ду­ва­ли дню ви­яв­лен­ня шкоди, а якщо шкода ви­яв­ле­на після звіль­нення - дню звільнен­ня. У разі коли працівник на да­но­му підприєм­стві, в уста­нові, організації пра­ц­ю­вав менше 2-х місяців, він обчислю­ється із заробітку за фак­тич­но про­пра­цьо­ва­ний час. Матеріальну від­повідальність у межах се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку також несуть працівники, які до­пу­сти­ли зіпсут­тя або зни­щен­ня цінно­стей в ході тру­дового про­це­су.

Ви­пад­ки об­ме­же­ної матеріальної відповідаль­ності робітників і служ­бовців ре­гу­лю­ють­ся ст. 133 КЗпП, згідно з якою робітники і служ­бовці - за зіпсут­тя або зни­щен­ня через нед­балість матеріалів, напів­фабрикатів, виробів (про­дукції), в тому числі при їх ви­го­тов­ленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку. У та­ко­му са­мо­му розмірі робітники і служ­бовці несуть матеріальну відповідальність за зіпсут­тя або зни­щен­ня через нед­балість інстру­ментів, вимірю­валь­них при­ладів, спеціаль­но­го одягу та інших пред­метів, ви­да­них підприємством працівни­кові в користу­вання.

Керівники підприємств, уста­нов, організацій та їх за­ступ­ни­ки, а також керівники струк­тур­них підрозділів на підприємствах, в уста­новах, організаціях та їх за­ступ­ни­ки несуть повну матеріальну відпо­відальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого се­ред­ньо­го місяч­но­го заробітку, якщо шкоду підприємству, уста­нові, організації заподіяно зай­ви­ми гро­шо­ви­ми ви­пла­та­ми, непра­виль­ною по­ста­нов­кою обліку і зберігання матеріаль­них чи гро­шо­вих цінно­стей, нев­жит­тям необхідних заходів до запобігання про­сто­ям, ви­пус­кові не­доброякісної про­дукції, роз­кра­дан­ню, зни­щен­ню і зіпсут­тю матеріаль­них чи гро­шо­вих цінно­стей.

Іншим різно­ви­дом є матеріальна відповідальність працівників сіль­ськогосподарських підприємств, яка вста­нов­люється ст. 134 КЗпП. Працівники несуть матеріальну відповідальність у по­в­но­му розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у ви­пад­ках, коли: 1) між пра­цівни­ком і підприємством, уста­но­вою, організацією згідно зі ст. 135^і КЗпП укла­де­но пись­мо­вий договір про взят­тя на себе працівни­ком повної матеріальної відповідаль­ності за за­без­пе­чен­ня цілості майна та інших цінно­стей, пе­ре­да­них йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одер­жані працівни­ком під звіт за разо­вою довіреністю або за іншими ра­зо­ви­ми до­ку­мен­та­ми; 3) шкоду завда­но діями працівника, які мають озна­ки діянь, пе­ре­сліду­ва­них у кримі­нальному по­ряд­ку; 4) шкоду за­в­да­но працівни­ком, який був у нетве­резому стані; 5) шкоду за­в­да­но недо­ста­чею, умис­ним зни­щен­ням або умис­ним зіпсут­тям матеріалів, напівфаб­ри­катів, виробів (про­дукції), в тому числі при їх ви­го­тов­ленні, а також інстру­ментів, вимірю­валь­них при­ладів, спеціаль­но­го одягу та інших пред­метів, ви­да­них підприєм­ством працівни­кові в ко­ри­сту­ван­ня; 6) відповідно до за­ко­но­дав­ства на працівника по­кла­де­но повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків; 7) шкоду за­в­да­но не при ви­ко­нанні тру­до­вих обов'язків; 8) служ­бо­ва особа вин­на в неза­кон­но­му звільненні або пе­ре­ве­денні працівника на іншу робо­ту; 9) керівник підприємства всіх форм влас­ності вин­ний у несвоєчас­ній ви­платі заробітної плати понад один місяць.

Пле­нум Вер­хов­но­го Суду України в зга­даній вище по­ста­нові від 29 груд­ня 1992 р. вка­зав, що при вирішенні пи­тан­ня про матеріаль­ну відповідальність на підставі пись­мо­во­го до­го­во­ру, укла­де­но­го пра­цівни­ком з підприємством, уста­но­вою, організацією про взят­тя на себе повної матеріальної відповідаль­ності за неза­без­пе­чен­ня цілості майна та інших цінно­стей (недо­ста­ча, зіпсут­тя), пе­ре­да­них йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевіри­ти, чи на­ле­жить відповідач до ка­те­горії працівників, з якими згідно зі ст. 135^і КЗпП може бути укла­де­ний такий договір, та чи був він укла­де­ний.

На­при­клад, при прий­нятті на ро­бо­ту комірника, який працює на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємстві, по­ви­нен укла­да­ти­ся пись­мо­вий договір про повну матеріальну відповідальність, і у разі відсут­ності та­кого до­го­во­ру така особа не може нести повну матеріальну відповідаль­ність. Крім того, слід звер­ну­ти увагу на ту об­ста­ви­ну, що на основі до­говору про повну матеріальну відповідальність, така відповідальність мож­ли­ва лише за збе­ре­жен­ня майна, пе­ре­да­но­го працівнику. За відсут­ності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покла­дена лише об­ме­же­на матеріальна відповідальність, якщо згідно з чин­ним за­ко­но­дав­ством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідаль­ності у відповідному розмірі шкоди.

Матеріальну відповідальність у по­в­но­му розмірі несуть також пра­цівники сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які зай­ма­ють­ся ви­пус­ком сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, за шкоду, заподіяну недо­ста­чею, умис­ним зни­щен­ням, умис­ним зіпсут­тям цієї про­дукції. Матеріальна відпо­відальність у по­в­но­му розмірі по­кла­дається на працівника у ви­пад­ках, пе­ред­ба­че­них окре­ми­ми за­ко­но­дав­чи­ми ак­та­ми. Така відповідальність на працівника може бути по­кла­де­на, зо­кре­ма, за шкоду, заподіяну пере­витратою паль­но­го, до­пу­ще­ною працівни­ком ав­то­мобільно­го транс­порту; одер­жан­ням служ­бо­вою осо­бою премій внаслідок зроб­ле­них з її вини ви­крив­лень даних про ви­ко­нан­ня робіт; за шкоду, заподіяну роз­краданням, недо­ста­чею, по­над­нор­ма­тив­ни­ми вит­ра­та­ми ва­лют­них цін­ностей; заподіяну ка­си­ром через неза­без­пе­чен­ня цілості матеріаль­них цінно­стей та іншими вин­ни­ми діями.

По­ря­док визна­чен­ня розміру збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щення (псу­ван­ня) матеріаль­них цінно­стей визна­чається по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, згідно з якою розмір збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щен­ня (псу­ван­ня) матері­альних цінно­стей визна­чається за ба­лан­со­вою вартістю цих цінно­стей (з ви­раху­ван­ням амор­ти­заційних відраху­вань), але не нижче 50 відсот­ків від ба­лан­со­вої вар­тості на мо­мент вста­нов­лен­ня та­ко­го факту з ура­хуванням індексів інфляції, які щомісячно визна­чає Міністер­ство ста­тистики, відповідного розміру по­дат­ку на до­бав­ле­ну вартість та розмі­ру ак­циз­но­го збору.

Цією ж по­ста­но­вою вста­нов­люється у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємствах ще один вид матеріальної відповідаль­ності - підви­ще­на. Підви­ще­на матеріальна відповідальність вста­нов­люється п. 5 зазна­ченого По­ряд­ку визна­чен­ня розміру збитків від роз­кра­дан­ня, нестачі, зни­щен­ня (псу­ван­ня) матеріаль­них цінно­стей. У разі роз­кра­дан­ня чи за­ги­белі тва­рин сума збитків визна­чається за закупівель­ни­ми цінами, які скла­ли­ся на мо­мент відшко­ду­ван­ня збитків, із за­сто­су­ван­ням кое­фіцієнта 1,5.

§ 4. Адміністративна відповідальність за порушення у сільському господарстві

Най­по­ши­ренішим видом відповідаль­ності за по­ру­шен­ня аграр­ного за­ко­но­дав­ства є адміністра­тив­но-​пра­во­ва відповідальність, яка на­стає за на­яв­ності в діях вин­них осіб адміністра­тив­них по­ру­шень, пере­лік яких містить­ся в адміністра­тив­но­му за­ко­но­давстві, більшість із них пе­ред­ба­чає на­кла­ден­ня на вин­них осіб штрафів різних розмірів. Підста­вою для при­тяг­нен­ня до адміністра­тив­ної відповідаль­ності є вчи­нен­ня осо­бою адміністра­тив­но­го по­ру­шен­ня, що містить склад адміністратив­ного по­ру­шен­ня, і за­сто­со­ву­ван­ня відповідних адміністра­тив­них стяг­нень за­леж­но від виду пра­во­по­ру­шен­ня щодо об'єкта аг­рар­них право­відно­син. При на­кла­денні стяг­нен­ня вра­хо­ву­ють­ся ха­рак­тер вчи­не­но­го пра­во­по­ру­шен­ня, особа по­руш­ни­ка, ступінь його вини, май­но­вий стан, об­ста­ви­ни, що пом'як­шу­ють і об­тя­жу­ють відповідальність.

До вин­них осіб, згідно зі ст. 24 КУпАП мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся такі види адміністра­тив­них стяг­нень, як по­пе­ре­джен­ня; штраф; оплат - не ви­лу­чен­ня пред­ме­та, який став зна­ряд­дям вчи­нен­ня або безпосеред­нім об'єктом адміністра­тив­но­го пра­во­по­ру­шен­ня; конфіскація: предме­та, який став зна­ряд­дям вчи­нен­ня або без­по­се­реднім об'єктом адміні­стративного пра­во­по­ру­шен­ня; гро­шей, одер­жа­них внаслідок вчи­нен­ня адміністра­тив­но­го пра­во­по­ру­шен­ня; поз­бав­лен­ня спеціаль­но­го права, на­да­но­го да­но­му гро­ма­дя­ни­нові (права ке­ру­ван­ня транс­порт­ни­ми за­собами, права по­лю­ван­ня); гро­мадські ро­бо­ти; ви­правні ро­бо­ти; адміні­стративний арешт. За­ко­на­ми України мо­жуть бути вста­нов­ле­но й інші, крім за­зна­че­них у цій статті, види адміністра­тив­них стяг­нень. Основ­ним видом адміністра­тив­них стяг­нень за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го законо­давства є адміністра­тив­ний штраф, що на­кла­дається в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку на гро­ма­дян і по­са­до­вих осіб.

Адміністра­тив­на відповідальність за пра­во­по­ру­шен­ня у сільсько­му гос­по­дарстві пе­ред­ба­че­на КУпАП, зо­кре­ма за: псу­ван­ня і забруд­нення сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких та інших зе­мель (ст. 52); по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про за­хист рос­лин (ст. 83^і); по­тра­ва посівів, зіпсут­тя або зни­щен­ня зібра­но­го вро­жаю сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, що зна­хо­дить­ся у полі, пош­код­жен­ня на­са­д­жень ко­лек­тив­них сільськогос­подарських підприємств, інших дер­жав­них і гро­мадсь­ких чи фермер­ських гос­по­дарств (ст. 104); по­ру­шен­ня по­ряд­ку та умов ве­ден­ня насін­ництва (ст. 104^і); по­ру­шен­ня пра­вил щодо бо­роть­би з ка­ран­тин­ни­ми шкідни­ка­ми й хво­ро­ба­ми рос­лин та бур'янами (ст. 105); ви­ве­зен­ня ма­теріалів, що не прой­шли ка­ран­тин­ну перевірку або відповідну об­роб­ку (ст. 106); нев­жит­тя заходів щодо за­без­пе­чен­ня охо­ро­ни посівів снотвор­ного маку чи ко­но­пель, місць їх зберігання та пе­ре­роб­ки (ст. 106^і); неза­конні посів та ви­ро­щу­ван­ня сно­твор­но­го маку чи ко­но­пель (ст. 1 Об²); по­ру­шен­ня пра­вил щодо ка­ран­ти­ну тва­рин та інших ве­те­ри­нар­но-​санітар­них вимог (ст. 107); по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про племінну спра­ву у тва­рин­ництві (ст. 107^і); грубе по­ру­шен­ня механіза­то­ра­ми пра­вил технічної екс­плу­а­тації сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких машин і техніки без­пе­ки (ст. 108).

За ці пра­во­по­ру­шен­ня до вин­них гро­ма­дян та по­са­до­вих осіб мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся різні види адміністра­тив­них стяг­нень, які встано­влені ст. 24 КУпАП. Так, за по­ру­шен­ня ст. 83^і КУпАП до гро­ма­дян мо­жуть за­сто­со­ву­ва­ти­ся різні види стяг­нен­ня - по­пе­ре­джен­ня або на­кладання штра­фу. Мінімаль­ний штраф у розмірі від 0,5 до 1 неоподат­ковуваного мінімуму доходів гро­ма­дян пе­ред­ба­че­ний ст. 107, макси­мальний пе­ред­ба­че­ний ст. 1 Об² і тягне за собою на­кла­дан­ня штра­фу від 18 до 88 неопо­дат­ко­ву­ва­них мінімумів доходів гро­ма­дян з конфіс­кацією неза­кон­но ви­ро­ще­них нар­ко­тич­них рос­лин. Щодо по­са­до­вих осіб мінімаль­ний штраф пе­ред­ба­че­ний ст. 107 і може на­кла­да­ти­ся у розмірі від 3 до 6, а мак­си­маль­ний - від 50 до 150 неопо­дат­ко­ву­ва­них мінімумів доходів гро­ма­дян і пе­ред­ба­че­ний ч. 2 ст. 107^і. У де­я­ких ви­падках закон пе­ред­ба­чає за­сто­су­ван­ня аль­тер­на­тив­ної адміністратив­ної відповідаль­ності. На­при­клад, ст. 108 КУпАП за грубе по­ру­шен­ня механіза­то­ра­ми пра­вил технічної екс­плу­а­тації трак­торів, ком­байнів, інших самохідних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких машин і пра­вил техніки без­пеки під час їх екс­плу­а­тації може на­кла­да­ти­ся штраф від 6 до 20 неопо­датковуваних мінімумів доходів гро­ма­дян або поз­бав­лен­ня права керу­вання за­зна­че­ни­ми ма­ши­на­ми на строк до од­но­го місяця.

§ 5. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Важ­ли­ву роль у за­хисті інте­ресів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств відіграє май­но­ва відповідальність. Май­но­ва відповідальність за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства ре­гу­люється перш за все норма­ми, що містять­ся у цивільно­му, тру­до­во­му, зе­мель­но­му, аг­рар­но­му, гос­подарському за­ко­но­давстві. За­леж­но від об'єкта розрізня­ють май­но­ву відповідальність за шкоду за­в­да­ну майну та особі. За­гальні підста­ви відповідаль­ності за за­в­да­ну май­но­ву шкоду визна­чені у ст. 1166 ЦК України. Для на­стан­ня май­но­вої відповідаль­ності необхідна наявність скла­ду пра­во­по­ру­шен­ня, а саме: 1) наявність шкоди; 2) про­ти­прав­на поведінка суб'єкта шкоди; 3) при­чин­ний зв'язок між шко­дою та проти­правною поведінкою суб'єкта шкоди; 4) наявність вини.

Вра­хо­ву­ю­чи спе­цифіку аг­рар­них відно­син, що земля посідає домі­нуюче ста­но­ви­ще серед інших при­род­них ком­по­нентів і відграє основ­ну роль у сільсь­ко­му гос­по­дарстві, слуш­но роз­гля­да­ти май­но­ву відпо­відальність саме за по­ру­шен­ня норм зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства. За­хист прав гро­ма­дян і юри­дич­них осіб за по­ру­шен­ня зе­мель­но­го законодав­ства пе­ред­ба­че­ний нор­ма­ми ЗК України і здійснюється шля­хом від­шкодування заподіяних збитків, що пе­ред­ба­че­но п. «ґ» ч. З ст. 152 ЗК України.

Підста­ви та по­ря­док відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам пе­ред­ба­чені стат­тя­ми 156, 157 ЗК України. Згідно зі ст. 156 З К України влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам відшко­довуються збит­ки, заподіяні внаслідок: 1) ви­лу­чен­ня (ви­ку­пу) сільсь­когосподарських угідь та ча­гар­ників для по­треб, не пов'яза­них із сіль­ськогосподарським ви­роб­ниц­твом; 2) тимча­со­во­го зай­нят­тя сільсько­господарських угідь для інших видів ви­ко­ри­стан­ня; 3) вста­нов­лен­ня об­ме­жень щодо ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок; 4) погіршен­ня якості ґрун­то­во­го по­кри­ву та інших ко­ри­сних вла­сти­во­стей сільськогосподар­ських угідь; 5) при­ве­ден­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь у непри­дат­ний для ви­ко­ри­стан­ня стан; 6) неодер­жан­ня доходів за час тимча­со­во­го не­використання зе­мель­ної ділянки. Визна­чен­ня шкоди може проводити­ся на основі різно­манітних методів, зо­кре­ма вит­рат­но­го, розрахунково­го, нор­ма­тив­но­го тощо.

Норми, які пе­ред­ба­ча­ють відшко­ду­ван­ня май­но­вої шкоди, також пе­ред­ба­чені ст. 68 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну нав­ко­лиш­ньо­го при­родного се­ре­до­ви­ща» від 25 черв­ня 1991 p., згідно з якою підприєм­ства, уста­но­ви, організації та гро­ма­дя­ни зобов'язані відшко­до­ву­ва­ти шкоду, заподіяну ними внаслідок по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про охо­рону нав­ко­лиш­ньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща, в по­ряд­ку та розмірах, вста­нов­ле­них за­ко­но­дав­ством України.

Збит­ки, заподіяні непра­вомірними діями, відшко­до­ву­ють­ся на під­ставі за­галь­них по­ло­жень ста­тей 1166-​1194, 1209-​1211 ЦК України та ста­тей 224-​229 ГК України. Заподіяння шкоди влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам відшко­до­вується на підставі Ме­то­ди­ки визначен­ня розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільно­го зай­нят­тя земель­них ділянок, ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок не за цільо­вим призна­ченням, знят­тя ґрун­тов­но­го по­кри­ву (ро­дю­чо­го шару ґрунту) без спеці­ального доз­во­лу, за­твер­дже­ної по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963.

По­ря­док визна­чен­ня та відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі і зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам, за­зна­че­ним у ст. 157 ЗК України, ро­з­роб­ле­ний за Ме­то­ди­кою визна­чен­ня розмірів шкоди, зумо­в­ле­ної за­бруд­нен­ням і засмічен­ням зе­мель­них ре­сурсів через по­ру­шен­ня при­ро­доохо­рон­но­го за­ко­но­дав­ства, за­твер­дже­ною на­ка­зом Мінпри­ро­ди України від 27 жовт­ня 1997 р. № 171 зі змінами, вне­се­ни­ми на­ка­зом Мінпри­ро­ди України від 4 квітня 2007 р. № 149.

Май­но­ва відповідальність здійснюється також за заподіяння втрат сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва. Так, відшко­ду­ван­ню підля­га­ють втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь (ріллі, ба­га­торічних на­са­д­жень, пе­ре­логів, сінокосів, па­со­вищ) та ча­гар­ників як ос­нов­но­го за­со­бу ви­робництва в сільсь­ко­му гос­по­дарстві внаслідок ви­лу­чен­ня (ви­ку­пу) їх для по­треб, не пов'яза­них із сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким ви­роб­ниц­твом, об­меженням прав влас­ників землі і зем­ле­ко­ри­сту­вачів або погіршен­ням якості угідь внаслідок нега­тив­но­го впли­ву, спри­чи­не­но­го діяльністю гро­ма­дян, юри­дич­них осіб, органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня або дер­жави. Відшко­до­ву­ють­ся також втра­ти, спри­чи­нені ви­клю­чен­ням сіль­ськогосподарських угідь і ча­гар­ників з гос­по­дарсь­ко­го обігу внаслідок вста­нов­лен­ня охо­рон­них, санітар­них та інших за­хи­сних зон. При цьо­му втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва ком­пен­су­ють­ся вин­ними осо­ба­ми неза­леж­но від відшко­ду­ван­ня збитків влас­ни­кам землі та зем­ле­ко­ри­сту­ва­чам.

Крім вста­нов­ле­но­го по­ряд­ку відшко­ду­ван­ня, за­ко­ном визна­чаєть­ся перелік ви­падків звільнен­ня від відшко­ду­ван­ня втрат сільськогос­подарського ви­роб­ництва. Від відшко­ду­ван­ня втрат сільськогосподар­ського ви­роб­ництва звільня­ють­ся гро­ма­дя­ни та юри­дичні особи у разі ви­ко­ри­стан­ня зе­мель­них ділянок для будівництва шкіл, дошкільних за­кладів, дер­жав­них об'єктів охо­ро­ни здо­ров'я, куль­ту­ри, фізкуль­ту­ри та спор­ту, соціаль­но­го за­без­пе­чен­ня, дер­жав­них об'єктів до­рож­ньо­го будівництва, куль­то­вих спо­руд релігійних організацій, кла­до­вищ, ме­ліора­тив­них си­стем, про­ти­ерозійних, про­тиз­сув­них і про­ти­се­ле­вих спо­руд, під будівниц­тво і об­слу­го­ву­ван­ня жилих бу­динків і гос­по­дарсь­ких будівель, для розміщення внутрішньо­гос­по­дарсь­ких об'єктів сільсько­господарських, організацій та уста­нов, ви­до­бу­ван­ня торфу за умови по­вер­нен­ня зе­мель­них ділянок у стані, при­дат­но­му для попередньо­го ви­ко­ри­стан­ня, під об'єкти і те­ри­торії при­род­но-​за­повідного фонду. У разі здійс­нен­ня внутрішньо­гос­по­дарсь­ко­го будівництва сільськогос­подарськими підприємства­ми такі вит­ра­ти про­ва­дить­ся без відшкоду­вання. Втра­ти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся ви­ключ­но на освоєння зе­мель для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких по­треб, по­ліпшен­ня відповідних угідь, охо­ро­ну зе­мель відповідно до розробле­них про­грам та про­ектів зем­ле­устрою. За­ко­ном ви­ко­ри­стан­ня цих кош­тів на інші цілі не пе­ред­ба­че­но.

Май­но­ву відповідальність у межах по­ру­шен­ня зе­мель­но­го законо­давства несуть як суб'єкти, що ви­роб­ля­ють то­вар­ну сільськогосподар­ську про­дукцію чи зай­ма­ють­ся її пе­ре­роб­кою, так і ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. На­при­клад фер­мерсь­ке го­сподарство несе відповідальність за своїми зобов'язан­ня­ми у межах майна, яке є власністю фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства. Звер­нен­ня стягнен­ня на зе­мельні ділянки, надані у власність для ве­ден­ня фермерсько­го гос­по­дар­ства, до­пус­кається у ви­пад­ках, коли у фер­мерсь­ко­го госпо­дарства відсутнє інше майно, на яке може бути звер­не­но стяг­нен­ня. Ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня несуть відповідальність за шкоду, заподіяну непра­вомірним втру­чан­ням у здійс­нен­ня влас­ни­ком по­в­но­ва­жень щодо володіння, ко­ри­сту­ван­ня і роз­по­ряд­жен­ня зе­мель­ною ділян­кою. Крім того, за ви­дан­ня актів, які по­ру­шу­ють права влас­ників зе­мель­них ділянок, ор­га­ни ви­ко­нав­чої вла­ди та ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня несуть відповідальність шля­хом відшко­ду­ван­ня збитків у по­в­но­му обсязі ор­га­ном, який видав акт.

Май­но­ва відповідальність може за­сто­со­ву­ва­ти­ся за по­ру­шен­ня до­говірних відно­син у сфері технічного сервісного об­слу­го­ву­ван­ня сіль­ськогосподарських підприємств, реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції тощо. Технічне об­слу­го­ву­ван­ня здійснюється згідно з до­го­во­ром по технічному об­слу­го­ву­ван­ню ма­шин­но-​трак­тор­но­го парку, устат­ку­ван­ня тва­рин­ни­ць­ких ферм, пта­хо­ферм. Згідно з умо­ва­ми цього дого­вору ви­ко­на­ве­ць бере на себе зобов'язан­ня за­без­пе­чи­ти якісне і своє­часне технічне об­слу­го­ву­ван­ня машин і устат­ку­ван­ня відповідно до стан­дартів, технічних умов, пра­вил та інструкцій, а також здійс­ни­ти своєчасне усу­нен­ня несправ­ності машин у про­цесі їх екс­плу­а­тації. За неви­ко­нан­ня або нена­лежне ви­ко­нан­ня своїх зобов'язань сто­ро­ни не­суть май­но­ву відповідальність.

Стат­тею 623 ЦК України пе­ред­ба­че­на відповідальність за відшко­дування збитків, за­в­да­них по­ру­шен­ням зобов'язан­ня. Борж­ник, який по­ру­шив зобов'язан­ня, має відшко­ду­ва­ти кре­ди­то­рові за­в­дані цим збит­ки. У до­го­ворі кон­трак­тації мо­жуть бути пе­ред­ба­чені також інші санк­ції за неви­ко­нан­ня або нена­лежне ви­ко­нан­ня договірних зобов'язань. Так, відповідно до За­ко­ну України «Про відповідальність за несвоє­часне ви­ко­нан­ня гро­шо­вих зобов'язань» від 22 ли­сто­па­да 1996 р. у разі про­стро­чен­ня пла­те­жу за аг­рар­ну про­дукцію заготівель­ник спла­чує пеню. По­ря­док роз­гля­ду спорів, що ви­ни­ка­ють з договірних відно­син, здійс­ню­ють­ся відповідно до Гос­по­дарсь­ко­го про­це­су­аль­но­го ко­дек­су України.

§ 6. Аграрні правопорушення як підстави настання кримінальної відповідальності

Підста­вою криміналь­ної відповідаль­ності є вчи­нен­ня осо­бою суспільно небез­печ­но­го діяння, яке містить склад зло­чи­ну, передбаче­ного Криміналь­ним ко­дек­сом України (КК). В останні роки в Украї­ні ма­со­вим яви­щем стали по­ру­шен­ня зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства, особ­ливе місце серед яких посідає самовільне зай­нят­тя зе­мель (ст. 197^і); по­ру­шен­ня по­ряд­ку зай­нят­тя гос­по­дарсь­кою діяльністю (ст. 202); по­рушення пра­вил еко­логічної без­пе­ки (ст. 236); за­бруд­нен­ня або псу­вання зе­мель (ст. 239); по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про за­хист рос­лин (ст. 247); без­гос­по­дарне ви­ко­ри­стан­ня зе­мель (ст. 254).

Роз­гля­да­ю­чи по­ру­шен­ня пра­вил, уста­нов­ле­них для бо­роть­би зі шкідни­ка­ми і хво­ро­ба­ми рос­лин, та інших вимог за­ко­но­дав­ства про за­хист рос­лин, що спри­чи­ни­ло тяжкі наслідки, слід за­зна­чи­ти, що диспо­зиція ст. 247 КК України має блан­кет­ний ха­рак­тер. Для при­тяг­нен­ня особи до відповідаль­ності слід вста­но­ви­ти, які кон­крет­но пра­ви­ла нею було по­ру­ше­но та яким нор­ма­тив­ним актом ці пра­ви­ла вста­нов­ле­но. Та­ки­ми, зо­кре­ма, є за­ко­ни України «Про за­хист рос­лин» від 14 жо­втня 1998 p., «Про пе­сти­ци­ди та агрохімікати» від 2 бе­рез­ня 1995 р. тощо. Здебільшо­го по­ру­шен­ня за­ко­но­дав­ства про за­хист рос­лин здійснюється шля­хом нев­жит­тя заходів, спря­мо­ва­них на зни­щен­ня шкідників та збуд­ників рос­лин; нев­жит­тя заходів по утилізації та зни­щен­ню сільськогос­подарської си­ро­ви­ни, яка не відповідає вста­нов­ле­ним ви­мо­гам щодо вмісту пе­сти­цидів і агрохімікатів.

Без­гос­по­дарне ви­ко­ри­стан­ня зе­мель, якщо це спри­чи­ни­ло три­ва­ле зни­жен­ня або втра­ту їх ро­дю­чості, ви­ве­ден­ня зе­мель із сільськогоспо­дарського обо­ро­ту, зми­ван­ня гу­мус­но­го шару, по­ру­шен­ня струк­ту­ри ґрунту, по­ля­гає у тому, що винна особа, якою, зо­кре­ма, може бути спе­ціаліст, що працює на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му підприємстві, не вико­нує або нена­леж­ним чином ви­ко­нує по­кла­де­ний на неї обов'язок за­хищати землі від шкідли­во­го впли­ву (ст. 254 КК України) Ви­ве­ден­ня зе­мель з сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го обо­ро­ту озна­чає при­пи­нен­ня їх вико­ристання за цільо­вим при­зна­чен­ням на пев­ний час.

Роз­гля­да­ю­чи пи­тан­ня при­тяг­нен­ня особи до криміналь­ної відпо­відаль­ності необхідно за­зна­чи­ти, що об'єктами зло­чинів у сфері сіль­ськогосподарського то­ва­ро­ви­роб­ництва мо­жуть ви­сту­па­ти: 1) тру­дові права гро­ма­дян; 2) майно, речі, май­нові об'єкти; 3) вста­нов­лені прави­ла здійс­нен­ня гос­по­дарсь­кої діяль­ності; 4) довкілля, на­сам­пе­ред земля як ос­но­ва то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва; 5) без­пе­ка ви­роб­ництва, а також без­пе­ка руху та екс­плу­а­тації транс­порт­них за­собів; 6) служ­бо­ва діяльність.

За ці зло­чи­ни на вин­них осіб може на­кла­да­ти­ся мінімаль­ний штраф до 100 неопо­дат­ко­ву­ва­них мінімумів доходів гро­ма­дян (ст. 247 КК України), мак­си­маль­ний штраф у розмірі до 250 неоподатковува­них мінімумів доходів гро­ма­дян (ст. 202 КК України). Мак­си­маль­на межа по­ка­ран­ня вста­нов­люється через поз­бав­лен­ня волі на строк від п'яти до де­ся­ти років із поз­бав­лен­ням права обіймати певні по­са­ди чи зай­ма­ти­ся пев­ною діяльністю на строк до трьох років, яка визна­чаєть­ся ст. 236 КК України.

Винні гро­ма­дя­ни та по­са­дові особи за­леж­но від ха­рак­те­ру зло­чи­ну за по­ру­шен­ня аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства і суспільної небез­пе­ки карають­ся поз­бав­лен­ням волі, штра­фом та до­дат­ко­ви­ми по­ка­ран­ня­ми у вигляді поз­бав­лен­ня права обіймати певні по­са­ди або зай­ма­ти­ся пев­ною діяль­ністю, а також конфіскацією зна­рядь і засобів зло­чи­ну та всьо­го неза­конно до­бу­то­го.