Розділ 6. ПРА­ВО­ВЕ РЕ­ГУ­ЛЮ­ВАН­НЯ ПА­Ю­ВАН­НЯ ЗЕ­МЕЛЬ В АГ­РАР­НО­МУ СЕК­ТОРІ ЕКО­НОМІКИ

§ 1. Етапи реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах та організаціях

Ре­фор­му­ван­ня зе­мель­них відно­син у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах та організаціях України відбувається у кон­тексті загаль­нодержавної зе­мель­ної ре­фор­ми, яка роз­по­ча­ла­ся з прий­нят­тям поста­нови Вер­хов­ної Ради Української РСР «Про зе­мель­ну ре­фор­му» від 18 груд­ня 1990 р. № 563-ХІІ. Цим нор­ма­тив­но-​пра­во­вим актом орган за­ко­но­дав­чої влади У РСР по­ста­но­вив, що з 15 бе­рез­ня 1991 р. усі землі Української РСР ста­ють об'єктом зе­мель­ної ре­фор­ми.

Одним з ос­нов­них на­прямів ре­фор­му­ван­ня зе­мель­них відно­син у аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі України було здійс­нен­ня при­ва­ти­зації зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та організацій, тобто пере­дача їх із дер­жав­ної влас­ності у при­ват­ну власність гро­ма­дян. Таким чином, до­три­му­вав­ся го­лов­ний прин­цип ре­фор­му­ван­ня зе­мель­них від­носин у сільсь­ко­гос­по­дарській сфері: пе­ре­да­ча землі у власність тим, хто її об­роб­ляє. Однак здійс­нен­ня при­ва­ти­зації зе­мель сільськогоспо­дарських підприємств та організацій не пе­ред­ба­ча­ло без­по­се­ред­ню пе­редачу цих зе­мель у при­ват­ну власність гро­ма­дян. За­ко­но­дав­ством бу­ло вста­нов­ле­но по­е­тап­ний про­цес при­ва­ти­зації зе­мель підприємств та організацій АПК.

На по­чат­ко­во­му етапі ре­фор­му­ван­ня зе­мель­них відно­син було прий­ня­то низку нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів: за­ко­ни України «Про фор­ми влас­ності на землю» від 30 січня 1992 p., «Про ко­лек­тивне сільсько­господарське підприємство» від 14 лю­то­го 1992 р. та «Про вне­сен­ня змін і до­пов­нень до Зе­мель­но­го ко­дек­су Української РСР» від 13 берез­ня 1992 p., з якими було пов'язане за­ко­но­да­вче закріплен­ня в Украї­ні ко­лек­тив­ної та при­ват­ної влас­ності на землю. За­про­ва­д­жен­ня цих форм влас­ності на землю при­зве­ло до за­без­пе­чен­ня участі в про­цесі при­ва­ти­зації зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та організацій ве­ли­кої кількості суб'єктів.

На­ступ­ним ета­пом у про­цесі за­без­пе­чен­ня при­ва­ти­зації сільсько­господарських угідь було здійс­нен­ня па­ю­ван­ня зе­мель сільськогоспо­дарських підприємств та організацій. Нор­ма­тив­ну базу цього про­це­су скла­ли: Указ Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­скорення зе­мель­ної ре­фор­ми у сфері сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го вироб­ництва» від 10 ли­сто­па­да 1994 р. № 666/94, Указ Пре­зи­ден­та України «Про по­ря­док па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам і організаціям» від 8 серп­ня 1995 р. № 720/95, по­ста­но­ва Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження форми сер­тифіката на право на зе­мель­ну част­ку (пай) і зраз­ка Книги реєстрації сер­тифікатів на право на зе­мель­ну част­ку (пай)» від 12 жо­втня 1995 р. № 801, наказ Держ­ком­зе­му України «Про затвер­дження Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій щодо па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам і орга­нізаціям» від 20 лю­то­го 1996 р. (втра­тив чинність на підставі на­ка­зу Держ­ком­зе­му України від 8 ли­сто­па­да 2005 р.) та ін.

Відповідно до п. 2 Указу Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня зе­мель­ної ре­фор­ми у сфері сільськогоспо­дарського ви­роб­ництва» місце­вим Радам на­род­них де­пу­татів за участю Держ­ком­зе­му України ре­ко­мен­дується вжити заходів щодо приско­рення пе­ре­дачі безоплат­но у ко­лек­тив­ну власність зе­мель ко­лек­тив­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким коопе­ративам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким акціонер­ним то­ва­ри­ствам, у тому чис­лі ство­ре­ним на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільськогосподар­ських підприємств, тру­дові ко­лек­ти­ви яких ви­яви­ли ба­жан­ня одержа­ти землю у власність. Згідно з п. 1 Указу Пре­зи­ден­та України «Про по­ря­док па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсько­господарським підприємствам і організаціям», па­ю­ван­ню підля­га­ють сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, пе­ре­дані у ко­лек­тив­ну власність колек­тивним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким ко­опе­ра­ти­вам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким акціонер­ним то­ва­ри­ствам, у то­му числі ство­ре­ним на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільськогос­подарських підприємств.

Па­ю­ван­ня зе­мель рад­госпів та інших дер­жав­них сільськогосподар­ських підприємств здійс­ню­ва­ло­ся після пе­ре­тво­рен­ня їх на ко­лек­тивні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства. Па­ю­ван­ня зе­мель пе­ред­ба­ча­ло ви­значення розміру зе­мель­ної част­ки (паю) у ко­лек­тивній влас­ності на землю кож­но­го члена ко­лек­тив­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприєм­ства, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ак­ціонер­но­го то­ва­ри­ства без виділення зе­мель­них ділянок у натурі (на місце­вості).

На третьо­му етапі при­ва­ти­зації зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств і організацій пе­ред­ба­ча­ло­ся виділення зе­мель­них ділянок в натурі (на місце­вості), яке здійс­ню­ва­ло­ся відповідно до п. 4 Указу Пре­зидента України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня земель­ної ре­фор­ми у сфері сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва» від 10 лис­топада 1994 p., пунктів 6, 7 Указу Пре­зи­ден­та України «Про по­ря­док па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям» від 8 серп­ня 1995 p., на­ка­зу Держ­ком­зе­му України, Міністер­ства сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і продовольст­ва України, Української ака­демії аг­рар­них наук від 4 черв­ня 1996 p., яким за­твер­джу­ва­ли­ся Ме­то­дичні ре­ко­мен­дації щодо по­ряд­ку переда­чі зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі із зе­мель ко­лек­тив­ної влас­ності чле­нам ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств і організацій.

Вста­нов­лю­ва­ло­ся, що кож­ний член ко­лек­тив­но­го сільськогоспо­дарського підприємства, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву, сіль­ськогосподарського акціонер­но­го то­ва­ри­ства мав право безперешкод­но вийти з нього та одер­жа­ти без­ко­штов­но у при­ват­ну власність свою част­ку землі (пай) у натурі (на місце­вості), що засвідчується держав­ним актом на право при­ват­ної влас­ності на землю. Влас­ни­кам земель­них ділянок було на­да­но право доб­ровільно ство­рю­ва­ти на базі належ­них їм зе­мель­них ділянок спільні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні то­ва­ри­ства, інші ко­опе­ра­тивні підприєм­ства і організації, пе­ре­да­ва­ти ці ділянки у спад­щи­ну, да­ру­ва­ти, обміню­вати, зда­ва­ти під за­ста­ву, на­да­ва­ти в орен­ду і про­да­ва­ти гро­ма­дя­нам України без зміни цільо­во­го при­зна­чен­ня зе­мель­них ділянок.

Разом із тим, вста­нов­лю­вав­ся гра­нич­ний розмір за­галь­ної площі зе­мель­ної ділянки, що може бути у при­ватній влас­ності гро­ма­дя­ни­на, який не по­ви­нен пе­ре­ви­щу­ва­ти норм, уста­нов­ле­них ЗК України для се­лянсь­ких (фер­мерсь­ких) гос­по­дарств. У разі ви­хо­ду влас­ни­ка земель­ної част­ки (паю) з ко­лек­тив­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го акціонер­ного то­ва­ри­ства за його за­явою здійс­ню­ва­ло­ся відве­ден­ня зе­мель­ної ділянки в натурі і ви­да­вав­ся дер­жав­ний акт на право при­ват­ної власно­сті на цю зе­мель­ну ділянку. Після видачі гро­ма­дя­ни­нові дер­жав­но­го акта на право при­ват­ної влас­ності на зе­мель­ну ділянку сер­тифікат на право на зе­мель­ну част­ку (пай) по­вер­тав­ся до рай­он­ної дер­жав­ної адмі­ністрації.

Про­тя­гом 1992-​1999 pp. майже всі сільсь­ко­гос­по­дарські підприєм­ства України от­ри­ма­ли землю у ко­лек­тив­ну власність, а їх члени - право на зе­мель­ну част­ку (пай). Відповідно до Указу Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від 3 груд­ня 1999 p., ви­да­но­го з метою забезпечен­ня реалізації дер­жав­ної аг­рар­ної політики, при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня та роз­вит­ку аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки на за­са­дах при­ват­ної власнос­ті, пе­ре­важ­на більшість таких підприємств була ре­ор­ганізо­ва­на у сіль­ськогосподарські підприємства рин­ко­во­го типу (при­ватні підприєм­ства, то­ва­ри­ства з об­ме­же­ною відповідальністю, фер­мерські господар­ства), які здійс­ню­ють діяльність на за­са­дах при­ват­ної влас­ності. Згідно з ви­ще­за­зна­че­ним актом, гро­ма­дя­нам та се­лянсь­ким (фер­мерсь­ким) гос­по­дар­ствам надається право вільно­го ви­ку­пу зе­мель­них ділянок, що надані їм у ко­ри­сту­ван­ня (понад норму, яка при­ва­ти­зується безкош­товно). Ре­фор­му­ван­ня ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств на за­са­дах при­ват­ної влас­ності на землю та майно, відповідно до підпунк­ту а) п. 1 ви­ще­за­зна­че­но­го акта, мало бути про­ве­де­но шля­хом за­без­пе­чен­ня всім чле­нам ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств права вільно­го ви­хо­ду з цих підприємств із зе­мель­ни­ми част­ка­ми (паями) і май­но­ви­ми паями та ство­рен­ня на їх основі приват­них (при­ват­но-​оренд­них) підприємств, се­лянсь­ких (фер­мерсь­ких) гос­подарств, гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких коопера­тивів, інших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня, зас­но­ва­них на при­ватній влас­ності.

Норми Указу Пре­зи­ден­та були спря­мо­вані на до­сяг­нен­ня пріори­тетної мети в сільсь­ко­му гос­по­дарстві - ста­нов­лен­ня ре­аль­но­го та пов­ноправного влас­ни­ка землі та засобів ви­роб­ництва, а також на запрова­дження ефек­тив­них форм гос­по­да­рю­ван­ня на за­са­дах при­ват­ної влас­ності на землю і майно. З прий­нят­тям Зе­мель­но­го ко­дек­су України 25 жо­втня 2001 р. права на зе­мельні част­ки (паї) поряд із зем­ля­ми в межах те­ри­торії України та зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми й пра­ва­ми на них були відне­сені до об'єктів зе­мель­них відно­син.

На сьо­годні на­бу­ли право на зе­мель­ну част­ку (пай) 6,91 млн грома­дян, з яких 6,82 млн (98, 6%) от­ри­ма­ли сер­тифікати на зе­мель­ну част­ку (пай). Усьо­го оформ­ле­но та ви­да­но дер­жав­них актів на право власнос­ті на землю 6,19 млн сер­тифікатів, що скла­дає 91% від числа гро­ма­дян, які от­ри­ма­ли сер­тифікати на право на зе­мель­ну част­ку (пай).

§ 2. Поняття земельної частки (паю). Право земельної частки (паю)

Зе­мельне за­ко­но­дав­ство не містить чіткого визна­чен­ня понят­тя зе­мель­ної част­ки (паю). При розумінні сут­ності по­нят­тя «земель­на част­ка (пай)» на­сам­пе­ред варто ке­ру­ва­ти­ся за­ко­но­дав­ством, зокре­ма, ст. 25 і «Перехідними по­ло­жен­ня­ми» Зе­мель­но­го ко­дек­су України, «Перехідними по­ло­жен­ня­ми» За­ко­ну України «Про орен­ду землі» від 6 жо­втня 1998 р. (в ре­дакції від 2 жо­втня 2003 р.), За­ко­ном України «Про по­ря­док виділення в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв)», Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про по­ря­док па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам та організаціям» від 8 серп­ня 1995 р. № 720, по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про організацію ро­біт і ме­то­ди­ку роз­поділу зе­мель­них ділянок між влас­ни­ка­ми земель­них ча­сток (паїв)» від 4 лю­то­го 2004 р. № 122, по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня форми сер­тифікату на право на зе­мель­ну част­ку (пай) і зраз­ка Книги реєстрації сер­тифікатів на право на зе­мель­ну част­ку (пай)» від 12 жо­втня 1995 р. № 801.

Упер­ше до зе­мель­но­го за­ко­но­дав­ства України по­нят­тя «зе­мель­на част­ка (пай)» було вне­се­но Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про невід­кладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня зе­мель­ної ре­фор­ми у сфері сільсько­господарського ви­роб­ництва». Зо­кре­ма в п. 2 ви­ще­за­зна­че­но­го нор­ма­тив­но-​пра­во­во­го акта вка­за­но на те, що організаціям зем­ле­устрою не­обхідно здійс­ни­ти поділ зе­мель, які пе­ре­да­но у ко­лек­тив­ну власність, на зе­мельні част­ки (паї) без виділення їх у натурі (на місце­вості), а п. З закріплюється норма про те, що право на зе­мель­ну част­ку (пай) може бути об'єктом купівлі-​про­да­жу, да­ру­ван­ня, міни, успад­ку­ван­ня, за­ста­ви.

Зе­мель­на част­ка (пай) є пра­вом на умов­ну зе­мель­ну част­ку в гек­та­рах з відповідною гро­шо­вою оцінкою без виділення у загаль­ному масиві зе­мель. По­нят­тя «зе­мель­на част­ка (пай)» без­по­се­ред­ньо пов'язане з па­ю­ван­ням зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, що на­ле­жа­ли влас­ни­кам на праві ко­лек­тив­ної влас­ності. Тому саме па­ювання цих зе­мель роз­по­ча­ло­ся після прий­нят­тя 13 бе­рез­ня 1992 р. но­вої ре­дакції ЗК України, яким була за­ко­но­дав­чо закріплена колектив­на власність на землю. Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про по­ря­док паю­вання зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам і організаціям» від 8 серп­ня 1995 р. № 720 при паюван­ні зе­мель було пе­ред­ба­че­но визна­чен­ня розміру зе­мель­ної част­ки (паю) у ко­лек­тивній влас­ності на землю кож­но­го члена ко­лек­тив­но­го сіль­ськогосподарського підприємства, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го кооперати­ву, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го акціонер­но­го то­ва­ри­ства без виділення зе­мельних ділянок у натурі (на місце­вості).

Відповідно до ст. 5 ЗК України 1992 р. земля на­ле­жа­ла грома­дянам на праві ко­лек­тив­ної влас­ності. Суб'єктами права ко­лек­тив­ної влас­ності на землю були ко­лек­тивні сільсь­ко­гос­по­дарські підприєм­ства, сільсь­ко­гос­по­дарські ко­опе­ра­ти­ви, садівничі то­ва­ри­ства, сіль­ськогосподарські акціонерні то­ва­ри­ства, в тому числі ство­рені на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

У ко­лек­тив­ну власність мо­жуть бути пе­ре­дані землі ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, сільсь­ко­гос­по­дарські кооперати­ви, сільсь­ко­гос­по­дарські акціонерні то­ва­ри­ства, у тому числі ство­рені на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств, землі садівни­чих то­ва­риств - за рішен­ням за­галь­них зборів цих струк­тур.

У цьому кодифіко­ва­но­му акті також за­зна­ча­ло­ся, що землі у колек­тивну власність пе­ре­да­ють­ся безоплат­но.

Па­ю­ван­ня зе­мель як вста­нов­ле­ний зе­мель­ним за­ко­но­дав­ством по­рядок визна­чен­ня розміру зе­мель­ної част­ки (паю) у ко­лек­тивній влас­ності на землю кож­но­го члена ко­лек­тив­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ко­опе­ра­ти­ву, сільськогосподар­ського акціонер­но­го то­ва­ри­ства в умов­них ка­даст­ро­вих гек­та­рах, зако­нодавчо за­без­пе­чене: пунк­та­ми 8, 9, 14-17 Перехідних по­ло­жень ЗК України, ст. 25 ЗК України (щодо па­ю­ван­ня зе­мель дер­жав­них і ко­мунальних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, уста­нов та організа­цій), За­ко­ном України «Про по­ря­док виділення в натурі (на місцевос­ті) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) від 5 черв­ня 2003 р. № 899, по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про організа­цію робіт та ме­то­ди­ку роз­поділу зе­мель­них ділянок між влас­ни­ка­ми зе­мель­них ча­сток (паїв)» від 4 лю­то­го 2004 р. № 122 тощо.

Пе­ре­да­ча зе­мель­них ділянок здійснюється відповідно до встанов­леного по­ряд­ку па­ю­ван­ня зе­мель­них ділянок із вста­нов­лен­ням права кож­но­го члена ви­ще­за­зна­че­них суб'єктів сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­робництва на част­ку зе­мель­ної ділянки у ко­лек­тивній влас­ності і юри­дичного посвідчен­ня їх пра­во­во­го ста­ту­су через ви­да­чу сер­тифіката на право на зе­мель­ну част­ку (пай). Разом з тим чітко визна­че­но умови па­ю­ван­ня зе­мель.

1. Па­ю­ван­ню підля­га­ють сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, пе­ре­дані у ко­лек­тив­ну власність ко­лек­тив­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприєм­ствам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким ко­опе­ра­ти­вам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким акціонер­ним то­ва­ри­ствам, у тому числі ство­ре­ним на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

2. Па­ю­ван­ня зе­мель рад­госпів та інших дер­жав­них сільськогоспо­дарських підприємств здійснюється після їх пе­ре­тво­рен­ня їх на колек­тивні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства.

3. Рівне право у про­цесі па­ю­ван­ня усіх членів сільськогосподар­ських підприємств, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів, сільськогос­подарських акціонер­них то­ва­риств на вартість і розміри в умов­них ка­дастрових гек­та­рах зе­мель­них ча­сток (паїв).

4. Вартість зе­мель­ної част­ки (паю) для кож­но­го із підприємств, ко­опе­ра­тивів, акціонер­них то­ва­риств визна­чається ви­хо­дя­чи з грошо­вої оцінки пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких зе­мель, що об­числю­ва­ли­ся за ме­то­ди­кою гро­шо­вої оцінки зе­мель, за­твердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мали право на зе­мель­ну част­ку (пай).

5. Визнан­ня права на зе­мель­ну част­ку (пай) на пер­шо­му етапі су­б'єктом купівлі-​про­да­жу, да­ру­ван­ня, міни, успад­ку­ван­ня, за­ста­ви з по­дальшим об­ме­жен­ням форм його відчу­жен­ня до прий­нят­тя но­во­го Зе­мельного ко­дек­су України.

6. Землі, пе­ре­дані у ко­лек­тив­ну власність, підля­га­ють поділу на зе­мельні част­ки (паї) без виділення у натурі (на місце­вості) організаці­ями зем­ле­устрою.

За­ко­ном визна­чене коло осіб, які мають право на зе­мель­ну част­ку (пай). Згідно зі ст. 1 За­ко­ну України «Про по­ря­док виділення в на­турі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв)», право на зе­мель­ну част­ку (пай) мають такі ка­те­горії осіб:

1) ко­лишні члени ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ак­ціонер­них то­ва­риств, у тому числі ство­ре­них на базі рад­госпів та ін­ших дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, а також пенсіоне­ри з їх числа, які от­ри­ма­ли сер­тифікати на право на зе­мель­ну част­ку (пай);

2) гро­ма­дя­ни-​спад­коємці права на зе­мель­ну част­ку (пай), посвід­ченого сер­тифікатом;

3) гро­ма­дя­ни та юри­дичні особи України, які відповідно до зако­нодавства України на­бу­ли право на зе­мель­ну част­ку (пай);

4) гро­ма­дя­ни України, ева­куй­о­вані із зони без­умов­но­го відчужен­ня або зони га­ран­то­ва­но­го доб­ровільно­го відсе­лен­ня, а також грома­дяни України, що са­мостійно пе­ре­се­ли­ли­ся з те­ри­торій, які за­зна­ли радіоак­тив­но­го за­бруд­нен­ня і які на мо­мент ева­ку­ації, відсе­лен­ня або са­мостійного пе­ре­се­лен­ня були чле­на­ми ко­лек­тив­них або інших сіль­ськогосподарських підприємств, а також пенсіоне­ра­ми з їх числа, які про­жи­ва­ють у сільській місце­вості;

5) гро­ма­дя­ни, право на зе­мель­ну част­ку (пай), яких вста­нов­лене судом.

Для за­без­пе­чен­ня реалізації права на зе­мель­ну част­ку (пай) влас­ник зе­мель­ної част­ки (паю) зобов'яза­ний підтвер­ди­ти наявність та­ко­го права. Ос­нов­ним до­ку­мен­том, що посвідчує право на зе­мель­ну част­ку (пай), є сер­тифікат на право на зе­мель­ну част­ку (пай), що видається рай­он­ною (міською) дер­жав­ною адміністрацією кож­но­му члену під­приємства, ко­опе­ра­ти­ву, то­ва­ри­ства із за­зна­чен­ням у ньому розміру част­ки (паю) в умов­них ка­даст­ро­вих гек­та­рах, а також у вартісному виразі.

Кабінет Міністрів України по­ста­но­вою «Про за­твер­джен­ня форми сер­тифікату на право на зе­мель­ну част­ку (пай) і зраз­ка Книги реєстра­ції сер­тифікатів на право на зе­мель­ну част­ку (пай)» від 12 жо­втня 1995 р. за­твер­див форму сер­тифікату, яка дає змогу фіксу­ва­ти в ньому прізвище (для гро­ма­дян) чи назву (для юри­дич­них осіб) но­во­го влас­ника зе­мель­ної част­ки (паю), якому вона відчу­же­на осо­бою, що отри­мала право на зе­мель­ну част­ку (пай) у ста­тусі члена відповідного сіль­ськогосподарського підприємства.

Крім сер­тифікату, до­ку­мен­та­ми, що посвідчу­ють право на земель­ну част­ку (пай), відповідно до ст. 2 За­ко­ну України «Про по­ря­док виді­лення в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам земель­них ча­сток (паїв) є:

1) свідоц­тво про право на спад­щи­ну;

2) до­го­во­ри купівлі-​про­да­жу, да­ру­ван­ня, міни, посвідчені у вста­новленому за­ко­ном по­ряд­ку, до яких додається сер­тифікат на право на зе­мель­ну част­ку (пай);

3) рішення суду про визнан­ня права на зе­мель­ну част­ку (пай);

4) тру­до­ва книж­ка члена ко­лек­тив­но­го або іншого сільськогоспо­дарського підприємства чи нотаріально посвідчена ви­пис­ка з неї (для гро­ма­дян України, ева­куй­о­ва­них із зони без­умов­но­го відчу­жен­ня або зони га­ран­то­ва­но­го доб­ровільно­го відсе­лен­ня, а також гро­ма­дян Украї­ни, що са­мостійно пе­ре­се­ли­ли­ся з те­ри­торій, які за­зна­ли радіоактивно­го за­бруд­нен­ня, і які на мо­мент ева­ку­ації, відсе­лен­ня або са­мостійного пе­ре­се­лен­ня були чле­на­ми ко­лек­тив­них або інших сільськогосподар­ських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які про­жи­ва­ють у сільській місце­вості).

§ 3. Правове регулювання договорів оренди земельної частки (паю)

Зе­мель­ним за­ко­но­дав­ством України пе­ред­ба­че­на мож­ливість реалізації прав на землю через укла­ден­ня до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю). Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від З груд­ня 1999 р. було пе­ред­ба­че­но за­про­ва­д­жен­ня обов'яз­ко­во­го укла­дання до­го­ворів орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) з ви­пла­тою оренд­ної плати у на­ту­ральній або гро­шовій фор­мах на рівні не менше од­но­го відсот­ка визна­че­ної відповідно до за­ко­но­дав­ства вар­тості зе­мель­ної част­ки (паю). Зго­дом Ука­зом «Про до­дат­кові за­хо­ди щодо соціаль­но­го за­хисту селян - влас­ників зе­мель­них ділянок та зе­мель­них ча­сток (паїв)» від 2 лю­то­го 2002 р. гра­нич­ний розмір оренд­ної плати було встановле­но на рівні не менше 1,5 відсот­ка вар­тості зе­мель­ної част­ки (паю), а Ука­зом «Про невідкладні за­хо­ди щодо за­хи­сту влас­ників зе­мель­них ділянок та зе­мель­них ча­сток (паїв)» від 19 серп­ня 2008 р. - у розмірі не менше 3 відсотків.

Отже, гро­ма­дя­ни-​влас­ни­ки сер­тифікатів на право на зе­мель­ну част­ку (пай) до виділення їм у натурі (на місце­вості) зе­мель­них діля­нок мають право укла­да­ти до­го­во­ри орен­ди зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня, місце розта­шу­ван­ня яких визна­чається з ураху­ванням вимог раціональ­ної організації те­ри­торії і ком­пакт­ності земле­користування, відповідно до цих сер­тифікатів з до­три­ман­ням вимог За­ко­ну України «Про орен­ду землі». Однак укла­ден­ня до­го­во­ру орен­ди права на зе­мель­ну част­ку (пай) не може пе­реш­ко­ди­ти гро­ма­дя­ни­ну реалізу­ва­ти ви­мо­гу про виділення зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі на­віть до закінчен­ня терміну дії до­го­во­ру.

На ви­ко­нан­ня Указу Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні захо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від З груд­ня 1999 року та дору­чен­ня Кабінету Міністрів України на­ка­зом Дер­жав­но­го комітету по зе­мель­них ре­сур­сах від 17 січня 2000 р. була за­твер­дже­на Ти­по­ва форма до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю).

Відповідно до По­ряд­ку реєстрації до­го­ворів орен­ди зе­мель­ної час­тки (паю), за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 р. № 119, реєстрація до­го­ворів про­во­дить­ся безоплат­но ви­ко­нав­чим комітетом сільсь­кої, се­лищ­ної, міської ради за місцем роз­ташування зе­мель­ної част­ки (паю). Для реєстрації до­го­во­ру зе­мель­ної част­ки (паю) орен­до­да­ве­ць подає осо­би­сто або над­си­лає по­штою до відповідного ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня сер­тифікат на право на зе­мель­ну част­ку (пай) і договір орен­ди в 2-х примірни­ках.

У дво­ден­ний термін ви­ко­нав­чий комітет сільсь­кої, се­лищ­ної, місь­кої ради перевіряє подані до­ку­мен­ти, реєструє або готує обґрунтова­ний вис­но­вок про відмову у реєстрації. Рішення про відмову у реєстра­ції може бути ос­кар­жене у су­до­во­му по­ряд­ку.

Договір орен­ди реєструється у Книзі записів реєстрації до­го­ворів орен­ди зе­мель­них ча­сток (паїв). Датою реєстрації до­го­во­ру орен­ди є дата вне­сен­ня відповідного за­пи­су до цієї Книги. На обох примірни­ках до­го­во­ру орен­ди ста­вить­ся штамп із за­зна­чен­ням дати реєстрації та но­мера за­пи­су, а також з підпи­сом особи, яка зареєстру­ва­ла договір. У разі вне­сен­ня змін до до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) він підлягає пе­ре­реєстрації.

Варто за­зна­чи­ти, що Ти­по­ва форма до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) визна­чає певну кількість умов, які обов'яз­ко­во мають бу­ти вра­хо­вані при укла­денні до­го­во­ру орен­ди. Зо­кре­ма вста­нов­ле­но, що зе­мель­на част­ка (пай) пе­ре­дається в орен­ду для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких по­треб, а у разі пе­ре­хо­ду права влас­ності до інших осіб договір орен­ди зберігає чинність для но­во­го влас­ни­ка. Після виділення в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) до­говір орен­ди землі пе­ре­укла­дається відповідно до дер­жав­но­го акта на право влас­ності на зе­мель­ну ділянку на тих самих умо­вах, що і раніше укла­де­ний, і може бути змінений лише за зго­дою сторін. За­ко­ном визна­чені також права та обов'язки сторін до­го­во­ру орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю).

Орен­до­да­ве­ць зобов'яза­ний:

- не втру­ча­ти­ся у ви­роб­ни­чу діяльність орен­да­ря;

- не ство­рю­ва­ти орен­да­рю будь-​яких пе­реш­код при ви­ко­нанні умов до­го­во­ру.

Орен­дар зобов'яза­ний:

- про­тя­гом дії до­го­во­ру не зміню­ва­ти цільове при­зна­чен­ня земель­ної част­ки (паю);

- не до­пус­ка­ти погіршен­ня еко­логічного стану й ро­дю­чості земель­ної ділянки;

- відповідати і пла­ти­ти за всі вит­ра­ти, пов'язані з ви­ко­ри­стан­ням ними зе­мель­ної ділянки;

- своєчасно спла­чу­ва­ти оренд­ну плату, визна­че­ну у до­го­ворі;

- після закінчен­ня терміну до­го­во­ру орен­ди по­вер­ну­ти орендодав­цю орен­до­вані землі в стані, при­дат­но­му для ви­ко­ри­стан­ня за цільо­вим при­зна­чен­ням;

- за несвоєчасну спла­ту оренд­ної плати - спла­чу­ва­ти пеню у роз­мірі 0,2% від суми недоїмки за кожен день про­стро­чен­ня;

- здійс­ню­ва­ти ком­плекс заходів щодо охо­ро­ни орен­до­ва­них зе­мель згідно з чин­ним за­ко­но­дав­ством.

Орен­до­да­ве­ць і орен­дар мають право: у разі закінчен­ня дії дого­вору до закінчен­ня по­льо­вих робіт термін орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) про­до­в­жи­ти до по­в­но­го за­вер­шен­ня зби­ран­ня вро­жаю; вноси­ти зміни та до­пов­нен­ня у договір за зго­дою обох сторін у пись­мовій формі.

§ 4. Порядок виділення на місцевості земельної ділянки власнику земельної частки (паю)

Ос­нов­ною метою виділення зе­мель­них ча­сток (паїв) в натурі (на місце­вості) є на­дан­ня та за­без­пе­чен­ня се­ля­ни­нові юри­дич­но­го ста­тусу влас­ни­ка землі. По­зи­тив­ни­ми яви­ща­ми цього про­це­су є те, що се­лянин стає по­в­но­прав­ним влас­ни­ком зе­мель­ної ділянки, от­ри­мав­ши дер­жав­ний акт на право при­ват­ної влас­ності на землю, а також на­бу­ває мож­ли­вості по­в­но­го роз­по­ряд­жен­ня цією зе­мель­ною ділян­кою, тобто са­мостійного визна­чен­ня її юри­дич­ної долі.

Організаційно-​пра­вові за­са­ди виділення влас­ни­кам зе­мель­них час­ток (паїв) зе­мель­них ділянок у натурі (на місце­вості) із зе­мель, що на­лежали сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам, на праві ко­лек­тив­ної влас­ності, а також по­ря­док обміну цими зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми визна­чає Закон України «Про по­ря­док виділення в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв)», який був прий­нятий Вер­хов­ною Радою України 5 черв­ня 2003 р. і набув чин­ності 9 липня 2003 р.

Про­цес пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня зе­мель­них при­ват­но­влас­ни­ць­ких відно­син фор­маль­но роз­по­чав­ся з прий­нят­тям За­ко­ну України «Про форми влас­ності на землю» від 30 січня 1992 p., за яким однією із форм влас­ності на землю визна­ва­ла­ся при­ват­на. Однак ре­фор­му­ван­ня відно­син на за­са­дах при­ват­ної влас­ності на землю здійс­ню­ва­ло­ся повільно. При­ско­рен­ня пе­ре­тво­рень у цій сфері зе­мель­них відно­син спо­ну­ка­ло ви­дан­ня Пре­зи­ден­том України Указу «Про по­ря­док па­ю­ван­ня зе­мель, пе­ре­да­них у ко­лек­тив­ну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприєм­ствам і організаціям» від 8 серп­ня 1995 р. Ука­зом вста­нов­лю­ва­ло­ся, що па­ю­ван­ню підля­га­ють сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, пе­ре­дані у колек­тивну власність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємствам, сільськогос­подарським ко­опе­ра­ти­вам, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким акціонер­ним това­риствам, у тому числі ство­ре­ним на базі рад­госпів та інших дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

На ви­ко­нан­ня ви­ще­за­зна­че­но­го Указу Пре­зи­ден­та України та по­станови Кабінету Міністрів України «Про стан ре­фор­му­ван­ня земель­них відно­син» від 12 лю­то­го 1996 p., на­ка­зом го­ло­ви Дер­жав­но­го ко­мітету по зе­мель­них ре­сур­сах, Міністер­ства сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і про­до­воль­ства України, Української ака­демії аг­рар­них наук від 4 черв­ня 1996 р. за­твер­джені «Ме­то­дичні ре­ко­мен­дації щодо по­ряд­ку переда­чі зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі із зе­мель ко­лек­тив­ної влас­ності чле­нам ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств і організацій», які не мали юри­дич­ної сили нор­ма­тив­но-​пра­во­во­го акта, але відіграли знач­ну роль у ре­гу­лю­ванні відно­син щодо виділення зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі до прий­нят­тя відповідного за­ко­ну.

Згідно із ви­ще­за­зна­че­ни­ми Ре­ко­мен­даціями пе­ре­да­ча в натурі зе­мельної част­ки (паю) здійснюється гро­ма­дя­ни­ну України, що має сер­тифікат на право на зе­мель­ну част­ку (пай), згідно з його за­явою, після скла­дан­ня «Схеми поділу зе­мель ко­лек­тив­ної влас­ності на зе­мельні част­ки (паї)». Місце розта­шу­ван­ня та пер­шо­чер­говість виділення зе­мельних ділянок визна­чається з ураху­ван­ням вимог раціональ­ної орга­нізації те­ри­торії, ком­пакт­ності зем­ле­ко­ри­сту­ван­ня відповідно до проек­тів роз­дер­жав­лен­ня і при­ва­ти­зації зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств і організацій та іншої технічної до­ку­мен­тації. Скла­дан­ню Схеми пе­ре­ду­ють підго­товчі ро­бо­ти, які містять аналіз зе­мель­но-​ка­даст­ро­вих, ста­ти­стич­них і пла­но­во-​кар­то­графічних матеріалів, результа­тів по­льо­вих ви­шу­ку­вань і об­сте­жень зе­мель­но­го фонду з метою вста­новлення фак­тич­но­го стану ви­ко­ри­стан­ня зе­мель підприємства та здій­снення ро­з­ра­хунків про­ве­де­но­го па­ю­ван­ня зе­мель.

Юри­дич­ни­ми підста­ва­ми для виділення зе­мель­них ділянок у нату­рі (на місце­вості), згідно зі ст. З За­ко­ну України «Про по­ря­док виділен­ня в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв)» влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) є рішення відповід­ної сільсь­кої, се­лищ­ної, міської ради чи рай­он­ної дер­жав­ної адміністра­ції. Для прий­нят­тя та­ко­го рішення необхідно, щоб влас­ник зе­мель­ної част­ки (паю) ви­явив ба­жан­ня виділити її у натурі (на місце­вості). Ви­явлення та­ко­го ба­жан­ня влас­ни­ка ви­ра­жається у формі пись­мо­вої за­яви, яку він подає до відповідного ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня чи ор­га­ну дер­жав­ної влади.

Сільські, се­лищні, міські ради прий­ма­ють рішення щодо виділен­ня в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв) у межах на­се­ле­них пунктів, а рай­онні дер­жавні адміністра­ції - поза їх ме­жа­ми.

Відповідно до ст. 5 ви­ще­за­зна­че­но­го акта сільські, се­лищні, міські ради та рай­онні дер­жавні адміністрації в межах їх по­в­но­ва­жень щодо виділення зе­мель­них ча­сток (паїв) у натурі (на місце­вості):

- роз­гля­да­ють заяви влас­ників зе­мель­них ча­сток (паїв) щодо ви­ділення їм у натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок і видачі докумен­тів, що посвідчу­ють право влас­ності на зе­мель­ну ділянку;

- прий­ма­ють рішення щодо виділення зе­мель­них ча­сток (паїв) у натурі (на місце­вості);

- уточ­ню­ють місце розта­шу­ван­ня, межі і площі сільськогосподар­ських угідь, які підля­га­ють роз­поділу між влас­ни­ка­ми зе­мель­них час­ток (паїв);

- укла­да­ють із зем­лев­по­ряд­ни­ми організаціями до­го­во­ри на вико­нання робіт із зем­ле­устрою щодо виділення зе­мель­них ча­сток (паїв) у натурі (на місце­вості) та ви­го­тов­лен­ня технічної до­ку­мен­тації, яка не­обхідна для скла­дан­ня до­ку­ментів, що посвідчу­ють право влас­ності на зе­мель­ну ділянку, якщо ро­бо­ти ви­ко­ну­ють­ся за ра­ху­нок місце­во­го бю­джету;

- роз­гля­да­ють та по­год­жу­ють про­ек­ти зем­ле­устрою щодо органі­зації те­ри­торії зе­мель­них ча­сток (паїв);

- організо­ву­ють про­ве­ден­ня роз­поділу зе­мель­них ділянок між осо­бами, які мають право на виділення їм зе­мель­них ча­сток (паїв) у натурі (на місце­вості);

- оформ­ля­ють матеріали обміну зе­мель­ни­ми част­ка­ми (паями), про­ве­де­но­го за ба­жан­ням їх влас­ників до мо­мен­ту видачі дер­жав­них актів на право влас­ності на зе­мель­ну ділянку;

- прий­ма­ють рішення про ви­да­чу до­ку­ментів, що посвідчу­ють право влас­ності на зе­мель­ну ділянку, влас­ни­кам зе­мель­них ча­сток (паїв).

Зе­мель­на част­ка (пай) (ч. 3 ст. 3) виділяється її влас­ни­ку в натурі (на місце­вості), як пра­ви­ло, однією зе­мель­ною ділян­кою. Однак за ба­жанням влас­ни­ка зе­мель­ної част­ки (паю) йому мо­жуть бути виділені в натурі (на місце­вості) дві зе­мельні ділянки з різним скла­дом сільсько­господарських угідь (рілля, ба­га­торічні на­са­д­жен­ня, сіно­ко­си або пасо­вища). Якщо одна і та сама особа має дві чи більше зе­мель­них ча­сток (паїв), то вона має право, об'єднав­ши паї, виділити їх у натурі (на міс­цевості) однією зе­мель­ною ділян­кою.

У разі по­дан­ня заяв про виділення зе­мель­них ча­сток (паїв) у нату­рі (на місце­вості) більшості влас­ників зе­мель­них ча­сток (паїв) у межах од­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства відповідна сільсь­ка, се­лищна, міська рада чи рай­он­на дер­жав­на адміністрація прий­має рішен­ня про ро­з­роб­ку про­ек­ту зем­ле­устрою щодо організації те­ри­торії зе­мельних ча­сток (паїв). Однак, незва­жа­ю­чи на те, що закон ви­ма­гає прий­нят­тя рішення відповідними ор­га­на­ми за умови по­дан­ня заяв біль­шістю влас­ників зе­мель­них ча­сток (паїв) у межах од­но­го підприємства, на прак­тиці по­дан­ня такої заяви меншістю чи навіть одним влас­ни­ком також обу­мо­в­лює необхідність ро­з­роб­ки про­ек­ту зем­ле­устрою щодо організації те­ри­торії зе­мель­них ча­сток (паїв).

Ро­бо­ти по зем­ле­устрою щодо виділення зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі (на місце­вості), які ви­ко­ну­ють­ся зем­лев­по­ряд­ни­ми організація­ми, здійс­ню­ють­ся на договірній основі. Організаціям, що ви­ко­ну­ють такі ро­бо­ти, ор­га­ни ви­ко­нав­чої влади, місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, дер­жавні та інші зем­лев­по­рядні організації по­винні на­да­ва­ти безоплат­но всі гео­де­зичні та кар­то­графічні матеріали й до­ку­мен­ти, необхідні для ви­ко­нан­ня робіт по зем­ле­устрою щодо виділення зе­мель­ної част­ки (паю) в натурі (на місце­вості).

У про­екті зем­ле­устрою щодо організації те­ри­торій зе­мель­них час­ток (паїв) визна­чається місце розта­шу­ван­ня зе­мель­них ділянок, їх ме­жі та площі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь, які підля­га­ють роз­поділу між влас­ни­ка­ми зе­мель­них ча­сток (паїв), їх цільове при­зна­чен­ня, наявність об­ме­жень (об­тя­жень) при ко­ри­сту­ванні зе­мель­ни­ми ділян­ка­ми, в тому числі зе­мель­них сервітутів (ч. 2 ст. 7 За­ко­ну України «Про по­ря­док виділення в натурі (на місце­вості) зе­мель­них ділянок влас­ни­кам зе­мельних ча­сток (паїв)»).

Із площі зе­мель­них ділянок, які підля­га­ють роз­поділу, вилуча­ються:

- де­гра­до­вані, ма­ло­про­дук­тивні, а також тех­но­ген­но-​за­бруд­нені сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя, що підля­га­ють кон­сер­вації;

- за­бо­ло­чені землі;

- інші землі, які недоцільно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для сільськогоспо­дарських по­треб.

Незва­жа­ю­чи на те, що за­ко­но­дав­ством за­бо­ро­не­но використовува­ти де­гра­до­вані, ма­ло­про­дук­тивні та тех­но­ген­но-​за­бруд­нені землі для роз­поділу та виділення в натурі як ок­ре­мої зе­мель­ної ділянки, на прак­тиці скла­ла­ся така си­ту­ація, що до скла­ду зе­мель, які були розпайова­ні, вклю­че­но близь­ко 5 млн га саме таких зе­мель.

Про­ект зем­ле­устрою щодо організації те­ри­торій зе­мель­них ча­сток (паїв) зберігається у відповідній сільській, се­лищній, міській раді за місцем про­жи­ван­ня більшості влас­ників зе­мель­них ча­сток (паїв) і в рай­он­но­му відділі зе­мель­них ре­сурсів.

Розділ7.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПАЮВАННЯ МАЙНА

§ 1. Правові засади паювання майна недержавного сільськогосподарського підприємства

З прий­нят­тям 14 лю­то­го 1992 р. За­ко­ну України «Про колек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» усі кол­го­с­пи, яких налічу­валося 10,5 тис., по­сту­по­во про­тя­гом декількох років було перетворе­но на нову організаційно-​пра­во­ву форму - ко­лек­тивні сільськогоспо­дарські підприємства (КСП). За­га­лом прий­нят­тя за­зна­че­но­го За­ко­ну зна­ме­ну­ва­ло прин­ци­по­во новий етап у роз­вит­ку аг­рар­них відно­син. По-​пер­ше, існу­ван­ня й діяльність цієї ко­лек­тив­ної форми господарю­вання на селі було впер­ше закріплено на за­ко­но­дав­чо­му рівні. Право­вим підґрун­тям функціону­ван­ня кол­го­спу був Примірний ста­тут кол­госпу, прий­ня­тий Чет­вер­тим Все­со­юз­ним з'їздом кол­го­с­пників 25 бе­резня 1988 р. Ста­тут кож­но­го кон­крет­но­го кол­го­спу ро­з­роб­ляв­ся на основі й відповідно до Примірного ста­ту­ту. По-​суті це озна­ча­ло, що ви­роб­ни­чо-​гос­по­дарсь­ка діяльність кол­го­спів вре­гу­льо­ву­ва­лась локаль­ним пра­во­вим актом, яким є ста­тут. По-​дру­ге, відбу­ло­ся значне набли­ження се­лян-​членів КСП до засобів ви­роб­ництва.

Кол­го­с­пни­ки, бу­дучи фак­тич­но най­ма­ни­ми працівни­ка­ми, не ма­ли жод­них май­но­вих прав на майно кол­го­спу. При виході кол­го­с­пни­ка з членів кол­го­спу, за ана­логією до дер­жав­но­го підприємства він одер­жував лише неспла­че­ну за­бор­го­ваність по оплаті праці, жод­ним чином не пре­тен­ду­ю­чи на майно гос­по­дар­ства. Попри за­де­кла­ро­ва­ну «колгосп­но-кооперативну» форму влас­ності майно кол­го­спів було одер­жав­лене. Зовсім інші май­нові відно­си­ни вста­нов­лю­ва­ли­ся в КСП. Вже ст. 4 За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» пе­ред­ба­ча­ла прин­ци­пи фор­му­ван­ня спільної влас­ності та права членів щодо неї, а ст. 7 вста­нов­лю­ва­ла спільну част­ко­ву власність на майно підприємства та мож­ливість одер­жан­ня ча­сти­ни його майна при виході з КСП.

Поряд із цим, про­цес ре­фор­му­ван­ня відно­син кол­го­с­п­но-​ко­опе­ра­тив­ної влас­ності, здійс­не­ний За­ко­ном України «Про ко­лек­тивне сіль­ськогосподарське підприємство», не слід змішу­ва­ти з при­ва­ти­зацією. Попри зовнішню змістов­ну схожість, що по­ля­гає у закріпленні майно­вих прав членів КСП як фізич­них осіб на майно підприємства, зазна­чені про­це­си мають суттєві відмінності. Так, згідно із За­ко­ном Украї­ни «Про при­ва­ти­зацію майна дер­жав­них підприємств» від 4 бе­рез­ня 1992 р. при­ва­ти­зація сто­су­ва­лась лише майна дер­жа­них і ко­му­наль­них підприємств, тоді як у КСП відбу­ла­ся транс­фор­мація «одер­жав­ле­ної» кол­го­с­п­но-​ко­опе­ра­тив­ної влас­ності у спільну част­ко­ву власність чле­нів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. При­ва­ти­зація майна дер­жав­них підприємств здійс­ню­ва­ла­ся за плату, а в КСП майно за його чле­на­ми закріплю­ва­ло­ся на безоплатній основі. Для проведен­ня при­ва­ти­зації по­тре­бу­ва­ло­ся рішення відповідних те­ри­торіаль­них органів Фонду дер­жав­но­го майна України, для ре­фор­му­ван­ня в КСП до­стат­ньо було рішення за­галь­них зборів кол­го­спу. Таким чином, за­стосування по­нят­тя при­ва­ти­зації до КСП є неко­рект­ним. До про­цесів ре­фор­му­ван­ня відно­син кол­го­с­п­ної влас­ності, здійс­нене в КСП внаслі­док ре­ор­ганізації (ре­струк­ту­ри­зації) кол­го­спів, до­реч­но за­сто­со­ву­ва­ти по­нят­тя «па­ю­ван­ня майна».

Пра­во­вою ос­но­вою про­це­су па­ю­ван­ня майна стало ство­рен­ня пайо­вого фонду майна членів КСП, визна­чене ст. 9 За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство», який скла­дав­ся з вар­тості ос­нов­них ви­роб­ни­чих і обо­рот­них фондів, ство­ре­них за ра­ху­нок діяль­ності підприємства, цінних паперів, акцій, гро­шей та відповідної част­ки від участі в діяль­ності інших підприємств і організацій. Такою участю на мо­мент роз­па­ю­ван­ня були част­ки майна, які пе­ре­бу­ва­ли як пайові вне­ски до ста­тут­них фондів міжгос­по­дарсь­ких підприємств, ство­ре­них ре­фор­мо­ва­ни­ми кол­го­с­па­ми. Міжгос­по­дарські підприємства ство­рю­ва­ли­ся за участю декількох кол­го­спів для пе­ре­роб­ки сільсько­господарської про­дукції, сільсь­ко­го будівництва, до­гля­ду за колгоспни­ми лісами тощо.

У за­зна­че­но­му Законі не було визна­че­но долю об'єктів соціаль­но-​по­бу­то­во­го при­зна­чен­ня ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Тому важ­ли­ве зна­чен­ня мала по­ста­но­ва Вер­хов­ної Ради Украї­ни «Про по­ря­док вве­ден­ня в дію За­ко­ну України «Про ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство» від 14 лю­то­го 1992 p. № 2115-​ХІІ, п. 5 якої було вста­нов­ле­но, що об'єкти соціаль­но-​по­бу­то­во­го призна­чення поділу (па­ю­ван­ню) між чле­на­ми ко­лек­тив­но­го сільськогоспо­дарського підприємства не підля­га­ють.

Пай­о­вий фонд майна членів КСП скла­дав­ся з суми індивідуаль­них паїв кож­но­го ок­ре­мого члена підприємства. При цьому на кожен пай роз­по­всюд­жу­ва­ло­ся право влас­ності члена підприємства. Проте право роз­по­ряд­жен­ня своїм паєм член підприємства на­бу­вав лише піс­ля при­пи­нен­ня член­ства в підприємстві і виділення його в натурі. Від­мітним є те, що в ос­но­ву фор­му­ван­ня індивіду­аль­них паїв було покла­дено тру­до­вий кри­терій. Право членів підприємства на пай­о­вий фонд майна було по­став­ле­но у за­лежність від їх тру­до­во­го внеску. Ве­ли­чи­на паю за­ле­жа­ла від кількості та якості (кваліфікації) праці, які ко­лишні кол­го­с­пни­ки вкла­ли у ство­рен­ня майна кол­го­спу, на базі якого ство­рювалося ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство.

Одер­жа­ний підприємством у кінці року при­бу­ток підля­гав роз­поді­лу і на­раху­ван­ню кож­но­му члену КСП за­леж­но від ве­ли­чи­ни його паю. При цьому одер­жу­вані дивіденди за ба­жан­ням влас­ни­ка можна було спря­му­ва­ти на збільшен­ня номіналь­но­го розміру індивіду­аль­но­го паю. У разі ви­хо­ду з підприємства його чле­нам на­да­ва­ло­ся право одер­жа­ти пай на­ту­рою, грішми, цінними па­пе­ра­ми або в іншій, за зго­дою сторін, формі.

Суттєвим недоліком цього етапу па­ю­ван­ня майна можна на­зва­ти відсутність нор­ма­тив­но закріпленої ме­то­ди­ки роз­па­ю­ван­ня. Про­цес па­ю­ван­ня здійс­ню­вав­ся на основі Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій по прива­тизації майна ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, розроб­лених Інсти­ту­том аг­рар­ної еко­номіки УААН і схва­ле­них спільно сек­цією еко­номіки На­у­ко­во-​технічної ради Міністер­ства сільсь­ко­го госпо­дарства і про­до­воль­ства України та Українсь­кою ака­демією аг­рар­них наук 2 жо­втня 1992 р. Серед недоліків цієї ме­то­ди­ки можна на­зва­ти: 1) ро­з­роб­ку на­у­ко­во-​до­слідним інсти­ту­том, тобто організацією, яка не має нор­мо­твор­чих по­в­но­ва­жень, без на­ступ­но­го за­твер­джен­ня держав­ним ор­га­ном, наділеним відповідною ком­пе­тенцією (Кабінет Міністрів України або Мінсільгосппрод); 2) за­сто­су­ван­ня у назві Ме­то­дич­них ре­ко­мен­дацій по­нят­тя «при­ва­ти­зація», що у кон­тексті ви­ще­за­зна­че­них відмінно­стей між при­ва­ти­зацією і па­ю­ван­ням майна є неко­рект­ним; 3) інди­ка­тив­ний (ре­ко­мен­даційний) ха­рак­тер до­ку­мен­та, який не мав обов'яз­ко­вості щодо за­сто­су­ван­ня, що, у свою чергу, на­да­ва­ло керів­ництву КСП неви­прав­да­ну мож­ливість суб'єктив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти цю ме­то­ди­ку на влас­ний роз­суд або ро­з­роб­ля­ти і впро­ва­д­жу­ва­ти власні моделі роз­па­ю­ван­ня, не ви­клю­ча­ю­чи мож­ли­вості зло­в­жи­вань; 4) від­сутність нор­ма­тив­но закріпленої форми до­ку­мен­та, що засвідчу­вав пра­во не май­но­вий пай.

Проте за відсут­ності відповідного підза­кон­но­го ре­гу­лю­ван­ня прак­тика роз­па­ю­ван­ня сприй­ня­ла механізм, що про­по­ну­ва­ли за­зна­чені Meто­дичні ре­ко­мен­дації. За­галь­на схема об'єдну­ва­ла такі послідовні опе­рації. Визна­чен­ня кон­тин­ген­ту осіб, які мали право на май­но­вий пай. Таким пра­вом наділя­ли­ся усі члени ко­лек­ти­ву КСП: пра­ц­ю­ючі; пенсіо­нери за віком; інваліди, що одер­жа­ли уш­код­жен­ня здо­ров'я у кол­го­спі, пра­во­на­ступ­ни­ком якого стало КСП. Права на май­но­вий пай могли на­бу­ти також ко­лишні члени кол­го­спу, зо­кре­ма при­звані на стро­ко­ву війсь­ко­ву служ­бу, обрані на ви­борні дер­жавні по­са­ди, на­прав­лені на нав­чан­ня та на ро­бо­ту до інших підприємств і організацій за умови їх по­вер­нен­ня і по­нов­лен­ня у членстві (для пенсіонерів - при по­вер­ненні їх на постійне про­жи­ван­ня у да­но­му селі). За зго­дою членів тру­до­во­го ко­лек­ти­ву май­нові паї могли бути визна­чені також працівни­кам об'єк­тів соціальної і ко­му­наль­но-​по­бу­то­вої сфери села.

Після визна­чен­ня кола осіб, які пре­тен­ду­ва­ли на одер­жан­ня майно­вого паю, на­ступ­ним кро­ком було оби­ран­ня за­галь­но­го ка­лен­дар­но­го періоду, за який здійс­ню­ва­ли­ся ро­з­ра­хун­ки, і варіанту об­чис­лен­ня тру­дового внеску кож­но­го з пре­тен­дентів. Варіантів об­чис­лен­ня індивіду­ального тру­до­во­го внеску про­по­ну­ва­ло­ся два: 1) на основі фак­тич­них за­трат ро­бо­чо­го часу, тобто за кількістю відпра­цьо­ва­них лю­ди­но-​днів або на­ра­хо­ва­них тру­до­днів (про­тя­гом 1946-​1965 pp. опла­та праці здій­снювалася на­ту­рою, розмір якої за­ле­жав від кількості фак­тич­но відпра­цьованих тру­до­днів); 2) на основі суми одер­жа­ної опла­ти праці кожно­го з членів кол­го­спу і КСП. За­ува­жи­мо, що останній варіант є прогре­сивнішим, оскільки опла­та праці вра­хо­вує не лише кількість, а й якість (кваліфікацію) праці. Щодо за­галь­но­го ка­лен­дар­но­го періоду обраху­вання тру­до­вих внесків, то на роз­суд за­галь­них зборів пай­о­виків про­понувався період 25-40 років.

Далі уточ­ню­ва­ла­ся за­галь­на вартість пай­о­во­го фонду колектив­ного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства. При цьому пе­ред­ба­ча­ла­ся мож­ливість ре­зерву­ван­ня його част­ки для наділення май­но­ви­ми пая­ми осіб, які не були вклю­чені до скла­ду пай­о­виків. На­ре­шті, останнім кро­ком був поділ вар­тості пай­о­во­го фонду на за­галь­ний фонд опла­ти праці чи тру­до­вих за­трат, за­леж­но від обра­но­го варіанту, ро­з­ра­ху­нок розміру май­но­во­го паю кож­но­го з членів КСГІ і за­твер­джен­ня резуль­татів па­ю­ван­ня на за­галь­них збо­рах.

Слід відзна­чи­ти фор­мальність про­цесів па­ю­ван­ня в цей період у значній кількості ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які відбу­ли­ся пе­ре­важ­но на папері. Цьому спри­я­ли недо­стат­ня роз'яс­нювальна ро­бо­та з боку відповідних дер­жав­них органів, неро­зуміння й інертність селян, які звик­ли «жити кол­го­с­пом», двоїстість дер­жав­ної аг­рар­ної політики, яка поряд з роз­вит­ком при­ват­них засад у сільсько­му гос­по­дарстві ба­жа­ла збе­рег­ти крупні гос­по­дар­ства, тощо. Проте первісний про­цес па­ю­ван­ня майна як пе­ре­ду­мо­ви ви­ник­нен­ня приват­ного влас­ни­ка на селі все таки було здійс­не­но, при­чо­му в по­даль­шо­му він одер­жав цілком логічне про­до­в­жен­ня й удос­ко­на­лен­ня, які вирази­лися у пе­ре­па­ю­ванні майна ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств.

§ 2. Порядок перепаювання майна колективних сільськогосподарських підприємств

Про­цес па­ю­ван­ня майна ба­га­то в чому мав фор­маль­ний харак­тер, а тому його ос­нов­ної мети так і не було до­сяг­ну­то. Мета паюван­ня майна КСП була ба­га­то­функціональ­ною і по­ля­га­ла у до­сяг­ненні: спро­щен­ня про­це­су адап­тації ко­лек­тив­них форм гос­по­да­рю­ван­ня до рин­ко­во­го се­ре­до­ви­ща; на­б­ли­жен­ня селян до усуспільне­них засобів ви­роб­ництва; роз­ши­рен­ня сег­мен­ту при­ват­них форм гос­по­да­рю­ван­ня в сільсь­ко­му гос­по­дарстві; підви­щен­ня ефек­тив­ності сільськогосподар­ського ви­роб­ництва за ра­ху­нок зрос­тан­ня про­дук­тив­ності праці членів КСП; по­кра­щен­ня матеріаль­но­го ста­но­ви­ща селян і їхньо­го соціально­го за­хи­сту.

Такий стан на фоні за­галь­но­го падіння ефек­тив­ності сільськогос­подарського ви­роб­ництва на кінець 1999 року спри­чи­нив застосуван­ня знач­но ра­ди­кальніших заходів у сфері роз­ши­рен­ня при­ват­них за­сад у роз­вит­ку аг­рар­них відно­син в Україні. По­ча­ток ґрун­тов­них пере­творень у сільсь­ко­му гос­по­дарстві по­клав Указ Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аграрно­го сек­то­ра еко­номіки» від 3 груд­ня 1999 р. за № 1529/99, який було прий­ня­то з метою за­без­пе­чен­ня реалізації дер­жав­ної аг­рар­ної політи­ки на за­са­дах при­ват­ної влас­ності. Указ містив імпе­ра­тив­ну вказівку щодо ре­фор­му­ван­ня про­тя­гом груд­ня 1999 - квітня 2000 р. колектив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств на за­са­дах при­ват­ної влас­ності на землю та майно. Такий захід пе­ред­ба­ча­ло­ся втілити в життя шля­хом за­без­пе­чен­ня всім чле­нам ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств права вільно­го ви­хо­ду з цих підприємств із зе­мель­ни­ми част­ка­ми (паями) і май­но­ви­ми паями та ство­рен­ня на їх основі прива­тних (при­ват­но-​оренд­них) підприємств, се­лянсь­ких (фер­мерсь­ких) гос­по­дарств, гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких коопе­ративів, інших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня, зас­но­ва­них на при­ватній влас­ності.

Проте здійс­ни­ти пе­ре­тво­рен­ня ко­лек­тив­них форм господарюван­ня на при­ватні було мож­ли­вим лише за умови виділення май­но­вих паїв у натурі. Для цього, що­най­мен­ше, необхідно чітко знати вартість май­но­вих паїв кож­но­го члена КСП. Майно пай­о­вих фондів колектив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств за час, що минув з по­чат­ку па­ю­ван­ня, зно­шу­ва­ло­ся як фізично, так і мо­раль­но. Як наслідок відбу­валося щорічне знецінення як за­галь­но­го пай­о­во­го фонду майна, так і, відповідно, індивіду­аль­них паїв окре­мих членів КСП. Цілком при­родно, що про­цес ре­фор­му­ван­ня ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств ви­ма­гав уточ­нен­ня розміру пай­о­во­го фонду і здійс­нен­ня по­втор­но­го па­ю­ван­ня, тобто фак­тич­но­го пе­ре­па­ю­ван­ня майна КСП.

Складність і три­валість про­це­су пе­ре­па­ю­ван­ня майна КСП спри­чинили появу ще од­но­го Указу Пре­зи­ден­та України «Про за­хо­ди щодо за­без­пе­чен­ня за­хи­сту май­но­вих прав селян у про­цесі ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від 29 січня 2001 р. за № 62/2001. Цим Ука­зом пе­ред­ба­ча­ло­ся здійс­ни­ти про­тя­гом по­точ­но­го року ряд послі­довних ос­нов­них організаційних заходів щодо: 1) уточ­нен­ня скла­ду і вар­тості пай­о­вих фондів майна членів КСП; 2) визна­чен­ня розмірів паїв ко­лишніх членів КСП, що не були ними одер­жані в натурі, грішми або цінними па­пе­ра­ми при при­пи­ненні член­ства, а також вста­нов­лен­ня осіб, які є їх влас­ни­ка­ми; 3) за­про­ва­д­жен­ня до­ку­мен­таль­но­го посвід­чення права влас­ності на паї шля­хом видачі свідоцтв про право влас­ності на пай члена КСП (май­но­вих сер­тифікатів); 4) виділення власни­кам паїв чи їх пра­во­на­ступ­ни­кам індивіду­аль­но визна­че­них об'єктів зі скла­ду майна ре­ор­ганізо­ва­них ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Ука­зом дору­ча­ло­ся Кабінету Міністрів України у місяч­ний строк за­твер­ди­ти: 1) ме­то­ди­ку уточ­нен­ня скла­ду і вар­тості пай­о­вих фондів майна членів КСП, у тому числі ре­ор­ганізо­ва­них; 2) по­ря­док визначен­ня розмірів паїв та до­ку­мен­таль­но­го посвідчен­ня права влас­ності на паї; 3) форму свідоцтва про право влас­ності на пай члена КСП (майно­вого сер­тифікату); 4) ти­по­ве по­ло­жен­ня про комісію з організації вирі­шення май­но­вих пи­тань, що ви­ни­ка­ють у про­цесі ре­фор­му­ван­ня аграр­ного сек­то­ра еко­номіки. При цьому на­дан­ня офіційних роз'яс­нень щодо здійс­нен­ня за­зна­че­них заходів було по­кла­де­но на Міністер­ство аграр­ної політики України.

З метою кон­кре­ти­зації по­ло­жень за­зна­че­но­го Указу Кабінетом Мі­ністрів України було прий­ня­то по­ста­но­ву «Про вре­гу­лю­ван­ня пи­тань щодо за­без­пе­чен­ня за­хи­сту май­но­вих прав селян у про­цесі реформу­вання аг­рар­но­го сек­то­ру еко­номіки» 28 лю­то­го 2001 р. за № 177, якою було за­твер­дже­но цілу низку нор­ма­тив­них до­ку­ментів з пи­тань перепа­ювання майна КСП: 1) Ме­то­ди­ку уточ­нен­ня скла­ду і вар­тості пай­о­вих фондів майна членів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, у тому числі ре­ор­ганізо­ва­них; 2) По­ря­док визна­чен­ня розмірів майно­вих паїв членів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та їх до­ку­мен­таль­но­го посвідчен­ня; 3) Ти­по­ве по­ло­жен­ня про комісію з ор­ганізації вирішення май­но­вих пи­тань, що ви­ни­ка­ють у про­цесі рефор­мування аг­рар­но­го сек­то­ру еко­номіки.

За­зна­че­на ме­то­ди­ка була ро­з­роб­ле­на з метою уточ­нен­ня скла­ду і вар­тості пай­о­вих фондів майна членів КСП, у тому числі ре­ор­ганізова­них, у яких не було за­вер­ше­но про­цес па­ю­ван­ня майна і не здійс­не­но на­леж­но­го оформ­лен­ня та реалізації цих прав. Інвен­та­ри­зація активів і зобов'язань підля­га­ла про­ве­ден­ню комісією з організації вирішення май­но­вих пи­тань на основі матеріалів бух­гал­терсь­ко­го обліку підпри­ємства, ре­зуль­та­ти якої підля­га­ли за­твер­джен­ню рішен­ням за­галь­них зборів ко­лишніх членів ре­ор­ганізо­ва­но­го підприємства, тобто збо­ра­ми співвлас­ників.

На­ступ­ним ос­нов­ним ета­пом було уточ­нен­ня вар­тості активів під­приємства шля­хом їх пе­ре­оцінки на дату пе­ре­па­ю­ван­ня, яке здійсню­валося комісією за ре­зуль­та­та­ми інвен­та­ри­зації. Далі на підставі пе­реліку уточ­не­но­го скла­ду і вар­тості майна здійс­ню­вав­ся ро­з­ра­ху­нок уточ­не­но­го пай­о­во­го фонду майна членів КСП. При цьому визна­чав­ся перелік і вартість майна, яке не вклю­ча­ло­ся до скла­ду уточ­не­но­го пайо­вого фонду: що пе­ред­ба­ча­ло­ся для за­до­во­лен­ня боргів; соціальної ін­фраструктури; майна, яке не підля­га­ло па­ю­ван­ню.

До уточ­не­но­го переліку майна соціальної інфра­струк­ту­ри включа­лися: об'єкти жит­ло­во­го фонду; та­бо­ри для відпо­чин­ку і оздо­ров­лен­ня дітей, об'єкти куль­ту­ри і спор­ту, приміщення бу­динків-інтер­натів для людей по­хи­ло­го віку та інвалідів, об'єкти по­бу­ту, охо­ро­ни здо­ров'я тощо; дитячі дошкільні за­кла­ди, за­кла­ди се­ред­ньої та се­ред­ньої про­фесійно-​технічної освіти, дитячі му­зичні та ху­дожні школи, школи ми­стецтв; мережі елек­тро-​, теп­ло-​, газо- і во­до­по­ста­чан­ня, водовідве­ден­ня, а та­кож інже­нерні будівлі та спо­ру­ди, при­зна­чені для об­слу­го­ву­ван­ня жит­лового фонду і об'єктів соціальної інфра­струк­ту­ри.

На­ве­де­ний перелік майна соціальної інфра­струк­ту­ри сто­су­вав­ся майна, яке за­ли­ши­ло­ся на ба­лансі КСП і не було пе­ре­дане у комуналь­ну власність відповідних сільсь­ких те­ри­торіаль­них гро­мад як того ви­магала по­ста­но­ва Кабінету міністрів України «Про по­е­тап­ну пе­ре­да­чу у ко­му­наль­ну власність об'єктів соціальної сфери, жит­ло­во­го фон­ду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких, пе­ре­роб­них та об­слу­го­ву­ю­чих підприємств, уста­нов і організацій аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су, зас­но­ва­них на ко­лективній та інших фор­мах недер­жав­ної влас­ності» від 5 ве­рес­ня 1996 р. за № 1060. При цьому з переліку майна соціальної інфра­струк­ту­ри, скла­де­но­го на дату ре­ор­ганізації підприємства, ви­клю­ча­ли­ся об'єкти, пе­ре­дані до ко­му­наль­ної влас­ності в період між датою ре­ор­ганізації та датою уточ­нен­ня скла­ду і вар­тості пай­о­во­го фонду.

Ме­то­ди­ка визна­ча­ла склад майна, що вза­галі не підля­га­ло розпаю­ванню. До нього на­ле­жа­ло майно, яке немож­ли­во виділити в натурі в ра­ху­нок май­но­во­го паю: до­ро­ги за­галь­но­го ко­ри­сту­ван­ня, по­бу­до­вані за ра­ху­нок ко­лек­тив­них гос­по­дарств; капітальні вкла­ден­ня на поліп­шення зе­мель (меліора­тивні, осу­шу­вальні, іригаційні та інші ро­бо­ти, гідро­технічні спо­ру­ди, став­ки, ба­га­торічні на­са­д­жен­ня, лісосму­ги); ін­ші об'єкти, які пе­ре­бу­ва­ли у за­галь­но­му ко­ри­сту­ванні.

Як ба­чи­мо, в ос­но­ву визна­чен­ня переліку майна, яке ви­клю­ча­ло­ся з пай­о­во­го фонду, було по­кла­де­но кри­терій підля­ган­ня за­галь­но­му ко­ристуванню. Цим за­без­пе­чу­вав­ся прин­цип оптимізації індивіду­аль­них і суспільних інте­ресів. Дійсно, на­бут­тя у при­ват­ну власність ча­сти­ни школи, бу­дин­ку куль­ту­ри, проїжджої ча­сти­ни до­ро­ги чи зро­шу­валь­ної си­сте­ми так чи інакше по­ру­шує ба­ланс між при­ват­ни­ми і суспільни­ми інте­ре­са­ми. Уточ­нені таким чином склад і вартість пай­о­во­го фонду майна КСП да­ва­ли змогу пе­рей­ти до визна­чен­ня розміру персональ­них май­но­вих паїв кож­но­го із співвлас­ників.

За­галь­ну про­це­ду­ру уточ­нен­ня май­но­вих паїв співвлас­ників КСГІ роз­кри­ває ви­ще­на­ве­де­ний По­ря­док визна­чен­ня розмірів май­но­вих па­їв членів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та їх доку­ментального посвідчен­ня, за­твер­дже­ний по­ста­но­вою Кабінету Міні­стрів України «Про вре­гу­лю­ван­ня пи­тань щодо за­без­пе­чен­ня за­хи­сту май­но­вих прав селян у про­цесі ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ру еконо­міки» від 28 лю­то­го 2001 р. за № 177. Визна­чен­ня розмірів май­но­вих паїв членів КСП пе­ред­ба­ча­ло здійс­нен­ня таких етапів: 1) ро­з­роб­ки і за­твер­джен­ня По­ло­жен­ня про по­ря­док па­ю­ван­ня майна; 2) уточ­нен­ня спис­ку осіб, які мають право на май­но­вий пай; 3) без­по­се­ред­ньо­го об­рахування розміру вар­тості пер­со­наль­них май­но­вих паїв.

У основі об­чис­лен­ня вар­тості май­но­вих паїв за­ли­шається крите­рій індивіду­аль­но­го тру­до­во­го внеску працівника у ство­рен­ня майно­вої ос­но­ви КСП. Тру­до­вий вне­сок кожної особи по­ви­нен визна­ча­ти­ся з ураху­ван­ням розміру всіх форм опла­ти праці за період член­ства у цьому підприємстві. За своєю сутністю про­цес пе­ре­па­ю­ван­ня майна ста­но­вив уточ­нен­ня вар­тості май­но­вих паїв, уже визна­че­них у ході па­ювання.

Дуже важ­ли­вим мо­мен­том було за­твер­джен­ня єдиної форми Сві­доцтва про право влас­ності на май­но­вий пай члена ко­лек­тив­но­го сіль­ськогосподарського підприємства (май­но­во­го сер­тифікату). Це є свід­ченням дер­жав­но­го визнан­ня і посвідчен­ня май­но­вих прав селян ко­лишніх членів КСП з метою на­дан­ня їм юри­дич­но­го зна­чен­ня.

Ви­да­чу май­но­вих сер­тифікатів було відне­се­но до ком­пе­тенції від­повідних за те­ри­торіаль­ною озна­кою органів місце­во­го самоврядуван­ня. Сільські, се­лищні або міські ради оформ­лю­ва­ли май­нові сер­тифіка­ти на безоплатній основі згідно зі спис­ком осіб, які мали право на май­новий пай підприємства. Факт оформ­лен­ня май­но­во­го сер­тифікату підля­гав засвідчен­ню гер­бо­вою пе­чат­кою та підпи­сом го­ло­ви відповід­ної ради. Крім того, ви­да­ча сер­тифікатів підля­га­ла реєстрації у книзі обліку свідоцтв про право влас­ності на май­но­вий пай члена колектив­ного сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства.

Усі зміни щодо влас­ників май­но­вих сер­тифікатів внаслідок повно­го або част­ко­во­го відчу­жен­ня майна підля­га­ють реєстрації у книзі облі­ку свідоцтв про право влас­ності на май­но­вий пай члена ко­лек­тив­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства. У разі втра­ти чи пош­код­жен­ня свідоцтва видається дублікат, про що ро­бить­ся відповідний запис на блан­ку свідоцтва.

Поряд із цим, механізм пе­ре­па­ю­ван­ня, за­твер­дже­ний по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про вре­гу­лю­ван­ня пи­тань щодо забезпе­чення за­хи­сту май­но­вих прав селян у про­цесі ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ру еко­номіки» від 28 лю­то­го 2001 р. за № 177, не зміг охо­пи­ти всі сто­ро­ни цього склад­но­го про­це­су. Зо­кре­ма невизна­че­ни­ми залишили­ся пи­тан­ня ре­гла­мен­тації по­ряд­ку за­твер­джен­ня рішень з перепаюван­ня майна, а також ви­ко­ри­стан­ня май­но­вих паїв, що за­ли­ши­ли­ся невит­ре­бу­ва­ни­ми їх влас­ни­ка­ми.

За­зна­че­ну про­га­ли­ну за­пов­ни­ли акти Міністер­ства аг­рар­ної по­літики України. Так, на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 7 лю­то­го 2001 р. № 16 було за­твер­дже­но Ре­ко­мен­дації щодо про­ве­ден­ня загаль­них зборів ко­лишніх членів ре­ор­ганізо­ва­но­го ко­лек­тив­но­го сільсько­господарського підприємства. Цими ре­ко­мен­даціями право затверджу­вати всі ре­зуль­та­ти про­це­су пе­ре­па­ю­ван­ня майна було на­да­но збо­рам ко­лишніх членів ре­ор­ганізо­ва­но­го ко­лек­тив­но­го сільськогосподарсько­го підприємства, які є співвлас­ни­ка­ми його майна (Збо­рам Співвласни­ків). Таким чином, Збори Співвлас­ників визна­ва­ли­ся вищим представ­ницьким ор­га­ном управління май­ном, ос­нов­ним за­в­дан­ням якого ви­значалася організація про­це­су вре­гу­лю­ван­ня май­но­вих відно­син між ко­ри­сту­ва­ча­ми майна ре­ор­ганізо­ва­но­го ко­лек­тив­но­го сільськогоспо­дарського підприємства та співвлас­ни­ка­ми цього майна, а також оформ­лення майна пай­о­во­го фонду в спільну част­ко­ву власність.

По­зи­тив­ним мо­мен­том за­зна­че­них ре­ко­мен­дацій є ре­гла­мен­тація на­прямів і ком­пе­тенції Зборів Співвлас­ників. Недоліком є нев­ста­нов­лен­ня пра­во­моч­ності рішень таких зборів. Пра­во­мочність зборів скла­дають визна­чен­ня: 1) пред­став­ни­ць­кої квоти, тобто ча­сти­ни співвлас­ників, при­сутність якої є до­стат­ньою для визнан­ня рішень зборів легі­тимними (така част­ка може ста­но­ви­ти 3/4, 2/3 від за­галь­ної кількості або інша част­ка, яка вважається до­стат­ньою для пред­став­ництва і вира­ження інте­ресів усіх членів пев­но­го об'єднан­ня); 2) кількості голосів від при­сутніх на збо­рах, до­стат­ньої для прий­нят­тя рішень з окре­мих пи­тань (мож­ли­во, про­стою більшістю). Такий стан дає змогу окре­мим групам осіб лобіювати свої власні інте­ре­си на шкоду інте­ре­сам інших співвлас­ників, що у підсум­ку при­зво­дить до зло­в­жи­вань та правопору­шень.

На­ступ­ним на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 29 бе­рез­ня 2001 р. № 86 були за­твер­джені Ре­ко­мен­дації щодо обчис­лення тру­до­вих внесків членів ко­лек­тив­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, у тому числі ре­ор­ганізо­ва­них. Необхідність прий­нят­тя за­зна­че­них ре­ко­мен­дацій ви­кли­ка­ла­ся по­тре­бою деталізації за­галь­них по­ло­жень По­ряд­ку визна­чен­ня розмірів май­но­вих паїв членів колек­тивних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та їх до­ку­мен­таль­но­го по­свідчен­ня, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про вре­гу­лю­ван­ня пи­тань щодо за­без­пе­чен­ня за­хи­сту май­но­вих прав селян у про­цесі ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ру еко­номіки» від 28 лю­то­го 2001 р. № 177.

Вибір по­ряд­ку визна­чен­ня індивіду­аль­них тру­до­вих внесків та ка­лендарного періоду за­ле­жить від різних чин­ників, зо­кре­ма на­яв­ності необхідної до­ку­мен­тації, кваліфіко­ва­них спеціалістів для про­ве­ден­ня склад­них ро­з­ра­хунків і умов для цього. Крім того, уточ­нен­ня індиві­дуального тру­до­во­го внеску кож­но­го ко­лиш­ньо­го члена КСП знач­но уск­лад­нюється різними ви­да­ми та розмірами опла­ти праці, які вони одер­жу­ва­ли за час своєї тру­до­вої діяль­ності. Так, кол­го­с­пни­ки до 1965 р. одер­жу­ва­ли на­ту­раль­ну опла­ту, яка об­ра­хо­ву­ва­ла­ся на підставі нарахо­ваних тру­до­днів. До 1991 р. опла­та праці здійс­ню­ва­ла­ся у ра­дянсь­ких кар­бо­ван­цях, розмір якої за цей період варіював­ся поряд із знач­ним зрос­тан­ням у другій по­ло­вині 80-х років ми­ну­ло­го століття. У 90-х ро­ках швид­ко зміню­вав­ся як номіналь­ний розмір опла­ти, так і вид націо­нальної ва­лю­ти. Спо­чат­ку національ­ною гро­шо­вою оди­ни­цею були ку­по­но-​кар­бо­ванці, потім українські кар­бо­ванці, на зміну яким у 1997 р. прий­ш­ла грив­ня. Внаслідок гіперінфляційних про­цесів у еко­номіці України за період 1992-​1997 pp. номіналь­ний розмір щомісячної опла­ти праці