Розділ 4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ АГРАРНОГО ПРАВА

§ 1. Характеристика учасників сільськогосподарського виробництва як суб'єктів аграрного права

По­нят­тя «суб'єкт» має ла­тинсь­ке по­ход­жен­ня і скла­дається з двох ча­стин: «sub» озна­чає «під, до», a «jec» - «акт, акція, дія». Отже, суб'єкт пе­ре­бу­ває перед пев­ною дією. Тому під суб'єктом розуміється особа, наділена вла­стивістю здійс­ню­ва­ти певні дії, діяльність. В юри­дичному зна­ченні суб'єкт роз­гля­дається як носій відповідних прав і обов'язків. Обсяг прав і обов'язків визна­чає пра­во­вий ста­тус або право­ве ста­но­ви­ще суб'єкта (особи). У теорії права під суб'єктом права розу­міється аб­стракт­на особа (фізична чи юри­дич­на), пе­ред­ба­че­на право­вими нор­ма­ми, яку наділено певним об­ся­гом аб­стракт­них юри­дич­них прав і обов'язків. Таким чином, суб'єктом аг­рар­но­го права є особа, ви­значена за­ко­но­дав­ством, яка наділена су­купністю прав і обов'язків, до­статніх для за­без­пе­чен­ня участі у аг­рар­них відно­си­нах.

Відповідно й суб'єкти аг­рар­но­го права мають най­за­гальніший по­діл на фізич­них і юри­дич­них осіб. До фізич­них осіб-суб'єктів аграр­ного права на­ле­жать члени осо­би­стих се­лянсь­ких гос­по­дарств, ав­то­ри се­лекційних до­сяг­нень (сорту рос­лин чи по­ро­ди тва­рин), суб'єкти на­сінництва і роз­сад­ництва, садівництва, бд­жо­лярі-пасічники тощо.

Осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство відповідно до од­ной­мен­но­го за­ко­ну «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство» - це гос­по­дарсь­ка ді­яльність, яка про­во­дить­ся без ство­рен­ня юри­дич­ної особи фізич­ною осо­бою індивіду­аль­но або осо­ба­ми, які пе­ре­бу­ва­ють у сімей­них чи ро­динних відно­си­нах і спільно про­жи­ва­ють, з метою за­до­во­лен­ня особис­тих по­треб шля­хом ви­роб­ництва, пе­ре­роб­ки і спо­жи­ван­ня сільськогос­подарської про­дукції, реалізації її над­лишків та на­дан­ня по­слуг з вико­ристанням майна осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, у тому числі й у сфері сільсь­ко­го зе­ле­но­го ту­риз­му. Члени осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства здійс­ню­ють діяльність на свій роз­суд і ризик у межах вста­новленого пра­во­во­го гос­по­дарсь­ко­го по­ряд­ку. При цьому діяльність, пов'язана з ве­ден­ням осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го гос­по­дар­ства, не нале­жить до підприємни­ць­кої діяль­ності через мож­ливість ве­ден­ня не то­варного, а про­сто­го на­ту­раль­но­го ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (для за­без­пе­чен­ня по­треб свого гос­по­дар­ства).

У ст. 1 За­ко­ну України «Про охо­ро­ну прав на сорти рос­лин» від 21 квітня 1993 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 17 січня 2002 p. № 2986-ІИ) автор сорту (се­лекціонер) - це лю­ди­на, яка без­по­се­ред­ньо ви­ве­ла або ви­яви­ла і поліпшила сорт. Згідно зі ст. 3 За­ко­ну України «Про насіння і са­див­ний матеріал» від 26 груд­ня 2002 р. до суб'єктів насінництва та роз­сад­ництва на­ле­жать фізичні особи, яким на­дане право зай­ма­ти­ся ви­роб­ниц­твом, реалізацією та ви­ко­ри­стан­ням насіння і са­див­но­го мате­ріалу відповідно до за­ко­но­дав­ства України. Відповідно до ст. 5 За­ко­ну України «Про племінну спра­ву у тва­рин­ництві» від 15 груд­ня 1993 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 21 груд­ня 1999 p. № 1328-​XIV) фізич­ни­ми осо­бами-суб'єктами племінної спра­ви у тва­рин­ництві мо­жуть бути влас­ники племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів та влас­ни­ки неплемінних тва­рин-споживачі племінних (ге­не­тич­них) ре­сурсів та за­мов­ни­ки по­слуг з племінної спра­ви у тва­рин­ництві. Так само під пасічни­ком у Зако­ні України «Про бджіль­ниц­тво» від 22 лю­то­го 2000 р. розуміється фі­зична особа, яка займається утри­ман­ням та роз­ве­ден­ням бджіл, вироб­ництвом і пер­вин­ною пе­ре­роб­кою про­дуктів бджіль­ництва. Перелічені фізичні особи мо­жуть бути як чле­на­ми осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го госпо­дарства, так і ви­сту­па­ти окре­ми­ми суб'єктами аг­рар­но­го права, які не здійс­ню­ють підприємни­ць­кої діяль­ності, адже у про­ти­леж­но­му разі во­ни як фізичні осо­би-​підприємці бу­дуть прирівню­ва­ти­ся у своєму пра­вовому ста­тусі до сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Юри­дич­ни­ми осо­ба­ми як суб'єктами аг­рар­но­го права є сільсько­господарські підприємства, організації й уста­но­ви. Крім сільськогос­подарських підприємств, які без­по­се­ред­ньо здійс­ню­ють ви­роб­ниц­тво, пе­ре­роб­ку й реалізацію сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, суб'єктами аг­рар­но­го права є організації та уста­но­ви, які здійс­ню­ють функції органі­заційно-​управлінсь­ко­го та матеріаль­но-​технічного за­без­пе­чен­ня аграр­ної політики.

Організаційно-​управлінські функції у сфері здійс­нен­ня аг­рар­ної політики здійс­ню­ють ор­га­ни дер­жав­ної ви­ко­нав­чої влади та місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. Таким цен­траль­ним спеціаль­ним га­лу­зе­вим ор­га­ном ви­ко­нав­чої влади є Міна­г­ро­політики України, утво­ре­ний Ука­зом Пре­зидента України «Пи­тан­ня Міністер­ства аг­рар­ної політики України» від 7 черв­ня 2000 р. за № 772/2000, яке діє на основі По­ло­жен­ня про Міністер­ство аг­рар­ної політики України за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 1 ли­сто­па­да 2006 р. № 1541. Мінагро­політики України є го­лов­ним ор­га­ном у си­стемі цен­траль­них органів ви­ко­нав­чої влади з пи­тань фор­му­ван­ня та за­без­пе­чен­ня реалізації дер­жавної аг­рар­ної політики, про­до­воль­чої без­пе­ки дер­жа­ви, дер­жав­но­го управління у сфері сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, садівництва, виноградар­ства, хар­чо­вої про­ми­сло­вості, риб­но­го гос­по­дар­ства, пе­ре­роб­ки сіль­ськогосподарської про­дукції.

Дер­жав­ний комітет ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України ство­ре­но по­становою Кабінету Міністрів України від ЗО серп­ня 2007 р. № 1075, якою за­твер­джене й по­ло­жен­ня про цей Комітет. Дер­жав­ний комітет ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України (Держ­ком­вег­ме­ди­ци­ни) є централь­ним ор­га­ном ви­ко­нав­чої влади, діяльність якого спря­мо­вується і коор­динується Кабінетом Міністрів України через міністра аг­рар­ної полі­тики. Здійснює дер­жав­ний ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний кон­троль та на­гляд за здо­ров'ям тва­рин, без­печністю та якістю хар­чо­вих про­дуктів, підкон­трольних дер­жавній службі ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, неїстівних продук­тів тва­рин­но­го по­ход­жен­ня, кормів та інших товарів, охо­ро­ни те­ри­торії України від за­не­сен­ня збуд­ників особ­ли­во небез­печ­них хво­роб з тери­торій інших дер­жав або ка­ран­тин­них зон.

Дер­жав­ний комітет риб­но­го гос­по­дар­ства України (Держ­ком­ри­бгосп), ство­ре­ний по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 2 листопа­да 2006 р. № 1523, за­без­пе­чує про­ве­ден­ня дер­жав­ної політики у галузі риб­но­го гос­по­дар­ства і рибної про­ми­сло­вості, охо­ро­ни, ви­ко­ри­стан­ня і відтво­рен­ня вод­них живих ре­сурсів. Дер­жав­ний комітет риб­но­го гос­подарства України здійснює свої по­в­но­ва­жен­ня на основі По­ло­жен­ня, за­твер­дже­но­го по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 р. № 42.

Окремі ділянки сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва контролю­ють дер­жавні інспекції та служ­би, організаційно і функціональ­но по­в'язані з Міністер­ством аг­рар­ної політики України. Та­ки­ми інспекцій­ними ор­га­на­ми є:

1) Українська дер­жав­на насіннєва інспекція (По­ло­жен­ня за­тверджене на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 23 бе­рез­ня 2004 р. № 97, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2004 р. за №452/9051);

2) Українська дер­жав­на по­мо­логічно-​ам­пе­ло­графічна інспекція (По­ло­жен­ня за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 31 жовт­ня 2007 р. № 770, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 16 лис­топада 2007 р. за № 1279/14546);

3) Го­лов­на дер­жав­на інспекція за­хи­сту рос­лин «Го­ло­в­держ­за­хист» (По­ло­жен­ня за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 18 черв­ня 2007 р. № 422, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 2 серп­ня 2007 р. за №880/14147);

2005 Го­лов­на дер­жав­на інспекція з ка­ран­ти­ну рос­лин України (Поло­ження за­твер­джене на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 21 груд­ня 2005 р. № 727, зареєстро­ване в Міністерстві юстиції України 18 січня 2006 р. за №35/11909);

4) Дер­жав­на служ­ба з охо­ро­ни прав на сорти рос­лин (Положен­ня за­твер­джене по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 19 серп­ня 2002 р. № 1182);

5) Го­лов­на дер­жав­на племінна інспекція Міністер­ства аг­рар­ної по­літики України, що вхо­дить до струк­ту­ри цен­траль­но­го апа­ра­ту міні­стерства, керівни­ком якої є на­чаль­ник Де­пар­та­мен­ту ринків про­дукції тва­рин­ництва Міна­г­ро­політики України;

6) Дер­жав­на інспекція охо­ро­ни, відтво­рен­ня вод­них живих ресур­сів та ре­гу­лю­ван­ня ри­баль­ства (По­ло­жен­ня за­твер­джене на­ка­зом Мін­агрополітики України 12 трав­ня 2005 р. № 198, зареєстро­ване в Міні­стерстві юстиції України 25 трав­ня 2005 р. за № 575/10855);

7) Дер­жав­на інспекція з кон­тро­лю якості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та моніто­рин­гу її ринку (По­ло­жен­ня за­твер­джене постано­вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2004 р. № 65);

8) Інспекції дер­жав­но­го технічного на­гля­ду об­лас­ної, Київської та Се­ва­сто­польсь­кої міської дер­жав­них адміністрацій (Ти­по­ве положен­ня за­твер­джене по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України від 12 січ­ня 1996 р. № 59 (у ре­дакції по­ста­но­ви Кабінету Міністрів України від 17 ли­сто­па­да 2004 р. № 1533).

Відно­си­ни органів місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня з сільськогосподар­ськими підприємства­ми, що пе­ре­бу­ва­ють у ко­му­нальній влас­ності від­повідних те­ри­торіаль­них гро­мад, вре­гу­льо­ву­ють­ся ст. 17 За­ко­ну Украї­ни «Про місцеве са­мо­в­ря­ду­ван­ня в Україні» від 21 трав­ня 1997 р. Ці відно­си­ни бу­ду­ють­ся на за­са­дах їх підпо­ряд­ко­ва­ності, підзвітності та підкон­троль­ності ор­га­нам місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня.

Ви­роб­ниц­тво, первісну пе­ре­роб­ку й реалізацію влас­но­ви­роб­ле­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції здійс­ню­ють сільсь­ко­гос­по­дарські під­приємства, які можна кла­сифіку­ва­ти за такою схе­мою: за­леж­но від форм влас­ності; за­леж­но від спо­со­бу утво­рен­ня (за­сну­ван­ня) та форму­вання ста­тут­но­го фонду; за­леж­но від кількості пра­ц­ю­ю­чих та об­ся­гу ва­ло­во­го до­хо­ду від реалізації про­дукції.

1.За­леж­но від форм влас­ності,пе­ред­ба­че­них за­ко­ном, в Україні мо­жуть діяти сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства таких видів:

- при­ватне (при­ват­но-​орендне) підприємство, що діє на основі при­ват­ної влас­ності гро­ма­дян чи суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня (юри­дич­ної особи);

- ко­му­нальне підприємство, що діє на основі ко­му­наль­ної влас­ності те­ри­торіальної гро­ма­ди;

- дер­жавне підприємство, що діє на основі дер­жав­ної влас­ності;

- підприємство, зас­но­ване на змішаній формі влас­ності (на базі об'єднан­ня майна різних форм влас­ності);

- іно­земне підприємство, вне­ски до ста­тут­но­го фонду якого ста­новлять сто відсотків. Якщо іно­земні вне­ски ста­нов­лять не менше деся­ти відсотків, таке сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство визнається під­приємством з іно­зем­ни­ми інве­стиціями.

2.За­леж­но від спо­со­бу утво­рен­ня (за­сну­ван­ня) та фор­му­ван­ня ста­тутного (скла­де­но­го) фонду (капіталу) в Україні діють підприємства ко­опе­ра­тивні, кор­по­ра­тивні та унітарні.

Сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства ко­опе­ра­тив­но­го типу створю­ються на основі За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку коопе­рацію» від 17 липня 1997 р. і мають дві організаційно-​пра­вові форми: сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий ви­роб­ни­чий ко­опе­ра­тив і сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий об­слу­го­ву­ю­чий ко­опе­ра­тив. Сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий ви­роб­ни­чий ко­оператив - це юри­дич­на особа, утво­ре­на шля­хом об'єднан­ня фізич­них осіб, які є сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми то­ва­ро­ви­роб­ни­ка­ми, для спіль­ного ви­роб­ництва про­дукції сільсь­ко­го, риб­но­го і лісо­во­го гос­по­дар­ства на за­са­дах обов'яз­ко­вої тру­до­вої участі у про­цесі ви­роб­ництва. Сіль­ськогосподарський об­слу­го­ву­ю­чий ко­опе­ра­тив - ко­опе­ра­тив, створе­ний для на­дан­ня по­слуг пе­ре­важ­но чле­нам ко­опе­ра­ти­ву та іншим осо­бам з метою про­ва­д­жен­ня їх сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності.

Кор­по­ра­тив­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми визна­ються гос­по­дарські то­ва­ри­ства. Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми товариства­ми є підприємства або інші суб'єкти гос­по­да­рю­ван­ня, ство­рені юридич­ними осо­ба­ми та/або гро­ма­дя­на­ми шля­хом об'єднан­ня їх майна і участі в підприємни­цькій діяль­ності то­ва­ри­ства з метою одер­жан­ня прибут­ку. Гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во може діяти у складі од­но­го учас­ни­ка у разі ви­ку­пу ним всіх акцій чи ча­сток у ста­тут­них фон­дах інших видів гос­по­дарсь­ких то­ва­риств.

Пра­во­вою ос­но­вою ство­рен­ня і діяль­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких то­ва­риств є за­ко­ни України «Про гос­по­дарські то­ва­ри­ства» від 19 ве­ресня 1991 р. та «Про акціонерні то­ва­ри­ства» від 17 ве­рес­ня 2008 р. Гос­по­дарсь­ким то­ва­ри­ст­вом є юри­дич­на особа, ста­тут­ний (скла­де­ний) капітал якої поділений на част­ки між учас­ни­ка­ми. Сільськогосподар­ські то­ва­ри­ства ство­рю­ють­ся пе­ре­важ­но у формі акціонер­них то­ва­риств та то­ва­риств з об­ме­же­ною і до­дат­ко­вою відповідальністю. Існу­ють по­одинокі ви­пад­ки ство­рен­ня по­вних і ко­ман­дит­них сільськогосподар­ських то­ва­риств. Слід за­зна­чи­ти, що тимча­со­во до трав­ня 2011 р. діє дозвіл на функціону­ван­ня вже ство­ре­них відкри­тих і за­кри­тих сільсько­господарських то­ва­риств. При до­сяг­ненні за­зна­че­но­го терміну на­бу­де чин­ності ви­мо­га зміни їх форми на публічні або при­ватні акціонерні то­ва­ри­ства. Щодо но­во­ство­рю­ва­них акціонер­них то­ва­риств така вимо­га діє з кінця жо­втня 2008 р. При цьому публічним є акціонерне това­риство, яке може здійс­ню­ва­ти публічне та при­ватне розміщення акцій, тоді як при­ватне акціонерне то­ва­ри­ст­во - тільки при­ватне розміщен­ня акцій.

Унітарне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство ство­рюється од­ним зас­нов­ни­ком, який виділяє необхідне для того майно, формує від­повідно до за­ко­ну ста­тут­ний фонд, не поділений на част­ки (паї), затвер­джує ста­тут, роз­поділяє до­хо­ди, без­по­се­ред­ньо або через керівника, який ним при­зна­чається, керує підприємством і формує його тру­до­вий ко­лек­тив на за­са­дах тру­до­во­го найму, вирішує пи­тан­ня ре­ор­ганізації та ліквідації підприємства. Наділяючи унітарні підприємства відокрем­леним май­ном і на­да­ю­чи їм прав юри­дич­ної особи, дер­жа­ва тим самим вклю­чає їх у май­но­вий обо­рот з юри­дич­но за­без­пе­че­ною мож­ливіс­тю ви­сту­па­ти в ньому від влас­но­го імені. Унітар­ни­ми є підприємства дер­жавні, ко­му­нальні та підприємства, зас­но­вані на влас­ності об'єднан­ня гро­ма­дян, релігійної організації або на при­ватній влас­ності заснов­ника.

Діяльність дер­жав­них унітар­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств базується на по­ло­жен­нях ст. 73 ГК України, а ко­му­наль­них - ст. 78 ГК України. По­зи­ти­вом є те, що ро­з­роб­ле­но Примірний ста­тут дер­жав­но­го підприємства, відне­се­но­го до сфери управління Міністер­ства аг­рар­ної політики України, за­твер­дже­ний на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 12 груд­ня 2008 р. № 826.

При­ват­ни­ми унітар­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми є при­ватні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства (ПСП) тапри­ват­но-​орендні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства (ПОСІІ), які сьо­годні зай­ма­ють знач­ну част­ку серед діючих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Перше із на­зва­них підприємств ви­ник­ло з до­сить нечіткої кон­струкції «при­ватне підприємство», вве­дене ст. 2 За­ко­ну України «Про підприємства в Україні» від 27 бе­рез­ня 1991 р. (нині закон втра­тив чин­ність на підставі Гос­по­дарсь­ко­го ко­дек­су України), а інше - з указів Пре­зи­ден­та України, спря­мо­ва­них на ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го секто­ра еко­номіки. Вжи­ван­ня цих назв є не зовсім відповідним. По­си­лан­ня на «при­ватність» свідчить лише про форму влас­ності підприємства, а не про його вид. Адже при­ват­ни­ми є й ко­опе­ра­ти­ви, сільськогосподар­ські то­ва­ри­ства, фер­мерські гос­по­дар­ства тощо. Вод­но­час якісна озна­ка «орендне» відбиває лише один із спо­собів фор­му­ван­ня відокремле­ного майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства і тому за­сто­сов­на до різних його організаційно-​пра­во­вих форм. Реалії сьо­го­ден­ня свідчать, що пе­ре­важ­на більшість нинішніх сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств за­сто­со­вує у своїй діяль­ності орен­ду ча­сток май­но­вих ком­плексів ре­формованих КСП. При цьому у назві цих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств (сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий ви­роб­ни­чий ко­опе­ра­тив, фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство або сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке то­ва­ри­ст­во), визна­че­них окре­мими спеціаль­ни­ми за­ко­на­ми, відсут­ня вказівка на оренд­ну ос­но­ву їх гос­по­да­рю­ван­ня, що не змінює сут­ності на­зва­них організаційно-право­вих форм та їх струк­ту­ри.

Зараз відсутні будь-​які пра­вові акти, що визна­ча­ють пра­во­вий ста­тус при­ват­них і при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. Тому ці суб'єкти аг­рар­но­го права на­ле­жать до підприємств із невизна­че­ним пра­во­вим ста­ту­сом. їх діяльність базується на за­галь­них за­са­дах, визна­че­них ст. 113 (щодо при­ват­них підприємств) та ст. 115 ГК України (щодо оренд­них підприємств).

При­ват­ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством є фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство. Спеціаль­ний од­ной­мен­ний Закон України «Про фер­мерське гос­по­дар­ство» визна­чає фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство як форму підприємни­ць­кої діяль­ності гро­ма­дян зі ство­рен­ням юри­дич­ної особи, які ви­яви­ли ба­жан­ня ви­роб­ля­ти то­вар­ну сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку продук­цію, зай­ма­ти­ся її пе­ре­роб­кою та реалізацією з метою от­ри­ман­ня при­бутку на зе­мель­них ділян­ках, на­да­них їм для ве­ден­ня фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства, відповідно до за­ко­ну.

За своєю пра­во­вою при­ро­дою фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство є унітар­ним підприємством. Так, фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство може бути ство­рене одним гро­ма­дя­ни­ном України, зас­нов­ник є, як пра­ви­ло, го­ло­вою фер­мерського гос­по­дар­ства, який пред­став­ляє його перед ор­га­на­ми держав­ної влади, підприємства­ми, уста­но­ва­ми, організаціями та окре­ми­ми гро­мадянами чи їх об'єднан­ня­ми відповідно до за­ко­ну, а також укла­дає від імені гос­по­дар­ства угоди та вчиняє інші юри­дич­но зна­чимі дії.

Вод­но­час при ство­ренні фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства одним із чле­нів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі мо­жуть стати чле­на­ми цього фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства після вне­сен­ня змін до його Ста­ту­ту. У цьо­му разі фер­мерсь­ке гос­по­дар­ство на­бу­ває рис як кор­по­ра­тив­но­го, так і ко­опе­ра­тив­но­го типу. На­при­клад, при існу­ванні кількох членів (особ­ли­во за на­яв­ності серед них родичів) майно фер­мерсь­ко­го господар­ства на­бу­ває ре­жи­му спільної част­ко­вої влас­ності, що є ха­рак­тер­ним для підприємств кор­по­ра­тив­но­го типу. Так само обов'яз­ко­ва ви­мо­га прий­нят­тя осо­би­стої тру­до­вої участі чле­на­ми у діяль­ності фермерсько­го гос­по­дар­ства на­кла­дає на це підприємство ко­опе­ра­тивні озна­ки.

3.За­леж­но від кількості пра­ц­ю­ю­чих та об­ся­гу ва­ло­во­го до­хо­ду від реалізації про­дукціїпідприємства мо­жуть бути відне­сені до малих, се­редніх або ве­ли­ких. Ма­ли­ми (неза­леж­но від форми влас­ності) визна­ються підприємства, в яких се­ред­ньо­облікова чи­сельність пра­ц­ю­ю­чих за звітний (фінан­со­вий) рік не пе­ре­ви­щує 50 осіб, а обсяг ва­ло­во­го до­ходу від реалізації про­дукції (робіт, по­слуг) за цей період не пе­ре­ви­щує 70 млн гри­вень, а ве­ли­ки­ми, відповідно, - якщо пе­ре­ви­щує 250 осіб та 100 млн гри­вень. Усі інші підприємства визна­ють­ся се­редніми.

Слід відзна­чи­ти, що у чин­но­му за­ко­но­давстві існу­ють визна­чен­ня малих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств у тва­рин­ництві, віднесен­ня яких саме до малих підприємств ста­вить­ся у пряму за­лежність від ве­ли­чи­ни на­яв­но­го в них поголів'я тва­рин. Ве­те­ри­нар­но-​санітарні пра­вила для птахівни­чих гос­по­дарств і ви­мо­ги до їх про­ек­ту­ван­ня, затвер­джені на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної медици­ни України від 3 бе­рез­ня 2001 р. № 53, зареєстро­вані у Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 р. за № 565/5756 під малим сільськогос­подарським підприємством визна­ча­ють ви­роб­ни­чий об'єкт сільськогос­подарського при­зна­чен­ня для ви­ро­щу­ван­ня, зберігання та пе­ре­роб­ки окре­мих видів сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, а також для утриман­ня об­ме­же­ної кількості сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин та птиці. Фер­ми, які вхо­дять до скла­ду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та селян­ських (фер­мерсь­ких) гос­по­дарств, ува­жа­ють­ся ма­ли­ми, якщо вони ма­ють об­ме­же­ну кількість поголів'я: пта­хо­фер­ми - до 700 голів птиці; ве­ли­кої ро­га­тої ху­до­би - до 200 голів із при­пло­дом; сви­но­фер­ми - до 200 голів із при­пло­дом; вівце­фер­ми - до 400 голів із при­пло­дом; кро­леферми - до 400 голів.

Ще одним суб'єктом аг­рар­них пра­вовідно­син є сільськогосподар­ські до­радчі служ­би, які здійс­ню­ють свою діяльність на основі За­ко­ну України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку до­рад­чу діяльність» від 17 черв­ня 2004 р. Сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою до­рад­чою діяльністю є су­купність дій та заходів, спря­мо­ва­них на за­до­во­лен­ня по­треб осо­би­стих се­лянсь­ких та фер­мерсь­ких гос­по­дарств, гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, інших сільсько­господарських підприємств усіх форм влас­ності і гос­по­да­рю­ван­ня, а також сільсь­ко­го на­се­лен­ня у підви­щенні рівня знань та вдос­ко­на­ленні прак­тич­них на­ви­чок при­бут­ко­во­го ве­ден­ня гос­по­дар­ства.

 

§ 2. Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» і «сільськогосподарське підприємство»

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка діяльність об'єднує відно­си­ни з вироб­ництва, первісної пе­ре­роб­ки і реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої продук­ції. Таким чином, суб'єктами аг­рар­но­го права, на­сам­пе­ред, ви­сту­па­ють особи, що здійс­ню­ють ви­роб­ниц­тво сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

По­нят­тя ви­роб­ни­ка сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (сільськогос­подарський ви­роб­ник) містить­ся у ст. 1 За­ко­ну України «Про сільсько­господарський пе­ре­пис» від 23 ве­рес­ня 2008 р. Ви­роб­ни­ки сільсько­господарської про­дукції - це юри­дичні особи всіх організаційно-​пра­во­вих форм гос­по­да­рю­ван­ня та їх відо­крем­лені підрозділи, а також фізичні особи (фізичні осо­би-​підприємці, до­мо­гос­по­дар­ства), які зай­маються сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою діяльністю, пе­ред­ба­че­ною кла­сифі­кацією видів еко­номічної діяль­ності, мають у володінні, ко­ри­сту­ванні або роз­по­ряд­женні землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня чи сіль­ськогосподарську ху­до­бу і птицю. Національ­ний кла­сифікатор видів еко­номічної діяль­ності України ДК 009:2005, за­твер­дже­ний на­ка­зом Держ­с­по­жи­встан­дар­ту України від 26 груд­ня 2005 р. № 375, до сіль­ськогосподарської діяль­ності відно­сить рос­лин­ниц­тво і тва­рин­ниц­тво. При цьому діяльність з пе­ре­роб­лен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції за­зна­че­ний кла­сифікатор відно­сить не до сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої, а до про­дукції пе­ре­роб­ної про­ми­сло­вості, крім пе­ре­роб­ки влас­но­ви­роб­ле­ної про­дукції, що здійснюється без­по­се­ред­ньо у гос­по­дарстві-​ви­роб­ни­ку. Чинне аг­рарне за­ко­но­дав­ство у Законі України «Про стимулюван­ня роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на період 2001-​2004 років» від 18 січня 2001 р. ото­тож­нює сільсь­ке гос­по­дар­ство (сільськогосподар­ське ви­роб­ниц­тво) з сільсь­ко­гос­по­дарсь­кою діяльністю, під якою розу­міється вид гос­по­дарсь­кої діяль­ності з ви­роб­ництва про­дукції, яка по­в'язана з біологічними про­це­са­ми її ви­ро­щу­ван­ня, при­зна­че­ної для спо­жи­ван­ня в си­ро­му і пе­ре­роб­ле­но­му вигляді та для ви­ко­ри­стан­ня на нехар­чові цілі.

Отже, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким ви­роб­ни­ком є фізична або юридич­на особа, яка здійснює ви­роб­ниц­тво і са­мостійну пе­ре­роб­ку влас­но­ви­роб­ле­ної про­дукції рос­лин­ництва і тва­рин­ництва. Це визна­чен­ня пов'язується лише з ви­роб­ниц­твом і пе­ре­роб­кою сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції неза­леж­но від її по­даль­шої долі (ви­ко­ри­стан­ня у влас­но­му гос­по­дарстві або реалізації).

У ст. 1 За­ко­ну України «Про сти­му­лю­ван­ня роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на період 2001-​2004 років» роз­кри­вається визна­чен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го то­ва­ро­ви­роб­ни­ка, яким є фізична або юри­дична особа, що займається ви­роб­ниц­твом сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, пе­ре­роб­кою влас­но­ви­роб­ле­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та її реалізацією. Знач­но змістовнішим є визна­чен­ня, на­дане За­ко­ном України «Про сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку ко­опе­рацію». Сільськогосподар­ський то­ва­ро­ви­роб­ник - це фізична або юри­дич­на особа неза­леж­но від форми влас­ності та гос­по­да­рю­ван­ня, в якої ва­ло­вий доход, отрима­ний від опе­рацій з реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції влас­но­го ви­роб­ництва та про­дуктів її пе­ре­роб­ки, за на­яв­ності сільськогосподар­ських угідь (ріллі, сіно­жа­тей, па­со­вищ і ба­га­торічних на­са­д­жень тощо) та/або поголів'я сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин у влас­ності, користу­ванні, в тому числі й на умо­вах орен­ди, за по­пе­редній звітний (подат­ковий) рік пе­ре­ви­щує 75 відсотків за­галь­ної суми ва­ло­во­го до­хо­ду.

Як ба­чи­мо, на­ве­дене визна­чен­ня є ре­зуль­та­том поєднан­ня проце­сів ви­роб­ництва і реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Згідно зі ст. 1 За­ко­ну України «Про фіксо­ва­ний сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий пода­ток» від 17 груд­ня 1998 р. то­вар­на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка про­дукція - це про­дукція сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, при­зна­че­на для ре­алізації. Таким чином, то­варність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва прямо пов'язується з ви­роб­ниц­твом про­дукції як то­ва­ру, тобто кінце­вою метою такої діяль­ності є відчу­жен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої продук­ції влас­но­го ви­роб­ництва. У цьому й по­ля­гає ос­нов­на відмінність між сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми ви­роб­ни­ком і то­ва­ро­ви­роб­ни­ком. При цьому кожен сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий то­ва­ро­ви­роб­ник є од­но­час­но й виробни­ком про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. І нав­па­ки сільськогосподар­ський ви­роб­ник не за­вжди є то­ва­ро­ви­роб­ни­ком.

Існує ще один, най­по­ши­реніший, різно­вид суб'єктів аг­рар­но­го пра­ва - сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства. Це по­нят­тя є ро­до­вим, яке скла­дається з двох окре­мих по­нять «підприємство» і «сільськогоспо­дарське», серед яких ос­нов­ним змісто­утво­рю­ю­чим є перше по­нят­тя. Зміст по­нят­тя «підприємство» роз­кри­ває ст. 62 ГК України. Підприєм­ство - це са­мостійний суб'єкт гос­по­да­рю­ван­ня, ство­ре­ний компетент­ним ор­га­ном дер­жав­ної влади або ор­га­ном місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, або іншими суб'єктами для за­до­во­лен­ня суспільних та осо­би­стих по­треб шля­хом си­сте­ма­тич­но­го здійс­нен­ня ви­роб­ни­чої, на­у­ко­во-​до­слід­ної, тор­го­вель­ної, іншої гос­по­дарсь­кої діяль­ності в по­ряд­ку, передбаче­ному за­ко­но­дав­ством. При цьому підприємства мо­жуть ство­рю­ва­тись як для здійс­нен­ня підприємництва, так і для неко­мерційної господар­ської діяль­ності. Підприємство є юри­дич­ною осо­бою, має відо­крем­лене майно, са­мостійний ба­ланс, ра­хун­ки в уста­но­вах банків, пе­чат­ку зі сво­їм най­ме­ну­ван­ням та іден­тифікаційним кодом. Однією з ознак підпри­ємства як юри­дич­ної особи є те, що воно не може мати у своєму складі інших юри­дич­них осіб.

Таким чином, підприємство ви­сту­пає ро­до­вим по­нят­тям, що об'єд­нує певну кількість майна, немай­но­вих цінно­стей і людсь­кої праці, спря­мо­ва­них на до­сяг­нен­ня ста­тут­них цілей. На основі ро­до­во­го по­няття фор­му­ють­ся видові, які відби­ва­ють вид підприємства за­леж­но від сфери його діяль­ності: про­ми­слові, транс­портні, сільськогосподар­ські тощо. Тому уточ­ню­ю­ча ка­те­горія «сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке» висту­пає кон­кретнішою - ти­по­логічною озна­кою різних окре­мих проявів за­галь­но­го по­нят­тя підприємства. Таким чином, ка­те­горія «сільськогос­подарське» є пе­редусім якісною озна­кою, що засвідчує сферу діяльнос­ті, участі підприємства у суспільно­му роз­поділі праці, спря­мо­ва­ної на ви­роб­ниц­тво сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

Визна­чен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства містить фінан­сове (по­дат­ко­ве) за­ко­но­дав­ство. Так, відповідно до п. 8-1.6 За­ко­ну України «Про по­да­ток на до­да­ну вартість» від 3 квітня 1997 р. сільсько­господарським вважається підприємство, ос­нов­ною діяльністю якого є по­став­ка ви­роб­ле­них (на­да­них) ним сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких товарів (по­слуг) на влас­них або орен­до­ва­них ви­роб­ни­чих по­туж­но­стях, в якій пи­то­ма вага вар­тості сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких товарів (по­слуг) ста­но­вить не менше 75 відсотків вар­тості всіх товарів (по­слуг), по­став­ле­них про­тягом по­пе­ред­ньо­го звітного по­дат­ко­во­го року.

Згідно зі ст. 2 За­ко­ну України «Про фіксо­ва­ний сільськогосподар­ський по­да­ток» від 17 груд­ня 1998 р. сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми є підпри­ємства різних організаційно-​пра­во­вих форм, які зай­ма­ють­ся виробниц­твом (ви­ро­щу­ван­ням), пе­ре­роб­кою та збу­том сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, а також риб­ни­цькі, ри­бальські та ри­бо­ло­ве­цькі господар­ства, які зай­ма­ють­ся роз­ве­ден­ням, ви­ро­щу­ван­ням та ви­ло­вом риби у внутрішніх во­дой­мах (озе­рах, став­ках та во­до­с­хо­ви­щах), у яких сума, одер­жа­на від реалізації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції влас­но­го вироб­ництва та про­дуктів її пе­ре­роб­ки за по­пе­редній звітний (по­дат­ко­вий) рік, пе­ре­ви­щує 75 відсотків за­галь­ної суми ва­ло­во­го до­хо­ду.

Закон України «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» від 14 трав­ня 1992 р. (у ре­дакції Зако­ну від 30 черв­ня 1999 p. № 784-​XIV) у ст. 44 під сільськогосподарськи­ми підприємства­ми розуміє юри­дичні особи, ос­нов­ним видом діяль­ності яких є ви­ро­щу­ван­ня (ви­роб­ниц­тво, ви­роб­ниц­тво та пе­ре­роб­ка) сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, ви­руч­ка яких від реалізації вироще­ної (ви­роб­ле­ної, ви­роб­ле­ної та пе­ре­роб­ле­ної) ними сільськогосподар­ської про­дукції скла­дає не менше п'ят­де­ся­ти відсотків за­галь­ної суми ви­руч­ки.

Ще одне визна­чен­ня містить­ся у ст. 1 За­ко­ну України «Про стиму­лювання роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на період 2001-​2004 років» від 18 січня 2001 р. Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство (вклю­ча­ю­чи фер­мерсь­ке, ри­бальсь­ке та риб­ни­ць­ке гос­по­дар­ства) - юри­дич­на осо­ба, ос­нов­ним видом діяль­ності якої є ви­ро­щу­ван­ня та пе­ре­роб­ка сіль­ськогосподарської про­дукції, ви­руч­ка від реалізації якої скла­дає не мен­ше 50 відсотків за­галь­ної суми ви­руч­ки.

Між на­ве­де­ни­ми за­ко­но­дав­чи­ми визна­чен­ня­ми існу­ють як схожі, так і відмінні по­ло­жен­ня. Схо­жи­ми є такі озна­ки: 1) спря­мо­ваність на ви­роб­ниц­тво й реалізацію сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (то­варність ви­роб­ництва); 2) ви­роб­ниц­тво й реалізація сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції по­вин­на скла­да­ти певну част­ку (не менше 50 відсотків). Розріз­няються на­ве­дені визна­чен­ня за таким: 1) у пер­шо­му ви­пад­ку част­ка сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції об­ра­хо­вується від вар­тості всіх това­рів, по­став­ле­них (реалізо­ва­них) підприємством, у дру­го­му - від загаль­ної суми ва­ло­во­го до­хо­ду, у останніх - від за­галь­ної суми реалізації; 2) у дру­го­му й остан­ньо­му визна­чен­нях до сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств вклю­че­но риб­ни­цькі, ри­бальські та ри­бо­ло­ве­цькі господар­ства; 3) ве­ли­чи­на ча­сток сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції варіюється від 50 до 75 відсотків.

З при­во­ду першої відмінності можна за­ува­жи­ти, що ва­ло­вим дохо­дом згідно зі ст. 4 За­ко­ну України «Про опо­дат­ку­ван­ня при­бут­ку під­приємств» від 28 груд­ня 1994 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 22 трав­ня 1997 р. № 283/97-ВР) є за­галь­на сума до­хо­ду плат­ни­ка по­дат­ку від усіх видів діяль­ності, от­ри­ма­но­го про­тя­гом звітного періоду в гро­шовій, матері­альній або нема­теріальній фор­мах як на те­ри­торії України, її континен­тальному шельфі, ви­ключній (морській) еко­номічній зоні, так і за її ме­жа­ми. Це є нічим іншим як ва­ло­ви­ми на­д­ход­жен­ня­ми ви­руч­ки за реалізо­ва­ну про­дукцію. У та­ко­му розумінні ве­ли­чи­на ва­ло­во­го до­хо­ду повністю співпадає з вартістю всіх товарів, по­став­ле­них (реалізо­ва­них) підприємством і за­галь­ною сумою реалізації. Таким чином, одна з від­мінно­стей у за­ко­но­дав­чо­му фор­му­лю­ванні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств знімається через то­тожність на­ве­де­них по­ло­жень.

Знач­но складнішою для по­яс­нен­ня є інша відмінність щодо вклю­чення до переліку сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств риб­ни­ць­ких, ри­бальських та ри­бо­ло­ве­ць­ких гос­по­дарств. Так, ви­щез­га­да­ний Національ­ний кла­сифікатор видів еко­номічної діяль­ності України ДК 009:2005 не відно­сить ри­баль­ство і риб­ниц­тво до сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності, а роз­гля­дає їх як са­мостійний вид еко­номічної діяль­ності. Крім того, у за­ко­но­давстві містить­ся окре­ме визна­чен­ня ри­бо­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, на­дане За­галь­но­дер­жав­ною про­гра­мою роз­вит­ку рибно­го гос­по­дар­ства України на період до 2010 p., за­твер­дже­ною За­ко­ном України від 19 лю­то­го 2004 р. Ри­бо­гос­по­дарсь­ке (риб­ни­ць­ке, рибаль­ське, ри­бо­пе­ре­робне) підприємство - це суб'єкт підприємни­ць­кої ді­яльності, ос­нов­ни­ми ви­да­ми діяль­ності якого є вилов (зби­ран­ня), від­творення, ви­ро­щу­ван­ня, пе­ре­роб­ка риби та інших вод­них живих ресур­сів і про­дукції з них, а сума, одер­жа­на від її реалізації або її ок­ре­мого виду, пе­ре­ви­щує 50 відсотків за­галь­ної суми ва­ло­во­го до­хо­ду підпри­ємства.

Колізійність у визна­чен­нях сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції все ж таки по­яс­ню­ва­на і пе­ре­бор­на. По-​пер­ше, код 01.​25.​10 Дер­жав­но­го кла­сифіка­то­ра про­дукції та по­слуг ДК 016-​97 відно­сить риб та во­дя­них безхре­бет­них до про­дукції тва­рин­ництва. Крім того, за за­галь­ним пра­вилом, норми спеціаль­но­го нор­ма­тив­но-​пра­во­во­го акта мають пріори­тет над нор­ма­ми за­галь­но­го за­ко­но­дав­ства. За­ко­ни України «Про пода­ток на до­да­ну вартість» і «Про фіксо­ва­ний сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий по­даток» є фінан­со­во-​пра­во­ви­ми за га­лу­зе­вою на­лежністю, а тому надані в них визна­чен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції на­ле­жать до загаль­них норм, тоді як визна­чен­ня, на­дане За­ко­ном України «Про стимулю­вання роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на період 2001-​2004 років», на­ле­жить до спеціаль­но­го аг­рар­но­го за­ко­но­дав­ства, що надає йому пе­реваг. До того ж, останнє визна­чен­ня є найпізнішим за датою прийнят­тя. У су­куп­ності за­зна­чені мо­мен­ти фор­му­ють стійкий пріори­тет ви­значення сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, на­да­но­го За­ко­ном України «Про сти­му­лю­ван­ня роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства на період 2001-​2003 років».

Таким чином, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство - юри­дич­на особа, ос­нов­ним видом діяль­ності якої є ви­ро­щу­ван­ня та перероб­ка влас­но­ви­роб­ле­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (вклю­ча­ю­чи риб­ни­ць­ку), ви­руч­ка від реалізації якої ста­но­вить не менше 50 від­сотків за­галь­ної суми гро­шо­вих на­д­ход­жень за рік.

§ 3. Загальні засади створення і державної реєстрації сільськогосподарських товаровиробників

Ство­рен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств здійснюєть­ся за­галь­ни­ми спо­со­ба­ми. Так, за особ­ли­во­стя­ми во­ле­ви­яв­лен­ня при ство­ренні розрізня­ють спо­со­би: роз­по­ряд­чий; нор­ма­тив­но-​явоч­ний; дозвільний.

Роз­по­ряд­чий спосіб за­сто­со­вується для ство­рен­ня підприємств - юри­дич­них осіб публічного права. Сутність цього спо­со­бу по­ля­гає в тому, що ком­пе­тент­ний орган дер­жав­ної влади або місце­во­го самовря­дування прий­має рішення про ство­рен­ня юри­дич­ної особи і затвер­джує ста­тут. Щодо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств таким ор­га­ном є Міністер­ство аг­рар­ної політики України як спеціаль­ний орган дер­жавної ви­ко­нав­чої влади та його те­ри­торіальні ор­га­ни або відповідна рада як орган місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня. У пер­шо­му ви­пад­ку таким чи­ном ство­рю­ють дер­жавні, а у дру­го­му - ко­му­нальні сільськогосподар­ські підприємства. Без­аль­тер­на­тив­но роз­по­ряд­чим спо­со­бом створюють­ся публічні акціонерні то­ва­ри­ства. До роз­по­ряд­чих спо­собів ство­рен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства на­ле­жать і ство­рен­ня шля­хом при­му­со­во­го поділу (виділу) за рішен­ням суду у ви­пад­ках бан­крут­ства або по­ру­шен­ня ан­ти­мо­но­поль­но­го за­ко­но­дав­ства.

Нор­ма­тив­но-​явоч­ним спо­со­бом ство­рю­ють­ся при­ватні сільсько­господарські підприємства. Для їх ство­рен­ня необхідне рішення власни­ка (влас­ників) чи упов­но­ва­же­ної особи, яке відбивається в уста­нов­чих до­ку­мен­тах. Для легалізації свого вільно­го во­ле­ви­яв­лен­ня засновни­кам необхідно з'яви­ти­ся до ор­га­ну дер­жав­ної реєстрації і зареєстру­ва­ти уста­новчі до­ку­мен­ти.

Дозвільний спосіб пе­ред­ба­чає необхідність згоди (доз­во­лу) відпо­відного ор­га­на або іншого підприємства. На­при­клад, при доб­ровільно­му приєднанні, виділі чи поділі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства необхідна наявність доз­во­лу влас­ників цього підприємства. Так само при при­ва­ти­зації дер­жав­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства і пе­ре­тво­ренні його на ко­лек­тивне сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство або акціонерне то­ва­ри­ст­во необхідний дозвіл (згода) відповідного те­риторіаль­но­го ор­га­ну Фонду дер­ж­май­на України.

У ст. 81 ЦК України визна­че­но такі особ­ли­вості ство­рен­ня юри­дичних осіб: об'єднан­ня осіб та (або) майна. Шля­хом об'єднан­ня майна ство­рю­ють­ся сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ри­ства у формі акціонер­них то­вариств, а також то­ва­риств з об­ме­же­ною і до­дат­ко­вою відповідальніс­тю. Об'єднан­ням осіб (пер­со­нальні підприємства) ство­рю­ють­ся повні й ко­ман­дитні то­ва­ри­ства. На­ре­шті, об'єднан­ням майна і осіб створю­ються сільсь­ко­гос­по­дарські ви­роб­ничі й об­слу­го­ву­ючі ко­опе­ра­ти­ви, фер­мерські гос­по­дар­ства, при­ват­но-​орендні сільсь­ко­гос­по­дарські під­приємства.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство вважається ство­ре­ним з дня його дер­жав­ної реєстрації. Підприємство як юри­дич­на особа підлягає дер­жавній реєстрації у по­ряд­ку, вста­нов­ле­но­му За­ко­ном України «Про дер­жав­ну реєстрацію юри­дич­них осіб та фізич­них осіб-підприємців» від 15 трав­ня 2003 р. Дер­жав­на реєстрація сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств - це засвідчен­ня факту ство­рен­ня або при­пи­нен­ня цього під­приємства, а також вчи­нен­ня інших реєстраційних дій, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством, шля­хом вне­сен­ня відповідних записів до Єди­но­го дер­жавного реєстру, відкри­то­го для за­галь­но­го ознай­ом­лен­ня. Єдиний дер­жав­ний реєстр - ав­то­ма­ти­зо­ва­на си­сте­ма зби­ран­ня, на­ко­пи­чен­ня, за­хи­сту, обліку та на­дан­ня інфор­мації про юри­дич­них осіб та фізич­них осіб-підприємців.

Дер­жав­на реєстрація сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств прово­диться дер­жав­ним реєстра­то­ром у рай­онній дер­жавній адміністрації за місце­з­на­ход­жен­ням сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства, яким є ад­ре­са ор­га­ну або особи, які відповідно до уста­нов­чих до­ку­ментів чи за­ко­ну ви­сту­па­ють від його імені.

Діяльність, пов'язана з ве­ден­ням осо­би­сто­го се­лянсь­ко­го госпо­дарства, не на­ле­жить до підприємни­ць­кої діяль­ності, тому не підпадає під режим дер­жав­ної реєстрації юри­дич­них осіб та фізич­них осіб-підприємців. Осо­бисті се­лянські гос­по­дар­ства згідно зі ст. 4 За­ко­ну України «Про осо­би­сте се­лянсь­ке гос­по­дар­ство» підля­га­ють обліку, який здійс­ню­ють сільські, се­лищні, міські ради за місцем розташуван­ня зе­мель­ної ділянки в по­ряд­ку, визна­че­но­му цен­траль­ним ор­га­ном ви­ко­нав­чої влади з пи­тань ста­ти­сти­ки.

 

§ 4. Характеристика установчих документів сільськогосподарських підприємств

Для ство­рен­ня юри­дич­ної особи її учас­ни­ки (зас­нов­ни­ки) роз­робляють уста­новчі до­ку­мен­ти, які ви­кла­да­ють­ся пись­мо­во і підпи­суються всіма учас­ни­ка­ми (зас­нов­ни­ка­ми), якщо за­ко­ном не встанов­лений інший по­ря­док їх за­твер­джен­ня. Уста­нов­чи­ми до­ку­мен­та­ми від­повідно до ст. 57 ГК України є рішення суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня про його утво­рен­ня, або зас­нов­ни­ць­кий договір, а у ви­пад­ках, передбаче­них за­ко­ном, ста­тут (по­ло­жен­ня) суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня.

Ви­мо­га укла­дан­ня зас­нов­ни­ць­ко­го до­го­во­ру при ство­ренні но­во­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства як юри­дич­ної особи визна­чаєть­ся ст. 87 ЦК України. Слід за­зна­чи­ти, що у цій статті не до­сить чітко про­пи­са­но необхідність укла­дан­ня цього виду до­го­во­ру. За­га­лом юри­дичні особи поділя­ють­ся на договірні, які діють на підставі лише за­сновницького до­го­во­ру (повні й ко­ман­дитні то­ва­ри­ства), і ста­тутні, обо­в'яз­ко­вим до­ку­мен­том для яких є ста­тут (інші організаційно-​пра­вові форми підприємств). Цивільне за­ко­но­дав­ство не ви­су­ває чіткої ви­мо­ги до ста­тут­них юри­дич­них осіб щодо обов'яз­ко­вості підпи­сан­ня заснов­ницького до­го­во­ру. Так само ст. 4 За­ко­ну України «Про гос­по­дарські то­ва­ри­ства» від 19 ве­рес­ня 1991 р. не ви­ма­гає укла­ден­ня зас­нов­ни­ць­ко­го до­го­во­ру для ста­тут­них то­ва­риств (акціонер­них то­ва­риств, то­ва­риств з об­ме­же­ною і з до­дат­ко­вою відповідальністю). Нещо­дав­но прий­ня­тий Закон України «Про акціонерні то­ва­ри­ства» від 17 ве­рес­ня 2008 р. у ст. 9 визна­чає, що зас­нов­ни­ка­ми може укла­да­ти­ся зас­нов­ни­ць­кий дого­вір, який не є уста­нов­чим до­ку­мен­том то­ва­ри­ства і діє до дати реєстра­ції Дер­жав­ною комісією з цінних паперів та фон­до­во­го ринку звіту про ре­зуль­та­ти за­кри­то­го (при­ват­но­го) розміщення акцій. Вод­но­час ст. 57 ГК України вста­нов­лює обов'язковість укла­дан­ня зас­нов­ни­ць­ко­го до­говору або рішення про утво­рен­ня суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня, яке за своїм змістом є також зас­нов­ни­ць­ким до­го­во­ром.

Ви­хо­дя­чи з на­яв­ної колізійності обов'яз­ко­вості про­це­ду­ри укла­дання зас­нов­ни­ць­ко­го до­го­во­ру для всіх організаційно-​пра­во­вих форм підприємств слід за­зна­чи­ти, що підпи­сан­ня зас­нов­ни­ць­ко­го до­го­во­ру на мо­мент ство­рен­ня кож­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства є доцільним з боку де­я­ких прак­тич­них мо­ментів. На­сам­пе­ред, це засвід­чення вільно­го во­ле­ви­яв­лен­ня співзас­нов­ників до ство­рен­ня пев­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства. По-​дру­ге, зас­нов­ни­ць­кий дого­вір дає змогу вже на по­чат­ко­во­му етапі уз­го­ди­ти всі умови функціону­вання підприємства, що змен­шує кількість спірних пи­тань, які мо­жуть ви­ник­ну­ти у по­даль­шо­му між співвлас­ни­ка­ми підприємства.

Зас­нов­ни­ць­кий договір не укла­дається у разі за­сну­ван­ня підпри­ємства однією осо­бою, тобто у фер­мерсь­ких гос­по­дар­ствах, сільсько­господарських то­ва­ри­ствах із одним зас­нов­ни­ком, при­ват­но-​оренд­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємствах (ПОСП).

У зас­нов­ни­ць­ко­му до­го­ворі зас­нов­ни­ки зобов'язу­ють­ся утво­ри­ти суб'єкт гос­по­да­рю­ван­ня, визна­ча­ють по­ря­док спільної діяль­ності щодо його утво­рен­ня, умови пе­ре­дачі йому свого майна, по­ря­док роз­поділу при­бутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня та участі в ньому зас­нов­ників, по­ря­док ви­бут­тя та вход­жен­ня нових зас­нов­ників, інші умови діяль­ності суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня, які перед­бачені за­ко­ном, а також по­ря­док його ре­ор­ганізації та ліквідації відпо­відно до за­ко­ну.

Ста­тут суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня по­ви­нен містити відо­мості про його най­ме­ну­ван­ня, мету і пред­мет діяль­ності, розмір і по­ря­док утво­рення ста­тут­но­го та інших фондів, по­ря­док роз­поділу при­бутків і збит­ків, про ор­га­ни управління і кон­тро­лю, їх ком­пе­тенцію, про умови ре­ор­ганізації та ліквідації суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня, а також інші відо­мості, пов'язані з особ­ли­во­стя­ми організаційної форми суб'єкта гос­подарювання, пе­ред­ба­чені за­ко­но­дав­ством. Ста­тут може містити й ін­ші відо­мості, що не су­пере­чать за­ко­но­дав­ству. Ста­тут за­твер­джуєть­ся влас­ни­ком майна (зас­нов­ни­ком) суб'єкта гос­по­да­рю­ван­ня чи його пред­став­ни­ка­ми, ор­га­на­ми або іншими суб'єктами відповідно до за­кону.

За свідчен­ням прак­ти­ки важ­ли­ве зна­чен­ня має про­це­ду­ра уніфіка­ції ста­тут­них до­ку­ментів у межах кожної організаційно-​пра­во­вої фор­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Зовнішньою фор­мою такої уні­фікації є ви­роб­лен­ня Ти­по­вих або Примірних ста­тутів. При цьому слід пам'ятати, що за­твер­джен­ня Ти­по­вих до­ку­ментів (ста­тутів, до­го­ворів тощо) на­ле­жить до ком­пе­тенції Кабінету Міністрів України, а Примір­них - до ком­пе­тенції цен­траль­них га­лу­зе­вих органів ви­ко­нав­чої вла­ди. На жаль, у аг­рарній сфері поки що не ро­з­роб­ле­но і не за­твер­дже­но жод­них ти­по­вих ста­тутів. Примірні ста­ту­ти також ро­з­роб­ле­но лише для окре­мих організаційно-​пра­во­вих форм: Примірний ста­тут державно­го підприємства, відне­се­но­го до сфери управління Міністер­ства аграр­ної політики України, за­твер­дже­ний на­ка­зом Міна­г­ро­політики України від 12 груд­ня 2008 р. № 826; Примірний ста­тут сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го об­слу­го­ву­ю­чо­го ко­опе­ра­ти­ву та Примірний ста­тут сільськогосподар­ського об­слу­го­ву­ю­чо­го ко­опе­ра­ти­ву-​аг­ро­тор­го­во­го дому, за­твер­джені на­ка­зом Міністер­ства аг­рар­ної політики України від 26 черв­ня 2003 р. № 191.

 

§ 5. Особливості припинення сільськогосподарських підприємств

Про­це­сом, прямо про­ти­леж­ним утво­рен­ню сільськогосподар­ського підприємства, є про­це­ду­ра його при­пи­нен­ня. За ха­рак­те­ром воле­виявлення при­пи­нен­ня буває двох видів: доб­ровільне або при­му­со­ве. Доб­ровільне при­пи­нен­ня відбувається за рішен­ням влас­ників сіль­ськогосподарських підприємств або упов­но­ва­же­них ними осіб чи пра­вонаступників. Для цього до­стат­ньо за­зна­че­ним осо­бам про­яви­ти ініці­ативу.

При­му­со­вим є при­пи­нен­ня, рішення про яке прий­няв вищестоя­щий за га­лу­зе­вим підпо­ряд­ку­ван­ням дер­жав­ний або орган місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня (щодо дер­жав­них і ко­му­наль­них сільськогосподарсь­ких підприємств), спеціаль­ний цен­траль­ний орган дер­жав­ної виконав­чої влади або відповідний су­до­вий орган. Спеціаль­ним цен­траль­ним ор­га­ном дер­жав­ної ви­ко­нав­чої влади є Міністер­ство аг­рар­ної політики України. Дер­жав­ни­ми ор­га­на­ми з ана­логічними по­в­но­ва­жен­ня­ми є та­кож Дер­жав­ний комітет риб­но­го гос­по­дар­ства України, Фонд держмай­на України та ін.

Рішення окре­мих дер­жав­них органів щодо при­пи­нен­ня підприєм­ства, на­при­клад, Ан­ти­мо­но­поль­но­го комітету України, по­тре­бує дуб­лювання відповідним рішен­ням суду. Підста­ва­ми для по­ста­нов­лен­ня су­до­во­го рішення щодо при­пи­нен­ня підприємства є: 1) визнан­ня не­дійсним за­пи­су про про­ве­ден­ня дер­жав­ної реєстрації через по­ру­шен­ня за­ко­ну, до­пу­щені при ство­ренні підприємства, які не можна усу­ну­ти; 2) про­ва­д­жен­ня підприємством діяль­ності, що су­пере­чить уста­нов­чим до­ку­мен­там, або такої, що за­бо­ро­не­на за­ко­ном; 3) невідповідність мі­німаль­но­го розміру ста­тут­но­го фонду підприємства ви­мо­гам за­ко­ну; 4) непо­дан­ня про­тя­гом року ор­га­нам дер­жав­ної по­дат­ко­вої служ­би по­даткових де­кла­рацій, до­ку­ментів фінан­со­вої звітності відповідно до за­кону; 5) наявність в Єди­но­му дер­жав­но­му реєстрі за­пи­су про відсут­ність підприємства за вка­за­ним його місце­з­на­ход­жен­ням. На­ре­шті, ви­ключ­но на підставі су­до­во­го вер­дик­ту здійснюється про­це­ду­ра банк­рутства сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Підсу­мо­ву­ю­чи ска­зане можна уза­галь­ни­ти підста­ви доб­ровільно­го при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємств, якими є:

- ініціатива влас­ни­ка (влас­ників);

- закінчен­ня стро­ку, на який ство­рю­ва­ло­ся підприємство;

- до­сяг­нен­ня мети, для якої ство­рю­ва­ло­ся підприємство.

Так само можна визна­чи­ти й підста­ви при­му­со­во­го при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства:

- по­ру­шен­ня ан­ти­мо­но­поль­но­го за­ко­но­дав­ства;

- прий­нят­тя рішення про при­ва­ти­зацію;

- визнан­ня підприємства бан­кру­том;

- ска­су­ван­ня дер­жав­ної реєстрації.

При­пи­нен­ня може відбу­ва­ти­ся з пра­во­на­ступ­ниц­твом (злит­тя, приєднан­ня, поділ, пе­ре­тво­рен­ня) або без пра­во­на­ступ­ництва (лікві­дація). Слід за­зна­чи­ти, що злит­тя, приєднан­ня і поділ сільськогоспо­дарських підприємств не мають знач­них відмінно­стей від підприємств у інших сфе­рах еко­номіки. Спе­цифіка, на­леж­на суб'єктам аг­рар­но­го права, про­яв­ляється при пе­ре­тво­ренні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств. На­га­даємо, що пе­ре­тво­рен­ня - це зміна організаційно-право­вої форми підприємства, при якій до но­во­го підприємства пе­ре­хо­дять усе майно, усі права та обов'язки по­пе­ред­ньо­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства.

При­кла­дом за­зна­че­них особ­ли­во­стей пе­ре­тво­рен­ня є про­цес при­ватизації дер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, започаткова­ний де­кре­том Кабінету Міністрів України «Про особ­ли­вості привати­зації майна в аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі» від 17 трав­ня 1993 р. Цим нор­ма­тив­но-​пра­во­вим актом було за­про­ва­д­же­но по­ря­док перетворен­ня дер­жав­них несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств і організацій агро­промислового ком­плек­су на відкриті акціонерні то­ва­ри­ства, а радгос­пів і оренд­них підприємств - на ко­лек­тивні сільсь­ко­гос­по­дарські під­приємства або відкриті акціонерні то­ва­ри­ства. Цей за­галь­ний по­ря­док відтво­ре­но у нині чин­но­му Законі України «Про особ­ли­вості привати­зації майна в аг­ро­про­ми­сло­во­му ком­плексі» від 10 липня 1996 р. та ін­шому за­ко­но­давстві про при­ва­ти­заційні про­це­си у сільсь­ко­му госпо­дарстві.

Іншим видом є за­про­ва­д­жене Ука­зом Пре­зи­ден­та України «Про невідкладні за­хо­ди щодо при­ско­рен­ня ре­фор­му­ван­ня аг­рар­но­го сек­то­ра еко­номіки» від 3 груд­ня 1999 р. пе­ре­тво­рен­ня ко­лек­тив­них сільсько­господарських підприємств (КСП) шля­хом па­ю­ван­ня їхньо­го майна та ство­рен­ня на їх основі при­ват­них (при­ват­но-​оренд­них) підприємств, фер­мерсь­ких гос­по­дарств, гос­по­дарсь­ких то­ва­риств, сільськогосподар­ських ко­опе­ра­тивів та інших суб'єктів гос­по­да­рю­ван­ня, зас­но­ва­них на при­ватній влас­ності. При цьому про­цес роз­па­ю­ван­ня су­про­вод­жу­вав­ся за­про­ва­д­жен­ням обов'яз­ко­во­го укла­дан­ня но­во­ство­ре­ни­ми підприєм­ствами до­го­ворів орен­ди зе­мель­ної част­ки (паю) та май­но­во­го паю з їх влас­ни­ка­ми, тобто ство­рен­ня при­ват­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств на орендній основі.

Існу­ють також особ­ли­вості при­пи­нен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств шля­хом бан­крут­ства. Ці особ­ли­вості ви­о­крем­ле­но у ст. 44 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» від 14 трав­ня 1992 р. (у ре­дакції За­ко­ну від 30 черв­ня 1999 p. № 784-​XIV).

1. У разі про­да­жу об'єктів неру­хо­мості, які ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для цілей сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва та є у влас­ності сільсько­господарського підприємства, що визнане бан­кру­том, за інших рівних умов пе­ре­важне право на при­дбан­ня за­зна­че­них об'єктів на­ле­жить сіль­ськогосподарським підприємствам і фер­мерсь­ким гос­по­дар­ствам, роз­ташованим у даній місце­вості. Такий підхід є ре­зуль­та­том реалізації за­галь­но­го пра­ви­ла цільо­во­го й раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня майна сіль­ськогосподарського при­зна­чен­ня. Спра­ва в тому, що жоден з учас­ників торгів з при­во­ду про­да­жу майна аг­рар­но­го підприємства-​бан­кру­та, не зможе ефек­тивніше, ніж сільсь­ко­гос­по­дарські то­ва­ро­ви­роб­ни­ки, вико­ристати таке майно.

2. У разі ліквідації сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства у зв'язку з визнан­ням його бан­кру­том рішення щодо зе­мель­них ділянок, які є у влас­ності та­ко­го підприємства, надані йому в постійне чи тимча­со­ве ко­ри­сту­ван­ня, у тому числі на умо­вах орен­ди, прий­мається відповідно до Зе­мель­но­го ко­дек­су України. Так, п. ґ) ст. 141 ЗК України підста­вою при­му­со­во­го при­пи­нен­ня прав на зе­мель­ну ділянку пе­ред­ба­чає при­му­со­ве звер­нен­ня стяг­нень на зе­мель­ну ділянку за зобов'язан­ня­ми її влас­ни­ка. Така зе­мель­на ділянка підлягає про­да­жу на зе­мель­них тор­гах, що про­во­дять­ся у формі аукціону. Звер­нен­ня стяг­нен­ня на земель­ні ділянки, при­зна­чені для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, до­пус­кається у ви­пад­ках, коли у влас­ників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звер­нене стяг­нен­ня, якщо інше не за­про­по­но­ва­но влас­ни­ком зе­мель­ної ділянки.

3. При вве­денні про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном борж­ни­ка ана­ліз фінан­со­во­го ста­но­ви­ща сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства пови­нен здійс­ню­ва­ти­ся з ураху­ван­ням се­зон­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва та його за­леж­ності від при­род­но-​кліма­тич­них умов, а та­кож мож­ли­вості за­до­во­лен­ня вимог кре­ди­торів за ра­ху­нок доходів, які мо­жуть бути одер­жані сільсь­ко­гос­по­дарсь­ким підприємством після за­кінчен­ня відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт. Згадаємо, що роз­по­ряд­жен­ня май­ном борж­ни­ка - це си­сте­ма заходів щодо нагля­ду та кон­тро­лю за управлінням та роз­по­ряд­жен­ням май­ном борж­ни­ка з метою за­без­пе­чен­ня збе­ре­жен­ня та ефек­тив­но­го ви­ко­ри­стан­ня май­нових активів борж­ни­ка та про­ве­ден­ня аналізу його фінан­со­во­го стано­вища. Роз­по­ряд­ни­ком майна ви­сту­пає фізична особа, на яку поклада­ються по­в­но­ва­жен­ня щодо на­гля­ду та кон­тро­лю за управлінням та роз­порядженням май­ном борж­ни­ка на період про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство. Таким чином, про­ве­ден­ня най­простіших аналітич­них роз­рахунків, здійс­нен­ня яких на­ле­жить до за­в­дань роз­по­ряд­ни­ка май­ном, по­ка­зує, що се­зонність грає у то­вар­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, особ­ли­во рос­лин­ни­ць­кої, най­значнішу роль. То­варність прямо пов'язана з мож­ливістю одер­жу­ва­ти до­дат­кові до­хо­ди. Такий по­ря­док дає шанс, не тільки по­га­си­ти за­бор­го­ваність, а й збе­рег­ти май­но­вий ком­плекс підприємства-​бан­кру­та.

4. На­ступ­ною особ­ливістю є те, що рішення про звер­нен­ня з кло­потанням до гос­по­дарсь­ко­го суду про санацію сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств прий­мається комітетом кре­ди­торів за участю представ­ника ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня відповідної те­ри­торіальної гро­ма­ди. Така про­це­су­аль­на особ­ливість по­яс­нюється необхідністю пред­став­ництва суспільних інте­ресів у збе­ре­женні функціону­ю­чо­го сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства на те­ри­торії села. У пе­ре­важній більшості сільсь­ких на­се­ле­них пунктів будь-​яке крупне сільськогоспо­дарське підприємство є «місто­утво­рю­ю­чим», ліквідація якого має не­сприятливі соціаль­но-​еко­номічні наслідки. Це, на­сам­пе­ред, зменшен­ня фіскаль­них на­д­ход­жень до бюд­же­ту відповідної сільсь­кої гро­ма­ди, підви­щен­ня рівня без­робіття сільсь­ко­го на­се­лен­ня, зрос­тан­ня рівня зло­чин­ності, погіршен­ня матеріальної підт­рим­ки соціальної інфра­структури села тощо. Усе разом це ви­су­ває за­в­дан­ня збе­ре­жен­ня дію­чих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств на те­ри­торії кожної з сіль­ських рад для підт­ри­ман­ня ба­лан­су при­ват­них, суспільних і держав­них інте­ресів.

5. Санація сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства вво­дить­ся на строк до закінчен­ня відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт з ура­хуванням часу, необхідного для реалізації ви­ро­ще­ної (ви­роб­ле­ної, ви­робленої та пе­ре­роб­ле­ної) сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Санацією є си­сте­ма заходів, що здійс­ню­ють­ся під час про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство з метою: 1) запобігання визнан­ню борж­ни­ка бан­кру­том та його ліквідації; 2) оздо­ров­лен­ня фінан­со­во-​гос­по­дарсь­ко­го ста­но­ви­ща борж­ни­ка; 3) за­до­во­лен­ня в по­в­но­му обсязі або част­ко­во вимог креди­торів шля­хом кре­ди­ту­ван­ня, ре­струк­ту­ри­зації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-​пра­во­вої та ви­роб­ни­чої струк­ту­ри борж­ни­ка. На­ве­де­на особ­ливість є логічним про­до­в­жен­ням кри­терію се­зон­ності робіт і свідчить про ре­аль­ну мож­ливість за ра­ху­нок відстро­чення про­це­ду­ри санації до мо­мен­ту одер­жан­ня найбільших гро­шо­вих на­д­ход­жень від реалізації про­дукції при­пи­ни­ти про­це­ду­ру бан­крут­ства вза­галі. Ще однією особ­ливістю є те, що строк санації не може переви­щувати п'ят­на­дця­ти місяців. Це при тому, що для підприємств іншої га­лу­зе­вої на­леж­ності санація вво­дить­ся на строк не більше два­надця­ти місяців.

6. На­ре­шті, якщо про­тя­гом стро­ку санації погірши­ло­ся фінан­со­ве ста­но­ви­ще сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства у зв'язку зі стихій­ним лихом, з епізоотіями та іншими неспри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми, загаль­ний строк санації, вка­за­ний вище, може бути про­до­в­же­ний на один рік. Для всіх несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств існує пра­ви­ло, що за кло­по­тан­ням комітету кре­ди­торів чи ке­ру­ю­чо­го санацією або інвесто­рів цей строк може бути про­до­в­же­но ще до шести місяців або скороче­но. Таким чином, мак­си­маль­но мож­ли­вим для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств є строк санації розміром у 2 роки й 3 місяці проти півтора­річного стро­ку для несільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств.

Поряд із наявністю нібито суттєво збільше­но­го для сільськогос­подарських підприємств (су­про­ти інших підприємств) стро­ку санації слід за­зна­чи­ти, що для місто­утво­рю­ю­чо­го підприємства існує можли­вість знач­но збільше­но­го стро­ку санації. Так, за кло­по­тан­ням ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня або цен­траль­но­го ор­га­ну ви­ко­нав­чої влади, які є учас­ни­ка­ми про­ва­д­жен­ня у справі про бан­крут­ство, за умови укла­дення ними до­го­во­ру по­ру­ки за зобов'язан­ня­ми борж­ни­ка, строк про­цедури санації місто­утво­рю­ю­чо­го підприємства може бути продовже­ний гос­по­дарсь­ким судом до де­ся­ти років. Борж­ник і його по­ру­чи­тель у цьому разі зобов'язані ро­з­раху­ва­ти­ся з кре­ди­то­ра­ми про­тя­гом трьох років. Щодо сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, які фак­тич­но висту­пають «місто­утво­рю­ю­чи­ми» підприємства­ми для села, такі преферен­ції не пе­ред­ба­чені.

Ок­ре­мо чинне за­ко­но­дав­ство визна­чає особ­ли­вості бан­крут­ства фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства, які ви­о­крем­лює ст. 50 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня пла­то­спро­мож­ності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том». Аналіз по­ло­жень за­зна­че­ної статті дає змогу дійти виснов­ку про існу­ван­ня спе­цифічного механізму за­хи­сту фер­мерсь­ких гос­подарств від бан­крут­ства порівняно з іншими фор­ма­ми підприємств, зо­кре­ма й сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких. На­при­клад, підста­вою для визнан­ня будь-​яко­го підприємства бан­кру­том є неспро­можність ви­ко­на­ти свої гро­шові зобов'язан­ня перед кре­ди­то­ра­ми про­тя­гом трьохмісяців після на­стан­ня вста­нов­ле­но­го стро­ку їх спла­ти, тоді як для фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства підста­вою є його неспро­можність за­до­воль­ни­ти ви­мо­ги кре­ди­торів про­тя­гом шестимісяців після закінчен­ня відповідного пе­ріоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт.

Заява про по­ру­шен­ня спра­ви про бан­крут­ство подається підприємством-​борж­ни­ком будь-​якої га­лу­зе­вої на­леж­ності у пись­мовій формі і підписується керівни­ком борж­ни­ка чи іншою упов­но­ва­же­ною осо­бою. Заява фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства також підписується його го­ло­вою, але по­тре­бує на­яв­ності пись­мо­вої згоди всіх членів фер­мерсь­ко­го гос­подарства.

До заяви го­ло­ви фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства про по­ру­шен­ня спра­ви про бан­крут­ство, крім за­галь­но­обов'яз­ко­вих для про­це­ду­ри банкрут­ства до­ку­ментів, до­да­ють­ся до­ку­мен­ти, які містять відо­мості: 1) про склад і вартість майна фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства; 2) про склад і вар­тість майна, яке на­ле­жить чле­нам фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства на праві влас­ності; 3) про розмір доходів, які мо­жуть бути одер­жані фермер­ським гос­по­дар­ством після закінчен­ня відповідного періоду сільсько­господарських робіт.

За за­галь­ним пра­ви­лом, роз­по­ряд­ник майна при­зна­чається на строк не більше шести місяців. У той самий час для фер­мерсь­ко­го гос­подарства про­це­ду­ра роз­по­ряд­жен­ня май­ном вво­дить­ся на строк закін­чення відповідного періоду сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких робіт з урахуван­ням часу, необхідного для реалізації ви­роб­ле­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. За­зна­че­ний строк не може пе­ре­ви­щу­ва­ти п'ят­на­дця­ти міся­ців. У разі якщо після вве­ден­ня про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном по­гірши­ло­ся фінан­со­ве ста­но­ви­ще фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства у зв'язку зі стихійним лихом, епізоотіями та іншими неспри­ят­ли­ви­ми умо­ва­ми, строк про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном може бути про­до­в­же­но на один рік. Таке по­ло­жен­ня існує лише для фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Інші підприємства, вклю­ча­ю­чи сільсь­ко­гос­по­дарські, таких привілеїв не мають.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 За­ко­ну України «Про віднов­лен­ня плато­спроможності борж­ни­ка або визнан­ня його бан­кру­том» розпорядни­ком майна може бути при­зна­че­но лише таку особу, яка має ліцензію арбітраж­но­го ке­ру­ю­чо­го. Для здійс­нен­ня про­це­ду­ри роз­по­ряд­жен­ня май­ном фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства гос­по­дарсь­ким судом признача­ється роз­по­ряд­ник майна, який може й не мати ліцензії роз­по­ряд­ни­ка майна. Закон навіть надає мож­ливість здійс­ню­ва­ти по­в­но­ва­жен­ня роз­порядника майна голові фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства за по­год­жен­ням з при­зна­че­ним роз­по­ряд­ни­ком майна.

За за­галь­ним пра­ви­лом про­даж будь-​яко­го майна бан­кру­та здій­снюється на відкри­тих тор­гах і лише у разі на­д­ход­жен­ня двох і більше про­по­зицій щодо при­дбан­ня майна бан­кру­та ліквідатор про­во­дить кон­курс (аукціон). Щодо неру­хо­мо­го майна, вклю­че­но­го до ліквідаційної маси фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства, діє ви­мо­га про­да­жу тільки за конкур­сом, обов'яз­ко­ви­ми умо­ва­ми якого є збе­ре­жен­ня цільо­во­го призначен­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких об'єктів, що про­да­ють­ся. Така ви­мо­га є логіч­ним про­до­в­жен­ням за­сто­су­ван­ня пра­ви­ла цільо­во­го і раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня майна сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня.

Важ­ли­вою відмінністю є також те, що гос­по­дарсь­кий суд направ­ляє копію по­ста­но­ви про визнан­ня фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ства банкру­том не лише до ор­га­ну, який здійснив його дер­жав­ну реєстрацію, а й до ор­га­ну місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня за місце­з­на­ход­жен­ням фермерсько­го гос­по­дар­ства.

Слід за­зна­чи­ти, що дер­жа­ва здійснює відповідні за­хо­ди щодо запо­бігання непла­то­спро­мож­ності та бан­кру