Тарифні ставки працівників

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна ставка визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.

Важливою проблемою є встановлення таких розмірів тариф­них ставок, які б гарантували безперервне відновлення й підтри­мування фізичних сил і розумових здібностей людини, а також забезпечення постійного відновлення й підвищення її трудової кваліфікації, зростання загальноосвітнього і професійного рівня працівників. Тарифна частина заробітної плати має виконува­ти мотивуючу і стимулюючу функцію, оскільки стимулює виконання робіт більшої складності, відповідальності, інтенсивності. Тому питома вага тарифної частини має бути максимальною. Як показує досвід, тариф, що є постійною частиною заробітної плати, має становити до 80 % заробітку. Якщо змінна частина за­робітку (премії, різні доплати) становить половину, а то й більше загального обсягу заробітної плати, то це свідчить про втрату ос­новної стимулюючої ролі тарифу в заохоченні виконання більш якісної праці, підвищенні кваліфікації.

Ставка 1-го розряду – це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

Тп = Ті * Кп,

де Ті – тарифна ставка 1-го розряду; Кп – тарифний коефіцієнт даного розряду.

Тарифні ставки на підприємствах диференціюються за склад­ністю праці, кваліфікацією робітників. Вища ставка у робітників вищих розрядів. Тарифні ставки робітників можуть бути годинні, денні й місяч­ні (оклади).

Годинні тарифні ставки застосовуються в більшості галузей виробництва (машинобудівній, деревообробній, легкій, харчовій та ін.), де завдання робітникові установлюються у вигляді норм часу на одиницю виробу або операцію На основі погодин­них тарифних ставок здійснюються додаткові виплати робітникам за роботу в нічний час, доплати незвільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, доплати за понаднормовані роботи. Тому на всіх виробництвах, і на тих, де установлю­ються денні і місячні тарифні ставки, необхідно розраховувати погодинні тарифні ставки.

Денні тарифні ставки установлюються в тих галузях, в яких розраховуються змінні норми виробітку (вугільна, металургійна, нафтопереробна та ін.).

Місячні тарифні ставки використовуються для певних кате­горій допоміжних робітників (комірники, ліфтери, водії електро­возів, роздавальники інструментів), а також робітників, зайнятих експлуатацією електроенергетичних установок.

Середня тарифна ставка робітників (робіт) визначається як середня арифметична величина із тарифних ставок, зважена на кількість робітників (трудомісткості), котрі мають однакові тарифні ставки:

Тс = ∑Т * Чр / ∑Чр; Тс = ∑Т * Тр / ∑Тр

де ∑Чр – загальна чисельність робітників; ∑Т – загальна сума тарифних ставок для всіх робітників;

∑Тр – загальна трудомісткість робіт, нормо-год.

Знаючи середній тарифний коефіцієнт або середній тарифний розряд, можна визначити середню тарифну ставку:

Тс = Т1 * Кс,

де Т1 – тарифна ставка 1-го розряду для даної групи робітників (робіт);

Кс – середній тарифний коефіцієнт даної групи робітників (робіт).

Тс = Тм + (Тб – Тм) * (Рс – Рм),

де Тб, Тм – тарифні ставки, які відповідають більшому і меншо­му із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знахо­диться відомий середній розряд;

Рс – середній тарифний розряд робітників (робіт);

Рм – менший із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний розряд.

Оплата праці керівників, фахівців і технічних службовців здійснюється за допомогою посадових окладів, основою яких є мінімальна тарифна ставка.

Основним призначенням цієї категорії працівників є організація виробництва, спрямована на досягнення максимальних результатів з найменшими затратами праці. За своїм відношенням до засобів виробництва, за принципами оплати вони перебувають у тих самих умовах, що й робітники. Проте їхня праця специфічна за своїм змістом, характером і методами виконання роботи. Праця професіо­налів, фахівців – це передусім розумова праця. Безумовно, вона не вільна від деяких механічних операцій, проте основу становить твор­чий процес – пошук і прийняття оптимальних технічних, організа­ційних та економічних рішень. Це потребує великого обсягу спеціальних знань, спеціальних практичних навичок. Праця професіоналів і фахівців характеризується вищим ступенем відповідальності порів­няно з працею робітників, бо правильне і своєчасне прийняття рішень визначає не тільки індивідуальні результати їхньої праці, а й значною мірою результати праці всього колективу.

Для установлення посадового окладу на підприємствах широ­ко застосовуються коефіцієнти співвідношення місячних посадо­вих окладів керівників та професіоналів, фахівців і мінімальної заробітної плати. З огляду на індивідуальні особливості праців­ника і фінансові можливості підприємства коефіцієнти мають мінімальні й максимальні межі за кожною посадою. При цьому не­обхідно дотримуватися правильного співвідношення в оплаті праці між кваліфікованими робітниками і фахівцями. Так, оклади майстрів мають бути більшими від ставок робітників найвищої кваліфікації, зайнятих на відповідній ділянці майстра.

Мінімальні оклади щодо посади встановлюють тим працівни­кам, які починають діяльність у тій чи іншій сфері, виконують відносно вузьке коло завдань під безпосереднім керівництвом керівника, а також працівникам, які відповідають посаді, яку обіймають, однак їм необхідно поліпшити роботу. Максимальні оклади установлюються працівникам, які володіють необхідною для даної посади кваліфікацією, мають необхідний досвід роботи, характеризу­ються самостійністю у виконанні робітї, ініціативністю і з творчим ставленням до праці.

Посадові оклади установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За резуль­татами атестації власник або уповноважений ним орган має пра­во змінювати посадові оклади у межах затверджених мінімаль­них і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.