Визначення критичного виробництва (точки беззбитковості), коефіцієнтів маржинального прибутку та безпеки виробництва.

Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат

 

Застосований на практиці поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні дає можливість нормалізувати їхню загальну суму за певний період у такому вигляді:

Сз(с) = Сзм.о. * N + Cпост.,

де Сз(с) – загальні (сукупні) витрати;

Сзм.о - змінні витрати на одиницю продукції;

N – обсяг виробництва в натуральному вимірі;

Спост. – постійні витрати на розрахунковий період.

 

Відповідно загальні витрати на одиницю продукції (Сзм.о.) розраховуються за формулою

Сз.о. = Сзм.о. + Спост/N.

Ця формула підтверджує об’єктивно існуючу закономірність: зі збільшенням обсягу виробництва собівартість одиниці продукції знижуються за рахунок постійних витрат.

  • Названу вище закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва в процесі вибору варіантів проектних та планових рішень.
  • Визначення критичного обсягу виробництва(точки беззбитковості) графічним способом:

 

Рис. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

(1-збитки; 2-прибуток)

 

На рисунку показано лінійні функції динаміки витрат і виторгу від продажу продукції (Ц * N). За умови заданої (що склалася) величини постійних витрат (Спост.) виробництво продукції до певного критичного обсягу (Nкр) є збитковим – заштрихована площа 1. Зі збільшенням обсягу виробництва частина постійних витрат знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного рівня випуску виробів (Nкр) виробництво стає прибутковим – площа 2.

  • Розрахунок критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості) аналітичним способом. Як видно з графіка на рисунку, за критичної програми виробництва витрати та виторг від продажу продукції є однаковим, тобто

Сзм.о. * Nкр + Спост. = Ц * Nкр.

Звідси

Nкр. = Спост. / (Ц – Сзм.о.),

де Ц – ціна одиниці продукції.

  • Критичний обсяг випуску виробів (точку беззбитковості) для багатопродуктного виробництва доцільно обчислювати в грошовому (вартісному) виразі, користуючись формулою

Vкр = Спост / Кмп

де Vкр – критичний обсяг випуску продукції у вартісному виразі;

Кмп – коефіцієнт маржинального прибутку.

  • У свою чергу коефіцієнт маржинального прибутку (маржа) визначається за формою

Кмп = (В – Сзм) / В,

де В – річний обсяг виробництва та реалізації продукції(виторг);

Сзм – загальна величина змінних витрат.

  • Обчислення коефіцієнта безпеки виробництва. Він характеризує ступінь перевищення критичного обсягу виробництва продукції стосовно фактичного (планового) випуску і визначається за допомогою формули

Кбп = (Nф(п) – Nкр) / Nф(п)

Цей коефіцієнт можна обчислювати на базі вартісного виміру виробництва.

 

 

3. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг)

 


Кошторис виробництва – це підрахунок сукупних витрат підприємства, що пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, віднесено їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Це означає, що суми кошторису виробництва та собівартості загального обсягу продукції кількісно не збігаються. Кошторис виробництва складається за економічними елементами.

 

Матеріальні витрати Як елемент кошторису виробництва містять витрати на:
  • сировину та основні матеріали, що становлять матеріальну субстанцію продукції;
  • вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);
  • покупні напівфабрикати (штамповки, відливків, поковки та ін.);
  • виробничі послуги сторонніх підприємств та організацій, необхідні для виготовлення продукції;
  • допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, форми, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (канцелярські товари, утримування будівель тощо);
  • паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;
  • пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).
Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрати, які не є складовими інших елементів кошторису(плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.) Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.
Заробітна плата Включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.
Відрахування на соціальні потреби Містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел фінансування.
Амортизація основних фондів У вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів.
Інші витрати Включають ті з них, які за змістом не можна відвести до відповідних елементів. До них належать: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, оренда плата за окремі об’єкти основних фондів та ін.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною величиною залишків незавершеного виробництва. Вона визначається на підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни залишків витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх платежів.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється з допомогою коригування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції. Для цього користуються формулою

Ср = Стп + Стп – Стк,

де Ср – собівартість реалізованої продукції;

Стп, Стк – собівартість залишків товарної продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.


 

4. Собівартість окремих виробів

 


Калькулювання – це процес обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання використовується для:

1. обґрунтування цін на вироби;

2. обчислення рентабельності виробів;

3. аналізу собівартості однакових виробів на різних підприємствах;

4. визначення ефективності організаційно-технічних заходів.

Калькування передбачає:

· установлення об’єкта калькування та вибір калькуляційних одиниць;

· визначення калькуляційних статей витрат і методики їхнього обчислення.

Об’єкти калькулювання – це та продукція чи робота (послуга), собівартістю яких обчислюється. Головним об’єктом калькулювання є готові вироби, що реалізуються на ринку.

Калькуляційна одиниця – одиниця кількісного вимірювання об’єкта калькулювання (наприклад, один автомобіль, одна тонна вугляр, одна кіловат-година електроенергії).

Можлива номенклатура калькуляційних статей:

  1. Сировина і матеріали.
  2. Комплектуючі вироби і покупні напівфабрикати
  3. Зарплата основа.
  4. Додаткова заробітна плата
  5. Відрахування на соцстрах
  6. Загально виробничі витрати
  7. Виробнича собівартість
  8. Адміністративні витрати
  9. Витрати на збут
  10. Інші операційні витрати.