Система екологічного управління
Протягом останніх трьох десятиріч в Україні була сформо-зана система управління природоохоронною діяльністю. Розрізняються два головних періоди розвитку цієї системи:
1. Регулятивний - із 60-х до початку 90-х років, коли було прийнято ряд законодавчих актів із питань охорони навколишнього природного середовища.
2. Еколого-економічний, починаючи з 1991 р., коли було введено в дію Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", якими були встановлено засади формування економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності.
В подальшому розвиток цього механізму з різною мірою повноти здійснювався у розроблених відповідно до цього Закону земельному, водному, лісовому законодавстві, законодавстві про надра, про охорону атмосферного повітря, постановах Кабінету Міністрів України та в ряді іншіх інструктивних та нормативно-методичних документах.
Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є:
— механізм зборів за забруднення навколишнього природного середовища та за спеціальне використання природних ресурсів;
— механізм відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;
— система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів через головний розділ у складі Держбюджету "Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека", Державний, республіканський АР Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів.
В сучасний період важливе значення набуває корпоративне
управління. На сьогодні в системі загального корпоративного управління України функціонує комплексна система управління раціональним використанням ресурсів, яка за своїм змістом не відповідає вимогам Європейського регламенту 1836/93, так і міжнародним та державним стандартам серії І5О14000 (ДСТУ І5О 14000). Нині проблема полягає в перетворені діючої системи корпоративного управління ресурсовикористанням на корпоративну систему екологічного управління. Лише за такої умови можна буде говорити про цілісну систему корпоративної ідентичності в контексті Всесвітньої стратегії збалансованого еколого-соціоекономічного розвитку і національної стратегії європейської інтеграції.
Система корпотаривного екологічного управління може створюватися на базі існуючих служб екологічної безпеки чи управлінь ресурсовикористуванням у корпорації як складова частина загальної системи корпоративного управління відповідно до основних передумов, що визначені міжнародним стандартом І5О 14001 (ДСТУ І5О 14001 - 97):
— визначення управління якістю навколишнього середовища як вищого пріоритету корпорації;
— встановлення й підтримка зв'язків із внутрішніми й зовнішніми зацікавленими сторонами;
— включення процедур планування та обліку екологічних аспектів у весь життєвий цикл продукції чи послуг;
— оцінка параметрів виробничих процесів, необхідних для досягнення вимог рівня характеристик екологічності;
-- оцінка процесів корпоративного управління для ідентифікації можливостей посилення його екологічних аспектів та екологізації функцій загального корпоративного управління.
Потенційні вигоди, які можуть бути отримані від упровадження корпоративної системи екологічного управління, такі:
— підтримка довірчих відносин із населенням, громадськістю;
— відповідність критеріям інвесторів і страхувальників (інвестиційна привабливість);
— підтримка позитивного іміджу і високої ринкової вартості акцій;
— відповідність нормативним вимогам із боку замовника;
— поліпшення контролю витрат;
— зниження рівня аварійності, що спричиняє екологічну шкоду;
— підвищення рівня екологічної та техногенної безпеки;
— економія витрат матеріалів, енергії;
— спрощення процесу одержання різного роду ліцензій і по вноважень;
— поліпшення відносин із контрольними органами виконавчої влади.
Функції управління у сфері екології - основні напрями діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Основна питома вага управлінської діяльності в даній сфері припадає на центральні органи державного управління, місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, визначеної законодавством. Існуюча організаційно-управлінська система має значні недоліки. Зокрема, частково зберігається становище, коли суб'єкти природокористування здійснюють загальне управління природними об'єктами, в тому числі й їх охорону; відсутні реальні важелі економічного стимулювання екологічно безпечної діяльності; неуз-годжені, а часто навіть суперечні один одному відомчі нормативно-правові акти; суб'єкти господарської діяльності економічно не зацікавлені в підвищенні екологічної безпеки виробництв, у застосуванні ресурсо - та енергоефективних технологій; відсутні правові засади використання такого механізму, як екологічний аудит, що вже довів свою ефективність і активно застосовується в розвинутих країнах; існує невідповідність між ступенем суспільної небезпечності екологічних правопорушень і мірами юридичної відповідальності.
У державній системі екологічного управління застосовується загальне управління, яке здійснюється в особі державних законодавчих, виконавчих, правових органів, і уповноважене, або спеціальне управління, яке здійснюється суб'єктами, що мають спеціальне повноваження на екологічне управління відповідно до чинного законодавства. Цей поділ має своє відображення в структурі функцій державній системі екологічного управління - загальні й спеціальні.