ТЕМА II

План

1. Походження, розселення та устрій східних слов'ян. Господар­ська діяльність, вірування, побут та звичаї.

2. Утворення і розвиток Київської держави:

а) причини та початки творення Київської держави. Перші ки­ївські князі і оцінка їх діяльності;

б) розквіт Київської Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

3. Київська Русь у другій половині XI - на початку ХІІ ст. Воло­димир Мономах.

Розглядаючиперше питання, необхідно розкрити проблему походження (етногенез) слов'ян. В історичній науці є чимало до­слідницьких тверджень, теорій з цього питання.

Першу спробу пояснити походження слов'ян зробив літопи­сець Нестор у "Повісті минулих літ", де започатковано дунайськутеорію, яка була домінуючою в ХШ-ХV ст. Він писав: "... по до­вгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де є нині Угорська земля і Болгарська. Від тих слов'ян розійшлися вони по всій землі і прозвалися іменами своїми, - (від того), де сіли, на котрому місці". Незважаючи на критику ряду дослідників, ця концепція й сьогодні має своїх послідовників, як серед лінгвістів, археологів, так і серед істориків.

У ІХ ст. на сторінках Баварської хроніки викладена скіфо-сарматська. або азіатська теорія, тобто предками слов'ян ви­знавали скіфів і сарматів. Вони прийшли з Передньої Азії й осіли в південній частині Східної Європи, а згодом розселилися на північ і захід.

У XIX та на початку XX ст. вчені значно розширюють базу своїх досліджень щодо етногенезу слов'ян. Чимала група істориків - медевістів, лінгвістів, археологів (Л.Нідерле, М.Фасмер, ЦН.Шахматов, В.Петров та ін.) започатковують вісло-дніпровськутеорію походження слов'ян. Відповідно до цієї теорії ще у ІІ тис. до н.е. існувала балто-слов'янська спільність. Після її розпаду в процесі розселення і виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л.Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов'янських земель - Волинь. За матеріала­ми археологічних розкопок останніх десятиліть доведена слов'янська належність ряду культур у цьому регіоні (не раніше рубежу І тис. н.е.).

У 30-40-х роках XX ст. польські вчені Ю.Косташевський, М.Рудницький, Т. Лер-Сплавинський обґрунтували вісло-одерську концепцію. Ця теорія зв'язує походження слов’янських старожитностей з лужицькою культурою (період пізньої бронзи та раннього заліза) і територіальне обмежує слов'янську праба­тьківщину природними кордонами - річками Віслою і Одером.

У 50-60-х роках XX ст. виникає дніпро-одерська теорія (П.Третяков, Б.Рибаков та ін.), яка органічно об'єднала ідеї та ви­сновки багатьох попередніх теорій і помістила слов'янську пра­батьківщину між Дніпром і Одером. Твердження цієї теорії на­ступне: вже на рубежі Ш-П тис. до н.е. з індоєвропейської спільності виділилася германо-балто-слов'янська група. Подаль­ший поділ цієї гілки і спричинив появу протослов'ян як само­стійної етнічної спільноти.

Сучасні українські археологи (В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський) розвинули дніпро-одерську теорію. Вони довели, що становлення слов'янського етносу - тривалий процес, який пройшов у своєму розвитку ряд етапів. Кожна з названих конце­пцій (особливо остання) стосовно того чи іншого етапу пересе­лення або розселення слов'ян відповідає дійсності. Однак до раннього середньовіччя вони не займали водночас усієї території між Дніпром та Одером.

Перші згадки про слов'янські племена зустрічаються у тво­рах римських вчених І-П ст. н.е., де слов'яни фігурують під на­звою венеди. Візантійський хроніст Йордан у V ст. н.е. повідом­ляє про три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти(Подніпров'я), склавини (Подунав'я).

М.Грушевський вважав антів предками українського народу, а їх союз - початком праукраїнської державності (з IV ст.). І.Крип'якевич писав: "Держава антів протривала три століття, від кінця IV і до початку VII ст. В історії України вона має важливе значення: український нарід уперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її об море". (Крип 'якевич І.П. Історія Укра­їни. -Львів, 1990, с.30).

Бажано підкреслити, що в результаті розселення слов'ян (VI-VШ ст.) на території Східної Європи виникають три групи слов'янських племен: західна, південна і східна.

Східні слов'яни на той час заселили більшу частину території України. У них (VШ ст.) виникає цілий ряд союзів племен: поля­ни (жили на правому березі Дніпра), древляни (над Прип'яттю), дуліби (над Західним Бугом), тиверці (над Дністром), уличі (між Південним Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).

Археологічні знахідки знарядь праці дають право зробити висновок, що основним видом діяльності східних слов'ян було землеробство. Для обробітку землі використовували рало із за­лізним наконечником, а потім плуг із череслом і лемешем. Слов'яни вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь, гречку. Розвивались і тваринництво, рибальство, мисливство.

Зміни, які відбулись в економічному укладі східних слов'ян, пов'язані з відокремленням ремесла від землеробства, торгівлі від ремесла. Швидкий розвиток економіки у першій половині і в середині І тисячоліття н.е. зумовив розклад первіснообщинного ладу і появу соціальної нерівності; саме ці процеси, а також не­обхідність захисту від ворогів змусили їх об'єднатись у міжпле­мінні союзи, які надалі набули багатьох рис ранньофеодальної держави.

Вірування східних слов'ян мали політеїстичний характер. Обожнюючи сили природи, слов'яни були язичниками. Найвищим божеством вважався Перун - бог грому і блискавки; Даждь-бог, Стрибог — боги сонця і повітря були дарителями земних благ та ін. Зверніть увагу на обрядові свята, які дійшли до наших днів (самостійно).

Отжеу стародавню добу Україну населяли різні народи і племена. Починаючи з епохи бронзи зароджується пра­слов'янський етнічний масив, що з часом посів провідне місце на українських землях.

При висвітленнідругого питання лекції необхідно з'ясувати передумови, причини,які привели до утворення Давньоруської держави.

По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктив­них сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростан­ня міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набуває тор­говельний шлях "із варяг у греки" - вздовж Дніпра із Скандинавії у Візантію, а також з Каспійського моря через Київ до Західної Європи).

По-друге, соціально-політичні передумови: поступово розпа­даються патріархальні зв'язки, відбувається розклад родо-общинного ладу, перехід до сусідської, територіальної общини, а далі формування елементів феодальної системи. Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформу­ються у феодальне залежне населення, що створює умови для ак­тивного державотворчого процесу.

Розвиток ремесел і відокремлення їх від сільського господар­ства у VШ-Х ст. зумовили активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі, яка об'єднувала в ціле землі слов'янських територіальних общин.

Важливе значення в утворенні Руської держави має фактор зростання ролі військової дружини, яка перетворюється на могу­тню політичну силу. Йде процес розселення ("виділення") вели­ких союзів слов'янських племен (поляни, дуліби, волиняни та ін.) в певні етнокультурні спільноти. Саме на цьому ґрунті виника­ють державні утворення - племінні князівства та їх федерації. За свідченнями арабських авторів, уже у VШ-Х ст. існувало три осередки слов'янської державності: Куявія (земля полян з Киє­вом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо. Причорноморська і Приазовська Русь). Найбіль­шим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською Землею (Куявія) з центром у Києві. Вона і стала тим територіаль­ним та політичним ядром, навколо якого зросла держава - Київ­ська Русь.

Бажано ознайомитися з "норманською теорією", авторами якої були німецькі вчені XVIII ст. (члени Петербурзької академії наук) Міллер та Байєр. Вони обґрунтували концепцію "варязько­го" походження Давньоруської держави. Такий підхід антинауковий і навіть ідеологічно шкідливий; проте абсолютно заперечувати зовнішній фактор теж недоцільно. Варто зазначити, що в результаті довготривалих досліджень теорії виникнення Київсь­кої держави вчені України, Росії (XX ст.) довели, що східно­слов'янське суспільство ще до появи варягів мало протодержавні утворення. Це докорінно змінило уявлення про роль скандинавів на Русі. "Норманська теорія" втратила наукове значення.

Слід відзначити, що у VIII ст. Хозарський каганат (держава тюркомовних племен у пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі) підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та в'ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське. походження Київської Русі. Її автор О. Пріцак (професор Гарвардського університету) стверджує, що поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємицею роду Кия, який заснував Київ у VIII ст. Ця вигада­на версія не витримує ніякої критики. Дослідження давнього Києва переконливо свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Відомо, що в 60-ті роки Х ст. внаслі­док війни з русами Хозарська держава перестала існувати. З ІХ ст. в Європі домінувала Давньоруська держава.

Отже, поява Давньоруської держави на теренах Східної Єв­ропи — результат взаємодії різноманітних факторів і чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й сивої давнини. Державність Київської Русі не була до нас завезена варягами і хозарами. Вона виросла на місцевому ґрунті ще до ІХ ст. в ре­зультаті складного і тривалого соціально-економічного та куль­турного розвитку слов'ян- ського суспільства.

При самостійному опрацюванні лекції, рекомендованої літе­ратури необхідно повторити історичні матеріали про перших ки­ївських князів (Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава) і коротко дати оцінку їх діяльності.

Київська Русь пройшла у своєму розвитку кілька етапів. Досліджено, що вона в ІХ-Х ст. (І етап) ще не знала станового устрою, тому, можна назвати її в цей

історичний період надплемінною: влада не лише відокремилася від народу (одна з ознак державності), а й піднялася над самою племінною верхівкою і стала успадковуватись. Деякі сучасні вчені дають вдале визначення форми Київської Русі ІХ-Х ст. як дружинної, адже владний прошарок складався з верхівки княжої дружини. Ця форма державності закінчується на добі князювання Володимира Святославовича.

Характеризуючи князів Володимира і Ярослава Мудрого, не­обхідно підкреслити, що при їх діяльності Київська Русь досягла найвищої могутності. Тобто на П етапі (кінець Х - середина XI ст.) відбувається піднесення держави.

Володимир Великий (980-1015) - один з найяскравіших полі­тичних діячів європейського масштабу. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: остаточно під­корив в'ятичів, радимичів, повернув Перемишль і Червенські мі­ста, підпорядкував Закарпатську Русь і Тмутаракань. В 988р. Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепара­тизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну найбільшу європейську державу. Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміц­ненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісни­ками князя.

Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше за­ймаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяль­ність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. Якщо його попередники були типовими володарями до­феодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльні­стю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну.

Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У "Повісті минулих літ" вказується, що Володимир думав і про ра­тні справи, і про "устав земний", і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі.

Була проведена також військова реформа, в результаті якої "племінні" військові формування замінилися на формування, що набиралися в південних, порубіжних зі степом районах.

Володимир приділяв велику увагу захисту рубежів країни від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня (була створена складна система валів, фортець, укріплених міст).

Володимир був помітною політичної фігурою і на міжнарод­ній арені. Його шлюб із сестрою візантійського імператора прин­цесою Анною, укладений під тиском Володимира (військовий похід на Херсонес, нині - Корсунь), зробив його рівним імпера­торові.

За Володимира в 988р. на Русі було прийняте православне християнство з Візантії, яке стало єдиною державною релігією. Значенняприйняття християнства:

1. Християнська церква освячувала князівську владу, що зміц­нювало її авторитет. Вона прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися на великих феодальних власників.

2. Християнство сприяло розвитку освіти, збагаченню руської культури кращими надбаннями християнського світу. Воно привело до нових звичаїв і більш гуманних моральних норм у стосунках між людьми.

3. Християнство допомогло налагодженню більш тісних міжна­родних зв'язків Русі з християнським світом.

Все ж прийняття християнства на Русі не перебувало в одно­сторонній залежності від її міжнародних інтересів та зв'язків. Прийняття християнства було передусім наслідком соціально-економічного, політичного і культурного розвитку східного слов'янства. Відомо, що християнство поширювалося з давніх часів у Криму. Протягом IX ст. воно набуло поширення і в Києві. Історична наука вказує на християнізацію Русі за часів князя Аскольда. За візантійськими джерелами,860 р., русичі здійснили похід на Візантію і ледве не захопили Константинополь. Імперія змушена була укласти договір, одним з важливих питань якого було хрещення Русі. Однак християнство не стало панівною іде­ологією, бо хрестилася лише певна частина суспільної верхівки на чолі з князем. Переконливо на ці процеси вказує І.Крип'якевич: "Є вістки, що князі, які ходили походами на Крим і Малу Азію на початку IX ст., навернулися до християнства; та­кож Аскольд міг бути християнином, бо на його могилі постав­лено церкву. За Ігоря частина княжої дружини була вже христи­янська і складала присягу в церкві св. Іллі в Києві. Нарешті, Ольга була християнкою. Але християнство не було ще одино­кою релігією; поруч з ним існували ще інші вірування ... Володимир вирішив дати християнству становище державної релігії' (Крип 'якевич І.П. Історія України. -Львів, 1990, с. 50).

Отже, християнство відповідало назрілим потребам давньоруського суспільства, яке за часів правління Володимира опинилося на переломі історичного розвитку. В цей період відходив ;

минуле родоплемінний побут слов'ян, завершувалося об'єднанні східнослов'янських земель у складі Київської держави.

На початку висвітлення правління Ярослава Мудрого (1019-1054) варто зазначити, що після смерті Володимира між його си­нами розпочалася боротьба за владу, яка закінчилась перемогою Ярослава. Першочерговим завданням Ярослава Володимировича (як і його батька) був захист рідної землі від печенігів, яких він вщент розгромив (1036 р.). Були також відвойовані у польських феодалів землі, загарбані Болеславом Хоробрим 1018 р., звільне­но від поляків волинське місто Беліз, возз'єднано з Давньорусь­кою державою всю Червону Русь (галицькі землі).

Важливі заходи здійснив Ярослав у справі внутрішньої орга­нізації своєї держави. За його часів було остаточно зламано міс­цевий сепаратизм, вдосконалився державний апарат. Велика ува­га приділялась церкві, в 1039 р. засновується митрополія в Києві, де діяло 400 церков. Ярослав Мудрий розбудував столицю, звів Золоті Ворота, собор св. Софії, Києво-Печерський монастир. Прославився він і виданням "Руської правди" - першого кодексу законів (Див. Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад. комент. В.Ю. Короля). -К., 2001, с.50'55).

Велика увага приділялась розвитку освіти, науки, мистецтва. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київсь­кій збереглася бібліотека Я.Мудрого, діяла школа, де навчалися граматики діти із заможних родин; тут же знаходилось спеціаль­не приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, ство­рювались оригінальні твори давньоруської літератури, велося лі­точислення.

У Києві та в інших містах були створені скрипторії (книжко­ві майстерні), в яких переписували церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Саме за Я.Мудрого в Києві (1037-1039) було створено перший літопис­ний ізвод.

Розвивалась економіка країни. Лише в Києві працювали ре­місники більш як 60 спеціальностей. Столиця стала торговельним центром не тільки Київської Русі, а й Східної Європи.

У зовнішній політиці Ярослав віддавав перевагу методам ди­пломатичних зв'язків, підкріплюючи їх династичними шлюбами.

Три його дочки були дружинами європейських монархів:

Єлизавета - норвезького, Анна - французького, Анастасія - угор­ського королів. Сам він був одружений з дочкою шведського ко­роля Інгігердою; його син Всеволод - з дочкою візантійського імператора, Ізяслав - з сестрою польського князя, Святослав - з онукою німецького цісаря.

Масштаби, різновекторність і значимість укладених у межах "сімейної дипломатії" союзів дали змогу Ярославу стати впливо­вим європейським політиком, якого історики часто називають "тестем Європи".

Отже, за Ярослава Мудрого Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту і могутності. Вона стала в один ряд з передовими країнами середньовічного світу. Однак наприкінці свого життя Ярослав поклав початок удільному устрою, запровадивши спіль­не управління державою всім князівським родом. Це був необач­ний хід, що позбавляв владу великого князя економічної основи й посилював його залежність від уділів. У другій половині XI ст. на Русі сформувався порядок престолонаступництва за встанов­леною чергою, згідно з ієрархією уділів. Ця система привела до численних конфліктів, вирішувати які нерідко доводилося з до­помогою зброї.

Характеризуючи правління Володимира Мономаха (1113-1125)(третє питання), слід наголосити, що ще будучи князем у Переяславі, він постійно робив походи проти половців. Історичні факти стверджують, що він 83 рази об'єднував сили інших князів Русі в боротьбі проти ворогів, знищивши 200 половецьких ханів.

Утвердившись у Києві, доповнив статті "Руської правди", за якими обмежувалось лихварство, дещо полегшувалось станови­ще селян.

Мономах був надзвичайно сумлінним і свідомим обов'язку князем. Він особисто пильнував усіх справ, не довіряючи їх уря­довцям і слугам: "Що мав зробити слуга мій, те я сам зробив, на війні і на ловах, вночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі відпочинку. Не дивився я на посадників ..., сам робив, що було потреба, всю управу в своєму домі сам держав".

Володимир Мономах відновив єдиновладну монархію часів Ярослава Мудрого, був ініціатором проведення Любецького з'їзду (1097 р.). Головними ухвалами цього з'їзду були:

- кожен князь володіє своєю "отчиною" і зобов'язується не зазі­хати на володіння іншого;

- встановлювався союз князів для оборони від зовнішніх ворогів;

- заборонялись приватні стосунки князів з половцями.

Проте ухвали з'їзду носили декларативний характер і були

швидко порушені.

Отже. Володимир Мономах зумів тимчасово затримати процес роздроблення Київської держави. Але подальший розви­ток феодальних відносин і посилення окремих князівств робили це роздроблення неминучим, що відбулось після смерті князя. Хоч він своєю діяльністю беріг єдність держави, проте в кінці свого життя - так само, як і Ярослав Мудрий - погодився на її поділ, щоб заспокоїти амбіції князів.

У зовнішніх відносинах він діяв дипломатичними шляхами, укладаючи династичні шлюби.

Володимир Мономах був видатним письменником свого ча­су. Йому належить високохудожнє "Повчання дітям", в якому він описує епізоди свого життя, дає практичні поради своїм ді­тям, як ефективно керувати княжим двором і державою, успішно захищаючи її від ворога. В цьому "заповіті" князь виступає проти зловживання владою, скривдження сиріт і убогих.

Проблемні питання та завдання для самостійної роботи

1. Якими були передумови утворення Київської Русі?

2. Чим керувався Володимир Великий, приймаючи християнство для Київської Русі?

3. В чому полягає прогресивна роль християнства?

4. Дайте оцінку "норманській" та "хозарській" теоріям похо­дження Київської Русі. Чому ці проблеми привертають увагу науковців і в наші дні?

5. Яку роль відіграла Київська Русь в історії Європи?

6. Як ви розумієте вислів "Київська держава - прабатьківщина українського народу"? 20

Роздроблення Київської Русі. Галицько-волинська держава

Мета і завдання

Встановити причини роздроблення Київської держави тади їм оцінку. При розгляді питання "Галицько-волинська держава" звернути особливу увагу на її розквіт за часів правління Да­ла Галицького, його внутрішню і зовнішню політику. Вона на першою державою, що існувала лише на українських етнічних землях.