Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статей.

Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий юридичний ха­рактер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні за­сади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відобра­жає баланс інтересів суспільства.

Конституція України закріплює досить широке коло суспільно-політичних відносин. Об'єктом регулю­вання є: засади народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина (саме в цьому блоці наочно виявляється значення Конституції, її демократичний або недемократичний характер); державні символи України; засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Автономної Республіки Крим; зовніш­ньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії — вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його ор­ганів; статус і основи діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрис­дикції в державі.

Роль конституції в суспільстві проявляється в її функціях, під якими слід розуміти суспільне призна­чення конституції та способи реалізації її норм. Питання про функції конституції є спірними. Різні вчені виділяють різну їх кількість. У зв'язку з тим, що конституція на відміну від інших законів являє собою уні­кальний документ універсального характеру, вважаємо, що для конституції характерні такі основні фу­нкції.

Політичнафункція. Конституція України закріплює засади конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя, визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну багатоманітність, багатопартійність. Надаючи різним політичним силам рівні можливості в отриманні державної влади, Конституція водночас забороняє дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конститу­ційного ладу, створення військових формувань. Юридичнафункція. Конституція України є Основним Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей права. Оскільки норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то вона забезпечує впорядкованість і необхідне правове регулювання суспільних відносин з допомо­гою взаємозв'язаних і внутрішньо впорядкованих нормативних актів держави.

Установча функція.Конституція встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування та ін.

Ідеологічна функція.Ця функція виявляється в тому, що в Конституції України містяться важливі ідеї політичної еліти. Як головний закон держави і суспільства Конституція закріплює основополо­жні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орієнтує їх на вико­нання законів, шанування закріплених у них цінностей.

Гуманістична функціяКонституції України проявляється в тому, що в ній закріплені права і свободи особи як складова частина правової системи держави, проголошуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права та міжнародних договорів України, ратифікованих парламентом, проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найви­щою соціальною цінністю.

Організаційнафункція Конституції полягає в тому, що вона стимулює подальший розвиток суспільнх­відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою розвитку прогресивних політико-правових процесів.

Стабілізуюча функціявиявляється в тому, що Конституція виступає стабілізуючим чинником соціально-економічних процесів, визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і суспільства.

Консолідуюча функціяКонституції полягає в тому, що будь-яка конституція є результатом сус­пільної злагоди, оскільки закріплює загальні соціальні інтереси основної більшості населення.

Обмежувальнафункція Конституції полягає в тому, що конституційні норми створюють основні визначають межі діяльності державних органів, стримують узурпацію та монополізацію влади пе­вними структурами державної влади.

Зовнішньополітична функціяпроявляється в тому, що інші держави і народи за змістом Консти­туції можуть робити висновки про рівень демократизму держави. Конституція — своєрідний «па­спорт» держави, її конституційного устрою.

Надзвичайно важливі засади державного будівництва відображені у принципах Конституції,які є визначальними засадами, головними ідеями, що закріплюють закономірності розвитку економіч­ної, політичної та соціальної систем суспільства, правовий статус людини і громадянина і які по­винні братися до уваги при створенні поточного галузевого законодавства. Конституційні прин­ципи визначають сутність Конституції, її зміст, а також основи всіх галузей національного права. Принципи мають нормативний характер, вони є обов'язковими для виконання.

Основними принципами Конституції України є: народовладдя; державного суверенітету; пріори­тету прав і свобод людини і громадянина; унітаризму; поділу влади; соціальної, Демократичної, правової держави; верховенства права, політичного і економічного плюралізму; законності; сво­боди особи і її розвитку; рівноправності усіх громадян незалежно від національності та інших чинників; оптимальне поєднання форм прямої та представницької демократії.

2. Класифікація, форма і структура конституції;

Важливе значення має форма конституції, на яку безпосередньо впливає її зміст.

Форма конституції — це спосіб організації в ній нормативного матеріалу. Конституція має внутрішню і зовнішню форми, тобто систему і структуру.

Система конституції — це зумовлена змістом об'єкта конституційного регулювання організація норм, яка створюється законодавцем з урахуванням вимог національних традицій і законодав­чої техніки. Вона виражає послідовність розміщення преамбули, розділів, статей у тексті конституції. Си­стема дає уявлення про організаційну побудову конституції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура конституції - це логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення їх у тексті конституції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розміщені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, складає той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв'язок і супідряд­ність норм, які складають зміст конкретних конституційних інститутів.

Преамбула — вступна частина Конституції. Вона не має заголовка. В ній містяться найбільш принци­пові положення, ідейні мотиви, в яких зазначена головна мета прийняття Конституції. У загальному змісті Конституції преамбула займає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи державно-політич­ного ладу України. Вона складається з дев'яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які утворюють єдине ціле. По-перше, вона констатує порядок здійснення установчої влади народу. По-друге, акцентує на юридичну підставу самого виникнення України як незалежної держави. По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та виборність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність поличних партій, закріплюють монопольну ідеологію та ін.

За формою правління — залежно від порядку заміщення посади (поста глави держави), поді­ляються на монархічні і республіканські.

За формою політично-територіального устрою — унітарні і федеративні.

За способом прийняття — народні і даровані. Народними вважаються конституції, які приймаються па­рламентами або Установчими зборами, чи виборцями шляхом голосування на всенародному референ­думі. Даровані (октройовані) конституції характеризуються одностороннім актом глави держави (мона­рха). Монархи дарували конституції, як правило, не в силу доброї волі, а тому, що боялися втратити трон у результаті народних виступів. Прикладом є Конституція Японії 1889 р.

За порядком зміни (формальними ознаками) — жорсткі, м'які, змішані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечити стабільність державного ладу, яка в свою чергу допомагає зміцненню їх авторитету і від­повідно стабільності конституційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конституцій (прийн­яття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін.). Для м'яких конституцій характерна їх зміна шляхом прийняття в порядку як для звичайного закону. Найчастіше м'які конституції — це неписані або змішані. Змішаних конституцій в світі дуже мало. Наприклад, Конституція Республіки Мальта. Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути змінена кваліфікованою більшістю, а друга — простою більшістю.

За зовнішньою формою — писані, неписані, змішані. Писані конституції являють собою кодифіковані акти, в яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Неписані конститу­ції характеризуються тим, що питання конституційного характеру знаходять своє закріплення не в одному, а в кількох нормативних актах, а також урегульовані конституційними звичаями тощо. Конституції зміша­ного типу частково є писаними, а частково включають в себе парламентські закони, судові прецеденти, звичаї, доктринальні тлумачення.

За відповідністю реальним відносинам у суспільстві— реальні, фіктивні (формальні) та фактичні. Реальною визнається конституція, яка відповідає реальним відносинам у суспільстві і врегульовує їх сво­їми нормами, тобто є фактичною. Фіктивними або ж формальними вважаються такі конституції, які міс­тять у собі такі конституційні положення, які не отримують реалізації на практиці. Фактична ж конститу­ція — це самі суспільні відносини, тобто те, що реально існує. Наприклад, Конституційний Суд України не був створений до прийняття чинної Конституції, незважаючи на те, що відповідні зміни були внесені до Конституції ще в 1991 р. Тому згідно з юридичною конституцією він існував, а фактично — його не було.

Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Вона є реальною, демократичною, унітарною, народною, жорсткою, писаною.

3. Предмет конституційного регулювання. Зміст конституції;

Зміст конституції — це сукупність конституційно-право­вих норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

Розрізняють два види змісту основного закону: суспільний зміст конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання, і правовий зміст, тобто за основу беруть норми, з яких складається конституція (норми, інститут тощо).

1. Конституція як юридичний документ. Терміни "конс­титуція" і "основний закон" - тотожні (Україна, ФРН та ін.). Це головне джерело національного права, ядро всієї правової системи, юридична правова база поточного законодавства.

2. Найважливішою властивістю конституції є її верхо­венство, тобто пріоритет її положень у системі джерел права, що забезпечується особливим порядком її розробки, прий­няття і доповнення, визнання її вищою юридичною силою. В Ікіі властивості відображено одну з ознак правової держа­ви - верховенство права і перш за все конституції.

3. Стабільність конституції — найважливіша умова режи­му законності, сталості всієї правової системи та організації державної влади, визначення правових відносин між особою і державою. Прикладом такої стабільності є Конституція США, в яку з 1789 по 1985 рр. члени конгресу внесли 9991 конституційних поправок, а прийнято було лише 27.

4. Особливою юридичною властивістю Конституції України є її правовий захист, метою якого є виключення можливості порушення норм Основного Закону держави і одночасно обов'язок додержання Конституції всіма органа­ми державної влади, посадовими, фізичними і юридичними особами.

Суб'єктами правового захисту Конституції є:

• сама Конституція, в якій передбачено жорстку проце­дуру змін щодо неї. Прикладом такої процедури є розділ XIII "Внесення змін до Конституції України";

• глава держави — Президент України, який згідно з час­тиною другою ст. 102 Конституції є гарантом додержання Конституції;

• Верховна Рада України, яка є єдиним законодавчим органом державної влади, до повноважень якого належить прийняття змін до Конституції (частина перша ст. 85 Консти­туції);

• Кабінет Міністрів України, який згідно з п. 1 ст. 116 Конституції забезпечує виконання Конституції і законів України;

• центральні та місцеві органи виконавчої влади;

• правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвока­тура;

• Конституційний Суд України як єдиний орган конс­титуційної юрисдикції, до повноважень якого належить ви­рішення питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Пре­зидента України, актів Кабінету Міністрів України, право­вих актів Верховної ради Автономної Республіки Крим та офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 150 Конституції).

Викладене дає змогу дати загальне поняття конституції. Це можна зробити, визначивши місце і роль цього норматив­но-правового акта в загальній системі національного права держави.

Конституція, як особливий нормативно-правовий акт, посідає самостійне й особливе місце у правових системахсу­часних демократичних держав. Від усіх інших нормативно-правових актів Конституція відрізняється такими рисами:

• особливим суб'єктом, який розробляє Основний Закон або від імені якого він приймається (народ, парламент, уста­новчі збори);

• всеосяжним об'єктом конституційного регулювання, тобто тією сферою політико-правових суспільних відносин, на які вона впливає;

• особливими юридичними властивостями: верховенс­твом у системі права, вищою юридичною силою, особливим порядком прийняття, внесенням в конституцію змін і допов­нень, спеціальними формами охорони конституції.

Отже, конституція — нормативно-правовий акт, який при­ймає безпосередньо народ або від його імені відповідні органи державної влади, як правило, парламент. Установчий характер Конституції полягає в тому, що народ, як носій, джерело суве­ренітету, влади володіє таким вищим його проявом, як уста­новча влада, завдяки якій лише він має право встановлювати ті засади державного і суспільного устрою, які він визначає.