Лекція 15. Суспільно-політичне життя України другої половини 40-х–першої половини 80-х рр. ХХ ст

Мета: розглянути значний період в історії України, який охоплює післявоєнну відбудову зруйнованого під час війни, подальший розвиток промисловості, науки, завоювання космосу, наростання кризових явищ у всіх сферах життя.

Завдання:

– з’ясувати особливості відбудовчого процесу, створення першого в СРСР атомного реактора, відмітити досягнення в галузі кібернетики та інші;

– висвітити зміни у суспільному житті: критика культу особи Сталіна, реабілітація жертв сталінського терору, святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією;

– з’ясувати причини кризових явищ в сільському господарстві, зменшення темпів розвитку промисловості.

План лекції:

1. Україна в перше післявоєнне десятиріччя.

2. Наростання системної кризи тоталітарного ладу.

Ключові терміни і поняття: відбудова, атомний реактор, електронно-обчислювальна техніка, політика денаціоналізації, культ особи, суб’єктивізм і волюнтаризм, шестидесятники, дисиденти, правозахисники.

До мирного життя український народ повернувся у надзвичайно важких умовах. Із усіх зруйнованих об’єктів промисловості СРСР майже 42% припало на Україну. Почалася відбудова народного господарства. До кінця 1945р. було досягнуто 44% довоєнних потужностей машинобудування і 30% легкої промисловості. Загалом промислове виробництво України в 1945р. становило 26% довоєнного рівня. У березні 1946р. було затверджено п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 роки. У складних умовах було сільське господарство. Труднощі загострилися навесні 1946р. Але планові завдання хлібозаготівель не були зменшені. Неврожай та надмірні хлібозаготівлі призвели до голоду, внаслідок якого у 6 східних областях померло 800 тис. осіб.

У повоєнні роки особлива увага партійного керівництва приділялася західним областям України. Було прийнято програму індустріалізації регіону. Активно почали використовувати природні ресурси краю. Почався процес колективізації, який швидко прийняв примусові форми. У лютому 1946р. була заборонена греко-католицька церква. У 1947р. польським урядом була здійснена операція «Вісла». За 1944-1952рр. радянська влада депортувала із Західної України 800 тис. осіб. Серйозною проблемою у повоєнні роки був збройний рух опору ОУН-УПА, який точився до середини 50-х років.

У повоєнні роки Україна отримала можливість виходу на міжнародну арену – в червні 1945р. УРСР стала членом ООН.

Для атмосфери післявоєнних років характерною була обстановка загальної підозри, недовіри та зневаги до людини. Сталінізм перейшов в ідеологічний наступ з метою «перевиховання радянських людей». Цей наступ очолив секретар ЦК ВКП(б) з питань ідеології А. Жданов. Хвиля переслідувань розпочалася в серпні 1946р. з розгромної постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленінград». У серпні 1946р. прийнята постанова пленуму ЦК КП(б)У про небезпеку українського націоналізму. «Жданівщина» була направлена на ліквідацію національно-культурних здобутків та традицій, на русифікацію освіти, насадження в мистецтві соціалістичного реалізму, утиски відомих українських діячів культури.

Знаковим явищем для України стала «лисенківщина» - сталінська політика в галузі біології. Її ініціатором став виходець з України Т.Лисенко. З особливою люттю лисенківці атакували генетику, яку називали «продажною дівкою імперіалізму».

Смерть Сталіна 5 березня 1953р. спричинила зміни у радянському суспільстві. Почався період «відлиги» (1953-1964рр.), який пов’язують з розвінчанням культу особи Сталіна та спробами реформування економіки. У вересні 1953р. Першим секретарем ЦК КПРС став М.Хрущов. У союзних республіках відбулися кадрові зміни. Першим секретарем ЦК КПУ вперше став українець О.Кириченко. У 1954р. створюється Комісія ЦК КПРС з вивчення матеріалів щодо масових репресій. У 1955р. проголошується амністія для громадян, які були звинувачені у співпраці з німцями.

Найважливішим кроком на шляху демократизації був виступ М.Хрущова на ХХ з’їзді КПРС з критикою культу особи Сталіна. У 1957р. Хрущов здійснив спробу реформувати радянську командно-адміністративну систему. З цією метою були ліквідовані галузеві міністерства і утворені раднаргоспи. Під контролем України опинилося 97% заводів республіки. Реформа сприяла поглибленню спеціалізації та кооперування підприємств окремих районів, але порушувала економічні зв’язки між підприємствами однієї галузі, які знаходилися в різних районах.

На початку 60-х років М.Хрущов побачив у розширенні економічних прав УРСР та інших республік загрозу місництва та відродження «буржуазного націоналізму». У 1963р. було утворено Вищу Раду Народного господарства, яка взяла на себе контроль за роботою промисловості та будівництва в загальнодержавному масштабі. Це призвело до згортання реформи.

Непослідовними та суперечливими були реформи Хрущова у сільському господарстві. Не маючи чіткого уявлення про шляхи досягнення поставлених цілей, він часто висував утопічні плани (освоєння цілини, «кукурудзяна епопея»).

Позитивні зрушення відбулися в соціальній сфері – житлове будівництво, пенсійна реформа, 7-годинний робочий день, видача паспортів колгоспникам.

На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні формується і згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців – «шістдесятників». Цей рух зароджується в другій половині 50-х років і найповніше себе проявляє на початку 60-х років. Шістдесятники виступили на захист української мови і культури, протиставляли себе офіційному догматизму, сповідували свободу творчого самовираження. Культурницька діяльність шістдесятників не вписувалась у рамки дозволеного, викликала невдоволення влади, що з кінця 1962р. призвело до тиску і переслідувань.

У жовтні 1964р. відбувся державний переворот, внаслідок якого Хрущова було усунено від влади. Першим секретарем ЦК КПРС було обрано Л. Брежнєва (1964-1982рр.). Політична доктрина у роки його правління характеризувалась консерватизмом, курсом на збереження у незмінному вигляді існуючого режиму. Політичною ціллю було оголошено побудову «розвиненого соціалізму». Пізніше цьому періоду історії було дано назву «епоха застою».

У цей період на чолі Компартії України був П.Шелест, якого у 1972р. було замінено на В.Щербицького. Епоха «застою», перш за все, характеризується кризовими явищами в економіці (спад виробництва, низька якість продукції, низька продуктивність праці). У фінансовій сфері з’являються емісійні процеси. Головною ознакою цього періоду стають черги та дефіцит.

70-80-ті роки позначились подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік. Важким тягарем були величезні витрати на військові цілі, які ще більше зросли із введенням радянських військ до Афганістану у грудні 1979р. На тлі економічних негараздів та брехні зростали пияцтво, алкоголізм, наркоманія. Безконтрольне панування партійно-державної номенклатури, ідеологічна цензура спричинили глибоку морально-політичну кризу. 26 квітня 1986р. сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Від аварії постраждало 7% населення України (3,3 млн. осіб), вона спричинила радіоактивне зараження 53 тис. квадратних кілометрів території України, 189 тис. га орних земель.

З середини 50-х років було започатковано дисидентський рух, учасники якого критично ставились до радянської політичної системи, офіційної ідеології, а деякі навіть ставили питання про вихід України зі складу СРСР (Українська робітничо-селянська спілка, 1959р.). Дисидентство являло ненасильницьку форму боротьби шляхом створення спілок, гуртків, комітетів. Щоб приховати правду про національно-визвольний рух, його учасників судять за антирадянську пропаганду, а не за націоналізм.

Література

1. Баран В. “Відлига” в культурному житті УРСР на

зламі 50-60-х рр. / В. Баран, В. Даниленко // Історія України. - 2001. - № 17. - С. 1-4.

2. Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. - К., 1999. - С. 440-456.

3. Барек В. К. Україна після Сталіна. Нариси історії 1953-1985 рр. / В. К. Барек – С. 3-43.

4. Грабовський С. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. - К., 1995. – 608 с.

5. Історія України. Курс лекцій. В двох книгах / Л. Г. Мельник, А. І. Гуржій, М. В. Демченко кн.ІІ. – К., 1991. – С. 350-379.

6. Кульчицький С. Спроби реформ (1956-1964) / С. Кульчицький // Український історичний журнал. – 1998. - № 2.

7. Кульчицький С. Спроби реформ (1956-1964) / С. Кульчицький // Історія України. – 2000. – № 8. – 24 с.

8. Кудря Т. Стан економіки України кінця 50-першої половини 60-х рр. / Т. Кудря // Історія України. – 1998. – № 11. – С. 10-12.

9. Курносов Ю. О. Соціально-політичний розвиток УРСР в 50-х- першій половині 60-х років / Ю. О. Курносов // Український історичний журнал. – 1990. – №5. – С. 79-84.

10. Марочко Т. Стан економіки України нарикінці 50- на початку 60-х років / Т. Марочко // Історія України. – 1999. – № 17. – С. 10-11.

11. Турченко Ф. Г. Новітня історія України. Ч.2. / Ф. Г. Турченко, П. П. Панченко, С. М. Тимченко. – К., 1995. – С. 28-34, 36-37, 54-59, 61-63, 64-70.