Г. Довільний вірш та верлібр
В. Строфи східного походження
Серед японських строф найвідомішими, найпоширенішими у світі стали танка і гайку .
Танка— це п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти — та семискладових рядків (5 — 7 — 5 — 7 — 7). Походить вона з раннього японського середньовіччя (VII—VIII ст.).
Визнаними майстрами танка є поети-лірики Нарихіра, Коматі, Кисена та ін. Ця строфа й досі вельми популярна у японській поезії:
* * *
Раптом захотілося —
Чого б це? —
поїздом поїхати.
От з поїзда зійшов —
а йти нема куди.
І.Такубоку (переклад Г.Туркова).
У добу пізнього японського середньовіччя (XVIII ст.) з’являється нова строфа — гайку(або ще хокку). Це трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.
У ряду майстрів гайну — М.Тейтоку, Н.Соїна, М.Басьо та ін.
Визначальні стильові прикмети танка і гайку: ♣ естетизм, ♣ суб’єктивний ліризм, ♣ філософське споглядання картин природи:
* * *
Заходить сонце,
Промінням запалює далеч гір
І порожнє поле
К.Такагама.
До гайну звертаються і деякі українські поети:
* * *
Синя волошка,
Суперниця пірамід,
У вічнім смутку.
І.Качуровський.
* * *
Ця тиша кругом нас
Це молитва дерев
за нашу любов
Марія Реванович[65].
Персько-арабські строфи. Найвідомішою серед великого числа персько-арабський строф стала строфа рубаї. Це чотиривірш, що являє собою закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і має римування ааба.
Визнаний майстер цього жанру — Омар Хайям [66]. Ось один з його творів:
* * *
Я тільки й знаю, що знання шукаю,
В найглибші таємниці проникаю.
Я думаю вже сімдесят два роки —
І бачу, що нічого я не знаю.
(переклад В.Мисика.)
Українські поети також удаються часом до цього жанру: скажімо, М.Орест, Д.Павличко (який 1987 р. видав збірку «Рубаї»).
Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.
Довільний— це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопових рядків, розміщених довільно.
Цей вірш добре передає розмовний тон, створює враження жвавої, невимушеної розмови, тому його часто використовують у байках (звідси ще одна назва — байковий вірш). Довільним віршем віртуозно володіли Г.Чупринка та П.Тичина:
Вітер.
Не вітер — буря!
Трощить, ламає, з землі вириває...
За чорними хмарами
(з блиском, ударами!),
за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...
П. Тичина.
Верлíбр(франц. vers libre — вільний вірш), або вільний вірш — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у якому досягається лише наспівною інтонацією.
Походить цей вірш від фольклорних замовлянь, голосінь та інших форм неримованої чи зрідка римованої народної поезії.
Першим видатним поетом-верлібристом уважають американця (США) Волта Вітмена.
В українській літературі верлібр набув поширення у 20-х роках ХХ ст., відтоді й донині чимало поетів звертаються до нього. Це, зокрема, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, В.Голобородько, В.Рубан, І.Калинець, Б.Бойчук, Емма Андрієвська, Віра Вовк, О.Бригинець, В.Цибулько, М.Воробйов, І. Андрусяк та ін.
Для прикладу:
* * *
Коли спорожніють мої очі
і стануть безглуздими і непотрібними,
як кухоль білий без води,
тоді з українського поля
колосся зеленими гадюками
заповзатиме в них...
В.Голобородько.
* * *
вітер
навздогад гортає
твоє волосся
так
як вогонь
сторінка за сторінкою
повільно пожирає
книгу
і мені тоді
дуже хочеться тебе
погладити
я навіть не боюся
обпекти пальці
боюся лишень
що в моїй долоні
залишиться дрібка
попелу
І. Андрусяк[67]