Ґ. Силабо-тонічна система віршування.
Г. Тонічна система
В.Силабічна система
Силабічний вірш вирізняється ♣ рівною кількістю складів у віршових рядках (найчастіше — 13, нерідко — 11) з вільним розташуванням наголосів у середині рядка; ♣ парним римуванням з переважно парокситонною римою; ♣ наявністю цезури:
За великую собђ мђлъ то нагороду,
Кгды зъ неволђ вызволилъ кого на свободу.
Касіян Сакович «Вірші на жалосний погреб...
Петра Сагайдачного...»
Тонічний вірш побудований на однаковій кількості наголосів у віршованих рядках при відсутності поділу їх на стопи.
Ця система віршування досить рідкісна й давня, виростає вона з варязького, давньонімецького і руського фолькльору (билини).
Твори, написані тонічним віршем трапляються у М.Лермонтова (стилізація під билинний фолькльор «Пісня про купця Калашникова», у Г.Ґайне, Т.Шевченка, Л.Полтави.
Якби мені, мамо, намисто,
То пішла б я завтра на місто,
А на місті, мамо, на місті
Грає, мамо, музика троїста.
Т. Шевченко
Ритмічна орґанізація поезії постійно змінюється, розвивається, зокрема і в українському віршуванні. Так, у ХVІ—ХVІІІ ст. панівною у нашій літературі була силабічна система. На межі ХVІІІ—ХІХ ст. усталилася силабо-тонічна (від грец. syllabe — склад і tonos — наголос). Уже «Енеїда» І.Котляревського написана силабо-тонічним віршем (чотиристоповим ямбом).
Ця система визначається наявністю рівної кількості складів у відповідних рядках та рівномірним чергуванням наголошених і ненаголошених складів у рядках.
Найпростішою одиницею виміру ритму у силабо-тонічній системі є стопа. Це поєднання одного наголошеного і одного або двох ненаголошених складів. Стопи, отже, поділяються на дво- і трискладові.
Для того, щоби правильно визначити віршовий розмір твору, написаного силабо-тонічною системою, необхідно виконати кілька порад:
1. Намалювати схему всього вірша чи принаймні однієї-двох його строф.
2. Ритмічно прочитати наголоси. Важливий нюанс: наголоси визначаємо не фонетичні, а ритмічні, себто ті, яких вимагає ритм.
Слово навіть з фонетичним наголосом може вимовлятися як ритмічно ненаголошене (це службові частини мови, а то й займенники).
Інколи у віршових рядках можуть траплятися службові, або допоміжні стопи. Це зумовлено тим, що у двоскладовому розмірі наголошені і ненаголошені склади мають чергуватися через один склад, але ж трапляються багатоскладові слова; в инших випадках доводиться розміщувати поруч два наголошені склади; трискладова службова стопа спричиняється наявністю слів з трьома і більше ненаголошеними складами. При визначенні розміру ці стопи рахуємо, але на них не зважаємо — беремо до уваги лише основну стопу.
3. Наступний етап: малюємо схему кожного віршорядка, кожен наголошений склад позначаючи рискою «—», ненаголошений горизонтальною дужкою «È». При цьому треба пам’ятати: скільки голосних звуків у рядку, стільки й складів.
4. Далі необхідно скісними рисками поділити склади на стопи. Пам’ятаймо, здійснюючи такий поділ, що у рядку має бути один вид основної стопи, а також, що в одній стопі можливий лише один наголошений склад (крім украй рідкісного спондея).
А тепер розглянемо докладніше види стіп.