Естетичні якості рим

Основні функції рими

З історії рими.

Античне віршування рими практично не знало. Уважається, що вона була запроваджена пізньогатинською та дівньонімецькою поезією (християнські гимни ІV ст., «Книга Євангелій» Отфріда 862 р.). У ІХ—ХІІ ст. рима поступово канонізується (узаконюється), стає обов’язковою. У ХVІІ ст., в добу класицизму, роблять спробу відмовитися від рими на тій підставі, що її не було в античній поезії (Расін, Гельдерлін). Наступна доба — романтична — відродила риму (з огляду на важливість її функцій). Від початку ХХ ст. знову спостерігається деканонізація рими. Нині співіснують римована і неримована поезія (хоча на Заході помітно переважає все-таки остання).

1. Ритмічна — рима творить ритм у вірші, позначаючи закінчення рядків, підсилює мелодійність твору.

2. Мнемотехнічна — рими допомагають запам’ятати текст (Мнемозіна у давньогрецькій мітології — богиня пам’яті).

3. Естетична — рима прикрашає вірш.

4. Магічна — часто слова, об’єднані римою, самі собою несуть символічний зміст, увиразнюють мотив вірша (держáвою — іржáвою).

Ще один приклад з поезії В. Стуса:

О Боже мій, така мені печаль

і самота моя така безмежна,

нема Вітчизни. Око обережно

обмацує дорогу між проваль.

5. Строфо- і жанровотвірна — певне поєднання рим визначає вид строфи і деякі жанри лірики — сонет, рондель, октава тощо (про це докладніше дивіться далі).

Від надто частого вживання рими стають шаблонними, банальними, втрачають естетичну цінність. Серед найбанальніших рим: кров — любов — знов; берізки — обеліски; роси — коси; неба — треба; у вічі — свічі; ніч — віч; очі — ночі — дівочі; а також дієслівні рими: знають — співають — кохають — єднаютьтощо.

Талановиті поети прагнуть постійно оновлювати свої рими, знаходять нові, свіжі, ориґінальніші.

Естетичну вартість рими зумовлюють такі чинники:

ориґінальність;

глибина (поширення співзвуччя і на звуки, що стоять перед наголошеним, принаймні збіг опорних приголосних, які передують наголошеному голосному: туман — дурман, монолітоколіт);

багатство (римування слів, що належать до різних граматичних категорій: пробігаю — гаю, крива — два, багата — загата).

Розглянемо естетичні якості рим у вірші сучасного українського поета В.Герасим’яюка:

Гасить доля нашу свічý (1)

пальчиками нечýтними. (2)

Я заплющив очі. Мовчý (1)

Я відпущý тебе. (2)

Світ поблискує ще вочý (2)

Й капає кáменем. (3)

Я заплющив очі. Мовчý. (1)

Не покидáй мене. (3)

Як бачимо, рими у вірші ориґінальні, багаті, глибокі, друга і третя — складні.

 

3. Способи римування.

Існує цілий ряд різноманітних способів римування. Основні з них такі:

1. Сумíжне, або Пáрне— римування у строфі першого рядка з другим, а третього з четвертим (за формулою аабб);

За тобою завше будуть мандрувати (а)

Очі материнські і білява хата. (а)

А якщо впадеш ти на чужому полі, (б)

Прийдуть з України верби і тополі. (б)

В.Симоненко.

2. Перехрéсне— римування першого рядка з третім, а другого з четвертим (абаб).

Васильки у полі, васильки у полі, (а)

і у тебе, мила, васильки з-під вій, (б)

і гаї синіють ген на видноколі, (а)

і синіє щастя у душі моїй. (б)

В.Сосюра.

3. Кільцéве, або Охопне— римування першого рядка з четвертим, а другого з третім (абба):

Прослалася дорога — вся і снігах, (а)

і простори — горбаті і безкраї — (б)

подвигнуть розпач. О коханий краю, (б)

ти наче посаг мій — у головах. (а)

В.Стус.

4. Тернáрне(лат. terni — по три) — римування першого рядка з другим, третього з шостим, четвертого з п’ятим (аабввб) або першого — з четвертим, другого — з п’ятим, третього — з шостим (абвабв).

Що у Луцьку, славнім місті, (а)

Там зійшлось не сто, не двісті, (а)

А зібрався люд увесь. (б)

Подивитись кожен хоче, (в)

Як то смерти тут доскоче (в)

Гайдамака славний, Лесь. (б)

Б.Грінченко.

Поклін тобі, моя зів’яла квітко, (а)

Моя розкішна, невідступна мріє, (б)

Останній цей поклін! (в)

Хоч у життю стрічав тебе я рідко, (а)

Та все ж мені той спогад серце гріє, (б)

Хоч як болючий він. (в)

І.Франко.

Трапляються також білі вíрші. Це вірші, написані певним поетичним розміром, з клавзулами, але без рим: «Дим», «Напис в руїні» Лесі Українки або «Шопен» М.Рильського:

Шопена вальс. Ну хто не грав його! (окс.)

І хто не слухав? На чиїх устах (окс.)

Не виникала усмішка примхлива, (парокс.)

В чиїх очах не заблищала іскра... (парокс.)

Як бачимо, у вірші чергуються окситонні і перокситонні клавзули, написаний він п’ятистоповим ямбом, проте у ньому відсутні рими.

Вірш може бути і напівбілий — тоді в чотирирядковій строфі римуються лише другий і четвертий рядки (абвб):

Тебе я може зраджу. В ту голину, (а)

Як таємницею весь світ укриє мла, (б)

Приникне геній з поглядом огнистим (в)

Із поцілунком до мого чола. (б)

Леся Українка.

Розвиток білого вірша пов’язаний з прагненням звільнитися од однотонності деяких традиційних форм, наблизити віршову мову до живої, розмовної, але при цьому зберегти її ритмічний лад. Не випадково білий вірш став широко використовуватися саме в драматичних віршових творах (Шекспір, Ґете, Шиллер, Пушкін, Лермонтов, Старицький, Франко, Леся Українка, Кочерга та ін.)

Найчастіше у цілому вірші автор дотримується одного способу римування, хоча іноді з метою особливо відмітити якусь думку — змінює римування (часто до такого прийому вдавалися Є.Маланюк, В.Стус). Майстерні поети постійно урізноманітнюють способи римування.

 

4. Системи віршування.

Залежно від ролі складів у віршовому рядку у тій чи іншій мові існує п’ять основних систем віршування, які поділяються на дві групи:

1. Кількісні системи — в основу творення ритму тут покладена кількість часу, яка витрачається на вимову ритмічних одиниць, мелодійність. Сюди входять античний та народнопісенний вірш.

2. Якісні системи — ритм тут досягається рівномірним повторення складів (грец. склад — syllábe) чи (і) наголосів (грец. наголос — tonos). У цю групу входять силабічна, тонічна, силабо-тонічна системи.

Розглянемо кожну з п’яти систем докладніше.