Б. Другий фігуральний тип.
А. Перший фігуральний тип
1. Інвéрсія(лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або підкреслити ритмізованість фрази.
Зазвичай підмет стоїть перед присудком, означення — перед означуваним словом, коли ж слово переставляється зі звичайного місця на інше, воно стає більш помітним:
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Т.Шевченко.
При звичайному, унормованому порядку слів ця фраза звучала б так: «Чорнобрива дівчина полюбила козака».
2. Еліпса(грец. ellipsis — пропуск, випадіння) — це пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється в уяві через зв’язані з ним сусідні слова (за контекстом).
Мета еліпси — зосередити увагу читача на тому предметі, явищі, дії, що іменується пропущеним словом; сягнути динамічності й стислості вираження думки чи напруженої дії.
Так, у поезії Т.Шевченка «Перебендя» читаємо, що думка митця «орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими б’є». Слово «крилами» тут пропущено, але читач звертає на нього увагу, бо воно фіксується в інших словах («літає», «ширяє», «широкими б’є»).
3. Апосіопéза(грец. aposiōpēsis — умовчання) — незакінченість, обрив речення з метою
а) підкреслити неможливість передати словами всю глибину думки, схвильованість мовця;
б) або проілюструвати його розумову вбогість;
в) або зробити натяк, що має доповнитися міркуваннями читача.
Найчастіше апосіопеза позначається трикрапкою (...).
— Я не Ганна, не наймичка,
Я... — та й замовчала.
Т.Шевченко.
Ну, Галайдо, поїдем гуляти,
Найдем долю, а не найдем...
Рушайте, хлоп’ята.
Т.Шевченко.
У першому втинку апосіопеза реалізує мету а), у другому — в). Мету б) легко проілюструвати репліками Голохвостого у комедії М.Старицького «За двома зайцями».
Сюди належать риторичні[57], або патетичні фігури.
4. Патетичне запитáння— це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення, журбу тощо), і то відповідь випливає уже з нього самого, тому окремого виразу не потребує:
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Леся Українка
5. Патетичне звертання— це звертання до неживих предметів, як до живих, або до відсутніх осіб, як до присутніх:
Верни до мене, пам’яте моя,
Нехай на серце ляже ваготою
Моя земля з рахманною журбою
Хай сходить співом горло солов’я
В гаю нічному. Пам’яте, верни!
В.Стус.
6. Патетичний оклик (вигук) — вислів почуття у коротких, емоційно перенасичених словах:
Лиш боротись — значить жить...
Vivere memento!
І.Франко.
Докучило! Нема мені Вітчизни!
В.Стус.
7. Патетичне заперечення— зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись...
Леся Українка.
Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.
Я люблю тебе іншу – коли ти бунтуєш...
В.Симоненко.
Не люби свого сина від колиски його,
Не люби товариства від порогу його,
Не люби всього світу, себе не люби,
Не люби свого духу — домовину роби.
М.Вінграновський.
8. Патетичне ствердження— особливе підкреслення незаперечності сказаного мовцем:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Леся Українка.