Пізнавальна функція.
Тут треба сказати про спільність і відмінність між наукою та мистецтвом. І перша, і друге займаються світопізнанням. Це їх поєднує. Але наука пізнає світ
а) раціонально;
б) у формі абстрактних логічних понять, визначень (приміром, „атом”, „водень”,”метан”, “психіка”, “матерія”, “фонема”, “метафора” тощо).
Мистецтво ж пізнає світ
а) емоційно-раціонально (тобто не відкидає розум, а поєднує його з почуттями);
б) у формі конкретно-чуттєвих образів. Для прикладу нагадаймо героя роману Панаса Мирного та І. Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Чіпку. Це уособлення руйнівних сил в українському суспільстві другої половини XIX ст. Лише так розглядав би цю постать науковець - історик чи політолог. Для митця ж, крім того, Чіпка ще й конкретна, жива, неповторна людина зі своїм родоводом, долею, вдачею, індивідуальними особливостями мови і зовнішності. Або ось інший твір – вірш Є. Плужника “А він молодий-молодий...”. Явище, у ньому відтворене, – розстріл загарбниками полоненого зовсім юного козака-петлюрівця – історик описав би, досліджуючи його причини, перебіг, наслідки, наводячи певну статистику; психолог дослідив би на цьому прикладі вияви біофілії (життєствердної настанови людської психіки) та некрофілії (нахилу до смертотворення); демограф[25] скористався б цим випадком, якщо він документально підтверджений, обґрунтовуючи причини різкого скорочення населення України у 1918-1921 рр. Усі ці аспекти так чи інак зачіпає і Плужник, але він показує це явище очима жертви, фіксує емоційний стан саме цього юнака в останні його хвилини, підкреслює його індивідуальні особливості, а завдяки усьому цьому примушує читача невільно відчувати себе на місці героя, на мить увійти в його душу. У символічному плані, який проступає тут за конкретно-історичним, ця картина говорить про метафізичне[26] зіткнення життя і смерті, про протиприродність людиновбивства:
* * *
А він молодий-молодий...
Неголений пух на обличчі.
Ще вчора до школи ходив...
Ще, мабуть, кохати не вивчив...
Так очі ж навколо лихі...
Крізь зуби один – розстріляти!
...А там десь солома дахів...
...А там десь Шевченко і мати...
Долоню на чоло поклав;
Крізь пальці майбутньому в вічі...
Хвилина текла, не текла...
Наган дав осічку аж двічі...
А втрете... І сонячний сміх
На драні упав черевики...
І правда, і радість, і гріх,
І біль не навіки!
Таке поєднання емоційно-інтуїтивного і раціонального, конкретно-чуттєвого й узагальненого дозволяє мистецтву успішно, часом навіть глибше, аніж наука, пізнавати буття. Т. Осьмачка якось зауважив: “Поетом зву я ту людину, що про Бога і про людей, і про речі світу може сказати правдивіше, ніж я”.
Основним об’єктом пізнання, дослідження у мистецтві є людина, її внутрішшній світ. А відтак характерна ознака мистецтва – психологізм. Це – художнє відтворення внутрішнього життя особистості, її думок, переживань, почуттів, дослідження глибин свідомого і позасвідомого. Психологізм у літературі може виражатися найрізноманітнішими засобами: за допомогою діалогів і монологів, прямої та невласне прямої мови, різноманітних деталей, пейзажів, ліричних відступів, авторської характеристики тощо.
3.Ігрова функція.
Мистецтво у прадавні часи розвинулося з гри. Ігрову природу воно зберігає і далі. Отож, сприймаючи мистецький твір як гру, людина
а) збуває надмір емоційної енерґії, що часом переповнює її;
б) відпочиває, розслабляється після зусиль;
в) уявно ставлячи себе на місце героя, готується до життєвих випробувань чи
г) компенсує нездійснені бажання, мрії;
ґ) одержує втіху, приємно проводить час.