Т.Шевченко).
Поділ образів за способом творення та сприймання
Ми сприймаємо довколишній матеріальний світ через органи чуття – зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Через ці ж п'ять чуттів митець намагається втілити і донести до нас свій художній світ. Розбіжність між різними видами мистецтва полягає лишень у тому, що коли, скажімо, художник, скульптор, танцівник безпосередньо творять образи, які сприймаються зором, музикант – слухом, то письменник тільки викликає спогади кольорів, силуетів, рухів, звуків; образи, створені тими митцями, діють безпосередньо на чуття (зір, слух), образи ж письменника збуджують уяву про ті чуття.
Відповідно до того, з яким чуттям асоціюються, тобто за способом творення (типом асоціювання) образи поділяються
♣ зоровí,
♣ слуховí,
♣ дотикóві,
♣ смаковí,
♣ запахόві.
1.Зорові образи: «У світлиці було чисто й затишно, як буває тільки в хатах, де не сини, а дочки. На стінах, запнутих рушниками, висіли портрети всіх трьох Степанових дівчат — тонколиких, кучерявих, з трошки наполоханими очима; видно, що фотографувалися вперше»(Гр.Тютюнник, «Оддавали Катрю»).
2.Слухові образи: «Дід любив кашляти. Кашляв він часом так довго й гучно, що скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити. Його кашель чув увесь куток... Тоді Пірат, що спав біля діда на траві, схоплювався спросоння, тікав у любисток і з переляку гавкав уже звідти на діда.
— Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав, — жалівся дід.
— Гав — гав!
— Та щоб бодай тобі кістка в горло! Ках-Ках!
Тисячі тоненьких дудочок загравали у діда всередині. (О.Довженко, «Зачарована Десна»).
3.Дотикові образи: «Але мати не спала. Вона підходить до мене, бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив себе. І я чую на своїх руках її хрустальні росинки»(М.Хвильовий, «Я (Романтика)»).
4.Смакові образи:
В обід пили заморські вина,
Не можна всіх їх розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать:
Пили синизку, деренівку,
І кримську вкусную дулівку
Що то айвовкою зовуть.
(І.Котляревський, «Енеїда»)
5. Запахові образи: «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу» (Леся Українка).
Названі різновиди образів використовуються, зрозуміло, не лише у прямому, а й у переносному значенні:
В неволі тяжко — хоча й волі,
Сказать по правді, не було...
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають...
І день йому милий, і солодка нічка.
(М.Шашкевич)
Згадаймо також численні фольклорні та розмовні звороти: «Гаряче любити», «легко мені на душі», «тяжка справа», «твердий характер», «гірко заробиш — солодко з’їси».
Найчастіше митець для того, щоб створити об’ємну картину, поєднує у творі кілька різновидів образів, приміром, дотиковий і смаковий: «Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько! Лихо не спить» (Леся Українка); або зоровий і слуховий: «Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє» (Т.Шевченко).
До найбільш уживаних належать образи зорові та слухові, рідше використовуються дотикові і смакові, ще рідше – запахові.