Фактори прямого іноземного інвестування
Форми і методи регулювання інвестування на національному та міжнародному рівнях
Тривала практика міжнародної інвестиційної діяльності довела, що політика стимулювання іноземних інвестицій має бути цілісною системою взаємопов'язаних заходів, органічним елементом стратегії соціально-економічного розвитку країни з огляду на взаємопов'язані фактори ПІІ (табл. 2).
Таблиця 2
| Назва групи факторів | Фактори ПІІ |
| Глобально-економічні | - стан розвитку міжнародної економіки, міжнародних факторних ринків, насамперед ринку капіталів; - стабільність світової валютної системи; - рівень розвитку міжнародної інвестиційної інфраструктури; - рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції |
| Загально-економічні | - темпи економічного зростання; - співвідношення споживання і заощадження; - ставка позичкового процента; - середня норма прибутку в реальному секторі; - стан транспортної інфраструктури; - рівень і динаміка інфляції; - стан платіжного балансу; - середній рівень оподаткування |
| Ресурсно-економічні | - географічне положення; - існування та якість природних ресурсів, насамперед рідких; - демографічна ситуація |
| Політико-економічні | - політична стабільність; - ступінь втручання уряду в економіку; - відношення до іноземних інвестицій; - дотримання дво- та багатосторонніх угод; - "схильність до націоналізації"; - корумпованість влади; - існування радикальних політичних груп. |
Кожна країна має певну систему обслуговування міжнародного руху капіталу - сукупність правових актів, інститутів, економічних механізмів та інструментів, що формують і реалізують державну політику. Найбільшою популярністю серед урядів як у країнах базування, так і в приймаючих країнах користуються такі адміністративні та економічні методи та інструменти:
- надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як країною базування, так і приймаючою країною. Уряди, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національним корпораціям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за рахунок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, неможливості переведення прибутку за кордон, не конвертованості місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;
- страхування зарубіжних інвестицій може здійснюватись як приватними, так і державними агентствами;
- урегулювання інвестиційних суперечок;
- виключення подвійного оподаткування. Держави, корпорації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвестиції, нерідко укладають угоди про виключення подвійного оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування;
- адміністративна і дипломатична підтримка. Прямі інвестори звичайно є об'єктом опіки з боку державних органів країни базування: зокрема, уряд може проводити переговори із зарубіжними країнами про створення найсприятливіших умов для національних інвесторів;
- створення вільних економічних зон. Досягти сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо, постійно утримувати його на високому конкурентному рівні досить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою - майже неможливо. Тому урядом підтримується створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною й апробованою в багатьох країнах формою таких зон є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.
Важливою є галузева селективність іноземних інвестицій. Спираючись на інтереси національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку пріоритетних сфер і галузей, виділяють галузі, закриті для іноземного капіталу, та галузі, в яких участь іноземного капіталу обмежується: телекомунікації, ВПК, супутниковий зв'язок, експлуатація природних ресурсів тощо.
Таблиця 3