Фінансова участь персоналу в санації підприємства 8 страница
§ Принцип альтернативності оцінок — використання різних методів оцінювання та порівняння показників вартості, здобутих у результаті застосування альтернативних методів.
Вибір того чи іншого методу залежить від характеру об'єкта оцінювання. Залежно від об'єкта розрізняють такі види експертного оцінювання майна:
§ експертне оцінювання цілісних майнових комплексів підприємств (найбільш складне оцінювання);
§ експертне оцінювання акцій (часток, паїв) у статутних фондах господарських товариств (складне,якщо ці права не котируються на біржі);
§ експертне оцінювання нематеріальних активів;
§ експертне оцінювання рухомого майна;
§ експертне оцінювання нерухомості.
10.2. Порядок оцінювання вартості майна
Оцінювання вартості майна підприємства складається з етапів:
1. Збір інформації про об'єкт оцінювання.
2. Інвентаризація майна.
3. Аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства.
4. Складання акта обстеження та технічного стану об'єкта оцінювання.
5. Експертне або масове оцінювання.
6. Складання акта оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оцінну (ліквідаційну) вартість майна.
7. Затвердження результатів оцінювання.
10.3. Методи оцінювання вартості майна
У зарубіжній та вітчизняній практиці оцінювання вартості майна найбільшого поширення набули методи:
§ метод балансової вартості;
§ метод ринкової вартості;
§ метод капіталізованої вартості.
Жодний з цих методів не має принципових переваг порівняно з іншими. Вибір того чи іншого методу залежить від конкретних умов та об'єктів оцінювання. Нерідко на практиці, оцінюючи вартість активів, застосовують деякі модифікації зазначених методів або їх комбінації.
10.3.1. Метод балансової вартості
Метод балансової вартості базується на використанні відбитої в бухгалтерському балансі підприємства інформації про вартість активів. Одна із часто застосовуваних модифікацій цього методу — оцінювання за відновною вартістю активів. Як правило, цим методом оцінюють вартість основних засобів. Він базується на показниках первісної вартості активів, ступеня їх зносу та індексації.
Первісна вартість основних засобів — це вартість окремих об'єктів основних фондів, за якою їх було взято на баланс підприємства. Вона включає в себе суму витрат, пов'язаних з виготовленням. придбанням, доставлянням, спорудженням, встановленням, страхуванням під час транспортування, державною реєстрацією, реконструкцією, модернізацією та іншим поліпшенням основних фондів. Коли йдеться про оцінювання вартості майна, первісна вартість розглядається як вартість відтворення основних засобів на дату оцінювання з урахуванням індексації та витрат, пов'язаних з їх поліпшенням.
Відновна вартість — це вартість відтворення об'єкта оцінювання на дату оцінювання, яка визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації, встановлений Держкомстатом. Враховуючи те, що в процесі експлуатації основні фонди поступово втрачають споживну вартість, на їх остаточну оцінку істотно впливає ступінь фізичного та морального зносу. Індексуючи первісну вартість основних фондів, індексують водночас і ступінь зносу.
Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активівхарактеризується їх залишковою вартістю, яка визначається як різниця між їх відновною (первісною) вартістю та проіндексованою сумою зносу.
Метод оцінювання за відновною вартістю часто застосовують для оцінювання майна під час приватизації державних підприємств. Цей метод прийнятний тоді, коли балансова та ринкова вартість активів істотно не різняться між собою. Головний недолік цього методу полягає в тому, що на практиці балансова вартість активів майже ніколи не відповідає їх ринковій вартості. На вітчизняних підприємствах балансова вартість активів, зокрема й основних фондів, може бути занижена з причин:
а) невідповідність індексації окремих об'єктів активів реальним темпам інфляції;
б) неповне врахування всіх витрат підприємства, спрямованих на придбання чи спорудження основних фондів.
Водночас відбита в балансі залишкова вартість активів може бути істотно завищена в результаті:
а) дії занижених норм амортизаційних відрахувань, які не повною мірою враховують фактор морального зносу;
6) оплати фіктивних послуг, пов'язаних з поліпшенням основних фондів.
10.3.2. Метод ринкової вартості
Щоб уникнути зазначених недоліків, вартість майна оцінюють методом ринкової вартості. На практиці для оцінювання окремих об'єктів активів часто застосовують два різновиди цього методу:
§ метод витрат;
§ метод аналогів (метод порівняння продажів).
Для оцінювання підприємства як цілісного майнового комплексу та для оцінювання фінансових вкладень використовують одну з модифікацій методу ринкової вартості — метод оцінювання за ринковою вартістю корпоративних прав.
10.3.2.1. Метод витрат
Метод витрат доцільно застосовувати у разі оцінювання вартості основних засобів. Цей метод, як і метод балансової вартості, ґрунтується на визначенні відновної вартості активів. Але відновна вартість тепер визначається на підставі інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінювання. В основу методу витрат покладено тезу, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт ціну, яка перевищує його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах. На відміну від методу балансової вартості вартість об'єкта оцінювання за методом витрат — це ринкова ціна, яку необхідно заплатити, щоб придбати основні засоби, які характеризуються такими самими параметрами і таким самим ступенем зносу, як і оцінюване майно. Отже, згідно з методом витрат відновна вартість визначається на підставі реальних витрат на придбання основних фондів та реального рівня інфляції, а реальний ступінь зносу об'єкта оцінювання встановлюється з урахуванням не лише фізичного, а й морального старіння.
10.3.2.2. Метод аналогів
Метод витрат має багато спільного з методом аналогів (порівняльним методом), який базується на оцінюванні вартості майна з огляду на ціну аналогічних об'єктів. Метод аналогів передбачає, що суб'єкти ринку здійснюють операції купівлі-продажу майна за цінами, які були встановлені під час купівлі-продажу аналогічних об'єктів. Оскільки абсолютних аналогів практично не існує, порівняльні ціни згідно з цим методом коригуються на спеціально обчислені поправочні коефіцієнти.
Труднощі в застосуванні цього методу для оцінювання нерухомості чи цілісного майнового комплексу підприємства зумовлені тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу зазначених об'єктів офіційна статистика відбиває дуже рідко. Як правило, щоб ухилитися від оподаткування, ціни продажу таких об'єктів в офіційних документах істотно занижують. Проте метод аналогів успішно застосовують для оцінювання рухомого майна.
До переваг методу витрат та методу аналогів слід віднести те, що вони дають змогу визначити реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінювання ринкової вартості полягають у тому, що вони, як і метод балансової вартості, не враховують вартості гудвілу підприємства, тобто потенційних прибутків, які можна отримувати, експлуатуючи об'єкт оцінювання. Саме тому в разі оцінювання вартості цілісного майнового комплексу підприємства оцінки, здобуті такими методами, доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості.
10.3.3. Метод капіталізованої вартості
В економічній літературі цей метод називають також методом прибутковості, або методом майбутнього чистого грошового потоку. Метод доцільно застосовувати, оцінюючи вартість підприємства як цілісного майнового комплексу, а також корпоративні права підприємства. В основу методу покладено тезу про те, що інвестор, вкладаючи капітал у купівлю підприємства, насамперед має на меті отримати стабільні доходи.
Метод капіталізованої вартості побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства. Чистий грошовий потік (Cash-flow) - сума чистого прибутку, всіх видів нарахованої амортизації та приросту наявних коштів за рахунок вивільнення коштів за іншими позиціями балансу.
Згідно методу капіталізованої вартості вартість об'єкта оцінювання прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків (Cash-flow) , які можна отримати в результаті експлуатації підприємства.
На оцінку вартості підприємства цим методом дані про вартість, склад та структуру активів безпосередньо не впливають, а береться до уваги лише інформація про здатність активів генерувати доходи.
Капіталізовану вартість майбутніх доходів визначають, обчислюючи три базові показники:
1) суму майбутнього чистого прибутку та амортизації;
2) ставку капіталізації (дисконтування);
3) період, на який вкладаються кошти в об'єкт оцінювання. В основу визначення майбутнього Cash-flow покладено прогнозні дані про майбутні фінансові результати діяльності підприємства, які, у свою чергу, визначаються як різниця між прогнозованими обсягами виручки від реалізації та витратами на виробництво реалізованої продукції.
Труднощі, пов'язані з використанням методу капіталізованої вартості, зумовлюються тим, що спрогнозувати фінансові результати підприємства дуже важко. У вітчизняній практиці найпоширенішими є два підходи до прогнозування майбутньої прибутковості.
1. Метод укрупнених розрахунків зміни базового рівня витрат та базової рентабельності (з використанням показників попередніх періодів).
2. Аналітичний метод, що грунтується на прогнозних оцінках обсягу збуту продукції та рівня витрат.
Іншою важливою проблемою використання методу капіталізованої вартості є визначення ставки дисконту, за якою майбутня вартість грошових потоків приводитиметься до теперішньої вартості. Ставка капіталізації обчислюється згідно із середньою ставкою позичкового капіталу на ринку позичкових ресурсів із урахуванням інфляції. Вона має враховувати рівень ризикованості вкладень у відповідне підприємство.
Визначаючи період, на який вкладаються кошти в об'єкт оцінювання, слід пам'ятати, що теоретично цей період може бути нескінченним, проте на практиці виходять із періоду корисної експлуатації об'єкта.
Теперішня вартість майбутніх чистих грошових потоків, тобто капіталізована вартість підприємства ВП, визначається за формулою:
,
де Cash-flown - чистий грошовий потік за окремий період експлуатації підприємства;
n — кількість періодів експлуатації об'єкта оцінювання;
і — ставка дисконтування.
Якщо застосовується метод капіталізованої вартості, згідно якого здійснюється капіталізація Cash-flown , у звіті про оцінювання вартості майна мають наводитися розрахунки:
§ валового і чистого прибутку від найефективнішого використання об'єкта оцінювання з урахуванням обмежувальних вимог (для нового власника);
§ ставки капіталізації за об'єктом експертного оцінювання з урахуванням неризикованої процентної ставки, надбавки за ризик, ліквідності об'єкта оцінювання тощо.
Якщо в результаті оцінювання санаційної спроможності підприємства з'ясується, що його ліквідаційна вартість вища за капіталізовану вартість, то для власників найдоцільнішим рішенням буде ліквідація суб'єкта господарювання.
На практиці комбінують метод витрат з методом капіталізованої вартості, застосовуючи так званий метод середньої оцінки, згідно якого оцінки, здобуті в результаті використання методів витрат та капіталізації, підсумовуються і результат ділиться на два. В оптимальному випадку, якщо оцінка проведена вірно і грунтується на ринкових показниках, то значення, одержані за різними методами, повинні збігатися.
10.4. Інвентаризація майна як складова частина оцінки його вартості
Найважливішою складовою процесу оцінювання вартості майна підприємства є інвентаризація, здійснювана з урахуванням вимог Положення про інвентаризацію майна. Головна мета інвентаризації -визначити наявність і стан майна за даними бухгалтерського обліку, урегулювати інвентаризаційні різниці та відбити результати інвентаризації в передавальному (розподільному) балансі.
За допомогою інвентаризації встановлюється наявність основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, грошових коштів та документів, визначаються обсяги незавершеного виробництва в натурі і перевіряється їх відповідність даним бухгалтерського обліку.
Перш ніж перевіряти наявність цінностей, інвентаризаційна комісія зобов'язана:
§ обпломбувати підсобні приміщення та інші місця зберігання цінностей, де є окремі входи та виходи;
§ перевірити справність усіх приладів для вимірювання маси;
§ одержати останні на момент інвентаризації реєстри прибуткових і видаткових документів або звітів про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів.
Особи, які відповідають за зберігання цінностей, дають розписки про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи на цінності здано до бухгалтерії, що всі цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списані на видатки.Такі самі розписки дають особи, які мають кошти на придбання або доручення на одержання цінностей.
Наявність цінностей під час інвентаризації встановлюється обов'язковим підрахунком, зважуванням, вимірюванням. Масу (об'єм) матеріалів визначають на підставі вимірювань і технічних розрахунків. Акти вимірювань і розрахунки додаються до описів.
Інвентаризація фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей має відбуватися у присутності матеріально відповідальних осіб підприємства, майно якого оцінюється. Забороняється проводити інвентаризацію в неповному складі інвентаризаційної комісії та заносити до опису дані про залишки цінностей зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без перевірки їх наявності.
Під час інвентаризації основних засобів перевіряється наявність технічних паспортів або іншої технічної документації, документів на основні засоби, що здані або прийняті підприємством в оренду, на зберігання та в тимчасове користування. За відсутності цих документів потрібно скласти й оформити належним чином нові.
Якщо виявлено не взяті на облік об'єкти, а також такі, щодо яких в облікових реєстрах відсутні деякі дані або наведені неправильні, інвентаризаційна комісія має поповнити інвентаризаційний опис або внести до нього належні зміни.
Об 'єкти, які не взято на облік і виявлено під час інвентаризації, мають бути оцінені відповідно до сучасної вартості відтворення, а знос визначено за дійсним технічним станом об'єктів з оформленням відомостей про оцінювання та знос відповідними актами.
Основні засоби вносяться до інвентаризаційного опису за найменуванням відповідно до основного призначення об'єкта із зазначенням інвентарного номера, виготовлювача, року випуску та інших відомостей. Основні засоби, які непридатні до експлуатації і не підлягають відновленню, включаються до окремого інвентаризаційного опису. Списують такі об'єкти згідно встановленого порядку.
Виробничі запаси (товарно-матеріальні цінності) вносяться до інвентаризаційних описів за кожним окремим найменуванням. Під час їх інвентаризації встановлюється наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, тари, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів, товарів, готової продукції та інших матеріальних цінностей.
На товарно-матеріальні цінності, що належать іншим підприємствам або організаціям і перебувають на відповідальному зберіганні, складається окремий інвентаризаційний опис, в якому робиться посилання на відповідні документи, що підтверджують прийняття цих цінностей на відповідальне зберігання.
В інвентаризаційних описах малоцінних і швидкозношуваних предметів зазначається їх найменування і первісна вартість. Такі предмети, якщо вони перебувають в експлуатації, інвентаризуються за їх місцезнаходженням та відносно осіб, на відповідальному зберіганні в яких вони перебувають.
Інвентаризація незавершеного виробництва має визначити наявність незавершених виробів, що перебувають у виробництві, комплектність незавершеного виробництва, його залишок за анульованими чи зупиненими замовленнями. Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається за галузевими інструкціями щодо обліку і калькулювання собівартості продукції.
Інвентаризація коштів на поточних, валютних, спеціальних та інших рахунках, на акредитивах, а також заборгованості за позичками банків полягає в тому, що залишки сум за даними бухгалтерського обліку підприємства звіряють із даними виписок банку.
До окремого акта інвентаризації вносяться дані про довготермінові та короткотермінові фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо), депозити, статутні фонди інших підприємств. Ці кошти інвентаризуються перевіркою наявності цінних паперів, а також перевіркою засновницьких та інших документів щодо наведених там відомостей про паї і вклади до статутних фондів спільно створених підприємств та на депозити. В акті інвентаризації вказується назва фінансового вкладення (акції, облігації, паї, депозити і т. ін.), дата і термін вкладення, номер і серія цінних паперів,назва документа, що підтверджує фінансові інвестиції (засновницький договір, інші угоди, виписки банків, накладні на передання устаткування і т. ін.), сума, вид вкладення.
Під час інвентаризації розрахунків з покупцями та іншими дебіторами складаються акти інвентаризації звірки розрахунків, що надсилаються для підтвердження дебіторам. Дебітори зобов'язані протягом 10 днів від дня одержання актів підтвердити залишок заборгованості або повідомити свої заперечення.
Дебіторська і кредиторська заборгованість перевіряється щодо додержання терміну позовної давності, обгрунтованості сум, які обліковуються на відповідних рахунках, де відбито розрахунки з покупцями, замовниками, постачальниками, підрядчиками, підзвітними особами, депонентами, іншими дебіторами і кредиторами, а також одержані та видані векселі й одержані позикові кошти.
В акті інвентаризації розрахунків зазначаються найменування інвентаризаційних рахунків, суми непогодженої дебіторської і кредиторської заборгованості, безнадійних боргів, а також кредиторської і дебіторської заборгованості, за якими термін позовної давності минув. Якщо виявлено безнадійну дебіторську заборгованість, її потрібно списати в установленому порядку.
Від того, наскільки повно та правильно здійснено інвентаризацію майна підприємства, залежить об'єктивність оцінки його вартості. Якою мірою додержано вимог щодо інвентаризації майна та наскільки правильно її наслідки відбито в бухгалтерському обліку, установлюється під час аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства.
10.5. Аудиторська перевірка фінансової звітності
Аудиторська перевірка фінансової звітності має на меті підтвердити достовірність даних, відбитих у бухгалтерській звітності. Аудит здійснюється згідно з нормативними актами, які регламентують порядок проведення аудиторських перевірок, і має перевірити:
§ форму ведення бухгалтерського обліку;
§ стан аналітичного і синтетичного обліку первинних облікових документів, журналів-ордерів, головної книги та інших реєстрів обліку;
§ наявність договорів з матеріально-відповідальними особами;
§ дотримання положення про інвентаризацію майна та правильність відбиття її наслідків у бухгалтерському обліку;
§ дотримання вимог обліку руху основних засобів, нарахування амортизаційних відрахувань окремо в орендодавця та орендаря (у разі перевірки орендного підприємства);
§ джерела придбання основних засобів, а також механізм їх списання (додержання вимог чинного законодавства);
§ відповідність поточних даних даним звітності про фінансово-майновий стан підприємства;
§ наявність незавершених капітальних вкладень, будівельних матеріалів та обладнання;
§ наявність нематеріальних активів та правильність нарахування їх зносу;
§ стан виробничих запасів; нарахування зносу за МШП; правильність віднесення запасів до МШП залежно від періоду їх придбання;
§ правильність обліку сировини, матеріалів, тари, палива, виробничих запасів, а також витрат на виробництво;
§ реальність сум дебіторської і кредиторської заборгованості, яку відбито в балансі, вчасність та правильність її списання;
§ облік фінансування капітальних вкладень за термінами освоєння (щоб можна було правильно визначити, зокрема, власність організації орендарів стосовно орендних підприємств),
§ аналіз руху коштів на рахунках банків;
§ склад статутного фонду та правильність віднесення сум на його збільшення;
§ аналіз прибутків та збитків.
Усі зазначені питання мають бути висвітлені в аудиторському висновку, який додається до звіту експерта про результати оцінювання вартості майна.
10.6. Оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу
Найскладніше завдання - оцінити вартість підприємства як цілісного майнового комплексу. Оцінювання підприємства в цілому потребує дещо інших підходів, ніж оцінювання окремих об'єктів активів цього підприємства.
Цілісний майновий комплекс — це господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг). Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які в разі реорганізації підприємства в установленому порядку перетворюються на самостійні об'єкти з подальшим складанням роздільного балансу. До переліку майна цілісних майнових комплексів підприємств включаються:
§ основні засоби та інші позаоборотні активи;
§ оборотні засоби.
Коли йдеться про оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу, визначальним є те, що така вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу.
Гудвіл — це ділова репутація підприємства, нематеріальний його актив. Вартість останнього становить різницю між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу і утворюється завдяки управлінському мистецтву, провідним позиціям на ринку, успішному впровадженню новітніх технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення валових витрат підприємства.
Потенційних покупців цілісного майнового комплексу цікавить, як правило, не лише первісна та залишкова вартість окремих майнових об'єктів, а й сума чистого прибутку, яку можна одержати в результаті експлуатації підприємства, та ризикованість бізнесу. Окрім того, велике значення має розмір майнових прав та обов'язків відповідного суб'єкта господарювання.
Вітчизняне законодавство, що регулює порядок оцінювання вартості майна підприємств, у разі цілісного майнового комплексу передбачає застосовувати всі три розглянуті вище методи оцінювання, а саме: методи балансової, ринкової та капіталізованої вартості.
Згідно Методики оцінювання вартості майна під час приватизації, рекомендованої для всіх випадків оцінювання вартості майна, вартість цілісного майнового комплексу Вцмк підприємства визначається за методом балансової вартості на підставі оцінки за відновною вартістю:
Вцмк = Оз + На + Вкі + Уні + Вдв +(3з + Фа — Кр),
де Оз — балансова (залишкова) вартість основних фондів;
На — залишкова вартість нематеріальних активів;
Вкі — відновна вартість незавершених капітальних вкладень;
Уні— відновна вартість невстановленого устаткування;
Вдв — вартість довгострокових фінансових вкладень;
Зз — вартість запасів і затрат, які включаються у валюту балансу;
Фа — вартість фінансових активів;
Кр — кредиторська заборгованість.
Балансова (залишкова) вартість основних фондів у цьому разі являє собою відновну (первісну) вартість основних засобів за відрахуванням проіндексованої суми зносу. Така вартість визначається з урахуванням витрат, пов'язаних із поліпшенням основних фондів, розмір яких перевищує встановлену законодавством частку, що має бути включена до валових витрат. Підприємства мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1) та підлягають амортизації.
Залишкова вартість нематеріальних активів визначається за їх теперішньою вартістю відтворення відповідно до вимог про їх інвентаризацію та бухгалтерський облік, тобто як різниця між відновною вартістю та проіндексованою сумою зносу. На окремі матеріальні активи, такі як “ноу-хау”, гудвіл, товарні знаки і т.ін., вартість яких не зменшується у процесі їх використання, знос не нараховується.
Відновна вартість незавершених капіталовкладень складається з проіндексованої вартості:
§ фактично проведених витрат на будівництво об'єкта наростаючим підсумком;
§ матеріалів, виробів і конструкцій, завезених на будівельний майданчик і не використаних для будівництва;
§ придбаного але не переданого до монтажу устаткування.
У разі включення незавершених капіталовкладень до складу цілісного майнового комплексу їх вартість може бути скоригована з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, що відбиває реальний технічний стан об'єкта. Якщо незавершене будівництво виключається зі складу цілісного майнового комплексу, то його має оцінювати спеціально залучений експерт, за окремо встановленою методикою.
Відновна вартість невстановленого устаткування визначається коригуванням вартості устаткування за цінами придбання на коефіцієнт індексації. Якщо відновна вартість устаткування занадто висока (внаслідок неврахування фактору морального зносу), її можна зменшити на коефіцієнт придатності устаткування до експлуатації. Коефіцієнт придатності визначається згідно з експертною оцінкою технічного стану обладнання.
Вартість запасів і витрат визначається з огляду на вартість їх придбання і з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів та НБУ “Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття”. Загальна вартість оборотних засобів зменшується на суму кредиторської заборгованості.
До складу фінансових активів включаються інші позаоборотні активи (дебіторська заборгованість строком погашення понад один рік; заборгованість за продані основні засоби), розрахунки, грошові кошти та деякі інші активи.
Довгострокові фінансові вкладення — це довгострокові (на строк понад один рік) інвестиції підприємства у прибуткові активи (цінні папери — акції, облігації підприємств, вклади до статутних фондів інших суб'єктів господарювання тощо). Ці активи в балансі відбиваються за цінами придбання, а для їх оцінювання застосовується метод ринкової вартості.
На вартість цілісного майнового комплексу істотно впливає розмір кредиторської та дебіторської заборгованості підприємства. Це слід ураховувати, визначаючи вартість цілісного майнового комплексу під час приватизації чи реорганізації підприємства. Проте в разі іпотеки цілісного майнового комплексу чи продажу майна боржника у процесі санації, що передбачається Законом “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, можливий також інший порядок оцінювання. Так, у разі продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу в процесі провадження справи про банкрутство відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція тощо. Однак грошові зобов'язання не включаються до складу цілісного майнового комплексу, а отже, не впливають на вартість підприємства. Вимоги кредиторів погашаються за рахунок сум, одержаних від продажу цілісного майнового комплексу боржника.
Оцінювання вартості цілісного майнового комплексу за методом балансової вартості має ті самі недоліки, про які вже йшлося під час розгляду методів оцінювання. Оцінювання підприємства за методом ринкової вартості ускладнюється через те, що важко знайти відповідні аналоги.
10.7. Оцінювання вартості корпоративних прав
Вартість корпоративних прав оцінюється, якщо потрібно:
1) оцінити вартість довгострокових фінансових вкладень підприємства, майно якого оцінюється;
2) оцінити вартість чистих активів підприємства, тобто вартість підприємства в цілому;
3) визначити вартість майна, що пропонується як внесок до статутного фонду новоствореного підприємства;
4) видати кредит під заставу корпоративних прав.
Коли йдеться про оцінювання вартості корпоративних прав, застосовують поняття “вартість бізнесу”.
Вартість бізнесу — це вартість діючого підприємства або 100 % його корпоративних прав.
Корпоративні права являють собою право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) підприємства разом із правом на управління, отримання відповідної частки його прибутку, а також частки активів у разі ліквідації цього підприємства згідно чинного законодавства.