Принципи підприємницької діяльності

Під принципами розуміються основоположні ідеї, яких повинна дотримуватись та чи інша діяльність. Вони є її скелетом, схемою чи компасом. Господарський Кодекс України, закріплюючи у ст. 44 принципи підприємництва, виходить із загального положення про його свободу. Згідно зі ст. 43 ГК України всі підприємці мають право без обмежень приймати рішення та здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству. Таким чином, стосовно підприємницької діяльності як різновиду приватноправових відносин закріплене конституційне положення – "дозволене все те, що не заборонене законом".

Згідно зі ст. 44 ГК України до принципів підприємницької діяльності відносяться:

вільний вибір підприємцем видів діяльності, що надає підприємцю право самостійно обирати конкретний вид (види) діяльності. Разом з тим свобода як усвідомлена необхідність має свої межі: не для всіх, не в однаковій мірі і не в однаковому порядку. В ч. 2 ст. 42 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про підприємництво» встановлені заборони та обмеження на здійснення такої діяльності. Не можуть займатись підприємництвом особи, на яких поширюється статус державного службовця. З припиненням державної служби відкривається можливість для активного займання підприємницькою діяльністю. Заборони встановлені також і для керівників державних підприємства, прийнятих на роботу за трудовим контрактом. Не можуть реалізувати цей принцип особи, яким суд заборонив займатись визначеною вироком діяльністю. Кримінальне законодавство (ч. 3 ст. 23, ст. 31 Кримінального кодексу України) встановлює, що в якості кримінального покарання строком до 5 років вироком суду можна позбавити права займатись певною діяльністю. В цей же час іншими видами підприємництва така особа може займатись. Наприклад, якщо заборона стосується торговельної діяльності, то це не стосується виробництва. Особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть бути засновниками підприємницьких структур, займати в них керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Не можуть займатись підприємницькою діяльністю особи з обмеженою дієздатністю. Стосовно деяких видів підприємництва встановлені професійні передумови – освіта, стаж роботи, вимоги щодо стану здоров'я тощо. Для заняття адвокатською та представницькою діяльністю у справах інтелектуальної власності, аудитом, лікарською практикою необхідна відповідна освіта і кваліфікація. Для здійснення охоронної діяльності треба мати досвід оперативно-розшукової діяльності. Торгівля продуктами харчування може здійснюватись лише особами, що не мають для цього медичних протипоказань.

Вибір діяльності повинен бути формалізованим у відповідних документах: установчих, реєстраційній картці. Як правильно відмічає М. М. Сибільов, підприємець не вправі уникнути конкретизації своєї статутної діяльності в установчих документах.

Вибір видів підприємницької діяльності може здійснюватись на будь-якому етапі: при заснуванні підприємницької структури, а якщо виникне необхідність у подальшому змінити чи розширити види діяльності, то це можна зробити шляхом внесення змін в установчі документи. Якщо така діяльність потребує додаткової легалізації (ліцензування, патентування), то займатися нею можна лише після отримання відповідних дозволів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво» діяльність з виготовлення і реалізації наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також з виготовлення цінних паперів і грошових знаків може здійснюватись тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій також і товариствами з необмеженою відповідальністю. Виготовлення і реалізація воєнної зброї та боєприпасів до неї, видобуток янтарю, охорона окремих особливо важливих об'єктів державної власності можливі лише тими підприємствами, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів.

Закон України «Про державне регулювання виробництва та торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» встановлює, що таке виробництво може здійснюватись лише на державних підприємствах і за наявності в них спеціальної ліцензії.

Чинне законодавство інших країн установлює ряд інших обмежень у виборі видів діяльності. Так, згідно з §107 Патентного закону США не може бути патентним повіреним особа, що вчинила непорядні дії стосовно свого клієнта:

вільне наймання підприємцем робітників як принцип підприємництва може бути розкритий через трудове законодавство. Підприємець вправі самостійно чи через менеджера формувати штати своїх співробітників, визначати вимоги щодо їх кваліфікації, освіти. Наймання робочої сили може здійснюватись як за договором наймання працівника (ст. 21 КЗП України), так і за трудовим контрактом чи договором підряду. При цьому приватний підприємець мало пов'язаний тарифною сіткою і може стимулювати добросовісну ініціативну та плодотворну працю згідно з прийнятими ним правилами. Втім в основній своїй частині норми трудового законодавства поширюються на всіх підприємців не залежно від форми власності чи організаційно-правової форми. У приватного підприємця організація праці може здійснюватись більш різноманітніше і варіюватись у залежності від тих чи інших чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Наймання робочої сили може здійснюватись на конкурсній основі, з використанням механізму тестування претендентів на відкриті вакансії, через випробовування;