БРЕТТОН-ВУДСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

ГЕНУЕЗЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Перехід до золотозливкового стандарту було оформлено угодою, укладеною в 1922 р. на Генуезькій конференції. Велика Британія, Франція та США обмінювали банкноти на зливкове золото в необмеженій кількості. Кілька десятків країн запровадили золото-девізний стандарт, згідно з яким національні банкноти обміню­валися на валюти зазначених держав. У свою чергу ці валюти обмінювалися на золото і виконували функцію девізних валют.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. зашкодила засадам Генуезької валютної системи. Обмін банкнот на зливки припи­нили Велика Британія та Франція. США залишилися єдиною країною, яка обмінювала національну валюту на золото.

Наступною світовою валютною системою стала Бреттон-Вудська. її започаткували на конференції держав антигітлерівської коаліції у 1944 р. Ця валютна фінансова конференція 44 держав відбулася у містечку Бреттон-Вудс (США, штат Нью-Гемпшир). На конференції розглядалися питання, пов'язані зі стабілізацією валют світу та запровадженням кредиту у міжнародній торгівлі після Другої світової війни.

Було вирішено створити Міжнародний банк реконструкції та розвитку для надання довгострокових кредитів державам, які мали в цьому потребу. Передбачалося, що інша агенція — Міжна­родний валютний фонд — фінансуватиме короткострокові дисбаланси у міжнародній торгівлі та платежах.

Основні принципи цієї системи:

1. Золото — основа валютної системи; воно виконувало функ­ції міжнародного платіжного засобу та резервного засобу.

2. Долар США прирівнювався до золота; США розмінювали долар на золото іноземним центральним банкам.

3. Взаємна конвертація валют; курсове співвідношення валют встановлювалося на основі фіксованих валютних паритетів, що відображувалися у доларах.

Бреттон-Вудська система за своєю природою була золотодевізною. Основою системи залишалося золото. Зберігалися золоті паритети валют. Роль резервних валют відігравали долар США та британський фунт стерлінгів. США обмінювали долар на золото іноземним центральним банкам за ціною 35 доларів за одну тройську унцію золота. Ринковий курс валют міг відхилятися від їх паритету, відображеного у доларах, не більше ніж на 1 % в той чи інший бік. Якщо ж коливання курсів було більшим, то центральні банки країн вдавалися до валютної інтервенції, яку вони виконували у доларах.

Отже, Бреттон-Вудська валютна система — це система гегемо­нії американського долара. її виникнення було зумовлене панів­ним становищем США в економіці світу наприкінці Другої світо­вої війни.

Нівелювання економічного, технічного та валютно-фінансово­го лідерства США протягом 60-х і подальших років, а також економічні, енергетичні та сировинні кризи зумовили дестабілі­зацію Бреттон-Вудської системи. Конкурентоспроможність західно­європейської та японської промислової продукції підвищувала­ся, а американської — знижувалася. Золотий запас США танув. Намагаючись врятувати Бреттон-Вудську систему, США двічі вда­валися до девальвації свого долара (1971, 1973 p.).

Обмін долара на золото США припинили у 1971 р. Фіксовані курси валют поступилися плаваючим.