Загальна специфіка нового культурного етапу

Міжкультурні непорозуміння як основа світових конфліктів XXI ст.

Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації

Загальна специфіка нового культурного етапу

СПЕЦИФІКА ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

ТЕМА 13

Сучасність і майбутнє культури

Терміни та поняття:

аккультурація, асиміляція, гіпотаксис, гомогенність, дадаїзм, дифузія культурна, ідіолект, когнітивний, логос, метонімія, негритюд, парадигма, паратаксис, парафізика, синтагма, функціоналізм

Одним з рубіжних в історії європейської цивілізації XX ст. н. е. стало навіть з суто технологічної точки зору: після кам’яного віку та віку металів приходить нова епоха, яка може бути названа віком синтетичних матеріалів. Ця глобальна подія до того ж збігається з іншою, не менш значущою: людство, яке тисячоліттями користувалося енергією мускульної сили, макроприродних явищ та хімічної реакції горіння, починає використовувати енергію мікросвіту – атомну. Окрім традиційного мегасвіту, людина більш активно пізнає макро і мікросвіти. На тлі цих епохальних змін вимальовується безліч культурних феноменів, котрі не тільки якісно впливають на світогляд сучасної людини, її ментальність, психологію, характер уявлень і т. ін., а й вимагають кардинальних перетворень функцій, змісту і методів традиційних сфер та форм діяльності.

Поза глобальністю змін, що розпочались в культурі вже минулого, XX ст., і здійснилися на початок ХХІго, на сьогодні все ще залишається актуальним масштабне протиставлення сучасної культури культурі попереднього періоду – культурі Нового часу.

Новим часом, або Модерном, в історикокультурологічному аспекті прийнято називати епоху XVII–XIX ст. Отже, культура XX ст. – це Постмодерн, тобто явище, облямоване історичною та філософською рефлексією (саме вони розташовуються за межами безпосередньо культурологічного термінологічного поля), і перший, “зовнішній” шар його семантики вказує на дещо, що виникло або активізувалося після Модерну (Модерну – саме в історичному розумінні).

Слід зазначити, що стосовно розуміння епохи Модерну та її меж навіть на сьогодні все ще існують різні погляди. За одним із них сучасність досі керується головними принципами епохи Модерну, зберігає основні ознаки цього типу культури, отже, не тільки говорити про Постмодерн як новий історичний етап передчасно, а й навіть справедливо оцінити сам Модерн, не перетнувши його межу, тобто без історичної дистанції, є неможливим. Згідно з іншою версією, ми живемо саме на межі між Новим часом та його закінченням, у складний і неоднозначний період переходу від Модерну до Постмодерну. Однак дедалі переконливішого обґрунтування набуває позиція, за якою епоха Модерну – то період Нового часу (modern time), і його історичне місце – між Середньовіччям і часом найновішим (postmodern time).

Отже, Постмодерн – якісно відмінна від Модерну епоха розвитку культури і цивілізації. Постмодерн принципово відрізняється від Модерну як за своїм стилем, так і історичним сенсом. Насамперед, постмодерна культура – це культура, яка долає позитивістську та марксистську ідею про соціальну еволюцію як результат еволюції технологічної (ідея, яка, власне, узагальнює сенс розвитку Нового часу, епохи модернової) й усвідомлює, що не лише матерія може компенсуватися завдяки енергії, але також матерія і енергія можуть компенсуватися завдяки знанню. Постмодерн розглядає техніку насамперед як поле діяльності людського духу, як феномен, зумовлений культурною аксіологією. І якщо Модерн убачав у техніці вияв сили людини, виклик природі, то Постмодерн сприймає техніку не так однозначно. Поряд з поширеними негативними оцінками науковотехнічного прогресу, який нібито позбавляє людину її природної суті, дедалі більшого визнання набуває розуміння створеної людиною техніки як однієї з форм виявлення істини та закономірностей природи.

Крім того, сучасна постмодерна наука усвідомила обмеженість ресурсів фізичної енергії і спрямувала свій пошук у напрямі енергії духовної – тобто інформації, знання. Силова, індустріальна техніка поступається техніці постіндустріальній, машині, яка оперує Інформацією. Якщо, наприклад, наука попередніх століть ґрунтувалася на емпіричному спостереженні та систематизації чуттєво здобутих фактів, то у XX ст. наука набуває більш умоглядного характеру, а інколи взагалі лунає теза про переваги позанаукових форм знання. Вперше в історії людство усвідомлює, що не тільки матерія та енергія можуть взаємно компенсуватися, але і перша, і друга можуть компенсуватися знанням. Принципових змін зазнають і Інші форми діяльності людини, в тому числі й художньої. Всі ці трансформації культурної картини світу дістали загальну назву “Постмодерн”.

Зрештою, відмінності між Модерном і Постмодерном можуть бути простежені на матеріалі практично всіх категоріальних систем. При цьому виникає цікавий тип наукової рефлексії, якою захоплюються численні дослідники сучасної культури, – складання різноманітних схем і таблиць за методом бінарних опозицій. Американський учений Іхаб Хассан першим запропонував дуже популярну і до сьогодні таблицю бінарних опозицій, яка демонструє разючі розбіжності між сучасною і попередньою культурними парадигмами:

Наприкінці 1980х свої таблиці з викладеним у них баченням відмітних ознак Модерну та Постмодерну запропонував авторитетний німецький філософ Петер Козловський. Ось одна з них:

Ще один варіант трактування специфіки нового культурного етапу наводить Н. Автомонова, яка пише: “Набір ознак, що характеризують на рівні буденної свідомості нові континенти змістів на противагу більш традиційним пізнавальним галузям, досить обширний. Якщо раніше реальність, гідна осмислення, виявляла насамперед такі ознаки, як зріле, сучасне чоловіче (завойовницьке), здорове, західне, діяльне, усвідомлене, самозамкнене, відокремлене, суверенне у володінні всіма якостями і спроможностями, то тепер гідне осмислення буття виявляє такі ознаки, як незріле (дитинне), несучасне (що має відношення до минулого або до майбутнього), нечоловіче (незавойовницьке), сприйнятливе (жіноче начало), нездорове, ненормальне (в тому числі душевні й фізичні хвороби, оскільки вони визначають душевний лад людини), східне, споглядальне, неусвідомлюване, позакультурне і нецивілізоване (на одному полюсі це примітивні суспільства, на іншому – світ тварин і – ширше – все, що має відношення до природного середовища проживання), позаземне (можливості інопланетного існування), позаіндивідуальне, незамкнене, несуверенне у володінні своїми спроможностями і можливостями (маси) і т. д.”

З 90х років минулого століття і до сьогодні проблематика типологічних відмінностей культурносвітоглядної і наукової парадигми Модерну (Просвітництва) та сучасності активно дискутується й українськими філософами та культурологами.

Для попередніх століть (у тому числі й для XIX ст.) була характерна диференціація окремих частин духовної культури, встановлювалися межі між різними її галузями, відпарощувалися, виокремлювалися форми свідомості, науки тощо. У XX ст. ця диференційна тенденція змінилася на протилежну – інтеграційну. Нові й найпродуктивніші напрями в культурі виникають саме на стиках різних наук або навіть форм свідомості, галузей культури. У наш час особливо плідним став контакт між природничими і гуманітарними сферами знань, між різними сферами культури, зросла роль загального світогляду людини. Звісно, не можна стверджувати, що попередні століття були виключно часом диференціації, а століття ХХте знало тільки інтеграцію – мова йде про домінування, переважання однієї тенденції над іншою.