Художня культура як складова культури духовної. Систематизація видів мистецтва

Наукове та художньоестетичне пізнання

Жанрові системи мистецтв

Історичні форми мистецтва

Систематизація видів мистецтва

Художня культура як складова культури духовної.

ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА

ТЕМА 10

Терміни та поняття:

жанр, іманентний, мімесис, морфологія, трансцендентний, упредметнення

В першій половині XX ст. в наукову практику було введено тричастинний поділ культури: культура матеріальна, культура соціальна, культура духовна. Як пояснюють А. Кребер і К. Клакхон, під матеріальною культурою мається на увазі все, що належить до взаємодії людини з середовищем її існування, до задоволення фізіологічних потреб, до технологічного аспекту життя. Під соціальною культурою розуміють відносини, якими люди пов’язані один з одним, з системою соціальних статусів і суспільними інституціями. Поняттям же духовної культури означаються суб’єктивні аспекти життя людини: світогляд, ідеї, установки, цінності й зорієнтовані на них форми поведінки та творчої діяльності.

Однією з найзначніших сфер духовної культури є культура художня. Художня культура становить частину культури естетичної, більш складного і місткого поняття, аніж культура художня. Як синонімічний до поняття художньої культури вживається термін “мистецтво”. Власне, художню культуру (або мистецтво) можна розуміти як специфічне упредметнення естетичного світу людини. Саме поняття художності означає якраз міру естетичності твору мистецтва.

Отже, мистецтво – це художня творчість людини, художньообразна форма відтворення дійсності. Як зазначає Л. Левчук, у мистецтві створюється і зберігається для нащадків своєрідний “духовний портрет” тієї чи іншої історичної епохи.

З формального боку художню культуру утворює сукупність художніх цінностей, а також певна система їх відтворення та функціонування. До художньої культури епохи належать: сукупність художніх цінностей (творів мистецтва), наслідуваних (завжди вибірково) від попередників; комплекс художніх цінностей самої даної історичної епохи; набір сформованих і загальноприйнятих норм та “технологій” мистецтва; усілякі творчі об’єднання безпосередніх виробників художніх цінностей – художників (корпорації, братства, гуртки, спілки); художня критика тощо.

Мистецтво розвивається як система конкретних видів творчості. Кожен з видів мистецтва використовує власні виразові засоби, і саме у цьому полягає найважливіша особливість і причина видового поділу мистецтв. Художні виразові засоби окремих мистецтв зумовлені насамперед предметом відтворення та природою матеріалу, з яким працює митець. Якщо, наприклад, матеріалом образотворчих мистецтв є фарби або тверді матеріали, то музика не має такої предметної наочності, її матеріалом є звук. Існування різних мистецтв визначене тим, шо жодному з них тільки власними засобами не вдається створити повну художню картину світу. Кожне мистецтво має свої переваги перед іншими мистецтвами в зображенні лише певних аспектів буття. Так, протягом віків і навіть тисячоліть (аж до появи візуальних медіамистецтв) жодне мистецтво не могло сперечатися в переданні кольорового розмаїття природи з живописом. Але живопис поступається музиці та хореографії у здатності безпосереднього відтворення людських почуттів, емоцій. Незважаючи на потужні вербальносенсові засоби, література не може дати візуальну (зриму) картину подій, як це здатні зробити класичні образотворчі мистецтва або сучасний кінематограф.

Основою класифікації мистецтва є виокремлення певних спільних рис, властивих окремим його видам.

Проте принципами класифікації охоплюються тільки деякі аспекти і відношення, характерні для різних мистецтв. Саме тому будьяка класифікація відносна. І, власне, в сучасній науці немає єдиної загальновизнаної класифікації навіть класичних видів мистецтв. Найпоширеніша їх класифікація поділяє види мистецтва на три групи: просторові (статичні), часові (динамічні) та просторовочасові. До першої групи відносять усі образотворчі мистецтва й архітектуру; до другої – літературу і музику; до третьої – балет, театр, кіно.

Поділ мистецтв на просторові і часові не враховує, однак, такі ознаки, як можливість (або неможливість) безпосереднього відтворення мистецтвом матеріальних явищ дійсності, що чуттєво сприймаються людиною. Деякі мистецтва дають безпосереднє зображення таких явищ, як це робить живопис або скульптура реалістичної спрямованості. В інших же мистецтвах, таких як музика або архітектура, пряме відтворення матеріального вигляду явищ відсутнє. За цим принципом усі мистецтва поділяються на зображальні й виразові. Звісно, і такий поділ є умовним, адже про жодне мистецтво не можна сказати, що воно виключно зображальне або виразове, – зображальність і виразовість певною мірою присутні в усіх мистецтвах.

Класифікація видів мистецтва може вестися і на підставі інших ознак: мистецтва поділяються на видовищні і невидовищні, на прості і синтетичні, на мистецтва, пов’язані з утилітарним призначенням (наприклад, декоративноприкладне) і не пов’язані з ним, тощо. Різноманітні класифікації мистецтв не тільки допомагають з’ясуванню специфіки кожного окремого виду мистецтва, а й сприяють зближенню між різними видами художньої творчості, окреслюють можливі шляхи розвитку художньої культури. Водночас будьяка класифікація мистецтва є обмеженою й умовною не лише з тієї причини, що вона враховує тільки деякі ознаки та властивості того чи іншого виду мистецтва, а й тому, що вона певною мірою заважає з’ясуванню загальних закономірностей, властивих художній культурі в усій різноманітності її виявів.

Поза всією специфікою виразових засобів окремих мистецтв між ними існує і певний зв’язок.

Усі образотворчовиразові засоби мистецтва не тільки підкоряються деяким загальним закономірностям, але, за певних обставин, ті чи інші видрі мистецтва можуть навіть користуватися виразовими засобами інших мистецтв. Наприклад, графіка, специфічним засобом виразовості якої є лінія, рисунок, інколи “запозичує” у живопису колір; хореографія, будучи мистецтвом пластичного руху, застосовує пластичну виразовість скульптури. Хоча видова специфіка мистецтв зберігається, як правило, протягом багатьох століть, грані між окремими видами мистецтв історично рухомі й мінливі. Крім того, мистецтво у своїх видових виявах розвивається нерівномірно, тобто в певні історичні епохи різні види мистецтв не тільки неоднаково розвинуті й поширені, але не є сталою навіть сама система мистецтв.