Проблема визначення культури

За свідченнями культурологів, на сьогодні в науці існує понад 400 визначень культури і кількість їх постійно зростає. Тож природно, що на певному етапі розвитку культурологічної думки розпочалися спроби хоча б якось систематизувати цю значну кількість наукових дефініцій.

Однією з популярних і детальних систематизацій визначень культури є систематизація, запропонована американськими науковцями А. Кребером і К. Клакхоном. У 1952 р. вони видали дослідження під назвою “Культура. Критичний огляд концепцій і визначень”, у якому був проведений аналіз понад 150 відомих на той час визначень та концепцій культури. У 1963 р. А. Кребер і К. Клакхон перевидали свою книгу в новому варіанті, значно розширивши перелік інтерпретацій культури в основному за рахунок найновіших на той час. До сьогодні ця робота багатьма науковцями вважається найавторитетнішою зі своєї теми (принаймні в англомовній науковій традиції).

Кребер і Клакхон поділили визначення культури на шість великих груп, позначили ці групи буквами латинського алфавіту (А, В, С, D, Е, F) і дали кожній групі найменування відповідно до загального типу визначень, які в неї входять: А – описові, В – історичні, С – нормативні, D – психологічні, Е – структурні, F – генетичні. Крім того, деякі з груп, у свою чергу, поділяються ще на підгрупи. А – описові визначення. Визначення цієї групи ґрунтуються на переліку всього того, що може бути охоплене поняттям культури.

Започаткував такий тип визначень культури всесвітньо відомий антрополог Е. Тайлор, згідно з яким “культура, або цивілізація в широкому етнографічному розумінні, складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв та деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства”.

В – історичні визначення. У визначеннях цієї групи звертається увага на процеси соціального наслідування, традиції.

Прикладом таких визначень може бути визначення лінгвіста Е. Сепіра, згідно з яким культура є “соціальне успадкованим комплексом способів діяльності і переконань, що складають тканину нашого життя”.

С – нормативні визначення. Поділяються на дві підгрупи. СІ – нормативні визначення, в яких наголос робиться на способі життя.

Прикладом може служити визначення антрополога К. Віслера, згідно з яким “...спосіб життя громади або племені вважається культурою... Культура племені є сукупністю стандартизованих вірувань і практик, яких додержується плем’я”.

СІІ – нормативні визначення, в яких наголос робиться на ідеалах і цінностях.

Приклад – визначення соціолога В. Томаса: “Культура... – це матеріальні й соціальні цінності будьякої групи людей (інститути, звичаї, установки, поведінкові реакції) незалежно від того, йде мова про дикунів або про цивілізованих людей”.

D – психологічні визначення. Поділяються на чотири підгрупи.

DI – психологічні визначення, в яких увага акцентується на процесах адаптації до середовища.

На думку соціологів В. Самнера й А. Келлера, “сукупність пристосувань людини до її життєвих умов і є культура, або цивілізація”.

DII – психологічні визначення, в яких наголос робиться на процесі навчання.

Антрополог Р. Бенедикт уважає, що “ культура – це ... означення для навченої поведінки, тобто поведінки, яка не дана людині від народження, не визначена в її зародкових клітинах, як у ос або соціальних мурах, а повинна засвоюватись кожним новим поколінням заново шляхом навчання в дорослих людей”.

DIII – психологічні визначення, зорієнтовані на формування звичок.

За словами соціолога К. Янга, “ культура – це форми звичної поведінки, спільні для групи, громади або суспільства. Вона складається з матеріальних і нематеріальних елементів”.

DIV – суто психологічні визначення.

Психоаналітик Г. Рогайм зазначає: “Під культурою ми будемо мати на увазі сукупність усіх сублімацій, усіх підстановок або результуючих реакцій, зрештою, все в суспільстві, що пригнічує імпульси або створює можливість ‘їх спотвореної реалізації’.

Е – структурні визначення. У визначеннях цього типу увага зосереджується на структурній організації культури.

Характерними є визначення, запропоновані антропологом Р. Лінтоном: “Культура – це врештірешт не більш ніж організовані повторювані реакції членів суспільства”; “Культура – це поєднання навченої поведінки і поведінкових результатів, компоненти яких розділяються і передаються спадково членами даного суспільства”.

F – генетичні визначення. Такі визначення акцентують увагу на походженні культури. Поділяються на чотири підгрупи.

FI – генетичні визначення, в яких культура розглядається як продукт або артефакт (від лат. artefactum – штучно зроблене), тобто штучний продукт, дещо зроблене, а не природне. Приклад такого визначення дає американський соціолог П. Сорокін: “У найширшому сенсі слово “культура” означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою або несвідомою діяльністю двох чи більше індивідів, які взаємодіють один з одним або впливають на поведінку один одного”.

FII – генетичні визначення, які роблять наголос на ідеях.

Так, соціолог Г. Беккер дефінує культуру як “відносно постійний нематеріальний зміст, що передається в суспільстві завдяки процесам усуспільнення”.

FIII – генетичні визначення, в яких підкреслюється роль символів.

Так, соціолог Л. Байт визначає культуру таким чином: “Культура – це ім’я для особливого ряду, або класу, феноменів, а саме: таких речей і явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, що її ми називаємо “символізацією”. Говорячи точніше, культура складається з матеріальних об’єктів – знарядь, пристроїв, орнаментів, амулетів і т. д., а також дій, вірувань та установок, що функціонують у контекстах символізації. Це тонкий механізм, організація екзосоматичних шляхів і засобів, що використовуються твариною особливого роду, тобто людиною, для боротьби за існування або виживання”.

FIV – генетичні визначення, в яких культура розглядається як дещо таке, що відокремлюється від того, що не є культура.

Зокрема, філософ В. Остбальд уважав: “Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою”.

Слід зазначити, що, незважаючи на свою безперечну популярність і авторитетність у наукових колах, систематизація Кребера і Клакхона не позбавлена певних недоліків, основним з яких є, мабуть, її складність.

Іншу, дещо простішу, систематизацію визначень культури запропонував російський теоретик культури Л. Кертман. На його думку, вся багатоманітність дефінітивних пропозицій розподіляється між антропологічним, соціологічним і філософським підходами до об’єкта визначення.

Антропологічні визначення культури –це ті, за Л. Кертманом, що насамперед визнають самодостатність і самоцінність будьякої конкретної форми культури незалежно від рівня її розвитку. Антропологічний підхід ґрунтується на визнанні унікальності, неповторності та рівноцінності всіх конкретноісторичних і національних форм культури. Приклади антропологічних визначень:

Л. Бернард: “Культура – це все, що створене людиною, якот матеріальні предмети, зовнішня поведінка, символічна поведінка або соціальна організація”;

Л. Кребер: “Культура – це вся повнота діяльності суспільної людини”;

К. Даусон: “Культура – це спільний спосіб життя, специфічний спосіб пристосування людини до її природного оточення та економічних потреб”.

Як бачимо, антропологічні тлумачення культури охоплюють фактично все життя людського суспільства в його повноті.

Соціологічні визначення зосереджують увагу на факторах організації й формування життя певного суспільства. Як правило, йдеться про щось, що виступає в ролі “культуротворчої сили”, скеровує життя суспільства організованим, а не хаотичним шляхом розвитку. Причому ці “культуротворчі сили” створюються самим суспільством, але вони ж потім і визначають розвиток суспільства, існування якого поступово все більше залежить від створених ним самим цінностей. Для соціологічного підходу характерне таке, наприклад, бачення культури:

В. Бекет: “Культура – це стійкі вірування, цінності й норми поведінки, які організують соціальні зв’язки і роблять можливою спільну інтерпретацію життєвого досвіду”;

Б. Maліновський: “Культурою є успадковані винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї та цінності”;

К. Юнг: “ Культура – це спільний і прийнятий спосіб мислення”.

Філософські визначення роблять наголос на аналізі певних рис, характеристик, закономірностей у житті суспільства, які складають фундамент культури і визначають причину і напрям її розвитку. Для філософського розуміння культури характерні такі визначення:

Г. Зіммель: “Культура – це шлях від замкнутої єдності через розвинуту розмаїтість до розвинутої єдності”;

Г. Беккер: “Культурою є відносно постійний нематеріальний зміст, що передається в суспільстві за допомогою процесу соціалізації”;

Д. Реджін: “Культура – це символічне вираження, що корениться в підсвідомому і привноситься в суспільну свідомість, де воно зберігається і залишається в історії”.

Така велика різноманітність визначень та концепцій культури не в останню чергу пояснюється численністю і різноманітністю наукових методологій та наукових парадигм, з позицій яких складається дефініція. Як можна помітити, кожен з виділених як А. Кребером і К. Клакхоном, так і Л. Кертманом типів визначень зосереджується, як правило, на одному певному аспекті культури, і, власне, вони не заперечують, а скоріше доповнюють один одного.

Можна спробувати виділити положення, проти яких не заперечував би жодний з авторів. Усі погодились би з тим, що культура – це те, що відрізняє спосіб життєдіяльності людини від інших способів життєдіяльності. Що культура – це характеристика людського суспільства, в якому дотримання правил і норм поведінки забезпечується шляхом поєднання соціального тиску і ціннісного престижу. Ніхто, мабуть, не заперечував би і того, що культура не успадковується біологічно, а передбачає навчання, соціальну ретрансляцію. Крім того, очевидним є і той факт, що культура ґрунтується на смислах, які формуються та репрезентуються символічно за допомогою мови.

Слід також зауважити, що, вивчаючи культуру як специфічно людський спосіб життєдіяльності, культурологія оперує й іншими, вужчими значеннями слова “культура”. Так, дослідження еволюційних змін у людській культурі (або, залежно від позиції науковця, заперечення їх наявності) та виокремлення спільних для всього людства закономірностей життєдіяльності передбачає звернення до конкретноісторичних типів культури та її регіональних і расовонаціональних типів (у таких ситуаціях мова може йти про “культури” – в множині). Культурна життєдіяльність людини досліджується культурологією також і через звернення до її окремих сфер, наприклад художньої, релігійної, наукової культури. Тому надалі важливо враховувати контекст, у якому вжито термін “культура”, і розрізняти його значення.