С датчиком скорости (Векторное управление). 17 страница
Перемога під Сталінградом мала велике історичне значення:
- вона поклала початок корінного перелому в ході Великої Вітчизняної та Другої світової війни;
- розгром ворога завдав удару по військовій машині третього рейху, престижу німецької армії, моральному духу вермахту;
- почався загальний наступ радянських військ від Ленінграда до Кавказу;
- було нанесено удар по фашистському блоку загалом. Японія і Туреччина відмовились вступити у війну проти СРСР. Керівництво Румунії та Італії (їх армії були серед тих, хто був розгромлений під Сталінградом), а також Угорщини і Фінляндії почали шукати виходу із війни;
- поразка фашистів та їх союзників стала могутнім імпульсом для антинацистського та національно-визвольного рухів, сприяла консолідації сил антигітлерівської коаліції.
Однак навесні 1943 р. німецьке верховне командування вирішило знову заволодіти ініціативою. Відповідно до плану "Цитадель" гітлерівське керівництво ставило завдання розгромити радянські війська на Курському виступі і завдати удару Москві. Німецькі армії, що готувались до наступу, нараховували 900 тис. чол., 2700 танків і самохідних гармат (серед них машини нових зразків - "Тигр", "Пантера", "Фердинанд"), 10 000 гармат і мінометів, 2000 літаків. Радянське командування дістало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоч на цей час сили Червоної армії значно переважали сили вермахту – 1336 тис. чол., 3306 танків і САУ, 19,3 тис. гармат і мінометів, 2650 бойових літаків – було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою обезкровити воєнний потенціал німців і завдати їм контрудару. 5 липня 1943 р. почалася Курська битва. 12 липня 1943 р. під Прохоровкою німці зазнали тяжкої поразки в ході найбільшої танкової битви в історії Другої світової війни. 23 липня німецький наступ було зупинено по всьому фронту, а 3 серпня радянські війська перейшли в контрнаступ по лінії Орел-Курськ-Бєлгород. До 23 серпня було звільнено Орел, Бєлгород, Харків. В ході Курської операції було знищено 500 тис. солдат і офіцерів вермахту, 1,5 тис. танків та іншої військової техніки.
Історичне значення Курської битви:
- розгромлено кращі дивізії німців;
- стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії, почався загальний наступ радянських військ по всьому фронту;
- були закладені передумови до висадки англо-американських військ і розпаду німецького блоку.
Звільнення території СРСР.
В результаті перемоги під Курськом радянські війська вийшли до Дніпра. З серпня по грудень 1943 р. тривала битва за Дніпро, яка завершилась проривом німецької оборони - "Східного валу", визволенням Києва 6 листопада 1943 р. і початком визволення Правобережної України. В 1944 р. радянські війська завдали удару по нацистах на протязі всього радянсько-німецького фронту. З 14 січня по 1 березня 1944 р. були повністю розгромлені німецькі війська під Ленінградом. Закінчилась 900-денна блокада легендарного міста, яке втратило не менше 800 тис. осіб. Головний удар по ворогу взимку і навесні 1943 р. був нанесений на Правобережній Україні і в Криму. З 24 січня по 17 лютого 1944 р. силами 1-го та 2-го Українських фронтів була проведена Корсунь-Шевченківська операція. В ході бойових дій тут було оточено і знищено 55 тис. солдат і офіцерів вермахту. За тактикою і військовим мистецтвом оточення і знищення німецького угруповання в районі Корсунь-Шевченківського одержало назву "другого Сталінграду". За наступом на Правобережній Україні 8 квітня почалась Кримська операція 4-го Українського фронту. Вона завершилась 12 травня 1944 р. повним розгромом німецько-фашистського угруповання і визволенням Криму. Не дивлячись на жорстокий опір ворога, 9 травня 1944 р. було визволено Севастополь. В цих боях ворог втратив 100 тис. вбитими і пораненими, а також військову техніку. Влітку був нанесений потужний удар по фінській армії на карельському Під час мюнхенської зустрічі Гітлер заявив, що Судетська область – остання територіальна вимога Німеччини в Європі. Це, а також англо-французький ультиматум чехословацькому уряду про негайну передачу Німеччині територій ЧСР, заселених німцями, розчистили шлях до Мюнхенської угоди. її було укладено за спиною Чехословаччини главами урядів Великобританії, Франції, Німеччини та Італії 29-30 вересня 1938 р. Наслідком угоди стало відторгнення від ЧСР на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. ЧСР втратила 20% населення і майже 50% важкої промисловості. Кордон з Німеччиною став проходити у 40 км від Праги.
Мюнхенська угода зобов'язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та Угорщини. Польщі була передана Тешинська Сілезія, Угорщині – частина Словаччини і Карпатської України. Чехословаччина перетворилась у федеративну державу. Мюнхенська угода - одна з найбільш ганебних сторінок західної дипломатії. Англія і Франція зрадили Чехословаччину, країну, саме виникнення якої було пов'язане з Версальською системою, одну з не багатьох реальних демократій в Європі. Цинічним було посилання на право націй на самовизначення, на право німців, угорців, поляків об'єднатися зі своєю батьківщиною, тому що у 1919 р. у Парижі це право було принесено у жертву стратегічним антинімецьким і антиугорським інтересам, як у 1938 р. у жертву політиці "умиротворення". Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини у найсильнішу державу Центральної Європи. Всі малі держави цього регіону зрозуміли, що ні Ліга націй, ні Англія з Францією не можуть гарантувати їхній суверенітет і пішли на зближення з Німеччиною. У цьому розумінні Мюнхенська угода була стратегічною поразкою Англії і Франції і наблизила початок війни. Але на той час на Заході результати змови були сприйняті з полегшенням. Чемберлен заявив, повернувшись у Лондон, що він привіз мир цьому поколінню. Такі думки панували недовго. Вже взимку 1938/1939 pp. лідери Англії і Франції зрозуміли хибність своїх міркувань. Тим часом Німеччина не залишала часу на роздуми. 15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію і Моравію, Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю Карпатську Україну. Далі Німеччина почала домагатися від Польщі згоди на передачу їй Данцига і на побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв'язала Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили у Мемельську область (Клайпеда), яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії і захопила її. Крах політики "умиротворення" став очевидним. У суспільній свідомості стався злам. Від урядів вимагали жорсткості і рішучості у ставленні до Німеччини. Англія і Франція обмінялися нотами про взаємну допомогу на випадок агресії і надали відповідні гарантії державам, які мали спільний кордон з Німеччиною. Почались приготування до війни. Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення з СРСР. Мюнхен у повній мірі показав радянському керівництву неможливість створити систему колективної безпеки. Радянсько-французький і радянсько-чехословацький договори виявились простими клаптиками паперу. Для радянського керівництва Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі у європейських справах. Незабаром Франція і Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу направити агресію Німеччини на Схід. Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті проходила на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу і Заходу. Втративши надію на можливість створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції, пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво починає пошуки шляхів зближення з Німеччиною. Важливою ознакою зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, а це означало, що сам Сталін береться за керівництво зовнішньою політикою. Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Англія і Франція шукали зближення з СРСР. Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили з заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав - Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресію проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією і Францією. У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі і Румунії. У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій всім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почались з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін йти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечку з питання про непряму агресію. Англія і Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія і туди б вводились радянські війська. До того ж Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не бажала укладення угоди. Поряд з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції. Вони теж виявились малоефективними. Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Радянське керівництво вивчало питання про зближення з Німеччиною. У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом стала проблема остаточного вибору орієнтира, від якого залежала доля світу. На думку Сталіна, союз з Англією і Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому, війну з нею. Союз же з Німеччиною залишав би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (точились з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії і Румунії. Німеччина була згодна на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня. 21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне до укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується всіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів. Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначений термін. Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов підписали у Кремлі 23 серпня 1939 р. договір про ненапад і таємний протокол до нього. У протоколі сторони домовлялись про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протоколпередбачав розподіл Польщі. Лінія, розподілу повинна була проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян. Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не просто у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і не зводилася тільки до спроби забезпечити безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною. Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права. СРСР неначе повернувся до політики, яку проводив царський уряд: її рисами були таємна дипломатія і територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав - "підпалювачів війни". Безпосереднім підсумком підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. 3 вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.
Тема: «Друга світова війна»
План
1. Причини, характер, періодизація Другої світової війни. Характеристика основних театрів воєнних дій у Європі в 1939-1940 рр. Початок та головні битви Великої вітчизняної війни Радянського Союзу проти Німеччини та її союзників.
2.Бойові дії у Південно-Східній Азії та на Тихому океані, у Північній Африці та Західній Європі. Формування антигітлерівської коаліції. Окупаційний режим та Рух Опору на окупованих територіях. Зростання ролі жінки в умовах війни.
3.Завершальний період війни у Європі та в Азії. Капітуляція Німеччини та її союзників.
4.Політичні, економічні та соціальні наслідки Другої світової війни для народів світу. Зміна ціннісних орієнтацій людини в умовах війни. Створення ООН. Нюрнберзький і Токійський міжнародні трибунали над військовими злочинцями.
Література:
1. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 1998: Підручник для 11 кл. – К: Ґенеза, 2000 – 400 с.
2. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 2005.– К: Ґенеза, 2005 – 416 с.
3. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 1914-1939 рр. (посібник) 10 кл. – Прем’єр, 2002.
4. Бердичевський Я.М., та ін. Всесвітня історія, 11 кл., підручник – Прем’єр, 2003.
5. Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939. Підручник для 10 кл. – К: Ґенеза, 2002 – 289 с.
6. Щупак І.Я. Всесвітня історія 10 кл. – Запоріжжя – Прем’єр. – 2010. – 272 с.
7. Ладиченко Т. В. Всесвітня історія. – К.: Ґенеза. – 2010. – 294 с.
8. Полянський П.Б. Всесвітня історія 10 кл. – К: Ґенеза, 2010 – 256 с.
Більше, ніж півстоліття минуло з дня закінчення Другої світової війни, яка принесла людству чисельні жертви і руйнування. У цій війні брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн. км . За роки війни в армії воюючих держав було закликано 110 млн. чол. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65-67 млн. осіб, 90 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Які ж причини цієї війни? По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано. По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі. По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв. СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу. Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.
Другу світову війну можна розділити на кілька етапів:
I. 1 вересня 1939 р.- 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії.
II. 19 листопада 1942 р. - 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції, війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати.
III. 9 травня 1945 р. - 2 вересня 1945 р. Завершення.
Напад Німеччини на Польщу. Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії "блискавичної війни". Спільний польсько-німецький кордон простягався на 1750 миль і, за визнанням фахівців, захистити його не могла жодна армія світу, оскільки противник міг розпочати наступ у будь-якому напрямку. Серйозних оборонних споруд і природних перешкод на польсько-німецькому кордоні практично не існувало. За планом "Вайс", затвердженим ще у квітні 1939 p., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня, але наступ було відкладено через виявлену Англією готовність виступити на боці Польщі і нерішучість Муссоліні. На кінець серпня німецька армія довела до штатного розкладу свої ударні, моторизовані й танкові дивізії. Загалом на польському кордоні вермахт зосередив понад 50 із 75 дивізій. Їх підтримували два повітряні флоти, що мали у своєму розпорядженні 1 тис. бомбардувальників і 1050 винищувачів. Загальна кількість солдатів і офіцерів, які мали взяти участь у цій кампанії, сягала близько 2 млн. Німецьким військам протистояла армія, що налічувала 1 млн. 750 тис. солдатів і офіцерів, але яка не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат.
Вторгнення на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глівіце. Вже в перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. 8 вересня її головні сили були розгромлені. Значна їх частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. Опір чинили лише армія Кутшеби, що обороняла варшавський напрямок, і столичний гарнізон. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплятте, міст Варшави, Кракова, Гдині. 17 вересня, коли крах Польщі став уже очевидним, польський кордон перейшли радянські війська. На вимогу Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї-Косова, щоб перетнути відступаючим польським солдатам і біженцям дорогу в Румунію. Відповідно з домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня і зафіксованими у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію від Львова й Бреста. Перед тим у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня у Москві Ріббентроп за дорученням Гітлера підписав разом з Молотовим договір про дружбу і кордон і таємні протоколи про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Цей договір зафіксував розділ Польщі і уточнив лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була пересунута на схід порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р. і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів з іншого. Землі з чисто польським населенням залишились в складі Німеччини, а взамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР 51,4% території і 30,1% населення. Попри усю злочинність і негативні сторони цього поділу незалежної держави між двома тоталітарними режимами, цей факт мав і одну позитивну рису - нарешті дві частини братніх народів, українського і білоруського, - об'єдналися в єдиних республіках, хоча і в рамках антинародного сталінського репресивного режиму. Такі зміни дали змогу радянському керівництву називати агресію і поділ Польщі як "визвольний похід" заради возз'єднання Західної України і Західної Білорусії відповідно з УРСР та БРСР. Вони також свідчили про небажання радянського керівництва давати привід Англії і Франції до оголошення війни СРСР, тому що Червона армія так і не перетнула "лінію Керзона", яку самі англійці визначили як оптимальний радянсько-польський кордон. "Дивна війна" на Заході. З вересня Англія, а згодом за нею й Франція, після марних спроб схилити Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з території Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Німеччині війну. Переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 р. та Ю травня 1940 р. дістав назву "дивної війни", оскільки, формально оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела. Французькі війська відсиджувалися за "лінією Мажіно" - системою укріплень на кордоні з Німеччиною протяжністю 360 км. , На захід від бельгійського кордону союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Не бажаючи втягуватися у затяжні криваві бої, як це було в роки першої світової війни, союзники приступили до блокади Німеччини й СРСР. Відразу після розгрому Польщі Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до наступу на заході. Генеральний штаб сухопутних військ переконував його у неможливості розпочати наступ восени. Гітлер видав директиву про підготовку наступу, де він підкреслив, що тривала війна проти Франції неможлива і її треба розгромити блискавично. Штаб змушений був розробити новий план наступу через Арденнську ущелину в обхід "лінії Мажіно" з виходом ударних груп в район Кале -Дюнкерк.
Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції. 9 квітня 1940 р. гітлерівські війська без оголошення війни напали на Данію та Норвегію. Данія капітулювала відразу після нападу, Норвегія вчинила опір агресії. На допомогу норвежцям був надісланий англо-французький експедиційний корпус, що спробував затримати просування загарбників вглиб країни. Однак у командуванні норвезькою армією активізувались прихильники фашистів на чолі з колишнім військовим міністром Квіслінгом. У червні 1940 р. у зв'язку із загрозливим становищем на Західному фронті десант союзників був евакуйований до Англії. Вся Норвегія з її незамерзаючими фіордами була окупована гітлерівськими військами. 10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Голландію і Люксембург. Гітлер обрав цей напрям, щоб обійти з півночі добре укріплену "лінію Мажіно". 15 травня голландська армія капітулювала, а 20-го танки генерала Гудеріана вийшли до Ла-Манша. В районі Кале-Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій. 28 травня склала зброю бельгійська армія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари успіху не мали. Але несподівано Гудеріан одержав особистий наказ Гітлера зупинити свої війська. Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів (переважно англійської армії) на Британські острови. Генерал Горт, що стояв на чолі британських експедиційних сил, за визнанням англійського фельдмаршала Б.Монтгомері, виявив повну нездатність командувати великою масою військ в умовах, не схожих на стратегію й тактику Першої світової війни. Всього в Англію було переправлено 338 тис. чол., переважно англійців, 40 тис. французьких солдат було залишено на поталу ворогу. На узбережжі залишилося 82 тис. автомашин та інших транспортних засобів, 2,4 тис. гармат, 90 тис. гвинтівок, 8 тис. кулеметів, чимало іншого військового спорядження. Під впливом успіху німецьких військ війну союзникам оголосила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. 5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 14 червня німці увійшли в Париж. Уряд Франції подав у відставку. Новий глава уряду маршал Петен звернувся до німецького командування з проханням про перемир'я. 22 червня його було підписано в Комп'єнському лісі у доставленому з музею штабному вагоні маршала Фоша. У цьому вагоні 1918 р. Німеччина підписала перемир'я, яке означало поразку Німеччини у Першій світовій війні. Напередодні перейшли кордон Франції італійські збройні сили. Зустрівши організований опір кількох французьких дивізій, війська Муссоліні не змогли просунутись хоч трохи вперед.
У боях за Францію німецькі війська зазнали порівняно незначних втрат - 27 тис. убитих, 111 тис. поранених, 18,4 тис. пропало безвісти. За умовами перемир'я Франція втрачала понад дві третини своєї території, що переходила під контроль окупаційних властей. Маріонетковий уряд Петена контролював так звану "вільну зону", що не мала виходу до Атлантики, а лише до Середземного моря. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого він успадкував свою назву - "режим Віші". Доля Західної України, Західної Білорусії, Північної Буковини, Бессарабії, держав Прибалтики. Тим часом, як Німеччина була зайнята на Заході, СРСР "упорядковував" свою "зону впливу", відведену йому за таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р.
Вступ радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусію був неоднозначно сприйнятий населенням. Частина населення привітала Червону армію як визволителя, інша сприймала її як окупантів. У 1939 р. в Західній Україні було заборонено діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Перестали діяти, зокрема, "Просвіта", наукове товариство імені Т. Шевченка, їхні часописи. ОУН змушена була піти у підпілля. Для розв'язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних зборів. На основі звернення Народних зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей - Львівську, Станіславську (згодом Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Рівненську й Дрогобицьку, яку в 1959 р. було об'єднано з Львівською. Аналогічно вирішилась доля Західної Білорусії, яка була включена до складу Білоруської РСР. Наступним об'єктом експансії СРСР стали країни Прибалтики. 28 вересня 1939 р. у Москві було підписано пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також з Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов'язання не втручатися у внутрішні справи Прибалтійських держав. Влітку 1940 р. СРСР приступив до другого етапу територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред'явивши їхнім урядам необґрунтовані ультиматуми про порушення зобов'язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів - Жданова в Естонію, Деканозова в Литву та Вишинського в Латвію. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли радянські війська. Під наглядом окупаційних властей у країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. Прибалтійські республіки включено до складу СРСР. У 1940 р. ускладнилися відносини й з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту перебували на заході, радянські війська у червні зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територія Буковини не значилася в таємному протоколі як зона впливу СРСР. Напад СРСР на Фінляндію. Тривалий час між Фінляндією й СРСР велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі, що ніяк не компенсувало втрату Виборга і стратегічно важливої "лінії Маннергейма" - системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939 pp. Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію. На світанку ЗО листопада 1939 р. великі сили радянських військ перейшли в наступ на фінську армію, що займала прикордонні укріплення. Угруповання радянських військ налічувало 240 тис. чоловік, 1915 гармат різних калібрів, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків. Похапцем розроблений план агресії і шапко-закидацькі настрої призвели до того, що окремі радянські дивізії потрапили воточення.
30 грудня наступ радянських військ припинився. Зазнав поразки й Балтійський флот. Сталін ужив жорстоких методів для наведення порядку у військах. Безперервним потоком на фронт надходило озброєння та спорядження. МаленькаФінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія й Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір і обіцянками висадити на півночі десант. Проти цього була Норвегія. її уряд не бажав порушувати нейтралітет і пропускати через свою територію війська союзників. На допомогу Фінляндії озброєнням і добровольцями прийшла Швеція. Німеччина висловила готовність надати допомогу СРСР і навіть стала на перешкоді Італії, яка хотіла направити до Фінляндії ешелони зі зброєю. США також усунулися від надання Фінляндії прямої військової допомоги. 11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ радянських військ. Він завершився проривом "лінії Маннергейма". В наступальних діях брали участь 1,5 тис.танків і 3 тис. літаків. Ціною великих втрат ( 234 тис. чол. убито, поранено, обморожено та взято в полон ) радянські війська домоглися перемоги і головнокомандуючий фінською армією К.Маннергейм змушений був дати згоду на початок мирних переговорів. 12 березня за посередництвом і під тиском німецької дипломатії СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жива агресії втрачала значну частину своєї території, де до вій мешкало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для СРСР. Ліга націй виключ СРСР зі своїх членів, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. В листопаді 1940 р. нейтральна напередодні конфлікту Фінляндія приєдналася до агресивної "осі" Берлін-Рим-Токіо. Значної шкоди престижу СРСР завдав той факт, що на території Росії було сформовано маріонетковий уряд О.Куусінена (так званий "уряд Теріокі"), з яким Сталін уклав договір про взаємодопомогу, прикриваючи цим протиправним актом агресію проти незалежної країни. Ці маневри не врятували сталінський режим від міжнародної ізоляції. З нападом Німеччини на СРСР у червні 1941 р. усі здобуті такою великою ціною території знову були відвойовані військами гітлерівської Німеччини та Фінляндії. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Після поразки Франції Англія залишилась віч-на-віч з Німеччиною. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план операції "Морський лев", яка передбачала завоювання Англії. Як показували підрахунки, можливостей здійснити масову висадку військ на Британські острови у Німеччини не було. У неї не вистачало потрібної кількості плавучих засобів. Тоді Німеччина вдалась до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Великобританію капітулювати. У бомбардуваннях взяли участь майже 2,5 тис. літаків. Повітряний наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Бомбардування продовжувались і далі, але вже не мали такого розмаху. Британія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат. Так, місто Ковентрі було стерто з лиця землі. Важливу роль у боротьбі відіграли мужність англійських льотчиків та створення в Англії мережі радіолокаційних постів. Другим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Отримуючи водними шляхами 50% стратегічної сировини і продовольства, Англія могла опинитись у скрутному становищі, якби Німеччині вдалося перерізати атлантичні комунікації. Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти у рішучий наступ. Згідно з концепцією головнокомандуючого німецьким флотом гросадмірала Редера вирішальна роль у цій боротьбі відводилась лінкорам "Бісмарк", "Тірпіц" та іншим. Але ця армада зазнала поразки, не завдавши значних втрат Англії.