С датчиком скорости (Векторное управление). 1 страница

Вступ

План

1. Основні цінності та здобутки людства на початку XX ст.

2. Прискорення економічного, технічного, інтелектуального прогресу.

3. Політичний розвиток країн світу.

Література:

1. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 1998: Підручник для 11 кл. – К: Ґенеза, 2000 – 400 с.

2. Бураков Ю.В. Всесвітня історія: новітні часи. – 1945 – 2005.– К: Ґенеза, 2005 – 416 с.

3. Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 1914-1939 рр. (посібник) 10 кл. – Прем’єр, 2002.

4. Бердичевський Я.М., та ін.. Всесвітня історія,, 11 кл., підручник – Прем’єр, 2003.

5. Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939. Підручник для 10 кл. – К: Ґенеза, 2002 – 289 с.

6. Щупак І.Я. Всесвітня історія 10 кл. – Запоріжжя – Прем’єр. – 2010. – 272 с.

7. Ладиченко Т. В. Всесвітня історія. – К.: Ґенеза. – 2010. – 294 с.

8. Полянський П.Б. Всесвітня історія 10 кл. – К: Ґенеза, 2010 – 256 с.

XX ст., яке називають «коротким століттям», починаючи з 1914 р. - дати початку Першої світової війни - це час імперіалізму, становлення націй, бурхливого технічного прогресу, який руйнував традиційне суспільство. Століття, особливо перша його половина, виявилося одним з найбільш драматичних і суперечливих в історії людства.

Воно вмістило в собі як найвеличніші досягнення людства, так і найбільші трагедії. З одного боку, підвищилася якість життя для мільйонів людей, а з іншого - це було століття занепаду в багатьох частинах земної кулі.

У той час, коли на початку XX ст. наука, медицина, освіта, культура зробили величезні кроки вперед, розпочинали свою руйнівну кар'єру головні тирани: Сталін в Росії, Муссоліні - в Італії, Гітлер - в Німеччині.

Стрімко зросли темпи економічного росту, і при цьому змінилася Його якість: відтепер визначальним складником економічного потенціалу країни ставала її індустріальна міць. Пару, що була головним робочим тілом в індустрії й на транспорті ще в середині XIX ст., поступово витісняли нові види енергії - електрика й двигуни внутрішнього згоряння. Це сприяло підвищенню ефективності промислового виробництва через набагато більш високий коефіцієнт корисної дії електричних і дизельних двигунів, полегшувало повсякденне життя людей. Саме на початку XX ст. почалася широкомасштабна механізація сільського господарства (з'явилися трактори, комбайни, доїльні машини), у торгівлі з'явилися великі магазини, оснащені сучасним торговельним устаткуванням, і в побуті - перші предмети тривалого користування (холодильники, пральні машини, пилососи). На рубежі століть з'явилися радіо й телефон, міський електротранспорт, автомобілі й літаки.

По суті, відбулася друга промислова революція. її результатом стала заміна парового двигуна на електродвигун і двигун внутрішнього згоряння. Не тільки у виробництво, але й у побут мільйонів людей почали впроваджувати водогін, парове опалення, каналізацію, електричне освітлення, газопостачання, телефон, автомобілі, електроприлади. Найбільші міста провідних країн набрали того вигляду, що в цілому зберігається й понині: широкі проспекти, придатні для руху автотранспорту, з електричним освітленням, з багатоповерховими будинками з усіма зручностями.

Якщо раніше всі ці блага цивілізації були доступні переважно лише дуже вузькому міському прошарку жителів найбільш високорозвинених західноєвропейських країн, то на початку XX ст. з ними нарешті познайомилися десятки мільйонів жителів земної кулі.

Зіткнення держав і їхніх союзів, утворення могутніх імперій і їхній розпад, боротьба націй за створення власних держав посідають визначальне місце на початку XX ст. Жоден рік у цей період не проходив без жертв на великих і місцевих війнах, а також від тяжкої праці з відбудови зруйнованого війнами.

XX ст. називають також століттям «звичайної людини», адже саме на долю простих людей, жінок і дітей випали найбільші страждання. З іншого боку - мужність і наполегливість величезної кількості людей, які боролися за рівні права для всіх людей і всіх націй проти державного й військового гніту і тиранії. Революції й революціонери всього світу прагнули змінити старий порядок, але в результаті їх боротьби і навіть перемоги нерідко ще більше порушувалися права людини, а нові порядки виявлялися гіршими за старі.

Перша третина XX ст. - це час протистояння між демократією та країнами, де встановилися недемократичні режими. Як і у випадку з економічним суперництвом, боротьба між демократією та тоталітаризмом також відбувалася в кілька етапів і в кількох напрямах. Так, після приходу до влади в Росії в 1917 р. комуністів головні зусилля демократичного світу були зосереджені на протидії поширенню комунізму у світі. Після приходу в 1922 р. до влади в Італії фашистів, а в 1933 р. у Німеччині націонал-соціалістів демократичний світ боровся проти цих тоталітарних ідеологій і політичних режимів. Все ж у більшості країн Західної Європи та Північної Америки поважали політичні свободи. У них діяли парламенти, визнавався принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову. У республіках і конституційних монархіях (наприклад, у Великій Британії) існував парламентський режим: представницькі органи приймали закони, формували бюджети країн; виконавчу владу здійснювали уряди, очолювані президентами чи прем'єр-міністрами. Незалежна судова влада складалася з центральних і місцевих судів, а на вершині судової «піраміди» стояв Верховний суд.

Народонаселення. Швидке зростання населення стало важливим явищем у світовій історії. Вважається, що дві тисячі років тому населення земної кулі становило близько 300 млн. і протягом дуже тривалого часу воно зростало повільно, а періоди зростання змінювалися періодами спаду. Високий рівень народжуваності часто знижувався жахливими втратами від війн, голоду та хвороб. Так, населення світу в середині XVIII ст. склало майже 800 млн., а на початок XIX ст. досягло 1 млрд.

Поліпшення гігієни та санітарії скоротили захворюваність, а розширення торгівлі продуктами харчування та їхнє урізноманітнення зробили раціон людей більш поживним. Смертність стала невпинно скорочуватися, а тривалість життя зростати.

У XIX ст. різке зростання населення відбулося в основному в розвинених країнах (Європа, Північна Америка, Японія, Австралія, Нова Зеландія). Так, у Європі між 1800 і 1900 роками населення зросло більше ніж удвічі, а в Північній Америці, насамперед за рахунок міграції з Європи та Африки, - у 12 разів! Якщо на початку XIX ст. чверть населення розвинених країн світу проживало в Європі, Японії і Північній Америці, то на початок XX ст. - третина. Населення менш розвинених територій (Африка, Азія (за винятком Японії), Латинська Америка і країни Карибського басейну) зростало повільніше, але воно й без того становило більшу частину людства. В Азії домінував Китай, населення якого на початку XIX ст. становило 62% світового населення, в Африці проживало 11%, а в країнах Латинської Америки та Карибського басейну - 2%. На територіях, придатних для землеробства, проживало до 9/10 населення світу, яке в основному займалося сільським господарством. Міські жителі на початку століття становили лише 10% населення, але з часом їх кількість стала стрімко зростати за рахунок динамічного промислового розвитку.

Через бурхливе зростання населення в Європі її залишало багато людей: з 1850 по 1914 pp. близько 50 млн. європейців виїхали до нових країн, в основному до США та колоній. У результаті переміщення такої величезної кількості людей на нових землях активно поширювалися мови, культура й уклад життя європейських націй.

Міграційні процеси були притаманні й Україні. Лише за 1900-1910 pp. з Галичини й Буковини до Америки емігрували майже 300 тис. селян; за 1905-1914 pp. із Закарпаття - понад 40 тис. осіб.

Початок XX ст. ознаменував собою завершення формування Індустріального суспільства: прискорено розбудовувалися міста (урбанізація), зростала кількість найманих працівників, причому не лише на виробництві, а й у будівництві, на транспорті, у сільському господарстві, сфері послуг; зросла продуктивність праці (в 1900-1913 pp. у промисловості на 40%); частка промислового виробництва перевищила частку виробництва сільськогосподарської продукції.

Швидкими темпами відбувалося зосередження (концентрація) капіталу й виробництва, створювалися монополії. Індустріальні методи виробництва сприяли цьому процесу. Окремі заводи і фабрики об'єднувалися у великі промислові групи (трести, картелі, синдикати, корпорації), між якими виникала конкуренція, що дала поштовх подальшому розвитку засобів виробництва та підвищенню продуктивності праці.

Серед перших великих трестів були «Форд Мотор Ковтані», сталевий гігант «Юнайтед Стейтс Стіл Корпорейшн». Концентрація виробництва потребувала концентрації і централізації капіталу. Без вільного плину капіталу й додаткових капіталовкладень розбудова нових галузей була неможливою. З іншого боку, дрібні капіталовласники були неспроможні фінансувати великі проекти. Централізація капіталу привела до повної реформи банківської справи, виникнення великих фінансових груп. Це згодом сприяло утворенню фінансового капіталу, якому й належала вирішальна роль у здійсненні інвестицій у нові та оновлювані галузі промисловості. Наступним кроком стало злиття фінансового й промислового капіталу, поява позичкового капіталу.

Типи монополістичних об'єднань Картелі - об'єднання кількох підприємств однієї галузі (його учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін. вони зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію, мають комерційну самостійність) Синдикати - об'єднання підприємств, що виробляють однорідну продукцію (за учасниками синдикату зберігається власність па засоби виробництва І виробнича самостійність, але возій втрачають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізується як власність синдикату через спеціальну контору) Трести - підприємства, позбавлені виробничої і комерційної самостійності (їх власники передають тресту засоби виробництва І натомість одержують акції відповідно до внесеної суми паю. Концерни - об'єднання ряду підприємств різних галузей господарства (торговельних фірм, банків, транспортних компаній), що перебувають під єдиним фінансовим контролем. В Україні на початку століття також виникли великі монополістичні об'єднання: синдикат цукрозаводчиків, «Продвагон», «Продвугілля» та інші, всього - понад 280 до початку в 1914 р. Першої світової війни. Банки, які раніше були скромними посередниками, на початку століття стали монополістами. Вони розпоряджалися майже всім грошовим капіталом, а також великою частиною засобів виробництва й джерел сировини у своїй країні та за кордоном.

Контроль за господарським життям країни потрапив до рук всесильної фінансової олігархії; основні матеріальні цінності зосереджуються в руках незначної кількості власників великого капіталу.

Помітно підвищився життєвий рівень. Підприємці змушені були збільшувати заробітну плату, скорочувати тривалість робочого дня. Поряд з виникненням масових робітничих професій в індустріально розвинених центрах зростала кількість інтелігенції і, що особливо важливо, дрібних і середніх власників, які на всіх етапах розвитку ринкового господарства становили І становлять основу суспільства.

На відміну від XIX ст. з притаманним йому пануванням вільної конкуренції та вивозом товарів, у XX ст. вільна конкуренція була замінена пануванням монополій, а вивіз товарів - вивозом капіталу, здебільшого - до відсталих країн, де гостро бракувало власних коштів, а земля, робоча сила та сировина були дуже дешевими. Щоб купувати іноземні товари, країна повинна продати свої товари за кордоном.

Наприкінці XIX ст. це відбувалося без якихось труднощів через природне розширення торгівлі з континентальними державами та колоніями, котрі відставали за рівнем розвитку від метрополій. Наприклад, поки Велика Британія утримувала на світовому ринку свою монополію на ряд важливих товарів, імперіалізм був їй непотрібний.

Внаслідок того, що 1870 р. з'явилися конкуренти в особі Німеччини, Сполучених Штатів і Бельгії, які прискорено розвивалися й навіть почали втручатися на внутрішній ринок Англії, проблема ринків загострилася. Необхідно було шукати нові ринки, а вони були в неосвоєних країнах, в основному в тропіках, де проживало багато населення, що потребувало англійських товарів і було готове їх купувати.

За умов, коли конкуренти Британії захоплювали території, щоб використовувати їхню сировину й збувати туди свої товари, Англія опинилася перед загрозою втрати ринків для своєї торгівлі. Дипломатія і зброя Великої Британії повинні були використовуватися, щоб примусити власників нових ринків мати справу саме з англійцями.

Характерною ознакою індустріального суспільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій. Вони в гострій конкурентній боротьбі ділили між собою виробництво товарів та світові ринки їх збуту.

Значний вплив на розвиток суспільства в кінці XIX - на початку XX ст. мали науково-технічні досягнення. В останній третині XIX ст. в Європі та Північній Америці розпочалася друга фаза промислового перевороту - перехід від ручної праці до індустріальних методів виробництва. Місце мануфактур посіли великі підприємства, впроваджувалися конвеєри (Генрі Форд - в США), поточні лінії тощо. З'явилися нові галузі промисловості, що не потребували масового залучення до виробництва некваліфікованих робітників. Італійський інженер Г. Марконі винайшов телеграф, шотландський фізик Дж. Максвелл та німецький фізик О. Герц налагодили виробництво засобів передачі сигналів на відстань. Значного розвитку набула нафтохімічна промисловість, виробництво гасу, мастильних речовин. Справжню революцію у виробництві засобів пересування здійснили винахід і виготовлення двигуна внутрішнього згоряння (Р. Дизель, II. Отто, Г. Даймлер). Найвищою фазою науково-технічної революції було винайдення і впровадження електричного струму (Т. Едісон, П. Яблочков), телефону, повітроплавання (брати Райт), електроніки, фонографа, кінематографа. Значного розвитку досягла військова техніка (кулемети, автоматичні гармати, бойові отруйні речовини, танки, підводні човни).

Усі ці досягнення людства свідчили, що на початку XX ст. воно вступило в період індустріального суспільства.

У XIX ст. наймогутнішою державою світу була Британська імперія. її влада поширювалась на третину суші Землі. Другою за величиною колоніальною імперією була Франція. На початку XX ст. у них були серйозні конкуренти - США й Німеччина.

Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею досягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях проживало 1367 млн. чол. або 79% населення землі. Британська, Французька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька, Португальська імперії набрали класичних рис, які їх об'єднували і водночас породжували гострі нездоланні суперечності. Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латиноамериканські країни, де намагалась знайти притулок трудова й політична еміграція поневолених народів. Формування індустріальної системи господарства Прискорення процесів пролетаризації, урбанізації, соціального розшарування суспільства. Зміна психології людини й світоглядних цінностей у дусі підприємництва. Вивіз капіталу. Широке використання досягнень науки і техніки Утворення міжнародних монополістичних об’єднань Концентрація виробництва і капіталу, створення монополій. Характерні ознаки індустріального суспільства Парламентська форма правління, втілення принципу розподілі влади Зміна психології людини й світоглядних цінностей у дусі підприємництва Злиття банківського капіталу з промисловим. Зростання ролі держави в регулюванні економічних, соціальних і політичних процесів, поява методів державно-монополістичного регулювання

У політичному устрої простежувались дві тенденції - розвиток держав унітарного й федеративного типу. Прикладом унітарних держав на початку століття є Великобританія, Франція, Італія. Влада тут знаходилась в центральних органах, на місцях самостійно могли вирішувати лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національній консолідації, а з іншого боку, легко могло викликати незадоволення через недостатнє врахування особливостей регіонів. При федеративному устрої влада поділяється між центральним і регіональним урядами.

Засади федералізму найпослідовніше втілювали Сполучені Штати Америки. Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі століть майже не залишилось. Парламентський режим встановився і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, залежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були президентськими або парламентськими.

У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Масові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і виробили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспільство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія), соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія, Польща, Голландія та ін.). Соціально-економічний розвиток. За своїм соціально-економічним розвитком країни, в яких на початку XX ст. інтенсивно йшов процес індустріалізації, умовно можна поділити на три групи ("ешелони"). Передову групу очолювали Англія, Франція, США, далі йшли країни Центральної і Південно-Східної Європи, Іспанія, Росія, останніми були держави Латинської Америки, Азії й Африки. Такі країни, як Німеччина, Італія, Японія, випереджали країни "другого ешелону", але і в першому їх не визнавали рівними. Вони відверто вимагали собі "місце під сонцем".

У 1900-1903 pp. відбулась світова економічна криза. Вона дала поштовх модернізації капіталізму, прискоренню процесів впровадження нової техніки і технологій, концентрації виробництва. На передові позиції впевнено виходить машинобудівна промисловість. Значно зросли обсяги виплавки сталі; першість у її виробництві захопили США. Все більшого поширення набували нові джерела енергії - електрика й нафта. За допомогою транспорту і зв'язку світ поступово об'єднувався, хоча до повної гармонії було ще дуже далеко.

Індустріальний розвиток змінив соціальну структуру суспільства, посилив економічну диференціацію держав. За внутрішнім прогресом приховувались складні політичні, соціальні и економічні процеси, які створювали об'єктивні й суб'єктивні передумови визрівання міждержавних конфліктів і воєн.

Соціальна й політична атмосфера на початку XX ст. була напруженою. Великі держави увійшли в союзи. 1882 р. був підписаний таємний союзницький договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною й Італією (Троїстий союз). їм протистояв альянс Англії, Франції і Росії, так звана Антанта (1907 p.).

Запитання для самоконтролю:

1. Поясніть значення понять «імперіалізм», «нація», «технічний прогрес», «традиційне суспільство».

2. Опишіть становище світу на початку XX ст.

3. Охарактеризуйте основні цінності та здобутки людства на початку XX ст.

4. Чи могли, на Вашу думку, основні ознаки світового розвитку на

початку XX ст. бути притаманні попереднім епохам? Відповідь обґрунтуйте.

5. Складіть «демографічний портрет» людства на початку XX ст.

6. Чи характерні, на Вашу думку, для сьогодення якісь із ознак світового розвитку початку XX ст.? Якщо Ваша відповідь ствердна, то які саме?

Тема: «Світ на початку ХХ століття»

План

1. Особливості державного устрою, політичного життя та соціально-економічного розвитку провідних країн світу (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Росія та Австро-Угорщина) на початку ХХ століття.

2. Прискорення економічного, технічного, інтелектуального прогресу.

3. Активізація суспільно-політичних рухів.

4. Початки державного регулювання соціально-економічних процесів.

5. Формування націй.

6. Національні рухи в Індії та у Китаї.

7. Особливості модернізацій них процесів у Японії.

8. Загальна характеристика процесів у країнах Латинської Америки.