Погляди на теорію волі відчізнянних психологів.

Теорії волі.

ЛЕКЦІЯ 30.

(2 год.)

Основні питання:

1. Погляди на теорію волі відчізнянних психологів.

2. Теорії волі.

Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучі й працюючи, люди поступово навчилися ставити перед собою певні цілі й свідомо добиватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи сили чи стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше смороду їх усвідомлювали, тім активніше смороду добивалися їх реалізації. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива й тваринам. Вона, задовольняючи свої біологічні споживи, пристосовуючись до розумів життя, тривалий година впливають на навколишню природу, алі це відбувається без будь-якого наміру з їхнього боку. Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому напруженні, яку переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або в стримуванні собі.

Людина не лише сприймає і пізнає об'єктивний світ, але й активно на нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться за їх здійснення.

Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними перешкодами. Одні з них зв'язані з умовами життя, це об'єктивні перешкоди - протидія інших людей, природні перешкоди, інші - з власними недоліками - небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь, поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність певним задачам.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому, цілеспрямовану.

У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил, переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують бажання, які відволікають від діяльності.

Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого вольового зусилля - особливого стану нервового напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В літературі описаний випадок, коли льотчик "затримав" смерть до посадки літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн, пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу греків над персами, упав мертвим. Це в його пам'ять названо в сучасній легкій атлетиці довга дистанція бігу - марафонський біг на 42 км 195 м.

Вольова діяльність - це особлива форма активності людини. Вона полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні імпульси і в разі необхідності - гальмує їх. Вольову діяльність не можна зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того, як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними діями.

Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями Й. Сєченова та Й. Павлова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового рухові - це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Він показавши, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тім, що рухова ділянка кору головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці корі головного мозку попередніми подразниками, активізуючись, можуть статі умовними подразниками для вольових рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кору великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини кору зв'язуються з усіма клітинами кору, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це й стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, алі оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попередніх подразнень, те іноді здається, немовби смороду виникають самі по собі, без будь-якої заподій.

Ті, що рухова ділянка кору великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. Анохін вказував, що в процесі вольових дій від виконавчого апарату до кору головного мозку надходити інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яку П. Анохін назвавши акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.