Стадії розвитку особистості по Е.Еріксону
| Стадія розвитку | Нормальна лінія розвитку | Аномальна лінія розвитку | ||
| 1. Раннє дитинство (від народження до 1 року) | Довіра до людей. Взаємна любов, прихильність, взаємне визнання батьків і дитини, задоволення потреб дітей в спілкуванні і інших життєво важливих потреб | Недовіра до людей як результат поганого поводження матері з дитиною, ігнорування, зневага їм, позбавлення любові. Дуже раннє або різке відлучення дитини від грудей, його емоційна ізоляція. | ||
| 2. Пізнє дитинство (від 1 року до 3 років) | Самостійність, упевненість в собі. Дитина дивиться на себе як на самостійну, окрему, але ще залежну від батьків людину. | Сумніви в собі і гіпертрофоване відчуття сорому. Дитина відчуває свою непристосованість, сумнівається в своїх здібностях, випробовує позбавлення, недоліки в розвитку елементарних рухових навиків, наприклад ходіння. У нього слабо розвинена мова, є сильне бажання приховати від навколишніх людей свою збитковість. | ||
| 3. Раннє дитинство (біля 3— 5 років) | Допитливість і активність. Жива уява і зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення в порожнисто-ролеву поведінку. | Пасивність і байдужість до людей. Млявість, відсутність ініціативи, інфантильне відчуття заздрості до інших дітей, пригніченість і ухильність, відсутність Ознак полоролевого поведінки. | ||
| 4. Середнє дитинство (від 5 до 11 років) | Працьовитість. Виражене відчуття довга і прагнення до досягнень успіхів. Розвиток пізнавальних і комунікативних умінь і навиків. Постановка перед собою і рішення реальних задач. Націленість гри і фантазії на кращі перспективи. Активне засвоєння інструментальних і наочних дій, орієнтованість на завдання. | Відчуття власної неповноцінності. Слаборозвинені трудові навики. Уникнення складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми. Гостре відчуття власної неповноцінності, приреченості на те, щоб все життя залишатися посередністю. Відчуття тимчасового «затишшя перед бурею», або періодом статевої зрілості. Конформність, рабська поведінка. Відчуття марності зусиль, що додаються, при рішенні різних задач. | ||
| 5. Статеве дозрівання, подрост-ничество і юність (від 11 до 20 років) | Життєве самовизначення. Розвиток тимчасової перспективи — планів на майбутнє. Самовизначення в питаннях: яким бути? і ким бути? Активний пошук себе і експериментування в різних ролях. Учення. Чітка статева поляризація у формах міжособової поведінки. Становлення світогляду. Узяття на себе лідерства в групах однолітків і підпорядкування їм при необхідності. | Плутанина ролей. Зсув і змішення тимчасових перспектив: поява думок не тільки про майбутньому і сьогоденні, але і про минулому. Концентрація душевних сил на самопізнанні, сильно виражене прагнення розібратися в самому собі в збиток розвитку відношення із зовнішнім світом і людьми. Порожнисто-ролева фіксація. Втрата трудової активності. Змішення форм полоролевого поведінки, ролей в лідируванні. Плутанина в моральних і світоглядних установках. | ||
| 6. Рання дорослість (від 20 до 45 років) | Близькість до людей. Прагнення до контактів з людьми, бажання до здатність присвятити себе людям. Народження і виховання дітей. Любов і робота. Задоволеність особистісним життям. | Ізоляція від людей. Уникнення людей, особливо близьких, інтимних відносин з ними. Труднощі характеру, нерозбірливі відносини і непередбачувана поведінка. Невизнання, ізоляція, перші симптоми відхилень в психіці, душевних розладів, що виникають під впливом нібито що існують і діють в світі загрозливих сил. | ||
| 7. Середня дорослість (від 40—45 до 60 років) | Творчість. Продуктивна і творча робота над собою і з іншими людьми. Зріле, повноцінне і різноманітне життя. Задоволеність сімейними відносинами і відчуття гордості за своїх дітей. Навчання і виховання нового покоління. | Застій. Егоїзм і егоцентризм. Непродуктивність в роботі. Рання інвалідність. Всепрощаюче себе і виняткова турбота про саме собі. | ||
| 8. Пізня дорослість (понад 60 років) | Повнота життя. Постійні роздуми про минулому, його спокійна, зважена оцінка. Ухвалення прожитого життя такий, яка вона є. Відчуття повноти і корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не страшна. | Відчай. Відчуття того, що життя прожите дарма, що часу залишилося дуже мало, що воно біжить дуже швидко. Усвідомлення безглуздя свого існування, втрата віри в себе і в інших людей. Бажання прожити життя наново, прагнення отримати від неї більше, ніж було отримано. Відчуття відсутності в світі порядку, наявність в нім недоброго безрозсудного початку. Боязнь смерті, що наближається. | ||
Е.Еріксон виділив вісім стадій розвитку, що співвідносяться один до одного з описаними вище кризами вікового розвитку. На першій стадії розвиток дитини визначається майже виключно спілкуванням з ним дорослих людей, в першу чергу матері. На цій стадії вже можуть виникнути передумови до прояву в майбутньому прагнення до людей або усунення від них.
Друга стадія визначає формування у дитини таких особових якостей, як самостійність і упевненість в собі. Їх становлення також в значній мірі залежить від характеру спілкування і звернення дорослих з дитиною.
Відмітимо, що до трьом рокам дитина вже набуває певних особових форм поведінки, і тут Е.Еріксон міркує у згоді з даними експериментальних досліджень. Можна сперечатися про правомірність зведення всього розвитку саме до спілкування і поводження з дитиною з боку дорослих (дослідження доводять важливу роль в цьому процесі наочної спільної діяльності), але той факт, що дитина трирічного віку вже поводиться як маленька особистість, майже не береться під сумнів.
Третя і четверта стадії розвитку, по Е.Еріксону, також в цілому співпадають з представленнями Д.Б.Ельконина і інших вітчизняних психологів. У даній концепції, як у вже розглянутих нами, підкреслюється значення учбової і трудової діяльності для психічного розвитку дитини в ці роки. Відмінність поглядів наших учених від позицій, на яких стоїть Е.Еріксон, полягає тільки в тому, що він акцентує увагу на формуванні не операциональних і пізнавальних умінь і навиків, а якостей особистості, пов'язаних з відповідними видами діяльності: ініціативності, активності і працьовитості (на позитивному полюсі розвитку), пасивності, небажання трудитися і комплексу неповноцінності відносно трудових, інтелектуальних здібностей (на негативному полюсі розвитку).
Наступні стадії особового розвитку в теоріях вітчизняних психологів не представлені. Але цілком можна погодитися з тим, що придбання нових життєвих і соціальних ролей примушує людину по-новому дивитися на багато речей, і в цьому, мабуть, полягає основний момент особового розвитку в старшому віці, наступному за юністю.
Разом з тим викликає заперечення лінія аномального розвитку особистості, обкреслена Е.Еріксоном для цих віків. Вона явно виглядає патологічний, тоді як цей розвиток може знаходити і інші форми. Очевидно, що на систему поглядів Е.Еріксона зробили сильний вплив психоаналіз і клінічна практика.
Крім того, на кожній з виділених ним стадій розвитку автор указує лише на окремі моменти, що пояснюють його хід, і лише на деякі особові новоутворення, характерні для відповідного віку. Без належної уваги, наприклад, на ранніх стадіях дитячого розвитку залишилося засвоєння і використання дитиною мови, причому в основному тільки в аномальних формах.
Проте значна доля життєвої правди в даній концепції міститься, а головне, вона дозволяє уявити собі важливе значення періоду дитинства у всьому процесі особового розвитку людини.
На закінчення відзначимо особливу позицію з питання про особовий розвиток, яку займає Е.Фромм. Представляється, що він дав філософськи найбільш правильне трактування цілей і завдань особового розвитку людини в умовах сучасного демократичного суспільства. Демократія, писав він, — це система, яка не на словах, а на ділі створює економічні, політичні і культурні умови для повноцінного розвитку індивіда як особистості. Розвиток особистості — це визнання і реалізація унікальних можливостей, що є у кожної людини. Люди, вважав автор, народжуються рівними, але разными. Пошана самобутності людини, культивування його унікальності, відповідне його природі і згідне вищим етичним, духовним цінностям, — найважливіше завдання виховання.
Особистість повинна розвиватися вільно, і свобода її розвитку на практиці означає непідвладність будь-якій вищій силі або меті, окрім самовдосконалення особистості. Майбутнє демократії залежить від реалізації індивідуалізму в тому позитивному його розумінні, яке змикається з поняттям індивідуальності. Індивідом як особою не повинна маніпулювати ніяка зовнішня сила, будь то держава або колектив.