Просвітницька діяльність видатних педагогів (Х. Алчевська, С. Васильченко, Б. Грінченко).

Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка – перша вітчизняна академічна наукова організація.

У 70-80-х рр. ХІХ з метою концентрації інтелектуального потенціалу, координації досліджень, організації ефективного обміну науковою інформацією було створено низку наукових товариств – Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи; Харківське математичне, Київське фізико-математичне товариства; Історичне товариство Нестора Літописця у Києві, історико-філологічні товариства у Харкові й Ніжині.

Потужну наукову діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) у Львові та ін. НТШ – науково-культурна громадська організація, заснована 1892 р. коштом прогресивної української громадськості Львова та інших міст Західної України. Попередником НТШ було Літературно-наукове товариство ім. Т. Шевченка, засноване в грудні 1873 р. Товариство було сформовано як прообраз Академії наук – з історико-філософською, філологічною та математично-природничо-лікарською секціями й підсекціями, з виданням наукових «Записок», збірників, часописів. Члени товариства обирали дійсних і почесних членів. НТШ об’єднувало фахівців різних галузей знань, письменників, культурних і державних діячів Західної та Наддніпрянської України, інших держав. Членами та активними діячами НТШ були О. Барвінський, М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський та ін. Головною заслугою товариства було те, що за відсутності української державності воно виконувало функції всеукраїнської Академії наук. Творчий доробок НТШ (ЛНТШ) з 1873 р. по 1939 р. становив 1172 томи різних видань, у тому числі 943 томи серійних наукових публікацій. Крім того, НТШ стало основним видавцем українських підручників. Завдяки НТШ вийшли друком перші вісім томів монументальної праці М. Грушевського «Історія України-Русі».

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи львівських учених було відновлено НТШ у Львові.

ХV і ХVІ століття в історії української культури були винятково успішними для розвитку освіти серед незаможних верств населення. Наявність початкових шкіл майже у кожному селі, доступність та демократичність у здобутті освіти, призвели до того, що майже все населення було письменним. Але внаслідок того, що у XVIII ст. стався поступовий, але цілеспрямований процес знищення української державності, яка після Б. Хмельницького існувала у вигляді Гетьманщини на принципах внутрішньої автономії у складі Російської держави, від автономії України, її самобутності не залишилося і сліду. Україна у кінці XVIII ст. була інтегрована в імперську систему Росії, а її соціальний лад, структура і право були приведені у відповідність з російською моделлю. Доступна шкільна освіта занепала, у трикласних повітових училищах та гімназіях отримали змогу вчитися лише діти дворян та чиновників.

У другій половині ХІХ ст. на майже 10 тис. жителів припадала одна школа[16].Намагаючись виправити таку ситуацію, найкращі представники української інтелігенції ставали організаторами безплатних недільних шкіл. Спочатку така школа запрацювала у Києві в 1859 році. Невдовзі на українських землях їх діяло вже 110. Тарас Шевченко теж зробив свій внесок у ліквідацію неписемності, підготувавши для недільних шкіл «Букварь южнорусскій».

 

Рис.8. Видання "Букваря" Т.Шевченка

 

Переважна більшість недільних шкіл здійснювало навчання українською мовою, що в ситуації відсутності національної держави було досить непросто.У 1862 р. російський цар підписав указом про закриття недільних шкіл.

Не зважаючи на такі складі обставини знаходились люди, які вважали народну просвіту своїм покликанням і справою всього життя. Однією з них була Христина Алчевська, яка організувала й утримувала у 1862-1919 роках приватну недільну жіночу школу, де викладала з колективом педагогів-сподвижників (безплатно працювало понад 100 учителів). Почесним попечителем закладу була А.П. Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України).

 

Христина Данилівна Алчевська (1841- 1920)
Основні біографічні дані: Народилася в м. БорзнаЧернигівської губернії у родині вчителя повітового училища. Неабиякі здібності у дівчини виявилися ще в дитинстві. Вона навчилася читати і писати раніше, ніж її брати. Пізніше, захопившись, почала читати простим людям, селянам. Це були її перші кроки на ниві народної освіти.
Видатні досягнення: У 1862 р. в Харкові заснувала жіночу недільну школу, яка проіснувала перші вісім років як нелегальна, домашня. У школі X. Алчевської крім викладання офіційно визначених предметів широко подавалися відомості з української історії, географії, фізики, природознавства, літератури, гігієни. Послідовниця К. Ушинського. Започаткувала метод пояснювального читання і бесіду, широко популяризувала наочне навчання.
Цікаві факти: Школа X. Алчевської перетворилася на своєрідний методичний центр початкової освіти дорослого населення в імперії. У 1889 р. ця школа була представлена на Паризькій виставці, згодом на Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій та ін. Усе це свідчило про важливість для людства освіти дорослих. X. Алчевську було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. У 1896 р. збудувала для школи будинок вартістю 50 тис. руб. – єдине приватне приміщення серед усіх недільних шкіл імперії.

Борис Грінченко (1863-1910), український письменник і педагог, усе своє життя віддав освіті рідного народу. Виступав за створення народних шкіл з українською мовою навчання, в умовах заборони недільних шкіл нелегально вчив школярів і дорослих за власним рукописним підручником «Українська граматика до науки читання й письма», який було видано в 1907 р. Упорядкував словник української мови, за який йому було присуджено премію.

Степан Васильченко(1879-1932). Після закінчення навчання працював учителем спочатку в однокласнійшколі в с. Потоки на Канівщині, потім уБогуславі, учителював також на Київщині та Полтавщині і весь цей час самовіддано віддавався улюбленій педагогічній роботі, вдосконалюючи методику викладання, відкриваючи вечірні класи для дорослих, організовуючи хорові і драматичні гуртки.З1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, а у 1921-1928 – вчителем школи імені Івана Франка. Однією з провідних тем творчості С. Васильченка як письменника була тема життя народних учителів та їх вихованців.