ІСТОРІЯ ОСВІТИ І НАУКИ В УКРАЇНІ

Освіта й наука – це не лише культурні феномени, а й один з найдавніших соціальних інститутів, що викликані потребами суспільства відтворювати і передавати знання, технології, уміння, навички, готувати нові покоління до життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних та багатьох інших проблем. Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення у практиці науки і освіти, навчанні і вихованні молодого покоління.

Серед цінностей української культури освіта завжди займала чільне місце, а населенням освіченість високо шанувалась, бо наші предки вважали, що по-справжньому вільною людиною може бути тільки освічена людина.

Про рівень освіченості наших предків яскраво свідчить і такий факт: у 1654 році (на початку приєднання України до Росії) на українських землях діяло 24 типографії, які виробляли значну кількість друкованої продукції, яка знаходила попит і застосування, бо на українських землях з давніх часів існувала досить розвинена система отримання знань через підготовку у монастирських та народних школах, школах братчиків, колегіумах, університетах.

Зв'язок освіти, науки з культурою є дуже тісним. Рівень розвитку будь-якого суспільства визначається рівнем розвитку його освіти і науки - навчальні заклади постачають суспільству освічених людей, а завдяки науці розвиваються виробництво, технології, медицина, підтримується належний рівень згуртованості національної спільноти. Життєздатність суспільства багато в чому залежить від кваліфікаційного рівня фахівців, від продукування наукових і технічних інновацій.

Цивілізаційний поступ людства сьогодні немислимий без розвитку освіти, науки і передових технологій. Фундаментальні та прикладні відкриття, здійснені впродовж ХХ — початку ХХІ ст., докорінно змінили зміст і форми людської життєдіяльності, поглибили й багато в чому прояснили наукову картину світу. Впровадження результатів науково-технологічних досягнень привели до кардинальних перетворень у всіх сферах буття сучасної людини — не лише у виробництві й господарюванні, а й у культурі, медицині, філософії та психології. Більше того, на зламі тисячоліть змінилася сама парадигма наукової діяльності, тому що вона вже не вважається безумовно прогресивною.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ:

Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення.

Навча́ння — це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці.

Вихова́ння — процес та практика засвоєння людиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Наука - сфера людської діяльності, спрямована на вироблення і теоретичну систематизацію об'єктивних знань про дійсність.

Гуманітарні науки - (від лат. humanitas - людська природа), в широкому значенні науки про всі продукти діяльності людини (науки про культуру). У більш спеціальному сенсі - науки про продукти духовної творчої діяльності людини (науки про дух).

Природничі науки - (науки про природу) галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі.

Технічні науки - науки, що вивчають закономірності розвитку техніки і визначають способи найкращого її використання. До головних технічних наук належать: металургія, гірництво, ливарна справа, машинознавство, електротехніка, теплотехніка тощо.

Пеласги — ім'я, яким давньогрецькі історики та географи іменували догрецький народ, що населяв Елладу, можливо, один із індоєвропейських народів.

Сім вільних мистецтв - (лат. «septem artes liberales»), учбові предмети («науки») середньовічної середньої школи і «артистичних» (підготовчих) факультетів університетів. Включали 2 цикли: трівіум (лат. trivium — трехпутіє) — граматику, риторику, діалектику і квадрівіум (лат. quadrivium — четирехпутіє) — арифметику, геометрію, астрономію і музику.

Трактат (від лат. tractatus - "Підданий розгляду") - один з різновидів науковому твору, що містить обговорення якого-небудь питання у формі міркування (часто полемічно загостреного), що ставить своєю метою викласти принциповий підхід до предмета.

Колегіум - середній, дуже рідко, вищий навчальний заклад у Західній Європі та на українських землях у XVI — XVIII ст.

Академія ( від грец. ’Ακαδήμεια) - різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня, а також певних товариств із почесним членством. Поняття "академія" відоме з IV ст. до н.д.

Університе́т (лат. universitas — «сукупність») — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.

Виховання і навчання – одні із найдавніших форм культурної діяльності людини, зародки яких виникли на українських землях у первісну добу, і пов'язуються з появою людини розумної (кроманьйонця) у пізньому палеоліті (35-10 тис. р. до н.е.) та її здатністю до абстрактного мислення. З розвитком матеріальної культури, вдосконаленням знарядь праці у первісному суспільстві зароджується і духовна культура: виникають мова і мислення, що дозволяє передавати накопичений досвід. З розвитком мислення з'являється міфологія як спосіб пояснення світу. Міф, на думку багатьох дослідників історії науки, вважається передумовою виникнення наукових знань, адже у ньому, як правило, відбувається ототожнення різних предметів, явищ, подій (Сонце = золото, вода = молоко = кров). Для ототожнення необхідно було опанувати операцію виділення "істотних" ознак, а також навчитися зіставляти різні предмети, явища за виділеними ознаками, що надалі зіграло значну роль у становленні знань. Російський філософ В.С. Стьопин назвав цей історичний період переднаукою, коли первинні ідеальні об'єкти та їх відносини, виводилися безпосередньо з практики[1].

Навчання в цей історичний період зводилось до розвитку навичок здобувати собі засоби до існування, захищатися від ворогів, встановленим способам поведінки, релігійним уявленням, традиціям, звичаям, обрядам.

Освіта і писемність тісно пов'язані між собою, їхній розвиток майже завжди йде паралельно. Але на українських землях був період, коли ми можемо говорити про наявність писемності і нічого не можна стверджувати щодо розвитку освітнього процесу. Мова йде про писемність трипільців-пеласгів, які проживали на українських землях у V-ІІ тис. до н.е. На думку київського вченого М.З. Суслопарова (1901-1974), перший буквено-звуковий алфавіт існував у трипільців на наших землях з ІV тис. до н.е., тобто раніше, ніж у фінікійців, котрі згодом запозичили його у пеласгів[2].