Еволюція розвитку операційного менеджменту
Для пізнання суті поставленої проблеми і її успішного розв'язання треба, мабуть, розглянути основні етапи історії еволюції виробничого менеджменту. Управління як самостійний вид діяльності склалося в ході поділу праці. В міру росту масштабів виробництва, удосконалювання засобів праці, ускладнення виробничих відносин, розвитку спеціалізації і кооперування зростали і завдання управління виробничою діяльністю підприємства.
У період становлення капіталістичною мануфактурою, фабрикою управляє сам власник, а як загальний регулятор виробництва виступає стихійний механізм ринку. На стадії великого машинного виробництва управління відокремлюється від капіталу — власності. Управлшня починають здійснювати наймані керівники, що володіють деякою волею в прийнятті рішень.
Наступний етап характеризується формуванням спеціального інституту професійних організаторів виробництва — менеджерів, впровадженням у процес управління сучасних технічних засобів, спробами державного втручання в економіку.
Елементи наукового управління виробництвом виникають і розвиваються на стадії великого машинного виробництва і в епоху формування державно-монополістичного капіталізму.
Початок досліджень виробництва по праву пов'язано з ім'ям Фредеріка Тейлора (1856-1915). Результати його досліджень узагальнені в ряді робіт, серед яких найбільш великими є: «Управління фабрикою» (1903 р.), «Принципи наукового управління» (1911) «Показання перед спеціальною комісією Конгресу» (1912 р.). Тейлором виконаний ряд досліджень з питань техніки і технології виробництва, а також були висунуті прогресивні ідеї і положення, що зробили внесок у розвиток великого, науково організованого суспільного виробництва [4:583]. Висуваючи головною метою максимальне збільшення продуктивності праці, Тейлор пропонував конкретні рішення, спрямовані на раціональне використання праці робітників і засобів виробництва:
· введення строгого регламенту на застосування матеріалів та інструментів;
· стандартизацію інструментів, робочих операцій;
· точний облік робочого часу;
· дослідження трудових операцій шляхом розкладання їх на складові елементи і хронометражу;
· встановлення контролю над кожною операцією й ін.
Система Тейлора допускала нові ролі, як для персоналу управління, так і для
робітників, висуваючи ідеї: більш високий вихід продукції, більш низька собівартість, більш високі зарплати і гармонія у відносинах керуючий персонал — робітники.
Але Тейлор розглядав працівників не як людей, не як особистості, а як найбільш ефективний засіб виконання поставлених завдань. Він був одержимий ідеєю ефективності.
Ідеї Тейлора сприяли удосконаленню організації роботи майстрів і бригадирів. У результаті своїх досліджень цей талановитий дослідник обгрунтував необхідність подіту праці безпосередньо в сфері управління. За його рекомендацією планування було виділено в самостійну функцію управління. Тейлор запропонував заздалегідь планувати методи роботи і всю виробничу діяльність підприємства в цілому. У дослідженнях Тейлора міститься розробка різних систем відрядної оплати праці відповідно до науково обґрунтованих методів нормування праці.
У XX ст. на Заході послідовно формувалося кілька шкіл наукового управління, досягнення яких загальновідомі, як відомі і представники цих шкіл, більшість з яких становлять американці.
У 1920-1930-і роки послідовниками Тейлора стали Г.Л. Гантт, Френк Б. Гілберт, Ліліан Гілберт.
Американський інженер Гантт (1861-1924) у 1906 р. працював у честорській сталеливарній компанії і був запрошений у 1908 р. у компанію «Банкрофт», яка виробляла бавовняні тканини, для консультацій з «трудових проблем». За два роки роботи в компанії Г. Гантт домігся значного прогресу, особливо у фарбуванні набивних тканин, увівши департамент планування і свою систему «норма — премія». Певний інтерес являє собою зміст звіту Г. Гантта, що відзначає наступне:
· Порядок, у якому повинна виконуватися робота, визначається тепер в офісі, а не фарбувальником.
· Точний запис кращого методу фарбування в будь-який відтінок зберігається в офісі і більше не залежить від записної книжки фарбувальника чи його пам'яті.
· Засновано метод систематичного навчання фарбувальника.
· Розроблено метод зниження кількості зайнятих у процесі фарбування тканин до мінімуму.
· Усі фарбувальники і машиністи заохочуються матеріально, коли дотримуються інструкцій, чи, навпаки, не одержують матеріальної винагороди, коли вони не роблять цього. Ця умова стане постійною, якщо буде належним чином виконуватися [4:581].
Гантт досліджував роботу текстильниць, що складали, упаковували і маркірували готову продукцію, і знайшов, що ці секції підприємства створювали головні проблеми, що обумовили його запрошення як консультанта.
При значному скороченні робочого дня на 25-30% збільшився вихід продукції, а заробітна плата виросла на 20-60%. Однак реорганізація приводила до скорочення персоналу, що викликало опір робітників нововведенням Г. Гантта.
Гантг застосував аналітичні методи для дослідження окремих виробничих операцій. Він розробив методи планування послідовності виробничих операцій. Ці методи не втратили своє значення й у сучасних умовах. Графіки Гантта знайшли широке застосування в промисловості й інших галузях.
Подружжя Гілбертів показало, що основні елементи виробничих операцій не залежать від змісту роботи. Досліджуючи технологічні операції, вони розробили методику мікроаналізу робочих рухів при кладці цегельних стін, що дозволило скоротити кількість рухів, необхідних для кладки однієї цегли з 18 до 4, 5, збільшивши тим самим продуктивність на 50% [3:317]. Даний підхід подружжя поклав початок наукової організації робочих місць.
Проблеми організації й управління промисловими підприємствами знайшли відображення в дослідженнях американського економіста Г. Черча, який сформулював ряд загальнотеоретичних принципів управління промисловим підприємством. Він виділив найголовніші функції управління і принципи його організації. Досліджуючи роботу виробничої адміністрації, Г. Черч прийшов до висновку, що ця робота включає:
1. Проектування, що наказує.
2. Устаткування, що створює необхідні фізичні умови.
3. Розпорядництво, що специфікує завдання і наказує.
4. Облік, що вимірює, фіксує і зіставляє.
5. Оперування, що робить (виконує). Усі перераховані функції пов'язані з різними видами розумової діяльності. Мистецтво менеджменту полягає в тому, щоб покладати ці різні види розумової діяльності на придатних осіб і здійснювати «верховний» нагляд за їх координацією.
У дослідженнях американського вченого Г. Емерсона (1853-1931) розглядалися питання раціональної організації праці не тільки окремого виконавця, але і всякої доцільної діяльності людини з погляду продуктивності і пропонувалася методика досягнення максимальної ефективності. Г. Емерсон висунув дванадцять принципів продуктивності:
1. Чітко сформульовані ідеали і поставлені цілі.
2. Здоровий глузд.
3. Компетентна консультація.
4. Дисципліна.
5. Справедливе відношення до персоналу.
6. Швидкий, надійний, точний і постійний облік.
7. Диспетчерування.
8. Норми і розклади.
9. Нормалізація умов.
10.Нормування операцій.
11. Писані стандартні інструкції.
12. Винагорода за продуктивність.
Двох учених — Мері Паркер Фоллет і Елтона Мейо можна назвати самими великими авторитетами в розвитку школи людських відносин в управлінні. Пізніше до них приєднався й Абрахам Маслоу — найбільший психолог США, що залишив після себе знамениту піраміду потреб людини.
Після другої світової війни значно поширились в менеджменті, у тому числі і виробничому управлінні, економіко-математичні методи планування і прогнозування, особливо, різні моделі математичного програмування, успішно застосовувані в річному і стратегічному плануванні діяльності підприємств.
Вітчизняна наука і практика управління, звичайно, помітно збагачуються за рахунок передового іноземного досвіду і досягнень науки. Усе цікаве, передове і корисне, накопичене у світі, необхідно відбирати і застосовувати в себе, ретельно вивчаючи і зважуючи. Безумовно, у західних країн є чому повчитися завжди, а в нинішніх умовах — тим більше.
У той же час не можна також і відкидати все те позитивне, що було накопичено нашою вітчизняною наукою управління, що не стояла на місці, і досягла певних успіхів. Більше того, справедливість вимагає не тільки згадування, але й ретельного вивчення ранніх робіт вітчизняних вчених і підприємців, тому що «нове — це добре забуте старе». У 1912 р. вітчизняними підприємцями було вироблено «Сім принципів ведення справ у Росії», що за своєю суттю були «кодексом честі» керівників виробництва тієї пори [3:283]. У даному зводі принципів у главу кута ставиться підприємець, тому що професійних менеджерів у той період у Росії просто не було. Але ці принципи заслуговують на увагу і сьогоднішніх менеджерів, підприємців. Ось ці принципи:
Поважай владу. Влада — необхідна умова ефективного ведення справ. В усьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронців порядку на зазначених ешелонах влади.
Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість — фундамент підприємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин у справах. Російський підприємець зобов'язаний бути бездоганним носієм чесності і правдивості.
Поважай право приватної власності. Вільне підприємництво — основа благополуччя держави. Російський підприємець зобов'язаний у поті чола трудитися на благо своєї вітчизни. Таку запопадливість можна виявити тільки при опорі на приватну власність.
Люби і поважай людину. Любов і повага до людини з боку підприємця породжує відповідну любов і повагу. У таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку в людей найрізноманітніших здібностей, спонукає їх виявляти себе в усій красі.
Будь вірний слову. Ділова людина повинна бути вірна своєму слову. «Один раз збрехавши, хто тобі повірить». Успіх у справі багато в чому залежить від того, у якому ступені навколишні довіряють тобі. Слово ділової людини повинне цінуватися незмінно вище казенного папера з печаткою.
Живи згідно засобів. Не заривайся. Вибирай справу по плечу. Завжди оцінюй свої можливості. Дій згідно зі своїми засобами.
Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою ціль. Підприємцю така ціль потрібна як повітря. Не відволікайся на інші цілі. Служіння «двом панам» протиприродне. У прагненні досягти заповітної цілі не переходь межі дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності.
Моральні ціннісні властивості цих принципів актуальні повною мірою і сьогодні; їх зовсім не шкідливо застосовувати нашим сучасним українським підприємцям і менеджерам. Що стосується етапів і шкіл в еволюції управлінської думки, то основні положення цих «Принципів» помітно випередили «Школу людських відносин» (1930-1950 р.) і її іноземних представників.
Олександр Олександрович Богданов заклав основи загальної теорії систем, увів поняття зворотнього зв'язку, керованої і керуючої систем. Оскільки упорядкованість системи звичайно буває вищою, ніж упорядкованість навколишнього середовища, необхідні спеціальні механізми, що дозволяють зберігати й удосконалювати організацію системи. Об'єкти, різні за складом, можуть демонструвати подібні властивості завдяки спільності в способах організації.
Широка розмаїтість процесів і форм організації стимулювала спроби побудувати загальне вчення про організацію. Однією з перших концепцій такого роду з'явилася «Тектологія. Загальна організаційна наука», сформульована (1913 р.) і розроблена О. О. Богдановим, що дав загальний опис дуже різноманітних процесів виникнення і розпаду організацій.
«Спроби точно визначити, що таке організація, приводять до ідеї доцільності. Ідея доцільності містить в собі ідею мети. Організм, організація мають свою «мету» і «згідно» їй влаштовані. Але ціль допускає когось, хто її ставить і реалізує, істоту свідомо активну, улаштовувача, організатора», — пише 0.0. Богданов у зазначеній праці. Ще один фрагмент із роботи цього чудового вченого: «Візьмемо, наприклад, елементарне співробітництво. Уже з'єднання однакових робочих сил на якій-небудь механічній роботі може вести до зростання практичних результатів у більшій пропорції, ніж кількість цих робочих сил. Якщо справа йде, скажемо, про розчищення полів від каменів, чагарників і коренів і якщо одна людина в день обробляє одну десятину, то два разом виконають не подвійну роботу, а більше: дві з чвертю — дві з половиною десятини. При трьох, чотирьох працівниках відношення може виявитися ще більш сприятливим — до відомої межі, розуміється. Але не виключена і та можливість, що 2,3,4 працівники разом виконують менш, ніж подвійну, потрійну, четвертну роботу. Обидва випадки цілком залежать від способу сполучення даних сил. У першому випадку цілком законно стверджувати, що ціле виявилося практично більше простої суми своїх частин, у другому — що воно практично її менше. Перше можна назвати організованістю, друге - дезорганізованістю.
Тут цілком доречно згадати вираз: «Хто працює один — підсумовує, хто працює вдвох — примножує».
Отже, суть наведених понять зводиться до сполучення активностей, парадоксальність і логічність яких присутні одночасно.
Легко уявити собі, яким чином з'єднання активностей може зменшити їхню практичну суму: це відбувається тоді, коли вони один одному протидіють, чи цілком почасти один одного паралізують, взаємно «дезорганізуються». Але яким чином величини можуть з'єднуватися так, щоб це збільшувало їхню практичну суму? З першого погляду, тут виходить створення ні з чого. Але все не так просто. І Богданов дає відповідь на резонне запитання клопітким розглядом ряду прикладів, викладом теорії кон'югації й опори.
Складні теоретичні дослідження даного питання закінчуються цілком ясним і зрозумілим висновком: «Там, де зіштовхуються активності й опори, практична сума збільшується на тій стороні, на якій з'єднання (кон'югація, у даному випадку) більш строго і гармонійно містить в собі менше протиріч. Це й означає більш високу організованість» [5:22]
Професор В.В. Глухів [6:73] справедливо відносить академіка Л.В. Канторовича до представників математичної школи управління (кібернетика, економіко-математичні методи) поряд з такими відомими іменами, як Норберт Вінер, А.І. Берг, Р. Белман, Р. Акофф та ін.
Л.В. Канторович поклав початок лінійному програмуванню — теорії і методам вирішення екстремальних завдань з обмеженнями, що знайшли поширення в менеджменті. І хоча в популярних іноземних джерелах з менеджменту прізвище Л.В. Канторовича (як і багатьох інших вітчизняних учених) практично не зустрічається, досягнення цього вченого загальновідомі. Л.В. Канторович був лауреатом Нобелівської премії, почесним доктором і професором різних зарубіжних університетів, а також членом академії в Бостоні (США) [6:74].
Іншими яскравими представниками вітчизняної школи менеджменту є А.К. Гастєв І П.М. Керженцев, про яких також «забули» і зарубіжні і, здебільшого, наші вчені. У 20-і роки XX століття А.К. Гастєв (1882-1941 рр.) висунув концепцію «вузького місця», з розшивки якого необхідно починати при будь-якім удосконалюванні виробництва. Цим «вузьким місцем» є організація праці працівників — від директора до рядового робітника.
Гастєв вважав, що «робітник, який управляє верстатом, є директор підприємства, що відоме під назвою верстат». У такому примітивному багато в чому погляді містилися і раціональні зерна: будь-яку трудову діяльність можна розкласти на ряд загальних операцій, якими можна легко управляти: розрахунок, установка, обробка, контроль, аналіз і т.п.
А.К. Гастєв запропонував свою систему правил підвищення продуктивності праціз6позицій, зміст яких полягає в наступному:
· перш ніж: змінити способи роботи, потрібно їх ретельно вивчити;
· не намагатися зробити переворот, а почати з дріб'язків;
· не набридати усім своїм винаходом, а будь-що-будь перетворити його в життя;
· не говорити про безвихідність, не схилятися перед подіями і труднощами — наполегливість і воля зможуть їх перемогти;
• мало просто знати — знаючий, але не вміючий — це механізм без двигуна.
Його дослідження з наукової організації праці не втратили своєї актуальності і в даний час. А. Гастєв сформулював ряд важливих правил з організації праці:
1. Спочатку продумай усю роботу досконало.
2. Приготуй весь потрібний інструмент і приладдя.
3. Забери з робочого місця все зайве, видали бруд.
4. Інструмент розташовуй у строгому порядку.
5. При роботі шукай зручного положення тіла.
6. Не берися за роботу круто. Входь у роботу поволі. Якщо треба сильно наполягти, то спочатку прилаштуйся, спробуй на півсили, а потім уже берися щосили.
7. Не працюй до повної втоми. Роби рівномірні відпочинки.
8. Працюй рівно (робота приступами, зопалу псує і роботу, і характер).
9. Не хвилюйся (треба зробити перерву, заспокоїтися і знову за роботу).
10. Корисно у випадку невдачі роботу перервати, навести порядок (прибрати робоче місце і знову за роботу).
11. При вдалому виконанні роботи не намагайся її показувати, хвалитися.
12. У випадку повної невдачі легше дивися на справу (спробуй стримати себе і знову почни роботу).
13. Скінчив роботу, прибери робоче місце.
У своїх роботах П.М. Керженцев розглянув ряд основних проблем управління: типи і форми організації, побудова організаційних планів, підбір і використання працівників, відповідальність, дисципліну, систему підпорядкування, облік і контроль. Інакше кажучи, він один з перших спробував сформувати основні функції управління й істотно доповнив існуючі «основні принципи адміністративного управління» Анрі Файоля і принципи підвищення продуктивності праці Г. Емерсона. Серйозні дослідження проблем виробництва були виконані в Інституті економіки й організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР у 1960-і роки.
У цей час В.А. Авіловим проводилися дослідження, пов'язані з розробкою методик застосування математико-статистичних методів в аналізі виробництва. Різні аспекти управління і методологія їхнього аналізу й вирішення представлені в роботах Г.Х. Попова.
Для розв'язання багатьох завдань виробництва велике значення має удосконалення праці. В післявоєнні роки в нашій країні одержали поширення багатоверстатний рух, удосконалення організації трудового процесу на основі застосування передової технології, раціоналізації інструментів і пристосувань, організації робочих місць.
Інженером Ф.Л. Ковальовим розроблений метод добору найбільш раціональних прийомів праці, застосовуваних передовими робітниками, їхнього подальшого удосконалення і наступного масового впровадження. Практично всі дослідження виробництва особливо виділяють таку функцію управління, як організаційна. Ця функція охоплює різні види виконавчої оперативної діяльності.
Звичайно, не всі думки перерахованих авторів бездоганні з погляду сучасних позицій. Але внесок їх у світову управлінську науку досить вагомий і незаперечний. Це треба пам'ятати нам, їхнім нащадкам, треба пишатися їхніми досягненнями, а не бути в становищі убогого і залежного шанувальника західних досягнень.