Економічні ресурси – це всі природні, людські і вироблені людьми засоби, які використовуються для виробництва благ.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їх структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

Корисність якогось блага – є його здатність задовольнити одну чи декілька людських потреб.

Людський досвід показує, що в міру того, коли в одноразовому акті людина споживає все більше і більше якогось блага, потреба насичується, а корисність блага в цей відрізок часу зменшується і може досягти нуля і мінусових значень. Можна стверджувати, що існує закономірність: при споживанні послідовно частин якогось блага кожна додаткова одиниця блага має спадну корисність для споживача.

г) Закон зростання потреб. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують два процеси – зростання потреб і економію ресурсів для виробництва додаткових благ. Ці два процеси зливаються в один – процес зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства цей процес виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, повинно прагнути до всебічної економії ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ. На цій основі створюються умови для задоволення одних потреб і появи потреб більш високого порядку.

На індивідуальному рівні процес зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з другого, завжди намагається зберегти і примножити власні ресурси, перш за все свої трудові ресурси, забезпечити підвищення продуктивності ресурсів.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування потреб соціальних; від задоволення елементарних потреб – до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання – до переважання в них послуг, в тому числі і послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особливостей.

Кожен крок в розвитку суспільства – це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні.

д) Інтереси.Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреб. Інтерес виникає, коли задоволення потреб усвідомлюється як конкретна мета (необхідність працювати краще, щоб мати більшу заробітну плату; максимізація прибутку; привласнення товару і т.ін.).

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню.

По-перше, економічні інтереси знаходять своє вирішення у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси – це причина та умови взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів. Економічні інтереси класифікуються насамперед за суб'єктами реалізації: особисті, групові, всього суспільства.

ІІ. Економічні ресурси, сучасна форма плати за них

Другим фундаментальним фактом економічного життя окремих людей і їх спільнот, як уже відзначалося, є обмеженість, рідкісністьресурсів.

Найбільш розповсюджена класифікація ресурсів – це матеріальні ресурси (земля і капітал) і людські (праця і підприємницькі здібності).

У поняття “земля” входять всі природні ресурси, що застосовуються у виробничому процесі: орні землі, ліси, родовища мінералів і нафти, водні ресурси.

Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, охоплює всі виготовлені засоби виробництва, тобто інструменти, машини, устаткування, виробниче обладнання, прилади, складські, транспортні споруди, збутова мережа. Процес виробництва і нагромадження цих засобів виробництва називають інвестуванням.

Інвестиційні блага відрізняються від споживних благ тим, що останні задовольняють потреби безпосередньо, тоді як перші виконують це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Гроші у капітал не входять тому, що вони безпосередньо нічого не виробляють. Вони не є економічним ресурсом. В побуті застосовується поняття “грошовий капітал”. Це ті гроші, які призначені для купівлі засобів виробництва, тобто реального капіталу.

Праця – це термін, який позначає всі фізичні і розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві благ, за винятком здібності до підприємництва.

Підприємницькі здібності – особливий людський ресурс, що виконує чотири взаємопов'язані функції:

1. Підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів в єдиний процесі виробництва благ. Він є рушійною силою виробництва, яке обіцяє дати прибуток.

2. Підприємець приймає основні рішення у процесі ведення справи, рішення, які визначають курс діяльності підприємства.

3. Підприємець – це новатор, який ініціює виробництво більш досконалих, чи нових продуктів, вдосконалення і застосування нових технологій, вдосконалює і запроваджує більш ефективні організаційні форми бізнесу.

4. Підприємець – це людина, яка йде на ризик, виконуючи попередні три функції. Він весь час знаходиться перед перспективою мати прибуток і його збільшувати, чи втрачати частину або весь прибуток і можливістю банкрутства.

Матеріальні і людські ресурси віддаються приватним підприємствам в обмін на гроші. Ці гроші складають доход власників ресурсів (домогосподарств). І в залежності від особливостей утворення цього доходу, він приймає свої особливі форми: заробітної плати, ренти, процента, прибутку. Доход, отриманий від надання землі, називається рентою; доход, отриманий від капіталу – процент. Доход від праці – заробітна плата. Доход від підприємництва – прибуток, який може мати й від’ємне значення , і тоді його називають збитком.

ІІІ. Економічна ефективність і межа виробничих можливостей

Основний напрямок економічної практики – скорочення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукту. Економічна теорія шукає шляхи скорочення витрат. Це наука про ефективне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю благ.

Суспільство бажає отримати максимальну кількість благ, виготовлених з його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість наявних ресурсів,і повний обсяг виробництва благ.

Повна зайнятість означає повне використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Відсутнє безробіття, капітал не простоює, земля не гуляє.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси треба розподілити на виробництво кожного блага так, щоб одержати максимальну сукупну корисність. Повний обсяг виробництва передбачає застосування найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск благ. В кожний відрізок часу існує певна межа виробничих можливостей.

Для з'ясування межі виробничих можливостей зробимо деякі припущення. Припустимо, що економіка функціонує в умовах:

– повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;

– наявні ресурси (чинники виробництва) постійні як за кількістю так і за якістю;

– технологія виробництва – незмінна в межах часу нашого аналізу;

– економіка виробляє всього два блага.

Відомо, що блага поділяються на блага безпосереднього споживання і інвестиційні блага. Тому і ресурси для їх виробництва поділяються відповідним чином. При повній зайнятості ресурсів і повному обсязі виробництва суспільство не може збільшити виробництво споживчих благ (таке збільшення повніше задовольнило б потреби в поточному періоді), не скорочуючи виробництво інвестиційних благ (таке скорочення негативно вплинуло б на споживання в майбутньому). Суспільство кожен раз повинно вибирати, в якій комбінації (кількісному співвідношенні) виробляти споживчі і інвестиційні блага. Суспільство може направити всі ресурси на виробництво споживчих благ і таким чином буде забезпечено максимально можливе задоволення потреб в теперішньому періоді. Але це мінімізує споживання в майбутньому. Чи навпаки, суспільство спрямує всі ресурси на виробництво інвестиційних благ. Це мінімізує споживання в поточному періоді, але створить максимально можливі умови для виробництва споживчих товарів в майбутньому. Між цими двома альтернативами існує безліч інших.

Таблиця 2 - 1. Можливості виробництва споживчих та інвестиційних

товарів

Деякі варіанти можливостей (комбінацій) Альтернативні можливості виробництва
Споживчі товари Інвестиційні товари
А
Б
В
Г
Д
Е

 

Ця таблиця демонструє п'ять можливих комбінацій. Між ними існує безліч інших комбінацій. Кожна комбінація не може повторюватися при незмінних умовах. Використавши значення таблиці, можна накреслити графік, крива якого буде демонструвати всі можливі комбінації виробництва цих благ. Ця крива називається кривою виробничих можливостей (КВМ). Вона відображає межу виробничих можливостей (МВМ).