Заболочені ділянки: марші і болота.
Лотичні системи: ріки і струмки.
Мають 3 відмінності від лентичних систем. Серед них:
§ течії – важливий лімітуючий чинник для всих компонентів;
§ більший обмін між сушою та водою, (особливо в малих річках);
§ вища концентрація О2 та більш рівномірний розподіл, майже немає температурної стратифікації – виключення дуже повільні річки.
В них за рівнем метаболізму і продуктивності – 2 зони:
а) перекати, пороги з швидою течією, твердим дном без мулу – організми, що здатні прикріплятись до субстрату (личинки веснянок, “ручейників” та добрі пловці – форель, таймень, марена тощо;
б) плеса – глибоководні ділянки з повільною течією, мулом на дні тощо (планктон, макрофіти, водорості, риючі і плаваючі тварини – система схожа на ставок). В верхів`ях рік зазвичай висока швидкість, тверде дно, внизу - заплавні долини і плодородні дельти (Дністер, Дунай, Ніл тощо).
За хімічним складом води ріки поділяють на:
а) жорстководні або карбонатні (розчинено 100‰ і більше неорганічних речовин);
б) м`яководні або хлоридні – до 25‰;
в) гумусні або “чорні” річки з високою концентрацією органічних речрвин (Амазонка, Янцзи, Меконг, Інд, Іраваді).
Склад води перших визначається вивітрюванням скельних порід та грунтами долин, других – атмосферними опадами.
Це будь-які території, що вкриті водою упродовж певної частини року. Характерна риса – постійна або тимчасова насиченість водою. Продуктивність систем визначається гідроперіодом (періодичність коливання рівня води). Болота – дуже відкриті системи внаслідок зв`язку з наземними співтовариствами. Серед них розрізняють:
А) річкові болота – в депресіях суші, затоках, долинах, з`єднаних з річками . Найпродуктивніші системи – низинні листяні ліси (плавні) та прісноводні марші вздовж морського узбережжя річкового гирла.
Б) озерні болота, що з`єднані з озерами, ставками чи зарегульованими річками, – періодично заповнюються водою під час під`йому рівня в цих водоймах.
В) Власне болота (верхові і низові, марші, марі, вологі луки, і тимчасові стави в депресіях, на старицях, в руслах річок – часто в місцях колишнього зледеніння).
Це цінні водно-болотні угіддя для розмноження птахів і певних видів ссавців.
6. Збереження водно-болотних угідь. Хоча болота займають біля 2% Землі, тут знаходиться 10-14% вуглецю – в деяких –20% за масою, а в торф`яниках – навіть більше. Дренування боліт і їх використання в сільському господарстві вивільняє багато СО2 і посилює парниковий ефект. Аеоробно-анаеробна стратифікація боліт (верх-низ) важлива в колообігу сірки, азоту, фосфору та вуглецю. Тут в результаті реакцій денітрифікації, редукції сульфатів, діяльності ферментів утворюються метан – CH4, N2, N2O, NO, H2S, S та інші, а також фосфати із нерозчинних сульфідів перетворюються на доступні для організмів сполуки. Відношення людини до боліт змінилось лише в 70-х роках ХХ ст., коли екологи і екомномісти виявили зазначену приховану цінність. Болота перестали розглядати, як землі, що потребують обов`язкового перетворення та знищення. Законодавство і політика. Програма МАР.
Література
Основна [7, 9, 15, 18], додаткова [22, 23, 26, 42].