Охорона і використання культурно-історичної та природної спадщини у туризмі

Провідну роль у координації і стандартизації світової культурної і туристської діяльності відіграють ЮНЕСКО і ВТО. Конференції та заходи, що проводяться цими міжнародними організаціями генеральні асамблеї, в яких беруть участь представники культури і туризму провідних країн світу, є дієвим механізмом міжнародної співпраці, а рішення, що приймаються, є основою для розробки практичних рекомендацій на національному рівні.

На особливу увагу заслуговують конвенції і рекомендації ЮНЕСКО з охорони культурної, історичної і природної спадщини, що підкреслюють важливість її збереження для подальшого розвитку туризму.

У рамках Всесвітньої конференції, що визначила світову політику в галузі культури, прийняті рекомендації щодо шляхів розвитку туризму на основі охорони і використання культурної, історичної та природної спадщини. Принципи співпраці у галузі культури і туризму знайшли своє відображення у деклараціях, прийнятих у Манілі (1980 р.) і Мехіко (1981 р.).

Пам’ятники історії, культури і природи є національним надбанням країни. Освоєння території з метою туризму вимагає дбайливого підходу за таким принципом: ‟Збережи − віднови − не зашкодьˮ.

Чимало регіонів багаті на такі унікальні історичні території, як стародавні міста, садибні і палацово-паркові ансамблі, комплекси культової архітектури, історичні будівлі, історико-культурні пам’ятники. Вони не повинні залишатися застиглими витворами.

У процесі організації унікальних територій слід поєднувати традиційні форми діяльності, що історично сформували ці території, з інноваційними видами, до яких належить також і туризм. Причому нові види діяльності повинні доповнювати, а не пригнічувати господарські, соціокультурні і природні процеси.

У ході розвитку туристської інфраструктури важливо не порушувати історичний вигляд території. Кожен новостворюваний туристський центр (об’єкт) повинен відповідати національним особливостям і традиціям та одночасно мати свій неповторний вигляд.

Створення природно-історичних парків повинне сприяти порятунку цінних пам’ятників культури та історії як цілісних архітектурно-ландшафтних і культурних комплексів. Необхідно здійснювати охорону і відновлення пам’ятників культури та історії рукотворного, природного і традиційного ландшафтів, які також розглядаються як історичні цінності, національне надбання.

У процесі відродженні культурно-історичних комплексів необхідно застосовувати ансамблевий принцип та індивідуальне проектування об’єктів.

Культурну, історичну і природну спадщину прийнято ділити на такі категорії:

· надбання, що використовується в основному туристами (фестивалі, вистави, пам’ятники);

· надбання змішаного користування (менш значні історичні пам’ятники і музеї, театри, заповідники);

· надбання, що використовується в основному місцевим населенням (громадські споруди, культові об’єкти, кінотеатри, бібліотеки).

З метою забезпечення дієвої співпраці різних організацій у галузі культури і туризму потрібна взаємна інформованість про основні напрями спільної роботи.

Політика туристського розвитку повинна відображати такі основні аспекти:

· підготовку переліку туристських ресурсів, причому на особливу увагу заслуговують класифікація культурної, історичної, природної спадщини і визначення найбільш важливих об’єктів для розвитку туризму;

· визначення основних туристських регіонів та місць туристського призначення, а також забезпечення відповідних заходів з охорони місцевих культурних, історичних і природних пам’ятників;

· використання з метою туризму національного надбання, що включає неприродні і природні, матеріальні та нематеріальні об’єкти, а також творчість місцевого населення (мистецтво, ремесла, фольклор);

· проведення заходів, спрямованих на виховання у місцевого населення і туристів пошани до культурних цінностей регіону.

Невід’ємною частиною процесу поступового затвердження нової концепції розвитку культури і туризму повинно стати створення нових форм культурного туризму. Це обумовлює необхідність трансформації відомих форм туризму відповідно до значущості його ролі у житті суспільства.

Трансформація туризму включає зміну пропозиції і попиту. Економічний, соціальний і культурний розвиток суспільства впливає на туристський попит (збільшення кількості поїздок ділових і поїздок вихідного дня, екскурсій).

Прикладом нового підходу до розвитку традиційних форм туризму є рекомендації відносно підвищення рівня культурного змісту туру шляхом включення до його програми знайомства з місцевими пам’ятками, навіть якщо йдеться про організацію короткострокової екскурсії або спеціалізований тур.

Східним університетом туризму і подорожей Мічигану розроблена концепція адекватного туризму, що ґрунтується на збереженні і використанні національної спадщини та традицій місцевості. Згідно з цією концепцією адекватним є туризм, що базується на унікальних ресурсах місцевості, та активно сприяє збереженню і раціональному використанню її культурної, історичної і природної спадщини.

Кожен регіон має унікальну спадщину. Для визначення бази, необхідної для розвитку адекватного туризму в регіоні, слід відповісти на питання: ‟Якими ресурсами (спадщиною) унікальна певна місцевість відносно інших територій?ˮ і ‟Яким чином ресурси (спадщина) певної місцевості можуть бути використані в цілях туризму?ˮ.

Виокремлюють чотири принципи адекватного туризму:

· активне сприяння збереженню спадщини місцевості − культурної, історичної і природної;

· підкреслення і наголошення на унікальності спадщини місцевості відносно інших регіонів;

· створення у місцевого населення почуття гордості і відповідальності за унікальну спадщину;

· розробка програми розвитку туризму на основі використання унікальної спадщини місцевості.

Туризм надає прибутки регіону, а також виступає основою гордості місцевого населення за свою унікальну спадщину. За умов урахування цього, суспільство зможе створити систему раціонального використання унікальних ресурсів для туризму.

Успішний розвиток туризму та масове залучення потенційних туристів залежить від дій, спрямованих на збереження культурних, історичних і природних ресурсів місцевості. Реалізація програми з використання історико-культурного і природного потенціалу регіону з метою туризму вирішить одну з найважливіших його проблем − проблему сезонного коливання попиту − шляхом пропозиції різноманітних форм міжсезонного туризму, які передбачають використання елементів культури.