Медикаментозне лікування

Лікування головного захворювання, що призвело до розвитку серцевої недостатності (хірургічна корекція вад серця, протизапальна терапія при кардитах, антиаритмічна терапія при серцевих дизритміях тощо).

- Серцеві глікозиди (дігоксин): Введення серцевих глікозидів протипоказане при атриовентрикулярної блокаді, синдромі слабості синусового вузла, вираженій синусовій брадикардії, синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, мерехтінні передсердь з рідким ритмом шлуночків, гіпокаліємії, гіперкальціємії, анемії. При найгострішому перебігу захворювання, розвитку клініки перед­набряку й набряку легені показане внутрішньовенне введення строфан­тину в разовій дозі 0,005- 0,01 мг/кг чи корглікону - 0,01-0,02 мг/кг. Дигоксин при міокардиті може призначатися внутрішньом'язово або перорально, під контролем ЕКГ.

Дозування дігоксину в педіатричній практиці

Доза насичення дигоксину, що вводиться в темпі помірно швидкої дигіталізації (протягом 3 діб, кожних 8 годин), становить у новонароджених 0,03 мг/кг, у дітей до 3 років - 0,04-0,06 мг/ кг, у віці старше 3 років - 0,02-0,04 мг/кг. Надалі призначається підтриму­юча доза дигоксина, яка розподіляється рівномірно на 2 прийоми. При задовільної переносності насичення дигоксином і вираженому позитив­ному ефекті (зменшення і зникнення задишки, зменшення ЧСС, скоро­чення розмірів печінки, збільшення діурезу), підтримуюча доза препарату складає 1/5 дози насичення, при тенденції до брадикардії - 1/6-1/8, при стійкій тахікардії - 1/4. Тривалість призначення підтримуючої дози дигоксину визначається термінами порушення скорочувальної здатно­сті міокарда без будь - яких календарних обмежень. Серцеві глікозиди не рекомендується сполучати з препаратами кальцію, АТФ, еуфіліном, тео­філіном.

Діуретики призначаються в стадії СН II Б. При сприятливій еволю­ції процесу, починаючи зі стадії СН II А, сечогінні засоби можуть відміня­тися. Діуретики (які виводять калій - фуросемід орально, в/в або в/м 1-2 мг/кг кожні 6-12 годин, максимальна допустима доза не більш 6 мг/кг на добу, або які зберігають калій - спіронолактон внутрішньо 1,5-3,3 мг/кг на добу у 1-2 приймання, у підлітків та дорослих від 25 до 200 мг на добу, звичайно 100 мг на добу, ін.).

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту ( ІАПФ) викли­кають виражену вазодилатацію артерій і вен без супутньої тахікардії. Опосередковане цим зниження переднавантаження (кінцевого діасто-лічного обсягу лівого шлуночка ) і постнавантаження (загального пери­феричного судинного опору) на серце сприяє поліпшенню його систо­лічної та діастолічної функцій. - Інгібітори ангіотензинперерертуючого ферменту (каптопріл орально: дозування у новонароджених 0,01-0,05 мг/кг на приймання до 3 разів на добу, максимально може бути збільшена до 0,5 мг/кг до 4 разів на добу (2 мг/кг на добу), дозування у дітей після 1 місяця життя: 0,15-0,3 мг/кг на приймання до 3 разів на добу, максимально може бути збільшена до 6 мг/кг на добу, у підлітків та дорослих - 12,5-25 мг кожні 8-12 годин, максимально припустимо збільшення добової дози до 6 мг/кг). Цилазаприл - по 0,02-0,04 мг/кг/добу у 1-2 прийоми, еналаприл - по 2,5-10 мг/добу в 1-2 прийоми. Дози ІАПФ необхідно титрувати під контролем рівня артеріального тиску.

Блокатори бета-адренорецепторів (метопролол) не застосовуються для монотерапії, але можуть використовуватися в сполученні з ІАПФ, діуретиками, серцевими глікозидами. Лікування починають з мінімальної терапевтичної дози, поступово її збільшуючи, з урахуванням показників артеріального тиску , ЧСС і вираженості проявів серцевої недостатності.

Неглікозидні інотропні засоби (допамін, добутамін) іноді призна­чаються при дифтерійних міокардитах, при яких, поряд із зниженням скорочувальної функції міокарда, нерідко з'являються порушення про­відності, що утрудняє використання серцевих глікозидів. Допамін у дозі 5-15 мкг/кг/хв. або добутамін у дозі 2,5-10 мкг/кг/хв. уводять внутрішньо­венно за допомогою інфузійного насосу. Підбирається мінімальна доза, що забезпечує підвищення скорочувальної здатності міокарда без ви­раженого хронотропного ефекту.

- Кардіометаболічна терапія (рібоксін, калію оротат, кверцитін, L-карнітіна хлорід, мілдронат, кардонат, неотон фосфокреатінін, панангін або аспаркам, фосфаден, АТФ-лонг тощо).

Гостра судинна недостатність - патологічний стан , що характеризується різким зниженням артеріального тиску і розладом периферичного кровообігу , в результаті чого

значно зменшується об'єм крові в судинному руслі.

Етіологія і патогенез

Найбільш частими причинами судинної недостатності є порушення нервової і гуморальної регуляції судинного тонусу ( при шоку , отруєннях , при соматичних та ендокринних захворюваннях) , зменшення об'єму крові ( при кровотечах ), зменшення обсягу плазми ( при опіках , зневодненні організму). Гостра судинна недостатність часто поєднується з серцевою недостатністю.