Структура заощаджень та їх трансформація в інвестиції

S, I

S

( S = I )

E

I

0

Y_E Y

Рисунок 7.6. Кейнсіанське уявлення про взаємозалежність заощаджень і інвестицій в економіці.

Приватні заощадження – це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом – це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:

Заощадження домогосподарств = особистий

наявний дохід – споживання домогосподарств (7.13)

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств. Прибуток відображує перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов'язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці:

Чисті заощадження підприємств = чистий прибуток – дивіденди (7.14)

Валовий прибуток – це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою:

Валові заощадження підприємств =

= чистий прибуток – дивіденди + амортизація (7.15)

або

Валові заощадження підприємств = чисті заощадження + амортизація (7.16)

Отже, заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого – заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи.

Зазвичай у складі фінансової системи, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств, виділяють два різновиди інститутів: фінансові ринки і фінансові посередники. Фінансові ринки – це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки – це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції.

Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників – це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди – через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники – переважно шляхом продажу цінних паперів.