Відхилення та допуски форми і взаємного розташування поверхонь

Відхилення форми і розташування поверхонь виникають при обробці деталей в наслідок деформації елементів технологічної системи (СПИД). Терміни і визначення, що відносяться до основних видів відхилень і допус-ков форми і розташування, установлені ДСТ 24642-81 (СТ СЭВ-76).

При аналізі точності геометричних параметрів деталей розрізняють наступні поверхні:

номінальна - ідеальна поверхня, що не має відхилень форми і розмірів, форма якої задана кресленням або іншим видом тех. документацією;

реальна - дійсна поверхня, що обмежує деталь і відокремлює її від навколишнього середовища;

база- поверхня, лінія або точка деталі (або їхнє сполучення), що визначають одну з площин або осей системи координат, стосовно якої задається допуск розташування або визначається відхилення розташування;

профіль поверхні - лінія (або контур) перетинання цієї поверхні з площиною (перпендикулярною до поверхні) або заданою поверхнею.

Відхилення геометричних параметрів можна класифікувати в такий спосіб (рис.1):

1) відхилення власне розміру ΔD - відхилення нульового порядку;

2) відхилення розташування поверхонь (e) - відхилення 1-го порядку

3) відхилення форми поверхні (ΔФ) - 2-го порядку;

4) волнистость - відхилення 3-го порядку;

Рис.10.1

До основи нормування відхилень форми та розташування покладено принцип прилягаючих поверхонь прямих та профілів.

Прилягаюча пряма - пряма лінія, що стикається зреальним профілем та розташована поза матеріалом деталі так, щоб відхилення від неї до найбільш віддаленої частини профілів в межах нормованої дільниці мало мінімальне значення (Δ) (рис.10.2а).

Прилягаюча площина – площина, дотична до реальної поверхні і розташована поза матеріалом деталі так, щоб відхилення від неї найбільш віддаленої точки реальної поверхні в межах нормованої ділянки мало мінімальне значення (рис.10.2б).

Прилягаюче коло - коло мінімального діаметра, яке описане навколо реального профілю зовнішньої поверхні.

– для вала – коло мінімального діаметра (2r), описане навколо реального профілю зовнішньої поверхні обертання (рис.10.3, а);

Рис.10.3 прилягаюче коло