Колонізаційні поселення на території України

У поселеннях комбінованої форми поєднувалися різні типи планування. У рівнинних районах України найчастіше траплялися безсистемно-вуличні поселення, в Карпатах — рядово-ланцюгові, безсистемно-рядові.

У південній частині України, яка була заселена пізніше, сільські населені пункти планувалися за типовими проектами, розробленими відповідно до указів XVIII — першої половини XIX ст. Вулична форма поселень є одним із найпростіших проявів колонізаційних поселень.

І не тільки. Якщо у середньовіччі попозбирався від «диму», тобто житлової забудови, а від землі – «скільки кінь за день виоре», то у XVI - XVII ст набирає поширення мірнича система і податок побирається від площі.

За походженням вуличне планування є пізнішим порівняно із безсистемною, рядовою чи круговою формами. Багато вуличних поселень сформувалося з рядових. Цьому сприяло закріпачення селян та втручання у планування поселень поміщиків і держави. Зокрема, великий вплив на виникнення вуличних поселень мала «Устава на волоки» 1557 р. Починаючи з 20-х. років XVIII ст. царський уряд видав ряд розпоряджень, які спричинили розвиток вуличного планування поселень. Наприклад, «Положение для устроения селений» 1830 р. вимагало будувати хати фасадами до вулиць. Державні органи здійснювали контроль за дотриманням будівельного законодавства.

Поселення вуличної форми поширені на території всієї України. Два ряди будинків, фасади яких звернені до дороги, утворюють вулицю. Відомі одновуличні, багатовуличні та квартально-вуличні розпланувальні типи сіл.

Еволюція форм сільських поселень українців у XIX — на початку XX ст. відбувалась у декількох напрямках: трансформація однопланових поселень у поєднанні з появою вуличних елементів, забудова проїздів та частково польових доріг, скупчення забудови сіл. На сучасному етапі планування сільських поселень регламентується державним законодавством. При цьому нерідко не беруться до уваги традиції місцевого населення та ландшафтна специфіка конкретної місцевості. Поселення у різних регіонах України поступово втрачають свої локальні особливості. На зміну традиційним формам приходить вуличне та квартально-вуличне планування. Ця тенденція характерна як для розвитку давніх сіл, відомих ще за часів середньовіччя, так і для новітніх.

Захоплення однієї держави іншою завжди супроводжується зміною законодавства, у тім числі у галузі розселення. Також урядом надаються пільги для закладення нових поселень, які б символізували нову владу та створювали кращі умови для представників пануючого класу.

Відомі ранні історичні колонізаційні рухи – утворення античної Великої Греції та розширення Римської імперії – залишили потужну урбаністичну спадщину, яка використовувалась при закладенні нових поселень у пізніші часи.

Херсонес Таврійський був заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Мсто оточує хора – сільськогосподарська округа, поділена взаємоперпендикулярними проїздами на клери. Геометризація простору базувалась на гіпподамовій системі розпланування міст.

Римський військовий табір є жорстко побудованою геометричною схемою, зорієнтованою за сторонами світу (via principalis – головна дорога – скеровувалась у напрямі схід-захід, via Pretoria – дорога претора у напрямі північ – південь). Табори за такою схемою, переважно з кам’яними мурами та масивною забудовою, споруджувалися на всьому просторі Римської імперії на відстані пішого переходу війська. Деякі з них переросли згодом у міста.